Метод економічного аналізу

MIHICTEPCTВO ОСВІТИ І НАУКИ,  МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Приватний вищий навчальний заклад

«ІНСТИТУТ ДІЛОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ»

Індивідуальна робота

З дисципліни: «Організація і методика економічного аналізу»

На тему : «Метод економічного аналізу»

Виконала:

Студентка 4-го курсу

гр.ОА-09

Пацалюк К.О.

Перевірив викладач:

Купріянова І.М.

м.Кривий Ріг

2012рік

ЗМІСТ

Вступ

І. Предмет і види економічного аналізу

    1.1. Предмет і завдання економічного аналізу 

    1.2. Основні категорії економічного аналізу

    1.3. Види економічного аналізу  
    1.4. Зв’язок економічного аналізу з іншими науками і дисциплінами  
ІІ. Метод і методика економічного аналізу  
    2.1. Аналітичний метод  
    2.2. Деталізація  
    2.3. Порівняння  
    2.4. Моделювання  
    2.5. Балансовий метод  
    2.6. Елімінування  
    2.7. Статистичні методи  
    2.8. Економіко-математичні методи  
    2.9. Інші методи  
ІІІ. Інформаційна база економічного аналізу  
IV. Організація та етапи економічного аналізу  
Висновки  
Використана література 

Вступ

Вивчення кожної навчальної дисципліни розпочинається з розгляду загальновизнаних її теоретичних засад. Засвоєння теоретичних питань, ключових термінів і категорій дає змогу приступити до оцінювання та розв’язування нагальних проблем виробництва і підвищення його ефективності. 

Метою економічного аналізу  є вивчення результатів діяльності всіх підприємств і господарських  організацій, визначення впливу факторів на показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалізації, підвищення ефективності їх діяльності.  
Економічний аналіз як наукова дисципліна – це система спеціальних знань, пов’язана з дослідженням існуючих економічних процесів і господарських комплексів, темпів, пропорцій, а також тенденцій розвитку, з виявленням глибинної їх суті і причин, що зумовлюють різні відхилення від запланованих показників, договірних зобов’язань, виробничих потужностей, та об’єктивною оцінкою їх виконання.  
Варто наголосити на можливостях економічного аналізу як засобу, який сприяє управлінню підприємством. Будь-яке управління складається з двох етапів. На першому на підставі відповідної інформації та її аналітичного опрацювання оцінюють стан і динаміку того чи іншого процесу, на другому, якщо аналіз визначить необхідість втручання з метою зміни якихось параметрів у процесі, - приймається відповідне управлінське рішення. Причому аналітик може підготувати для менеджера навіть проект цього рішення. 

В умовах ринкових відносин система планування всередині підприємства зберігається, але змінюються його обсяги і деякі підходи. Економічний аналіз забезпечує небхідне обгрунтування планових показників, оскільки його оцінки досягнутого рівня виробництва та витрачання ресурсів, з одного боку, і попиту, ринкових цін та ефективності роботи – з іншого, є основою планування діяльності підприємства.  
Усі виробничі та фінансові процеси, а також загальні результати діяльності підприємства повиння належно контролюватися. Це забезпечується поточним контролем з боку адміністрації підприємства за станом виконання планових завдань, організаційних заходів, вказівок тощо за допомогою аналітичного опрацювання повсякденної інформації, яка характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. Існує й інша форма контролю – наступний. Він здійснюється як ревізія фінансового-господарської діяльності роботи підприємства, як тематична перевірка з боку податкової адміністрації, аудиторське обстеження підприємств.  
В СРСР економічний аналіз почав формуватися в 20-30 роках як підсумковий розділ бухгалтерського обліку. Необхідность розвитку методів аналізу зумовлювалася потребою в оцінюванні бухгалтерських звітів. Розробку методики аналізу тривалий час здійснювали фахівці у галузі бухгалтерського обліку першими, а інколи єдиними практичними працівниками, які проводили аналіз діяльності підприємства, були найбільш досвідчені бухгалтери. 

