Методи дослідження та шляхи корекції розладів пам’яті

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ

На тему

Методи дослідження  та шляхи корекції розладів пам’яті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                        Виконав

                                                                                              Студент 4-го курсу

                                                                                        Групи ППб-2-09

                                                                                        Ратушняк Руслан

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            

 

 

Київ-2013

          Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...2

1. Методи дослідження пам’яті……………………………………………...3

1.1 Методика И.П. Зинченко………………………………………………3

1.2 Методика "Класифікація зображень предметів"…………………….3

1.3Метод Джекобса………………………………………………………4

1.4 Методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента"……………………………………………………..4

1.5 Методика Ф.Д. Горобова………………………………………………6

2. Розлади пам`яті та шляхи її корекції……………………………………..7

    2.1 Види і механізми пам’яті………………………………………………7

    2.2 Дисмнестичні синдроми……………………………………………….8

    2.3 Розлади пам’яті при деменціях………………………………………..9

    2.4 Сенільні розлади пам’яті……………………………………………..11

    2.5 Дисметаболічні енцефалопатії……………………………………….12

    2.6 Психогенні розлади пам’яті…………………………………………..12

    2.7Скороминущі розлади пам’яті………………………………………...13

    2.8 Лікування мне стичних розладів……………………………………..14

Висновок…………………………………………………………………….16

Список використаної літератури……………………………………………18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Вступ

Пам’ять – самостійна психічна функція, вид розумової діяльності, спрямований на збереження (запам’ятовування), накопичення й подальше відтворення інформації, отриманої ззовні. Небудь порушення пам’яті, якими б причинами вони не були викликані, завжди пов’язані з частковою або повною неможливістю використовувати цю накопичену інформацію в звичайної діяльності. Розладів пам’яті дуже багато: їх можна класифікувати і по викликав порушення пам’яті причин, і за специфікою запам’ятовування, і за характером змін функції запам’ятовування.

У загальному випадку  прийнято виділяти три види розладів пам’яті: Гіпомнезія (ослаблення пам’яті), гипермнезия («посилення» пам’яті, аномально загострена здатність  запам’ятовувати інформацію будь-якого роду), Парамнезія (змішання реальних спогадів із спогадами помилковими, часто супроводжується змішанням реального та уявного ). Одним з характерних видів Гіпомнезія є амнезія – сукупність розладів пам’яті, що характеризуються частковим або повним відсутністю спогадів.

Крім того, існує класифікація розладів пам’яті з точки зору характеру інформації, що запам’ятовується: так звані модально-неспецифічні і модально-специфічні розлади пам’яті. Модально-неспецифічні розлади пам’яті – це порушення пам’яті загального характеру, нездатність запам’ятовувати інформацію будь-якого роду унаслідок яких-небудь причин. У свою чергу, модально-специфічні розлади пам’яті – це часткові порушення пам’яті, для яких характерна нездатність запам’ятовувати інформацію, отриману певними рецепторами (наприклад, розлади зорової, слухомовної, рухової пам’яті).

Часткова або повна  нездатність запам’ятовувати, зберігати  спогади і відтворювати збережену  у свідомості інформацію може бути викликана різними причинами. У числі основних причин розладів пам’яті:

Стрес – емоційна або розумова втома, яка порушує здатність людини запам’ятовувати інформацію. Поряд зі стресом значний негативний вплив на здатність людини до запам’ятовування впливають депресія і тривожні розлади.

Травми голови – оскільки мозок «відповідальний» за зберігання, обробку та відтворення отриманої інформації, будь-яка фізична пошкодження яких відділів головного мозку може призвести до втрати пам’яті. Ступінь тяжкості розладу пам’яті залежить від ступеня пошкодження головного мозку. Крім того, «винуватцем» розлади пам’яті може стати пухлина головного мозку.

