Механізм фінансування державних соціальних гарантій в Україні

Вступ

 

В умовах трансформації економіки  України - переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної  власності до приватної, розвитку конкуренції  й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Прагнення України увійти в Європейську співдружність  країн та у Європейський союз неможливе  без створення системи правових, економічних, організаційних та інших  заходів державних і недержавних  установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню  умов для зростання добробуту  населення, забезпечення належного  рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в  системі управління державою, складовою  якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної  ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту - це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Стратегічна мета інтеграції України до складу Європейського  співтовариства потребує серйозної  роботи щодо удосконалення захисту  прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення  матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Як уже зазначалось, однією з функцій держави є недопущення  зростання соціальної напруги з  приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів  ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення  ефективної системи соціального  захисту в Україні.

Обєктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, обєкти, субєкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості  соціального захисту населення в Україні.

Метою роботи є дослідження  сучасної структури системи соціального  захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в  соціальній сфері.

Завдання даної дипломної роботи є:       

- визначення теоретичних  аспектів здійснення системи  соціального захисту:

- аналіз сучасної політики  соціального захисту в Україні;

- оцінка ефективності  політики соціального захисту та висування пропозиції щодо її покращення.

Методологія дослідження. Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо. А також використання історико-парадигмального підходу до періодизації еволюції системи соціального захисту.

Структура роботи. Дипломна робота включає вступ, 3-и розділи, що поділяються на підрозділи, висновок, список використаної літератури та додатки е державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), та інші нормативні акти згідно списку використаної літератури. Крім нормативної бази в роботі використані підручники з економіки за редакцією Панчишина С.М, Борецької Н.П. та ін., статті українських науковців, розміщені у вітчизняних періодичних виданнях, INTERNET.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Соціальні державні цільові фонди як механізм фінансування суспільних потреб.

1. . Історичні,соціальні та економічні передумови формування фондів соціального страхування.

Отже, хоча термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист -- це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні -- формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист -- це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального за-хисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в нату-ральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах -- будинках-інтернатах і вдома).

 

Будь-яке суспільство  прагне створити якнайкращі умови для  життєдіяльності людей і досягти  соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту - рівність чи нерівність доходів.

Чинники існування нерівності: 1) диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; 2) нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; 3) везіння, удача, ризик, особисті звязки.

 

Для визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца -- графік, який ілюструє ступінь нерівності (рис. 1.4). Автор -- Макс Лоренц, американський економіст, статистик Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь». - 2001. - С. 88..

 

Рис. 1.1. Крива Лоренца

 

Ще один показник нерівності доходів -- коефіцієнт Джині -- відношення площ фігур S1, що утворюються між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, та площі S, яка утворюється лінією абсолютної рівності ОС та координатною віссю (рис. 1.5).

 

Коефіцієнт Джині = S1 / (S1 + S2) = S1 / S. Чим більший коефіцієнт Джині, тим більша нерівність. Ще один показник вимірювання нерівності -- децильний коефіцієнт. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. - К.: «Либідь». - 2001. - С. 86-92.

 

Рис. 1.2. Коефіцієнт Джині

 

Зменшення нерівності у розподілі  доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою  податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують  програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

 

Для розвинутих країн належність до бідних, середніх та багатих верств не є зафіксованою. Причинами нерівності доходів є: розбіжності в оплаті праці; різний склад родин; різні доходи від приросту капіталу та володіння власністю (акції, облігації, нерухомість); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей; відмінності в освіті й професійній підготовці.

 

Існують проблеми кількісного  визначення ступеня нерівності:

 

1. Показники розподілу  доходів та рівень бідності грунтуються на грошовому доході родини. Однак різні урядові програми допомоги бідним надають товари та послуги в натуральній формі: талони на харчування, проживання та медичне обслуговування. Державні допомоги найбіднішим родинам, які надаються у формі товарів та послуг, називають трансфертами в натуральній формі. Стандартні показники не враховують трансферти в натуральній формі.

 

2. Економічний життєвий  цикл. Протягом життя доходи людини  змінюються досить передбачено.  Молодий працівник має низький  дохід. Із віком, з набуттям  досвіду доходи зростають і  досягають максимуму у віці 50 років, а потім різко спадають, коли працівник іде на пенсію. Таку стереотипну зміну доходів особи називають життєвим циклом. Оскільки індивіди мають можливість компенсувати зміни життєвого циклу доходу за допомогою займів або заощаджень, рівень життя у будь-якому віці суттєво залежить від доходів, одержаних протягом усього життя, а не одного року. Найвищий рівень заощаджень у людей середнього віку. Економічний життєвий цикл утруднює оцінку дійсної нерівності в рівні життя.

 

3. Тимчасовий і постійний  доходи. Доходи протягом життя  людей змінюються також під впливом випадкових або тимчасових подій.

 

Постійний дохід -- звичайний дохід індивіда. Обєктивна оцінка рівня життя передбачає аналіз розподілу постійного, а не річного доходу.

 

Економіка США характеризується високою економічною мобільністю, коли індивіди переходять з групи  з одним рівнем доходів в групу з іншим. Високий рівень мобільності означає, що більшість із тих, хто перебуває нижче межі бідності, потрапили туди тимчасово.

