Методика викладання иноземних мов

1. Методика навчання іноземних мов як наука.
2. Зв’язок методики з іншими науками.
3. Методи дослідження в методиці навчання іноземних мов.
4. Цілі навчання.
5. Зміст навчання.
6. Методичні принципи навчання.
7. Методи та засоби навчання. Підручник як головний засіб навчання.

1.       Питання методичної  підготовки вчителя іноземних  мов набувають у наш час  особливого значення. Це пояснюється  необхідністю забезпечити державний  стандарт підготовки фахівця  відповідно до його кваліфікаційної  характеристики.

      Поняття  „методика” сьогодні розглядається як:

1. теоретичний курс, тобто навчальна дисципліна;
2. сукупність форм, методів та прийомів роботи вчителя;
3. педагогічна наука, яка має як основні характеристики будь-якої науки, серед яких виокремлюють теоретичний фундамент, експериментальну базу та об’єкти перевірки гіпотез, а також специфічні характеристики, що пов’язані з особливостями самого предмету та шляхами оволодіння ним.

       Методика тісно пов’язана з  концепцією процесу  навчання, до якого входять три основних  компоненти, а саме:

1. навчаюча діяльність вчителя, яка на початковому етапі превалює, але потім зменшується на користь навчальної діяльності учня. Вчитель здійснює навчаючи дії, мотивує навчальну діяльність учнів, організує її, забезпечує учнів навчальним матеріалом, орієнтує у навчанні та контролює процес навчання.
2. навчальна діяльність учня, яка охоплює не лише вивчення правил та виконання вправ, а також спонтанну практику з реальними партнерами по спілкуванню.
3. організація навчання, що включає:

• мету навчання;

• зміст навчання;
• методи та прийоми навчання;
• засоби навчання.

     Навчання – це акт взаємодії того, хто навчає, з тим, кого навчають, з метою передачі одним і засвоєння іншим соціального досвіду.

       Отже, МНІМ (методика  навчання іноземних мов) –  це наука, головними завданнями  якої є: вивчення цілей, змісту, методів та засобів навчання, а також способів  навчання  та виховання на матеріалі  іноземної мови.

       В МНІМ виокремлюють  два види методик:

1) загальну, що вивчає основні закономірності навчання будь-якій іноземній мові;

2) спеціальну, яка досліджує особливості навчання тих мовних та мовленнєвих явищ, які притаманні конкретній іноземній мові.

       Отже, МНІМ є самостійною наукою, яка має теоретичний фундамент, свою структуру і систему понять, експериментальну базу, об’єкти дослідження, специфічні цілі та завдання. Вона тісно пов’язана з педагогікою, бо спирається на її основні принципи, а також з лінгвістикою та психологією.

------------------------------------------------------------------------------------------------------

2.      Для МНІМ  базовими науками є педагогіка, психологія та лінгвістика, бо саме з цими науками вона пов’язана найтісніше. Дані інших наук надходять до МНІМ опосередковано через ці базові науки.

       Педагогіка є  наукою, що пов’язана з навчанням  та вихованням. Одне з її спрямувань  – дидактика – вивчає загальні  шляхи навчання школярів. Методика  на відміну від дидактики займається  особливостями навчання певного  предмета.

      Навчання іноземних  мов, як і навчання інших  дисциплін, базується на загальних принципах дидактики, здійснюється на єдиній дидактичній основі, яка реалізується у системі дидактичних принципів: наочності, посильності, міцності, свідомості, науковості, активності, виховуючого навчання, індивідуалізації, доступності, систематичності та послідовності, колективності, проблемності, розвиваючого навчання тощо. Всі ці принципи є взаємопов’язаними. Реалізація кожного з них окремо сприяє підвищенню ефективності навчання, але впровадження всієї системи в цілому значно ефективніше. В МНІМ загальні принципи дидактики набувають певної специфіки.