Деменція (придбане слабоумство) – захворювання, пов’язане з порушенням когнітивних здібностей і спостерігається у людей похилого віку. Деменція впливає не тільки на здатність запам’ятовувати, але й на інші види розумових здібностей – увагу, концентрацію, здатність логічно мислити і так далі. Поширений представник цієї групи захворювань – хвороба Альцгеймера.

Зловживання алкоголем або наркотиками – досить розповсюджена причина порушень пам’яті. Зокрема, ще в кінці дев’ятнадцятого століття російським вченим Сергієм Корсаковим було описано окремий розлад пам’яті на тлі сильного алкогольного отруєння, що отримало пізніше самостійну назву «корсаковський синдром».

1. Методи дослідження пам`яті

 

У сучасній психології всі  окремі досвіди з пам'яттю людини зводяться, в основному, до того, що випробуваний тим чи іншому способу  засвоює матеріал, а потім, спустя деяка кількість часу, його відтворює, довідається засвоєне. У кожнім з таких досвідів експериментатор має справу з трьома основними перемінними:

1. діяльністю чи засвоєння  завчання;

2. інтервалом між засвоєнням  і відтворенням;

3. діяльністю відтворення.

Матеріал може пред'являтися випробуваним візуально чи на слух. Крім цього є й інші способи: зорово-слухо-моторный, моторно-зорово-моторний, зорово-слуховой.

Мимовільне запам'ятовування являє собою процес запам'ятовування, що протікає на тлі діяльності, спрямованої  на рішення немнемічних задач. Мимовільне запам'ятовування – це продукт і умова пізнавальних і практичних дій. Це не випадковий, а закономірний процес, детермінирований особливостями діяльності суб'єкта.

Для вивчення особливостей мимовільного запам'ятовування використовується ряд конкретних методик. Приміром, А.А. Смирнов при дослідженні ролі активності в мимовільному запам'ятовуванні пропонував випробуваним пари фраз, на яких вони повинні були виводити визначені орфографічні правила, а потім придумувати приклади на ці правила. Наступного дня випробуваним пропонувалося відтворити ті фрази, якими вони оперували напередодні. Досвіди показали, що власні фрази запам'ятовувалися набагато продуктивніше запропонованих експериментатором.

 

1. Методика И.П. Зинченко

 

         Ця методика спрямована на вивчення впливу спрямованості діяльності на продуктивність запам'ятовування. Для цього він запропонував методику класифікації предметів і складання числового ряду. При виконанні цих обох задач предмети числа запам'ятовувалися мимоволі. Коли предмети і числа були об'єктом діяльності випробуваних (класифікація предметів у першому досвіді і складання числового ряду в другому), вони запам'ятовувалися краще, ніж, коли служили фоновими подразниками. Однак і в цьому випадку (коли об'єкти виступали як фоновий подразник) запам'ятовування було результатом прояву з боку випробуваних якої-небудь активності стосовно цих об'єктів, хоча вона і виявлялася лише у формі випадкових орієнтованих реакцій.

Опишемо трохи найбільш відомих методик дослідження  мимовільного запам'ятовування.

 

1.2 Методика "Класифікація зображень предметів"

 

Експериментальний матеріал – 15 карток, на кожній з який зображений один предмет. 15 предметів легко  класифікуються: тварини, фрукти, іграшки. Крім зображення предмета, на кожній картці (у правому верхньому куті) написане двозначне число.

Перед початком дослідження  картки розташовуються на щиті у випадковому  порядку і закриваються листом папера. Учасникам у дослідженні видається  інструкція наступного типу, у якій говориться про те, що буде проводиться  досвід на уміння класифікувати предмети по загальних ознаках. Задача випробуваного полягає в тому, щоб раскласифікувати предмети по групах і записати їх у цьому порядку, ставлячи на початку групи її назва. Після закінчення досвіду його учасникам пропонується по пам'яті відтворити в будь-якому порядку спочатку предмети, зображені на картках, а потім числа.

На підставі аналізу  даних робляться висновки про  умови продуктивності мимовільного запам'ятовування.

