Миколаївська область

                           Реферат

                  На тему : Миколаївщина          

                  

      

 

«Якщо перейти Борисфен, перша від моря країна - Гілея,

 

якщо йти нагору від неї - там  живуть скіфи-хлібороби,

 

 яких елліни, що живуть біля річки Гіпаніс,

 

звуть борисфенітами, а самих себе ольвіополітами...»..

 

Геродот

 

                                                         

                                                                                         

                                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаївщина - це благодатний  край, де жаркий родючий степ зустрічається  з прохолодою чорноморських хвиль, терпкі запахи чебрецю й полину змішуються із солоним рибним вітром морських просторів. Порізане цілющими лиманами - залишками древніх рік - узбережжя древнього Євксинського Понту. Вікно в середземноморський історичний простір, колиска європейської цивілізації. Житниця України. Край суднобудівників і хліборобів. Це безліч куточків для створення туристичних маршрутів та об`єктів відпочинку.

 

На території сучасної Миколаївської області перші  відомі поселення з'явилися наприкінці пізнього палеоліту, близько 20 тисяч  років тому на берегах річок Південний  Буг та Інгул, в середній течії. У VII-I століттях до нашої ери. причорноморські степи населяли іраноязичні племена скіфів, що прийшли зі сходу.

 

У ті ж часи сюди почали переселятися греки, які заснували  своє перше поселення на острові  Березань, згодом вони створили безліч поселень, найвідомішим з яких було місто-держава Ольвія, заснована на Миколаївщині в VI столітті. Поряд з дністровської Тірою, Ольвія була найбільшим торговельним, економічним і культурним центром Північного Причорномор'я.

 

У I-III століттях край завоювали  римляни, на зміну яким у III столітті прийшли готи, а в кінці IV століття сюди мігрували зі сходу гуни. Періодично в VI-IX століттях у цих краях з'являлися племена кочівників - авар, хозар, болгар, угорців.

 

З перших століть нашої  ери ці землі поступово заселяли слов'янські племена, у північних районах області мешкали ранньослов'янські племена черняхівської культури, а в кінці X століття територія де, розташована нинішня Миколаївська область, увійшла до складу Київської Русі і стала її південною окраїною.

 

Тут же в Х столітті господарювали орди печенігів, половців, яких у XIII столітті витіснили татаро-монгольські завойовники.

 

У XIV-XV століттях ці землі  недовго належали до Великого Князівства Литовського, але в кінці XV століття територія краю перейшла під контроль Кримського ханства і протягом трьох століть відносилась до малонаселеного «Дикого Поля». XVIII століття було ознаменовано рядом російсько-турецьких війн, метою яких було звільнення споконвічно слов'янських земель від Ісламської Імперії.

 

Звільнивши територію  між річками Дніпро і Південний Буг і отримавши право безперешкодного плавання по Азовському і Чорному морях, Росія приступила до створення флоту.

 

З кінця XVII століття розвиток краю було нерозривно пов'язаний з утворенням Запорізької Січі. Незважаючи на небезпеку, запорізькі та Прибузькі козаки вперто просувалися до моря. Вони будували тут свої хутори, влаштовували переправи через ріки, утворюючи острівці хліборобської культури. Степ, на якому розвивалося землеробство, поступово об'єднався з морем.

 

 Сучасна територія області між Бугом і Дніпром повністю увійшла до складу Росії після російсько-турецької війни 1768-1774 рокiв, а територія на захід від Бугу - тільки з Ясським договором 1791 року.

 

У 1778 році в гирлі річки  Дніпро були заснованi перший чорноморський док  і місто Херсон.

 

А через 10 років в гирлі  річки Інгул був закладений ще один док - Інгульський, навколо якого  швидко виросло місто. За наказом  генерал - губернатора Новоросійського  краю князя Григорія Потьомкіна нове місто отримало ім'я Миколаїв 27 серпня 1789 року на згадку про здобуту в 1788 році російськими військами перемоги - взяття турецької фортеці Очаків у день святого Миколая, покровителя моряків. Цю дату вважають днем народження міста.

