Масова свідомість як складова суспільної свідомості

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Масова свідомість як складова суспільної свідомості

1.1.Суть та особливості  масової свідомості у системі  суспільних зв`язків

1.2.Місце громадської думки  у масовій свідомості

Розділ 2. Формування масової  свідомості у суспільствах різного  типу

2.1.Масова свідомість і  тоталітарний режим

2.2.Моделі взаємин "харизматичний  лідер", "вождь" — "маса"

2.3.Психологічна маніпуляція  масовою людиною

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

 В соціології дедалі  ширше стали використовуватись  поняття масової свідомості. Масова  свідомість – це сукупність  ідей, уявлень, в тому числі  ілюзорних почуттів, настроїв, що  відбивають всі сторони життя  суспільства, доступні масам і  здатні викликати інтерес. Маса  людей як сукупність індивідів  виступає носієм масової свідомості. Масова свідомість – найрізноманітніші  за гносеологічною і соціальною  природою духовні утворення, не  обмежені лише формами психіки,  стосовно до сфер психології, ідеології, емоції і логіка, образи  і реакція буденного і теоретичного  знання, раціональні і ірраціональні  уявлення та ш. Масова свідомість  виступає, як міжгрупова свідомість, народжена процесами масовізації в різноманітних сферах життя суспільства. Процеси масовізації, як свідчать реальності суспільно-політичного життя в сучасному суспільстві України, пояснюються, по-перше, збільшенням розмірів спільностей людей, які здійснюють одну й ту ж суспільно-політичну діяльність; по-друге, значним посиленням соціальної неоднорідності спільностей, що беруть участь в масових суспільно-політичних процесах; по-третє, значним ускладненням всіляких соціальних зв'язків і відносин всіх учасників суспільно-політичного життя, розширенням їх міжособових і міжгрупових відносин; по-четверте, подальшим зрівнянням властивостей учасників різноманітних видів масової суспільно-політичної діяльності.

 Під безпосереднім  впливом повсякденної свідомості  формується суспільна думка. Суспільна  думка – становище масової  свідомості, включаюче ставлення  (приховане або явне) різноманітних  соціальних спільностей, верств  і класів, груп людей до подій  та фактів соціальної дійсності.  Суспільна думка реально виявляється  через систему соціологічних  досліджень, опитувань, волевиявлень  людей у процесі виборчих кампаній, референдумів, масових мітингів, маніфестацій, зібрань, через засоби масової  інформації тощо. Діючи в усіх  сферах суспільного життя, суспільна  думка водночас має межі, що  визначаються суспільною значимістю  подій, явищ, що обговорюються.  Прогресивна роль суспільної  думки найбільш велика при  поєднанні буденної суспільної  свідомості з теорією.

 Отже, приймаючи до  уваги важливість вищезазначеного  вважаємо, що проблема дослідження  масової свідомості, її формування  та особливостей є актуальною. Тим більше, що звернення до  вивчення проблем масової свідомості  зумовлене типологічною близькістю  посткомуністичної ситуації і  тими процесами, що їх описували  теоретики масового суспільства.  Перехідний період, за якого наше  суспільство прямує до суспільства  з ринковою економікою, — це, власне, перехід від одного типу масової  свідомості (соціалістичного) до  іншого його типу (капіталістичного).

 Ступінь наукової розробки  проблеми. У ході дослідження  було використане широке коло  як вітчизняних так і доступних  зарубіжних джерел. Вони є різні  за характером аналізу поставлених  проблем, методологією та методами  дослідження, науковою цінністю.

 Найбільший інтерес  до питань масової свідомості  виник у 60-80-і роки в зв'язку  з появою такого потужного  інформаційного каналу як телебачення.  У ці ж роки починається  інтенсивна розробка проблем  масової комунікації. Перспективам  впливу засобів масової інформації  на розвиток суспільства, масової  свідомості, і людини, присвячені  роботи О. Тоффлера [33], Г. Шиллера  [38].