У той час аналізували  тільки бухгалтерський баланс підприємства. Звідси й перша назва курсу “Аналіз балансу”. Згодом, коли обсяг звітності розширився, а отже, зросла кількість даних і значно змінився зміст інформації, що вивчалася, курс дістав назву “Обліковий аналіз”. Отже, певною мірою можна вважати, що аналіз походить від бухгалтерського обліку,або“обліковства”. 

У 40-х і наступник роках розвиток і поліпшення методики аналізу, а також додаткове використання, поряд із даними існуючої інформації, планово-нормативної, технічної та інших видів інформації зумовили зміну й цієї назви курсу. Його стали називати “Техніко-економічний аналіз”, “Аналіз господарської діяльності” і, нарешті, “Економічний аналіз.”  
Що ж сприяло розвитку методів аналізу, а з часом формуанню його як самостійної дисципліни? По-перше, це пов’язано з формуванням єдиних засад і систем бухгалтерського обліку і впровадження типових форм звітності. По-друге, було скасовано “комерційну таємницю” і, отже, полегшено доступ до будь-якої економічної інформації. По-третє, у період непу підприємства знову були переведені на комерційний розрахунок, тобто на засади самоокупності, поновилося бажання вивчати та аналізувати результати їх господарської діяльності.  
Кропітка робота з налагодження обліку і контролю неминуче викликала потребу в розробці спеціальних прийомів вивчення якості обліку і результатів їх господарської діяльності, зокрема на підставі підсумкових даних звітів підприємств. Стандартизація бухгалтерських документів, регістрів і звітних форм сприяла роботі з упровадження аналізу, дала змогу розробити чимало єдиних єдиних, стандартних методів аналізу економічної інформації. 

Головною метою  та завданням курсової роботи можна вважати повне висвітлення форм та методів економічного аналізу. 

I. ПРЕДМЕТ І ВИДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ

1.1.Предмет і завдання економічного аналізу 

    Кожна наука має свій предмет, який вона вивчає. Предметом економічної науки є, як відомо, виробничі відносини людей. Економічний аналіз як її галузь, природно, теж має справу з певною їх частиною, а точніше, з тими відносинами, які формуються в межах підприємств і навколо них. У навчальній літературі звичайно наводиться таке визнання цього поняття. Предметом економічного аналізу є фінансово-господарська діяльністьпідприємств та установ. Проте наявні методи аналізу дають змогу вивчати і роботу окремих галузей, регіонів і всього господарства країни у цілому. 

Об’єкти аналізу, на відміну  від предмета, - це передусів окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показники. Всі об’єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет економічного аналізу.  Об’єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробнича та комерційна діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність виробництва тощо.  
Систематизований перелік об’єктів чи питань аналізу, що вивчаються в курсі, утворюють його зміст.  
Виникнення та становлення будь-якої науки зумовлюються нагальними потребами господарської практики. Розвиток економічного аналізу обумовлюється необхідністю періодичного оцінювання стану господарських процесів, загальних результатів і нових напрямів у роботі. При цьому особливий інтерес викликає вивчення всіляких виробничих недоліків, непродуктивних витрат, збитків, тобто того, з чим надалі пов’язуватиметься одне поняття – резерви. У зв’язку з цим перед економічним аналізом з самого початку були поставлені такі завдання:  
1). Оцінювання діяльності підприємства, його виробничих та інших підрозділів, окремих явищ і показників;  
2). Виявлення і визначення величини внутрішьногосподарських резервів.  
Згодом життя висувало й інші завдання, розв’язання яких сприяло виникненню нових розділів і напрямів у розвитку даного курсу. Найважливіше серед них – сприяння оперативному управлінню підприємством і поточному контролю. Це, зокрема, зумовило появу оперативногоаналізу.  
Останнім часом економічний аналіз використовується в аудиторській практиці, податковою адміністрацією і, отже, може розв’язувати нове завдання – контроль за роботою підприємств та установ усіх форм власності.  
У різних виданнях інколи називаються й інші завдання. Проте вони або деталізують зазначені вище, або взагалі є завданнями, які мають розв’язуватися іншими економічними дісциплінами. 

