Методи і методика педагогічних досліджень

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Інститут розвитку дитини

Реферат

на тему:

Методи і методика педагогічного дослідження

Підготувала

студентка V курсу

денної форми навчання

Яворська Оксана

Київ – 2012

Зміст

1.Технологія і процедура педагогічного дослідження

1. Поняття про методологію педагогіки і її рівні
2. Конкретно-методологічні принципи педагогічних досліджень
3. Організація і методика педагогічного дослідження

2. Методи педагогічного  дослідження

2.1.  Емпіричні методи дослідження

2.2. Теоретичні методи дослідження

2.3.  Математичні і статистичні методи

Список використаної літератури

1. Технологія і процедура педагогічного дослідження

1. Поняття про методологію педагогіки і її рівні

Наука може розвиватися лише тоді, коли вона поповнюватиметься  все новими і новими фактами. В  свою чергу, для її накопичення й  інтерпретації потрібні науково  обґрунтовані методи дослідження. Останні  залежать від сукупності теоретичних  принципів, що отримали в науці назву  методологічні.

В сучасній науці під методологією розуміють, перш за все, вчення про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. методологія науки характеризує компоненти дослідження – його об’єкт, предмет, завдання, сукупність дослідницьких  засобів, необхідних для їх розв’язання, а також формує уявлення про структуру  і послідовність розв’язання  дослідницьких завдань. Отже, методологію  в педагогіці слід розглядати як сукупність теоретичних положень про педагогічне  пізнання і перетворення дійсності. Методологія дослідження педагогічних проблем вирішує насамперед стратегічні проблеми і включає в себе принципи й методи пізнання в педагогічній теорії і практиці.

Актуальність методологічної проблематики педагогічних досліджень, з одного боку, визначається особливостями  етапу пізнання, на якому перебуває  сучасна вітчизняна педагогічна  теорія, а з іншого – особливостями  педагогічної практики сьогодення на етапі формування національної системи  освіти і виховання. Нові педагогічні  знання вийшли далеко за межі традиційної  системи понять. Це зумовлює необхідність перегляду, уточнення й унесення нових понять і категорій до системи  педагогічної науки.

Предметом методології дослідження  проблем педагогіки є процес цього  дослідження, а результатом –  система правил, рекомендацій щодо його проведення. Під час вивчення процесу пізнання педагогічної дійсності  акцентується увага на методах дослідження  педагогічних проблем, їхніх особливостях та взаємозв’язках, співвідношеннях  якісних та кількісних характеристик, змістових і формалізованих методів, наукових фактів і гіпотез, на типах  і рівнях досліджень, методологічних проблемах прогнозування розвитку теорії та практики виховання й навчання тощо. Йдеться, таким чином, про самопізнання педагогічної теорії та практики як галузі педагогічної науки.

В структурі методологічного  знання виділяють чотири  рівні: філософський, загальнонауковий, конкретно  науковий і технологічний. Зміст першого, вищого філософського рівня методології – це загальні принципи пізнання і категоріальний склад науки в цілому. Методологічні функції виконує вся система філософського знання.

Другий рівень – загальнонаукова  методологія – це теоретичні концепції, які використовуються в усіх або  в більшості наукових дисциплін.

Третій рівень – конкретно  наукова методологія, тобто сукупність методів, принципів дослідження  і процедур, що використовуються в  тій чи іншій науковій дисципліні. Методологія конкретної науки містить  у собі як проблеми специфічні для  наукового пізнання в даній галузі, так і ті, що висуваються на більш  високих рівнях методології, як, наприклад, проблеми системного підходу або  моделювання в педагогічних дослідженнях.

Четвертий рівень – технологічна методологія – це методика і техніка  дослідження, тобто набір процедур, які забезпечують отримання достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку, після якої він може включатися в масив наукового знання. На цьому рівні методологічне знання має чітко виражений нормативний характер. Усі рівні методології утворюють складну систему, в межах якої між ними існує певне підпорядкування. При цьому філософський рівень є змістовою основою будь-якого методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи до процесу пізнання і перетворення дійсності.

