Матеріально-технічне зебезпечення промислових підприємств

1. Зміст і основні завдання  плану матеріально-технічного забезпечення

1.1 Характеристика плану матеріально-технічного  забезпечення

1.2 Вплив зовнішнього середовища  підприємства на формування плану  МТЗ

1.3 Основні показники та порядок  розробки плану матеріально-технічного забезпечення

2. Організація матеріально-технічного  зебезпечення промислових підприємств

2.1 Вибір постачальника та планування  поставок матеріальних ресурсів

2.2 Системи управління запасами

2.3 Особливості визначення потреби  цехів у матеріальних ресурсах в різних типах виробництва

Перелік літератури

1. Зміст і основні завдання  плану матеріально-технічного забезпечення

1.1 Характеристика плану матеріально-технічного  забезпечення

Матеріально-технічне забезпечення як одна з галузей сфери товарного обігу, що виконує функції обігу засобів виробництва, виконує велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Воно виступає в якості опосередкованого зв'язку між виробництвом та виробничим споживанням продукції виробничо-технічного призначення та його діяльність з розширенням масштабів виробництва непреривно зростає.

Забезпечуючи міжгалузеві зв'язки по поставках продукції, структури  матеріально-технічного забезпечення сприяють скороченню часу виробництва, підвищенню його ефективності та якості продукції за рахунок ритмічного, своєчасного забезпечення підприємств, економічними партіями різних видів сировини, матеріалів та обладнання.

На основі вивчення потреби в  продукції виробничо-технічного призначення  та умов її раціонального використання структури матеріально-технічного забезпечення безпосередньо впливає на промисловість та будівництво з метою поліпшення використання матеріальних ресурсів, впровадження у виробництво прогресивних матеріалів та ефективних технологічних рішень. Вплив структур матеріально-технічного забезпечення на режим використання ресурсів в народному господарстві проявляється практично через усі сторони їх діяльності: розподіл продукції, координацію процесів виробництва та споживання, оптимальне розміщення замовлень у промисловості, організацію збуту продукції виробничо-технічного призначення та її рух від виробника до споживача.

Отже економічне значення матеріально-технічного забезпечення підприємства заключається в тому, щоб забезпечити:

безперебійне забезпечення підприємства необхідними засобами виробництва;

оптимізацію господарських зв'язків  між підприємством та постачальником;

створення економічно обґрунтованих  матеріальних запасів та маневрування матеріальними ресурсами;

застосовування прогресивних шляхів та засобів транспортування вантажів з метою прискорення та здешевлення процесу обміну;

раціональне і економічне використання засобів виробництва у виробництві;

зменшення витрат щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства.

Діяльність підприємства складається  з багатьох взаємозв’язаних процесів. Це означає, що надзвичайно важливими є ефективність і оптимальність кожного з них. Так, поряд з виробничими, збутовими, маркетинговими та іншими процесами надзвичайно великий вплив на ефективність діяльності виробничого підприємства справляє матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) підприємства.

Важко уявити собі процес виробництва  без наявності необхідних для  цього як предметів, так і засобів  праці. Саме тому організація оптимального процесу матеріально-технічного постачання є одним з першорядних завдань, що потребують вирішення на сучасних виробничих підприємствах.

Від правильної організації цього  процесу прямо залежать результати виробництва, відповідність запланованих показників фактичним і загальна ефективність функціонування підприємства.

Матеріально-технічне постачання має  своїм завданням пошук найкращої  відповіді на пропозицію ринку за мінімальних витрат. Воно покликане  не лише забезпечити досягнення певної мети, а й знайти найбільш економічні варіанти.

МТЗ — це вид комерційної діяльності щодо забезпечення матеріально-технічними ресурсами процесу виробництва, здійснюваної, як правило, до початку виробництва. Основна мета МТЗ — доведення матеріальних ресурсів до конкретних виробничих підприємств — у заздалегідь визначене договором місце споживання [19].

Розглядаючи систему планування МТЗ, потрібно з’ясувати зміст і послідовність  розроблення плану МТЗ.

У зміст планування МТЗ входять:

визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енергії на базі норм їх витрат;

розрахунок запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період;

облік, контроль і аналіз виконання  планів забезпечення;

поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.

Планування забезпечення здійснюють у певній послідовності:

підготовча робота (забезпечення бланками-формами, інструктаж тощо);

визначення джерела забезпечення потреби в матеріалах;

розрахунок потреби в матеріальних ресурсах;

розроблення норм виробничих запасів.