 Відомими роботами  по вивченню масової свідомості  є праці Б.Грушина [5], Г.Дилигенского [6], які перші серед вітчизняних  науковців почали безпосередньо  займатися проблемами, присвяченими  аналізу масової свідомості. Ними  розроблена вагома теоретична  основа самого поняття масової  політичної свідомості. Також чимало  аспектів даної проблеми знайшли  своє відображення в працях  Д.Ольшанського [18], [19], [20] А.Уледова  [34], [35] і М. Шахзадеяна [37]. В основному  їх цікавили особливості існування політичної свідомості в соціалістичній країні, колишньому СРСР. Крім цього значними є роботи Я.Любивого [15], Л.Нагорної [16] які присвячені питанню динаміки масової свідомості в період від перебудови до отримання Україною незалежності. Значною є робота І.О. Кресіної [12], котра детально аналізує особливості ї характерні риси саме національної свідомості українців в рамках сучасних політичних і економічних перетворень в країні.

Об’єктом дослідження  є масова свідомість в Україні.

Предметом дослідження є  аналіз провідних тенденцій формування і розвитку масової свідомості українців  в історичній ретроспективі та на сучасному етапі розвитку держави.

Не претендуючи на вичерпний  аналіз такого складного й багатогранного питання, автор ставить за мету дослідити  суть масової свідомості, особливості  формування масової свідомості у  державах тоталітарного типу, особливості  розвитку сучасної масової свідомості українців.

Виходячи з означеної  мети поставлено такі дослідницькі завдання:

визначити сутність, структуру  масової свідомості, та її роль у  системі соціальних зв`язків;

проаналізувати формування масової свідомості в умовах існування  тоталітарної держави;

встановити особливості  психологічного впливу та впливу харизматичного лідера на масову людину (свідомість);

прослідити особливості  психологічного маніпулювання масовою  свідомості.

Теоретичне та практичне  значення роботи визначається її спрямуванням та вивченням актуальної в сучасній Україні проблеми. Дослідження цих  питань, на нашу думку, насамперед є  важливим для прогнозування можливих шляхів розвитку українського суспільства, при застосуванні певних заходів  щодо вдосконалення суспільно-політичної системи України. Положення та висновки курсового дослідження можуть бути використані політологами, соціологами, психологами, що вивчають питання масової  свідомості, а також можуть бути корисними при написанні різного  роду наукових робіт, статей тощо.

Структура курсової роботи обумовлена метою, завданнями дослідження і  складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, що включає 39 найменувань.

Розділ 1. Масова свідомість як складова суспільної свідомості

Суть та особливості масової  свідомості у системі суспільних зв`язків

Масова свідомість є одним  з найцікавіших феноменів як у  системі філософських категорій, так  і в системі категорій соціології та соціальної психології. Останнім часом  цим феноменом зацікавились і  медики, зокрема психіатри. Що ж собою  являє масова свідомість? Розглядаючи  це питання під різними кутами зору, отримуємо різні відповіді. Наприклад, Г.Дилигенський вважає, що цінності і морально-етичні норми, традиції, система матеріальних і духовних потреб, прагнень і очікувань, політичні  погляди і суспільні ідеали, реакція  на різноманітні об’єктивні ситуації складають сферу масової свідомості [6, 42]. Д.Ольшанський зазначає, що масова свідомість фіксує всі основні структурно-змістові елементи суспільної свідомості, проте  вона не є копією останньої [18, 74]. Їй притаманна власна структура, "атомарним" елементом якої є переконання  як практична форма синтезу ідеології  і соціальної психології в свідомості масового індивіду.

Найбільш систематизованою частиною масової свідомості, як вважає П.Сергієнко, є масова політична  свідомість [25, 21]. Масова політична  свідомість включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, настрої, ілюзії, помилкові твердження, традиції, звичаї, які є відображенням політики і політичних зв’язків. Її суб’єктами можуть бути нація, клас, різноманітні малі та великі соціальні групи.