2. Конкретно-методологічні принципи педагогічних досліджень

Загальнонаукова методологія  педагогіки може бути представлена системним  підходом, що відображає загальний  зв'язок і взаємообумовленість явищ і процесів навколишньої дійсності. Він орієнтує дослідника і практика на необхідність підходу до аналізу явищ життя як до систем, які мають визначену структуру і свої закони функціонування.

Сутність системного підходу  полягає в тому, що відносно самостійні компоненти розглядаються не ізольовано, а в їх взаємозв’язку,в розвитку і русі. Він дозволяє виявити інтегративні системні властивості і якісні характеристики складових елементів системи. Предметний, функціональний та історичний аспекти системного підходу потребують реалізації в єдності таких принципів дослідження, як історизм, конкретність, врахування всебічних зв’язків і розвитку.

Системний підхід потребує реалізації принципу єдності педагогічної теорії, експерименту і практики. Педагогічна  практика є дієвим критерієм істинності наукових знань, положень, які розробляються  теорією і частково перевіряються  експериментом. Практика стає й джерелом нових фундаментальних проблем  освіти. Теорія, отже, є основою для  правильних практичних рішень, але  глобальні проблеми, що виникають  в освітній практиці, створюють нові проблеми, які потребують ґрунтовних досліджень.

Системний підхід передбачає виділення в педагогічній системі  та особистості, що розвивається, перш за все, інтегративних інваріантних системо утворюючих зв’язків і відношень, аналізу того, що в системі є  стійким, а що змінним, що головним, а що другорядним. Він передбачає визначення внеску окремих компонентів-процесів у розвитку особистості як системного цілого. У цьому зв’язку він  дуже тісно пов'язаний з особистісним підходом, який означає орієнтацію при плануванні і здійсненні педагогічного  процесу на особистість як мету, суб’єкт, результат і головний критерій його ефективності. Особистісний підхід вимагає визнання унікальності особистості, її інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу; передбачає опору в освіті на природний процес саморозвитку задатків і творчий потенціал особистості, створення відповідних умов.

Діяльність – основа, засіб і вирішальна умова розвитку особистості. Цей факт обумовлює  необхідність реалізації в педагогічному  дослідженні і практиці тісно  пов’язаного з особистісним діяльнісного підходу. Щоб підготувати вихованців до самостійного життя і різносторонньої діяльності, необхідно залучати їх до різноманітних видів діяльності, тобто організовувати повноцінну в соціальному і моральному відношення життєдіяльність.

Діяльнісний підхід потребує переведення дитини в позицію  суб’єкта пізнання, праці і спілкування. Це, в свою чергу, потребує реалізації полісубєктного (діалогічного) підходу, який випливає з того, що сутність людини значно багатша, різнобічніша і складніша, ніж її діяльність. Цей підхід заснований ні вірі в позитивний потенціал людини, в її необмежені творчі можливості постійного розвитку і самовдосконалення.

Важливим при цьому  є те, що активність особистості, її потреба в самоудосконаленні  розглядаються неізольовано. Особистість  розвивається тільки в умовах взаємовідносин з іншими людьми, побудованих за принципом діалогу. Діалогічний  підхід в єдності з особистісним і діяльнісним є важливою складовою  методології гуманістичної педагогіки.

Реалізація вищеназваних принципів здійснюється у взаємозв’язку  з культурологічним підходом. Будучи універсальною характеристикою  і специфічним способом людської діяльності, культура, немовби задає  соціально-гуманістичну програму і  передбачає спрямованість того чи іншого виду діяльності, її ціннісних типологічних особливостей і результату. Таким чином, засвоєння особистістю культури передбачає засвоєння нею засобів творчої діяльності.

Дитина живе, навчається, формується й розвивається в конкретному  соціокультурному середовищі, належить до певного етносу. У зв’язку  з цим культурологічний підхід трансформується  в етнопедагогічний. В такій трансформації  проявляється єдність інтернаціонального, національного й індивідуального.

