Марксизм та його фальсифікація більшовиками
Міністерство освіти і науки України
Київський національний економічний університет імені В. Гетьмана
Кафедра філософії
Реферат на тему:
«Марксизм та його фальсифікація більшовиками»
Студентки І курсу
3 групи, спеціальності 6508
фінансово-економічного факультету
Старушик Ю. В.
Київ - 2011
План
1. Соціально-історичні, теоретичні та науково-природничі передумови виникнення марксистської філософії.
2. Філософія марксизму як єдність матеріалістичного розуміння історії та матеріалістичної діалектики.
3. Розвиток марксизму в працях В.І.Леніна.
4.Фальсифікація більшовиками теорії Маркса.
5.Висновки.
1. Соціально-історичні,
теоретичні та науково-
Марксистська філософія сформувалась на багатому ґрунті попередніх філософських систем. З одного боку, її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого — стала їх діалектичним запереченням.
Марксистська філософія виникла як складова більш широкого вчення — марксизму. Основними теоретичними джерелами марксизму стали німецька класична філософія, англійська політична економія і французький утопічний соціалізм. Тому до його складу, крім філософського вчення, входить також теорія економічного розвитку суспільства — політична економія і теорія соціально-політичного розвитку -— "науковий комунізм".
Батьківщина марксизму — Німеччина. Його творці — Карл Маркс і Фрідріх Енгельс; час створення — 40-і роки XIX ст. Виникнення марксизму було обумовлене конкретними соціально-економічними і політичними чинниками.
В кінці XVIII ст. в Англії, на той час економічно найрозвиненішій країні Європи, почався промисловий переворот, який у XIX ст. охопив інші європейські держави. На зміну феодалізму йшов капіталізм. Формувались нові класи — буржуазія і пролетаріат. Сильнішою ставала експлуатація найманої праці з боку буржуазії, глибшала безодня між багатством і бідністю. В середовищі робітничого класу зростає незадоволення, яке переростає в організовані виступи проти існуючого економічного та політичного ладу. Деякі з них набувають великого резонансу. Серед них — повстання ткачів у Ліоні (Франція) в 1831 p. і 1834 p., сілезьких ткачів (Німеччина) у 1844 p., чартизм у 1830—1840 pp.
Соціальні конфлікти та потрясіння цього періоду закономірно викликали у свідомості робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських запитань. Марксизм в цілому і його філософія зокрема виникає у вигляді системи ідей, принципів, теорій, яка прагне дати відповіді на ці запитання.
Велику роль у формуванні марксистського філософського бачення світу відіграв бурхливий розвиток природознавства. Особливе місце тут належить трьом великим науковим відкриттям першої половини XIX ст., які сприяли утвердженню діалектичного способу мислення.
1. Відкриття закону збереження і перетворення енергії у поєднанні із законом збереження й перетворення речовини стало науковою основою для філософських висновків про нестворюваність і незнищуваність матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодію і взаємоперехід.
2. У 1838—1839 pp. німецькими біологами Т.Шванном і М.Шлейденом була створена клітинна теорія живої речовини. Було встановлено, що клітини — першооснова, анатомічні одиниці живих організмів. Розвиток живих організмів здійснюється завдяки розмноженню клітин, їх виникненню, росту і відмиранню. Ця теорія дозволила зробити висновок про єдність усіх живих організмів.
3. На початку 40-х років XIX ст. Ч.Дарвін робить висновок про еволюційний розвиток живої природи. Вчення Ч.Дарвіна нанесло руйнівний удар по релігійних уявленнях про походження життя на планеті і виникнення людини. У філософському аспекті набула належної аргументації ідея безперервності еволюції органічного світу, закономірності виникнення людини.
Великий вплив на формування філософських поглядів К.Маркса і Ф.Енгельса справила класична німецька філософія, особливо праці Г.Гегеля і Л.Фейербаха. Німецька класика виступила теоретичною основою нового філософського світобачення. К.Маркс і Ф.Енгельс критично сприйняли і застосували на абсолютно нових засадах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський метод.
Якісно відрізняючись від німецької класики, марксистська філософія успадкувала від неї раціоналізм як спосіб пояснення і осягнення дійсності. Віра в силу розуму, наукове знання, соціальний прогрес представлені тут максимально повно, що певною мірою визначило її оптимістичний характер і забезпечило широку підтримку цього вчення з боку багатьох послідовників.
2. Філософія
марксизму як єдність
розуміння історії та матеріалістичної діалектики.