Короткочасна пам'ять  являє собою такий її вид, що характеризується дуже коротким збереженням матеріалу після однократного нетривалого сприйняття і тільки негайним відтворенням. Для виміру обсягу короткочасної пам'яті можуть використовуватися різні методики.

 

3. Метод Джекобса

 

        Цей метод проводиться на цифровому матеріалі і являє собою наступну роботу. Випробуваному пред'являються послідовно сім рядів цифр, що містять від 4 до 10 елементів. Ряди цифр складаються випадково. Експериментатор по одному разі читає по черзі кожен ряд, починаючи із самого короткого. Після прочитання кожного ряду, через 2-3 секунди, випробувані письмово відтворюють у протоколі елементи рядів. Досвід повторюється кілька разів на різних цифрових рядах. Після експерименту випробуваний дає звіт про те, якими прийомами він користався для запам'ятовування рядів. Аналіз результатів і формулювання висновків про обсяг короткочасної пам'яті проходить на підставі отриманих кількісних даних, а також на основі словесного звіту випробуваних про хід процесу запам'ятовування.

Ще одна методика визначення короткочасної пам'яті розроблена Л.С. Мучником і В.М. Смирнов ("Визначення індексу короткочасної пам'яті"). У першій частині запропонованого ними тесту завдання виконуються по методу Джекобса. В другій частині досвіду визначається обсяг оперативної пам'яті, для чого випробуваному пред'являють випадкові однозначні числа, що він повинний попарно складати в розумі і запам'ятовувати результати додавання. Після закінчення випробуваний повинний відтворити всі результати підрахунків. По закінченні двох досвідів підраховується по спеціальній формулі індекс короткочасної пам'яті.

 

1.4 Методика "Вимір обсягу короткочасної пам'яті методом визначення відсутнього елемента"

 

Випробувані попередньо знайомляться з поруч стимулів, що використовуються в експерименті. Потім  ці стимули пред'являються їм у випадковому порядку. Задача випробуваного полягає в тому, щоб визначити, який з елементів ряду відсутній у пред'явленій послідовності. Як стимули для запам'ятовування можуть виступати числові ряди, слова й ін. У висновку експерименту робляться висновки про обсяг короткочасної пам'яті.

Для дослідження процесу  запам'ятовування використовуються наступні класичні методики: метод утримання  членів ряду, метод завчання, метод  удалих відповідей, метод антиципації.

Так, приміром, при проведенні методу завчання, випробуваному пропонують завчити ряд елементів (склади, слова, числа, фігури і т.п.) до критерію їхнього безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Для цей ряд об'єктів пред'являють кілька разів. Та кількість повторень пред'явлення ряду об'єктів для безпомилкового повторення випробуваним є показником запам'ятовування. Пропонуючи випробуваному повторно відтворити графік об'єктів через визначені проміжки часу можна побудувати графік забування. Таким чином, метод завчання дозволяє експериментатору просліджувати динаміку процесів запам'ятовування і забування матеріалу різного обсягу і змісту.

Приведемо приклад методики "Дослідження процесу завчання". Як експериментальний матеріал тут  виступають не зв'язані за змістом  слова. Матеріал представляється слуховим способом. Випробуваному пропонується ряд з 12 слів з вимогою його завчити до безпомилкового відтворення в будь-якому порядку. Після кожного пред'явлення ряду випробуваний відтворює його. Ряд повторюється через 5 секунд після закінчення відтворення. Утримані елементи фіксуються в протоколі знаком "+"; якщо випробуваний називає слово, якого раніше не було, те воно записується в примітках до протоколу. Досвід проводиться до повного завчання всього ряду.

Після закінчення досвіду  експериментатор фіксує в протоколі словесний звіт випробуваного про мнемічні прийоми, що він використовував з метою запам'ятовування. У висновку підраховується загальна кількість правильна відтворених слів при кожнім повторенні, підраховується частота відтворення кожного слова і підводяться висновки про процес запам'ятовування.

