Методи виховання. 3

     ВСТУП

     Виховний  вплив на дитину, молоду людину завжди був одним з ключових питань психологічної  науки. Не буде перебільшенням сказати, що проблема методології виховання  існує стільки ж, скільки існує  і саме виховання. Знання й ефективне  використання принаймні основних методів виховання є необхідною запорукою ефективного і цілеспрямованого впливу на підростаюче покоління.

     В боротьбі за вплив на особистість  дитини у педагогів з’явилися  такі могутні “конкуренти” як комерційний  кінематограф, розважальні молодіжні журнали та телепрограми (часто сумнівної якості), відео - та комп’ютерні ігри. Засоби масової культури та тісно пов’язаної з нею молодіжної субкультури формують часто не найкращі якості особистості, пропагують насильство, безладне статеве життя, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин. Протидія згубному впливові на дитину, молоду людину потребує від педагога неабиякої тактовності, виваженості та знову ж таки педагогічної майстерності: знання та умілого використання методів виховання в їхньому логічному поєднанні та структурному зв’язку з навчальною і трудовою діяльністю дітей та молоді.

     Здобуття  Україною державної незалежності, яке  стало логічним наслідком багатовікової  боротьби українського народу за право  самостійно вирішувати свою долю, бути господарем на своїй землі, поставило перед вітчизняною педагогікою низку нових, специфічних цілей і завдань. Немає вже старої системи суспільного виховання й соціалізації молоді (організації жовтенят, піонерів, комсомол) а становлення нової наштовхується на значні об’єктивні і суб’єктивні складнощі. Складнощі у процесі становлення національного виховання природні й неминучі, але основне завдання вітчизняної педагогіки полягає не в їхній констатації, а в максимально ефективній адаптації світового й вітчизняного педагогічного досвіду до потреб сьогодення.

     Отже, вивчення методів виховання необхідне  як з огляду на потреби виконання  традиційних задач з виховання  й соціалізації молоді, так і виходячи з тих специфічних задач, які  ставить перед педагогами сьогоднішній день.  

1. Методи  виховання –  способи педагогічної діяльності , які спрямовані на реалізацію мети виховання
1. Поняття про методи  і прийоми виховання

     Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою  методів виховання.

     Методи  виховання — способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і  звичок поведінки.

     Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні прийоми.

     Прийом  виховання — частина, елемент  методу виховання, необхідний для ефективнішого  застосування методу в конкретній ситуації.

     Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

     Засоби  виховання — вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

     До  засобів виховання відносять  працю, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

     Методи  виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовуються переважно в одному з них — правовому, економічному чи фізичному).

     Класифікація  методів виховання випливає з  логіки цілісного педагогічного  процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти. Щодо функціональної залежності розрізняють такі групи методів виховання: методи формування свідомості; методи формування суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності та поведінки; методи контролю й аналізу рівня вихованості.

     Методи  виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним  елементом цієї системи і у  взаємозв'язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу, їх використовують у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

     Вибір методу та ефективне його використання залежать від:

     — вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями віддають перевагу привчанню і вправам, перед переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;

     — рівня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому — можна вдатися до таких методів, як громадська думка, прийом паралельної дії;

     — індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних заходів. Підібраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;

     — поєднання методів формування свідомості та поведінки. Підбираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;

     — ефективності методів виховання, яке  забезпечується за умови, що вчитель  спирається у їх використанні на психологію школяра. Учень реагує на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педагога вміння «вловити» реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання. 
 

     1.2. Характеристика основних груп методів виховання

     Методи  формування свідомості – ця група методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладу, їх ще називають методами переконування, оскільки за їх допомогою не лише розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, а й долають помилкові погляди й переконання, негативні прояви поведінки[1, c.38].

     Роз'яснення – за його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективне під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.

     Бесіда (фронтальна або індивідуальна) —  поширений метод виховання. Щоб  фронтальна бесіда дала позитивний результат, педагог повинен: обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, формулювати запитання таким чином, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати розмову в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя і формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. Підсумовуючи бесіду, учитель обґрунтовує раціональне вирішення обговорюваної проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

     Лекція  відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції передусім залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.

