Меблярство

    Тема. Меблярство

    Меблярство – ремесло, що полягає у виготовленні меблів. Термін «меблі» походить від латинського mobilis (рухомий) і подібно звучить багатьма іншими мовами. Історія виготовлення меблів налічує вже кілька тисяч років. З давніх-давен, коли людство почало будувати житлові споруди, почав формуватися інтер’єр, в якому меблі відігравали важливу роль. Помітним цей процес став ще  з часу зародження давніх цивілізацій: в Єгипті – У тис. до н. е., на землях України – ІУ – ІІІ тис. до н. е.

    На  початку розвитку меблів головна  увага зверталася на їх функціональність. Лише, коли усталилася початкова функція  двох основних меблярських зразків –несучих (столи, стільці) і містких (скрині), коли спосіб їх обробки набув логічної послідовності, у меблярстві запановує дух мистецтва, позначений прагненням до більшої пропорційності. Деревобробники Стародавнього Єгипту працювали вже за допомогою спеціальних інструментів, володіли техніками інтарсії та інкрустації; греки обробляли на токарному верстаті круглі деталі, а римляни – навіть мали металеві стержні. Деякий поступ у меблярстві стався у добу пізнього Середньовіччя.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Історичні відомості про  розвиток меблярства

    Стародавня  доба

      Єгипет. Тут меблі почали виготовляти у так звану до династичну добу (У – початок ІІІ тис. до н. е.). Спочатку це були  низькі ослінчики і прості табурети, які часто фігурують у рельєфних зображеннях. Для всіх подальших періодів розвитку єгипетських меблів, які охопили понад півтори тисячі років, характерною рисою стала єдність своєрідного стилю, що пояснюється різними чинниками – централізованою владою, роллю релігії, природно-кліматичними умовами, верховенством архітектури, кастовістю окремих ремісничих фахів.

    Єгипетські  столяри, які були професіоналами своєї справи, виготовляли меблі за допомогою креслень, користувалися лінійкою, циркулем, кутником. Єгиптяни були добре обізнані з законом золотого перетину, вдало його використовували у своїй практиці, бо вироби меблярства пропорційні, логічні і довершені.

    Збереглося  ложе доби І династії (ІІІ тис. до н. е.), що є найбільш раннім із збережених зразків, знайдене поблизу Мемфіса. Матеріал, з якого воно виготовлене  – ебенове дерево, воно досить простої  конструкції – дерев’яний жорсткий каркас на чотирьох ніжках  зооморфної форми. У похованні цариці Хетепхерес було знайдено крісло чорного дерева з ажурними підлокітниками у вигляді квітів папірусу. Ніжкам крісла надано форму лев’ячих лапок, спинка і сидінні прямі, позбавлені орнаментики, як деталі суто функціональні. Решта частин крісла вкрита листовим золотом.

    До  оригінальних за формою і функцією єгипетських меблів належали ноші. З того ж поховання цариці Хетепхерес зберігся унікальний виріб того часу. Його сидіння, спинка і бічні стінки  виготовлені з дощок чорного дерева і обрамлені золоченою різьбленою рамкою. Орнамент виконаний у вигляді напису золотими ієрогліфами на спинці нош, з якого довідуємося, що замовником цього виробу був син цариці Хетепхерес фараон Хеопс. Не менш цікавим є царське ложе, обладнане балдахіном випуклої форми, а різьблений декор доповнений квітковими візерунками, викладеними синім і чорним фаянсом.

    За  часів Середнього царства особливо прогресували меблі для сидіння, сере яких найчисельніші табурети. Найбільш розкішними меблями для  сидіння вважаються царські трони., що поєднували цілий ряд рис –  ієрархічну, культову, мистецьку, функціональну. Серед них відомі монументальні, які нагадують скрині, доповнені  прямими спинками. Деякі трони  обладнані підлокітниками і навіть оббивкою. Таким чином з’являються  м’які меблі для сидіння. Декор  трактувався технікою об’ємного  різьблення: у формі лев’ячих лап, тулуба собаки, птаха.