 

Будувалося місто за спеціально складеним планом - із прямими вулицями й кварталами правильної форми. Цей план був складений в кінці XVIII століття російським зодчим Іваном Старовим. Завдяки діям генерал - губернатора Б. А. Глазенапа, в 1862 році було отримано дозвіл на відкриття Миколаївського порту для іноземних кораблiв, митниці та іноземних консульств. Це сприяло розвитку міста, і в кінці XIX століття Миколаїв по загальному обсягу морської торгівлі займає третє місце, а за обсягом продажу зерна - перше місце в Російській імперії і третє в світі.

 

У 90-ті роки XIX столiття мiсто Миколаїв перетворилося на великий промисловий центр. Тут зосереджувалися суднобудівні верфі, заводи сільськогосподарського машинобудування. Роль області ще більше зросла з відкриттям у 1862 роцi Миколаївського морського порту, що спеціалізувався на перевезенні зерна. У 1920 роцi  утворена Миколаївська область, в 1922 роцi її територія ввійшла до складу Одеської губернії, а в 1923-1930 роках  була  розділена  між Миколаївським, Первомайським, Одеським і Херсонським округами. В 1932 - 1937 роках територiя Миколаївщини входила до складу Одеської області, але з 22 вересня 1937 року область знову відновлена і з 1954 року існує в сучасних межах.

 

Один з найстаріших  і найкрасивіших міст півдня України - Миколаїв продовжує жити і розвиватися під заступництвом свого янгола - хранителя Святого Миколая.

 

На території області  проживають представники понад 100 національностей. Найбільш численні українці, росіяни,  а також молдавани, які проживають в основному в північних районах  області. Серед представників інших національностей найбільш численними є білоруси і болгари.

 

З історії Миколаївщини стає зрозуміло, що на формування культури цього краю вплинула історія багатьох держав.

 

Виключенням не стала  і кулінарія даного регіону, в  ній можна знайти багато спільного з кухнею інших народів.

 

В цьому краї можна  знайти багато страв запозичених  з російської кухні, це в основному  першi страви - супи та борщі,  причому  вони тут відрізняються великою  кількістю компонентів, завдяки  цьому дуже густі і наваристі.

 

Також до особливостей цього  краю можна віднести часте вживання в їжу каш, приготовлених з  різної крупи, а також різних страв  з картоплі.

 

Ще однією російською стравою вважається кисіль,  це не напій і не їжа, а щось середнє  між ними. Густий напій п’ється як гарячим, так і холодним, він допомагає підтримувати сили і зігріватися в холодну пору року.

 

В кулінарії цього  регіону також відчувається значний  вплив молдавської кухні. Характерними ознаками цього є гострий смак, надзвичайно привабливий вигляд приготовлених страв і широке використання бринзи, кукурудзяного борошна, томата, часнику, пряних трав. В основу перших страв тут дуже часто входить хлібний квас, що надає їм приємний смак. Також для приготування  тут використовують велику кількість різноманітних овочів та фруктів.

 

Але не можна забувати й про українську кухню. Головною особливістю якої в цьому регіоні  є дуже багатий асортимент м’ясних  блюд – тут і домашні ковбаси, і котлети, крученики, холодець, битки  і січеники.

 

Ну і звичайно ж  тут люблять сало, його використовують  для приготування різноманітних страв, а також подають як закуску з часником, з цибулею i огірками, салом шпигують кров’яну ковбасу, запечене м’ясо.

 

Отже стає зрозумілим, що цей регіон дуже різноманітний, він  увібрав в себе культуру багатьох держав. І щоб насправді зрозуміти Миколаївщину її неодмінно потрібно відвідати самому, щоб переконатися у її чарівності.