Від попередніх
вчень філософія марксизму
Марксизм чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Він використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення "людина — світ". У роботі "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886 p.) Ф.Енгельс висуває ідею, що філософія ставить питання, яке він називає основним питанням філософії. Його суть — відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись як єдність двох сторін: 1) що існувало раніше — свідомість, дух чи матерія (питання про первинність і вторинність); 2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об'єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність). Ідея Ф.Енгельса про основне філософське питання дає можливість певним чином класифікувати філософські школи і напрямки. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм, у свою чергу, постає у двох формах — суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом. Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на два табори: тих, хто визнавав можливість пізнання людиною світу і отримання істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. З часом основне філософське питання у філософії марксизму набуло статусу фундаментального методологічного принципу. Вся історія філософії почала розглядатись через призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на бік матеріалізму та повернувся обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика — матеріалістичною. Таке поєднання дало можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості (як у Г.Гегеля), а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є фундаментальна праця К.Маркса "Капітал" (1857—1867 pp.), праця Ф.Енгельса "Діалектика природи". Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні — діалектичний матеріалізм.
Принципово по-новому в марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов'язаних з життям суспільства. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва, послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість. Таким чином, тут вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь. Ось чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом. Матеріалізм і діалектика дозволили К.Марксу та Ф.Енгельсу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії.
Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Якщо найбільші досягнення матеріалістичної домарксистської філософії в розумінні людини, її призначення в світі зводились до того, що людина — частка природи, активна, свідома істота, має право на свободу і потребує гуманного ставлення до себе, то К.Маркс і Ф.Енгельс розглядають людину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей.
Проблема людини
у марксизмі органічно пов'
Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів (творів, грошей, духовних цінностей та ін.) в силу, що панує над людиною, диктує певні вимоги, протилежну її бажанням.
Прийнявши "естафету" від Гегеля, К. Маркс конкретизує ідею відчуження, розглядаючи її крізь призму такого економічнего фактора, як відчужена праця. Маркс продемонстрував конкретний характер відчуження процесу праці, результатів діяльності людини, перетворення їх на самостійну панівну і ворожу силу, яка в багато разів посилюється в умовах капіталу. Дослідивши механізм цього явища, Маркс зробив висновок: капіталізм, що довів свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й зробив його тотальним.
Основоположники марксизма прийшли до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Вони запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, — знищення приватної власності на засоби виробництва. Ця ідея проходить червоною ниткою через увесь марксизм.
Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У творах К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, - пролетаріат.
Однією з характерних рис марксистської філософії є її безпосередня спрямованість на захист інтересів пролетаріату. К.Маркс писав : "Подібно до того, як філософія знаходить у пролетаріаті свою матеріальну зброю, так і пролетаріат знаходить у філософії свою духовну зброю ."
Важливим кроком у розвитку світової філософської думки стала розробка в рамках філософії марксизму проблеми практики. Вищим рівнем практики К.Маркс і Ф.Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. К.Маркс зазначав у "Тезах про Фейербаха": "Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його".
Важлива характеристика марксистської філософії — атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці з використанням досягнень науки та надбань попередньої філософії французьких просвітителів та вчення Л.Фейєрбаха.
3. Розвиток марксизму в працях В.І.Леніна.
Серед послідовників вчення К. Маркса і Ф.Енгельса особливе місце належить В.І.Леніну. Філософські ідеї марксизму дістали в ленінських працях подальший розвиток. Ленін намагається максимально використати філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. Так, діалектика цікавить його у двох аспектах: як філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній філософії, і як метод, що може і повинен використовуватися в політичній діяльності. Роздуми з цього приводу знайшли втілення у праці В.І.Леніна "Філософські зошити". Змістом діалектики для В.І. Леніна є розвиток, який виявляє себе через взаємозв'язки явищ і процесів дійсності. Ленін називає діалектику теорією розвитку.
Чільне місце у ленінській філософській спадщині посідають питання теорії пізнання. В своїй основній філософській праці "Матеріалізм і емпіріокритицизм" (1908 p.) він робить ряд принципових висновків гносеологічного характеру. Обґрунтовує ідею, що в основі матерії лежить така властивість як відображення. Відображення — це атрибут матерії, одна з її найзагальніших і суттєвих характеристик. У найзагальнішому випадку можна розрізняти відображення на рівні природи і на рівні свідомості, суспільства. Пізнання світу, за В.І.Леніним, — це теж процес відображення властивостей об'єкта пізнання у свідомості людини. Тому відображення — фундаментальний принцип теорії пізнання, її ядро.
