Матерія

Мате́рія (від лат. materia - деревина як будівельний матеріал) — поняття філософії, яке в різних історичних епохах, школах та філософських дисциплінах має різне значення. Перші формулювання поняття відомі з античної грецької філософії Платона,Аристотеля, стоїків. Особливого розвитку це поняття набуло в натурфілософії.

На пострадянському просторі (СНД) і досі поширена формула, яку на початку ХХ століття дав В. І. Ленін в єдиній своїй філософсько-публіцистичній праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (1908).

Поняття «матерії» в марксизмі-ленінізмі

Марксизм-ленінізм визначає матерію як «філософську категорію для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, незалежно від них»^[1].

Все суще, все те, що існує  об'єктивно, є різними формами  існування та руху матерії у просторі та часі. Поняття матерії охоплює не тільки всі спостережувані об'єкти й тіла природи, але й всі ті, які в принципі можуть бути пізнані в майбутньому на основі вдосконалення засобів спостереження й експерименту. Весь навколишній світ є матерією у її нескінченно різноманітних формах і проявах.

Наведене ленінське означення матерії не обмежує її будь-якими конкретними елементами будови речей та Всесвіту, підкреслюючи тільки її матеріальність — об'єктивне існування незалежно від людської свідомості.

Визнання первинності  матерії над свідомістю є основою  філософського напрямку, який отримав  назву матеріалізму.

[ред.]Основні форми існування матерії

Невід’ємним атрибутом матерії  є рух. З точки зору філософії  рух - це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню  матерії, цілісності наявних на даному рівні систем відповідають свої форми  руху. Звичайно виділяють дві групи  форм руху матерії:

1 - ті форми, які проявляються  на всіх відомих просторових  масштабах і структурних рівнях  матерії - механічний рух атомів: молекул, мікроскопічних і космічних  тіл; розповсюдження електромагнітних  і гравітаційних хвиль; рух  елементарних частинок;

2 - форми, які проявляються  лише на певних структурних  рівнях в неорганічній природі,  живій природі, суспільстві - галактики,  метагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи  тощо. Як правило, нижчі форми  руху органічно входять до  складу вищих, але кожна більш  висока по організації форма  руху матерії не зводиться  до простої суми нижчих її  форм. Рух є внутрішньою необхідністю  існування матерії. В даному  аспекті говорять про існування  двох типів руху матерії. Перший  з них пов’язаний з процесом  збереження якостей предмета, другий - зі зміною якісного його стану.  Ці два типи руху відображають  дві внутрішні тенденції в  матеріальних процесах - тенденцію  до стійкості і тенденцію до  мінливості. Завдяки наявності цих  протилежних тенденцій відбувається  рух, саморозвиток об’єктів реальності. Якісні зміни матеріальних об’єктів  поділяються також на два різновиди.  Перший з них - це процеси  якісних перетворень, що не  виходять за межі даного виду  матерії, певного рівня її організації.  Другий - процеси переходу від  одного виду матерії, від одного  її структурного рівня до іншого. Важливою і невід'ємною формою  існування матерії є простір  і час. Категорія простору виражає  властивості об'єктів бути протяжними, займати фіксоване місце серед  інших, межувати з іншими об’єктами  в структурній організації матеріального світу. Поняття простору має смисл тоді, коли воно по-в'язано з існуючою матерією, яка є диференційована, структуролізована. Якби світ не мав своєї складної структури, не розчленовувався на окремі предмети, а ці предмети не членувались би на ще дрібніші елементи, пов'язані між собою, то тоді поняття простору не мало б сенсу. Як зазначалось, об’єкти матеріального світу постійно перебувають у русі і розвитку. Вони являють собою процеси, які розгортаються по певних етапах. В них можна виявити деякі якісні етапи, певні стадії, які змінюють одна одну. Зміна цих стадій має характеризуватися певною повторюваністю. Такі особливості процесів характеризуються поняттям тривалості. Порівняння різних тривалостей виступає основою для кількісних вимірів, таких як швидкість, ритм, темп та ін. Абстрагування цих характеристик від самих процесів дає нам уявлення про таку форму існування матерії як час. Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту; час - є одномірним, бо він характеризується тривалістю. В фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику чотирьох вимірного простору - часу. В математиці є поняття помірного простору, в якому багатовимірність має умовний характер і використовується для структурного виразу властивостей розглядуваних об’єктів. Поняття багатовимірності використовується і в суспільних науках, коли мова йде про оцінку сутності людини, структуру суспільства, рівень його розвитку тощо...