 

Своєрідна і насичена подіями історія степового Причорномор'я. Як свідчать археологічні розкопки, ще 15 тисяч років тому на території нашого краю жили люди. З початку першого тисячоліття до нашої ери, змінюючи або витісняючи одне одного, на берегах Чорного моря селилися племена землеобробної трипільської культури, кіммерійці, скіфи, сармати, греки. Залишки цих поселень та пам'ятки культур збереглися до наших часів. Найвідомішою з них є Ольвія - колишнє античне місто - держава, засноване ще в VI столітті до нашої ери.

 

 

 

Регіон характеризується тривалим теплим періодом з середньодобовою  температурою повітря на узбережжі  моря +15 градусів. Природно-кліматичні умови, значні рекреаційні ресурси області сприяють розвитку санаторно - курортної галузі. Основними природними рекреаційними ресурсами області є морські піщані пляжі (понад 70кг),мальовничі ландшафти берегів Південного Бугу та численних водосховищ, джерела мінеральної води, запаси лікувальних грязів, особливо Тилігульського та Бейкушського лиманів.

 

Як рекреаційне джерело  в області використовується понад 11 тис. га лісових масивів. В області  нараховується понад 120 територій  та об'єктів природно-заповідного фонду, регіональні ландшафтні парки "Кінбурзька коса" та "Гранітно-степове Побужжя", частина Чорноморського біосферного заповідника, 45 заказників, 42 пам'ятки природи, близько 19 парків.

 

Миколаївський зоопарк  є одним з найкрасивіших в Україні. Визначна пам'ятка грецьких поселень на території Миколаївщини - залишки давньогрецького міста - держави, що проіснувало тисячу років. Зараз це відомий державний заповідник "Ольвія".

 

 

 

 

 

 

Миколаївський зоопарк – один з  найстаріших зоопарків України, заснований 26 квітня 1901 року міським головою Миколою Павловичем Леонтовичем. В основі його зібрання була прекрасна колекція акваріумних риб, плазунів, екзотичних птахів... До революціїї зоопарк був особистою власністю міського голови і розміщувався в його будинку.

      Вже на той час  колекція нараховувала понад  1000 екземплярів, зокрема 50 видів  риб і земноводних і була  широко відома в Росії і  в Європі.

      1918 року зоопарк  перейменовано на Державний акваріум  – зоосад, М. Леонтович став його директором.

      З великими втратами  Акваріум пережив громадянську  війну. 25 червня 1922 року відбулося  друге його урочисте відкриття.  Відвідання на той час були  безплатними. 

      1925 року при Акваріумі  було відкрито зоологічний відділ, і він став іменуватися Акваріум-Зоосад. Територія була збільшена до 0,75 га. Побудовані вольєри для копитних тварин, клітки для хижаків, розбитий парк.

      У березні 1934 року  Н.П.Леонтовіча зняли з посади  директора, а в липні 1937 року  арештували. Дата і місце його смерті напевно не відомі. Ім'я Миколи Павловича Леонтовича – міського голови і засновника зоопарку на довгі роки було забуто. Більше 20 років знадобилося Володимиру Топчому, щоб повернути це ім'я нащадкам.

      Перед війною Акваріум-Зоосад  був широко відомим в країні, і його показували почесним гостям міста. На перше січня 1941 року Акваріум-Зоосад налічував 135 видів тварин: ссавців – 27 видів, птахів – 37, плазунів – 8, риб – 62.

      16 серпня 1941 року  до міста увійшли німецько-фашистські  війська. Зоопарк не був евакуйований. Під час всіх років окупації зоосад був відкритий для відвідувачів. У роки війни колекція частково була втрачена. У післявоєнні роки зоосад відновили. 1948 року Акваріум-Зоосад було перейменовано в Миколаївський зоопарк.

