Методологфчні основи інвестування

ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ  СПРАВИ

УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ  СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Індивідуальна робота

з дисципліни «Інвестування»

на тему:

«Методологічні основи інвестування»

Підготувала:

Студентка 304-Фкбс групи

Наумко О. Б.

Перевірила:

Гайдис Н. М.

ЛЬВІВ

2013

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….……3

1. Інвестиції як економічна категорія та основа розширеного відтворення економічного розвитку……………………………………………………….4
2. Розвиток інвестиційної діяльності в Україні……………………………..…8
3. Шляхи активізації інвестиційного процесу в Україні…………………….10

Висновки…………………………………………………………………………….13

Список використаної літератури…………………………………………………..14

Додатки……………………………………………………………………………...15

ВСТУП

Економіка країни знаходиться  на такому етапі розвитку,  коли проблеми досягнення стабільного економічного зростання стають ключовими.  Реалізація завдань розвитку ринкової економіки  України, особливо у виробничій сфері, не призвела до очікуваного значного зростання ефективності виробництва  як на мікро-, так і на макрорівні. 

Більшість вітчизняних підприємств  не має достатнього обсягу ресурсів навіть для забезпечення простого відтворення,  триває фізичний і моральний знос виробничого потенціалу.  Отже,  в таких умовах інвестування в  розвиток підприємства є однією з  головних умов його життєдіяльності. 

На сьогодні вітчизняні підприємства не мають потрібного теоретичного підґрунтя  та методичного інструментарію щодо розробки ефективної інвестиційної  політики. Негативні наслідки має  недооцінка багатьма підприємцями теоретичного обґрунтування практичних інвестиційних  рішень.  Розвиток реформаційних  процесів підтвердив неможливість такого підходу до вирішення завдань  розвитку ринкових відносин.  Разом  з тим стає очевидною необхідність глибоких наукових досліджень усього комплексу проблем інвестиційної  діяльності підприємств України.

Науковий аналіз проблем  інвестиційної діяльності здійснений у працях багатьох українських науковців: О. Амоші, М. Білик, І. Бланка, Б. Букринського, М. Герасимчука, Н. Дацій, В. Демидовича, М. Корецького,  А.  Мерзляк,  А.  Пересади,  П.  Рогожина,  М.  Чумаченка,  В.  Федоренка,  В.  Шевчука,  О. Ястремської та зарубіжних – Л. Гітмана, М. Джонка, Дж. Кейнса, Д. Норткотта, У. Шарпа. Не заперечуючи значимість результатів проведених даними авторами досліджень,  необхідно відмітити,  що понятійні основи інвестиційної проблематики потребують обов’язкового доопрацювання з метою впровадження теоретичних основ в практику управління підприємствами.  

1. ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТА ОСНОВА РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Економічна діяльність окремих  господарюючих суб’єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій [10].

У широкому аспекті під інвестуванням  розуміють процес «витрачання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра».

Термін  «інвестиції»  походить від латинського слова  «invest»,  що означає вкладення коштів.  У більш широкому розумінні інвестиції – це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. 

Інвестиції мають фінансове  та економічне визначення.

За фінансовим визначенням,  інвестиції – це всі види активів (коштів),  що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.  Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:  інвестиції – це видатки на створення,  розширення,  реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу,  а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

В економічній теорії є  декілька визначень поняття «інвестиції».

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій,  та їх подвійність у Дж. Кейнса: з  одного боку він бачить у них розмір акумульованого доходу з метою накопичення  та обсяг ресурсів, тобто потенційний  інвестиційний попит.  З іншого –  інвестиції виступають у формі  вкладень  (витрат),  які визначають приріст вартості капітального майна,  тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував  інвестиції —  як  «поточний приріст  цінностей капітального майна внаслідок  виробничої діяльності даного періоду».

Це «...  та частина доходу за даний період,  яка не була використана  для споживання» [8].

У законі України від 18.09.91  р. «Про інвестиційну діяльність»  інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей,  що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності,  у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно;
• майнові права,  що випливають з авторського права,  досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;
• права користування землею та інші цінності.

Таке визначення носить синтетичний  характер указаної категорії. По-перше, у ньому враховано динамізм інвестицій,  тобто розкривається взаємозв’язок, процес перетворення інвестиційних  ресурсів у вкладення,  витрати,  і,  по-друге, дана широка класифікація інвестицій.

У законі України  «Про внесення змін до закону України  «Про оподаткування  прибутку підприємств» – «інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно» [1].

Інвестування є формою фінансово-економічної  діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання  вартості активів, якими володіє  юридична або фізична особа.

Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок  зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

Проаналізувавши теоретичні погляди на сутність інвестицій,  необхідно відмітити, що інвестиції – це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси,  які впливають на виробництво,  розподіл,  обмін та споживання національного продукту,  тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення [4, с. 44-45].

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції:

• реальні;

• фінансові. 

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів  (майна)  у реальні активи – матеріальні та нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За участю інвестора інвестиції поділяються на:

• прямі;

• непрямі.

