Методи дослідження у віковій психології

Вікова психологія як галузь психологічної  науки використовує комплекс загальноприйнятих  методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної – методи, за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між  дітьми і дорослими. Усі ці методи адаптовані до віку дитини.

За метою і завданням дослідження  методи вікової психології поділяються  на:

1) описові (не експериментальні):

- спостереження;

- бесіда;

- анкета;

- вивчення продуктів діяльності;

2) діагностичні (вимірювальні):

- тести;

3) пояснювальні (експериментальні):

- природний експеримент;

- моделюючий експеримент;

- лабораторний експеримент;

4) перетворюючі (формуючі):

- навчаючий експеримент;

- виховуючий експеримент.

За організацією дослідження методи вікової психології поділяються  на:

1) повздовжній метод (лонгітюдний  метод) – дослідження одних  і тих самих дітей упродовж  тривалого періоду;

2) поперечний зріз – дослідження  проводиться на окремих і різних  за віком групах дітей.

Мета – дослідження особливостей даного моменту формування психіки;

3) комплексне дослідження –  використання і поперечних, і  повздовжніх зрізів різними дослідниками.

Спостереження – метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та поведінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження звичайно стають окремі сторони психічної діяльності дитини, скажімо, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини в групах дітей, ігри тощо.

Спостереження має відповідати  ряду вимог, основними з яких є  цілеспрямованість, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих  даних з наступних їх аналізом тощо.

Методи спостереження поділяють  на суцільні та вибіркові, довго- та короткотривалі, колективні та індивідуальні, явні і приховані.

У віковій психології спостереження  часто набуває характеру послідовного фіксування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Широко використовуються також дані самоспостереження  дітей та молодих людей, їхні усні розповіді про свої уявлення, почуття, прагнення, спогади про різні  події у своєму житті тощо.

Бесіди як метод вікової психології бувають програмованими та вільними, можуть включати прямі та непрямі  запитання тощо. Інколи вони набувають  характеру інтерв'ю, яке полягає  в отриманні відповідей на заздалегідь  заготовлені запитання.

Анкетування практикується у вигляді  письмового опитування.

Продукти діяльності людини, тобто  результати образотворчої, літературно-художньої  тощо, також є джерелом психологічних  фактів.

Тести у віковій психології –  це системи завдань, які дають  можливість вимірювати рівень розвитку певної якості (властивості) особистості. Серед тестів вирізняють:

- тести досягнень, спрямовані  на визначення рівня володіння  людиною конкретними знаннями, уміннями  та навичками;

- тести інтелекту, що мають  виявляти інтелектуальний потенціал  людини;

- тести креативності, націлені  на вивчення і оцінку творчих  здібностей;

- тести особистісні, спрямовані  на вимірювання різних сторін  особистості;

- тести проективні для цілісного  вивчення особистості, що випливає  з аналізу психологічної інтерпретації,  тобто усвідомленого чи неусвідомленого  перенесення суб'єктом власних  властивостей і станів на зовнішні  об'єкти під впливом домінуючих  потреб, цінностей та смислів.

Специфікою експериментальних  методів полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають  очікувані психічні процеси, акти поведінки  дитини, у повторенні їх для перевірки  істинності своїх висновків, у зміні  цих умов з метою виявлення  їх впливу на перебіг досліджуваних  процесів.

Лабораторний експеримент за частотою використання у віковій психології поступається природному. Лабораторний експеримент проводиться у спеціально створюваних умовах, які ретельно враховуються. Прикладами такого експерименту можуть бути вивчення умовних рефлексів  дитини, змін дихання, пульсу залежно  від емоцій, швидкості протікання різноманітних реакцій, розв'язання експериментальних задач тощо.

Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється в природних  для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Його широко застосовують для дослідження  вікових, індивідуальних особливостей розвитку сприймань, пам'яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. З цією метою  дітям пропонують виконати різні  види завдань (перцептивні, мнемонічні, мислительні, конструкторські тощо), а за процесом та результатами розв'язання роблять висновки про їхні психічні властивості.

