Ліцензійний договір

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

1. Ліцензійний договір, вимоги до його укладання.
2. Структура ліцензійного договору.
3. Протокол про наміри та укладання договору про конфедеційність.
4. Розробка проекту угоди та детального проекту ліцензійного договору.
5. Оформлення і реєстрація ліцензійного договору.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Особливою правовою формою використання творів науки, літератури, мистецтва  і об'єктів промислової власності  є цивільно-правові договори, які  дістали назву договорів щодо розпорядження майновими правами  інтелектуальної власності. Важлива  особливість цих договорів —  це те, що об'єктами (предметами) їх є  нематеріальні блага — твори  науки, літератури, мистецтва чи винаходи. Вони стають об'єктом договору за однієї умови — якщо виражені в такій  об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати і розмножувати їх.

Цивільний кодекс України визначає, що розпорядження майновими правами  інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:

• ліцензія на використання об'єкта права  інтелектуальної власності;

• ліцензійний договір;

• договір про створення за замовленням  і використання об'єкта права інтелектуальної  власності;

• договір про передання виключних  майнових прав інтелектуальної власності;

• інший договір щодо розпорядження  майновими правами інтелектуальної  власності.

За зазначеними договорами ми й  розглянемо особливості ліцензійного договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Ліцензійний договір, вимоги до його укладання.

 

Найбільш  поширеними договорами на використання об'єктів інтелектуальної власності  є ліцензійні договори. Світова практика при застосуванні достатньо їх удосконалила, накопичений великий досвід їх використання. Назва цих договорів походить від латинського слова licentia — дозвіл. У даному випадку — це дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності, що оформляється договором.

Ліцензійний договір - угода, за якою власник патенту на винахід (корисну модель) (ліцензіар) надає зацікавленій особі (ліцензіату) право використовувати цей винахід (корисну модель) за певну винагороду й на певних умовах. При цьому, незважаючи на обсяг прав, переданих за договором, ліцензіар залишається власником патенту. Ліцензійний договір умовно можна порівняти з договором оренди. Додаток 2.

Вище вказані договори складаються за узгодженням сторін, але повинні містити в собі ряд обов'язкових положень, установлених нормативними актами.

Договір про передачу права й ліцензійний договір набувають чинності з моменту їхнього підписання сторонами й не вимагають обов'язкового нотаріального засвідчення або державної реєстрації. Однак Закон України «Про охорону прав винаходи й корисні моделі» передбачає можливість реєстрації подібних договорів за бажанням сторін.

У ЦК України  передбачені такі види ліцензій: виключна, одинична, невиключна, а також інші види, що не суперечать закону.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання об'єкта інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій  формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності  іншій особі (субліцензію).

Ліцензійний договір може передбачати право  ліцензіата видавати (укладати) субліцензійний договір, за яким субліцензіат надає  іншій особі (субліцензіату) субліцензію  на використання об'єкта права інтелектуальної  власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Чинне законодавство  України передбачає ще кілька видів ліцензійних договорів. Кілька видів вироблені міжнародно-правовою практикою. Серед останніх слід назвати передусім так звану повну ліцензію, що являє собою купівлю-продаж об'єкта інтелектуальної власності. Слід наголосити на тому, що ліцензійний договір — це продаж дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності.

Отже, повна ліцензія — це дозвіл на використання запатентованого об'єкта на весь строк чинності патенту і на використання об'єкта в повному обсязі. По суті це є продаж самого об'єкта, проте з юридичної точки зору між продажем патенту і наданням повної ліцензії існує принципова відмінність. При продажі патенту на умовах, наприклад, щорічних відрахувань із суми продажу запатентованих виробів неуплата покупцем чергового платежу не спричиняє відновлення прав на патент у продавця. Якщо ж йдеться про договір повної ліцензії, укладений на таких самих умовах, то неуплата ліцензіатом чергового платежу спричиняє припинення чинності договору.

При відчуженні самого патенту правонаступник стає патенто-володільцем. В останні роки договір повної ліцензії поступово втрачає своє значення, його застосування зменшується. Це зумовлюється тим, що економічна ситуація в сучасних умовах досить динамічна. Умови, за яких був укладений договір повної ліцензії, були вигідні, але вони зафіксовані на весь строк чинності договору. Економічна ситуація може змінитися таким чином, що ті ж самі умови стануть уже невигідними, але змінити їх уже не можна без згоди тієї чи іншої сторони. Між тим сучасний цивільний оборот досить динамічний, що у свою чергу зумовлює таку саму оперативність у правовому забезпеченні цієї динаміки. Договори, укладені на тривалий строк чинності, стають невигідними. Вони перестали задовольняти міжнародний оборот патентів.