Принцип наочності  було вперше запроваджено саме при навчанні іноземних мов. Зараз це один з провідних принципів дидактики, що застосовується при навчанні всіх шкільних предметів. Він є дуже важливим при навчанні ІМ, бо процес засвоєння знань починається з чуттєвого сприйняття. Використання наочності робить урок емоційно забарвленим, зацікавлює учнів, збуджує їх мислення. Створюються природні або майже природні ситуації для використання мови як засобу комунікації. Розрізняють слухову та зорову наочність. Вона сприяє засвоєнню мовного та мовленнєвого матеріалу, формуванню навичок та вмінь іншомовного мовлення.

Принцип посильності передбачає урахування рівня підготовки учнів, тобто рівня володіння ними ІМ (іноземною мовою) та рівня сформованості спеціальних навчальних умінь. Вчитель має відбирати навчальний матеріал, узгоджувати його обсяг, підбирати вправи, надавати певний час для виконання з урахуванням рівня підготовки учнів.

Принцип міцності (при навчанні ІМ) передбачає здатність учня утримувати у пам’яті засвоєний мовний та мовленнєвий матеріал і вміти застосовувати його на практиці при усній або письмовій комунікації. Цей принцип забезпечується яскравою презентацією матеріалу; постійним повторенням і вправленням; використанням учнем цього матеріалу для комунікативних цілей; систематичним контролем; постійним наглядом з боку вчителя за формуванням навичок та вмінь учня.  Цьому також сприяють підвищення змістовності матеріалу, застосування наочності, виконання творчих завдань.

Принцип свідомості при навчанні ІМ означає, що учень добре розуміє те, що вивчає. Цей підхід контрастується з „механічним” заучуванням, де застосовуються лише повторення. Отже, учень має засвоїти правила для того, щоб використовувати їх при спілкування. Тільки практика, яку підтримує теорія, здатна розвивати мовленнєві навички і вміння.

Принцип науковості  при навчанні ІМ означає, що результати сучасних досліджень, які присвячені особливостям іншомовного спілкування, мають застосовуватись у навчальному процесі.

Принцип активності означає, що при вивченні ІМ учень має бути активним учасником процесу навчання, виявляти інтелектуальну, емоційну та мовленнєву активність, що позитивно впливає на оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Активність породжується при означених умовах. Учень має відчувати потребу у вивченні мови. Отже, головні джерела активності – це мотивація, бажання та інтерес до вивчення мови.

Принцип виховуючого навчання  реалізується як завдяки такої організації навчання  ІМ яка б давала учням можливість удосконалювати свої здібності, формувати пізнавальні мотиви, здійснювати самостійну роботу, так і завдяки застосуванню певного навчального матеріалу, що сприяє вихованню, формуванню і розвитку позитивних рис характеру учнів, активної громадянської позиції, толерантності, поваги до представників інших культур тощо.

Принцип індивідуалізації стає дуже важливим сьогодні. В класі завжди є учні, які сприймають матеріал швидше або навпаки повільніше, ніж інші. Вчитель має організовувати процес навчання  кожного учня в класі і знаходити шляхи організації навчальної діяльності таким чином, щоб слабкіші учні не відчували себе відстаючими, а найсильніші не розчаровувались тим, що інші гальмують їх процес навчання. Цей принцип реалізується через застосування індивідуальних завдань, через спеціальний підбір вправ для кожної групи учнів, через використання додаткового матеріалу тощо.

      Було б неможливим  розвивати мовленнєві навички  та вміння учнів не маючи  інформації про шляхи їх формування, про вплив раніше засвоєних  навичок та вмінь на формування  нових. Цьому допомагає психологія, яка теж тісно пов’язана з МНІМ. Наприклад, важливим є той факт, що ефективне засвоєння іноземної мови залежить від пам’яті учня. Ось чому вчитель має бути обізнаним з тим, як він може допомогти учню запам’ятати та утримувати у пам’яті мовний матеріал, що вивчається. Тут є важливими психологічні дослідження. Психологи стверджують, що при навчанні свавільна (призвольная) та несвавільна (непроизвольная) пам’ять відіграють дуже важливу роль. Вони також дійшли висновку, що  саме несвавільна пам’ять є тривалішою. Отже, при навчанні ІМ вчитель має створити  необхідні умови для запам’ятовування учнями матеріалу несвавільно.

