Міжбюджетні трансферти та їх роль у формуванні доходів місцевих бюджетів

Міністерство освіти й науки молоді та спорту України

Черкаський державний бізнес-коледж

Реферат

З предмета бюджетна система

На тему:

„Міжбюджетні трансферти та їх роль у

формуванні доходів місцевих бюджетів”

Черкаси 2012 
План

Вступ

1. Міжбюджетні трансферти: види та порядок їх визначення
2. Порядок та практика надання міжбюджетних трансфертів
3. Міжбюджетні трансферти та їх роль у формуванні місцевих бюджетів
4. Вдосконалення трансфертної політики на Україні.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Складне становище в економіці держави негативно відбивається на стані місцевих бюджетів України. Механізм виконання місцевих бюджетів малоефективний, підтвердженням тому є нестабільність і недостатність дохідної частини місцевих бюджетів, відсутність відрегульованих правил міжрегіонального перерозподілу державних доходів і видатків між бюджетами всіх рівнів, виникнення конфліктних ситуацій у регіонах щодо обсягів трансферного забезпечення. А тим часом роль місцевих бюджетів в управлінні економікою дуже істотна, оскільки вони є значним інструментом впливу на темпи і пропорції суспільного розвитку. Рівень виконання місцевих бюджетів є одночасно й умовою і результатом соціально-економічного розвитку відповідних територій. Тому створення ефективного механізму організації виконання цих бюджетів являє собою, одну з актуальних проблем, від швидкості вирішення якої залежать терміни стабілізації економіки і переходу її до росту.

Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна чітко визначитись із всіма сторонами функціонування місцевих бюджетів і реалізації бюджетного регулювання в системі міжбюджетних відносин на відповідних територіях, адже це об’єктивна необхідність формування нових для нас ринкових відносин. Важливість теми підкреслюється ще й гостротою проблеми пошуку форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, необхідністю вдосконалення організації бюджетного процесу і зростання ефективності функціонування фінансів місцевих органів влади.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти функціонування трансфертної політики і реалізації міжбюджетних відносин на місцевому рівні в соціально-економічному розвитку адміністративно-територіальних формувань.

Об’єктом дослідження обрано організацію міжбюджетних відносин у даному адміністративному регіоні України.

Мета дослідження. З'ясувати економічну суть бюджету, взаємозв'язок міського та сільських бюджетів з районним, обласним та Державним бюджетами, дослідити перспективні напрямки у вдосконаленні взаємовідносин та особливості бюджетного регулювання між місцевими та Державним бюджетом, світовий досвід міжбюджетних відносин та можливості його впровадження на Україні.

Базою дослідження є теоретичні дослідження українських та зарубіжних фахівців, монографії, публікації в періодиці, статистичні та аналітичні дані, закони, нормативні документи.

1. Міжбюджетні трансферти: види та порядок їх визначення 

Міжбюджетні трансферти поділяються на три групи (стаття 96).

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків:

· дотація вирівнювання дохідної спроможності бюджету;

· трансферти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

 До другої групи належать  трансферти, що надаються для  використання на певну мету  в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про його надання:

· субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з державного бюджету;

· субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою (надається з державного бюджету);

· субвенція на виконання інвестиційних проектів;

· субвенція на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

· субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

· інші субвенції.

 До третьої групи належать  інші трансферти, що надаються  на безоплатній і безповоротній  основі у вигляді дотації.

 З державного бюджету можуть  надаватися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

· дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

· субвенція на здійснення програм соціального захисту;

· субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

· субвенція на виконання інвестиційних проектів;

· інші види цільових субвенцій.

 З державного бюджету кошти, які не матимуть цільового  використання, повинні надаватися  тільки у вигляді дотації вирівнювання. Встановлення для місцевих бюджетів  цільового використання коштів  дозволяє здійснювати контроль за використання місцевими органами влади переданих їм коштів.

 Процес розподілу дотації  вирівнювання, що надається з  державного бюджету місцевим  бюджетам унормовується положеннями  статті 98 Бюджетного кодексу. Метою  встановленого порядку розподілу дотації вирівнювання та коштів, що підлягають передачі в державний бюджет, є пом’якшення територіальних відмінностей у рівні бюджетної забезпеченості, стимулювання діяльності місцевих органів влади, спрямованої на підвищення мобілізації доходів у бюджети, та реалізація державної бюджетної політики через передачу коштів у вигляді цільових трансфертів.