     Лекції  читають головним чином у старших  класах, зрідка — в середніх.

     Певний  інтерес в учнів викликають кінолекторїї — на моральну, правову, антиалкогольну, естетичну та іншу тематику, їх ефективність зумовлена тим, що пізнавальне значення лекції зростає, коли вона доповнена фактами конкретної діяльності, відображеної в науково-популярному чи художньому фільмі. Кінолекторій забезпечує послідовний, тривалий і цілеспрямований вплив на учнів, дає можливість сформувати в них цілісне уявлення з багатьох проблем, отримати вичерпні відповіді на запитання, що виникають під час лекції.

     Диспут  — ефективний у вихованні передусім  старшокласників. Як метод формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють учнів. Під час диспуту учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкриваються їх ерудиція, культура, темперамент, розвивається логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки. Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати учнів до роздумів про мету життя, справжнє щастя, обов'язок людини перед суспільством. Диспут повинен відбуватися в атмосфері невимушеності, ніхто не повинен повчати, виступи мають бути аргументованими.

     Щодо  словесних методів виховного  впливу на учнів В. Сухомлинський  зазначав: «В руках вихователя слово  — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля — живопису, без мармуру й різця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово — це ніби той місточок, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність»[4, c. 351].

     Як  метод виховання приклад дає  конкретні зразки наслідування і, отже, активно впливає на свідомість та поведінку школяра. Прикладом для  виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники; історичні національні герої; літературні персонажі, діячі науки і культури; відомі політики, підприємці. Наслідування пропонованого взірця відбувається у три етапи: на першому — на основі сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його; на другому — діє зв'язок між взірцем для наслідування і поведінкою вихованця, на третьому — здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків.

     Виховні функції прикладу різні: він може слугувати педагогу для конкретизації певного теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; він є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю. І що ближчий і зрозуміліший учневі приклад, то більша його виховна сила.

     Методи формування суспільної поведінки – друга група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправлення, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

     Педагогічна вимога — це педагогічний вплив  на свідомість вихованця з метою  спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його-негативних дій і вчинків.

     Педагогічна вимога повинна випереджати розвиток особистості учня. Вона має бути справедливою. Якщо учень усвідомив  справедливість вимоги, вона виправдана в його очах, він скоріше буде її виконувати. Дріб'язкова, формальна вимога, або вимога, що є примхою педагога, втрачає виховне значення і сприймається як несправедлива.

     Ефективність  вимоги залежить від того, наскільки  вона коротко, чітко і в який спосіб викладена, тобто де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і  хто повинен її виконати. Така вимога виховує в учнів персональну  відповідальність, дисциплінує їх. Якщо ж вона сформульована розпливчасте, непереконливо, некоректно, то й виконання її буде безвідповідальним.

     Громадська  думка — за своєю сутністю цей  метод є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб учень сам назвав причину свого вчинку.

     Предметом обговорення в колективі не повинно  бути:

     1) поведінка дитини (підлітка, юнака), причиною якої є явні або приховані ненормальності в сім'ї, зокрема антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, незгоди між батьком і матір'ю; діти розуміють взаємозв'язок між своєю поведінкою і життям сім'ї, тому оголення тіньових сторін цього життя пригнічує їх;

     2) поведінка або окремі вчинки, що об'єктивно є протестом проти  грубості, сваволі старших, оскільки  підліток у такому разі вважає  осуд несправедливістю щодо себе;

     3) вчинки підлітків, що є результатом  допущеної педагогом помилки;

     4) вчинок, зумовлений тим, що вчитель  припустився необ'єктивності в  оцінці знань учня;

     5) неправильний вчинок, пояснення  якого потребує розповіді про  глибоко особисті, дружні стосунки  учня зі своїми однолітками  чи із старшим або молодшим другом, тому що наштовхування на відвертість у такому разі учень переживає як спонукання до зради, виказування друга;

     6) поганий вчинок, мотиви якого  пов'язані з особливостями стосунків  у сім'ї, про які дітям рано  знати і які не можна їм  роз'яснювати[3, c.62].