Важливим для вікової психології є формуючий (навчаючий та виховуючий) експеримент, коли динаміка психічної  діяльності людини простежується як результат активного впливу експериментатора. Формуючий експеримент одночасно  виконує дві функції: дослідження  психологічних особливостей і механізмів; досягнення певних виховних та освітніх цілей.

Особливе місце серед методів  дослідження індивідуальних і вікових  відмінностей дітей посідає близнюковий  метод, запозичений з диференційної  психології. За допомогою цього методу досліджується подібне і відмінне між гомозиготними й гетерозиготними  близнюками, що дозволяє вирішити одну з основних проблем вікової психології – взаємозв'язок біологічної та соціальної зумовленості розвитку психіки.

Ефективність  використання тих чи інших методів  залежить від того, наскільки він  валідний (відповідає тому, для одержання  чи оцінки чого він застосовується) і надійний (дозволяє отримувати одні й ті самі результати при багаторазовому використання).

_________________________________________________________________________________________________________

Методи - це прийоми, і засоби, що застосовуються вченими для дослідження предметів і явищ з метою отримання нових знань про їх властивості, закономірності і механізми їх виникнення та існування. Вчення про принципи і методи організації і здійснення дослідницької та практичної діяльності, якими керуються вчені називають методологією.

Все сказане  стосується і психології. Її явища настільки складні і своєрідні, настільки важкодоступні для вивчення, що протягом всієї історії цієї науки її успіхи безпосередньо залежали від досконалості застосовуваних методів дослідження. З часом в ній виявилися інтегрованими методи самих різних наук. Це – методи філософії та соціології, математики і фізики, інформатики та кібернетики, фізіології та медицини, біології та історії, ряду інших наук.

Людина - це багатопланове явище. Його дослідження має носити цілісний характер. Тому не випадково однією з основних методологічних концепцій, що використовуються для вивчення людини, є концепція системного підходу.

У процесі розвитку знань у галузі психології, її вичленування в окрему науку, розгалуження психології на різні галузі вивчення у неї, як і в інших наукових дисциплін визначилася і своя методологічна база, тобто така сукупність застосовуваних у науці методів, за допомогою яких дослідники можуть найбільш ефективно досліджувати всі психічні процеси, що відбуваються в мозку людини, в тому числі і підлітка.

Мета  і завдання дослідження випливають з актуальності і ступеня наукової розробленості проблеми. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі отриманих в ході навчання знань і вивчення наукової літератури, розглянути проблему методології вивчення вікової психології, визначити основні методи її дослідження та особливості їх застосування щодо різних вікових груп.

Завдання  дослідження зумовлюються метою  дослідження і полягають у  тому, щоб:

- Розглянути  методологічні основи вивчення  вікової психології;

- Провести  класифікацію методів її дослідження;

- Визначити  порядок організації вивчення  вікової психології;

- Проаналізувати  особливості окремих методів  вивчення вікової психології  і на основі отриманих даних  зробити загальний висновок про  їх застосування щодо різних  вікових груп досліджуваних.

Об'єктом  аналізу цієї роботи є теоретична база, розроблена провідними вченими-психологами, соціологами в галузі сучасної вікової та педагогічної психології.

Методологічною  основою дослідження є діалектичний метод. У ході дослідження використовувалися загально - і приватно научення, а також спеціальні методи пізнання.

Спільними з'явилися методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, спостереження  та порівняння. До спеціальних методів, що використовувалися в роботі, слід віднести метод моделювання і прогнозування, різні способи психологічного аналізу соціальних явищ.

Дані  методи дозволили найбільш послідовно і повно розглянути різні аспекти, що стосуються суті та змісту методів  дослідження вікової психології.

1. Проблема методології  вікової психології.

Методологічні основи вивчення психології людини.