 
1.2. Основні категорії економічного аналізу

 
    Обов’язковою умовою будь-якого матеріального виробництва є забезпеченість його відповідними ресурсами. Ощадливе їх використання – повсякденна турбота й обов’язок кожного підприємства. Зменшення питомого витрачання ресурсів на одиницю кінцевої продукції веде до зростання ефективності суспільногов виробництва, поліпшує всі показники виробникатоварів. Існує чимало видів ресурсів. Серед них – природні, виробничі, інтелектуальні, фінансові, валютні тощо. Для виробництва придатна така класифікація ресурсів: трудові ресурси, основні засоби і предмети праці. Важливими виробничими ресурсами є простір (земельна площа) і час.Ресурси можуть бути вихідні, природні та похідні, штучні. До останніх належать товарні, інформаційні, фінансові, наукові та інші.  
У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії набувають форми факторів (чинників).  
Фактор – це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає їх характер та результат. Інакше можна сказати, що фактор – це причини, яка впливає не певний результат (наслідок). На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв’язків, а отже факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких є важливим завданням економічного аналізу.  
Фактори класифікують згідно з певними ознаками. Відповідно до простих елементів праці розрізняють фактори трудові та матеріальні. Останні складаються із сировинних, енергетичних, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фактори можуть бути внутрішьно-господарські, галузеві, регіональні народно-господарські. Вирізняють також фактори кількісні та якісні, цнтенсивні та екстенсивні, об’єктивні та суб’єктивні, загальні (комплексні) та поодинокі (специфічні), основні та другорядні тощо.  
Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні та негативні фактори. З останніми часто пов’язують резерви виробництва. Отже, звідси ще одне визначення: фактор – це попередник виникнення резервів виробництва.  
Під дією трудових або енергетичних факторів ресурси виробництва починають рухатися, взаємодіяти і, врешті-решт, трансформуються у нові речі – матерільні блага, продукцію. При цьому частина ресурсів залишається невикористаною або витрачається нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів, випаровується і звітрюється, залишається у воді. У зв’язку з цим виникає питання про резерви виробництва.  
Під час вивчення цієї категорії слід обов’язково усвідомити, що поняття “резерв” має два різні значення.  
   1. Резерви – це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи.  
   2. Резерв – це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельностітощо.  
     У першому визначенні резерв характеризує будь-який страховий запас. Загадаймо валютні резерви Національного банку (запаси), страхові та резервні фонди держави і підприємств, резервні потужності енергосистем тощо.  
     Друге розуміння резерву пов’язують передусім з різними втратами ресурсів (псування, пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені, неустойок та з іншими збитками. Це явні, безспірні резерви. Проте є й такі, що обумовлюються підвищенням норм витрачання ресурсів, перевитратами заробітної плати, несвоєчасним виконанням заходів із впровадження нової техніки і технологій, недозавантаженням вільних виробничих потужностей тощо. Одні резерви – це безповоротні втрати ресурсів або прибутків, інші можуть бути використанів у наступні періоди часу. Існуючі класифікації резервів мають багато спільного з класифікаціями факторів. 