    Справжніми  витворами мистецтва були жіночі скриньки для парфумів. Одна з таких  скриньок (царівни Сит-Хатор, ХІІ династія) виготовлена з ебенового дерева, інкрустована слоновою кісткою і золотом з фаянсовими і сердоліковими вставками.

    Єгиптяни  виготовляли скрині, які були поширеним  різновидом єгипетських меблів. Найчастіше вони подібні до саркофагів, прості за конструкцією, що складалася з чотирьох квадратних ніжок, у пази яких вставляли  горизонтальні дошки бічних стінок. Завершення служили заокруглені  або двосхилі кришки, часто доповнені  тимпаном.

    Доба  Нового царства стала особливо плідною  для художнього меблярства. В Єгипті формується група фахівців, які поряд з суто функціональними особливу увагу приділяли художнім рисам меблів. Значну інформацію про єгипетське меблярство цієї доби дають знахідки з гробниці фараона Тутанхамона – крісла, стільці,ліжка, табурети, триноги, скрині, шафки для перук, столики для ігор. Особливий вигляд має царське крісло. За основу взята форма крісла з підлокітниками, але рама сидіння ввігнута, з гостро піднятими кутами, на ніжках у вигляді лев’ячих лап. Ніжки з’єднані між собою чотирма парами планок. Підлокітники оздоблені ажурною різьбою: птахи, бородаті леви чергуються з рослинними мотивами. Найбільш декорована спинка трону. З верху і з низу вона обрамлена широкими різьбленими бордюрами, а з боків – ієрогліфами і символікою. У середній частині зображення Тутанхамона та його дружини, виконане у техніці високого рельєфу.

    У епоху Нового царства виготовлялися  комплекти меблів. Відомий гарнітур, який належав єгипетському зодчому  Ка та його дружині Мірит. Це різноманітні столи, складені стільці, ліжко з вирізьбленою головою лева, підставки для посудин, розписні скрині для білизни, шафи з деревини акації для перук. Усі ці меблі мають особливо чітку архітектоніку, що дає підставу вважати Ка можливим конструктором окремих меблярських видів.

    Для меблів єгиптяни використовували різну  деревину: сикомор, акація (з місцевих), кедр, кипарис, чорне дерево (з імпортних). Вони вміли також виготовляти  фанеру. Окрім різьблення застосовувалася  інкрустація, часто слоновою кісткою, а також розпис. Дорогі меблі покривалися  інколи тонким шаром стука, а потім зверху – листовим золотом. Окремі деталі поєднувалися за допомогою цвяхів, шипів, замків з’єднання або шкіряних кріплень.

    Античний  світ.

    Греція. Меблі у Стародавній Греції виготовляли з дерева, бронзи й мармуру, і хоча оригінальних дерев’яних виробів з того часу не збереглося, суттєву інформацію дають численні настінні розписи, рельєфи, танагри (давньогрецькі теракотові статуетки , з якими ховали мерця (у великій кількості знайдені біля м. Танагри в Греції)), вазопис, а також окремі металеві і кам’яні речі. Меблі в Греції виготовляли ремісники та підприємці, які використовували дешеву робочу силу рабів. Відомо, що існували професії столярів і теслярів. Деревообробники володіли сучасним арсеналом інструментів, зокрема рубанком і токарним верстатом.. Винахід рубанка сприяв удосконаленню меблярства.

    Технологічні  особливості грецького меблярства: використовували рамково-фільонкову в’язку, гнуття деревини за допомогою пари, застосовували шпон та інтарсію. Меблі мали чітку конструкцію, яка відповідала природним властивостям деревини і загальним вимогам античної архітектурно-ордерної системи. Використовувалася деревина клена, самшиту, оливки, пальми, горіха, а також чорне дерево.

    В добу архаїки на меблярстві помітним був вплив східно-азіатських зразків. Кількість меблів була незначною. Виготовлялися скрині різноманітних форм і типів. Більш ранні скрині, ідентичні меблям Єгипту, були подібні до саркофагів. Їх виготовляли з товстих брусів, вони мали бічні фронтони і двосхилий верх. Такими ж простими були й інші види меблів, столи, табурети, лави.