Психологія – це цілий комплекс взаємопов’язаних наук: загальна психологія, психологія навчання, психолінгвістика, психологія спілкування, вікова психологія тощо.

      Нас цікавлять основні поняття психології навчання – це знання, навички, вміння.

Знання – це система орієнтирів, які дозволяють успішно реалізовувати діяльність. Так, знання ІМ можна використовувати протягом усього життя, коли б не виникла необхідність.

Навички – це найпростіші компоненти діяльності, які мають бути повністю автоматизованими і які носять, як правило, несвідомий, характер.

Вміння – це повністю сформована дія.

    МНІМ також тісно пов’язана  з лінгвістикою, бо лінгвістика вивчає дуже важливі для МНІМ проблеми, а саме: мову та мовлення, граматику та лексику, взаємозв’язок між граматикою та лексикою тощо. Методика, наприклад, успішно застосовує результати лінгвістичних досліджень про відбір та організацію мовного матеріалу для навчання.

      Ми зупинились  лише на найважливіших для  методики науках. Можна дійти  висновку, що не володіючи цими  суміжними науками, неможливо  стати кваліфікованим учителем  ІМ.

3.        МНІМ, як  будь-яка інша наука, має певні  шляхи дослідження проблем, які  виникають. Виокремлюють основні  та допоміжні методи дослідження.

До основних методів дослідження відносяться:

1. критичний аналіз літературних джерел (в тому числі ретроспективне вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду);
2. вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів, які досягли  видатні результати у навчально-виховному процесі;
3. наукове спостереження, яке має бути цілеспрямованим і підпорядкованим певній меті;
4. пробне навчання, яке будується більш на педагогічній інтуїції вчителя та проводиться  без глибокого тривалого попереднього  вивчення проблеми;
5. дослідне навчання, яке базується на проведенні масового навчання за запропонованою дослідником методикою;
6. експеримент – науково поставлений дослід, заснований на ретельному вивченні явища, що досліджується; він має чотири фази: організація експерименту; реалізація; констатація; інтерпретація.

Допоміжні методи дослідження це:

1. анкетування;         2) тестування;       3) бесіда;      4) хронометрування;

5)метод інтерв’ю;       6) метод моделювання;    7) статистичний    метод.

При проведенні дослідження з МНІМ вчитель спочатку має сформулювати гіпотезу, тобто висунути проблему та визначити можливі шляхи її вирішення. Дослідження в МНІМ починається зі спостереження того, що відбувається на уроці. Бесіди, інтерв’ю, тестування вчителів та учнів також відбуваються на цьому етапі дослідження. Останній крок у процесі дослідження – це експериментальне навчання чи навчання, яке відрізняється від звичайного. Воно проводиться з метою вирішення певної проблеми і здійснюється для перевірки висунутої гіпотези. Експеримент вимагає такої процедури:

1) проведення  попереднього тестування в експериментальній  та контрольній групах;

2) проведення  експериментальних уроків;

3) проведення  тесту в обох групах по завершенню  експериментальної роботи. Потім  вчитель представляє результати  експерименту і, у випадку підтвердження  гіпотези,  пропонує свій ефективний  шлях вирішення проблеми, який  може застосовуватись іншими  вчителями.

В останній час збільшився інтерес до методики. Багато нових методів та технологій було розроблено та впроваджено у  практику. Вчитель має бути обізнаним  з новими напрямками, методами та технологіями навчання, щоб задовольняти потреби  сучасних учнів в галузі свого  предмету, у нашому випадку навчанні іноземних мов

4   Найважливіше значення при організації процесу навчання мають цілі навчання. Вчитель повинен чітко усвідомлювати, яких результатів має досягти учень при вивченні іноземної мови, які зміни у знаннях учня  він має очікувати наприкінці всього курсу навчання, року, чверті, місяця, тижня та кожного уроку. Тобто існують довготривалі цілі та конкретні цілі певного етапу.