 
1.3. Види економічного аналізу

 
     Тривалий час розвиток аналізу відбувався шляхом розширення кількості показників і процесів на підприємстві, що вивчаються. При цьому основнаувага приділялася вдосконаленню та уніфікації методики їх вивчення. Головним джерелом інформації аналізу була всезростаюча звітністьпідприємств. У зв’язку з цим аналіз міг бути тільки наступним, тобто після закінчення року, кварталу, місяця і складання відповідного звіту. Однак досить швидко єдина методика аналізу звітності підприємства стала диференціюватися, пристосуватися до галузевих особливостей господарств. Так з’явилися методики аналізу діяльності промислових підприємств, а також підприємств торгівлі, сільськогогосподарських, будівельних та інших організацій. Створювалися також численні методики аналізу діяльності більш дрібних галузей промисловості та інших галузей народного господарства.  
     У 50-ті роки виникають нові підходи, коли різноманітні варіанти наступного аналізу стали доповнюватися принципово новим поточним, або оперативним, аналізом, а згодом створюються методики попереднього попереднього або перспективногоаналізу.  
     В останні кілька десятиліть розвиток економічного аналізу в основному пов’язувався з тематичним або вузькофункціональним напрямом аналізу окремих об’єктів. У зв’язку з цим нині існують методики порівняльного, функціонально-вартісного та системного аналізу. Внаслідок значної різноманітності видів і напрямів економічного аналізу виникає потреба в класифікації їх. Однією із загальновизнаних ознак групування є поділ окремих видів аналізу залежно від часу проведення. Виходячи з цього, виділяють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний та попередній.  
     На теперішній час найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити такі шість видів.  
     Фінансово-економіний аналіз здійснюється після закінчення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний акцент у цьому аналізі робиться на вивченні й оцінюванні ключових результативних і фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку та рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану, руху грошових коштів і капіталу. Інші виробничі показники та витрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв’язки з даним підприємством: фінансові та бінківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.  
Техніко-економічний аналіз, на відміну від фінансово-економічного, є більш змістовним і різнобічним. Його також називають внутрішньогосподарським. Крім економічних покзників у ньому значна увага приділяється вивченню даних про використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації. Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, тоді як методика фінансово-економічного аналізу однакова для всіх підприємств.  
Статистико-економічний аналіз перебуває на стику статистики та економічного аналізу. Він вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і народного господарства країни в цілому. Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники і обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичніметоди дослідження та обробки інформації.  
Порівняльний, або міжгосподарський аналіз, як і статистико-економічний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два аналізи. Але він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтації на показники кращих підприємств у галузі він дає змогу одержати більш обгрунтовану оцінку роботи підприємства, яке аналізується. При цьому простіше і надійніше можна вишукати і резерви. У зв’язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обгрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва.  
Функціонально-вартісний аналіз – відносно новий вид аналізу, і тому його методика ще не є досконалою. Предмет його вивчення в більшості випадків пов’язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід, крім традиційної виробничої інформації, потребує докладних даних щодо експлуатаційних характеристик виробів. Упровадження цього виду аналізу є доцільним у тому разі, якщо він вивчає ефективність відносно дорогої техники з досить великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її застосування у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні його слабких або навіть зайвих функціональних можливостей. Зменшення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати на нього. На жаль, дослідження за допомогою цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов’язаними з відсутністю налагодженої системи збирання необхідної інформації від користувачів продукції.

Системний аналіз – останній вид наступного аналізу. Вперше системний підхід використали військові фахівці, опрацьовуючи десантну операцію в   Нормандії під час другої світової війни.  
Системний аналіз застосовують для досліджування складних економічних проблем, великих виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних, соціальних, демографічнихі національних проблем, екологічних і політичних умов тощо. Для забезпечення всебічного розгляду проблем аналіз здійснює бригада фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене комплексне їх розв’язання. Об’єктами такого аналізу в Україні були проект побудови нафтового терміналу в Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної промисловості, комплексних питань, пов’язаних з транспортуванням каспійської нафти через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має широкі перспективи свого подальшогорозвитку.  
     Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності, або відразу по закінченні окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.  
     Намагання поєднати проведення аналізу процесу виробництва з відносно невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребою в активізації економічної роботи, включенні аналізу в систему оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному виправленню протягом певного періоду, що дяє змогу реально поліпшити кінцеві результати роботи підприємства.  
Інформацію для оперативного аналізу отримують в основному по каналах автоматизованих систем управління і обробляють із застосуванням стандартних програм не персональних комп’ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп’ютерних систем, в оперативному аналізі свідомо звужують коло питань, проблем і показників роботи, а отже, і зменшують обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмеження безпосередніх об’єктів аналізу не поивнно погіршувати якість висновків і рекомендацій, зменшувати їх цінність для управління.  
Розвиток оперативного аналізу з самого початку зумовлювався вимогами поточного управління. Тому він щільно примикає до науки й практики управління.  
     Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне обгрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їх ефективність.  
Результати прогнозного аналізу можуть бути подані як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації та автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування політики. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного управління. 