У ленінських роботах надзвичайна увага приділяється питанням функціонування суспільства і практики революційних перетворень. Підкреслюючи вирішальну роль трудящих мас в історії, В.І.Ленін рушійну силу суспільного розвитку бачить у класовій боротьбі. Шлях подолання експлуатації пролетаріату — соціалістична революція і диктатура пролетаріату. Здійснює її передусім робітничий клас при підтримці широких мас. У роботі "Великий почин" (1919 p.) В.І.Ленін дає визначення класів, підкреслює, що відношення великих груп людей до засобів виробництва є визначальною ознакою класів.
Нового трактування набуває держава. Вона розглядається як спеціальний орган, машина, за допомогою якої здійснюється управління суспільством в інтересах пануючого класу. В.І.Ленін постійно підкреслює класовий характер і класову сутність держави.
Оскільки В.І.Ленін постійно підкреслював свою відданість марксизму, теоретичними працями та практичною діяльністю відстоював і розвивав ідеї цього вчення, після його смерті поряд з терміном "марксизм" почав часто використовуватись термін "ленінізм". Відповідну назву отримала і філософія — марксистсько-ленінська. Філософські погляди В.І.Леніна — це продовження раціоналістичної традиції в історії філософії. Однак при осмисленні ленінської спадщини необхідно чітко розрізняти його безпосередньо філософське вчення і практичну діяльність як політика. Багато з того, що зроблено Леніним у філософії, не витримало випробування часом. Ряд ідей та положень зберегли свою цінність, мають значення і тепер, знайшли продовження і творчий розвиток. Ідеї марксизму, в тому числі філософські, крім праць В.І.Леніна, знайшли своє осмислення і подальший розвиток у роботах його сучасників, зокрема О.Бауера, М.І.Бухаріна, А.І.Луначарського, Р. Люксембург, Л.Д. Грецького та інших.
4.Фальсифікація більшовиками теорії Маркса.
Після смерті В.І.Леніна
у Радянському Союзі
Витоки ідеології більшовизму пов'язані не тільки з марксизмом. Аналізуючи ідеологію більшовизму, Є. Маланюк влучно зауважив, що вже в перших проявах більшовизму російський народ відчув традиційний дух історичного царизму, котрий росіянину істотно притаманний. Російська революція, будучи розпадом імперії, знайшла в більшовиках зміну обслуги імперської машини.
Однією із суттєвих передумов появи більшовизму було поширення соціалістичних ідей. М. О. Бердяєв відзначив три стадії їх розвитку в Росії: утопічний соціалізм, народницький соціалізм та науковий, або марксистський. Зумівши скористатися "брендом" соціалізму, більшовики були надто далекі від утілення в життя навіть його засад, не говорячи вже про комуністичні ідеї.
Одним із суттєвих чинників становлення ідеології більшовизму був нігілізм. Згідно з твердженням М. Бердяєва, російський нігілізм заперечував Бога, дух, душу, норми й вищі цінності. В основі російського нігілізму лежало визнання гріховності всілякого багатства й розкоші життя, всілякої творчої надмірності в мистецтві, у думці. Нігілізм уважав гріховною розкішшю не лише мистецтво, метафізику, духовні цінності, але й релігію
Заслуговують на увагу статті Осипа Дяківа-Горнового, провідного діяча ОУН, який різко критикував фальсифікацію більшовиками марксизму. Критика більшовизму займала у публіцистичній спадщині діяча одне з головних місць.
О. Дяків доводить, що: «Більшовики в корені відійшли від букви марксизму: в СССР немає знищення експлуатації людини, Марксова критика капіталістичного ладу цілком актуальна, якщо її прикласти до большевицького ладу і політики, протилежні Марксові і теорії про найвидатнішість російського народу, теорія великодержавності, як добра для усіх народів». Звідси змінюється і роль більшовицької партії – не боротьба проти експлуататорських класів, а охорона великодержавницьких планів.
«Марксизм, - зазначає О. Дяків, - є тією теорією, що найбільше б’є по них самих, яка цілковито заперечує большевицьку теорію і демаскує їхню політику. Єдиний вихід – взяти на список заборонених всі твори Маркса і Енгельса». О. Дяків зазначає, що йде повне перебудування ідеології і внесення одверто нових елементів, що суперечать Марксові. Основне положення, що розбиває гасло про те, що в СРСР соціалістичний лад – це те, що в СРСР немає суспільної власності на засоби виробництва, ними володіє лише більшовицька партія.
