Механізм та функції фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій

Механізм  та функції фінансового  адміністрування  та менеджменту установ  та організацій. 

Сутність  фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент як самостійний напрям наукових досліджень і вид управлінської діяльності сформувався внаслідок розвитку підприємництва, трансформацією власності  з приватної в корпоративну, розмежування власності та управління, бурхливого розвитку фінансового ринку, вдосконалення  фінансових технологій, зростаючих ризиками фінансових потрясінь.

Фінансовий  менеджмент є одним із видів функціонального менеджменту і тісно пов'язаний із загальним та іншими видами функціонального менеджменту. Об'єктом фінансового менеджменту є фінансово-господарська діяльність суб'єктів господарювання.

Сучасна фінансова  термінологія для позначення управління фінансами на мікрорівні використовує поняття:

— фінансове  адміністрування;

— фінансовий менеджмент;

— фінансовий інжиніринг;

— корпоративне управління.

Наведений перелік, однак, не вичерпує всього розмаїття  понять. Наприклад, вживається термін "управління фінансовою діяльністю підприємств " що акцентує увагу  на управлінні лише одним із видів  його діяльності та ЛИШ одним суб'єктом  господарювання.

Фінансове адміністрування  грунтується на ієрархії, виконавській дисципліні, дотриманні законів, інструкцій, положень.

Фінансовий менеджмент, як і підприємництво, ґрунтується  на принципах свободи економічного вибору:

1) вибір здійснюють  люди;

2) завжди є  багатоваріантність вибору управлінських  рішень, проектів (субститутів);

3) будь-який варіант  рішення, кожен проект оцінюється  з позиції раціонального мислення  за найкращим співвідношенням  витрати/вигоди (доходи);

4) вибір здійснюється  в умовах невизначеності, а отже, е ризиковим, тому кожен варіант  рішення, проект оцінюється з  позиції оптимальності за співвідношенням  ризик/доходи;

5) персональна  відповідальність за вибір;

6) контроль виконання  рішення, реалізації проекту.

Фінансовий інжиніринг на відміну від фінансового менеджменту, який ґрунтується на визначених методиках, передбачає розробку інноваційних фінансових рішень та технологій.

У корпоративному управлінні поєднуються загальний  та стратегічний менеджмент, менеджмент персоналу, фінансовий менеджмент, організаційний менеджмент, право, конфліктологія, корпоративна культура.

Важливою відмінністю  вищезгаданих понять є мета, комплекс завдань, підходів та критеріїв оцінки ефективності управління.

Фінансовий менеджмент є складним комплексним поняттям, що включає такі його аспекти:

1) філософію;

2) мистецтво;

3) науку;

4) практику;

б) вид підприємницької  діяльності;

6) організаційну  форму (орган управління фінансами).

Філософія фінансового  менеджменту ґрунтується на філософії  людини, філософії господарювання, філософії держави та права, філософії  бізнесу і управління теоріями управлінських  рішень; є мистецтвом розроблення, відбору  та реалізації фінансових рішень із врахуванням  дії всіх можливих чинників, впливу внутрішнього та зовнішнього середовищ, прогнозування можливих загроз та ризиків, оцінки Зле рівня та характеру  впливу на фінансову безпеку бізнесу, суб'єкта господарювання, співвласників  з метою досягнення визначених цілей  та реалізації завдань.

Мистецтво як вид  творчої діяльності ставить кваліфікаційні вимоги до фінансових менеджерів, зокрема  вимагає вміння мислити творчо, креативно, стратегічно та просторово, мати здібності організатора, психолога, педагога, володіти професійними знаннями та навичками, мати високий рівень правових знань, культури управління, вміння працювати в команді.

Фінансовий менеджмент є наукою. Імена багатьох авторів  наукових розробок назавжди закарбовані  у світовій фінансовій науці в  назвах моделей, формул, методик, підходів. Історія розвитку науки фінансового  менеджменту, яка ледь перевищує 100 років, була відповіддю на вимогу часу: від наукового по шуку можливих варіантів антикризового фінансового управління, теорії портфеля — до застосування математичних моделей та комп'ютерних технологій.