У радянській системі виховання  значення національного елемента у  вихованні підростаючого покоління  недооцінювалось. Більш того, простежувалась тенденція ігнорування багатої спадщини національної культури, зокрема, народної педагогіки. Завдання педагогів у зв’язку з цим полягає в тому, щоб, з одного боку, вивчати, формувати це середовище, а з іншого – максимально використовувати його виховні можливості.

Одним з відроджу вальних  є антропологічний підхід, який вперше розробив К. Д. Ушинський. Сутність його полягає в системності використання даних усіх наук про людину як предмет  виховання і їх урахування при  плануванні та здійсненні педагогічного  процесу. До широкого кола антропологічних  наук К. Д. Ушинський включав анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, статистику, політичну економію та історію в  широкому значенні. В усіх цих науках. Як він вважав, викладаються, порівнюються і групуються факти й ті відношення, в яких виявляються властивості предмету виховання, тобто людини.

Відзначені методологічні  принципи педагогіки, як галузі гуманітарного  знання, дозволяють, по-перше, виявити  не уявні, а дійсні її проблеми і  тим самим визначити стратегію, основні способи їх розв’язання. По-друге, це дає можливість цілісно  і в діалектичній єдності проаналізувати всю сукупність найбільш значущих освітніх проблем і встановити їх ієрархію. І нарешті, по-третє, дані методологічні  принципи дозволяють отримати об’єктивні знання і позбутися раніш існуючих педагогічних стереотипів.

3. Організація і методика педагогічного дослідження

Дослідження в галузі педагогіки – це процес і результат наукової діяльності, спрямованої на отримання  нових знань про закономірності освіти, виховання, їх структуру і  механізм, зміст, принципи і технології. Воно покликане пояснити і передбачити  педагогічні явища і факти.

Педагогічні дослідження  за їх спрямованістю можна розділити  на фундаментальні, прикладні або  методичні. Фундаментальні дослідження  своїм результатом мають узагальнюючі концепції, які підводять підсумки теоретичних і практичних систем на прогностичній основі. Прикладні  або методичні дослідження –  це роботи, спрямовані на поглиблення  вивчення окремих аспектів педагогічного  процесу, розкриття закономірностей  педагогічної практики; розкриття конкретних науково-практичних рекомендацій, що ґрунтуються на вже відомих теоретичних положеннях.

Методологічний аналіз процесу  дослідження різноманітних педагогічних явищ стосується, головним чином, виявлення  його структури з точки зору дій, які дослідник повинен виконати, щоб повністю реалізувати цей  процес, і визначення майбутніх чергових дій та їхніх наслідків, щоб ефективно  розв’язати поставлену науково-дослідну проблему. Причому це дослідження  розуміється не як одиничний інтелектуальний  акт, у ході якого дослідник ставить  перед собою і розв’язує певну  педагогічну проблему, а як процес, що складається з чітких послідовних  дій, під час якого заздалегідь  виконані дії є необхідною умовою для виконання наступних. Ця сукупність дій часто має «неповторний»  характер. Дослідження в педагогіці є «неповторним» щодо предмета дослідження, конкретних дослідних дій, їхніх зв’язків, проведення та умов. Кожне дослідження повинне мати певну методологічну структуру що значною мірою сприяє кінцевому результатові. У зв’язку з цим методична структура дослідження в педагогіці складається з трьох періодів – підготовчого, реалізаційного і впроваджувального.

До підготовчого періоду  належать усі дії дослідника, що створюють необхідні умови або  сприяють досягненню основної мети педагогічних досліджень:

1. Вибір дослідної проблеми і визначення мети дослідження
2. Формулювання дослідної проблеми
3. Виокремлення та визначення змінних (визначення об’єкта і предмета дослідження)
4. Формулювання гіпотез
5. Визначення параметрів верифікації формульованих гіпотез
6. Вибір методу та опрацювання техніки дослідження
7. Опрацювання плану дослідження.

