Логістичні інформаційні системи

Логістичні  інформаційні системи 

       Інформаційний потік як елемент  логістичної системи функціонує  за правилами певної інформаційної  системи. В логістиці, як і  в маркетингу, в менеджменті, обліку  або фінансах під час прийняття  тих чи інших рішень завжди існують певні інформаційні потреби, класифіковані відповідно до функціонального призначення. Тобто для реалізації загальних функцій управління, зокрема організування, планування, регулювання, мотивування і контролювання, необхідна відповідна інформація. Саме тому доцільно створювати інформаційні системи, завдяки яким забезпечується неперервний доступ до актуальної, точної та правдивої інформації. Інформаційна система охоплює як засоби інформації, так і елементи створення, зберігання і передачі користувачу цих засобів інформації.

       Оскільки логістична діяльність  зазвичай виходить за рамки  підприємства, то її інформаційні  потреби є значно більшими, ніж,  наприклад, маркетингу чи обліку. Тому виникає потреба у створенні  логістичної інформаційної системи  (LЅ _ Logistісѕ Information Ѕуѕtem), яка має свої особливі функції.

       Згідно із згаданими етапами розвитку і впровадження логістики відбувалася відповідна інтеграція інформаційних систем. Горизонтальна інтеграція інформаційних систем за допомогою горизонтальних інформаційних потоків сформувала основи логістичного функціонування окремих сфер діяльності підприємства, а відповідна вертикальна інтеграція інформаційних систем за допомогою вертикальних інформаційних потоків привела до формування інтегрованих інформаційних систем, здатних системно, наскрізно охопити весь матеріальний потік "постачання — виробництво—збут" з необхідною адаптацією до змін в зовнішньому середовищі та у разі необхідності розширити рамки інтегрованих інформаційних систем за інституйовані межі підприємства.

  Очевидно, що система логістичної інформації може виступати вагомим інтеграційним  чинником як всередині підприємства, так і поза його межами. Так, після  отримання замовлення підприємство має ефективно здійснити функції  планування, координації і контролю виконання замовлення, що безпосередньо залежить від наявності інформаційного забезпечення прийняття відповідних рішень. Тому розглядаються такі загальні функції 
системи логістичної інформації: планування, контролювання координування, комунікування з клієнтом. їх сутність подана на рисунку

Зі схеми  видно, що LIS виконує чотири основні функції:

• організація спілкування з клієнтом задля досягнення акцептованого рівня

обслуговування;

• планування виконання замовлення згідно з вимогами клієнта (час, простір і т.д.);
• координація логістичної діяльності в часі і просторі учасників логістичного ланцюга;
• контроль виконання замовлення, зокрема моніторинг фізичного переміщення

товарів.  

     Отже, логістична інформаційна система як засіб логістичного управління матеріальним потоком на підприємстві за змістом її підсистем повинна відповідати основній вимозі — можливості функціонувати в режимі реального масштабу часу, оскільки саме це визначає специфічні умови формування ефективності логістичних систем. Це означає, що інформаційна система має бути надійною (з погляду правдоподібності інформації), еластичною (з точки зору адаптації), відкритою (з точки зору інтеграції) та продуктивною і ефективною (з точки зору співвідношення витрат і результату).

   Очевидно, що інтеграція локальних  інформаційних систем можлива  за умов відкритості їх функціонування  та наявності необхідних технічних  засобів — телеінформаційних  мереж, систем сателітарної навігації  тощо.

 Однак в таких інтегрованих системах стають актуальними вимоги оперативного управління матеріальними потоками, а це означає необхідність забезпечення паралельності в часі матеріальних та інформаційних потоків, тобто забезпечення збирання, обробки і передачі інформації в режимі реального масштабу часу. Як показує світовий досвід, проблема функціонування інформаційного потоку в темпі матеріального потоку вирішена за допомогою відповідних технологій — обміну даними (ЕОІ) та автоматичної ідентифікації (АІ) на основі мікропроцесорної техніки, здатної ідентифікувати окрему вантажну одиницю, через сканування різноманітних штрихових кодів розпізнається будь-який логістичний продукт. Таке обладнання дозволяє отримувати інформацію про логістичну операцію в момент і в місці її здійснення — на складах промислових підприємств, в розподільчих центрах (базах), на транспорті, в магазинах тощо, а це означає можливість її опрацювання в режимі реального масштабу часу і відповідного впливу на матеріальний потік в оптимальні терміни.