Факторів, що впливають  на збереження матеріалу в пам'яті, небагато. Експериментального дослідження  вимагають такі фактори, як рід проміжної  діяльності між завчанням і відтворенням, її тимчасова локалізація в інтервалі між завчанням і відтворенням, тривалість інтервалу, ступінь первісного завчання і т.п. Результати ряду дослідження ретроактивного гальмування (так називається погіршення відтворення в тих випадках, коли в проміжку між завчанням і відтворенням відбувається розумова діяльність суб'єкта) є особливо сильним, якщо проміжна діяльність між завчанням і відтворенням є гомогенної, тобто подібної з первісним завчанням. У зв'язку з цим, дослідженню повинні, у першу чергу, піддатися ефекти ретроактивного гальмування. Зупинимося більш докладно на декількох методиках дослідження ефектів ретроактивного гальмування й інтерференції мнемічних слідів.

Перша методика містить  у собі три досвіди, що будуються  за однаковою схемою і відрізняються  друг від друга тільки характером пропонованого для запам'ятовування матеріалу: у першому досвіді пред'являються зв'язані між собою слова, у другому – не зв'язані, у третьому – безглузді склади. Випробуваному в кожнім досвіді послідовно на слух пред'являють три ряди з 4, 6 і 8 елементів із пропозицією відтворити в тім же порядку. Випробуваний повинний відтворити елементи 4 рази: перший раз безпосередньо після пред'явлення, друг раз після паузи в 15 с., третій раз після перемножування в розумі двох двозначних чисел (гетерогенне відволікання), четвертий раз – після гомогенного відволікання – запам'ятовування ряду інших об'єктів (наприклад, ряду слів, складів і ін.). Відтворені елементи експериментатор фіксує в протоколі. Після кожного досвіду фіксуються дані словесного звіту випробуваного і спостереження експериментатора. Після проведення досвіду, за допомогою формули, підраховується коефіцієнт ретроактивного гальмування. По кожнім досвіді експериментатор аналізує вплив пауз і відволікань на продуктивність відтворення і характер його помилок. При порівнянні результатів, отриманих у всіх трьох досвідах, оцінюються розходження у відтворенні зв'язаних і незв'язаних слів, а також безглуздих складів. Також зіставляється вплив пауз і відволікань на відтворення матеріалу різного ступеня свідомості.

 

1.5 Методика Ф.Д. Горобова

 

Наступна методика належить Ф.Д. Горбову. Її метою є виявлення минущих порушень оперативної пам'яті по ходу й у зв'язку з даною оперативною діяльністю. Випробуваному на екрані дисплея послідовно згодом експозиції 2 із пред'являють цифри, перед якими коштує знак чи додавання вирахування. Задача випробуваного складати (чи віднімати в залежності від знака, що коштує,) пред'явлене число з останнім отриманим результатом. Сума (чи різниця) у всіх випадках не перевищує 9. отриманий результат у кожній пробі випробуваний указує за допомогою миші на цифровому табло з 10 цифр – від 0 до 9. У ході експерименту, зненацька для випробуваного, перед пред'явленням чергової цифри з'являється яскравий спалах, що повинний викликати ретроградну амнезію (руйнування мнемічного сліду). У досвіді 50 представлень, з яких у випадковому порядку вибираються 10, яким передує яскравий спалах. У процесі обробки результатів виявляються можливі помилки, що носять характер ретроградної амнезії, тобто виникаючі за рахунок стирання останнього результату і заміни його передостаннім.

 

 

 

 

 

 

 

 
2. Розлади пам`яті та шляхи її корекції

 

Розлад пам’яті – один із найпоширеніших синдромів у клініці органічних і функціональних захворювань головного мозку. Близько третини людей коли-небудь відчували істотне невдоволення своєю пам’яттю. Серед осіб похилого віку скарги на її зниження поширені ще більше.