З переходом економіки України  до ринкових відносин змінюються зміст процесу планування МТЗ та його вплив на кінцеві показники діяльності підприємства.

1.2 Вплив зовнішнього середовища  підприємства на формування плану  МТЗ

У сучасних умовах різних впливів  зовнішнього середовища на діяльність підприємства стратегічне планування МТЗ має передбачити заходи для забезпечення гнучкості та швидкої реакції на зміну умов МТЗ, визначити обсяги й напрями інвестицій на ці цілі.

Поточне планування передбачає забезпечення виробничої опера- ційної діяльності всіма  видами матеріальних ресурсів на плановий рік.

Метою оперативного планування є координація  руху матеріальних ресурсів між різними  підрозділами підприємства, регулювання  та контроль за запасами матеріалів.

Процес матеріально-технічного постачання тісно пов’язаний і з іншими сторонами багатогранної діяльності підприємства.

Безпосередній вплив на формування собівартості продукції як одна з  найвагоміших статей витрат, що й відображено  в кошторисах. На деяких виробництвах витрати на сировину та матеріали  становлять до 80—90 % загальних витрат на виробництво.

Значний вплив здійснює МТЗ й  на поточні та підсумкові показники  фінансової діяльності підприємства. Адже за досить високої питомої ваги витрат на сировину та матеріали в  загальних затратах підприємства неабиякої  актуальності набуває питання оптимізації розрахунків за їх придбання. Від цього безпосередньо залежать періоди обігу дебіторської та кредиторської заборгованостей підприємства, пов’язаних з МТЗ, а отже, може змінюватись і норматив обігових коштів на підприємстві.

МТЗ прямо зумовлює й результати виробничих процесів, тому що якість товару багато в чому залежить від якості затрачених на його виробництво сировини й матеріалів. Також неабияку роль відіграє і якість затрачених на виробничий процес засобів праці. Тобто, крім сировини та матеріалів у виробничому процесі велику роль відіграють обладнання й малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП). А наявність у достатній кількості та потрібної якості зазначених позицій на підприємстві — це частина загального успіху підприємства.

Перевага над конкурентами здобувається не лише за допомогою цінових та якісних показників готової продукції. Перевагою в конкурентній боротьбі стають і згадані показники матеріально-технічних ресурсів (МТР) порівняно з аналогами конкурента.

Отже, усі зазначені аспекти впливу МТЗ на діяльність підприємства можуть стати позитивними лише за умов розв’язання багатьох проблем, характерних для більшості сучасних підприємств. Серед таких завдань можна виокремити основні й найбільш характерні:

а) забезпечення стабільної бази постачальників, здатних коригувати свою постачальницьку діяльність відповідно до виробничих потреб підприємства споживача. Сучасна ситуація вказує на той факт, що майже неможливо відшукати одного такого постачальника, який забезпечив би максимально вигідні умови згідно з параметрами (цінові показники; асортимент; умови оплати; здатність швидко змінювати ціну та (або) асортимент; фактор транспортування та витрат, що пов’язані з останнім);

б) організація внутрішніх процесів, що забезпечують виробничий процес та залежать від постачання (МТП). Це організація складського господарства, обліку залишків товарно-матеріальних цінностей на складах, розрахунки нормативних запасів, їх підтримання на визначеному рівні.

1.3 Основні показники та порядок  розробки плану матеріально-технічного забезпечення

План матеріально-технічного забезпечення складається із двох частин:

- розрахунків потреби в матеріально-технічних  ресурсах;

- балансів матеріально-технічного  забезпечення.

Розрахунок потреби в матеріально-технічних  ресурсах залежно від характеру матеріалів, які застосовуються, здійснюється в наступних таблицях:

- потреба в сировині й матеріалах;

- потреба в паливі й енергії;

- потреба в оснащенні.

Вихідними даними для розробки плану  матеріально-технічного забезпечення є:

- плановий обсяг випуску продукції  в асортименті й номенклатурі;

- прогресивні норми витрат матеріальних  ресурсів;

- інформація про кон'юнктуру ринку  товарів;

- аналіз витрат матеріальних ресурсів  у звітному періоді;

- зміна залишків незавершеного  виробництва на початок і кінець планового періоду;

- плани технічного й організаційного  розвитку, технічного переозброєння  й реконструкції підприємства, капітального  будівництва.

Потреба в матеріальних ресурсах визначається на основі балансу МТЗ підприємства з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.

Основні дані для визначення потреби —  це узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів  і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприєм- ства за основними напрямами витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважання питомої ваги в загальному обсязі потреби підприємства.