 Отже, як уже згадувалося, за певних умов інформація може виступати повноцінним замінником (субститутом) товарів. Класичним прикладом такого ефекту може бути функціонування інформаційної системи щодо формування замовлень в мережі магазинів Marks & Spenser у Великобританії: щоденна інформація про продаж оперативно інтегрується в замовлення безпосереднім постачальникам, виконання яких оперативно здійснюють дві логістичні компанії, що працюють лише для фірми Marks & Spenser. Це дозволяє їм формувати вантажні одиниці, позначені штрих-кодами, ефективно консолідувати поставки й утримувати транспортні витрати на погодженому рівні. Водночас магазини можуть утримувати запаси лише на мінімальному рівні. Схематично такий вплив інформації поданий на рисунках

 Рис. На підставі поданої інформації здійснюється консолідований прийом товарів, які впорядковуються згідно із замовленнями магазинів

  Другим важливим ефектом функціонування інформаційних систем є можливість одночасного цілісного управління локалізованими запасами, розміщеними в просторово локалізованих окремих складах. Це означає досягнення керованості єдиним страховим запасом, хоч він і розміщений в різних точках дистрибуційної мережі. Саме в цьому автор вбачає реалізацію концепції "віртуального", або електронного складу. За таким принципом працює європейська мережа шведської фірми SКР: після складання замовлень клієнтами комп'ютерна система визначає місце зберігання запасів, або у разі відсутності їх формує план виробництва в одному і п'яти європейських заводів. Це дає змогу оперативно організувати виконання замовлення із підтвердженням дати поставки. Одночасно інформаційна система здійснює планування транспортування замовленого товару.

 Власне  відкритість інформаційної системи  для клієнтів, постачальників, логістичних посередників дозволяє створити інтегровану систему логістичної інформації, завдяки якій можна досягти управління попитом в цілому ланцюгу постачання, як це, наприклад, реалізовано в Digital Equipment Corporation

 Фазовий поділ виконання функцій інформаційною логістиною дозволяє виокремити такі стандартні блоки:

• блок збирання і накопичення інформації;

• блок обробки  та аналізу інформації;

• блок інформаційної  підготовки прийняття рішень.

 Зміст названих блоків схематично подано на рисунку

 Особливої уваги у структурі інформаційної логістики заслуговує блок підтримки прийняття рішень, з допомогою якого менеджер може досліджувати в імітаційному режимі наслідки проектованих рішень. Сучасними досягненнями в цьому є так звані експертні системи, як один із найефективніших варіантів консультативних систем з використанням ідеї штучного інтелекту (знання, процедури тощо).

 З допомогою  консультативних систем до певної міри стандартизовано

• вирішення більшості логістичних проблем, серед яких такі класичні рішення таке or buy (зробити чи купити),

• планування  виробництва, у тому числі формування асортименту, планування використання виробничого цеху, формування матеріальних переміщень, впорядкування завдань на виробничих машинах, мінімізація запасів незавершеної продукції;

• планування  постачання сировини, зокрема вибір  постачальника, прогнозування пропозиції, планування можливостей субституції  матеріалів та субвузлів;

• обслуговування  клієнта, зокрема визначення потреб та вимог клієнтів;

• прогнозування величини попиту — в часовому і просторовому діапазоні;

• планування  дистрибуції, у тому числі вибір  каналів дистрибуції;

• планування  розміщення складських баз, у тому числі  визначення їх величини і кількості;

• складське господарство, у тому числі планування господарювання складу, планування прийому та видачі, планування розміщення запасів;

• управління  запасами, у тому числі визначення страхового рівня запасів;

• моделювання дистрибуційної мережі, утому числі  локалізація логістичних центрів, складсько-транспортних баз, транспортних вузлів, формування транспортних сполучень між ними;

• формування  вантажів, у тому числі розміщення товарів у вантажних одиницях;

• управління  транспортом, у тому числі формування структури власності транспортного  парку, вибір виду транспорту та перевізника;

• управління транспортним парком, у тому числі підпорядковування парку перевізним дорученням і водіїв машинам, управління процесами оновлення парку;

• планування  перевезень, у тому числі планування доставки вантажу та його комплектування, планування переміщень (маршрутизація).  
   