До реалізаційного періоду  відносять усі дії, що безпосередньо  або опосередковано пов’язані з  розв’язанням поставленої дослідної проблеми:

1. Пошук емпіричних даних з використанням обраних методів і техніки дослідження
2. Збирання результатів дослідження та їх попередній відбір
3. Опосередковані реалізаційні дії.

До впроваджувального, чи заключного, періоду належать усі  дії дослідника, пов’язані з безпосереднім  впровадженням одержаних рекомендацій та висновків у педагогічну практику:

1. Визначення можливостей та обсягу використання одержаних результатів дослідження у педагогічному процесі
2. Визначення можливостей та обсягу поширення отриманих результатів дослідження серед вихователів та вихованців.

Послідовність проведення етапів педагогічного дослідження та їхній  конкретний зміст залежать від виду дослідження.

Будь-яке педагогічне дослідження передбачає визначення загальноприйнятих методологічних параметрів: проблеми, теми, об’єкта, предмета, мети, завдань, гіпотези дослідження. Особливими критеріями якості педагогічного дослідження є критерії актуальності, новизни, теоретичної і практичної значимості.

Обґрунтування актуальності містить вказівку на необхідність і  своєчасність вивчення і розв’язання  проблеми для дальшого розвитку теорії і практики навчання й виховання. Актуальні дослідження дають  відповіді на найгостріші питання, відображають соціальний запит суспільства  педагогічній науці, виявляють найважливіші суперечності, які мають місце  в практиці. Критерій актуальності динамічний, рухливий, залежить від  часу врахування конкретних і специфічних  обставин. У найзагальнішому вигляді  актуальність характеризує ступінь  розходження між попитом на наукові  ідеї і практичні рекомендації та пропозиціями, які може дати наука  і практика в даний час.

Найбільш переконливою основою, що визначає тему дослідження, є соціальне  замовлення, яке відображає найгостріші, суспільно значимі проблеми, що потребують невідкладного вирішення. Соціальне  замовлення потребує обґрунтування конкретної теми. Найчастіше це аналіз ступеню розробленості проблеми в науці.

Якщо соціальне замовлення випливає з аналізу педагогічної практики, то сама наукова проблема перебуває в іншій площині. Вона виражає основні суперечності, які  повинні бути вирішені засобами науки. Вирішення проблеми загалом і  є метою дослідження.

Формулювання проблеми обумовлює  вибір об’єкта дослідження. Ним  може бути педагогічний процес, галузь педагогічної дійсності чи будь-яке  педагогічне відношення, що містить  в собі суперечності. Іншими словами, об’єктом може бути все те, що явно чи неявно містить у собі суперечності і породжує проблемну ситуацію. Об’єкт – це частина об’єктивної реальності, те, на що спрямований процес пізнання.

Предмет дослідження –  це найсуттєвіші, найхарактерніші з  практичної чи теоретичної точки  зору властивості, особливості, риси об’єкта, які підлягають безпосередньому  аналізу, вивченню.

У відповідності з метою, об’єктом і предметом дослідження  визначаються дослідницькі завдання, які, як правило, спрямовані на перевірку  гіпотези. Остання – є сукупністю теоретично обґрунтованих припущень, істинність яких потрібно перевірити.

Критерій наукової новизни  передбачає оцінку якості завершених досліджень і характеризує нові теоретичні й практичні висновки, закономірності освіти, її структуру й механізм, зміст, принципи і технології, які  на даний момент не були відомі і  не зафіксовані в педагогічній літературі.

Новизна дослідження може мати як теоретичне, так і практичне  значення. Теоретичне значення дослідження  полягає в створенні концепції, підтвердженні гіпотези, виявленні  закономірності, методу, моделі, вияву  проблеми, тенденції, напряму.

Практична значимість дослідження  полягає в підготовці пропозицій, рекомендацій і т.п. Критерії новизни, теоретичної і практичної значимості змінюються в залежності від типу досліджень, вони залежать також від часу отримання нового знання.