2. Матерія.

Поняття «матерія» має конкретніший зміст і охоплює собою вужчий клас об'єктів у порівнянні з-категорією «буття».

Уявлення про матерію, її будову, основні властивості історично  змінювалися. Першу концепцію матерії  можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Багато її ідей без суттєвих змін проіснували до кінця XIX ст. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомами і т.д. Реальними властивостями матерії вважались просторові параметри і вага.

Наприкінці XIX ст. природознавство  відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних  уявленнях про матерію і матеріальне (передусім як про речовину), фундаментальні відкриття (відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності) вимагали .відмовитися від традиційних  уявлень про матерію та її властивості (зокрема неподільність і непроникність  атомів, незміність маси тіл і т.д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального.

Сучасний матеріалізм розглядає матерію як безкінечно різноманітну єдність матеріального світу, що існує лише в багатоманітності конкретних об'єктів, через них, а не поруч з ними. •Матерія — це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини, але існує незалежно від них.

Це визначення виходить з  нескінченного різномаїття структурних  особливостей і властивостей матерії. У ньому матерія не ототожнюється  з уже пізнаними і загальними її станами — речовиною, полем, енергією, їхніми властивостями і залишається  відкритою для нового знання про  неї. Вона невичерпна у структурному плані, її неможливо зводити до одного певного стану, одного струкутрного рівня чи основних властивостей.

Матерії у чистому вигляді, у формі якоїсь «праматерії» не існує. У світі існують лише конкретні  матеріальні утворення. У категорії  «матерія» ця безліч утворень об'єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості — існувати незалежно  від людських чуттів і відображатись  у людській свідомості. Філософське  поняття матерії відображає не якусь  певну частину чи форму об'єктивної реальності, а світ у цілому в  будь-яких його проявах. Тому не можна  отожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом.

Категорія матерії має  вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає у тому, що вона охоплює не лише ті об'єкти, які вже пізнанні наукою, а й ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об'єкти можливо будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями. Методологічна функція поняття матерія виявлється у тому, що воно застерігає проти пошуків першоматерії як останньої і незмінної суті об'єктивного світу. Матерія безкінечна у своїх просторово-часових і якісних вимірах (кожне явище є лише формою матерії, а не якимсь останнім субстратом світу). 

3. Спосіб та  форми існування матерії.

Ми ніколи не спотерігали  матеріальної системи, яка б не знаходилася  хоча б в якомусь русі, а була б у стані абсолютного спокою. На цій підставі цілком слушним є  висновок про те, що рух є невід'ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж в  русі, тому рух є спосіб існування матерії.'Рух — це зміна загалом.

Оскільки матерія є  абсолютною, рух як атрибут матерії  також є абсолютним. Разом з  тим" матерія завжди існує у  конкретних формах," внаслідок "чого рух проявляється -через конкретні форми (види) матерії. Рух взагалі — це абстракція, яка в дійсності реально неснує; реальне існування мають конкретні форми руху.

В основу виділення форм руху покладені такі основні прицнипи: а) субстратний, що пов'язує певну форму руху із специфічним матеріальним носієм. Кожна форма руху має свою матеріальну основу;

2) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху.

У сучасній науковій картині  світу виділяється чимало форм руху. Серед них найпоширенішими є  такі: механічний, тепловий, електромагнітний, хімічний, гравітаційний, геологічний, біологічний, соціальний. Хоча кожна  форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов'язані між  собою, їх взаємозв'язок виявляється  в тому, що одн^ 'юрма руху при певних умовах переходить в іншу; окрім  того, ми руху виникають на основґнижчих і включають їх у себе в знітому  виді.