Спектр хвороб, що супроводжуються  мнестичними розладами, дуже широкий. Насамперед це захворювання, що характеризуються розвитком деменції, хронічна ішемія мозку, дисметаболічні порушення, у тому числі хронічні інтоксикації, нейрогеріатричні патології з ураженням екстрапірамідної системи. Психогенні розлади пам’яті часто трапляються при депресіях, дисоціативних і тривожних розладах.

 

2.1 Види і механізми пам’яті

 

Пам’ять як вищу психічну функцію  можна означити як здатність центральної  нервової системи засвоювати інформацію з досвіду, зберігати її і використовувати  при розв’язанні актуальних завдань.

За тривалістю утримання виділяють короткочасну і довгострокову пам’ять. У короткочасній пам’яті обмежене число сенсорних образів може утримуватися від декількох хвилин до кількох годин. Її нейрофізіологічною основою є реверберація збудження в тимчасово утворених нейрональних системах. Термін “оперативна (чи робоча) пам’ять” використовують іноді як синонім короткочасної пам’яті, хоча існують розходження в дефініціях даних мнестических підсистем. Оперативна пам’ять – це “вхідний буфер” короткочасної пам’яті. Вона має обмежений обсяг, що у нормі становить 7 ± 2 структурні одиниці (слова, словосполучення, зорові образи й ін.). Її обсяг може бути збільшений за рахунок укрупнення структурних одиниць, але не за рахунок збільшення кількості. Вміст оперативної пам’яті піддається опрацюванню, у результаті чого виділяється смислова складова сенсорних стимулів. Цей процес називається семантичне кодування (чи когнітивна обробка) і є необхідною умовою для довгострокового запам’ятовування інформації. Ефективність процесу смислової обробки останньої залежить насамперед від адекватності обраної стратегії запам’ятовування, правильної послідовності операцій і рівня уваги.

Процес довгострокового запам’ятовування інформації називається консолідація сліду в пам’яті. Це часомістний  процес, що триває від 1 до 24 годин після експозиції стимулу. Вважають, що в цей час виникають структурні міжнейронні зміни, що забезпечують тривале збереження сліду. Численні експериментальні і клінічні спостереження свідчать, що довгострокове запам’ятовування інформації забезпечується структурами гіпокампа і його зв’язками з мамілярними тілами і медіобазальними відділами лобових часток кори. Клінічну картину вираженого розладу довгострокового запам’ятовування нової інформації при збереженні короткочасної пам’яті і пам’яті про віддалені події вдається моделювати в експерименті при введенні здоровим добровольцям великих доз холінолітиків центральної дії. Ці дані свідчать про значну роль холінергічної медіації у процесі консолідації сліду.

Довгострокова пам’ять має необмежений  обсяг, і інформація в ній може зберігатися як завгодно довго. У ній, на відміну від короткочасної, зберігаються не сенсорні образи, а смислова і подієва складова інформації. Довгострокову пам’ять розділяють на епізодичну і семантичну. Епізодична пам’ять визначається як особистий досвід індивідуума, що суб’єктивно усвідомлюється і може бути активно відтворений. На відміну від цього, семантична пам’ять — це тією чи іншою мірою спільний для багатьох людей запас знань про світ і загальні закономірності світобудови, а також знання мовних категорій. Суб’єктивна наявність сліду в семантичній пам’яті проявляє себе почуттям “знайомості” при повторній зустрічі з тим чи іншим явищем.

Відповідно до іншої дуже поширеної  класифікації, довгострокова пам’ять  розділяється на декларативну і процедурну. Декларативна пам’ять — це пам’ять про факти (пам’ять про те, “що”), а процедурна — відповідає за набуття й утримання різних навичок діяльності (пам’ять про те, “як”).