1.4. Зв’язок економічного аналізу з іншими науками і дисциплінами

 
     Можемо з’ясувати, яке місце посідає економічний аналіз у системі економічних та інших наук і які взаємозв’язки існують між ними.  
Теоретичною основою економічого аналізу є політична економія, а загальним методом підзнання, як і для всіх інших наук – діалектика.  
     Економічний аналіз тісно пов’язаний з галузевими економіками, організацією та менеджментом, маркетингом, фінансовими дисциплінами, банківською справою і кредитуванням.  
Особливу роль в економічному аналізі відіграють бухгалтерський облік та статистика. Вони не тільки постачають йому необхідну інформацію, а й надають деякі свої методи для її вивчення. Особливо плідно у цій справі склалися стосунки між аналізом і статистикою, внаслідок чого методика аналізу збагатилася багатьма статистичними методами й прийомами дослідження.  
     В економічному аналізі широко застосовуються сучасні обробки інформації, економіко-математичні та соціологічні методи, знання в галузі техніки й технології виробництва. 

ІІ. МЕТОД І МЕТОДИКА ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ  
2.1.Аналітичний метод

 
     Можна з певністю стверджувати, що цей розділ є головним в усій теорії економічного аналізу. Економічний аналіз, як і кожна наука, вивчає свій предмет за допомогою певного методу, визначення сутності якого є першим кроком при вивченні методики аналізу.  
Існує чимало різних методів. Розрізняють загальні й поодинокі методи дослідження. Якщо перші звичайно використовують майже скрізь, то поодинокі придатні для розв’язування вузького кола завдань і, як правило, в межах однієї дисципліни.  
     Формування нових наук і дисциплін веде до появи і нових методів наукового пізнання або пристосування до потреб дослідження вже відомих методів.  
     Під час аналізу використовують здебильшого добре відомі перевирені практикою методи. Насамперед це стосується методу аналізу. Аналіз – це розбір, розкладання, розчленування предметів або явищ на складові елементи, властивості, ознаки. Отже, виникає можливість для поглибленого вивчення складу, зв’язків, властивостей предметів та явищ. Сам процес розкладання слід проводити згідно з певними правилами, принципами.  
     Поділ предметів або явищ має враховувати існуючі закономірності, склад, внутрішні кордони, зв’язки, функції. Це перший принцип аналізу. Суворе дотримання цього принципу дає змогу відтворити згодом предмет у первісному вигляді.  
     Послідовне, поетапне відокремлення частин, властивостей від предмета – вимога другого принципу аналізу.  
     Окремі частини, компоненти цілого відіграють не однакову роль у його функціонуванні. Серед них обов’язковов знайдеться один або кілька, які формують сутність предмета, його якісну ознаку. Тому пошук цих найважливіших ланок у предметі обумовлює третій принцип аналізу – принцип основної ланки. Врахування системної побудови предмета або систем формує четвертий принцип аналізу – принцип ієрархії.  
П’ятий принцип визначає межі аналізу, ступінь його можливого поглиблення. Кінцева зупинка в дослідженні звичайно пов’язується знайпростішими елементами системи, які при цьому зберігають загальні властивості всієї сукупності. Так, товар є найпростішим елементом економічної системи.  
     І нарешті, шостий принцип обумовлює вибір форми аналізу. Загальновідомі такі форми аналізу: хімічний, математичний, економічний, спектральний, структурний, психоаналіз.  
Виходячи з викладеного, можна дати таке визначення методу економічного аналізу: основним методом є аналітичний, за допомогою якого таке складне явище, як господарська діяльність підприємства, уявно розкладається на окремі, більш прості складові, а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв’язки та взаємодії.  
Крім аналітичного методу, застосовують й інші методи та технічні прийоми економічного аналізу. У свої сукупності вони складають притаманну тільки цій дисциплині методику дослідження економічних явищ.  