    Розквіт грецького меблярства припадає на У – ІІІ ст. до н. е., добу, яка вважається «золотою» для всіх видів мистецтва Греції. Скрині набувають більш стрункіших і витонченіших пропорцій. Стінки стають тоншими, ніжки (часто зооморфних форм) вирізьблювалися або виточувалися з дерева, відливалися з бронзи, висікалися з мармуру. З’явилося більше декору у вигляді різьблення, інкрустації слоновою кісткою, накладок з дорогоцінних металів, а також поліхромним малюванням. Найпопулярніше декорування скринь: на яскраво-синьому (блакитному) тлі зображали меандри, пальмети, розетки та інші мотиви грецького орнаменту.

    Виготовлялися меблі для сидіння: лавки (ослінчики) і табурети – «діфроси». Табурети мали початкову форму просту: плетений, рідше дощатий верх, ніжки (чотиригранні чи точені) кріпилися вертикально або розходилися донизу. Інша форма – складний табурет на Х-подібній опорі – походить з Єгипту. Відомі також два види крісел: у вигляді східного церемоніального, що нагадувало трон, а також витончений елегантний стілець – «клісмос», створений у У ст. до н. е. для повсякденного вжитку, переважно для жінок. Такі стільці виготовлялися з гнутої деревини із застосуванням металевих кріплень, їх серпоподібні, витягнуті ніжки тримали спинку. Цей різновид меблів став апогеєм грецького меблярського мистецтва, який більш як через 2000 років дав поштовх ампірним стільцям.

    Меблі для відпочинку представлені в інтер’єрі грецького житла ложем, яке називалося «кліне», щось середнє між ліжком і софою. Дожа були дерев’яні або бронзові, на високих ніжках і перед ними ставили невеликий ослінчик-підніжку. Спочатку кліне , як ложе для трапези, робили з металу або мармуру, а згодом його почали укомплектовувати підголівниками, матрацами і подушками, а важкий дерев’яний короб основи замінили полегшеним металевим каркасом – рамою, на яку клали дошки, а зверху них – матрац.

    Ще  одним різновидом меблів були невеликі дорожні диванчики., які закріплювалися на спині мулів для зручнішої мандрівки гористою місцевістю Греції.

    Останнім  з основних розвинутих видів грецьких меблів був стіл. Поруч з простими робочими столами виготовлялися  легші й вишукані обідні столи  – «трапедзи». Вони становили єдиний ансамбль з ложами-«кліне», оскільки у греків побутував звичай їсти лежачи.

    Для зберігання речей були призначені дерев’яні скриньки, а також «кістки» – досить великі циліндричної форми шафки з бронзи. З цього самого металу відливалися канделябри, триножники, курильниці, які доповнювали умеблювання.

    Простота, гармонія елементів, пропорційність сприяли  поширенню грецького стилю меблів у культурах інших народів.

    Рим. Римська культура пройшла складний шлях розвитку. Художній розквіт Стародавнього Риму припадає на імперський період, насамперед на час правління кесаря Августа (31 р. до н. е. – 14 р. н. е.). Тоді з’явилося чимало видатних творів у різних видах мистецтва, зокрема у меблярстві, для яких притаманний смак, стильові риси і відповідність суспільному устрою Римської імперії.

    Оформлення  інтер’єру багатих римських будинків було пишним. Умеблювання гармоніювало із дерев’яними стелями, настінними розписами, мозаїкою, килимами, завісами біля дверей. Меблярством у Римі займалися столяри, а також ремісники інших фахів, наприклад, обробники металу і мармуру. Значну частину продукції виготовляли раби. За даними історика Плінія, римські меблярі володіли усім сучасним тогочасним інструментарієм, завдяки чому столярна техніка була дуже на високому рівні.

    Римські меблі відрізнялися від грецьких надмірним переповненням орнаментації і прикрас. Широко використовувалися  різьблення і металопластика. Основою  орнаментики меблів були пишні рослинні мотиви – акант, виноградні грона, гірлянди, плоди, листя, квіти. Часто зустрічаються  символічні зображення звірів, орлів, крилатих тварин, сфінксів. Розкіш римських меблів підкреслювалася мистецьким використанням дорогоцінних оздоблень  із золота, срібла, мармуру, слонової і  черепахової кістки.