О. Дяків вказує також на хибності більшовицької критики капіталістичної держави та що в СРСР немає класів і визиску. Маркс і Енгельс говорили, що визиск людини людиною може бути лише через приватну власність, але в СРСР не тільки приватна власність є джерелом творення класів. Тут експлуататорський клас утворився не на основі приватної власності, а необмеженої політичної влади, яка зосереджує в своїх руках всі багатства країни. Процес, що відбувається в СРСР протилежний до капіталізму: там багатство приводить до влади, а тут (в СРСР) влада до багатств. Не лише О.Дяків, а й інші теоретики та публіцисти ОУН чудово підмітили і у своїх працях показали, що в СРСР витворився новий клас партійної номенклатури, який проводить політику державного капіталізму. Теоретик вважав, що в СРСР немає ніякого соціалізму, а, отже, не може бути переходу до комунізму. Що комунізм сталінські вельможі уявляють собі, як «радянська влада плюс атомна бомба».
Для того, щоб сформувати коректну позицію у своєму ставленні до наукової спадщини К. Маркса, потрібно щонайперше відокремити автора «Капіталу» від ідеології російського більшовизму. Фактично то не був марксизм у його первозданному вигляді. Можна послатися у цьому на думки відомого публіциста Г. Лисичкіна. У 1993 р. ним опубліковано книгу «Карл Маркс — найлютіший ворог російських більшовиків», де глибоко осмислюються порушені проблеми.
Такими ж є оцінки одного із найпомітніших вчених першої половини ХХ ст. Й. Шумпетера. «Між Марксовими ідеями й більшовицькою практикою та ідеологією, — писав він, — існує така сама прірва, яка існувала між релігією покірливих жителів Галілеї і практикою та ідеологією середньовічних князів церкви чи феодальних воєначальників». Така жорстка оцінка відповідає істині. Протягом тривалого часу радянська офіційна пропаганда цілеспрямовано працювала на ідею більшовизації та сталінізації марксизму, його пристосування до потреб авторитарно-бюрократичної системи .
Одним з виявів
цього стало пристосування
Саме ці гуманістичні ідеї К. Маркса були найбільш спотворені більшовизмом. У праці Сталіна «Анархізм чи соціалізм» зазначається: «марксизм і анархізм — побудовані на зовсім протилежних принципах... Наріжний камінь анархізму — особа, звільнення якої … є головною умовою звільнення маси, — колективу. З точки зору анархізму звільнення маси неможливе доти, доки не звільнено особу. З огляду на це його лозунгом є: «Все для особи». Що ж до марксизму, то його наріжним каменем є маса, звільнення якої — головна умова звільнення особи. Таким чином, на думку марксизму, звільнення особи неможливе доти, доки не звільниться маса. Цим зумовлюється й зміст його лозунгу: «Все для маси».
Уже з часу свого зародження більшовизм виступив як суспільно-політична течія, яка лише прикривалася марксистською фразою, а на ділі була антимарксизмом. Надзвичайно точно про це писав Й. Шумпетер: «З давніх-давен єретики незмінно проголошували, ніби вони не руйнують те чи те вчення, що дісталось у їхні руки, а, навпаки, намагаються підносити його первісну чистоту. Ленін, перейнявши усталену часом традицію, вихваляв і надміру омарксював Маркса». Водночас, розбіжності між К. Марксом і В. Леніним торкалися не просто «незгоди щодо другорядних питань марксового вчення. У дійсності йшлося про відступ від його найголовнішої суті».
Обґрунтовані
вище положення дають змогу
Про необхідність переосмислення наукової спадщини К. Маркса висловилися найавторитетніші політологи та економісти Заходу, що представляли практично всі напрямки сучасної суспільної думки. Це явище дістало назву «ренесанс Карла Маркса». Його дослідженню було присвячено не одну монографію. Щодо визначення безпосередньої мети «ренесансу» типовим був вислів П. Самуельсона. У десятому виданні підручника «Economics» автор так сформулював смисл цієї проблеми: завдання полягає в тому, щоб «відвоювати Маркса у марксистів».
Філософські ідеї К.Маркса, Ф.Енгельса та В.І.Леніна одержали специфічну інтерпритацію і розвиток у країнах Європи. Тут до нього ставились творчо і критично: філософи розробляли окремі сторони чи аспекти ідей марксизму. Серед тих, хто займався розробкою філософських ідей марксизму, — філософи з відомими у світі іменами: угорець Д. Лукач, француз Ж.-П. Сартр, німці і водночас американці Е.Фромм та Г.Маркузе, німець Ю.Хабермас, багато інших. Непоодинокими є спроби синтезу філософських положень марксизму з фундаментальними положеннями інших філософських течій. Сказане свідчить, що ідеї філософії марксизму справили надзвичайно глибокий вплив як на розвиток філософської думки, так і на життя суспільства і продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.