Теоретичною основою  фінансового менеджменту прийнято вважати корпоративні фінанси. Фінансовий менеджмент є логічним продовженням корпоративних фінансів, мистецтвом підготовки відбору, оптимізації, прийняття  та реалізації управлінських рішень з питань фінансово-господарської  діяльності корпорацій.

Однак розвиток суб'єктів господарювання різних організаційно-правових типів та форм власності вимагав  запровадження нових підходів до управління їхніми фінансами з метою  забезпечення його ефективності. Тому фінансовий менеджмент сьогодні адаптований  до суб'єктів господарювання у різних сферах, галузях, відомствах, малого, середнього та великого бізнесу, від приватних  фірм до суб'єктів господарювання, заснованих на корпоративній, держав но-корпоративній  та комунально-корпоративній власності.

Фінансовий менеджмент розглядають також як вид підприємницької  діяльності, що передбачає надання  корпорацією платних фінансових управлінсь- . ких послуг суб'єкта малого бізнесу, які не в змозі утримувати великий штат фінансових менеджерів, зокрема фінансових аналітиків, експертів та ін.

Фінансовий менеджмент є одночасно й організаційною формою, тобто органом управління. Від злагодженої роботи команди  фінансових менеджерів залежить процес реалізації фінансової стратегії та політики суб'єкта господарю вання, досягнення визначених цілей та розв'язання окреслених завдань. Чіткий розподіл обов'язків, організація роботи фінансової служби, формування інформаційної бази та своєчасне реагування на відхилення фактичних результатів від запланованих, недопущення зниження індикаторів фінансової безпеки, фінансового стану суб'єкта господарювання — це неповний перелік видів діяльності фінансової команди.

Отже, фінансовий менеджмент — система підходів, принципів та методів розробки, прийняття  та реалізації управлінських рішень з питань фінансово-господарської  діяльності суб'єкта господарювання. 
 
 
 
 

Призначення й види фінансових звітів, зміст і  завдання їх аналізу  в установах та організаціях 

ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1. Основні вимоги  до фінансової звітності та  принципи її побудови

Поточний бухгалтерський облік містить розрізнену інформацію про господарську діяльність підприємства. Для одержання інформації про  результати такої діяльності дані поточного  обліку необхідно узагальнити в  певній системі показників. Це досягається  складанням звітності, яка є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Звітність - це система  узагальнених і взаємопов'язаних економічних  показників поточного обліку, які  характеризують результати діяльності підприємства за звітний період.

Правові основи регулювання, організації, ведення  бухгалтерського обліку і складання  фінансової звітності визначені  Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність  в Україні" від 16.07.99 № 996 XIV, а також  прийнятими відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон поширюється  на всіх юридичних осіб, створених  відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також  на представництва іноземних суб'єктів  господарської діяльності, які зобов'язані  вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Бухгалтерський  облік є обов'язковим видом  обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична  та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку для  задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність  є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про  фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована  насамперед на таких користувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які  не можуть вимагати звітів з урахуванням  їх конкретних потреб.

Метою ведення  бухгалтерського обліку і складання  фінансової звітності є надання  користувачам для прийняття обґрунтованих  рішень повної, правдивої та неупередженої  інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того щоб  фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити  дані про:

підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження, короткий опис діяльності; назва органу управління, якому підпорядковується  підприємство, або назва його материнської (холдингової) компанії та ін.);

дату звітності  або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється  від звітного періоду, передбаченого  Положенням (стандартом), то причини  і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;

валюту звітності  й одиницю виміру. Якщо валюта звітності  відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього  і методи, які були використані  для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

- облікову політику  підприємства і її зміни (тобто  принципів оцінки статей звітності,  методів обліку щодо окремих  статей звітності);

- іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними  положеннями (стандартами).

Для того щоб  звітність була дійовим засобом  управління і контролю, вона повинна  відповідати всім вимогам, що ставляться до обліку. Вона має достовірно відображати  ресурси підприємства, їх використання і фінансові результати діяльності. Показники звітності повинні  бути об'єктивними, обґрунтовані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності - невід'ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє значення, якщо вона надана користувачам несвоєчасно. Тому звітність повинна  складатися і подаватися відповідним  органам в строки, встановлені  нормативними актами, які забезпечують ефективне її використання для управління і контролю.