      У 60-і роки колекція  тварин налічувала понад 200 видів,  близько 2000 екземплярів. Загальна  площа приміщень для тварин  складала всього лише 1267 кв. м.  Весь зоопарк можна було обійти  за півгодини. Територія була  чиста і доглянута, але практично  всі споруди вимагали капітального ремонту. Зоопарк знаходився в самому центрі міста, і для розширення території не було ніякої можливості. br/>      До кінця 60-х років у колекції налічувалося вже 213 видів. Скупченість тварин на площі 7417 кв. м. була дуже велика. 19 березня 1968 року Виконком Миколаївської міської ради депутатів трудящих ухвалив рішення № 408 «Про відведення земельної ділянки Миколаївському зоопарку під будівництво зоопарку за рахунок території парку Ленінського району» площею 10 гектарів. Надалі ця площа була збільшена до 19 гектарів.

      1970 року почалося  будівництво на новій території  методом народного будівництва.  Більше 100 організацій міста і  області вели будівництво. Під  час будівництва вольєрів почалося  «велике переселення звірів».  Дуже важливо було облаштувати для тварин нові житла, щоб вони відчували себе комфортно: заповнити вольєри гротами, притулками, стовбурами дерев для лазіння тощо. Необхідно було привести в порядок парк. Першими на нову територію 11 травня 1977 року переїхали мавпи. 1978 року на площі перед зоопарком була встановлена скульптура «Мауглі і Багіра», що стала емблемою зоопарку. Автор скульптури Інна Макушина. Це був кращий зоопарк СРСР того часу.

      За результатами  роботи, Миколаївський зоопарк першим  серед зоопарків України 1993 року було прийнято в Європейську Асоціацію Зоопарків і Акваріумів (EAZA).

      2001 року зоопарк  відзначив своє сторіччя. Рішенням  міськвиконкому ювілейний 2001 рік  було оголошено в місті Роком  зоопарку.

      13 січня 2001 року  було піднято біло – зелений прапор з зображеними на ньому слідами тварин і логотипом зоопарку – казковими героями Мауглі і Багірою. Архітекторами Ольгою і Вадимом Поповими повністю була реконструйована площа перед зоопарком. Художником Володимиром Пахомовим були викувані і встановлені нові ворота. 9 вересня 2001 року відбулося урочисте відкриття нової площі і пам'ятника засновнику зоопарку М.П.Леонтовичу. Автори пам'ятника – Інна, Юрій і Віктор Макушини.

      На честь 100–річчя  Миколаївського зоопарку викарбувано 30 тисяч монет номіналом дві гривні: на лицевій стороні монети зображені унікальні мешканці зоопарку, а на зворотній – відома скульптура “Мауглі і Багіра”. Укрпошта випустила тираж ювілейних конвертів з маркою.

      У жовтні 2002 року розпорядженням міського  голови В.Д. Чайки директором  зоопарку був призначений Володимир  Миколайович Топчій. Він прийшов  до зоопарку 1965 року, у гурток  юннатів. Із 1978 року працював екскурсоводом,  науковим співробітником, заввідділами приматів і хижих тварин, заступником директора зоопарку з зооветчастини.

      Пройшло  вже більше тридцяти років  з того часу, як був побудований  зоопарк на новій території.  Багато будівель і вольєрів  за ці роки морально і фізично  застаріли. Багато в чому змінилися вимоги до умов утримання тварин. Необхідно було упроваджувати в життя нові концепції нового зоопарку.

      Протягом 2002 – 2010 років проведено ремонт  і реконструкцію багатьох приміщень,  відкрито нові експозиції тварин. Територія зоопарку – 18,4813 гектарів, у ньому працює 232 співробітники. Можна сказати, що в Миколаєві вже є ботанічний сад. Щороку привозять і висаджують рідкісні види рослин з ботанічних садів України. Колекція дерев і чагарників зараз налічує близько 400 видів і порід. Парк прикрашений скульптурами з дерева, граніту, мармуру.

      Рік  за роком фахівці зоопарку  займаються комплектуванням колекції. Сьогодні вона налічує близько  460 видів 5690 особин, з них 220 видів,  занесених в Міжнародну Червону  книгу. Це найбільша колекція в Україні. Більше 90 видів тварин, усіх українських зоопарків, представлені тільки тут. Зоопарк бере участь у 28 Європейських програмах (ЕЕР) з розведення рідкісних видів тварин. Для того, щоб повністю ознайомитися з колекцією зоопарку, необхідно провести в ньому день.