Рух є способом існівання, матерії, а простір і час виступають формами її існування. Простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об'єкта дійності. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченого світу.

Простір — це об'єктивна форма існування матерії, яка характеризує місцезнаходження і співіснування об'єкта з іншими об'єктами.

Разом з тим, в дійності кожне матеріальне утворення  є процесом, в ньому відбуваються певні зміни; окрім того, одне явище  приходить на зміну іншому. Для  характеристики саме цього аспекту  матерії у філософії вироблено  поняття часу. Час — це об'єктивна форма існування матерії, яка характеризуєпослідовність розгортання матеріальних систем, тривалість їх буття, швидкість та інтенсивність процесів. Час, отже, відображає процесуальність буття.

Простір і час мають  як споріднені, так і відмінні ознаки. Спільними властивостями простору і часу є об'єктивність, всезагальність і нескінченність. Разом з тим простір і час розрізняються за своїми властивостями. Час виявляє себе як тривалість, послідовність існування та зміни стану об'єктів; він є одномірним, асиметричним (тобто спрямований від минулого до майбутнього), незворотнім. Простір характеризується протяжністю, тримірністю та симетричністю. \

Простір і час, як форми  існування матерії, взаємопов'язані між собою. В епоху Нового часу простір і час розглядалися як абсолютно' самостійні і не пов'язані між собою та із матерією феномени. За такими уявленнями простір — це пустота, вмістилище тіл; час — це рівномірна тривалість. XX ст. внесло принципові зміни в уялення про суть простору і часу та їх взаємозв'язок між собою та матерією. Теорія відносності обгрунтувала, що властивості простору і часу залежать від швидкості руху матеріальних систем, від субстанційно-структурних ' особливостей об'єктів. Виявилося, що загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем:

чим складнішим є той чи інший об'єкт, тим складніших властивостей є і форми його існування. Особливо принципових відмінностей набувають  соціальні види простору і часу.

Поняття "матерія" у філософії

Спроби дати у філософії визначення матерії (лат. materia -вещество) виходили з необхідності вирішення проблеми об'єктивної, загальної основи, субстанції окремо нескінченно різноманітних  предметів світу, що оточує нас, природи.

У древній філософії (Древні Індія, Китай, Греція) в основі визначення матерії лежало поняття матеріалу (першоматерії), з якого "виліплені" усі речі. У античній філософії  перші спроби визначити таке поняття  здійснювалися шляхом наївного ототожнення  матерії із стихіями, з водою (Фалес) або повітрям (Анаксимен). Анаксимандр  зрозумів, що не можна одна з існуючих речовин прийняти за матерію як таку. Він переніс буттяпервовещества в нескінченне минуле, виділивши гіпотетичну, логічно первинну речовину (апейрон, букв. з греч. нескінченне) з єдиною якістю - бути первовеществом. Гераклит обрав первовеществом вогонь і як матеріал, і як силу, джерело безперервної зміни. Діалектична натурфілософія (філософія природи) Гераклита була однією з перших форм вирішення проблеми єдності матерії і як "матеріалу" і як джерела руху.

Демокрит дозволяв труднощі проблеми єдності матерії і руху, сформульовані  элеатами (в першу чергу Парменидом: буття єдине, нерухомо; окрім буття  нічого немає; руху теж немає, т.к  не в чому рухатися, немає порожнечі, незаповненої), у своїй системі  атомізму. Існують, по Демокриту, два  види матерії-атоми і порожнеча. Атоми (букв. з греч. (далі) неделимое) - матеріал тіл, порожнеча - простір  для руху тел. За допомогою атомістичної гіпотези пояснюється можливість "побудови" нескінченно різноманітних поєднань з первинних одинякісних елементів. Проте рішення Демокрита розкривало лише можливість предметного різноманіття, складеного з неделимых, тотожних атомів. Питання про дійсне перетворення речей, про динамічний стимул, двигуні  цих незліченних поєднань залишався  відкритим.

