Міграція робочої сили

Зміст

Вступ

1. Сутність міжнародної міграції робочої сили…………………………………..
2. Основні причини виникнення міжнародної трудової міграції…………………...
3. Наслідки переміщення трудових ресурсів……………………………………….

3.1"Золоте правило" сучасної відкритої економіки……………………………….

4. Міграція робочої сили в Україні………………………………………………….

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасні інтеграційні процеси, що активізувалися в другій половині ХХст., не тільки збільшили міжнародний обмін товарами та послугами і прискорили міграцію капіталів, але й дали поштовх міжнародній міграції робочої сили. За підрахунками авторитетних міжнародних організацій та окремих учених, перші роки ХХІст. у світі понад 180млн. чол. постійно перебували за межами своїх країн. При цьому найбільшу кількість іммігрантів щороку приймали США (близько 1млн. чол.), Німеччина (понад 800тис.) та Росія (понад 600тис.чол.). У результаті цього загальна кількість іноземних працівників у США становила більш як 7млн.чол., у Західній Європі – понад 6,5млн., Латинській Америці – 4млн.чол. характерно, що, в окремих країнах чисельність емігрантів є настільки великою, що їх відплив міг би спричинити розвал національної економіки.

Міграційні процеси призводять як до позитивних так і до негативних  наслідків. Для країн експортерів  робочої сили і країн імпортерів (країн-рецепієнтів) вони різні.

Метою реферату є дослідження причин та наслідків міграційних процесів для країн експортерів та імпортерів робочої сили

Об’єктом реферату є трудові ресурси.

Предметом реферату є міграція трудових ресурсів (робочої сили).

1. Сутність міжнародної міграції робочої сили

 Як форма міжнародних  економічних відносин міжнародна міграція робочої сили виникає і розвивається водночас зі становленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі. Інтенсивно цей процес відбувався наприкінці XVIII — на початку XIX ст. із здійсненням промислової революції та формуванням технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці.

Явище міжнародної мігації населення досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад, США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення робочої сили між  країнами, процес організованого, або  стихійного переміщення працездатного  населення із однієї країни в іншу.

Міжнародна міграція робочої  сили — форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів.

Певною мірою таке переміщення  зумовлене неекономічними факторами. З погляду речового змісту міграція малокваліфікованої та некваліфікованої, недостатньо освіченої робочої  сили відбувається, по-перше, з азіатських та африканських країн у розвинуті  країни західної Європи, з латиноамериканських  країн — до США та ін. Цей вид  міграції наймасовіший. По-друге, має  місце міграція висококваліфікованої та освіченої робочої сили із західноєвропейських  країн до США, частково із слаборозвинутих  країн, країн колишнього СРСР (зокрема з України до США та країн Західної Європи і деяких країн Східної Європи).

З погляду соціально-економічної  форми міжнародна міграція робочої  сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також  певну сукупність відносин економічної  власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового  продукту.

Процес формування інтернаціональної  вартості робочої сили складається  з трьох основних елементів:

1) формування нових витрат, пов'язаних з утриманням самого  працівника і членів його сім'ї.  Такі витрати – це зрослі  фізичні, нервові, психічні, розумові  витрати, зумовлені підвищенням  інтенсивності та продуктивності  праці; споживання певної кількості  матеріальних і духовних благ  за іншими цінами, оплата житла  тощо. Зміни в утриманні членів  сім'ї пов'язані з грошовими  переказами на утримання сім'ї,  а в разі міграції найманого  працівника з сім'єю — зі  споживанням інших благ та  новими цінами на них; 

2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації, отримання нової професії, вивчення  мови тощо;

3) розвиток нових потреб  найманого працівника в якісно  новому середовищі. Йдеться про  модифікацію соціально-історичного  елемента вартості робочої сили, в якому відображається розвиток  матеріальних, соціальних і духовних  потреб.

Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя емігрує до 25 млн. осіб (на початку 80-х років — приблизно 20 млн. осіб). Кількість іноземних працівників у США в середині 90-х років становила 7—8 млн. осіб, в країнах Західної Європи — понад 10 млн. осіб, у нафтодобувних країнах Близького Сходу — до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення центру міграції робочої сили зі США до Західної Європи.