      У Державному освітньому  стандарті з освітньої галузі  „Іноземна мова” визначені цілі навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Вони визначають, яких результатів з іноземної мови мають досягти учні по закінченні середнього навчального закладу.

     Сучасні дослідники  в галузі МНІМ виокремлюють  чотири цілі навчання, а саме:

1. практичну;
2. виховну;
3. освітню;
4. розвиваючу.

      Практична ціль – є провідною. Учні набувають певні знання, навички та вміння у використанні іноземної мови. Вони мають вміти здійснювати іншомовне спілкування у всіх видах мовленнєвої діяльності: говорінні, читанні, письмі та аудіюванні. У програмі з іноземних мов відображені конкретні вимоги щодо кількісних та якісних показників рівня володіння іншомовною мовленнєвою діяльністю на кожному ступені навчання. Ці вимоги відрізняються в залежності від ступеня навчання та типу навчального закладу.

      Виховна мета полягає в тому, щоб засобами ІМ виховувати особистість високого морального рівня, сформувати позитивні риси характеру учня; сформувати позитивне ставлення учнів до культури народу, мова якого вивчається; навчити культурі спілкування; допомогти усвідомити необхідність вивчення іноземної мови.

Це забезпечується:

1. особливостями підібраного вчителем навчального матеріалу (тексти, ситуації, малюнки тощо), в якому відображені загальнолюдські моральні цінності, такі як доброзичливість, взаємоповага, патріотизм та інші;
2. застосуванням при навчанні іноземній мові проблемних завдань, які сприяють формуванню в учнів вміння висловлювати свої думки, погляди, почуття;
3. організацією процесу навчання таким шляхом, що вимагає від учня самоорганізації, дисципліни та культури інтелектуальної праці;
4. адекватною педагогічною поведінкою вчителя, який є взірцем для учнів.

       Освітня ціль передбачає  збагачення духовного світу особистості, отримання та розширення знань про культуру країни, мова якої вивчається, а саме про історію, літературу, живопис, музику, звичаї, традиції тощо, а також про структуру ІМ, її систему, особливості, подібності до рідної мови та розбіжності з нею. У процесі навчання ІМ учні також набувають власних навчальних вмінь, тобто вони навчаються вчитись.

       Освітня ціль  реалізується у процесі навчання  завдяки використанню певного  навчального матеріалу (текстів  для читання та аудіювання тощо).

     Розвиваюча ціль передбачає розвиток у процесі навчання ІМ розумових здібностей учнів. Вона реалізується у процесі навчання ІМ у двох напрямках:

1. розвиток індивідуально-психологічних характеристик особистості учня, які впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Це фонематичний та інтонаційний слух, гнучкість артикуляційного апарату, обсяг оперативної і довготривалої слухової та зорової пам’яті, мовна здогадка, гнучкість вербального мислення тощо.
2. розвиток спеціальних навчальних умінь, таких як уміння працювати самостійно з різноманітними засобами навчання, вміння працювати у різних режимах навчання і контролю, вміння логічного викладу думок тощо.

      Ця ціль реалізується  завдяки застосуванню при навчанні  ІМ творчих завдань, пошукової,  порівняльної діяльності учнів,  які сприяють усвідомленню учнями  різноманітних явищ, їх подібності  та розбіжності.

    Усі чотири ціль  мають  реалізовуватись комплексно, але  на певному етапі навчання  кожна з них набуває конкретного  змісту.

5.       Зміст навчання і цілі навчання є поняттями взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Цілі навчання в певній мірі визначають його зміст. Зміст навчання включає такі компоненти, оволодіння якими забезпечує досягнення практичної, освітньої, виховної та розвиваючої цілей.

       Структуру змісту  навчання складають такі групи компонентів:

1. Сфери спілкування, теми, ситуації.
2. Мовний та мовленнєвий навчальний матеріал.
3. Знання, навички та вміння мовлення.

       Існує велика  кількість різноманітних сфер, тем  та ситуацій, в яких відбувається  спілкування людей. Зрозуміло,  що за період навчання ІМ  у середньому навчальному закладі  неможливо навчити учнів спілкуватися  в усіх сферах і ситуаціях.  Тому поняття компонентів змісту  навчання тісно пов’язане з  питанням відбору.