Згідно з Арістотелем, матерія - це тільки загальна можливість предметного різноманіття ("те, з чого", можливість без яких або позитивних, фізичних якостей). Дійсність речового різноманіття, його стимул і мета - це форма (ідея), як самодовлеющее активний початок. Іншими словами, ідеальний образ, проект (ідея) речі виявився цільовим імпульсом, кінцевою причиною руху, перетворення, становлення речей в їх конкретності і неповторності. Глині виявився потрібний гончар - деміург, бог. Сформульований Арістотелем дуалізм матерії - як пасивного, пасивного початку і духу як початку активності, творчості, надовго визначив вирішення проблеми матерії у філософії. В середні віки арістотелівська дуалістична концепція, перетворена згідно релігійним навчанням християнства і мусульманства, зайняла пануюче положення.

У механістичному матеріалізмі Нового часу в основі визначення матерії  лежить вже не поняття матеріалу, а поняття основних, первинних, незмінних  властивостей, загальних для усіх матеріальних предметів. У субстанціальний (лат. substantia - щось, що лежить в основі), матеріальний фундамент речей входить  ряд механічних властивостей : протяжність, непроникність, фігура, тяжкість, переміщення. Ці властивості не є для матеріалізму 17 ст. умоглядні допущення, але визначаються строго геометрично і фізично. Проте  залишається проблема, що є субстратом, носієм цих загальних властивостей. Найчастіше таким носієм визнаються неділимі атоми.

Декарт у своїй теорії субстанцій знімає питання про носія первинних  властивостей, взагалі ототожнюючи  матерію з єдиною її властивістю - протяжністю : ".. Природа матерії, тобто тіла, що розглядається взагалі, полягає не в тому, що воно - річ  тверда, вагома, забарвлена або яким або іншим чином збуджуюча  наші почуття, але лише в тому, що воно є - субстанція протяжна в довжину, ширину і глибину".

І для античних матеріалістів, і  для механистов пошуки матеріального  субстрату усього конкретного характеризуються трьома загальними рисами. В перших, матерія протиставляється окремим  речам, як щось незмінне - мінливому. У  других, в основі визначення лежить критерій об'єктивності : первинні, визначають матерію ті властивості, ознаки, які  лежать поза нами, існують незалежно  від нас. У третіх, матеріальна  субстанція виявляється шляхом знаходження  загального первовещества або загального первопризнака, однакового для усіх окремих матеріальних предметів. В  результаті такого "виділення" матеріальної основи усередині кожного предмета він розпадається на дві "половини" (матерія і форма; первинні і вторинні якості); але ці виділені "половини" вже не можуть пояснити єдиний конкретний предмет.

У філософії Бруно і далі Спінози  виступає нове визначення матерії. Як субстанція матерія - це світ в цілому (по відношенню до окремого предмета), тобто матерія дорівнює природі. ". Суть всесвіту єдина в нескінченному  і в будь-якій речі, узятій як член його. Завдяки цьому вселена і  будь-яка її частина фактично єдині  відносно субстанції" (Бруно). Усі  речі визначені до дії зовнішньою причиною, і тільки Природа як ціле - причина самій себе, causa sui (Спіноза).

У епоху Просвітництва (18 повік) Гольбах в Дидро намагалися зв'язати концепції "матерії - природи" і "матерії - сукупності механічних властивостей". Для Гольбаха єдина, нескінченна природа Всесвіту виступає в окремому предметі як його особлива природа - згусток механічних якостей протягу, рухливості, подільності, твердості, тяжкості, сили інерції. При цьому Гольбах і Дидро виявляють розуміння найважливішого недоліку усіх попередніх визначень матерії. Матерія - це якраз те, що відбивається в наших відчуттях, але з добавкою: те, що викликає ці відчуття.

Для Дидро, як потім і для Фейєрбаха, стає цілком ясним, що якщо не можна  усі властивості матерії звести до механічних, а усі форми руху - до механічного руху, значить, поняття  матерії - це абстрактна категорія, відволікаюча від усіх матеріальних предметів  їх загальні властивості і якості або загальні особливості законів  їх розвитку. Але тоді встає питання: що спочатку - єдність в думки (чисте  буття абсолютної ідеї) або матеріальну  єдність предметів?