Виділяють такі механізми пам’яті: запам’ятовування (реєстрація), збереження інформації (ретенція) і відтворення. Запам’ятовування — це два послідовні процеси: обробка інформації (кодування) і консолідація сліду. Смислова обробка, що передує довгостроковому запам’ятовуванню інформації, неможлива без звернення до семантичної пам’яті. При цьому те чи інше явище спочатку розпізнається, а потім одержує просторово-часові координати, що є необхідною умовою для запам’ятовування його як події.

Відтворення інформації, як і її засвоєння, є активним когнітивним процесом, що складається з кількох етапів. По-перше, здійснюється пошук потрібного сліду. Поява нової інформації, особливо інформації, яка за своїми характеристиками близька до попередньої, робить пошук потрібного матеріалу значно складнішим. Після відшукання потрібного сліду відбувається його декодування. Потім отримана інформація звіряється з вимогами завдання. Відтворення інформації може бути активним або мати форму розпізнавання пропонованого стимулу. В останньому випадку не відбувається активного пошуку сліду і декодування інформації.

 

2. ДИСМНЕСТИЧНІ СИНДРОМИ

 

Корсаковський синдром

У 1887 р. С. С. Корсаков вперше описав порушення пам’яті, пов’язане  з хронічним алкоголізмом. Виражений  її розлад є основним клінічним проявом  корсаковского синдрому (КС). Порушення  пам’яті (амнезія) є при ньому ізольованим розладом. Інші вищі мозкові функції (інтелект, праксис, гнозис, мова) залишаються інтактними чи порушуються незначною мірою. Як правило, відсутні виражені поведінкові порушення. Ця ознака служить основною диференціально-діагностичною відмінністю КС від інших станів із вираженими порушеннями пам’яті (наприклад деменції).

Ядро мнестичних розладів при КС становить поєднання фіксаційної  та антероградної амнезії. Менш яскраво  виражені, але також регулярно  трапляються ретроградна амнезія і конфабуляції. Під фіксаційною амнезією розуміють швидке забування поточних подій. Її тривале існування майже завжди супроводжується антероградною амнезією: хворий не може пригадати події, що відбулися з ним після того, як він захворів. Очевидно, що в основі названих двох синдромів лежить єдиний патологічний механізм — неможливість запам’ятовування нової інформації. Більшість авторів пояснюють труднощі її засвоєння при КС ослабленням процесу консолідації сліду пам’яті.

Ретроградна амнезія — це забування  подій, що відбулися до початку захворювання. Як правило, при КС вона поєднується з помилковими спогадами (конфабуляціями), в основі яких лежать реальні події, неправильно співвіднесені з місцем чи часом та комбіновані з іншими подіями. Наявність ретроградної амнезії і конфабуляцій при КС свідчить про те, що поряд з порушеннями запам’ятовування тут також наявні труднощі відтворення адекватно засвоєного в минулому матеріалу. Про порушення процесу відтворення свідчить також досвід з уведенням хворих у стан гіпнотичного сну. Засвідчено, що при цьому обсяг відтворення інформації може значно збільшуватися порівняно з активним станом свідомості.

Особливістю ретроградної амнезії при КС є більш виражене забування недавніх подій при  збереженні пам’яті про віддалені  події. Обсяг оперативної пам’яті не знижується: без відволікання уваги хворого він може утримувати в пам’яті значні обсяги інформації. Семантична і процедурна довгострокова пам’ять, тобто загальні уявлення про світ, автоматизовані навички довільної діяльності при КС також не страждають. Наявні також експериментальні і клінічні дані про те, що тут залишається збереженим мимовільне запам’ятовування.

КС розвивається при  ураженні мамілярних тіл, гіпокампа  і його зв’язків з мигдалеподібним  ядром. Крім алкоголізму, причинами  цього синдрому можуть бути недостатність  тіаміну (голодування, синдром мальабсорбції, неадекватне парентеральне харчування), а також пошкодження структур гіпокампового кола внаслідок пухлини, травми, порушення мозкового кровообігу в басейні задніх мозкових артерій, гострої гіпоксичної енцефалопатії та ін.