Потребу в МТР розраховують різними методами, серед яких найширше застосовують метод  прямого розрахунку (детермінований), що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції. До методів прямого розрахунку відносять подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та ін.

За  подетального методу потребу в матеріалах визначають як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Потрібно  звернути увагу на те, що потреба  на основне виробництво полягає  насамперед у потребі у виробництві  готової продукції. Нехай Пі —  потреба в і-х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства. Тоді

(1.1)

де n — кількість видів виробів, на які розраховують матеріал і-го найменування; Aj — виробнича програма з виробництва j-ї продукції, шт. (м, м2 і т. ін.); НВіj — норма витрат і-го матеріалу на виробництво одиниці j-ї продукції.

Цей метод можна також використати  для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину — вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.

За  багатономенклатурного виробництва (електротехнічне, підшипникове, інструментальне  тощо) потреба у виконанні виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю віддзеркалює середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі (Пм) виконують за формулою:

(1.2)

де НВтп — норма витрат на типовий  представник; А — програма випуску  всіх виробів даної групи.

За відсутності норм потреба  в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи з фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою

(1.3)

де ВМф — фактичні витрати  певного матеріалу минулого періоду; Іа — індекс програми виробництва; Ін — індекс норм витрат матеріалів.

У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництво будівельних  матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних ресурсах використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховують обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломасу за формулою

(1.4)

де Ппр — продукція, придатна для оброблення; ВЧj — чорнова вага j-го виробу (деталь); Аj — програма виробництва j-х виробів.

Потребу в кожному конкретному  компоненті, який входить до складу шихти, визначають на підставі рецептури, що зазначає відсотковий склад кожного  компонента сировини та планового виходу придатної продукції й обчислюється так:

(1.5)

де Кі — компонент; ПВк — питома вага конкретного компонента в шихті, %; Ппл — плановий вихід придатної продукції, %.

Потрібну кількість палива на технологічні та енергетичні цілі знаходять прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлено  на одиницю продукції або робіт:

(1.6)

де  Рі — потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях; Аj — план виробництва j-ї продукції; НВуп —  норма витрат умовного палива на виконання  одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції); КЕ — калорійний еквівалент і-го палива.

Під час освоєння випуску нових видів  виробів потребу в матеріалах розраховують за аналогами. У цих  випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.

Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (Пнзв) обчислюють за формулою:

(1.7)

де  , — обсяг незавершеного виробництва по j-му виду продукції, у який входить і-й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.

Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції  й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.

В остаточному вигляді план забезпечення — це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.

Баланс МТЗ підприємства охоплює  потребу в матеріалах:

на виробництво продукції Рп;

упровадження нової техніки  Рн.т;

ремонтно-експлуатаційні потреби  Рр.-е;

утворення залишків незавершеного  виробництва Рнзв;

утворення перехідних запасів Рз.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

очікувані залишки на початок планового  періоду Зо;

матеріали в незавершеному виробництві  на початок планового періоду  Знзв;

мобілізація внутрішніх ресурсів Мвн;

придбання і завезення матеріалів зі сторони Зс.

Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:

(1.8)

Наведений баланс МТЗ слугує інструментом логістичного управління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.

2. Організація матеріально-технічного  зебезпечення промислових підприємств

2.1 Вибір постачальника та планування  поставок матеріальних ресурсів

Залежно від системи забезпечення й особливостей руху матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів розрізняють транзитну та складську форми МТЗ.

Транзитна форма займає значну частину  в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір транзитної форми постачань продиктовано насамперед обсягом споживаних ресурсів і встановленою для нього транзитною чи замовленою нормою постачань.

За цієї форми МТР постачаються споживачу безпосередньо від  виробника. При цьому є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції  на складі.

Транзитну норму визначають як мінімально припустиму загальну кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням. Замовлену норму розраховують як найменшу кількість матеріалів за однією позицією замовлення, узяту постачальником до виконання за обов’язкового замовлення на одночасну доставку кількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.

Ця форма постачання ефективна  за постачання однорідного асортименту  ресурсу та у великій кількості.

Застосування сучасної транзитної форми постачання дає змогу зменшити величину партії поставок. При цьому МТР доставляють безпосередньо на робочі місця.