Створюючи кращі умови  праці, встановлюючи вищу заробітну  плату, США проводять активну  політику переміщення кадрів вищої  та найвищої кваліфікації, особливо молодих. Тому не дивно, що майже третина всіх лауреатів Нобелівської премії в  цій країні — емігранти.

Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є  масові переміщення науково-технічних  кадрів із Західної Європи та країн  СНД (насамперед з Росії та України) до США.

Ще однією рисою міжнародного руху робочої сили в сучасних умовах є послаблення стихійності та посилення регульованості цього процесу як з боку окремих національних країн, так і міжнародних організацій. Крім того, постійно зростають масштаби нелегальної еміграції. Так, щорічний потік нелегальних емігрантів до США перевищує 1 мли. осіб. Розвинуті країни світу намагаються проводити імміграційну політику з метою припливу й використання найбільш працездатної, мобільної, в розквіті фізичних та розумових здібностей робочої сили.

Як і будь-яка форма  міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має  позитивні й негативні наслідки. Позитивним для країн-експортерів  робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами нових знань  і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отримання країною-експортером  додаткового джерела валютних доходів  у формі грошових переказів від  емігрантів, а отже, покращення й  платіжного балансу (крім того, повертаючись з еміграції, наймані працівники привозять з собою цінності та заощадження на суму, яка приблизно  дорівнює їх грошовим переказам).

До негативних наслідків  країни-експортера відносять насамперед відплив високоосвічених та висококваліфікованих кадрів (так звана "втеча умів"). Якщо виходити з наведених вище оцінок про середню вартість створюваної  однієї складної робочої сили в США, яка в середньому перевищує 400 тис. дол., а інженера — до 800 тис. дол., то у випадку постійного виїзду з  країни таких спеціалістів держава-експортер  зазнає відповідних збитків по кожному  емігранту. Ще більших збитків вона зазнає у разі виїзду за кордон кандидата  або доктора наук, підготовка яких обходиться від 1 до 2 млн. дол.

2. Основні причини виникнення  міжнародної трудової міграції

Сьогодні у світі, за різними  оцінками нараховується від 150 до 175 млн. осіб (понад 3% населення світу), які проживають за межами свого походження, включаючи близько 12 млн. біженців і  шукачів притулку.

Якщо не брати до уваги примусове масове забезпечення рабів з Африки на Американський континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в минулому і сьогодні є низький рівень життя населення. Скажімо, на межі ХХ-ХХІ століть, за даними ООН, з 6 мільярдів чоловік лише понад 500 мільйонів мали нормальні умови життя, 900 мільйонів жили в злиднях та бідності, 2,5 мільярда чоловік постійно недоїдали. Безперечно, що саме злидні примушували багатьох людей шукати кращого життя в інших країнах.

Причини, які породжують міграцію робочої сили:

1. загальні (визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин): інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомістські виробництва в одних країнах і наукомістські в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах;

2. специфічні (пов'язані тільки  з міграцією): відмінності між  країнами в рівні заробітної  плати і соціального забезпечення; нестача робочої сили певних  спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили  в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в  можливостях і умовах професійного  зростання. 

Міжнародна міграція робочої  сили спричинена насамперед економічними факторами:

 по-перше, дією законів  капіталістичного нагромадження,  народонаселення, нерівномірності  економічного розвитку тощо, які  зумовлюють відносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших;

 по-друге, істотною  різницею в умовах праці, рівні  заробітної плати, рівні життя,  умовах підприємницької діяльності  тощо;

 по-третє, циклічним  характером економічного розвитку, зокрема асинхронністю економічного  циклу в різних країнах; 

 по-четверте, нерівномірним  розгортанням НТР, структурних  криз і структурних реформ;

 по-п'яте, демографічними  факторами, різницею у природному  прирості населення. Так, якщо  у XX ст. темпи щорічного приросту  населення у слаборозвинутих  країнах становили приблизно  2,5%, то в розвинутих вони не  перевищували 1%;

 по-шосте, політичними,  військовими, національно-етнічними  та іншими неекономічними чинниками.