Як зрозуміти  поведінку іншої людини? Чому люди володіють різними здібностями? Що таке «душа» і яка її природа? Ці та інші питання завжди займали розуми людей, причому з часом інтерес до людини і її поведінки постійно зростав.

Раціональний  підхід до пізнання світу ґрунтується на тому, що навколишня дійсність існує незалежно від нашої свідомості, може бути досліджена досвідченим шляхом, а спостережувані явища цілком з'ясовні з наукових позицій. Для реалізації такого підходу необхідно мати загальне уявлення про предмет дослідження. У різних напрямках науки вчені неодноразово робили спроби сформулювати цілісне уявлення про людину. Звичайно, таке подання існує й у психології.

Складність  і своєрідність психічних явищ вимагає  від дослідника знання основних принципів і методів їх вивчення. Теоретичні установки, якими керується дослідник при вивченні будь-яких предметів і явищ, називаються принципами.

Методи - це прийоми, і засоби, що застосовуються вченими для дослідження предметів  і явищ з метою отримання нових  знань про їх властивості, закономірності і механізми їх виникнення та існування. Вчення про принципи і методи організації  і здійснення дослідницької та практичної діяльності, якими керуються вчені  називають методологією.

Один  з найбільш популярних у вітчизняній  психології підходів до вивчення людини був запропонований Б.Г. Ананьєва. Оцінюючи значення діяльності Ананьєва для вітчизняної науки, в першу чергу необхідно підкреслити, що їм був розроблений принципово новий методологічний підхід до дослідження психіки людини. Це дозволило не тільки виділити нові розділи психології, які до цього не існували як самостійні, але і по-новому поглянути на саму людину. Говорячи про основні особливості розвитку наукового знання про людину, Ананьєв відзначав, що проблема людини стає спільною проблемою для всієї науки в цілому. При цьому для наукового пізнання людини характерні як все зростаюча диференціація і спеціалізація окремих дисциплін, так і тенденція до об'єднання різних наук і методів дослідження людини. Сучасну науку усе більше і більше цікавлять проблеми, пов'язані зі здоров'ям людини, його творчістю, навчанням і, звичайно, його думками та переживаннями, причому дослідження людини і людської діяльності здійснюється комплексно, з урахуванням всіх аспектів цих проблем.

Предметом дослідження психології є душевні  процеси, чи переживання. Перше необхідна умова успішного вирішення поставлених перед психологією завдань полягає в тому, щоб по можливості повніше й адекватніше враховувати весь матеріал, що стосується предмета дослідження. У зв'язку з цим перед нами постає нове питання - як, яким шляхом видобуває психологія матеріал для свого дослідження, які її методи.

Психологія, як і будь-яка інша наука, має свої методи. Методи наукових досліджень - це прийоми і засоби, за допомогою яких отримують відомості, необхідні для винесення практичних рекомендацій та побудови наукових теорій. Розвиток будь-якої науки залежить від того, наскільки використовуються нею методи досконалі, наскільки вони надійні і валідні. Все це справедливо і по відношенню до психології.

Явища, що вивчаються психологією, настільки  складні і різноманітні, настільки  важкі для наукового пізнання, що протягом всього розвитку психологічної науки її успіхи безпосередньо залежали від ступеня досконалості застосовуваних методів дослідження. З часом в ній виявилися інтегрованими методи самих різних наук. Це - методи філософії та соціології, математики і фізики, інформатики та кібернетики, фізіології та медицини, біології та історії, ряду інших наук.