   
  Як узагальнено, якісна інформаційна підтримка та ефективні консультативні системи в цілому визначають якість прийнятого рішення, а саме: 80% завдяки інформації, 10% — завдяки натхненню та 10% завдяки інтуїції. Тому так важливо для менеджера отримати якісну інформацію, тобто таку, яка була б: 
  
• по-перше, доступна в часі і просторі для прийняття логістичного рішення;
• по-друге, точною і правдоподібною, щоб прийняті на її основі рішення не були хибними;
• по-третє, ефективною з позиції передачі (комунікації).

 ОСНОВНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ  РОЗПОДІЛЬЧОЇ ЛОГІСТИКИ

   Цілі, завдання і функції розподільчої логістики вимагають певних форм її організації, тобто певним чином організованого процесу збуту готової продукції. Організація розподільчої логістики включає:

   1) організацію процесу збуту готової продукції з урахуванням принципів та методів логістики;

   2) організацію управління збутом як сукупність логістичних операцій, логістичних ланцюжків і логістичних систем;

   3) організацію взаємодії учасників збутової діяльності, тобто суб’єктів розподільчої логістики.

   Логістичне моделювання процесу збуту готової продукції відбувається на базі системотехніки і цільової орієнтації на кінцеві результати збутової діяльності. З певним ступенем абстракції і спрощення логістичну модель процесу збуту можна уявити як мережну модель: 

   Рис. Мережна логістична модель процесу збуту 

   • Умовні позначення:

   1 — вивчення купівельного попиту;

   2 — формування портфеля замовлень;

   3 — встановлення господарчих зв’язків  зі споживачами;

   4 — фінансування збутових досліджень;

   5 — асортиментне завантаження  виробничих потужностей підприємства;

   6 — укладання договорів постачання (продажу);

   7 — встановлення цін на товари, послуги і роботи;

   8 — створення запасів готової  продукції;

   9 — вибір каналів розподілу;

   10 — стимулювання збутовиків та  перепродавців;

   11 — організація доставки (постачання) продукції (послуг) споживачам (покупцям);

   12 — контроль за виконанням договірних зобов’язань;

   13 — розрахунки з покупцями і  «посередниками»;

   14 — надання послуг споживачам;

   15 — оцінка виконання планів  збуту;

   16 — фінансування збутових операцій;

   17 — задоволення платоспроможного  попиту споживачів і одержання  прибутку.

   Подана модель розподільчої логістики є синтезом взаємодії трьох основних потоків:

   1) матеріального, що є ланцюжком подій

   1 ® 2 ® 5 ® 8 ® 11 ® 14 ® 17;

   2) інформаційного, що є ланцюжком подій

   1 ® 3 ® 5 ® 9 ® 12 ® 15 ® 17;

   3) фінансового (грошового), що створюється ланцюжком подій

   1 ® 4 ® 7 ® 10 ® 13 ® 16 ® 17. 

   Логістична  послідовність формування і функціонування даної моделі створює такі взаємопов’язані  блоки подій:

   1) організаційно-аналітичний блок, що включає події з 1 по 4 і забезпечуючий комплекс операцій з дослідження ринку (переважно — вивчення попиту споживачів на товари і послуги підприємства);

   2) організаційно-технічний блок, що включає події з 5 по 10 і забезпечуючий комплекс операцій по створенню матеріально-речових умов збутової діяльності;

   3) організаційно-управлінський блок, що включає події з 11 по 17 і забезпечуючий комплекс операцій з управління збутовою діяльністю, такий, як планування, оцінка, контроль і регулювання діяльності всіх учасників збутового процесу.

   Дезінтеграція розглянутої моделі дає можливість побачити в якості її первинного елемента логічну операцію, що стосовно предмета нашого дослідження є осібною сукупністю дій, спрямованих на задоволення платоспроможного попиту споживачів. Операції розподільчої логістики розрізняють за декількома ознаками:

   1) повнота обслуговування клієнтів (повне чи комплексне обслуговування і неповне чи часткове обслуговування);

   2) форма організації (зовнішні, тобто за межами підприємства, і внутрішні, тобто в межах підприємства);

   3) спосіб виконання (технічні, матеріальні, фінансові, інформаційні);

   4) результат (поставка товару, надання послуг).

   Розподільча логістика як сукупність взаємопов’язаних логістичних операцій може бути описаною в термінах операційних систем. Операційна система розподільчої логістики складається з трьох підсистем:

• перероблюючої підсистеми;
• підсистеми забезпечення;
• підсистеми планування і контролю.