      Кожного  разу зоопарк дивує чимось  новеньким: чого варта хоча  б “Дідова хата”! Під стріхою  – чиста мазанка з підведеною  сажею призьбою, з просторим двором, копицею сіна, возом з конем.  З – за рогу садиби вибігають  кізочки, з мініатюрної кошари бекають кучеряві ягнята, попідтинню гелгочуть гуси, хазяйновито крокує півень на чолі зграйки курочок… Цих тварин можна погладити і погодувати. «Дідова хатина» стала улюбленим місцем відвідувачів зоопарку.

      А ось  павільйон, де живі тропічні метелики у вільному польоті, тераріум з живими павуками, скорпіонами…. Всього в єкспозиції 52 види безхребетних. Заходьте, тільки цур, не чіпати.

      На вході  до зоопарку відвідувачі читають  напис “Найкращий в Україні  зоопарк”, і він дійсно найкращий. Миколаївський зоопарк 2003 року був нагороджений «Кришталевим Рогом достатку» від Міжнародного Академічного Рейтингу популярності і якості «Золотая Фортуна». 2004 року він став переможцем першого Всеукраїнського конкурсу “100 кращих товарів і послуг» і отримав Державний Знак якості.

      Вищим  ступенем інтеграції і об'єднання  зоопарків миру є WAZA – Всесвітня  Асоціація Зоопарків і Акваріумів. Влітку 2003 року наш зоопарк удостоївся  честі бути прийнятим в WAZA. Там ми представили не тільки  наш зоопарк, але і місто Миколаїв, і Україну, оскільки наш зоопарк є єдиним членом WAZA від нашої країни.

      2006 року, до 105–річчя зоопарку, на площі  перед зоопарком відкрито Пам’ятний  знак співдружності зоопарків,  для якого була доставлена  земля з 50 зоопарків 30 країн зі всіх континентів. На суміші цієї землі ростуть квіти як уособлення девізу Миколаївського зоопарку: «Тільки нашими загальними зусиллями ми збережемо світ диких тварин».

      Із 1937 року  в зоопарку працює гурток юних  біологів, в якому школярі вивчають життя диких тварин. До 70-річчя гуртка юних біологів відбулася Міжнародна конференція, в рамках якої проводився конкурс імені Миколи Леонтовича, в якому взяли участь більше 200 юннатів з України, Білорусі, Росії, Прибалтики, Казахстану.

      Більше 5 років у зоопарку проводяться заняття з зоотерапії для дітей-інвалідів, хворих на аутизм, ДЦП, з затримкою розвитку.

      2008 року  виповнилося 20 років музею історії  Миколаївського зоопарку, творцем  і хранителем якого є директор  зоопарку В.Н.Топчій. У колекції музею представлені документи, особисті речі директорів зоопарку. Великий інтерес представляє колекція черепів і опудал тварин, які колись жили в зоопарку, яєць птахів і плазунів.

      2009 року  зоопарк отримав свій гімн. Він  був презентований на день народження зоопарку. Автор музики і слів – Ю.Ю.Храмов. Цього ж дня відбулося відкриття мармурових скульптур левів біля входу в зоопарк, приурочене до 220-річчя міста Миколаєва.

      19 грудня 2007 року Всеукраїнським фондом  «Українське народне посольство» директор Миколаївського зоопарку В.Н.Топчій був нагороджений Орденом Святого Миколи Чудотворця 3-го ступеня, а колектив – Золотою медаллю «За високий професіоналізм».

      11 вересня  2009 року Указом Президента України  В.Н.Топчію присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

      Зоопарк  став основною визначною пам'яткою  міста. 