Обсяг трансфертів визначається на основі математично-розрахункової формули. Ця формула враховує основні відмінності між місцевостями в їхній бюджетній спроможності.

 Тому розрахунок трансфертів  стає процессом, не залежним від  особистих інтересів чи уподобань. Отже, два міста у різних областях, що мають однакові показники, отримуватимуть однакові суми  трансфертів.

З метою стимулювання місцевих органів влади до збільшення надходжень держава бере на себе зобов’язання не вилучати з місцевих бюджетів надлишкові кошти у випадку, коли розрахункова видаткова потреба менша, ніж очікувані доходи. З цією метою запроваджується коефіцієнт вирівнювання, нижньою межею якого є 0,6. У разі, якщо законодавчо буде прийняте рішення застосувати коефіцієнт саме у розмірі 0,6, це означатиме, що з кожної надлишкової гривні (перевищення обсягу доходів над обсягом видатків, що враховуються при визначенні міжбюджетного трансферту) бюджет залишить у своєму розпорядженні додаткових 40 копійок. Тобто в разі застосування коефіцієнта вирівнювання, сума зменшення загального обсягу трансферту з державного бюджету у вигляді дотації вирівнювання має дорівнювати загальному обсягу коштів, на який зменшується сума коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів.

 З урахуванням вимог ст. 98 Бюджетного кодексу України та  з метою стимулювання місцевих  бюджетів до нарощування власної  дохідної бази при обчисленні  обсягів трансфертів між державним і місцевими бюджетами у 2003 році застосовується коефіцієнт вирівнювання, значення якого становить 0,9. Внаслідок застосування такого коефіцієнта в залежності від середньорічного темпу зростання фактичних надходжень місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, у місцевих бюджетах додатково залишаються кошти в обсязі 321,5 млн. грн.

 Важливою властивістю цих  формульних трансфертів є те, що вони не залежать від  рівня фактичного виконання доходів  та видатків місцевих бюджетів у наступному бюджетному періоді. Завдяки цьому ці трансферти не позбавляють місцеві самоврядування стимулів заощаджувати на видатках і спонукають їх нарощувати доходи.

 Більше того, хоча місцеві  органи влади, можливо, ніколи і  не будуть цілковито задоволені своїм рівнем доходів, але за формульної системи трансфертів вони бодай можуть бути впевнені в тому, що ставлення до кожного окремого самоврядування з боку держави таке саме, як і до всіх інших, без будь-яких викривлень.

Аналіз результатів застосування формульного порядку розподілу обсягу трансфертів між місцевими бюджетами дозволяє зробити такі висновки.

 Розрахункові видатки на  душу населення, що застосовувалися  для визначення обсягів між  бюджетних трансфертів з державного  бюджету в 2000 році, склали: по бюджетах міст обласного значення в середньому 143 грн. на душу населення, в той час як у районних бюджетах був нижче – 129 грн. Формування місцевих бюджетів у 2001 році було проведено із застосуванням формульної методики, що призвело до тотожності показника середніх видатків на душу урбанізованих та сільських мешканців (171 грн.), як наслідок повного вирівнювання. У 2002 році прогнозні показники видатків на душу населення в міських бюджетах міст обласного значення дещо перевищив рівень цього показника по бюджетах районів, що пояснюється застосуванням Міністерством фінансів коефіцієнту вирівнювання (a) у межах від 0,8 до 1,0 залежно від середньорічного темпу приросту показника обсягу закріплених доходів для бюджетів-донорів.

     2. Порядок та практика надання міжбюджетних трансфертів

Починаючи з 1997 року, надання трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам здійснювалось нестабільно. Це пов'язано з недоотриманням планових надходжень до державного бюджету та намаганнями подолати дефіцит державного бюджету. Не одержуючи заплановані суми дотацій з державного бюджету, обласні бюджети, відповідно, не виконували своїх зобов'язань перед районами та містами. Кінцевим наслідком несвоєчасного та не в повному обсязі перерахування трансфертів з державного бюджету

було зростання кредиторської заборгованості місцевих бюджетів за отримані послуги і товари, зокрема накопичення заборгованості по заробітній платі працівниками бюджетних установ.