 

2.3 Розлади пам’яті при деменціях

 

Порушення пам’яті є  обов’язковою ознакою деменції. Остання  визначається як набуте в результаті органічного захворювання головного  мозку дифузне порушення вищих  мозкових функцій, що призводить до істотних труднощів у повсякденному житті. Поширеність деменцій серед населення дуже значна, особливо в похилому віці: від 5 до 10% осіб віком понад 65 років страждають на неї.

Традиційно прийнято розділяти деменції на “кіркові”  і “підкіркові”. Цей поділ суттєвий з клінічної точки зору, однак, власне кажучи, самі терміни не цілком коректні, оскільки морфологічні зміни при деменціях рідко настільки прицільно обмежуються.

Моделлю “кіркової” деменції вважається деменція альцгаймерівського типу (ДАТ). Мнестичні розлади є  основним клінічним проявом цього стану. Підвищена амнезія на поточні події зазвичай буває найбільш ранньою ознакою ДАТ, іноді виступаючи як моносиндром. Надалі до порушень пам’яті приєднуються інші когнітивні порушення — апракто-агностичний синдром, мовні розлади за типом амнестичної чи сенсорної афазії.

На розгорнутих стадіях  ДАТ порушення пам’яті характеризуються поєднанням фіксаційної, антероградної  і ретроградної амнезії. На відміну  від КС, внаслідок амнезії при  ДАТ порушуються всі види довгострокової пам’яті: епізодична, семантична, процедурна і мимовільна. Знижується також обсяг і час утримання сліду в оперативній пам’яті. Ретроградна амнезія при ДАТ виражена набагато більше, ніж при КС, і нерідко супроводжується вираженими конфабуляціями, що можуть мати фантастичний характер. Однак пам’ять на найбільш віддалені події тривалий час залишається збереженою.

В основі мнестичних розладів при ДАТ лежить виражена недостатність  процесів запам’ятовування і відтворення  інформації. Власне збереження інформації, цілком ймовірно, не страждає. Важливу патогенетичну роль у порушеннях запам’ятовування нового матеріалу при ДАТ відіграє ацетилхолінергічний дефіцит, що призводить до ослаблення процесу консолідації сліду пам’яті. Наявність цього зближує мнестичні розлади при КС і ДАТ. Однак, як уже було відзначено, порушення пам’яті при ДАТ мають більш дифузний характер, торкаючись відносно стійких підсистем.

Порушення пам’яті також  є характерною ознакою “підкіркової деменції”. Цей термін уперше запропоновали M. Albert et al. для опису когнітивних  розладів при прогресуючому над’ядерному паралічі. Згодом подібні зміни були описані при інших ураженнях підкіркових структур — білої речовини і ядер сірої речовини, наприклад, при хворобі Паркінсона, хореї Гантінгтона, розсіяному склерозі, хронічній ішемії головного мозку.

“Підкіркова” деменція характеризується насамперед збільшенням  часу, що його витрачає хворий на виконання  мнестико-інтелектуальних завдань. Відзначається зниження концентрації уваги, швидке виснаження, порушення  пам’яті, емоційні і поведінкові розлади.

Зниження пам’яті  — характерний симптом “підкіркових”  деменцій. Однак тут мнестичні  розлади, як правило, виражені більш  м’яко, порівняно з ДАТ. При цьому  немає клінічно вираженої амнезії  на поточні чи віддалені події. Порушення  пам’яті проявляються головним чином при навчанні: утруднені запам’ятовування слів, візуальної інформації, набуття нових моторних навичок. Страждає довільне і мимовільне запам’ятовування, причому останнє, ймовірно, більше. Є дані про порушення процедурної пам’яті при “підкіркових” деменціях. Семантична пам’ять, на думку більшості дослідників, залишається збереженою. Страждає переважно активне відтворення матеріалу, тоді як просте розпізнавання відносно інтактне.