Останнім часом деякі японські підприємства (фірми Toyota, Honda) працюють за новою системою постачання ресурсів. Головна її суть — своєчасність. Існує кілька різновидів системи своєчасності: "точно в строк", "канбан" та ін. На відміну від транзитної, складська форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі ресурсів несуть додаткові витрати за зберігання продукції на складах посередників тощо. Вибираючи форму постачання, підприємства повинні враховувати специфіку споживаних ресурсів, обсяги їх використання у виробництві, можливі витрати на їх доставку. Вибір постачальника є основою створення стійкої бази постачання будь-якого підприємства. Рішення розмістити замовлення в конкретного постачальника залежить від низки факторів. Постачальник повинен задовольняти за якістю та обсягами продукції, що поставляється, умовами доставки продукції, ціною та рівнем обслуговування. Важливим під час вибору постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини й місцезнаходження.

Рішення про вибір постачальника  можна розглядати як вибір в умовах невизначеності, що пов’язано з  досить високим ризиком. Ризик зростатиме під час закупівлі невідомих  видів сировини чи виробів, устаткування. Тому варто звертатися до додаткових джерел інформації. Це можуть бути каталоги, торгові журнали, різного роду рекламні оголошення та Інтернет.

Усе це свідчить про те, що оцінювання постачальника — невпинний процес відстежування діяльності наявних  постачальників. Зазвичай підприємства-замовники  поділяють їх на дві групи. До першої входять нові постачальники, надійність яких ще не перевірено, до другої — постачальники, що вже зарекомендували себе в минулі роки. Ці постачальники постійно оцінюються з формальних і неформальних позицій. Неформальна охоплює оцінку особистих контактів з постачальником і працівниками його підрозділів. Замовник акумулює всю інформацію про постачальника, важливо встановити особисті контакти з відділом закупівель.

Багато компаній (фірма) проводять  рейтинги постачальників, застосовуючи бальну систему оцінки за кожним фактором. Проте, коли постачальників МТР забагато, їх вибір повинен проходити у два етапи. На першому етапі здійснюють попередній відбір постачальників. Критерії відбору наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Критерії попереднього відбору постачальників

Після аналізу постачальників частину  з них, що не відповідає вимогам, вилучають  із таблиці. На другому етапі використовують перелік критеріїв відбору постачальників (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Критерії остаточного відбору постачальників

Більшість підприємств стежить  за діяльністю основних постачальників набагато уважніше, ніж за другорядними постачальниками. При цьому застосовують модель АВС для розподілу постачальників аналогічно розподілу запасів за обсягами й ціною закуповуваних партій матеріалів. Мета такого розподілу на категорії полягає в тому, щоб оцінити кожну категорію за відповідною схемою оцінювання постачальників.

Важливою є оцінка діяльності не тільки наявного постачальника, а й  потенційного. Для перевірки діяльності потенційного постачальника часто необхідні значні затрати часу й засобів. Під час оцінювання потенційних постачальників найважливішими факторами є такі, як технічні та інженерні можливості постачальника, його виробничий і фінансовий план та здатність ефективно керувати виробництвом. Необхідно також відповісти на запитання, чи здатний цей постачальник цілком задовольнити потреби замовника в короткостроковому й довгостроковому періоді та чи є передумови так вважати. Важлива оцінка фінансової сторони постачальника. Серед інших показників перевіряють його кредитний рейтинг, структуру капіталу, рентабельність, оборотний капітал, стан запасів, коефіцієнт ліквідності, прибутковість інвестицій і т. ін. Усі ці показники характеризують фінансову стабільність і конкурентоспроможність продукції постачальника.

Крім зазначених факторів, які варто  враховувати, вибираючи постачальника, важливим є й рішення, де купувати продукцію — у виробників чи дистриб’юторів. Для прийняття цього рішення  потрібно досліджувати фінансове становище, що склалося, репутацію, якість продукції, що постачається, і обслуговування, надійність постачань і обґрунтованість ціни. Усі ці фактори варто враховувати, вибираючи додаткові джерела постачання.

2.2 Системи управління запасами

Створення запасів матеріальних ресурсів — основне питання планування МТЗ, тому перебуває під постійним контролем працівників постачання.

Управління запасами є проблемою, загальною для підприємств і  фірм будь-якого сектору системи  господарювання. Існує багато причин, з яких фірми йдуть на створення запасів. Основним доказом є те, що на підприємстві має бути певна кількість матеріальних ресурсів для підтримання виробничого процесу. За відсутності необхідного запасу підприємство може зазнати значних збитків.

Є й інша причина для створення запасів. Наприклад, сезонність, тобто тільки в певний сезон є можливість завозити окремі види ресурсів (заготівля річкового піску для виготовлення залізобетонних виробів, заготівля цукрового буряку для переробних заводів тощо).