   Задоволення попиту споживачів є результатом  взаємодії усіх перелічених підсистем 

   Рис. Операційна система розподільчої логістики 

   Перероблююча підсистема безпосередньо виконує збутову роботу, перетворюючи сигнали ринку про платоспроможний попит споживачів (вхід системи) у необхідні ринку товари та послуги (вихід системи). Збутовий перетворювач (транслятор попиту) виконує операції з асортиментного завантаження виробництва, кількісного і якісного приймання готової продукції, організації її зберігання і підготовки до споживання, просування товарів на ринок по каналах розподілу і товароруху, допродажного і післяпродажного обслуговування споживачів.

   Підсистема забезпечення створює матеріально-речові і фінансово-трудові умови для нормального функціонування перероблюючої підсистеми. Вона передбачає: виробниче забезпечення збуту, включаючи виробництво товарів та послуг по замовленнях споживачів, матеріально-технічне забезпечення збутової діяльності, включаючи створення складів, транспортних, торговельних та інших комунікацій; фінансове забезпечення виробництва і реалізації продукції, включаючи фінансування рекламних компаній; кадрове забезпечення збутових служб підприємств, включаючи професійне навчання торговельного персоналу. Підсистема забезпечення розподільчої логістики може базуватися тільки на власних ресурсах підприємства (що трапляється дуже рідко), а також на запозичених коштах. Вибір того чи іншого способу забезпечення часто визначається економічною ефективністю і результативністю функціонування підсистеми забезпечення, в разі, коли певна функція забезпечення може стати функцією перероблюючої підсистеми. Наприклад, в загальному випадку перевезення готової продукції — функція підсистеми забезпечення, але у разі надання транспортних послуг стороннім організаціям вона стає функцією перероблюючої підсистеми.

   Підсистема планування і контролю може бути названа управляючою підсистемою в кібернетичній моделі розподільчої логістики. Вона подає команди (плани, завдання) за інших (керованих) підсистем, одержує інформацію про їх реакції на керований вплив (зворотній зв’язок) і коригує поведінку учасників збутової діяльності відповідно до прийнятих цілей і завдань. Вироблення і прийняття управлінського рішення у даній підсистемі здійснюється під активним впливом зовнішнього середовища (економічного, правового, політичного) і з урахуванням внутрішньої організації збутової діяльності підприємства (склад служби збуту, склад і розподіл функцій по підрозділах підприємства).

   Будь-яка  операційна система, в тому числі  і розподільчої логістики, працює по процедурах, добре вивчених теорією вивчення операцій. Стандартні процедури включають:

• постановку завдання;
• вибір цільової функції;
• розробку моделі дослідження;
• визначення галузі можливих технічних рішень і оцінки характеристик;
• виконання необхідних розрахунків і робіт;
• перевірку результатів за критерієм оптимальності;
• аналіз одержаних результатів і розробку рекомендацій.

   Постановка  завдань у розподільчій логістиці  залежить від стратегії поведінки  підприємства на ринку і загальносистемних цілей. Розподільча логістика не є самодостатньою і не може бути націленою на внутрішні потреби чи проблеми. Як транспорт не має працювати тільки заради самого процесу перевезення, так і розподільча логістика не може функціонувати заради самої себе. 
 
 

       ЛОГІСТИЧНИЙ ПІДХІД У ТЕХНОЛОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ

   Завдання, які вирішує логістично-транспортна система і розробку її стратегії можна поділити на три групи: 

• Перша з груп пов’язана з формуванням  ринкових зон обслуговування, прогнозом  матеріалопотоків, їх обробкою в системі обслуговування та іншими роботами в оперативному управлінні й регулюванні матеріалопотоку.
• Друга група — завдання із розробки системи організації транспортного процесу (план перевезень, план розподілу виду діяльності, план формування вантажопотоків, графік руху транспортних засобів і ін.).
• Третя група — це управління запасами на підприємствах, фірмах, складських комплексах, розміщення запасів і їх обслуговування транспортними засобами, інформаційними системами.

   Оптимізація і вирішення цих завдань, що особливо актуально в умовах ринку, залежить від конкретної ситуації, умов і вимог до ефективної логістичної системи, а також від проблем, пов’язаних із забезпеченням виробництва сировиною і напівфабрикатами, усуненням вузьких місць в технології доставки різних видів продукції в пункти виробництва, складування і збуту.