Основними чинниками виникнення та закономірностей розвитку світових міграційних процесів є соціально-економічні.

Очевидною є тенденція до збільшення і без того непропорційно великого розриву середніх доходів населення  між індустріально розвинутими  країнами та країнами “третього світу”.

Саме можливість заробити більше, аніж у власній країні, є однією з причин, яка спонукає сотні тисяч  мігрантів щороку залишати рідні  місця в пошуках кращої долі за кордоном.

Існує кілька економічних показників, які дають можливість оцінити  рівень економічного розвитку тієї чи іншої країни та які відповідно впливають  на географію трудової міграції.

Один із них – валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення, скоригований відповідно до паритету купівельної  спроможності. Ці дані протягом багатьох років розраховуються ООН і є  одними з трьох показників, які  враховуються при визначенні індексу  людського розвитку (ІЛР) тієї чи іншої  країни.

Іншим важливим критерієм, тісно пов’язаним з попереднім, який значно впливає  на динаміку світових міграційних процесів, є різниця в середньому розмірі оплати праці у різних країнах світу.

На практиці мігрант отримує  набагато менше за свою роботу, ніж громадянин відповідної країни тієї ж кваліфікації, і ще менше, якщо він працює нелегально. Про те ця сума все одно значно перевищуватиме ту, котру громадянин заробить, працюючи у країні свого походження.

Іншим важливим чинником міграційних  процесів є економічне зростання  у країні перебування трудового  мігранта, під час якого збільшується потреба у робочій силі, в тому числі й в низькокваліфікованій. Це у свою чергу є додатковим фактором, який стимулює потік трудових мігрантів до цієї країни.

Водночас є й інші фактори, переважно  національні, котрі значною мірою  впливають на рівень трудової міграції.

Світовий досвід показує, що переважна  більшість трудових мігрантів це, як правило, ті особи, котрі мають  мінімальний капітал, достатній  для того, щоб здійснити подорож  за кордон, оформити відповідні візові та подорожні документи, оплатити послуги посередників. Крім значних масштабів бідності, на міграційні процеси впливає також високий рівень безробіття.

3. Наслідки переміщення трудових ресурсів

Наслідки міжнародної  міграції робочої сили досить різноманітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робочу силу, так і  в країнах, що імпортують її (реципієнтів), приносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як видно з аналізу, вигод більше в країнах – імпортерах робочої сили, а в країнах – експортерах у цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виграє, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.

Країни, що приймають  робочу силу, отримують такі переваги:

а) в країні, що ввозить  робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання  економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок  зменшення витрат виробництва, пов'язаного  з більш низькою ціною іноземної  робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію  на ринку праці;

в) приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової  структури іммігрантів. Висококваліфіковані  фахівці, що вже володіють мовою  приймаючої країни, відразу стають великими платниками податків;

г) значний доход приносить  трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників  і наукових кадрів приймаюча країна економить па витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33% лауреатів Нобелівської премії –  іммігранти;

д) іноземні робітники часто  розглядаються як певний амортизатор  на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу  чергу.

є) іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення. У Німеччині, Франції, Швеції 10% усіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців, у Швейцарії – 24%, у Люксембургу  – 38%. До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться: соціальні  чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних  проблем, злочинність тощо.

Сучасна міграція до країн  ЄС породжує низку специфічних проблем. До основних з них слід віднести:

– після 2000 р. помітно збільшується частка іноземців, які працюють у  сфері послуг, а не у виробничій сфері (в сталеливарній, металообробний, промисловості, автомобілебудуванні);

– поширення ЄС (травень 2004 р.) породжує проблему масової міграції населення з країн, що приєдналися  до "багатих" країн Союзу;

– значне збільшення нелегальних  мігрантів. Кількість "нелегалів", що знаходяться в країнах ЄС, зросла в 1993-2003 pp. з 2 до 3 млн. чол.; в основному це вихідці з країн Північної Африки та Азії.