За договором  виключної ліцензії ліцензіар передає  право на використання об'єкта інтелектуальної  власності ліцензіату в повному  обсязі, на визначеній території і  на обумовлений строк. Ліцензіару залишається  та частина права наоб'єкт, яка  не охоплена виключною ліцензією. При  цьому ліцензіар не має права  надавати ліцензії на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій  особі на цій самій території  в обсязі наданих ліцензіату прав.

Відмінність виключної ліцензії від невиключної (простої) полягає перш за все у  тому, що при виключній ліцензії ліцензіар сам не може використовувати  предмет ліцензії у тих межах, що були визначені договором про  виключну ліцензію, і надавати право  використання третім особам. Водночас ліцензіар може використовувати предмет ліцензії поза межами виключної ліцензії самостійно і надавати просту ліцензію (чи виключну) третім особам. Наприклад, якщо ліцензіар видав ліцензію на використання об'єкта інтелектуальної власності на території Франції, то він може видати просту чи виключну ліцензію на той самий об'єкт на території будь-якої іншої країни.

Виключна  ліцензія може бути обмежена певним часом, наприклад, договір укладений лише на два роки. Після закінчення цього строку ліцензіар може знову видати просту чи виключну ліцензію будь-кому на новий строк. Виключна ліцензія може бути обмежена також і обсягом використання предмета ліцензії.

За договором  виключної ліцензії ліцензіату може бути надано право видачі субліцензії, тобто ліцензіат має право  укладати догори простої ліцензії з  третіми особами на використання того самого предмета виключної ліцензії. Межі прав за такою субліцензією не повинні виходити за межі основної ліцензії.

Виключна  ліцензія більш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою.

За договором  про невиключну ліцензію ліцензіар  передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності ліцензіату, залишаючи за собою право на використання цього самого об'єкта, включаючи  право надання ліцензій іншим  особам. Проте ліцензіат не наділяється  правом на видачу субліцензій.

Чинне законодавство  України про промислову власність  містить ще одну — так звану відкриту ліцензію, за якою власник патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності (крім патентів на секретні об'єкти промислової власності) має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта промислової власності. Тобто власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об'єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій у законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів — збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Особа, яка  виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з  власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються в судовому порядку.

Проте може статися так, що жодна особа не виявила бажання скористатися оголошеним дозволом. Тоді власник патенту може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується в повному обсязі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

Примусова ліцензія. Чинне законодавство України про промислову власність містить припис, за яким у разі невикористання об'єкта промислової власності без поважних причин протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу охоронного документа, або від дати, коли використання об'єкта промислової власності було припинено, на цей об'єкт може бути видано так звану примусову ліцензію. Будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати даний об'єкт, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на його використання. Суд може прийняти рішення про надання такого дозволу (примусової ліцензії) за таких умов:

1) із  власником охоронного документа  не вдалося досягти угоди про  укладення ліцензійної угоди;

2) власник  охоронного документа не зміг  довести, що факт невикористання  об'єкта зумовлений поважними  причинами; 

3) примусова  ліцензія надається на умовах  невиключної ліцензії.

Примусова ліцензія, видана судом, повинна містити  визначення обсягу використання, строку дії дозволу та порядку виплати  винагороди власнику охоронного документа.

В умовах воєнного та надзвичайного стану, а  також в інтересах суспільства  Кабінет Міністрів України має право дозволити використання об'єкта промислової власності визначеній ним особі без дозволу власника охоронного документа. Такий дозвіл також надається на умовах невиключної ліцензії, але з виплатою власнику документа відповідної компенсації.

Видача  примусової ліцензії на секретний об'єкт  промислової власності може мати місце лише за умови, що заінтересована особа має дозвіл на доступ до цього об'єкта від Державного експерта.

Якщо  зазначена особа не може досягти  з власником охоронного документа  згоди щодо надання ліцензії, то Кабінет Міністрів України має право дозволити особі, визначеній Державним експертом, використання секретного об'єкта без згоди власника на умовах невиключної ліцензії з виплатою йому відповідної компенсації.

Спори щодо видачі ліцензій і виплати компенсацій  та їх розміру вирішуються в судовому порядку.

Чинне законодавство  України про промислову власність  знає ще одну ліцензію — так звану залежну.Її сутність полягає втому, що за певних умов власник одного патенту може просити дозволу використати об'єкт промислової власності, патент на який належить іншій особі.

Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання об'єкта промислової  власності власнику пізніше виданого патенту за таких умов:

1) такий  дозвіл (залежна ліцензія) видається  власнику пізніше виданого патенту;

2) залежна  ліцензія видається власнику раніше виданого патенту;

3) об'єкт  промислової власності, призначений  для досягнення іншої мети, захищений  пізніше виданим патентом;

4) пізніше захищений об'єкт промислової власності має значні техніко-економічні переваги;

5) зазначений  об'єкт не може використовуватися  без порушення прав власника  раніше виданого патенту.