   Отже, необхідне органічне об’єднання транспорту з виробництвом, перетворення їх у ланки єдиної системи «виробництво — транспорт — розподіл».

   Новий підхід до транспорту як до складової більш крупної системи або логістичного ланцюжка, потребує розгляду його в різних аспектах. З точки зору вивчення ефективності роботи окремих видів транспорту, інтерес викликають перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення (наприклад, від однієї залізничної станції до іншої, з порту в порт або з терміналу до терміналу). З логістичних позицій необхідно аналізувати весь процес перевезення в цілому, від вантажовідправника до вантажоотримувача. При врахуванні інтересів клієнтури необхідно зважати не тільки на перевезення магістральними видами транспорту, а й на обробку, збереження, упакування і розпакування, подання матеріалів до верстатів у цехах і на всю пов’язану з цими процесами інформацію, яка супроводжує матеріальний потік. Такий підхід сприяє оптимальному обігу транспортних послуг, оскільки якість перевезень значною мірою відображається на загальних витратах, чим збільшує собівартість перевезень, з точки зору спеціалізації і кооперування виробництва. Вивчення питань використання транспорту неможливо обмежувати сферою окремих матеріально-технічних зв’язків. Вони мають розглядатися в системі матеріально-технічного забезпечення — від первинного постачальника до кінцевого споживача, включаючи проміжні етапи.

   Рух матеріального потоку здійснюється на основі технологічного процесу, який починається з моменту організації прийняття вантажу до перевезень і закінчується моментом отримання його клієнтом. Важливе значення має підготовка вантажу до перевезень. Він має бути у транспортабельному стані, тобто упакований в стандартну тару, промаркований, укомплектований та ін. Перевозячи тарно-пакувальні і штучні вантажі повагонно лише залізницею, вантажовідправник має нанести маркування, не менш ніж на десяти вантажних місцях кожного відправлення, тобто зазначити найменування вантажовідправних станцій відправлення і призначення, залізниці, одержувача, а також порядковий номер вантажного місця та ін.

   При перевезенні вантажів повагонними  відправленнями у залізничному, залізнично-водному  чи залізнично-автомобільному сполученні, а також вантажів дрібними відправленнями незалежно від виду сполучення відправник маркірує кожне місце.

   Розрізняють маркування товарне, відправне, спеціальне і транспортне.

   Товарне маркування містить найменування виробу і назву виробника товару, його адресу, заводську марку, ГОСТ і інші необхідні відомості про товар.

   Відповідне  маркування зазначає номер місця (в  чисельнику) і число місць (в знаменнику), найменування відправника і отримувача, пункт відправлення і призначення.

   Спеціальне  маркування (попереджувальне) вказує на спосіб збереження вантажу і поводження з ним на шляху і протягом вантажних операцій. Транспортне маркування наноситься відправником дробом (в чисельнику — порядковий номер, за яким ця відправка прийнята до перевезення згідно з книгою відправлень, у знаменнику — число місць відправки), поряд з дробом — номер вантажної накладної. Транспортне маркування наносять на вантажне місце незалежно від відправного маркування.

   Під єдиним технологічним процесом розуміють  раціональну систему організації роботи станцій примикання та під’їзних шляхів промислових підприємств. Це пов’язує технологію обробки составів та вагонів на станціях примикання та під’їзних шляхах і забезпечує єдиний ритм перевезень та виробничого процесу промислових підприємств. Він передбачає використання ефективних методів праці, коопероване застосування технічних засобів транспортних цехів підприємств та залізничних станцій тощо.

   Цей процес відображено в документі, який визначає порядок роботи під’їзного шляху і станції примикання. Він має забезпечити найраціональніше використання технічних засобів транспортного цеху підприємства і станції примикання, прискорення обороту вагонів на станції та під’їзному шляху. Головне завдання роботи за єдиним технологічним процесом – використання внутрішніх ресурсів для прискорення обороту вагонів і виконання перевезень, зобов’язань, зазначених в угоді про експлуатацію під’їзного шляху.

   Єдиний  технологічний процес розробляє  комісія у складі головного інженера відділення (голова), представників відділів експлуатації, планово-технічного, вантажного, шляхового інженерів, локомотивного відділу і представників підприємства, якому належить під’їзний шлях. Комісія керується положенням Статуту залізниць, правилами перевезень та рекомендаціями щодо складання єдиних технологічних процесів роботи під’їзних шляхів та станцій примикання.