Країни-експортери робочої сили також отримують  певні вигоди:

а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, соціального напруження в країні;

б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним  навичкам, ознайомлення з передовою  технологією, організацією праці тощо;

в) отримання доходів у  ВКВ внаслідок грошових переказів  емігрантів.

Ці перекази включаються  до статті "Приватні перекази" платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину  мігранти привозять із собою цінності та заощадження на суму, що приблизно  дорівнює сумі їхніх переказів. А  відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна  розглядати як подвоєну суму переказів.

Розрахунки зарубіжних фахівців показують, що роль приватних переказів  особливо велика для країн з середнім рівнем розвитку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки перевищують надходження з  решти видів зовнішньоекономічної діяльності. За даними МВФ, середня  норма прибутку при експорті товарів  становить 20%, послуг 50%, а від експорту робочої сили значно вище. За даними на початок 90-х років близько 40 країн  світу мали надходжень від мігрантів  не менше як 100 мли дол., а 10 країн  – понад 1 млрд. дол.

Це – один бік наслідків  міграції для країн-експортерів  робочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої  сили:

а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників  податків;

б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий "відплив розумів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол.

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції  робочої сили можуть бути такі заходи держави:

• заборона еміграції;

• введення податку на "відплив  кращих голів", компенсувати державні капіталовкладення в емігрантів;

• створення державою високоприбуткових  галузей, що здійснюють експорт робочої  сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК створили потужну  високоприбуткову галузь економіки  – експорт робочої сили, яка  займається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного  законодавства зобов'язані 80% заробітку  переказувати на батьківщину у твердій  валюті через національні банки. П.X. Ліндерт робить такі загальні висновки про наслідки міграційних процесів: "...виграють самі мігранти, їх роботодавці і робітники, що залишаються в країні імміграції; зазнають втрат конкуруючі робітники приймаючої країни і підприємці в країні попереднього місцеперебування мігрантів. Приймаюча країна виграє і за рахунок змін на ринку робочої сили, і за рахунок позитивного впливу на державний бюджет. Країна еміграції втрачає за рахунок обох цих чинників".

 3.1"Золоте правило" сучасної відкритої економіки 
        Вплив трудової міграції на динаміку економічного зростання в країнах-рецепієнтів залежить від рівня кваліфікації мігрантів та забезпечення відповідного збільшення прямих іноземних інвестицій (ПІІ) (або внутрішніх інвестицій). Можна сказати, що "золоте правило" рівноважного зростання сучасної відкритої економіки - відповідність припливу ПІІ темпами приросту кількості кваліфікованих іноземних працівників (або підготовка кваліфікованих працівників з урахуванням кон'юнктури ринку праці і темпів приросту ПІІ). Як відомо, нестача кваліфікованої праці або надлишок пропозиції некваліфікованої праці обмежують результативність ПІІ. 
Існують і проблеми іншого порядку, в останні роки стримують ПІІ в розвинені країни. Вони пов'язані з посиленням конкуренції на міжнародному ринку інвестицій з боку низки країн і частково - з боку держав з перехідною економікою. В останньому випадку надмірний приплив некваліфікованої праці в національну економіку може стати причиною зниження загального рівня кваліфікації робочої сили в країні-імпортері праці. Як наслідок, можливе погіршення структури економіки, зниження її міжнародної конкурентоспроможності. . Зменшення витрат за рахунок використання дешевої робочої сили некваліфікованих мігрантів на мікрорівні в довгостроковій перспективі перекривається зростанням сукупних витрат, зниженням конкурентоспроможності на макрорівні. 
При виборі основних напрямів міграційної політики щодо міжнародної трудової міграції необхідно враховувати світовий досвід. За наявними оцінками, понад 50% трудових мігрантів у країнах ЄС останнім часом складають люди, практично не мають професійної кваліфікації, з невисоким або мінімальним рівнем загальної освіти. Для порівняння - 55% мігрантів, що приїжджають в США, мають високу кваліфікацію. Відповідно темпи економічного зростання в першому десятилітті XXI ст. в США склали понад 3%, в ЄС – менше 2%. 
Чому ж більше половини мігрантів в Сполучені Штати ставляться до категорії кваліфікованих працівників, а більшість мігрантів, що прибувають в Євросоюз, - некваліфіковані працівники? Звичайно, важливе значення мають особливості міграційної політики. Однак, як показує соціологічний аналіз, вирішальну роль відіграє наявність сильних соціальних гарантій в ЄС. Ці гарантії дозволяють виживати або непогано жити і тим, хто взагалі не працює або нетривалий час (час від часу) виконує найпростішу роботу. У США такі гарантії відсутні, тому хороші шанси на ринку праці мають тільки висококваліфіковані та ініціативні працівники. Таким чином, значні соціальні гарантії фактично деформують механізм ринку праці. Крім того, високі податки, що забезпечують реалізацію соціальних гарантій, що послаблюють мотивацію праці, знижують і мотивацію капіталу. Податковий тягар і тягар соціальної відповідальності стають причиною чистого відтоку капіталу з країн з соціальною ринковою економікою. Більш того, виникає протилежний рух ПІІ та трудової міграції. Заміщення капіталу працею у національній економіці - дуже небезпечна для її розвитку тенденція. 