Так, виконання плану дотацій склало (у відсотках) у 1997 році – 95,4%, у 1998 – 85,3%, у 1999 – 99,2%. Це стало можливим завдяки запровадженню у 1999 році за ініціативою Комітету Верховної Ради України з питань бюджету нормативу щоденних відрахувань від доходів загального фонду Державного бюджету України, що надходять на рахунки обліку доходів Державного бюджету України на відповідній території.

Динаміка виконання дотацій із загального фонду державного

бюджету до місцевих бюджетів

Дуже важливим кроком стало запровадження в бюджеті 2000 року (стаття 45)стимулів зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні надходжень до державного бюджету. Відтепер місцеві органи влади, в разі забезпечення перевиконання планових показників доходів від загальнодержавних податків, мають право на одержання частки від перевищеного розрахункового обсягу відрахувань до державного бюджету у вигляді додаткової дотації. У 2000 році додаткову дотацію отримали три місцеві бюджети — Сумська і Чернігівська області та місто Севастополь. Загальний обсяг додаткової дотації становив у 2000 році 129,9 млн грн, або 3,3 відсотка від суми основної дотації з держбюджету, яку перераховано до відповідних бюджетів (3996,6 млн грн).

3. Міжбюджетні трансферти  та їх роль у формуванні місцевих бюджетів

Широке за своєю сутністю поняття “трансфертних платежів” у бюджетній сфері трансформується та конкретизується за допомогою поняття “субсидії”. У кожній країні є своя специфіка у наданні субсидій, проте всі їхні різноманітні види можна об’єднати у дві основні групи: безумовні (або загальні) субсидії та умовні (бо спеціальні) субсидії.

Субсидії загального призначення, які на практиці називають дотаціями, надаються місцевим бюджетам з метою їх збалансування. Механізм надання дотацій не потребує цільового використання одержаних коштів і тому не обмежують самостійність місцевих властей. Не випадково, що однією з вимог Європейської хартії місцевого самоврядування щодо формування фінансових ресурсів місцевих властей є надання субсидій, не зумовлених цільовим спрямуванням коштів.

Новим підходом щодо надання бюджетних трансфертів у європейських країнах стало використання дотацій, заснованих на результатах виконання певних програм, а не здійснення фінансування в межах визначеної суми. Це, наприклад, дотації лікувальним закладам з урахуванням кількості лікувальних процедур, школам – на основі результатів іспитів, місцевому громадському транспорту – за ефективністю пасажиро-кілометрів. Такий принцип функціонування бюджетних трансфертів дає змогу досягти вищої якості послуг, що надаються місцевою владою, проте він передбачає постійний контроль.

На противагу субсидій загального призначення субсидії спеціального призначення – субвенції – передбачають цільове використання одержаних коштів. Метою надання субвенцій є фінансування державних програм чи проектів, а також забезпечення органів місцевого самоврядування коштами, необхідними для виконання делегованих повноважень.

Одним з видів міжбюджетних трансфертів у зарубіжних країнах є бюджетні гранти. Основна відмінність грантів від субсидій полягає в тому, що вони мають одноразовий епізодичний характер, тоді як бюджетні субсидії характеризуються систематичністю надання і є постійною невід’ємною складовою процесу бюджетного регулювання.

В Україні згідно з Бюджетним кодексом існують такі види міжбюджетних трансфертів:

1) дотація вирівнювання;

2) субвенція;

3) кошти, що передаються до Державного  бюджету України та місцевих  бюджетів з інших місцевих  бюджетів;

4) інші дотації.

Так, у Державному бюджеті України можуть передбачатись такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання Автономній  республіці Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам  міст республіканського та обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм  соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат  доходів бюджетів місцевого самоврядування  на виконання власних повноважень  внаслідок надання пільг, встановлених  державою;

4) субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

По своїй суті дотації – це трансферти, що передаються з одного бюджету до іншого на безповоротній і безоплатній основі для використання на загальне вирівнювання фінансових можливостей бюджету, що їх отримує [5]. Як правило, дотації вирівнювання служать подвійній меті: забезпечення достатніх доходів місцевих бюджетів з урахуванням їхньої дохідної спроможності та вирівнювання рівнів податкоспроможності місцевих бюджетів з різними обсягами кошика доходів.