Відбір змісту навчання передбачає урахування двох загальних принципів:

1. необхідності та достатності змісту навчання для реалізації практичної мети;
2. посильності засвоєння змісту навчання та доступності.

       Методистами (Ю.І.Пассов, В.Л.Скалкін, Е.П.Шубін) визначені чисельні типові комунікативні ситуації, які об’єднуються у великі групи – сфери спілкування. В.Л.Скалкін виокремлює 8 сфер, які характерні для сучасного мовного колективу:

1. соціально-побутова;
2. сімейна;
3. професійно-трудова;
4. соціально-культурна;
5. сфера громадської діяльності;
6. адміністративно-трудова;
7. видовищно-масова;
8. громадсько-політична.

       Щодо середнього  навчального закладу значення  мають такі сфери спілкування  як соціально-побутова, соціально-культурна,  професійно-трудова та громадсько-політична.

       Другий компонент змісту навчання ІМ включає відібраний мовний та мовленнєвий матеріал. Відбір мовного матеріалу зумовлюється необхідністю упорядкувати певну кількість мовних одиниць. Отже, до змісту навчання включають мовні мінімуми з фонетики, лексики і граматики.

      Мовленнєвий матеріал складається з мовленнєвих зразків різних рівнів:

1. рівня словоформи /слова в його граматичній формі/;
2. рівня вільного словосполучення;
3. рівня фрази;
4. рівня понадфразової єдності;
5. рівня тексту.

       Третій компонент. Для того, щоб процес спілкування відбувся, дії учнів з мовним і мовленнєвим матеріалом мають бути доведені до рівня навичок та вмінь. В сучасній методиці розрізняють слухо-вимовні, лексичні, граматичні, орфографічні та графічні навички, а також вміння аудіювання, говоріння у діалогічній та монологічній формах, читання та письма.

       Отже, для успішного  здійснення іншомовного спілкування  учнів необхідно навчити в  межах певної сфери, теми і  ситуації спілкування. Це досягається  шляхом засвоєння конкретного  мовного та мовленнєвого матеріалу,  який забезпечує комунікацію  ІМ на основі реалізації навичок  і вмінь іншомовного мовлення.

6.       В МНІМ виокремлюють специфічні методичні принципи, які набувають при навчанні іноземних мов особливої значущості. Серед них: принцип комунікативності, принцип домінуючої ролі вправ, принцип взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності та принцип урахування рідної мови.

     У зв’язку з тим,  що ціль навчання іноземній  мові у середніх навчальних  закладах освіти – навчити  учнів, як використовувати іноземну  мову для комунікації, здійснювати  іншомовне мовленнєве спілкування,  використовуючи засвоєний мовний  матеріал, принцип комунікативності є одним з провідних. Він означає, що учні мають бути задіяні в усній та писемній комунікації протягом усього курсу навчання ІМ. Цей принцип реалізується завдяки використання типових ситуацій спілкування у різноманітних сферах життя, відбором певного мовного та мовленнєвого матеріалу, методів навчання, вправ.

       У зв’язку  з тим, що при навчанні ІМ  у учнів мають бути сформовані  навички та вміння іншомовного  мовлення, чого можна досягти  лише за умови виконання великої  кількості різноманітних вправ, принцип домінуючої ролі вправ набуває особливого значення. На думку дослідників (М.Уест), до 85% часу на уроці має бути присвяченим виконанню вправ. Це спонукає учнів до здійснення мовленнєвих дій, в основі яких лежать мовленнєво-розумові операції.

       Принцип взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності (говоріння, читання, письмо, аудіювання) є також важливим. Учні не засвоюють звуки, граматичні структури, лексичні одиниці як окремі компоненти мови; вони засвоюють їх у реченнях-зразках, у діалогах-зразках, у певних ситуаціях мовлення. Учні мають використовувати набуті навички і вміння у всіх чотирьох видах мовленнєвої діяльності у комплексі. Реалізація цього принципу здійснюється завдяки використання паралельного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності.