Визнання матерії за загальний  початок віщої, за щось субстанционально-общее  в речах - це лише одна сторона визначення матерії. Абсолютизувати цю сторону - означає  ототожнити абстрактне поняття про  матерію з самою матеріальною дійсністю.

У марксистській філософії (Маркс, Енгельс, Ленін) вважають, що поняття  матерії може бути визначене тільки в межах основного питання  філософії (про первинність буття  або свідомості, матерії або ідеї), тобто через протиставлення матерії - свідомості (матеріалізму - ідеалізму). Ленінське визначення матерії по своїй формі має теоретико-познавательный характер (з боку пізнання суб'єктом об'єкту) : "Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях його, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них". Тут матерія визначається через віддзеркалення у свідомості, мабуть, виходячи з того, що єдиною відносно відмінною від матерії якістю єсвідомість. Відбиваючись у свідомості, предмет існує двічі: як об'єктивний предмет думки і як думка про предмет. Енгельс визначає матерію схожим чином: "Ми відволікаємося. від якісних відмінностей речей, коли об'єднуємо їх, як тілесно існуючі, під поняттям матерії" ("Діалектика природи").

У сучасній філософії, з одного боку, мають місце тенденції відмовитися  від використання загального терміну "матерія" як метафізичного, порожнього за змістом (як відмовилася від нього  природна наука, замінивши його поняттям речовини, сили, енергії, частки) - в  позитивізмі, так і прагнення  трактувати це поняття з точки  зору різноманітних форм прояву, рухи матерії (фізичною, хімічною, біологічною, соціальною) - в діалектичному матеріалізмі.

26. Категорія "матерія" в  історико-філософському процесі

Говорячи про основні форми  буття (людину, Природу, суспільство, свідомість), ми допускаємо, що все його розмаїття  об'єднано якоюсь загальною основою. Виникає питання: чи можна говорити про єдність всієї різноманітності  світу, чи є щось таке, що об'єднує  ці форми буття?

Пошук відповіді на це питання зумовив  уявлення про загальну основу всього існуючого. Для цього у філософії  була сформована категорія "субстанція". Субстанція означає внутрішню єдність  різноманітних конкретних речей, явищ, процесів та подій, через які і  в яких вона існує.

Вчення, що пояснюють єдність світу, виходячи з однієї субстанції, відносяться  до філософії монізму. Так, до матеріалістичного  монізму можна зарахувати погляди  Фалеса, Геракліта, Спінози; до ідеалістичного монізму – погляди Платона, Гегеля.

На відміну від монізму дуалізм  стверджує, що в основі світу лежать дві субстанції – матеріальна  та ідеальна (Рене Декарт).

Пошук субстанції ніколи не був для  філософії якоюсь інтелектуальною  самоціллю. До цього привела гостра практична й світоглядна потреба: з'ясувати місце людини в світі, її велич, відшукати земні основи такої величі, реальні передумови і шляхи її досягнення. Від розуміння  субстанції, її характеру залежить самосвідомість людини, усвідомлення нею свого призначення в світі, і, відповідно, формування життєвої позиції. Це може бути активно-перетворювальна (творча) позиція чи, навпаки, пасивно-пристосовницька, або активно-безвідповідальна (нерідко руйнівна).

Представники різноманітних напрямків  матеріалістичного монізму ототожнювали субстанцію з категорією "матерія". Поняття "матерія" має складну; тривалу історію свого розвитку.

Спочатку філософські уявлення про матерію як першооснову і  сутність всіх речей ототожнювались З конкретними речами (земля, вода, повітря, вогонь тощо) або з безструктурною якоюсь першоречовиною (апейрон), деякими  фізичними елементами, атомами з  притаманними їм певними якостями. Тобто тривалий час пошук матерії  як субстанції, здійснювався з позицій  принципу елементарності.

Доречно розглянути розвиток поняття "матерія" в історико-філософському  процесі. Це поняття проходить надзвичайно  складний шлях розвитку, постійно уточнюється  досягненнями наукового пізнання оточуючої  людину дійсності.