Дозвіл (залежна ліцензія) надається в  обсязі, необхідному для використання об'єкта промислової власності власником  пізніше виданого патенту.

При цьому  власник раніше виданого патенту  в свою чергу має право отримати ліцензію на прийнятних умовах для  використання об'єкта промислової власності, що охороняється пізніше виданим патентом.

Визначення ціни ліцензійного договору — досить складний процес. Без досвідчених фахівців тут, мабуть, не обійтися. Ціна за передачу прав на об'єкт промислової власності може бути визначена у різних формах: твердій сумі, коли наперед розрахована сума виплачується одночасно або в частинах; роялті, що широко практикується у міжнародних патентних відносинах. Роялті — це платежі будь-якого виду, що вносяться як винагорода (компенсація) за використання або надання дозволу на використання об'єктів інтелектуальної власності. Винагорода у формі роялті може встановлюватися також і за використання інших об'єктів права власності суб'єкта підприємницької діяльності, включаючи авторські права на будь-які твори науки, літератури і мистецтва, записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту чи ліцензії торговельної марки, права на винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули чи процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) (п. 1.13 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутків підприємств»).

Роялті, за загальним правилом, розраховуються від економічного ефекту, одержаного внаслідок використання, у даному разі, об'єкта інтелектуальної власності. У багатьох випадках за використання об'єктів промислової власності  встановлюється винагорода у формі  твердої суми і роялті.

Якщо  в ліцензійному договорі про видання  або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то у договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

Сторони ліцензійного договору можуть встановлювати  й інші форми виплати винагороди за використання об'єктів інтелектуальної  власності.

Обов'язковою  умовою ліцензійного договору має бути визначення місця і порядку розгляду спору, що може виникнути у процесі  виконання договору. Уразі порушення  умов ліцензійного договору однією зі сторін вона може запропонувати прийнятні способи розв'язання виниклого спору. Коли такої згоди між сторонами досягти не вдалося, вона має право звернутися до суду. Сторони і самі можуть розробити механізм розв'язання такого спору ще до звернення до суду. Так, позов може бути переданий для висновку незалежним експертам або для розгляду групі фахівців, що складається із представників кожної сторони, або для проведення процедур примирення чи арбітражу. У ліцензійному договорі зазначені питання мають бути чітко визначені.

Стаття 1109. Ліцензійний договір

1. За  ліцензійним договором одна сторона  (ліцензіар) надає другій стороні  (ліцензіату) дозвіл на використання  об'єкта права інтелектуальної  власності (ліцензію) на умовах, визначених  за взаємною згодою сторін  з урахуванням вимог цього  Кодексу та іншого закону.

2. У випадках, передбачених ліцензійним договором,  може бути укладений субліцензійний  договір, за яким ліцензіат  надає іншій особі (субліцензіату)  субліцензію на використання  об'єкта права інтелектуальної  власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

3. У ліцензійному  договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права  інтелектуальної власності (конкретні  права, що надаються за договором,  способи використання зазначеного  об'єкта, територія та строк, на  які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

4. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

5. Предметом  ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

6. Права  на використання об'єкта права  інтелектуальної власності та  способи його використання, які  не визначені у ліцензійному  договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

7. У разі  відсутності в ліцензійному договорі  умови про територію, на яку  поширюються надані права на  використання об'єкта права інтелектуальної  власності, дія ліцензії поширюється на територію України.

8. Якщо  в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

9. Умови  ліцензійного договору, які суперечать  положенням цього Кодексу, є  нікчемними.

 

 

 

2. Структура ліцензійного договору.

Згідно  статті 13. ЗУ про ліцензуваннявідомості, які містить ліцензія.

На території  України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк  ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України. Бланки ліцензій є документами суворої  звітності, мають облікову серію  і номер. У ліцензії зазначаються: найменування органу ліцензування, що видав ліцензію; вид господарської  діяльності, вказаний згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону , на право провадження якого видається  ліцензія; { Абзац третій частини  третьої статті 13 із змінами, внесеними  згідно із Законом N 2608-VI від 19.10.2010 } найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - підприємця; ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів; місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця; дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії; строк дії ліцензії у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України; { Абзац восьмий частини третьої статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1759-VI від 15.12.2009 } посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію; дата видачі ліцензії; наявність додатку . { Частину третю статті 13 доповнено абзацом згідно із Законом N 2953-III від 17.01.2002 } Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та засвідчується печаткою цього органу.