    У побуті римлян значне місце займали  меблі для сидіння, які об’єднувалися  загальною назвою «селла». Незмінним виробом залишався табурет, виготовлений із деревини  з точеними ніжками, або суцільно бронзовий. Складні табурети з плоским сидінням слонової кістки або литого металу на перехрещених ніжках називалися курильним кріслом. Особливе місце займало імператорське курильне крісло, орнаментоване символічними образами і мотивами.

    Подібну соціальну ознаку мали і стільці. Стілець – катедра, створений римськими меблярами на основі грецького «клісмоса» для сидіння знаті. Соліум – почесне крісло для старіших аристократичних родів – займав постійне місце в храмах, купальнях і у таблінії. Воно мало підлокітники, високі ніжки і спинку, багато декорувалося і ставилося на постамент. Часто такі крісла висікалися з мармуру, перетворюючись на стаціонарні меблі, прикрашалися різьбою і мали ніжки у вигляді лев’ячих лап.

    Кілька  різновидів мали і лави. Були звичайні лави для повсякденного вжитку, лави для передпокоїв мали спинку і підлокітники, а також двохмісні лави без спинки, якою завжди користувалася одна людина, що підкреслювало вияв пошани і значного суспільного становища.

    У римському меблярстві використовували техніку плетення. Плетені меблі мали особливу заокругленість форм, деталі плавно переходили одна в одну, зміна ритму і фактури плетеного рисунка (дрібнішою і більш круглою), відтворення у ньому орнаментальних вставок сприяли значному урізноманітненню інтер’єру як закритих так і відкритих проміщень.

    Важливе значення мали ложа. Вони розміщувалися довкола обіднього столика, подібно до грецького меблевого компоненту зі столиком-трапедзою. Були також спальні дерев’яні ліжка із рамою, обладнаною підголівником. Воно спиралося на чотири точені ніжки, з’єднані профільованими поперечками.

    Столи у побуті римлян відігравали особливо важливу роль. Вони класифікувалися на: обідні, як правило, легкі, мобільні, бо під час трапези разом зі зміною страв мінялися столи; столи, зовнішнім виглядом подібні до креденсу, їх розміщували на почесному місці і вони символізували родинне вогнище.

    Для зберігання речей використовувалися скрині. Один із їх різновидів називався arka і стояв завжди на одному місці в кімнаті. Зверху скриню-арку оббивали бляхою і зберігали в ній дорогі речі.

    Римське меблярство зробило свій внесок у загальний розвиток меблів. Насамперед, це стосується нового декоративного бачення меблевих форм, доведення їх до рівня пишності й навіть помпезності. Цікавим у формотворенні римських меблів є також «еклектизм», поєднаний з новими вимогами і особливостями інтер’єру. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Середньовіччя

    Візантія. Ранньохристиянське меблярство Візантії мало сим відрізнялося від пізньоримського. Проте форми візантійських меблів завжди цікавили дослідників, як такі, що розкривають характер меблярства раннього середньовіччя.

    Унікальність візантійських меблів обумовлена тим, що речей домашнього вжитку, зокрема меблів, на території Візантії не збереглося  зовсім, крім Равенни, де уцілів трон імператора Максиміліана. Тому най достовірнішим джерелом залишаються старовинні мініатюри, церковна різьба  і окремі живописні зображення.

    Візантійські  меблі позначені спрощенням форм. Поширеними були табурети, складні  стільці, крісла, ложа. Скрині, в яких зберігалися речі хатнього вжитку мали кілька різновидів, насамперед це стосується форми кришки. Зустрічалися скрині на ніжках, які завершувалися двосхилою  кришкою, подібною до даху архітектурної  споруди. Вони прикрашалися рельєфними зображеннями у вигляді накладних  бронзових пластинок, орнаментованих карбованими зображеннями. У простому побуті скриня мала максимально просту і масивну форму, а її плоска кришка використовувалася як сидіння. Дерев’яних ліжок у візантійському помешканні було обмаль. Ліжко призначалося , як правило, для господині, а чоловіки спали у спеціально обладнаних нішах.