Завдяки застосуванню методів природничих  і точних наук, психологія починаючи з другої половини XIX століття виділилася в самостійну науку і почала активно розвиватися. До цього моменту психологічні знання одержували в основному шляхом самоспостереження (інтроспекції), умоглядних міркувань, спостереження за поведінкою інших людей. Аналіз і розумне узагальнення подібного роду життєвих фактів зіграли свою позитивну роль в історії психології. Вони послужили основою для побудови перших наукових теорій, що пояснюють сутність психологічних феноменів і людської поведінки. Однак суб'єктивізм цих методів, їх недостатня надійність і складність стали причиною того, що психологія довгий час залишалася філософічну, не експериментальним наукою, здатної припускати, але не доводити причинно-наслідкові зв'язки, що існують між психічними та іншими явищами. Разом з тим із-за надмірно вираженого теоретизування вона була фактично відірвана від практики.

Намір зробити  її справжньою, більш-менш точними, практично  корисною наукою, не тільки описує, але  й пояснює явища було пов'язано  з впровадженням у неї лабораторного  експерименту і вимірювання. Спроби кількісної оцінки психологічних явищ робляться починаючи з другої половини XIX ст. Однією з перших таких спроб було відкриття і формулювання серії законів, що зв'язують силу відчуттів людини з вираженими у фізичних величинах стимулами, які впливають на організм. До них відносяться закони Бугера-Вебера, Вебера-Фехнера, Стівенса, що представляють собою математичні формули, за допомогою яких визначається зв'язок між фізичними стимулами та відчуттями людини, а також абсолютний і відносний пороги відчуттів.

Сюди  ж слід віднести і початковий етап розвитку диференційно-психологічних  досліджень (кінець XIX ст.), Коли для  виявлення загальних психологічних  властивостей і здібностей, що відрізняють людей один від одного, стали використовувати методи математичної статистики.

Згодом, вже у XX ст., Тенденція використання математичних моделей і розрахунків отримала широке поширення в найрізноманітніших галузях психології. Без них зараз не обходиться жодне серйозне наукове психологічне дослідження.

Безсумнівно, метод, використовуваний тієї чи іншою  наукою, залежить від особливостей предмета вивчення. Як ми знаємо, предметом психології є психічні феномени, чи переживання. Однак, кожен окремий факт переживання саме в силу того, що воно - переживання, спочатку відомий суб'єкту, тобто він існує не тільки об'єктивно - як факт, а й суб'єкт знає про його існування ^2. Простіше кажучи, переживання не тільки факт, але, разом з тим, це, неодмінно, і факт свідомості. Звідси завідомо передбачається існування первинного, даного в готовому вигляді факту знання про наявність психічних феноменів. Це і є основне джерело, що дає нам відомості про психічне. Зазвичай його називають внутрішнім почуттям, внутрішнім сприйняттям, чи сприйняттям переживань, щоб відрізнити його від зовнішнього почуття, зовнішнього сприйняття, тобто того, що вважається джерелом осягнення зовнішнього досвіду, або фізичних феноменів.

При пізнанні психіки людини стикаються дві парадигми: природнича і гуманітарна. Перша вимагає пізнати психіку природничо-науковими засобами, розчленувати її на складові елементи, виміряти і пояснити її об'єктивно, як і інші явища. При такому підході психологія стає наукою позбавленої "душі" і нездатною зрозуміти духовну сутність людини, її унікальність. Така психологія, маючи пояснювальний характер, призводить до редукціонізму, тобто до відома складних душевних явищ до елементарних процесів і станів.

Пізнання  психіки на основі другої парадигми  вимагає цілісного розуміння духовного світу людини, безпосереднього його сприйняття, співпереживання і співучасті. Така психологія має описовий характер, вона з'єднує сприйняття і самоспостереження, вивчення поведінки і продуктів діяльності людини.

У результаті зіткнення в науковому дослідженні  цих двох парадигм психолог потрапляє в досить скрутне становище. З одного боку, він прагне формалізувати і виміряти психіку людини, а з іншого боку, він спрощує її внаслідок цього втрачає об'єкт свого дослідження. Якщо ж він обмежується описом духовного світу людини, то його починають звинувачувати в суб'єктивізмі і в ненауковому поясненні психічних явищ.