Цікавими є погляди  Юнга, який розробив цілу теорію, вивчаючи феномен масової свідомості, а  також масового індивіда. "Мана" – це термін Юнга для позначення таких проявів і переживань психічної  енергії, які створюють основу для  визначення харизми – здатності  впливати і мати владу над іншими людьми. Юнг говорить про манна -особистості  та мана-рухи. Кожний раз, коли люди стикаються з великими та неочікуваними проявами енергії, виникають мана-ситуації, які  і зумовлюють в душі пробудження  енергійного архетипу, що і викликає відповідні реакції. Найбільш відчутна ця енергія у формі фізичної активності. Одним із способів для переживання  відчуття припливу енергії є занурення  в масові емоції і масові дії, навіть, якщо це буде не великий натовп, а  просто частина масового руху. В  даному випадку емпірично очевидною  є влада натовпу над людиною. Передумови до такого злиття, що робить людину залежною, можуть бути як фізичні, так і психологічні. Достатньо  лише кілька разів побувати у натовпі  або серед учасників якогось  фанатичного руху, щоб відчути  присутність мани, а в перспективі, і можливість психічної регресії. Можна спробувати виправдати злиття з масою, розглядаючи цей феномен  з такого боку: коли свідомі установки  і традиційні способи діяти більше не придатні для вирішення проблем, вміст несвідомого і його енергія  можуть взяти гору над душею, отже, мана-рухи і мана-особистості часто  виникають при нових або критичних  обставинах [39, 173].

Лише деяким особистостям і групам вдається підкорити собі і засвоїти психічну енергію певних архетипів, і стати мана-особистостями  і мана-рухами. Фактично будь-хто, як стверджує Юнг, хто має можливість свідомого контакту зі своїм несвідомим, впливає на оточуючих, навіть, якщо не бажає цього. Заглиблення і  розширення його свідомості породжує ефект мани з відповідними наслідками для несвідомого інших людей. Присутність і діяльність такого індивіду або групи індивідів  несе відбиток мани, зачаровує і  підкоряє інших. В якості прикладів  мана-особистостей Юнг наводить Наполеона  і Лао-цзи; один – це своєрідна "над-людина", а інший – "піднесений мудрець". Негативна форма психічної інфляції у мана-рухах є поширеним явищем. Потрапивши під владу архетипів, люди відчувають потребу знайти для  себе героя у плоті, великого мудреця, вождя, а в загальному безумовний авторитет [39, 174].

Для розуміння масової  поведінки слід розглянути одну з  форм психічної інфляції – колективну психічну інфляцію, яка є наслідком  групової ідентифікації з колективним  несвідомим. У цьому випадку колективне або групове Его поступається колективному несвідомому. Групова  ідентифікація з колективним  несвідомим діє на психіку подібно  до отрути і легко передається, оскільки ідентифікація з нижчими, більше примітивними стадіями свідомості призводить до підвищеного відчуття життєздатності та відкриває нове джерело сил  і енергії. Для конкретного індивіду ідентифікація групи з колективним  несвідомим має також певні наслідки: у нього зникають сумніви щодо правильності своїх дій і суджень, з'являється відчуття всемогутності  та богоподібності, що закономірно  веде до прагнення змусити інших  підкорятися вимогам колективного несвідомого, що володіє даною групою. Єдність групи зміцнює відчуття своєї безумовної правоти. Будь-яка  терпимість до індивідуальних розходжень в поглядах стирається природною  схильністю колективної душі до психічної  єдності, а відчуття всемогутності  посилюється завдяки реальній фізичній силі групи. Отже, в таких умовах як індивід, так і група позбавлені можливості свідомого вираження  та розвитку. Політичні результати такої психічної інфляція, як правило  не мають нічого спільного з демократією.