      2011 року  Миколаївський зоопарк відзначить  свій стодесятилітній ювілей. За  ці роки він пережив падіння  і підйоми, невдачі і успіхи. За ці 110 років зоопарк не мав жодного вихідного дня: і в дні революцій, і в дні громадянської і Вітчизняної воєн. Навряд чи є в нашому місті ще така установа.

      Миколаївський  зоопарк завжди радий вам!

 

 

 

 

Ольвія (щаслива) - найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, заснована вихідцями з Мілету в 647—646 р. до н. е…

 

Античний Поліс, розташований біля села Парутине Очаківського району Миколаївської області. Був заснований вихідцями з міста Мілет (сучасна  Турція) у VI ст. до н.е. та проіснував до IV ст. н.е. За період існування місто пережило багато історичних подій, заснування колонії ії розквіт та занепад, противагу македонському полководцю Олександра Македонського (Великого) – Запіріона, входження до складу Понтийської держави Мітрідата VI Евпатора, гетський розгром, відбудова на початку нової ери, відродження та входження до провінції Нижня Мезія Римської Імперії та повне знищення під час гуннського пересування по території Південної України.

 В архітектурному плані кожен етап життя міста репрезентовано різноманітними спорудами. Починаючи з перших помешкань переселенців (землянок та напівземлянок), монументальних кам’яних споруд житлового, оборонного та культово-суспільного призначення. Після більш ніж вікового археологічного вивчення античної пам’ятки, нам відомо багато залишків житлових будівель різного часу, фундаменти мурів та башт навколо міста та цитадель римського часу, комплекс Гімнасія - школи, Дикастерія – суду, Агори – центральна адміністративна та торгівельна площа, Теменос – культова ділянка з залишками головного алтаря міста, храмів Афродіти, Аполлона, Зевса. Частина міста у наслідок підйому рівня Чорного моря затоплена водами Дніпро-Бузького лиману, під якими виявлені припортові квартали та порт стародавнього міста. Некрополь міста представлено глиняними та кам’яними склепами- два кам’яні склепи це склеп Евресивія та Аретти і Зевсів курган – єдині кам’яні споруди цього функціонального призначення у Північно-Зачідному Причорномор’і, один з яких реконструйований (Евресивія та Аретти) в перше на пострадянському просторі.

 

Ця пам’ятка є унікальна  с точки зору археології, історії, культури.

 

Протягом тисячі років  люди мешкали на вказаної території, залишивши після себе унікальні  споруди та будівлі. Слід відмітити, що увесь комплекс Ольвійського полісу на відміну від інших пам’яток античної епохи (Тіра, Херсонес, Пантикопей…) не забудована сучасним містом. Вся територія поселення та частина некрополю є Національним історико-археологічним заповідником.

 

 

 

 

Кам’янець Подільський  – місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність та унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту і містобудівної структури середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему, що не має аналогів у Європі…

 

 

 

До творення неповторного архітектурного вигляду Кам’янець-Подільського у різні періоди його історії  доклали майстерності архітектори  й скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини  та ін. Сьогодні чимало туристів захоплюються вдалим поєднанням міцних оборонних мурів міста, Старого замку (XII–XVIII ст.) та високих стрімких скель каньйону річки Смотрич. Надзвичайно привабливий для любителів фортифікації і комплекс укріплень Нового замку, збудований у XVII ст., що є єдиним збереженим зразком такого типу споруд нідерландської школи. Неабиякий інтерес викликає й унікальний Замковий міст, що сполучає Старе місто із Замковим комплексом.