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії. Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною. Ліцензія на провадження певного виду господарської діяльності видається на необмежений строк. Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування може обмежити строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, але цей строк не може бути меншим, ніж п'ять років. { Частина четверта статті 14 в редакції Закону N 1759-VI від 15.12.2009 }

 Господарська діяльність на  підставі ліцензії, виданої органом  ліцензування, яким є центральний  орган виконавчої влади, здійснюється  на всій території України.  Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії. Копія ліцензії видається у порядку, передбаченому статтями 10, 11 цього Закону та цією статтею для видачі ліцензії. { Частина сьома статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1571-VI від 25.06.2009 } За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України. У разі створення у ліцензіата нової філії, іншого нового відокремленого підрозділу, які провадитимуть вид господарської діяльності, згідно з отриманою ліцензією, ліцензіат повинен подати до органу ліцензування заяву встановленого зразка про видачу копії ліцензії, а також документи відповідно до статті 10 цього Закону.

У разі ліквідації філії, іншого відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадили  господарську діяльність згідно з отриманою  ліцензією, або у разі припинення провадження філією, іншим відокремленим  підрозділом ліцензіата господарської  діяльності згідно з отриманою ліцензією  ліцензіат зобов'язаний протягом семи робочих днів з дати ліквідації такої  філії або іншого відокремленого підрозділу або з дати припинення діяльності такою філією або іншим  відокремленим підрозділом подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі. Орган ліцензування повинен внести відповідні зміни до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого дня з дати надходження такого повідомлення. У разі, коли ліцензіат має намір провадити зазначений в ліцензії вид господарської діяльності після закінчення строку її дії, якщо такий строк встановлено Кабінетом Міністрів України, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому цим Законом. { Частина одинадцята статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1759-VI від 15.12.2009 } Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії. Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.До ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані ліцензії та автомобільного транспортного засобу.

 

3. Протокол про наміри та укладання договору про конфедеційність.

 

Передача права використання товарного  знака здійснюється шляхом видачі ліцензії на підставі ліцензійного договору про використання знака. Додаток 1.

Об’єктом ліцензійного договору є  об’єкти промислової власності, а саме товарні знаки. Предмет  ліцензійного договору – дії сторін, спрямовані на виникнення, зміну та припинення прав та обов’язків сторін договору.

Суб’єкти ліцензійного договору –  юридичні та фізичні особи, в тому числі іноземці, особи без громадянства.

Ліцензійний договір вважається укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо істотних умов (тобто тих умов, які визнані  істотними законом або необхідні  для договорів даного виду). Але  дійсним ліцензійний договір  стає з дати публікації відомостей про видачу ліцензії в офіційному бюлетені “Промислова власність” та внесення їх до державного реєстру  свідоцтв України на знаки для  товарів і послуг. Дотримання письмової  форми договору є необхідною умовою дійсності договору.

Згідно з п.2.3.2 Інструкції до істотних умов ліцензійного договору належать:

1. Сторони ліцензійного договору. Слід звернути увагу на те, що фізична особа, яка повинна  мати необмежену законом чи  рішенням суду дієздатність (глава  2 ЦК України), може діяти особисто  або через свого представника, якому надано такі повноваження  дорученням. Іноземці та особи  без громадянства мають рівні  з громадянами України права  (ст. 26 Конституції України). Іноземці  та інші особи, які проживають  чи мають постійне місцезнаходження  поза межами України, у відносинах  з Департаментом реалізують свої  права через своїх представників  – патентних повірених, зареєстрованих  згідно з Положенням про представників  у справах інтелектуальної власності  (патентних повірених), затвердженим  Постановою Кабінету Міністрів  України від 10 серпня 1994 р. №  545. Таке закріплення представництва  інтересів іноземців може призвести  до його неоднозначного трактування.  Зокрема, можна дійти висновку, що іноземці не можуть самостійно  представляти свої інтереси в  Департаменті, а це певною мірою  обмежує їх права.

Якщо власником товарного знака  є декілька осіб (колективна власність), що на практиці трапляється не досить часто, вони можуть особисто брати участь у зазначених правовідносинах або  надати таке право одному з співвласників. В останньому випадку обов’язковим є нотаріальне оформлення доручення, в якому чітко визначаються права  уповноваженого.

Ліцензійний договір від імені  юридичної особи підписує особа, яка має на це відповідні повноваження. Підпис складається з повного  найменування посади особи, яка підписує договір, самого підпису, ініціалів, прізвища, дати. Зазначене скріплюється печаткою. Бажано відразу взяти належним чином  завірену копію доручення, протоколу  або виписки зі статуту, які засвідчують  повноваження особи. Якщо стороною договору є іноземна юридична особа, необхідно  враховувати вимоги, які передбачені  Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки  та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 р. № 201.

2. Предмет ліцензійного договору.

3. Номер свідоцтва (міжнародної  реєстрації товарного знака), де  вказується номер свідоцтва, дата  його видачі, орган, який здійснив  реєстрацію товарного знака та  видав свідоцтво про реєстрацію  товарного знака.

4. Перелік товарів і послуг  із зазначенням класів Міжнародної  класифікації товарів і послуг (МКТП), для яких передається право  на використання товарного знака  (міжнародного товарного знака).