4. Міграція робочої сили в Україні

Нині Україна на міжнародних  ринках переважно виступає як держава-експортер  робочої сили, хоча відмічається тенденція  до зростання кількості іноземних  громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість  останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які  працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від 3 до 5 млн. громадян України, переважна більшість з яких працевлаштовуються на території інших держав нелегально.

Всезростаючі обсяги еміграції з України викликані:

- високим рівнем безробіття в країні, у тому числі прихованого;

- різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічною нестабільністю в країні та невизначеністю шляхів виходу з неї;

- відсутністю безпеки громадян тощо.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України – Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом – і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема – Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном – у промисловості, будівництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном. Ї

Місце України в міжнародні міграції робочої сили визначається рівнем її економічного розвитку, що є нижчим у порівнянні з західними країнами, країнами Центральної Європи, Росією, але вищим у порівнянні з деякими країнами Східної Європи (Молдова, Румунія, Болгарія) та Азії (Таджикистан, В’єтнам та ін.). Це обумовлює наявність в Україні і трудової еміграції, і трудової імміграції. Прагнення підвищення життєвого рівня, отримання більш високої заробітної плати є чинником активізації еміграції. Основними країнами в’їзду для українських емігрантів стали Росія, Ізраїль, США, Німеччина, Білорусь, Чехія. Певна кількість емігрантів виїхала до Казахстану, Канади, Туреччини, Польщі, Вірменії, Австралії. Основу емігрантських потоків складають два діаметрально протилежні сигменти ринку праці: з одного боку, висококваліфікована робоча сила, зацікавлена у більш повній реалізації та вищій оплаті; з іншого боку, низькокваліфікована робоча сила,для якої еміграція є альтернативою безробіттю.

Інтенсивність міграційних процесів залежить від природно-географічних, демеграфічних, етнічних та соціально-психологічних факторів. Для перших років існування України як самостійної держави характерна інтенсивна іммграція етнічних українців з країн близького зарубіжжя. У наступні роки більш вираженою стала етнічна еміграція до Росії, Ізраїлю, Німечинни.

Імміграційні потоки в Україну  стосуються переважно трьох міграційних  регіонів:

1). Донбас, до якого іммігрували  головним чином біженці із  зон бойових дій – Нагорного  Карабаху, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Чечні;

2). Південь України, куди переселились  мігранти з Придністров’я, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану;

3). Крим став мігрантоприймаючим регіоном для депортованих кримських татар, болгар, греків, німців.

Зовнішні мігранти в Україні  складають за різними ознаками п’ять  таких груп: репатріанти; особи, депортовані  за національною ознакою; мігранти із/до ближнього зарубіжжя; мігранти із/до далекого зарубіжжя; нелегальні (часто  транзитні) мігранти.