Вимога повноти  звітності означає повне висвітлення  всіх напрямів діяльності підприємства. Проте звітність має містити  тільки корисну інформацію, без зайвої деталізації. Зайва деталізація  ускладнює складання звітності  й аналіз її показників, використання в управлінні. Тому державним і  громадським органам забороняється  вимагати, а підпорядкованим господарствам  подавати звітність за незатвердженими  формами.

Звітність має  бути простою, зрозумілою і загальнодоступною  для всіх заінтересованих користувачів інформації.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Вимоги до фінансової звітності" встановлені  такі вимоги до її якості:

- дохідливість. Інформація, яка надається у фінансових  звітах, повинна бути дохідлива  і розрахована на однозначне  тлумачення її користувачами  за умови, що вони мають достатні  знання та зацікавлені у сприйнятті  цієї інформації;

- достовірність.  Інформація, наведена у фінансовій  звітності, повинна бути достовірною,  не містити помилок та перекручень,  які здатні вплинути на рішення  користувачів звітності;

- порівнянність.  Фінансова звітність повинна  надавати можливість користувачам  порівнювати: фінансові звіти  підприємства за різні періоди  і фінансові звіти різних підприємств.  Таке порівняння дає змогу  оцінити динаміку розвитку підприємства  і його місце на ринку. Для  забезпечення порівнянності у  кожному фінансовому звіті необхідно  наводити всю числову інформацію  за попередній період способом, який дозволяє зіставляти її  з даними за звітний період;

- доречність. Фінансова  звітність повинна містити лише  доречну інформацію, яка впливає  на прийняття рішень користувачами,  дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події,  підтвердити та скоригувати їхні  оцінки, зроблені у минулому.

Основними принципами, на яких ґрунтується бухгалтерський облік і фінансова звітність, є:

обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів  оцінки, які повинні запобігати заниженню  оцінки зобов'язань та витрат і завищенню  оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення - фінансова звітність повинна  містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських  операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність - кожне підприємство розглядається  як юридична особа, відокремлена від  її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників  не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність - послідовне (із року в рік) застосування підприємством вибраної облікової  політики, тобто сукупності принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання  і подання фінансової звітності.

Зміна облікової  політики можлива лише у випадках, передбачених національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у примітках до фінансової звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівнювати  доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання  цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському  обліку і фінансовій звітності в  момент їх виникнення, незалежно від  дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання  сутності над формою - операції обліковуються  відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної норми. Так, взяті у фінансову оренду основні  засоби відображаються в балансі  орендаря, тобто по суті як власне майно, хоч за юридичною формою вони не перейшли у власність орендаря, але  ним фактично прийняті на себе всі  ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на об'єкт оренди (лізингу);

історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з  витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці. Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають  фінансову звітність у грошовій одиниці України;

періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

2. Склад фінансової  звітності, її подання і оприлюднення

Звітним періодом для складання фінансової звітності  є календарний рік. Річна звітність  підприємств (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів  господарської діяльності і суб'єктів  малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає:

Баланс підприємства (форма № 1);

Звіт про фінансові  результати (форма № 2);

Звіт про рух  грошових коштів (форма № 3);

Звіт про власний  капітал (форма № 4).

Для суб'єктів  малого підприємництва і представництв  іноземних суб'єктів господарської  діяльності національними Положеннями (стандартами) встановлена скорочена  за показниками фінансова звітність  у складі Балансу підприємства і  Звіту про фінансові результати.

Квартальна звітність  складається зростаючим підсумком  з початку року у складі Балансу  і Звіту про фінансові результати.

Звітність підприємств  складається станом на кінець останнього дня звітного періоду - кварталу або  року. Перший звітний період заново створеного підприємства може бути меншим ніж 12 місяців, але не більшим 15 місяців. Звітним періодом підприємства, яке  ліквідується, є період з початку  звітного року до дати прийняття рішення  про його ліквідацію.