Так, один із засновників античної філософії, представник Мілетської школи Фалес (625–547 pp. до н. е.) вважав, що першоосновою, тобто матерією всіх речей, є вода. Інший представник  Мілетської школи Анаксімандр (610–540 pp. до н. е.) основу світу зводив до апейрону. Це – безкінечна, невизначена, незнищувана  та всеохоплююча матеріальна частка, що вічно рухається та творить. Третій представник Мілетської школи Анаксімен  першопочаток, що дає життя всьому живому, пов'язував із повітрям.

Давньогрецький філософ Геракліт начало всього існуючого вбачав у  вогні. Все існуюче, за Гераклітом, було і буде вічно живим вогнем, проявом  його спалаху чи згасання.

Старогрецький філософ Левкіп (близько 500– 440 pp. до н. е.) ввів поняття атом для  позначення неподільних одиниць  буття, з яких складаються всі  речі. Видатний вчений-енциклопедист  Демокріт (460 р. до н. е. – рік смерті невідомий), один із засновників атомізму, розвиваючи вчення Левкіпа, стверджував, що матерія складається з атомів (неподільних часток).

На думку одного з найавторитетніших  мислителів античності Арістотеля (384–322 pp. до н. е.), субстанцією може бути одиничне буття. Світ є сукупністю множин таких  субстанцій, кожна з яких є нерозривною  єдністю форми та матерії. Чотири причини роблять можливим існування  окремої речі: формальна, матеріальна, діюча і цільова. Одиничне буття  – поєднання форми і матерії. Це і є субстанція. При цьому  форма первинна й активна. Матерія  – пасивний "матеріал", – сама по собі не здатна розвиватися, в "чистому  вигляді" може тільки мислитися, існує  лише у зв'язку з формою, будучи "оформленою". Все існуюче в світі є матерією і формою, але матерія "сама по собі" – це чиста можливість, форма  реалізує, перетворює можливість в  дійсність, тобто у конкретну  річ.

Важливим кроком у розумінні  матерії були погляди матеріалістів XVIII–XIX ст. І філософи, і природознавці  у цей час визначили матерію  як сукупність неподільних корпускул (атомів), з яких побудований світ. Тобто, в цілому, і в античності, і пізніше матерію розглядали як таке, що існує на рівні з речами, як якась тілесність, праматерія, з  якої виникають і в якій зникають конкретні речі.

Пошук першоматерії з позицій принципу елементарності у вигляді безструктурних елементів свідчить про обмеженість  такого підходу. Адже спроби визначити  матерію з позицій "першоцеглини" світобудови передусім передбачає, що такі "першоцеглини" вічні, незмінні й не виникають з будь-яких інших  об'єктів. Якщо ж вони виникають з "чогось", то тоді вони вже не можуть вважатися першоосновою матеріального  світу.

Принцип елементарності чи "оконечнювання" матерії як першооснови й сутності речей, зведення її до певних конкретних видів чи форм призводить до непорозумінь у тлумаченні світобудови. Адже на кожному  етапі пізнання і практики людина освоює лише деякі фрагменти невичерпного у своєму розмаїтті світу. Кожний наступний етап пізнання приводить  до відкриття нових, невідомих до цього властивостей, видів і форм матерії. Негативним прикладом цього  може служити кризовий стан у філософії  і природознавстві, що спостерігався  у кінці XIX – на початку XX ст. До цього  часу матерія ототожнювалася з такою  першоосновою, як атом. Він вважався неподільною, найдрібнішою часткою. Але  у 1896 р. було виявлено радіоактивність, відкрито електрон, з'ясувалось, що атом розпадається. Звідси висновок: матерія  руйнується , пропадає, щезає. Таке твердження отримало назву "криза в фізиці". Філософи-матеріалісти були розгублені – на очах зруйнувалася непохитна, здавалося, будова філософської матеріалістичної концепції.