Крім  того трудність у вивченні психіки  людини полягає також і в тому, що людина - це багатовимірне все ускладнюється істота і йому властиві найрізноманітніші якості і форми їх прояву. Тому пізнання духовного суб'єктивного світу людини можливе тільки на основі застосування найрізноманітніших методів як пояснювальній, так і описової психології ^1.

Таким чином, людина - це багатопланове явище. Його дослідження має носити цілісний характер. Тому не випадково однією з основних методологічних концепцій, що використовуються для вивчення людини, є концепція системного підходу. Вона відображає системність світоустрою. У відповідності з цією концепцією будь-яка система існує тому, що існує системо утворюючий фактор. У системі наук, які вивчають людину, таким чинником є сама людина, і вивчати його необхідно в усьому різноманітті проявів та зв'язків із зовнішнім світом, бо тільки в цьому випадку можна отримати повне уявлення про людину і закономірності його соціального і біологічного розвитку.

Особливої уваги заслуговує специфіка реалізації у віковій і педагогічній психології методологічних принципів психологічного дослідження - принципів детермінізму, єдності психіки і діяльності, об'єктивності та розвитку. При розкритті змісту принципу детермінізму слід звернути увагу на специфіку причин психічного розвитку: а) показати особливу роль навчання і виховання в процесі формування особистості; б) розглянути ступінь сформованості головного мозку дитини та її нервової системи в цілому, а також рівень психічного розвитку на кожному віковому етапі; в) врахувати вплив попередніх етапів психічного розвитку на наступні.

Класифікація методів  вікової психології.

Зупинимося  детальніше на методах дослідження, що використовуються у віковій психології, звернувши особливу увагу на специфіку  їх застосування в роботі з дітьми.

Ця специфіка  визначена тим, що психологічні дослідження  у віковій психології спрямовані на пошук рушійних сил і розкриття  закономірностей динамічного процесу розвитку і формування психологічних станів, процесів і властивостей людини, встановлення залежності цих явищ від умов спілкування, діяльності, навчання та виховання людини.

Психічна  діяльність завжди отримує своє об'єктивне  вираження в тих чи інших діях, мовних реакціях, у зміні роботи внутрішніх органів. Дуже важливо вивчати психічне життя в процесі діяльності людини, досліджуючи його вчинки, поведінку, спілкування та ін.

Будь-яке  психологічне дослідження має кілька спільних етапів ^2. Перший - підготовчий. Зібрані попередні відомості дають можливість висунути гіпотезу - припущення про будь-яких психологічних закономірностях, що перевіряється на наступному етапі. Другий - набір даних дослідження. На цьому етапі шляхом застосування різних конкретних методик отримують дані, які визначаються характером поставленого завдання. Для збору даних використовуються, як правило, декілька методів у їх поєднанні. Третій етап - обробка даних. Проводиться кількісний і якісний аналіз даних дослідження, який дає можливість виявити існуючі зв'язки та закономірності. В обробці матеріалу виділяють наступні моменти: первинний аналіз (аналіз кожного окремо зафіксованого факту); первинний синтез (встановлення зв'язків між даними первинного аналізу та висунутої раніше гіпотезою); порівняльний (вторинний) аналіз (виділення тих фактів, які стійко повторюються); вторинний синтез ( об'єднання цих факторів, зіставлення їх з гіпотезою і знаходження істотних закономірностей). Четвертий етап - інтерпретація, тлумачення отриманих даних на основі психологічної теорії. Вихідний момент комплексної роботи з визначення індивідуально-психологічних характеристик особистості - набір первинної інформації про особу, поведінці і діяльності діагностується суб'єкта.

У вітчизняній  психології виділяються чотири групи  методів (за Б. Г. Ананьєва - Додаток  А).

До першої групи методів, які умовно прийнято називати організаційними, відносяться  порівняльний, лонгітюдний і комплексний  методи.