Висновки.
Марксистська філософія переживає важкі часи. У сучасних умовах створились парадоксальна ситуація: марксизм, з панівної ідеології у світовій системі соціалізму, з розвалом її і розпадом СРСР опинився поваленим і відкинутим владними структурами. Важливо пам'ятати: марксистська філософія створилась за певних історичних умов, і тому ставитись до неї належить виважено, як до будь-якої теорії, якій властиві і позитивне, і історичні обмеженості. Правильно оцінити марксистську філософію навряд чи можливо, якщо не враховувати, по-перше, історичних умов її виникнення; по-друге, важливіших проблем, які вона поставила і вирішила; по-третє, історичний шлях, який пройшла марксистська філософія, і зміни, що сталися на її шляху; по-четверте, долю марксистської філософії в сучасних умовах.
Оскільки філософія
марксизму успадкувала
Реальний внесок К. Маркса і Ф. Енгельса в становлення філософії нового типу полягає в тому, що, утверджуючи її науковий статус, вони проклали шлях до пізнання найзагальніших законів розвитку природи, суспільства і мислення.
Хибою філософії марксизму є недооцінка духовних підвалин як у житті суспільства, так і у життєдіяльності індивіда, що негативно позначилося на оцінці індивідуальності людини.
І, нарешті, філософія марксизму за традиціями німецької класичної філософії, була орієнтована на експансію суспільства щодо природи, навколишнього світу. Це набуло свого втілення в тезі "Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає у тому, щоб змінити його", тобто не діалог, не паритетне начало, а експансія у ставленні до природи, яка мала своє продовження в експансії щодо людини.
Філософія марксизму - це певний пласт культури, фактор суспільного розвитку. Переоцінка марксизму може привести до негативних наслідків, а недооцінка матиме ще гірші результати. Ігнорування і забуття марксизму може призвести до того, що подальший розвиток філософської думки відкриє новий різновид марксизму, де будуть примножені його недоліки, а достоїнства втрачені. Мабуть, лише історія зможе дати цій філософії неупереджену оцінку.
Л і т е р а т у р а
1. М.І.Горлач – Філософія, - Харків,- 2000р. ст 198-205.
2. Г.А.Заїченко – Філософія, - К.: „Вища школа”, - 1995р. ст. 62-77.
3. В.Г.Табачовський – Філософія, - К.: „Либідь”, - 1993р. ст. 185-193.
4. Бережной Н.М. Проблема человека в трудах К.Маркса. – М., 1991.
5. Бондаренко Е.Л. Экономическое учение марксизма. – М., 1991.
6. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. - Тв. - Т.42. - С.88-178.
7. Ленин В. И. Избранные сочинения : в 10-ти т. / В. И. Ленин. – Т. 7. – Март-
октябрь 1917.– М. : Политиздат, 1986. – 635 с.
8. К. Маркс и развитие экономической мысли Запада / А. С. Гальчинский, М. Экономика, 1990.
9.На більшовицькому ідеологічному фронті// Дяків-Горновий. Ідея і Чин. Повна збірка творів. – Нью- Йорк –Торонто – Мюнхен, 1968.- 408с.
10.Наше становище до російського народу // Дяків-Горновий. Ідея і Чин.
11.Про свободу преси в СССР// Дяків-Горновий. Ідея і Чин.
12.СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих // Дяків-Горновий. Ідея і Чин.
13.Шовіністичне запаморочення
і русифікаційна гарячка большевицьких
імперіалістів// Дяків-Горновий. Ідея і
Чин.
14. Маланюк Є. До проблеми большевизму
/ Є. Маланюк // Большевизм і визвольна боротьба
: [збірка статей]. – Видання : ЗЧ ОУН, 1957.
– С. 3-73.
- Марксиская философия
- Марксиская этика: анализ самооценки
- Марксистік доктринаның мазмұны: мемлекеттен адамға
- Марксистік саяси идеялар
- Марксисткая культура
- Марксисткая экономическая теория
- Марксисткое понимание культуры
- Марксизм К.Маркс и Ф.Энгельс
- Марксизм о рынке труда
- Марксизм о свободе печати
- Марксизм, основные положения
- Марксизм: основные этапы и направления. Проблема истины в философии
- Марксизм. Основые понятия
- Марксизм саяси ілім ретінде