2.2. Деталізація

 
     Більшість показників, що характеризують роботу підприємств – підсумкові. В них взаємознищуються від’ємні та додатні відхилення. Розкладання підсумкових показників дає змогу  побачити суттєві відмінності та різноманітність первісних показників. Тому виникає потреба йти від загальних показників до деталізованих, послідовно розчленовуючи загальні показники на складові. Такий аналітичний прийом називають деталізацією.  
     Розчленування  складних явищ на більш прості або складові здійснюється за такИми основними напрямами: утворювальними факторами, якісними ознаками, підрозділами та часом. При проведенні аналізу тією або іншою мірою деталізуються всі загальні показники, які характеризують діяльність підприємства. Проте це не означає, що в кожному випадку проводиться глибока деталізація за кожним показником або фактором. З метою зменшення трудомісткості аналізу застосовують принцип головної ланки, який дає змогу із всієї сукупності інформації виділити найбільш важливу, яка і піддається достатньо глибоків деталізації. Насамкінець слід зауважити, що деталізація є не що інше, як одна із форм прояву аналітичтого методу.

 
2.3. Порівняння

 
     Якісну оцінку предметів і явищ можна дати за допомогою порівняння. Порівняння – це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення  з іншими одноякісними предметами (явищами). Звичайно, порівняння проводять з відомими предметами, які виконують роль еталонів певних властивостей, або ознак. Такими еталонами можуть бути норми, нормативи, планові показники, ціни, середні дані тощо.  
У практиці економічного аналізу використовують різні види порівнянь. Найчастіше застосовують порівняння з поточними і перспективними планами, з фактичними показниками за минулий період, з показниками споріднених підприємств, з найвищими показниками в галузі, із середніми показниками, з показниками підприємств інших країн тощо. Порівняння може проводитися по абсолютних, відносних і середніх велечинах.  
Вибір об’єкта для порівняння дуже впливає на кінцеві оцінки. Тому для зіставлення треба брати такі об’єкти, які б дали змогу зробити глибоку і зважену оцінку предмета або явища, що вивчаються.  
     Порівняння може дати позитивні результати за умови, що порівнюються предмети, явища, показники, які можна зіставити. Тому порівнянність – одна із суттєвих проблем економічного аналізу. Щоб показники були порівняними, застосовують такі допоміжні прийоми:  
1.  Нейтралізація цінового фактора (перерахунок показників обсягу в однакову оцінку);  
2.  Нейтралізація можливих кількісних відмінностей (різні обсяги виробництва);  
3.  Нейтралізація відмінностей в структурі (наприклад, розрахунок індексів фіксованогоскладу);  
4.  Використання при порівнянні однакових періодів часу;  
5.  Розрахунок порівнюваних показників за єдиною методикою;  
6.  Виключення інших відмінностей в умовах роботи кількох підприємств. 

 
2.4. Моделювання

 
     Для вивчення складних явищ застосовують метод моделювання, за яким будують зменшені предмети або умовні подоби (образи), що замінюють у нашій уяві дійсні предмети або явища.  
Моделі можуть бути матеріальними (фізичними) та абстрактними. Серед останніх слід розрізняти описові (словесні), графічні та математичні. За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і найбільш дешевим способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найсуттєвіших характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань за різних умов роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними прийомами. 