Порівняльний  метод в даний час широко застосовується в загальній психології (зіставлення різних груп випробовуваних, або «вибірок»), в соціальній психології (зіставлення різних типів малих груп тощо), в патопсихології та дефектології (порівняння хворих зі здоровими і т. п.). У психології розвитку порівняльний метод виступає у двох основних формах: у вигляді методу вікових, або «поперечних», зрізів і лонгітюдних («поздовжніх») досліджень. Порівняльно-вікової метод являє собою зіставлення окремих особливостей по віку з метою виявлення динаміки досліджуваного психічного процесу.

При використанні процедури «поперечних» зрізів досліджуване психічне явище діагностується за допомогою  одного і того ж психологічного інструменту  у різних вікових груп випробовуваних (але близьких за соціально-психологічним  характеристикам). Лонгітюдні дослідження  припускають тривале дослідження  одних і тих же людей протягом ряду років, не випадково їх називають  «поздовжніми» дослідженнями. При  цьому застосовується як спостереження, так і експериментальні та тестові  методики. Лонгітюдні дослідження дають  можливість виявити індивідуальні  особливості розвитку.

У сучасних умовах психологічні дослідження все  частіше включаються в комплексні дослідницькі програми, в яких беруть участь представники інших наук. Ці програми, як правило, створюються для вирішення практичних завдань. У комплексному дослідженні при одному досліджуваному об'єкті має місце поділ функцій між окремими підходами. Такого роду вишукування дозволяє встановлювати зв'язки і залежності між явищами різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного, психічного, соціального розвитку особистості та ін.)

Другу, якнайширшу, групу складають емпіричні методи добування наукових даних. До цієї групи відносяться спостереження (включаючи самоспостереження), експериментальні методи; психодіагностичні (тести, анкети, опитувальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда); аналіз процесів і продуктів діяльності (малюнків, ліплення, учнівських робіт різного роду); біографічні методи (аналіз подій життєвого шляху людини, документів, свідчень і т.д.). Спостереження особливо активно використовується при вивченні дитячого розвитку, безперечний пріоритет цього методу відзначав, наприклад, відомий французький психолог Анрі Валлон, підкреслюючи його винятковість для вивчення раннього дитинства.

Емпіричні методи з дітьми та підлітками найчастіше проводять у звичних умовах дитячого садка, школи та ін. Тому у віковій  і педагогічній психології нерідко  використовується варіант природного експерименту, який здійснюється в  рамках ігрової, трудової та навчальної діяльності зростаючої людини. Специфікою вікової психології слід визнати так званий формуючий експеримент, в рамках якого створюються спеціальні умови вивчення динаміки розвитку психологічних особливостей у процесі їх цілеспрямованого формування.

Третю групу  складають методи обробки даних. До них відносяться кількісний (статистичний) і якісний аналізи (диференціація матеріалу по групах, варіантів, опис випадків, як найбільш повно виражають типи та варіанти, так і є винятками).

Четверта  група - інтерпретаційні методи. До них відносяться генетичний і  структурний методи. Генетичний дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює «вертикальні» генетичні зв'язки між рівнями розвитку. Структурний метод визначає «горизонтальні» структурні зв'язки між усіма вивченими характеристиками особистості.

Розглядаючи таку класифікацію методів вікової  психології, слід зазначити, що при  застосуванні будь-якого із зазначених методів дослідження слід керуватися рекомендаціями та поясненнями, певними  видними науковими діячами в  галузі психології, з метою їх найбільш ефективного застосування при дослідженні саме вікової психології, оскільки дитяча психіка не володіє такою стійкістю, як психіка дорослої людини, і однозначно інтерпретувати отримані дані при її дослідженні досить складно. Тут, на мій погляд, як ні в якій іншій області психології, слід керуватися правилами комплексного дослідження. Саме в цьому варіанті наукове дослідження вікової психології дасть найбільш повні відповіді на поставлені питання дослідження. Для більш повного розуміння цього твердження слід розглянути найбільш популярні методи дослідження вікової психології окремо один від одного і визначити їхні переваги й недоліки саме при застосуванні таких методів у комплексі, нерозривно один від одного.