Організовуючи дослідження  певної педагогічної проблеми, дотримуються певної послідовності, а саме:

1. Визначення проблеми дослідження, яка має актуальне, життєве значення
2. Ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення встановлених наукою фактів, положень, висновків.

Під час вивчення літературних джерел з'ясовують головну ідею, позицію  автора та особливості наукового  доробку з досліджуваної проблеми. Важливо також простежити причину  та логіку полеміки автора з іншими дослідниками, особливості його аргументації, виробити власну думку щодо його позиції. Аналіз проблеми, яка не знайшла  відображення в його праці, допоможе чіткіше сформулювати завдання щодо глибшого вивчення проблеми.

3. Вивчення шкільної практики.

У процесі аналізу літератури про досвід школи слід з'ясувати: що у вирішенні цієї проблеми вчитель  здійснює найуспішніше, з якими труднощами він стикається; типові недоліки в  його роботі з цього питання, головні  причини труднощів і недоліків. Важливо знати, чи досягає вчитель  успіхів у роботі, раціонально  витрачаючи час, чи вони пов'язані з  перевантаженням його роботою в  якомусь одному напрямі на шкоду  іншим.

4. Формулювання гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірного висновку з дослідження.
5. Здійснення експериментальної роботи.
6. Вивчення передового досвіду.
7. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою.
8. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези.
9. Оформлення результатів дослідження, їх упровадження в життя.

2. Методи педагогічного  дослідження

1. Емпіричні методи дослідження

До групи методів емпіричного  дослідження належать такі: спостереження, опитування (бесіда, інтерв'ю, анкетування), тестування, вивчення продуктів діяльності досліджуваних (письмових, графічних, творчих і контрольних робіт), вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, педагогічний експеримент.

Спостереження - це цілеспрямоване сприйняття будь-якого педагогічного явища, у процесі якого дослідник одержує конкретний фактичний матеріал. При цьому ведуть записи (протоколи) спостережень. Спостереження проводять звичайно за заздалегідь складеним планом з виділенням конкретних об'єктів спостереження. Можна виокремити такі етапи спостереження:

• визначення завдань і мети (для чого, з якою метою ведеться спостереження);
• вибір об'єкта, предмета і педагогічної ситуації (що спостерігати);
• вибір способу спостереження, щонайменше впливає на досліджуваний об'єкт і найкраще забезпечує збирання необхідної інформації;
• вибір способів реєстрації того, що спостерігається;
• обробка й інтерпретація отриманої інформації.

Розрізняють спостереження включене, коли дослідник стає членом тієї групи, в якій ведеться спостереження, і невключене – «збоку»; відкрите і приховане (інкогніто); суцільне і вибіркове.

Спостереження - дуже доступний метод, але має свої недоліки, пов'язані з тим, що на результати спостереження впливають особистісні особливості (установки, інтереси, психічні стани) дослідника. На відміну від повсякденного спостереження, педагогічне спостереження, спеціально здійснюване дослідником, завжди має бути цілеспрямованим, певною мірою спланованим, пошуковим. Цей метод має важливу перевагу: він не потребує ґрунтовної спеціальної підготовки, дає змогу швидко одержати інформацію, вивчити й проаналізувати педагогічні явища і процеси в природних умовах. Але спостереженню не притаманні повторюваність і стійкість, тому педагог-дослідник може випадково помітити (чи, навпаки, не помітити) яку-небудь важливу для керування експериментом обставину, факт, подію і т. ін. Спостереження за тим чи іншим педагогічним явищем допомагає побачити зовнішнє і не завжди розкриває його причини, тобто сутнісне, внутрішнє.

Важливим способом дослідницької  роботи є соціологічні методи —  опитування. Методи опитування — це бесіда, інтерв'ю, анкетування. Вони можуть бути усними і письмовими. Усні опитування - це і довільна бесіда, і цілеспрямована співбесіда, інтерв'ю. Бесіда - самостійний чи додатковий метод дослідження, застосовуваний з метою одержання необхідної інформації для роз'яснення того, що не було зрозуміло при спостереженні. Бесіду проводять за наміченим заздалегідь планом з виділенням питань, що потребують з'ясування, у вільній формі без запису відповідей співрозмовника.