    Урізноманітненню  функціональних форм і художнього вирішення  меблів сприяла християнська культура. Набувають поширення такі вироби, як церковні лави, вівтарні столи –  престоли, «горне сідалище», розташоване над престолом.

    У декоруванні з’являються християнські мотиви. Вони використовувалися не лише у церковних, але і світських  меблях. Поширеними були: зображення монограми  Христа, голуба, риби, ягнят; з рослинних  мотивів переважали виноградне гроно, пшеничний колос, лавровий вінок, оливкова гілка й пальмове листя. З грецької орнаментики були запозичені стилізовані  мотиви аканту і пальмет.

    Найбагатше  декорувалися меблі імператорського  вжитку, як парадного, так і повсякденного. Візантійські мініатюри зберегли численні зображення імператорських тронів –  масивних і легшої конструкції. Їх щедро  декорували рельєфами, сусальним золотом, кольоровою емаллю, коштовним камінням.

    Серед візантійських меблів зустрічаються  такі унікальні вироби, як бібліотечні  шафки. Одна з них відома з мозаїки  У ст. мавзолею Галли Пласидії у Равенні, обладнана вгорі трикутним фронтоном і двома фільончастими дверцятами.

    Візантійські  майстри виготовляли також низькі і м’які лежанки або дивани. Меблі такого типу з’явилися у  Візантії під впливом Сходу, зокрема, сасанідської Персії.

    У візантійському меблярстві важливу роль відігравали шовкові візерунчасті тканини, які використовувалися для подушок і сидінь на стільцях, лавах, диванах. Художня виразність меблів залежала від орнаментальної композиції, в якій використовували різьблення, інкрустацію слоновою кісткою, використовувалася смальта, коштовне каміння і метали. Окремі вироби виготовлялися цілком із золота і срібла, як наприклад, трон імператора Юстиніана ІІ.

    Романський  стиль. Мистецтво народів Західної Європи ХІ – ХІІІ ст., відоме під назвою романського стилю, формувалося з елементів окремих національних культур, а також із спадщини римської культури і культури Візантії – найбільш цивілізованої на той час європейської країни.

    Перше місце серед меблів цієї епохи займала скриня, яка замінювала стіл, стілець, ліжко і шафу. Скрині були масивні і важкі з металевим окуттям, і тому їх для зручності пересування ставили на невеликі колеса. Згодом її ставлять на ніжки, часто досить високі, декорують лицьову сторону. Скрині стають об’єктом художньої зацікавленості і відомі з романської доби у кількох основних формах – подовгуваті скрині з прямим карнизом, скрині з фронтоном або з покрівлею шипцем, чи скрині у формі саркофагу.

    Меблі для сидіння, переважно крісла та лави на чотирьох ніжках, виготовлялися, судячи з уцілілих зразків, з наборів точених кругляків різноманітного діаметра. Прикметною рисою таких меблів був яскравий, барвистий вигляд, що наближав їх до виробів народного мистецтва. Поверхню скринь, ліжок, стільців розмальовували декором простих мотивів.

    У побуті європейських народів з’являються  шафи. Фактично це були вертикально поставлені скрині, дверцята яких розташовувалися відповідно до нових потреб на широкій бічній стінці. Боковини з’єднувалися з кутніми стінками на шпунт. Домінувала виразна архітектурна форма прямокутника з трикутним фронтоном. Розміри коливалися від 1,5 м висоти, 0, 47 м ширини і 0,29 м глибини до, відповідно, 2 х 0,7 х 0,6 м. Шафи були стаціонарними пристінними меблями, які закріплювалися металевими смугами окуття і орнаментувалися переважно наскрізним або плоским різьбленням. Мотивами різьблення є фантастичні звірі, переплетені смуги або гілки. Фронтальне завершення романської шафи нагадує бічний фасад давньоримського саркофагу.