 

До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, надіслані Папою Римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця завглибшки 40 м і діаметром 5 м, видовбана у скелі. У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано панораму оборони замку 1672 р. під частурецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета, відчувши себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

 

Сьогодні, за попередньою, домовленістю, можна стати учасником нічної театралізованої екскурсії Старою фортецею. Екскурсію у вежах (баштах) і підземеллях фортеці проводить кам’янецький «староста» та його «свита», які цікавими розповідями, піснями, танцями не лише знайомлять екскурсантів з історією замку та озброєнням, а й створюють неповторне відчуття подорожі у часі. Відвідувачі фортеці мають змогу поїздити верхи на конях, постріляти з арбалетів та луків, власноруч викарбувати пам’ятну монету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мало хто знає про  такий дивовижний об’єкт як Кінбурнська коса, тим паче мало хто бував там. У той же час ця надзвичайна місцевість є ідеальним місцем для охочих повністю відпочити від цивілізації та любителів екстремального відпочинку…

Кінбурнська коса – унікальний півострів-заповідник з піщаними пляжами, зеленими лісами та первозданною природою, який знаходиться на межі Дністрово-Бузького лиману та Чорного моря. Назва виникла від тюркського “кін” – волос та “бурун” – мис.

 

Недоторканість коси, її захищеність від великої кількості туристів, зумовлюється відсутністю доріг та суцільними пісками, адже добратися туди можна лише на катері з м. Очаків чи на автомобілі підвищеної прохідності.

 

Мільйони років ріки руйнували Український кристалічний щит, зносили матеріал вниз по течії, акумулюючи його, створювали піщане тіло, яке має довжину біля 40 кілометрів та ширину 8-10 кілометрів. На площі часто зустрічаються еолові форми акумуляції – дюни, бархани, які в даній місцевості називаються кучугурами. Демонструючи алювіально-еолові акумулятивні процеси, тіло коси має велику геологічну цінність в розумінні процесів седиментації теригенного матеріалу та відтворення палеогеографічного стану регіону.

 

Кінбурнська коса “обвита” великою кількістю міфів та легенд, які розповідають про мудру та непереможну зміїноногу царицю, сміливих та красивих амазонок. Тісно пов’язана ця територія з історією та культурою античного світу: наприклад, за однією з легенд біля берегів коси відбулася грандіозна морська битва, в якій переміг Ахілл, а інші легенди розповідають про те, що на косі височів храм богині Деметри.

 

В XV сторіччі у західній частині Кінбурнської коси турками  була збудована фортеця для охорони  Дністровського лиману і узбережжя  Чорного моря та боротьби з нападами козаків. Згідно з історичними джерелами, у 1787р. армією Суворова на території півострова, якраз біля фортеці, був розгромлений турецький десант. Це були останні свідчення, подальша доля фортеці лишається невідомою.

 

Споконвіку чумаки на повільних волах по Чумацькому шляху  приїздили сюди за сіллю. На своїх возах вони привозили пилок та насіння рослин з інших регіонів України – Полісся, Наддніпрянщини, Волині та ін.

 

 

 

І по сьогоднішній день можна  прослідкувати за цією дивовижною

рослинністю – дуби, берези, ясени та багато інших, не характерних для цієї місцевості рослин, указують на шляхи їх пересування. Багато рослин, близько 150 видів, мають наукову цінність та практичний інтерес.

 

Недоторканість та захищеність  території зумовили також існування  надзвичайно багатої фауни: тут  нараховується близько 300 видів птахів, 45 видів ссавців, 9 видів рептилій, 5 видів амфібій, 40 видів риб, тисячі видів комах.

 

Більшу частину території  коси займає регіональний ландшафтний  парк “Кінбурнська коса”. На півострові знаходяться солевидобувні озера. Існує велика кількість солоних і прісних озер, границя між якими представлена лише невеликими відрізками суходолу. Багато хто приїздить сюди для лікування суглобних хвороб в озерах лікувальної грязі.

 

 

Всі вказані факти  підкреслюють історичну, геологічну, культурну і археологічну цінність об’єкту.

 

Для демонстрації та правильного  використання всіх принад Кінбурнської коси необхідно створити туристичну інфраструктуру – відпрацювати маршрути, створити сервісну службу, чітко відмежувати  природоохоронні території, забезпечити надання інформації тощо. Однак, найважливіше при цьому - не забуваючи про первозданний стан місцевості, докладати максимум зусиль для збереження унікальності й неповторності коси.ї