Міжнародний досвід доводить, що найефективнішим є розподіл міжбюджетних трансфертів на базі формули. Взагалі існує декілька типів формул розподілу:

· формули, що враховують потреби у видатках та фінансові можливості;

· формули, що враховують лише вирівнювання фінансових можливостей;

· формули, що забезпечують розподіл вирівнюючих трансфертів у рівних частинах на душу населення [6].

Формули першого типу створюють можливості для повного вирівнювання. Вони найскладніші та, можливо, найточніші, але потребують найбільшої кількості даних. Формули двох інших типів ігнорують основний аспект (потреби у видатках або фінансові можливості), але потребують значно меншого обсягу даних.

4. Вдосконалення трансфертної  політики на Україні.

З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи доходи бюджетів розмежовуються між кожною ланкою. В процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

- забезпечення збалансованості  кожного бюджету;

- забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;

• забезпечення необхідними коштами покриття всіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно програми економічного і соціального розвитку.

В країнах з ринковою економікою регіональні бюджети мають досить значну дохідну частину, але не достатню для забезпечення регіону. Тому з вищестоящих бюджетів виділяються дотації, субвенції та надаються субсидії. Дані вище визначення бюджетних трансфертів за змістом покладені нами в основу класифікації прямих бюджетних трансфертів у зарубіжних країнах. Обмовка " за змістом " має тут принципове значення, оскільки в різних країнах один і той же вид прямих бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим колективам: у Росії - це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції - глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах - це один трансферт, який правда, може називатися по-різному: у ФРН - додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі - генеральна субвенція; у Швеції -незв'язана субсидія; у Латвії - бюджетна субсидія була лише один термін -бюджетні субвенції", яким (за змістом) називали бюджетні дотації; з 1996 р. він був замінений на більш адекватний, на наш погляд, термін - бюджетна дотація.

Загалом вважається, що найстабільнішою частиною прямих бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив'язане до доходів бюджету, хоч повної стабільності такий підхід не дає. На наш погляд, найбільшу стабільність з огляду на джерело мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща), Що стосується зв'язаних прямих бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Як бачимо, країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва, Україна) не в змозі забезпечити стабільного джерела ПБТ, а тому віддають перевагу асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету та політичного фактора.

За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн: у Румунії - 79%, Болгарії - 78%, Угорщині - 66%, Латвії - 68%, Словенії - 67%, Великобританії - 77%, у Нідерландах - 60%. У деяких країнах трансферти формують незначну частину доходів місцевих бюджетів: у Швеції - 19%, Франції - 25%, Австрії - 35%, у Данії - 24%.

Що стосується України, то тут нормативна база надання прямих бюджетних трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з прийняттям Бюджетного кодексу надія на прискорення розбудови фінансових відносин між різними рівнями держави, включаючи і прямі бюджетні трансферти, істотно зростає, хоча на наш погляд, їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають конкретизації у спеціальному законодавстві.

Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до Державного бюджету; щорічні асигнування з Державного бюджету. У розвинених країнах перевагу надають першому джерелу, а в країнах з перехідною економікою — часто в міру політичних мотивацій та можливостей бюджету вищого рівня бюджетним асигнуванням. Видаткові нормативи коригуються з урахуванням регіональних відмінностей у вартості надання соціальних послуг, а також регіональних відмінностей у соціально-економічних, а також кліматичних, екологічних та інших екзогенних умовах.

Основна ідея застосування нормативів видатків полягає в тому, що обсяг видаткових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб. Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в тому, що місцеві самоврядування з більшими за середні потребами в соціальних послугах повинні одержувати більший за середній обсяг ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які задовольняють ці вимоги і можуть застосовуватися на практиці, повинні відповідати низці критеріїв. По-перше, потреби, що визначаються за нормативами, мають бути спільними для всіх місцевих самоврядувань. По-друге, ці потреби мають бути такими, щоб можна було їх об'єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між ними і відмінностями в рівні видатків. Насамкінець, необхідно, щоб вони не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим, наскільки місцеві органи влади прагнуть задовольнити ці потреби.

Висновок:

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Прямий розподіл податкових доходів доповнюється перерозподілом шляхом субсидіювання. Бюджетні трансферти використовуються і для вертикального і для горизонтального вирівнювання. Загалом відношення величини трансфертів до власних доходів субнаціональних бюджетів вважається одним з показників збалансованості бюджетної системи.