Зміст колективного несвідомого  характеризується наявністю різноманітних  елементів, проте група, в силу різних причин, тяжіє до засвоєння лише деяких з них (наприклад колективної  любові або колективної ненависті  і насильства та ін.). В будь-якому  випадку, колективна воля групи до влади  активується і потребує вираження, яке, як підтверджують факти з  історії, часто буває фатальним. До колективних аретипів Юнг відносить  архетип цілісної групи, групи в  дії, групи, яка підкоряється ватажку, та деякі інші. При засвоєнні колективною  душею цих архетипів група  відчуває дію харизматичних якостей, притаманних архетипам. Відчуття всемогутності  і богоподібності, що з'явилося в  групи вже в процесі першочергового занурення в колективну душу, тепер  посилюється завдяки контакту з  архетипічними елементами. Крім того, як вважає Юнг, не виключено, що ті, хто  не є членами групи також проектують на неї сили свого несвідомого, тим  самим посилюючи в ній відчуття мани, і, пробуджуючи харизматичні здібності [39, 176].

Крім термінів, розглянутих  вище, Юнг також оперує термінами "масова душа" та "масова людина". Юнг, так само як Ортега-і-Гасет у "Бунті масс", вважає, що масове психічне є продуктом історичного  розвитку, і має певні історичні  рамки [21, 164]. Отже, періодом формування масової свідомості є останні  чотири століття. До епохи Реформації, на думку Юнга, душа західної людини мала певну цілісність та врівноваженість, оскільки вона мала можливість для виходу несвідомих сил душі. До початку Індустріальної революції життя кожної людини було тісно пов’язане з природою та іншими людьми. Реформація, Просвітництво та Індустріальна революція стали причиною збільшення дистанції між свідомим і несвідомим. Таким чином, кінцевим продуктом об'єднаних сил Реформації, Просвітництва та Індустріальної революції є масова людина – людина соціально ізольована від інших людей, відділена від свого несвідомого та інстинктів, що і призводить до того, що така людина опиняється під впливом масових психічних епідемій. Масові психічні епідемії є важливою проблемою сучасності і стосуються як політиків, так соціологів, психологів та медиків-психіатрів. Поширеною формою масових психічних епідемій є масові психози. Вони короткочасні, базуються на очікуванні дива, на захопленні, екстазі чи печалі [20,80]. Масові психози залежать від психологічного клімату суспільства та системи цінностей великих груп людей. Логічним є висновок, що для того, щоб зменшити кількість масових психічних епідемій необхідно змінити систему суспільних цінностей і атмосферу соціального співіснування.

Місце громадської думки  у масовій свідомості

Масова свідомість являє  собою складний соціальний парадокс. Як показують наукові дослідження, кожна людина є відразу членом багатьох малих і великих, формальних і неформальних соціальних груп. Ці спільності тим або іншим чином  інтегруються в ході різних соціальних дій, їхні носії– суб'єкти суспільного  діяння – здійснюють загальну діяльність, демонструючи спільну поведі. Більше того, сам парадокс маси не виникає, якщо схожа спільна діяльність або  схожа поведінка відсутні.

Думка — оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів  до конкретних об'єктів дійсності. Громадська думка — стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій  та фактів дійсності. Отже, думкою є  лише оціночне, а не будь-яке судження.

Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес  для кожного соціолога, бо він  певною мірою постійно контактує  з нею. Масова свідомість — сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, які відображають усі сторони  життя суспільства, доступні масам  та здатні викликати іх інтерес. Масова свідомість виникає і формується в процесі масовізації різних способів життєдіяльності людей (у  сферах виробництва, споживання, спілкування, політики, дозвілля тощо), які породжують однакові чи подібні інтереси, потреби, навички, оцінки всього населення, представників  різних соціальних груп [29, 214].