     Ефективність  громадської думки у вихованні  школярів залежить від умілого її використання. Вона має бути спрямована на тих, хто на неї зважає, її слід обережно застосовувати в роботі з учнями з підвищеною емоційністю.

     Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію людини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, до систематичного, неухильного дотримання встановлених вимог. Шкільний режим виконує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічне доцільний, загальний і визначений.

     Метод привчання відіграє особливу роль у  вихованні. Нерідко учень не усвідомлює важливості й значення пропонованого йому виду поведінки. У такому разі від нього вимагають поводитися належним чином, керують ним у процесі діяльності, ускладнюючи методи роботи.

     Доручення як метод виховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Саме завдяки контролю запобігають забудькуватості. Відсутність контролю призводить до безвідповідальності. Існує контроль індивідуальний з боку педагога або у формі звіту на зборах колективу чи засіданні його активу.

     Прийом  довір'я базується на вірі, що в  кожній людині є щось хороше, на що можна  спертися і досягти істотних успіхів.

     В індивідуальній роботі використовують прийом залучення учня до цікавої діяльності, яка захоплює його, в якій він «забуває» про свої негативні потяги, в нього народжуються благородні прагнення, виявляються позитивні якості.

     Колектив  учнів складається з окремих  осіб, які мають ті чи ті негативні  риси характеру, що проявляються в щоденній поведінці. Такі факти педагог повинен помічати і реагувати на них відповідним чином, зокрема застосовуючи прийом осуду дій і вчинків, поглядів і переконань. Педагоги або члени колективу на зборах чи наодинці осуджують учнів, які поводяться негідно. Пережите при цьому почуття допомагає таким школярам у майбутньому утримуватися від подібних вчинків, виховує почуття відповідальності за свою поведінку.

     Методи  стимулювання діяльності та поведінки – третя група методів виконує функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки й діяльності вихованців. До неї належать змагання, заохочення і покарання.

     Змагання  ґрунтується на природній схильності дітей до здорового суперництва  і самоутвердження в колективі. Його виховна сила виявляється лише за умови, що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу.

     Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя, — вічні, вони — пружина  розвитку. Змагання сильне гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків. Воно організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, навчає перемагати.

     Заохочення  — схвалення позитивних дій і  вчинків з метою спонукання вихованців до повторення. Його мета — спрямування  поведінки учня в потрібне русло, зміцнення в ньому впевненості  у власних силах і, отже, посилення прагнення до позитивних вчинків, певних успіхів. У школі застосовують такі види заохочення: подяка директора (за наказом), вміщення фото на дошку відмінників навчання, нагородження грамотою, цінним подарунком, золотою чи срібною медаллю після закінчення школи.

     Виховна сила заохочення «авансом» насамперед виявляється стосовно тих, кого взагалі  рідко або ніколи не заохочують, хто не відчув радості від похвали  дорослих. Однак заохоченням «авансом»  не слід зловживати, воно має бути заслуженим. При цьому враховують не лише результати діяльності, а й те, наскільки сумлінно учень її виконав, скільки він вклав у неї праці, тобто ступінь його зусиль. Адже учні мають різний досвід і рівень розвитку, та сама справа одним дається легко, а іншим — набагато важче[3, c.70].

     Покарання — несхвалення, осуд негативних дій  та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

     Покарання сприяє формуванню вміння переборювати в собі шкідливі потяги і звички, викорінювати негативні вчинки, привчає до дисципліни і порядку. Як і заохочення, його слід використовувати тільки як виховний засіб.

     До  порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовують такі покарання, як догана за наказом директора школи, усне зауваження (директора, його заступників, учителя, класного керівника), зауваження із записом у щоденнику, зниження оцінки за поведінку. Найбільше покарання — виключення порушника зі школи, коли він систематично допускає вчинки, які не дають йому права перебувати в шкільному колективі (злодійство, хуліганство тощо).

     Застосовувати покарання слід обережно. Якщо учень  сприйматиме його як кару за скоєне, це призведе до озлоблення, страху перед  дорослими, розвиватиме хитрість і  лицемірство. Тому слід всебічно перевірити факти, довести провину.