Досягнення вертикальної збалансованості - перший етап вирівнювання бюджетної системи. Навіть при рівності сукупних доходів (включаючи трансферти) і витрат бюджетів на субнаціональних рівнях як правило, зберігаються істотні відмінності в бюджетному положенні окремих регіонів і територій. Часто це обумовлено чинниками, що не залежать від місцевої влади, наприклад, рівнем економічного розвитку, господарською спеціалізацією, чисельністю і щільністю населення, урбанізацією, наявністю природних ресурсів, природнокліматичними особливостями зони.

Враховуючи світовий досвід, можна зроби такі висновки:

1.Треба створювати нормативну базу для надання прямих бюджетних трансфертів (ПБТ). Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання, рамковий закон про основи надання прямих бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони, де визначилося б, в яких випадках і які види ПБТ можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

2.Слід ширше використовувати  весь спектр видів ПБТ, що практикується  у світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення могло б  мати застосування насамперед  бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому зовсім не обов'язково це приведе до збільшення видатків централізованого бюджету, якщо кошти на народне господарство, що проходять через міністерства, передати частково на місця як фінансову базу для субвенцій. Це дозволить забезпечити їх цільове використання з урахуванням місцевих інтересів. На перших порах співвідношення між незв'язаними та зв'язаними ПБТ може бути на користь перших. В міру підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка бюджетних дотацій поступово може підвищуватися.

3. Джерелом бюджетних дотацій, що  залишатимуться вагомим елементом  ПБТ, доцільно зробити не бюджетні  асигнування, як це практикується  нині, а пул (набір) національних  податків, надходження від яких  характеризується найбільшою стабільністю - ПДВ та прибутковий податок з громадян.

4.Серед механізмів розподілу  бюджетних дотацій перевагу слід  віддати структурній формулі, яка  б включала в себе компонент  вирівнювання. Згідно з рекомендаціями  фахівців Світового банку, на  першому етапі (до 5 років) можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а після нагромадження достатнього досвіду вирівнювання - вирівнюванням за бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі. Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на рівні областей - фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це необхідно тому, що соціально-економічна ситуація в країні у цілому та в окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.

5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити  недоцільно внаслідок абсолютної  недостатності фінансових ресурсів  навіть у розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити  в дію після більш-менш тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того, міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити до них внески.

6.Фіскальна незбалансованість  по вертикалі спостерігається в тих умовах, коли національний уряд зберігає за собою всі основні та найпродуктивніші податкові бази, залишаючи недостатні фіскальні ресурси місцевій владі внаслідок чого обов’язкові видатки місцевої влади перевищують наданій їй ресурси (статичний дисбаланс); з розвитком економіки країни обов’язки місцевої влади щодо видаткової частини бюджету зростають швидше, аніж податкові надходження (динамічний дисбаланс);

7. Відновлення горизонтального  фіскального балансу передбачає  обов’язкове надання місцевими владами однакового рівня суспільних благ для індивідуума кожної окремої політичної юрисдикції, незважаючи на рівень податкоспроможності територій;

8. Гарантоване постачання суспільних  благ повинно здійснюватися національним  урядом, тобто передбачається мінімальний обсяг суспільних благ, забезпечуваних національним урядом, для кожної території, незважаючи на її податкоспроможність;

9. Макроекономічні цілі повинні  досягатися виключно за рахунок  централізованих засобів; ефективна  система трансфертів повинна відповідати слідуючи критеріям: достатність доходів, зусилля спрямовані на стягнення податків і контроль видатків, справедливість, прозорість і стабільність.

Список використаної літератури:

1. Конституція України.–К.: “Вікар”.–1996.

2. Бюджетний кодекс // Відомості Верховної Ради -2001. - №37-38.

3. Закон України "Про Державний  бюджет на 1999 рік". // Фінанси України -1999. - №3-ст17

4. Закон України "Про Державний  бюджет на 2003 рік". // Відомості  Верховної Ради 2002- №3 –ст.25

5. Закон України "Про Державний бюджет на 2001 рік". // Відомості Верховної Ради 2001 -2000. - №14-16 –ст.17

6. Закон України "Про Державний  бюджет на 2002рік". // Відомості  Верховної Ради 2002 -2001. - №14-16 –ст.17

7. Закон України "Про місцеве  самоврядування в Україні" // Відомості Верховної Ради – 1997. - №24 - ст.170.