Оскільки масова свідомість суб'єктів висловлювання та об'єктів  уваги майже збігається з іншими секторами суспільної свідомості, її специфіка (і це дуже важливо враховувати  при вивченні громадської думки) передусім — у джерелах та характері  формування. Справді, оскільки йдеться  про сучасні форми масовізації  способів життєдіяльності людей, то очевидно, що у формуванні масової свідомості беруть участь не тільки наукова інформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення, безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки.

З іншого боку, процес формування масової свідомості (на відміну, наприклад, від групової, де відбувається постійне накопичення поглядів, позицій) і, відповідно, громадської думки, специфічний: він  відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук  точок зіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.

При цьому формування громадської  думки відбувається як стихійно (під  час спілкування, освоєння індивідуального  та колективного досвіду), так і цілеспрямовано. У сучасних; суспільствах громадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установ і  політичних організацій, громадських  рухів, засобів масової інформації тощо. Вагома роль преси, радіо, телебачення  у формуванні і висловлюванні  громадської думки. Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєю внутрішньою природою є  складним утворенням, яке характеризує розірваність, "пористість", суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняє два  важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки  взагалі не існувала б:

Громадська думка може бути як адекватною реальному станові  речей, так і може містити помилкові, хибні уявлення про дійсність.

Громадська думка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчих кампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадії формування. У  цьому разі громадська думка —  це завжди певний "процес", але  не "результат". Тому при вивченні та використанні громадської думки  у процесі соціального управління необхідні постійні й старанно контрольовані  обстеження її [29, 241].

Громадська думка не є  аморфним утворенням. Вона чітко структурована  за ознаками, які враховують при  її вивченні: суб'єкти громадської думки; об'єкти громадської думки; типи суджень  громадської думки; канали висловлювання  громадської думки. Суб'єкт громадської  думки — групи населення, які  є безпосередніми "виразниками" громадської думки. Проблема ця не є  простою як з наукової, так і  з політичної точок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка  думка є громадською, а яка  — ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка — це обов'язково думка "більшості", а тому думка "меншості" не є громадською. Необ'єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожному суспільстві існують  різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з них виступає проти  загальноприйнятої точки зору (налічуючи  у своїх лавах мільйони людей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?

Серйозні дискусії точилися щодо того, який "обсяг" суб'єкта є  достатнім, щоб висловлена ним думка  могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською  можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої  чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади  чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.

Існує ще одна важлива проблема, пов'язана із суб'єктами громадської  думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може "генерувати" однакові потреби, оцінки серед представників  різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської  думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єкт  громадської думки "входять" і  робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема "груп свідомості".

Об'єкт громадської думки  — сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка  принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.

Певні проблеми опиняються в  центрі уваги громадської думки  під впливом різних чинників. Це — громадський інтерес, який зумовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різних точок зору на проблему); компетентність громадської думки  щодо неї та ін.

Проблема об'єкта громадської  думки найчастіше постає, коли у  прикладних дослідженнях виявляють "ножиці" між питаннями, які цікавлять  громадську думку, з одного боку, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління, —  з іншого. Наприклад, населення найбільше  цікавить проблема цін, а депутати найчастіше обговорюють інші, менш значимі для  громадян на той час питання. У  таких ситуаціях виникає недовіра населення до діяльності органів  влади. Регулярні опитування дають  змогу чітко відстежувати ієрархію об'єктів громадської думки, враховувати  її у практичній діяльності.

Залежно від змісту висловлювань населення існує кілька типів  суджень громадської думки. Оціночні судження (найпоширеніші) висловлюють  ставлення населення до фактів та явищ дійсності. Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а не тільки оцінюють). Конструктивні  судження програмують соціальні  відносини і процеси. Аналітичні та конструктивні судження громадської  думки мають багато спільного, тісно  пов'язані між собою [27, 320].