     Ефективність  методів заохочення і покарання  підвищується за таких умов:

     — заохочення і покарання мусять бути справедливими. Неправильна оцінка поведінки, захвалювання спричиняють  зазнайство, самовпевненість, викликають нездорові заздрощі з боку товаришів. Незаcлужене покарання, у свою чергу, викликає у вихованця обурення, озлоблення. Тому заохочувати чи карати можна, тільки детально проаналізувавши його поведінку або вчинок;

     — до заохоченнь і покараннь не слід вдаватися часто. Часті заохочення призводять до того, що учень після кожного позитивного вчинку очікує на певну «винагороду», він вже поводиться добре задля того, щоб «заробити» нагороду. Якщо ж карати вихованця за його вчинки надто часто, він звикає до них і покарання на нього вже не діють;

     — заохочення і покарання слід використовувати в міру їх зростання від найменшого до найбільшого, інакше збіднюється арсенал цих виховних засобів. Адже якщо учень отримав більш вагоме заохочення чи покарання, то менші заходи впливають на нього вже не так ефективно;

     — заохочення і покарання повинні  бути гуманними. Неприпустимо, коли, вдаючись до покарання, ображають людську  гідність вихованця. Негуманним є також  і заохочення вихованця, який того не заслужив. Колектив відреагує на таку подію своєрідним ставленням до заохоченого, в якому буде виражено здивування, а то й зневагу.

     Методи  контролю та аналізу ефективності виховання – педагогічне  спостереження, бесіда, опитування (анкетне, усне), аналіз результатів суспільно корисної роботи, виконання доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. У практичній діяльності вчителя важливо вміти використовувати їх під час вивчення окремого учня та учнівського колективу, яке здійснюється за орієнтовними програмами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ

     Методами  виховання називають способи впливу вчителів на учнів, шляхи оптимальної організації їхнього життя з метою прищеплювання вихованцям соціально бажаних рис характеру.

       В арсеналі сучасної педагогіки  наявний широкий перелік методів  виховання. Використання конкретного методу залежить від конкретної педагогічної ситуації, чітко усвідомленої і сформульованої мети виховання (наприклад, виховання працелюбності, поваги до старших, допитливості), віку вихованців.

     В практиці педагогічної роботи використовуються наступні методи виховання: привчання і вправи, приклад, гра, доручення, змагання. Кожний з перелічених методів має свої особливості, які й обумовлюють рішення педагога про використання конкретного методу у конкретній ситуації: так, наприклад, метод привчання і повторення вправ є особливо ефективним для оволодіння певними зовнішніми проявами соціально бажаної поведінки: догляд за своєю зачіскою, одягом, виховання ввічливого поводження та ін.; доручення використовуються для виховання таких якостей, як старанність, вміння тримати своє слово, відповідальність; змагання сприяє вихованню колективізму і товариськості тощо.

     Особливої виваженості і тактовності вимагає  застосування методів заохочення і  покарання. Педагогу завжди слід пам’ятати, що заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості дитини, вони лише виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. Тому їхнє використання є не самоціллю, а лише засобом підкреслити позитивне (заохочення) або негативне (покарання) значення вчинку дитини. Педагог повинен домогтися від вихованця не запаморочення від схвалення дорослого й аж ніяк не приниження чи озлоблення від покарання, дитина повинна усвідомити соціальну бажаність або небажаність свого вчинку (на доступному їй рівні) й, відповідно, будувати і коригувати свою поведінку в майбутньому. 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Аметова Є. Р. Педагогіка і психологія. – К.: Вища шк., 2006. – С.36-43
2. Бех І. Д. Виховання особистості: Навч.-метод.посібник. – К.: Либідь, 2003. – 341с.
3. Веретенко Т.Г. Загальна педагогіка: Навч. посібник. – К.:Професіонал, 2004 – С.55-73.
4. Максим'юк С.П. Педагогіка. – К.:Знання, 2009 – С.350-354.
5. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. посібник. – К.:Кондор, 2007 – 656с.
6. Омеляненко В. Л., Кузьмiнський А. І.  Теорiя i методика виховання: Навч. посiбник. – К.:Знання, 2008 – 415с.