    Такими  ж простими і монументальними  були ліжка, які були у вигляді міцної рами-каркасу. У романську добу створювався прототип давнього східного балдахіну. Прикладом може слугувати ліжко ХІІ ст. з Тіроля, яке має розміри довжину 2,18, ширину 1,41 та має високий 2,2 дерев’яний навіс. Чи не єдиною орнаментальною прикрасою ліжок були різноманітні точені шишки, якими вгорі завершувалися ніжки-стійки.

    Столи в основному мали прямокутну стільницю і не мали ніжок. Підпорами слугували дві бічні дошки-стійки, з’єднані для міцності однією-двома поперечками-проногами. Столи майже не декорувалися орнаментом. Єдиною їх окрасою була фігурна форма бічних опор, вирізаних по краях.

    Більшість романських меблів належала до обладнання сакральних споруд. Це сидіння з  пюпітрами, ризниці, церковні лави, шафи і крісла, підставки для книг, поширені у ХІ – ХІІІ ст.

    Серед матеріалів для виготовлення меблів романського стилю домінувала деревина ялини, кедра, і дуба. Інструментами  слугували сокира, пила, можливо  рубанок, а також набір доліт  і різців для різьблення. У багатьох монастирях збереглися токарні верстати, на яких виточувалися круглі деталі. Романські  майстри працювали у тісному  контакті з ковалями, які для окремих  типів меблів виготовляли металеве гнуття.

      Готика. В епоху готики меблярство, як і багато інших видів художнього ремесла, зазнало суттєвих змін. У готичному меблярстві місце тесляра і коваля зайняли столяр, слюсар і різьбяр, що свідчить про суттєві зміни у зовнішньому вигляді меблів. Удосконалюється конструкція меблів, деякі деталі не з’єднувалися за допомогою клепок і шпонок, а зрощувалися у каркас. Між стінками вставлялися тонкі фільонки, вкриті виразним різьбленням. Завдяки появі тартака меблярі почали отримувати тонкі й легкі дошки, що значно полегшувало виготовлення рам і фільонок. Цей винахід поклав початок виробництву тонкої фанери, необхідної для інтарсії з різнокольорової деревини.

    Особливо  помітним розвиток меблярства стає на початку ХУ ст. Важливою була роль скрині. За часів домінування готики бічні стінки скринь прикрашаються вишуканим різьбленням, яке імітувало мотиви готичної архітектури – гостролунні арки і вікна, кам’яні переплетення. На середині фасадної стінки вирізьблювався герб власника, а також вмонтовувався художньо карбований замок. Скульптурним різьбленням виконувались окремі фігури і сцени релігійної або світської тематики. Такий пишний вигляд мали скрині певного побуту або функціонально-символічного спрямування, як, наприклад, популярні весільні (посагові) скрині заможних родин.

    Скриня  була основою й готичного крісла, яке складалося з короба з відкидною  дошкою-сидінням, високою глухою спинкою  і глухими підлокітниками. Спрощеність  конструкції компенсувалася багатим різьбленим декором крісел у вигляді високорельєфних, рослинних або фігурно-символічних мотивів, що наносилися на спинку, бічні дошки підлокітників, передню стінку короба сидіння.

    Архітектурна  тема панувала і в зовнішньому  вигляді готичних лав. Вони стали  своєрідним поєднанням довгої й вузької  пристінної скрині романської доби з  різьбленою спинкою готичного характеру. Оригінальною деталлю був дерев’яний навіс на всю довжину лави, якому  майстри надавали вигляду архітектурної  прикраси зі шпилями, флеронами та ін.

    Готичний  стиль найдовше панував в Англії. Тут він називався «перпендикулярним  стилем» або «прямолінійною готикою», де найхарактернішою рисою стало  переважання вертикальних ліній. Англійські меблі ХУ ст. позначені простотою  конструкції і поміркованістю декору. Головним типом залишається скриня, укріплена металевим окуттям, від  якої бере свій початок і англійська шафа з фільончастою фасадною частиною. Характерним виробом був низький  і широкий поставець – дресуар (мисник, буфет пізньої готики).

    Готичні меблі готики виготовлялися виключно з дуба, оскільки інша деревина до цієї країни не імпортувалася.