        Принцип урахування рідної мови дозволяє заздалегідь спрогнозувати труднощі, які можуть виникнути у учнів при вивченні ІМ та попередити помилки при навчанні звуків, інтонації, орфографії, графіки, лексики, граматики ІМ тощо. Мовленнєві  навички рідної мови в окремих випадках допомагають формуванню іншомовних навичок, в окремих заважають, бо має місце інтерференція рідної мови. Тому вчитель повинен вирішувати, де він має застосовувати коригуючи вправи, коли є можливість перенести вже сформовані навички, а коли необхідно формувати нові іншомовні навички і вміння.

7.       Методи навчання визначають шлях до окресленої цілі. Сучасні дослідники розглядають це поняття:

1. в широкому значенні, як систему навчання (перекладний, комунікативний, аудіо-лігнвальний метод тощо);
2. у вузькому значенні, як спосіб упорядкування навчаючої діяльності вчителя та навчальної діяльності учня. В МНІМ розрізняють методи-способи, які використовує вчитель (це демонстрація, пояснення та організація вправлення) та  методи-способи, які застосовує учень (це ознайомлення, осмислення та вправлення).

       Навчальний процес  з ІМ поділяється на три  основні етапи, на кожному з яких застосовуються свої методи-способи:

1. етап презентації нового матеріалу;
2. етап тренування;
3. етап практики в застосуванні матеріалу при спілкуванні в різних видах мовленнєвої діяльності.

      У навчальному  процесі з ІМ вчитель також  використовує різноманітні методичні прийоми – елементарні методичні дії, що застосовуються на певному етапі уроку для виконання конкретного завдання. Методичні прийоми використовуються при реалізації методів. Так, наприклад, на етапі презентації нових лексичних одиниць можна застосувати один з чисельних методичних прийомів семантизації (розкриття значення слова): однослівний переклад, багатослівний переклад, тлумачення рідною мовою, тлумачення ІМ, наочність тощо.

       Засоби навчання є необхідним компонентом навчального процесу, зокрема з ІМ. Це різноманітні матеріальні предмети, які допомагають підвищити ефективність навчання ІМ.

      Всі засоби навчання  поділяються за трьома критеріями. Так, за критерієм значущості усі засоби навчання поділяються на основні (це навчально-методичний комплекс, до якого входять підручник, книга для вчителя, лінгафонний практикум, комп’ютерні програми, комплект слайдів, діафільми, аудіо- та відео касети тощо) та  допоміжні (малюнки, навчальні картки, таблиці, схеми тощо, які підбирає або виготовляє вчитель); за критерієм призначення вони поділяються на засоби для вчителя (навчально-методичний комплекс) та для учня (комплект включає підручник, книжку для читання, словники, довідники, друковані вправи, комп’ютерні програми тощо); за критерієм застосування технічних засобів вони поділяються на технічні (відеограми, фонограми, відеофонограми, комп’ютерні програми) та нетехнічні.

       Підручник є головним  серед засобів навчання. Він має містити все, що необхідно для досягнення чотирьох цілей навчання, а саме: методично організований мовний і мовленнєвий матеріал, вправи, довідковий матеріал з граматики, додаток, до якого входять додаткові тексти, граматичні таблиці, вірші, пісні тощо.

       Кожний розділ  підручника містить серію уроків  з певної теми і структурується  поурочно. Підручник має відповідати  таким вимогам:

1. послідовність подачі мовного та мовленнєвого матеріалу;
2. комунікативна спрямованість;
3. організація матеріалу кожного параграфа навколо певної граматичної, розмовної теми, типової фрази тощо.
4. наявність в структурі параграфу розділу – домашнє завдання;
5. підпорядкованість структури і змісту комплексному оволодінню усному та писемному спілкуванню.

       Використання  різноманітних засобів навчання  сприяє  підвищенню ефективності  оволодінні учнями іншомовною  діяльністю і мають широко  застосовуватись вчителем ІМ.