2. Організація і  методи дослідження вікової психології.

Спостереження як найбільш популярний метод дослідження в  психології розвитку.

Основні дослідницькі методи психології розвитку та вікової психології - це методи збору фактів, з'ясування тенденцій, динаміки психічного розвитку, яке розгортається в часі.

На початковому  етапі розвитку дитячої психології (у другій половині XIX - початку XX ст.) Це був перш за все метод спостереження. Дослідники (серед яких біологи і психологи Т. Тидеман, І. Тен, Ч. Дарвін, В. Прейер) простежували індивідуальний розвиток власних дітей, прагнули фіксувати реальний хід дитячого розвитку в природних умовах ^1.

Так, у  Росії в 1879 р. журнал «Сім'я і школа» звернувся до батьків і вихователів  з пропозицією повідомляти свої особисті спостереження за життям дітей  ранніх віків і тим сприяти  побудові психології дитини. У відповідь на це в журнал були представлені матеріали (спостереження за десятьма дітьми переважно у віці від першого дня народження до 5-6 років), що дозволили визначити деякі особливості дитячого розвитку, зіставити їх з даними, отриманими зарубіжними вченими.

Надалі  завдання збору батьківських щоденників взяв на себе М.М. Ланге, який представив свій календар розвитку психічного життя дитини. «У двоякому відношенні корисні були б подібні записи, - вказував він, - по-перше, для самих батьків, бо таким чином можна привчитися точно спостерігати свою дитину і правильно пояснювати його психічне життя, а по-друге, для подальшого розвитку наукової психології дитини ». Цей заклик не залишився без відповіді. Деякі результати батьківських спостережень були опубліковані вже в кінці XIX ст. і отримали розвиток надалі.

Значну  увагу питань ведення щоденників дитячого розвитку приділяв Педологічний музей.

Однак є  й недоліки «нехитрих» нотаток батьків, які не мали спеціальної підготовки, - відсутність попередньо складеної  програми, невизначеність завдань, несистематично спостережень і неповнота записів  і т.д. Спостереження проводилися з різними цілями і були погано порівняти один з одним, нерідко акцентувалися суб'єктивно значимі факти та лінії розвитку.

Під спостереженням розуміється цілеспрямоване і планомірне сприйняття об'єкта спостереження з  наступною систематизацією фактів і здійсненням висновків ^1. Педагогічна спостережливість включає два взаємопов'язані компоненти: перцептивний і емпатійних. Цілеспрямоване сприйняття вчителя, що становить основу перцептивного компонента спостережливості, вимагає певного тренування і передбачає тонку диференціювання виразних рухів обличчя, пантоміміки школярів, тобто «Аналізуючі спостереження», яке всіляко заохочував у своїй педагогічній діяльності А.С. Макаренко.

Як науковий, об'єктивний, метод спостереження  передбачає планомірне і цілеспрямоване фіксування психологічних фактів в  природних умовах повсякденного  життя. Спостереження як науковий метод дослідження не повинно бути зведене до простої реєстрації фактів, його основна мета - наукове пояснення причин того чи іншого явища. Необхідні умови наукового спостереження: постановка мети, розробка плану; вибір об'єкта і ситуації спостереження; підтримання природних умов життя; невтручання в діяльність випробуваного; об'єктивність і систематичність спостережень; розробленість способів фіксації результатів ^2.

У процесі  спостереження дослідник фіксує тільки зовнішні прояви поведінки дитини, симптоми (дії з предметами, висловлювання), а цікавлять його ховаються за ними психічні процеси, стани, про які  він може будувати лише припущення, припущення. Спостерігач повинен бути дуже обережний у висновках і брати до уваги ту обставину, що у випробуваного в ході будь-якої діяльності може скластися особлива мотивація, здатна надати значимий вплив на результат.