2.5. Балансовий метод

 
     Цей метод уперше набув поширення як науковий у бухгалтерському обілку. Потім його поступово стали застосовувати і в інших науках. Так, у СРСР балансовий метод був головним в плануванні.  
Використання балансового методу грунтується на обмеженості, кінцевості величини матеріальних ресурсів і жорстких взаємозв’язках між окремими елементами сукупності, які при цьому виникають.  
      У процесі аналізу в курсі вивчають баланс товарної продукції, усілякі баланси окремих відхилень, узгодженість дії факторів. Проте особливо часто застосовують сальдовий метод як різновид балансового методу. За цим методом можна визначити величину останнього фактора, якщо вже відомі сумарний вплив усіх інших (крім нього) факторів і загальна зміна результативного показника. Сальдовий метод доречно використовувати там, де прямий розрахунок впливу будь-якого фактора є технічно складним або незручним і інших міркувань (занадто трудомісткий тощо).  
     Проте слід дуже обережно користуватися цим методом, оскільки будь-який прорахунок на попередніх етапах автоматично призводить до помилки на останній стадії розрозунку. До речі, ця помилка має системний характер і зберігає загальний баланс показників або факторів. 

 
2.6. Елімінування

 
     Якщо на аналізований показник впливають кілька факторів, потрібно встановити роздільний вплив кожного з них. Для цього застосовують спеціальний метод – елімінування (від латинського слова eliminare – виключати, усувати). Суть цього методу полягає в тому, що, абстрагуючись від взаємовпливу факторів, послідовно розглядається вплив кожного фактора на результативний показник за незмінності інших факторів.   У практиці економічного аналізу застосовують кілька способів елімінування.  
     Ланцюгові підстановки. З метою визначення факторів будують таблицю, в якій зліва направо зазначаються всі необхідні фактори, починаючи з кількісних і закінчуючи якісним. Потім наводиться “добуток факторів”, або результативний показник, і, нарешті, графа для розрахунку величини впливу факторів. У перший рядок таблиці (нульова підстановка) записують планові, або базові, показники. Для розрахунку впливу першого фактора проводять заміну його з планової (базової) величини на фактичну, а інші дані залишають незмінними. Різниця між одержаним розрахунковимпоказником (Д₁) і плановим (базовим) становить величину першого факора (Д₁ – Д_п). Для розрахунку другого фактора його величину у другій підстановці також замінюють на фактичну (перший фактор тут і далі залишається також на фактичному рівні), а величину впливу аналізованого фактора визначають як різницю між другим і першим розрахунковими показниками (Д₂ – Д₁). Така процедура заміщення величини вихідних планових показників на фактичну величину здійснюється доти, поки в останньому рядку не будуть всі фактичні значення факторів, що вивчаються, а їхня величина впливу не буде визначена як відповідна різниця розрахункових добутків факторів.  
     Такий процес розрахунку чотирьох факторів наведено в табл.2.1. 

Таблиця 2.1  
Схема виявлення впливу факторів способом ланцюгових підстановок

     Примітки: 1. Умовні позначення: П – планове значення, Ф – фактичне значення.  
     2. 1-й, 2-й, 3-й – кількісні фактори, 4-й (останній) – якісний фактор.  
Отже, за умови дії чотирьох факторів здійснюється чотири підстановки (не враховуючи нульову), величина кожного фактора визначається як різниція нового розрахункового показника та попереднього. Розглянемо методику розрахунків на прикладі аналізу використання трудових ресурсів за даними промислового підприємства (табл.2.2.)  
     У табл.2 перші чотири показники взято зі звіту по праці, п’ять останніх обчислюються за даними перших чотирьох показників. Як показують данітаблиці, фактичний обсяг товарної продукції нижчий за планови на 22.6 тис грн. Це зумовлено дією середньооблікової чисельності робітників (1-й фактор), середнього числа днів роботи одного робітника (2 фактор), середньої тривалості робочого дня (3-й фактор) і середньогодинного виробітку (4-й фактор). Використовуючи схему, наведену в таблиці 1 і дані табл.22, виконаємо відповідні розрахунки (табл.2.3.) 

Таблиця 2  
Вихідні дані  для розрахунку факторів