Створюючи запас, необхідно враховувати, що розширення асортименту товарів на ринку приводить до скорочення життєвого циклу товару, а також впливає на поведінку партнерів, покупців і конкурентів. Запаси — це оборотний капітал; чим їх менше, тим ефективніше виробництво. Критерієм оптимізації запасів слугують витрати зберігання закупівель; утримання запасів тощо. Витрати закупівель охоплюють:

витрати на оформлення замовлення;

витрати на оформлення угоди з поставок;

транспортні витрати;

витрати на складування та зберігання.

Деякі витрати фіксуються в замовленні й не залежать від його обсягу, інші, наприклад транспортні та складські, перебувають у прямій залежності від величини замовлення.

Перспективним методом управління запасами є управління запасами "точно в строк".

"Точно  в строк" — це філософія, яка може бути застосована в логістиці до всіх аспектів підприємництва, у тому числі виробництва, відвантаження та закупівлі товарів. Основою цієї філософії є те, що всі небажані запаси потрібно довести до мінімуму. Традиційна політика передбачає, що продукція має бути "про всяк випадок", щоб можна було задовольняти непередбачені потреби в ній. Однак така практика дорого коштує, адже запаси необхідно зберігати. У процесі діяльності фірми постійно виникають питання — чи будувати на наявних площах складські приміщення для зберігання запасів чи спрямовувати грошові кошти на розширення виробничої потужності, а відповідно — на збільшення випуску продукції. Нині підприємства дедалі частіше обирають другий підхід, оскільки метод "точно в строк" пов’язує всю діяльність у процесі виробництва та розподілу. Мета цього методу — виробляти та відвантажувати продукцію точно в строк для її подальшого використання. Особливе значення для реалізації принципу "точно в строк" мають такі аспекти, як закупівля та виробництво разом з контролем якості.

Принцип "точно в строк" застосовують для скорочення або ліквідації запасів. Передбачається наявність потрібного матеріалу у відповідному товарно-розподільчому  центрі в потрібний час та доставка його на наступний день після замовлення, причому в належному стані й без втрат.

Принцип "точно в строк" передбачає наявність кількох надійних постачальників на тривалий термін з гарантією високої  якості обслуговування. Для успішної реалізації цього методу велике значення має спосіб транспортування вантажів. За використання методу "точно в строк" на деяких компаніях спостерігається тенденція до скорочення кількості постачальників та їх географічного наближення до споживачів.

Під час управління запасами будь-якого  товару потрібно відповісти на два запитання — коли поповнювати запас та який повинен бути розмір замовлення на поповнення? По суті кожне рішення, яке приймають під час управління запасами будь-якої організації незалежно від складності системи забезпечення, так чи інакше пов’язано з питанням про те, скільки замовляти й коли замовляти. Для вирішення цих питань існують певні системи управління запасами:

з фіксованим розміром замовлення;

фіксованим інтервалом між замовленнями (з постійним рівнем запасу).

Решта систем є собою різновидами  цих двох систем.

Розглянемо докладно систему з  фіксованим розміром запасу. Вона є  простою, класичною. У цій системі  розмір замовлення є постійною величиною, і повторне замовлення подають у разі зменшення наявних запасів до певного критичного рівня "точки замовлення".

Ця система ґрунтується на виборі розміру партії, який мінімізує загальні витрати управління запасами, що складаються  з витрат виконання замовлення й  витрат зберігання запасів.

Витрати виконання замовлення —  це накладні витрати, які пов’язані  з реалізацією замовлення й залежать від розміру замовлення. Якщо ВВзам  — витрати виконання замовлення, а РП — розмір партії, то витрати  виконання замовлення на одиницю  товару будуть ВВзам/РП.

Для визначення річних затрат виконання  замовлення витрати виконання замовлення, які припадають на одиницю товару, необхідно помножити на ТР — кількість  товару, реалізованого за рік, тобто  ВВзам/РП ∙ ТР. Залежність річних витрат виконання замовлення від його розміру показано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Витрати виконання замовлення залежно від розміру партії поставки

Річні витрати виконання замовлення зменшуються в разі збільшення розміру партії, також змінюються витрати виконання замовлення, які припадають на одиницю товару (рис. 2.1).

Витрати зберігання запасів охоплюють  витрати, пов’язані з фізичним зберіганням  товарів на складі, та можливі відсотки на капітал, укладений у запаси. Ці витрати виражають у відсотках від закупівельної ціни за певний час.