Одна з найважливіших  характеристик структури громадської  думки — це канали її висловлення. Адже громадська думка висловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через канали висловлювання, які  поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлювання  громадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи  органів управління, засідання органів  управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються  не безпосередньо, а з використанням "фігури ретранслятора". Тобто  наявне "втручання" у зміст  різних "текстів" громадської  думки. При цьому "коригування" громадської думки відбувається завжди з використанням різноманітних  прийомів. Наприклад, публікуючи листи  у газеті, зовсім не обов'язково виправляти їх — досить того, що для публікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати  умисним таке "коригування" громадської  думки не можна, оскільки це зумовлено  здебільшого природою зазначених каналів  висловлювання громадської думки.

Прямі канали висловлювання  громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом  виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група  каналів значно надійніша. Оскільки позиції населення висловлюються  в даному разі прямо, об'єктивність інформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу  її репрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати  люди, які далеко не завжди висловлюють  думку всього населення, а сфера  особистих контактів представника органу влади може бути обмеженою  і, відповідно, отриманій в цих  контактах інформації не вистачатиме  репрезентативності [29, 324].

Спеціалізовані канали висловлювання  громадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічних  методів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну  інформацію, нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської  думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних, опитувань  з тих самих проблем, встановлювати  і прогнозувати закономірності функціонування громадської думки,

Отже, використання інформації про громадську думку, здобуту з  допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією  ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути доповнена тією, що надходить з  інших каналів. Проте прийняття  рішень неможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомогою опитувань.

Характеристика суб'єкта, об'єкта, типів суджень, каналів висловлювання  громадської думки дає досить повне уявлення про сутність та специфіку  цього складного та різнобічного явища. А громадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинником зворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління.

Специфіка впливу громадської  думки на органи управління, політичні  структури тощо виражається через  її функції: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.

Директивна функція громадської  думки полягає в ухваленні  рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер. Йдеться про  вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов'язкові для виконання усіма їх членами  рішення.

Спонукальна функція громадської  думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною  і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у  формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття  відповідних рішень.

Консультативна функція  громадської думки "дає поради" органам управління щодо способів і  шляхів розв'язання проблем,

Експресивна функція громадської  думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться "діяти", завжди займає певну позицію щодо тих чи інших  фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльності держави.

Таким чином, масова свідомість справді є частиною суспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми  групової свідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної  та ін.). Масова свідомість — специфічна частина, сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників  різних соціальних, національних, професійних  та інших груп можуть виникати і  виникають аналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення  до проблем та фактів дійсності [27, 344-345].

Громадська думка —  це стан масової свідомості, що містить  у собі приховане чи явне ставлення  різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження. А громадська думка не є окремою формою, окремим  рівнем чи спеціальним станом суспільної свідомості. Проблема масової свідомості, одним із станів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес  для кожного соціолога, бо він  певною мірою постійно контактує  з нею.

Розділ 2. Формування масової  свідомості у суспільствах різного  типу

Масова свідомість і тоталітарний режим

Тоталітаризм можна розглядати як реакцію "масової людини" на політичні і соціально-економічні кризи першої половини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжні  економічні кризи. Ці явища супроводжувалися масовою маргіналізацією населення, тобто появою величезної кількості  людей, "вибитих" з своїх соціальних груп (класових, професійних, сімейних, національних тощо). Необхідно відзначити, що під маргінальністю розуміється  викликане якимись обставинами (наприклад, мінрацією, урбанізацією, економічними кризами) знаходження індивіда поза своєю соціальною групою, а також  розрив індивіда з груповими соціокультурними нормами. Результатом розпаду традиційних  структур стала поява атомізованих (з послабленими соціальними зв'язками) людей, які стали зручним об'єктом  для маніпулювання. Атомізована  маса була найбільш чутливою на заклики  тоталітарних вождів, які запропонували  їй нову консолідуючу основу – ідеологію, за допомогою якої створювалася ілюзія залучення індивіда до класу або  раси, до держави.