Інвестиції можуть бути прямими, тобто спрямованими на об’єкт інвестування, тобто інвестор безпосередньо здійснює управління своїм капіталом і  проектом інвестування, укладає договори щодо використання свого капіталу від  свого імені, непрямі інвестиції, тобто інвестиції можуть здійснюватися  через посередників, які в той  чи інший спосіб діють від імені  інвестора з метою реалізації його інвестиційних намірів: накопичують  фінансові ресурси для вкладання, оперативно керують проектом, ведуть фінансовий портфель за дорученням інвестора, за договірними, довірчими відносинами  з ним [7, с. 49,93].

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на:

• короткострокові;

• середньострокові;
• довгострокові.

Короткострокові інвестиції – це інвестиції на період до одного року. До них належать інвестиції у короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації, із строком погашення до 1 року та інші фінансові активи. Середньострокові інвестиції – це інвестиції на період від 2 до 3 років. Довгострокові інвестиції – це інвестиції на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво,  інноваційну діяльність,  цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4. За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на:

• приватні;

• державні; 
• іноземні;
• спільні. 

Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи,  а також юридичні особи з приватним капіталом,  державні – державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні – фізичні та юридичні особи іноземних держав,  спільні – суб’єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на:

• внутрішні;

• зовнішні.

Внутрішні інвестиції –  інвестиції, які здійснюють в об’єкти  інвестування в межах держави,  зовнішні – поза її межами [10].

2. РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Інвестиційна діяльність –  це сукупність практичних дій  юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.  Нинішня  правова система України складається  з більше ніж 100 законів та інших  нормативних актів,  що регулюють  інвестиційну діяльність.

Основною метою інвестиційної  діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної  стратегії компанії  (фірми), підприємства на окремих етапах їхнього розвитку.

Відповідно до українського законодавства, суб’єктами інвестиційної  діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи  України та іноземних держав, а  також держави в особі їх урядів.

За останні роки економіка  України так і не позбавилася  глибоких структурних деформацій і  значно відстає від розвинених країн  світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно – рівнем добробуту населення. Більшість  підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, зі слабкою  диверсифікацію продуктів і ринків.

Це пов’язано з нестабільністю державної інвестиційної політики, прогалинами в інвестиційному законодавстві, відсутністю належного інституційного забезпечення розвитку інвестиційного ринку та його інструментів, і як наслідок – недостатнім рівнем внутрішніх та зовнішніх інвестицій [7, с. 13].

За даними Державного комітету статистики капітальні інвестиції за видами економічної діяльності за січень-вересень 2012 року усього становлять 177459,8 млн. грн., у тому числі: у сільське господарство, мисливство, лісове господарство – 10463 млн. грн.; рибальство, рибництво – 26,6 млн. грн.; промисловість – 60508,5 млн. грн.; виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – 14592 млн. грн.; будівництво – 24443,1 млн. грн.; торгівля – 17576,1 млн. грн.; діяльність готелів та ресторанів – 1448,1 млн. грн.; фінансова діяльність – 4213,3 млн. грн.; операції з нерухомим майном, оренда, надання послуг підприємцям – 22779,4 млн. грн.;державне управління – 6308,4 млн. грн.; освіта – 879,8 млн. грн.; охорона здоров’я та надання соціальної допомоги – 1352,6 млн. грн.; надання комунальних та індивідуальних послуг – 2879,2 млн. грн. (див. додаток 1) [5].

Щодо капітальних інвестицій за джерелами фінансування за січень-вересень 2012 року, то усього вони становлять 177459,8 млн. грн., у тому числі за рахунок  коштів державного бюджету – 9591,4 млн. грн., за рахунок власних коштів підприємств  та організацій – 108610,2 млн. грн.; кредитів банків та інших позик – 27808,4 млн. грн.; інших джерел фінансування – 12574,5 млн. грн. (див. додаток 2) [6].

Україна відстає від більшості  розвинених країн майже за усіма  макроекономічними критеріями та оцінками і залишається на периферії інвестиційних  потоків. Недостатній рівень залучення  інвестиційних ресурсів ускладнився  впливом світової фінансово-економічної  кризи, в наслідок чого суттєво погіршився фінансовий стан підприємств, різко  зменшилася їх прибутковість і кредитоспроможність, відбулося скорочення позикових ресурсів, а також спостерігається високий ступінь невизначеності щодо глибини та тривалості кризових явищ, що і стало основною причиною пролонгованого згортання інвестиційної діяльності.

Основними причинами виникнення проблеми низької інвестиційної  активності є:

• несприятливі умови інвестування, зокрема недосконале законодавство щодо захисту прав власності, адміністрування податків, отримання у власність земельних ділянок, вимог до здійснення та контролю підприємницької діяльності;
• недостатня державна підтримка інвестиційної діяльності, неналежна система підготовки програм і проектів для державного інвестування;
• нерозвиненість інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури;

відсутність правових засад  та дієвих механізмів державного-приватного партнерства в інвестуванні [2].

3. ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

З метою забезпечення досягнення оптимального варіанту розвитку інвестиційної  діяльності в Україні та її активізації  визначаються такі шляхи та способи  розв’язання проблеми:

1) покращання інвестиційного  клімату; створення умов для  переходу до інвестиційно-інноваційної  моделі розвитку економіки через  удосконалення законодавства, спрямованого  на активізацію інвестиційної  діяльності; зняття перешкод і  стимулювання залучення інвестицій;

2) удосконалення методології  розробки та оцінювання інвестиційних  проектів, розбудова системи державного  інвестування за такими напрямами:

• державна підтримка реалізації інвестиційних програм і проектів в інфраструктурних та базових секторах економіки;
• державна підтримка інвестиційних програм і проектів, направлених на розвиток експортоорієнтованих та імпортозамінних виробництв;
• державна підтримка реалізації середньо- та довгострокових інвестиційних проектів, спрямованих на створення високотехнологічної конкурентоспроможної продукції;
• державна підтримка інвестиційних програм і проектів, направлених на розвиток об’єктів електроенергетики, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії [3];

3) розвиток інвестиційного  ринку та інвестиційної інфраструктури, а саме:

• створення та забезпечення ефективного функціонування державної інвестиційної компанії, фонду кредитних гарантій та інших інститутів розвитку;
• становлення та розвиток індустрії прямого інвестування та венчурного капіталу;
• створення умов для залучення інвестицій на ринках капіталу (консолідація фондових бірж; посилення захисту споживачів інвестиційних послуг; створення центрального депозитарію цінних паперів та системи клірингу та розрахунків, здатних забезпечити мінімізацію ризиків при виконанні угод з цінними паперами);

4) забезпечення ефективності  та прозорості функціонування  механізмів державно-приватного  партнерства (концесії, спільна діяльність, угоди про розподіл продукції  тощо) [3].

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необхідних для проведення структурної перебудови економіки, розв’язання проблем  її інтеграції в світову економіку, важливого значення набуває залучення  в Україну зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвестицій. Забезпечення зростання обсягу надходжень у країну іноземних інвестицій залежить, по-перше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового  становища держави, включаючи скорочення дефіциту консолідованого бюджету, зменшення внутрішнього та зовнішнього  державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової системи, зміцнення економічної  стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП. По-друге, зростання обсягів  іноземних інвестицій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залучення  іноземного капіталу, які здатні забезпечити  стабільні умови для інвесторів.

Важливим кроком на шляху  до активізації процесів іноземного інвестування в економіку України  вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними  іноземними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціональні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї  та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції [9].

Для активізації інвестиційної  діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій — гарантованого  товарного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківських кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устаткування, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати суперечності між необхідністю її використання та швидким її моральним старінням.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання  мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв’язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно  пов’язаний з фінансуванням інновацій  та науково-технічним прогресом. Основними  галузями в Україні, які потребують ін’єкції ризикового капіталу, є передусім  агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв’язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприятиме  реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення  останньої передбачає створення  сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого використання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для розвитку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу [9].

ВИСНОВКИ

Отже, інвестування є процесом такого використання коштів, при якому  їх вартість за певний період часу зростає. І цей процес за організаційною формою тісно переплетений з конкретними  формами фінансово-господарської  діяльності, що використовуються економічними суб’єктами. Якщо у підприємства є прибуток, то обов’язково на якомусь етапі вирішується питання щодо його розподілу, і це є елементом управління інвестиціями.

Формами коштів для інвестицій можуть бути будь-які активи, що використовуються в підприємницькій діяльності з  метою отримання прибутку.

Учасниками інвестиційного процесу є всі юридичні й фізичні  особи, об’єднані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором стосовно його проекту нарощування капіталу.

Взаємовідносини інвестора  та учасників проекту регулюються  відповідними договорами між ними. Учасники інвестиційної діяльності можуть бути постачальниками обладнання, сировини та матеріалів, споживачами  продукції проекту, позичальниками, посередниками, консультантами, проектною  організацією, експертами і тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-XII [http://zakon4.rada.gov.ua] Режим доступу - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1560-12
2. Розпорядження від 29 вересня 2010 р. N 1900-р Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки [http://zakon4.rada.gov.ua] Режим доступу - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1900-2010-%D1%80
3. Галан Л. В Шляхи та перспективи активізації інвестиційної діяльності в ринкових умовах  - http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evu/2012_19_1/Galan.pdf
4. Дука А. П. Теорія і практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. Посіб. – К.: Каравела, 2007. – 424 с.
5. Капітальні інвестиції за видами економічної діяльності за січень-вересень 2012 року http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2012/ibd/iokved/iokved_u/iokved_0312_u.htm
6. Капітальні інвестиції за джерелами фінансування за січень-вересень 2012 року http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2012/ibd/kindj/infin_u/infin03_12u.htm
7. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 376 с.,
8. О.М. Свінцов Інвестиції як економічна категорія: наукова полеміка - http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/21_3/251_Swi.pdf
9. Стан та проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України [http://www.refotext.com] Режим доступу - http://www.refotext.com/referat-text-4885-4.html].
10. Черваньов Менеджмент інвестиційної діяльності [http://library.if.ua/] Режим доступу - http://library.if.ua/book/71/5182.html

ДОДАТКИ

Додаток 1. Капітальні інвестиції за видами економічної діяльності за січень-вересень 2012 року