Різновидом бесіди є інтерв'ювання, внесене в педагогіку із соціології. При інтерв'юванні дослідник дотримується заздалегідь намічених питань, які ставлять у визначеній послідовності. Під час інтерв'ю відповіді записують відкрито. Для одержання більш достовірної інформації необхідно створити атмосферу довіри між особами, які розмовляють, дотримуватися почуття міри в тривалості опитування, тому що будь-яке перевантаження за часом, кількістю питань і складністю їхнього змісту знижує повноту і вірогідність одержуваної інформації.

Анкетування — вид опитування, але не усного, а письмового. Це метод  масового збирання матеріалу за допомогою  анкети. Ті, кому адресовані анкети, дають  письмові відповіді на запитання. Бесіду й інтерв'ю називають опитуванням «віч-на-віч», анкетування — заочним опитуванням. Анкетування на відміну від бесіди пропонує більш тверду логічну конструкцію, що залишається незмінною протягом усього опитування. У цього методу багато незаперечних переваг: він дає змогу за порівняно короткий термін зібрати інформацію від великої групи людей. За умови правильно проведеного анкетування виключається можливість впливу опитуваних осіб одне на одного. Але анкетування потребує значного часу для обробки здобутих результатів та їх аналізу.

Анкети поділяють на відкриті (коли не обмежуються варіанти відповідей на запитання) і закриті (коли можливий вибір відповідей обмежується заздалегідь  підготовленими варіантами).

Суттєво, що результативність бесіди, інтерв'ювання й анкетування багато в чому залежать від змісту і структури  пропонованих запитань.

Корисний матеріал може дати вивчення продуктів діяльності досліджуваних: письмових, графічних, творчих і контрольних робіт, малюнків, креслень, деталей, зошитів з окремих дисциплін тощо. Ці роботи можуть дати необхідні відомості про індивідуальність людини, яка бере участь у дослідженні, про досягнутий нею рівень умінь і навичок, що цікавлять дослідника, з тієї чи іншої галузі.

У сфері дослідження явищ педагогічної дійсності важливим є застосування методу тестування. Тестування - це метод виявлення визначених якостей особистості й інтенсивності їх виразності за допомогою серії іспитів (питань, задач, ситуацій тощо), тобто це спосіб психологічної діагностики, що використовує стандартизовані запитання і завдання (тести), які мають визначену шкалу значень. Тест — це стандартизований, обмежений за часом іспит. Тести дають можливість одержати якісні та кількісні оцінки вимірюваних характеристик.

До емпіричних методів дослідження  відносять також вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, у ході якого  виділяють головну ідею автора як педагога-новатора, сутнісні механізми  запропонованої ним педагогічної інновації, що сприяє підвищенню ефективності навчально-виховного  процесу.

Особливу роль у педагогічних дослідженнях відіграє експеримент. Експеримент (від лат. - спроба, досвід) - метод пізнання, за допомогою якого в природних чи спеціально створених, контрольованих і керованих умовах досліджується педагогічне явище, відшукується новий спосіб розв'язання педагогічного завдання, проблеми.

Експеримент - спеціально організована перевірка того чи іншого методу, прийому роботи для виявлення його педагогічної ефективності.

Розрізняють експеримент природний (в умовах звичайного освітнього процесу) і лабораторний - створення спеціальних умов для перевірки, наприклад, того чи іншого методу навчання, коли окремих учнів ізолюють від інших. Найчастіше використовують природний експеримент, тривалий чи короткочасний.

Педагогічний експеримент може бути констатуючим, що встановлює тільки реальний стан справ у навчально-виховному  процесі, чи перетворюючим.

Перелічені методи емпіричного  пізнання педагогічних явищ є засобами збирання науково-педагогічних фактів, що піддаються теоретичному аналізу, тому й виділяють спеціальну групу  методів теоретичного дослідження.