Підприємства, які  мають дочірні підприємства (виділені на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи), крім фінансової звітності про власні господарські операції, складають і  подають консолідовану фінансову  звітність. При цьому під дочірніми  розуміють підприємства, що є юридичними особами, але над якими здійснюється постійне право на визначення стратегічної політики з питань поточної, інвестиційної  та фінансової діяльності з боку материнського  підприємства.

Міністерства  та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній  формі власності, і органи, які  здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів складають і  подають зведену фінансову звітність  по всіх підприємствах, які входять  до сфери їх управління.

Зазначені органи також складають зведену фінансову  звітність по господарських товариствах, акції (частки, паї) яких знаходяться  в державній і комунальній  власності. Об'єднання підприємств, крім власної звітності, складають  і подають Зведену фінансову  звітність по всіх підприємствах, які  належать до їх складу.

Форми фінансової звітності і порядок їх заповнення встановлюються: для підприємств (крім банків і бюджетних установ) - Міністерством  фінансів України за погодженням  з Держкомстатом України; для  банків - Національним банком України; для бюджетних установ, органів  Державного казначейства України по виконанню бюджетів всіх рівнів та кошторисів витрат - Державним казначейством  України.

Заповнюються  форми звітності в тисячах  гривень з одним десятковим знаком, а зведені звіти (до яких включено дані звітів двох і більше юридичних  осіб) - в тисячах гривень.

Однією із важливих вимог, що ставляться до звітності підприємств  і організацій всіх форм власності, є повнота і достовірність  її показників. Тому до початку складання  звітності проводиться значна підготовча робота. Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному  обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити  облікові записи: уточнити розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків  і списати у встановленому  порядку нереальну дебіторську  заборгованість, а також кредиторську заборгованість, по якій минули строки задавнення позову; розподілити витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню; визначити фактичну собівартість випущеної із виробництва та реалізованої продукції (робіт, послуг); визначити і списати фінансовий результат (прибутки, збитки) від реалізації та позареалізаційних операцій; списати (при складанні річного звіту) використаний протягом року прибуток.

Після цього  перевіряють правильність облікових  записів, взаємно звіряють дані синтетичного й аналітичного обліку і роблять  виправні записи для усунення виявлених  помилок (якщо вони мали місце).

Перед складанням річного звіту обов'язково проводять  повну інвентаризацію господарських  засобів, їх джерел, стану розрахунків  з дебіторами і кредиторами і  відображають її результати в обліку. Суми статей балансу по розрахунках  з фінансовими, податковими органами, установами банків повинні бути погоджені  з ними і відрегульовані. За діючим положенням передбачено повну інвентаризацію проводити в максимально наближені  до складання річного звіту строки (з 1 жовтня до 1 січня). Отже, якісна відмінність  між квартальним і річним балансом полягає у тому, що перший складають  в основному за даними поточного  обліку, а показники річного балансу  обов'язково підтверджуються результатами інвентаризації, що забезпечує їх достовірність.

Баланс та інші форми звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби, - керівником спеціалізованої організації  або спеціалістом, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського  обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність  звітних показників.

Підприємства  зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність:

органам, до сфери  управління яких вони належать;

трудовим колективам (на їх вимогу);

власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом;

органам виконавчої влади та іншим користувачам відповідно до законодавства. Строки подання фінансової звітності встановлюються Кабінетом  Міністрів України.

Фінансова звітність  не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні і фондові біржі, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 липня наступного за звітним року оприлюднювати річну  фінансову звітність і консолідовану  звітність шляхом публікації у періодичних  виданнях або розповсюдження її у  вигляді окремих друкованих видань.

Контроль за дотриманням законодавства про  бухгалтерський облік і звітність  в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці поданої на їх адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних; наявність всіх звітних форм; взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками.

Затвердження  звітності підприємства відповідним  органом оформляється актом (висновком), у якому дається також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо підвищення ефективності його діяльності.

Виправлення показників, що відносяться до звітного періоду  і які зумовлюють зміни окремих  облікових записів підприємства, називається реформацією.