Де вихід? Матеріалісти зробили  методологічний висновок на основі кризи: необхідно діалектично підходити  до розуміння субстанції, усвідомлювати, що субстанції, тобто матерії, притаманна різноманітність, невичерпність, рухливість, змінюваність, Найбільш повно цим  вимогам відповідає таке визначення: матерія – це філософська категорія  для позначення об'єктивної реальності, що дається людині у її відчуттях, відображається відчуттями людини й  існує незалежно від них.

У цьому визначенні матерія не пов'язується з будь-якими елементами конкретної будови речей і Всесвіту, з їх структурною організацією. Тут акцентується увага лише на двох основних, всезагальних властивостях: по-перше, існувати об'єктивно, тобто незалежно від людської свідомості; по-друге, відображатися  в людській свідомості.

Зрозуміло, ці найбільш загальні властивості  матерії не можуть бути заперечені, відкинуті подальшим розвитком  людського пізнання і практики.

На вищих шарах матеріального  буття виникає, функціонує й розвивається людська свідомість. Шар матерії, в якому здійснюється людська  життєдіяльність, специфічний тим, що він містить у собі духовний регулятив життєдіяльності –  свідомість, яка вторинна щодо матерії. Вторинна, проте аж ніяк не другорядна, оскільки вона є якісно особливим, ідеальним  рівнем саморозвитку матерії.

Людина – продукт саморозвитку матерії, що сягнув рівня соціальності. Вона – немовби увінчання природи, нижчі шари якої виступають глибинними пластами світобудови.

Філософський аналіз буття  матерії та її властивостей. Реферат

Філософське вчення про буття матерії. Матерія та її атрибути: простір та час –  форми буття матерії, основні  властивості простору та часу

Роздивляючись в даному випадку  проблеми, пов`язані з розумінням буття матерії виключно важливе  для філософії. Питання про матерію  і її властивості, види і форми  буття є корінним питанням філософії  і природознавства впродовж всієї  історії їх розвитку. Це пояснюється  тим, що поняття матерії не тільки якнайповніші виражають загальний  рівень знання людей про явища  об'єктивного світу в кожну  дану епоху розвитку людського суспільства, але і обумовлює рішення всіх інших проблем філософії і  природознавства.

Поняття матерії відноситься до основних філософських категорій і  є центральним в матеріалістичній філософії. Воно виражає суть матеріального  світогляду, його об'єктивність.

Матеріалістична філософія завжди спиралася на досягнення науки, а  її власний рівень розвитку обумовлювався  рівнем розвитку науки в цілому. Саме поняття матерії не залишалося незмінним на різних етапах розвитку матеріалізму, воно завжди розвивалося  і удосконалювалося з кожним етапом все глибше і точніше відображаючи об'єктивну дійсність. Історія філософії  свідчить про те, що розуміння матерії  в різних філософських навчаннях  знаходиться в строгій відповідності  з тією, як узгоджується в цих  навчаннях уявлення про єдність  світу з різноманіттям його проявів, як розуміється представниками тієї або іншої форми філософії  взаємозв'язок або співвідношення загального і окремого.

Взагалі, якщо предметом вивчення є та або інша категорія, то потрібно прослідкувати історію її розвитку. Потрібно показати, як ця категорія  виникла, як вона розвивалася, як вона наповнювалася сучасним змістом. Вивчення категорій в їх історичному зв'язку, в їх становленні і розвитку дає  можливість краще зрозуміти їх сучасний зміст і допомагає найбільш правильному  їх використанню в практиці мислення. Вивчення історії поняття “матерія”  виключно важливо ще і тому, що воно виступає як би певною моделлю, що дозволяє показати деякі проблеми історіографії  понять.

Філософське вчення про буття матерії

Матерія — ключове поняття матеріалізму. В діалектичному матеріалізмі вона визначається як філософська категорія  для позначення об’єктивної реальності, тобто усього того, що не залежить від  людини, її свідомості і дано людині в її чуттєвому сприйнятті. Матеріалізм  не обговорює проблеми походження матерії, постулюючи її одвічність і нествореність. Матерія розглядається як незалежна  першооснова усього існуючого. І  в такому розумінні виступає як субстанція. Важливо розрізнювати філософську  характеристику матерії і науковоприродничі  уявлення про її будову.