 

Інший спосіб оцінки економічної  мобільності -- стійкий економічний успіх. Одним із наслідків високої економічної мобільності є велика кількість мільйонерів, які накопичили багатство виключно завдяки особистим старанням (не менша кількість спадкоємців “пустила за вітром” своє багатство).

 

Для виконання своїх функцій  держава повинна мати достатні грошові  фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

 

Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація -- це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

 

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообовязкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

 

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

 

Перехід від фінансування загальнообовязкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття “соціальний податок” та “страхові внески” різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю і призначенням у соціальному захисті. Страхові внески - це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

 

Розміри внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

 

Кошти загальнообовязкового державного соціального страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

 

1) допомоги по тимчасовій  непрацездатності (включаючи догляд  за хворою дитиною);

 

2) допомоги по вагітності та пологах;

 

3) допомоги при народженні  дитини;

 

4) допомоги по догляду  за дитиною до досягнення нею  трирічного віку;

 

5) допомоги на поховання  (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

 

6) забезпечення оздоровчих  заходів (оплата путівок на  санаторно-курортне лікування застрахованим  особам та членам їх сімей,  до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв- профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми). Малиш Н. А. Макроекономіка: Навч. посіб. -- 2-ге вид., випр. -- К.: МАУП, 2004. -- С. 63.

 

1.2. Соціальна політика  як знаряддя реалізації системи  соціального захисту

 

 

Вирішення проблем, повязаних  із функціонуванням соціаль-ного захисту, є прерогативою держави.

 

Система соціального захисту -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та обєкти, які повязані з забезпеченням  життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче  встанов-лених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які  забезпечують оп-тимальні умови життя, задоволення по-треб населення.

 

Соціальний захист створює  гарантії допомоги на випадок настання соціаль-них ризиків, яких може зазнати  будь-який громадянин упродовж життя: хво-роба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, мігра-ція  та ін. Охоплює соціальне забез-печення, соціальне страхування і соці-альну  допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

 

Соціальна політика:

 

ь діяльність держави щодо створення та регулювання соці-ально-економічних  умов життя суспільства з метою  підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед-ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

 

ь система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів  держави з метою узгодження цілей  соціального характе-ру із цілями економічного зростання.

 

ь це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів  влади, які спрямовані на захист населення  від безробіття, інфляції, знеціненя  трудових заощаджень Головатий М.Ф. Соціальна політика і соціальна  робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий  М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-391..

 

ь

 

Джерело: Головатий М.Ф. Соціальна  політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-387.

 

Рис.1.3. Обєкти соціальної політики

 

Державне регулювання  соціальних процесів -- вплив органів  державної влади за допомогою  різноманітних засобів (форм, методів  та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці  населення країни.

 

Соціальна політика держави  включає:

 

Ё регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен-тацію  умов взаємодії субєктів економіки  в соціальній сфері (в тому числі  між роботодавцями і найманою робочою силою);

 

Ё вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив-ної зайнятості;

 

Ё розподіл і перерозподіл доходів населення;

 

Ё формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час-тині населення;

 

Ё створення системи соціального  захисту населення;

 

Ё забезпечення розвитку елементів  соціальної інфраструкту-ри (закладів освіти, охорони здоровя, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

 

Ё захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть-ся тим, що соціальна  політика виступає елементом: -- життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства. Борецька Н.П. Соціальний захист населення  на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001. - С.47-64.

 

Джерело: Головатий М.Ф. Соціальна  політика і соціальна робота: Термінол.-понятійн. слов. / Головатий М.Ф., Панасик М.Б. - К.: МАУП, 2005. - С. 386-387.

 

Рис. 1.4. Завдання та принципи соціальної політики

 

Модель соціальної політики Української держави має пред-ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер-ший дає  можливість в умовах відсутності  достатніх фінансових коштів у держави  створити умови для самореалізації і самозабез-печення економічних  субєктів. Друга складова передбачає фор-мування раціональної системи  соціального захисту населення.

 

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень  і одночасно проводити активну  соціальну політику на нових, адекватних рин-ковим вимогам засадах.

 

Соціальні амортизатори -- це механізми соціального захисту. Їх призначення:

 

Ё нівелювання дестабілізуючих  наслідків ринкової економіки;

 

Ё помякшення соціальної напруги;

 

Ё забезпечення мякої адаптації  суспільних структур.

 

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

 

ь системної, соціально-економічної  трансформації;

 

ь структурної перебудови;

 

ь виходу на новий щабель економічного розвитку;

 

ь переходу до нового рівня  цивілізації. Базилевич В.Д., Базилевич  К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - С. 187.

 

ь

 

Джерело: Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - С. 33.

 

Рис. 1.5. Етапи формування та реалізації соціальної політики

 

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

 

ь наповнення реформ соціальним змістом;

 

ь розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван-ня громадянського суспільства;

 

ь активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха-нізму  взаємодії держави і суспільства  в соціальній сфері;

 

ь забезпечення гідних і  безпечних умов життя та праці, зро-стання добробуту громадян;

 

ь створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів  праці, ком-петентності, таланту;

 

ь стимулювання мотивації  до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

 

ь забезпечення відтворення  населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

 

ь гармонізація відносин між  різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності.