Мiжнародний валютний фонд та його відносини з Україною

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Міжнародний валютний фонд 5

1.1. Функції, цілі та структура органів 5

1.2. Основні механізми кредитування 8

2. Співробітництво України з МВФ 11

ВИСНОВКИ 14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 16

ВСТУП

За останні  роки Україна активізувала своє співробітництво з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Це зумовлено як політичними чинниками (постійні перевибори, зміни зовнішньополітичних векторів, надмірної бюрократизацією управлінського апарату держави, корупцією в органах влади та ін.), так і економічними (необхідність розрахунків за енергоресурси, світова фінансова криза та її наслідки, повільний розвиток економіки в цілому). Ці негаразди змушують керівництво країни брати кредити в МВФ. Метою яких є покриття дефіциту бюджету та збільшення валютних резервів Нацбанку.

При наданні  кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається  принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних  кредитних та валютно-розрахункових  відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний  внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому  господарстві. Відносно до розміру  квот визначається «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг  її можливих запозичень. Квота України  на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для  України було визначено у розмірі 911 млн. дол. США. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.

Рішенням  Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передбачено зростання сумарного  капіталу МВФ до 210943,0 млн. СДР проти 145321,0 млн. СДР. Унаслідок цього квота України в МВФ зросла з 997,3млн СДР до 1372,0 млн., що дає змогу помітно розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши  членом МВФ, Україна водночас увійшла  до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд. дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн. дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку  діяльності МВФ, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи  міжнародних фінансових приватних  ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і  для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40-50-ти років одним з  найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація  приватного фінансового ринку. І  сьогодні більшість розвинутих країн  не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти  відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу  на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно  з офіційних джерел. А головне офіційне джерело – це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні [1].

1. Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд, МВФ (англійською IMF) – спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 39-ма державами [1], з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США. МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 28-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

МВФ є  інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому  її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн які розвиваються неодноразово піддавалася критиці.

1.1. Функції,  цілі та структура органів

МВФ виконує  наступні основні функції (рис. 1):

рис.1

Офіційними  цілями МВФ є:

1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;
2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;
3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;
4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;
5. тимчасово надавати державам-членам засоби в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

Реалізацію  цілей та виконання функцій МВФ здійснюють його органи, які мають наступну структуру.

Вищий керівний орган МВФ – Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить – вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в будь-який час.

В МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн  членів впливати на діяльність Фонду  через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна  держава має 250 «базових» голосів  незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість яка спроможна приймати рішення провідним державам.

Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або  стратегічне значення, – «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85 % голосів країн-членів). Не дивлячись на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, тому що для прийняття яких необхідно максимальної більшості (85 %). Це значить, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Відносно країн які розвиваються. То за наявності скоординованих дій, теоретично, вони також мають можливість блокувати прийняття рішень які їх не влаштовують. Але досягти узгодженості великій кількості різнорідних країн досить складно. На зустрічі керівників Фонду в липні 2004 року прозвучав намір «розширити можливість країн які розвиваються і країн з перехідними економіками більш ефективно брати участь в механізмі прийняття рішень в МВФ».

Важливу роль в організаційній структурі  МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК (International Monetary and Financial Committee, IMFC). З 1974 р. до вересня 1999 р. його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії два рази на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку – Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду Joint IMF – World Bonk Development Committee.

Рада керуючих делегує більшість  своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ  МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного  курсу.

Виконавча рада МВФ обирає на п'ятирічний  термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду (на вересень 2004 р. – близько 2700 чоловік з більш ніж 140 країн). Він повинен бути представником однієї з європейських країн. Директор-розпорядник (з листопада 2007 р.) – Домінік Стросс-Канн (Франція), його перший заступник – Джон Ліпскі (США).

1.2. Основні механізми кредитування

1. Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в МВФ в межах 25 % квоти, називалася до ямайської угоди «золотою», з 1978 р. – резервною часткою (Reserve Tranche). Резервна частка визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою, яка знаходиться на рахунку Фонду національної валюти даної країни. Якщо МВФ використовує частину національної валюти країни-члена для надання кредиту іншим країнам, то резервна частка такої країни відповідно збільшується. Непогашена сума позик, наданих країною-членом Фонду в рамках кредитних угод ГСЗ і НСЗ, формують її кредитну позицію. Резервна частка і кредитна позиція разом складають «резервну позицію» країни-члена МВФ.

2. Кредитні частки. Засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки (у випадку її повного використання авуари МВФ в валюті країни досягають 100 %), поділяються на чотири кредитні частки, або (Credit Tranches), які становлять по 25 % квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитної частки є обмеженим: сума валюти країни в активах МВФ не може перевищувати 200 % її квоти (враховуючи 75 % квоти, яка внесена відповідно до підписки). Таким чином, гранична сума кредиту, яку країна може отримати в Фонді завдяки використання резервної і кредитної частки, становить 125 % її квоти. Але угода надає МВФ право призупиняти це обмеження. На цій підставі ресурси Фонду у багатьох випадках використовується в розмірах, які перевищують зафіксовану в уставі межу. Тому поняття «верхні кредитні частки» (Upper Credit Tranches) стало значити не лише 75 % квоти, як в початковий період діяльності МВФ, а суми, які перевищують першу кредитну частку.

3. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) (з 1952 р.) забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою відкриття кредитної лінії. Якщо використання першої кредитної частки може бути здійснено у формі прямого придбання іноземної валюти після схвалення Фондом її запиту, то виділення коштів понад верхню кредитну частку відбувається шляхом домовленості з країнами-членами про резервні кредити. З 50-х і до середини 70-х рр. угоди про кредити стенд-бай укладалися строком до 1 року, з 1977 р. – до 18 місяців і навіть до 3 років в зв'язку з збільшенням дефіцитів платіжних балансів.

4. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на більш тривалий період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток. Підставою для звернення країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках розширеного кредитування є серйозні порушення рівноваги платіжного балансу, які були спричинені несприятливими структурними змінами в виробництва, торгівлі або цін. Розширені кредити зазвичай надаються на три роки, за необхідністю – до чотирьох, визначеними порціями (траншами) через певні проміжки часу – раз на півріччя, щоквартально або (в деяких випадках) щомісячно. Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених кредитів є сприяння країнам-кленам МВФ в реалізації макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Фонд вимагає від держави-позичальника виконання певних умов, до того ж їх жорсткість збільшується поступово з переходом від однієї кредитної частки до іншої. Деякі умови необхідно виконати до моменту отримання кредиту. Зобов'язання країни-позичальника передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в Листі про наміри (Letter of intent) або Меморандумі про економічну і фінансову політику (Memorandum of Economic and Financial Policies), які подаються до МВФ. Процес виконання зобов'язань країною, яка отримала кредит контролюється шляхом періодичної оцінки передбачених домовленістю спеціальних цільових критеріїв реалізації (Performance criteria). Ці критерії можуть бути або кількісними (відносяться до певних макроекономічних показників) або структурними (відображають певні інституційні зміни). Якщо МВФ прийме рішення. Що країна використовує кредит не за призначенням, не виконує взятих на себе зобов'язань, в цьому випадку Фонд вправі обмежити її кредитування або відмовити в наданні наступного траншу. Таким чином, цей механізм дозволяє МВФ здійснювати економічний тиск на країни-позичальники.

На відміну  від Світового банку, діяльність МВФ зосереджена на відносно короткострокових макроекономічних кризах. Світовий банк надає кредити тільки бідним країнам, МВФ може кредитувати будь-яку  країну з числа членів, яка відчуває нестачу іноземної валюти для  покриття короткострокових фінансових зобов'язань [2].

2. Співробітництво  України з МВФ

Україна є повноправним членом Міжнародного валютного фонду з 3 вересня 1992 року, до якого вона приєдналася згідно із Законом України «Про вступ  України до Міжнародного валютного  фонду, Міжнародного банку реконструкції  та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації  розвитку та Багатостороннього агентства  по гарантіях інвестицій» від 03.06.1992 №2402-XII.

Згідно  з цим Законом Кабінету Міністрів України (КМУ) надаються повноваження вирішувати всі питання, що стосуються вступу України до МВФ. Після прийняття України до Фонду на КМУ покладається виконання усіх зобов'язань щодо участі її в Департаменті Спеціальних прав запозичення Фонду і вчинення всіх дій, необхідних для виконання Україною цих зобов'язань.

Підписання та депонування до Фонду будь-якого документа, потрібного для участі України у Департаменті Спеціальних прав запозичення Фонду, здійснюється Міністром фінансів України або іншою особою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України.

Національний  банк України уповноважується випускати в обіг цінні папери, необхідні для участі України у Фонді [3].

Країни  із відносно невеликими квотами, в тому числі Україна, об‘єднані в МВФ  в окремі групи, тоді як найбільші  економіки світу напряму призначають  своїх представників в Раду Директорів МВФ. На посаду Виконавчого директора  від групи країн, як правило, призначається представник країни – найбільшої за розміром квоти із цієї групи, його заступника – представник другої за розміром квоти країни. Україна займає друге місце в групі країн під головуванням Королівства Нідерланди. Посаду Виконавчого директора від цієї групи країн з 2007р. обіймає представник Королівства Нідерланди Аге Баккер (Age F.P. Bakker). Посаду заступника Виконавчого директора з 1996 року обіймає представник України Якуша Юрій Георгійович.

Представництво  України в раді керуючих Міжнародного валютного фонду забезпечується відповідно до Указу Президента України  від 19.12.2005 N 1809/2005 [4].

Згідно з яким керуючим від України – членом Ради керуючих Міжнародного валютного фонду є Голова Національного банку України, а заступником керуючого від України – членом Ради керуючих Міжнародного валютного фонду є Міністр фінансів України.

Україна з 1994 року активно співпрацює з МВФ, використовуючи його фінансові і  технічні ресурси з метою досягнення макроекономічної стабілізації та створення  необхідних передумов для проведення економічних реформ. Таке співробітництво  здійснювалось переважно в рамках реалізації 7 спільних програм – STF (системна трансформаційна позика), «Стенд-бай» (стабілізаційна позика), Механізм розширеного фінансування (позика на підтримку розвитку), попереджувальний «Стенд-бай».

28 липня  2010 р. Радою Директорів МВФ  було підтримано прохання України  і схвалено нову угоду «Стенд-бай», яка підтримується фінансовими ресурсами на загальну суму 10 млрд. СПЗ (в еквіваленті близько 15,15 млрд. дол. США на цю дату).

Угода «Стенд-бай» передбачає винятковий доступ до ресурсів МВФ, що становить 728,9 відсотків квоти України в Фонді. Перший транш обсягом 1,25 млрд. СПЗ (в еквіваленті близько 1,89 млрд. дол. США на дату затвердження програми) надійшов в Україну 2 серпня 2010 року.

Програма  «Стенд-бай» спрямована на відновлення економічного зростання, подальше зменшення інфляції та забезпечення фінансової стабільності, вона підтримує реалізацію в країні Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада».

Кошти, отримані від МВФ, спрямовуються на поповнення валютних резервів Національного банку  та частково на фінансування дефіциту державного бюджету, у тому числі  на погашення та обслуговування боргових зобов’язань України. Реалізація програми передбачає проведення дев’яти переглядів її виконання. За результатами успішних переглядів здійснюватиметься коригування заходів програми, а також надання наступних траншів.

В період з 3 по 15 листопада 2010 року в Україні  працювала місія Європейського  департаменту МВФ в рамках проведення першого перегляду програми «Стенд-бай». Згідно з офіційною заявою МВФ виконання програми у цілому узгоджується з її цілями, усі кількісні показники, що є критеріями ефективності станом на кінець вересня, було виконано, також забезпечено поступ у впровадженні структурних реформ. Результатом завершення перегляду програми Радою Директорів МВФ стане виділення другого траншу у розмірі 1 млрд. СПЗ (в еквіваленті близько 1,6 млрд. дол. США), з яких 1 млрд. дол. США надійде на підтримку бюджету [5]. 

10 січня  2003 року Україна офіційно стала  52 країною (першою з країн пострадянського простору), що приєдналася до Спеціального стандарту поширення даних (ССПД) МВФ. Ця подія була найважливішим кроком в сфері розвитку статистики країни, Україна зробила істотні кроки до приведення офіційної статистики до міжнародних стандартів.

Спеціальний стандарт поширення даних був  ухвалений МВФ в березні 1996 року для висвітлення економічних і фінансових показників країн-членів МВФ. Надання даних з статистики країни відповідно до вимог стандарту МВФ має на меті покращення макроекономічної політики і функціонування фінансових ринків. Спеціальний стандарт поширення даних МВФ визначає параметри даних (охоплення, періодичність, своєчасність), параметри доступу, достовірності, якості.

З приєднанням  України до Спеціального стандарту  поширення даних МВФ статистична  інформація за секторами економіки  України розміщується на веб-сторінці МВФ, а також Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України та Національного банку  України [6,7].

ВИСНОВКИ

За останні  роки співробітництво України з  МВФ значно активізувалося. І не дивлячись на те, що фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати – через три роки, процентні ставки за кредит – від 5,75% до 6,29%, така динаміка відносин призводить до збільшення державного боргу України та створює загрозу національній економічній безпеці.

За даними Рахункової палати, за 9 місяців  п.р. борг зріс на 86,4 млрд. грн., або 27%, і досяг 404,3 млрд. грн. При цьому прямий держборг за 9 місяців п.р. досяг 307 млрд. грн., або 97% від передбаченого на кінець року.

За підрахунками відомства, у вересні 2010 року на кожного громадянина України  припадало вже понад 1 тис. дол. (майже 8,5 тис. грн.) Боргових зобов'язань. Накопичений держборг вперше перевищив позначку в 50 млрд. дол, що майже в 1,5 рази перевищує золотовалютні резерви держави, сформовані Нацбанком.

За оцінками Рахункової палати, основною причиною стрімкого зростання державного боргу є великі обсяги державних  запозичень, які значно перевищують  необхідні обсяги фінансування державного бюджету. Так, за 9 місяців 2010 року обсяг  державних запозичень досяг 99 млрд. грн. при дефіциті державного бюджету  в розмірі 52,8 млрд. грн.

Крім того, за останні два роки рівень запозичень становить більше половини доходів (у 2009 році здійснено  запозичень на суму 121 млрд. грн., Отримано доходів на суму 209,7 млрд. грн., За 9 місяців 2010 року – 98,6 млрд. грн. та 162,7 млрд. грн. відповідно).

Оскільки запозичені кошти значно перевищують потребу у фінансуванні державного бюджету, це призводить до зростання залишків коштів державного бюджету, розміщених на рахунках Держказначейства. Станом на 1 жовтня 2010 року залишки коштів уряду з початку року зросли майже  на 32 млрд. грн. і досягли майже 44,5 млрд. гривень.

Як відомо, державний і гарантований державою борг України на 30 вересня  ц.р. склав 404 млрд. 301 млн. 041,08 тис. грн., або 51 млрд. 090 млн. 041,20 тис. дол. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становіть 2800 млн. дол. США, або 22,4% Усього зовнішнього державного борг України [8].

Також не може не викликати занепокоєння інформація, яка була оприлюднена  на Інтернет ресурсі WikiLeaks. Згідно з якою виділенню Україні кредиту від МВФ на загальну суму в майже $ 16 млрд. передувала розробка списку реформ, які спочатку були схвалені США, а згодом передані на розгляд фонду.

Згідно з даними WikiLeaks, цей список реформ – рекомендацій України включає в себе такі: підвищити пенсійний вік – на два роки для чоловіків, на три – для жінок; підвищити ціну на газ для муніципальних підприємств на 50%, у два рази для приватних споживачів; скасувати пільги та підвищити податки на транспорт на 50%; приватизувати всі шахти і скасувати всі субсидії; скасувати мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення; скасувати субсидії для виробників свинини і курятини; скоротити склад міністерств до 14. Залишити лише одного віце-прем'єра. Скасувати посаду міністра кабінетів міністрів. Підпорядкувати всі державні органи міністерствам. Податкова адміністрація, митниця, Фонд держмайна повинні увійти в міністерство фінансів та ін. [9].

Як бачимо, здійснення перших кроків  до виконання таких рекомендацій не змусило себе чекати, а саме прийняття нового податкового кодексу, адміністративна реформа.

Тож українській спільноті в  лиці громадських організацій, українських  профспілок, політичних партій необхідно уважно стежити за відносинами Україна-МВФ і не допускати прийняття рішень владою в інтересах інших держав чи іноземних об’єднань, та взагалі виконувати свої функції виключно в інтересах українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Савлук. Міжнародний валютний фонд і його діяльність в Україні [Електронний ресурс] / Савлук // Книга: Конспект лекцій Гроші та кредит. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/745/88/.

2. Вікіпедія.  Міжнародний валютний фонд [Електронний  ресурс] / Вікіпедія // Вільна енциклопедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Міжнародний_валютний_фонд.

3. Закон України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 33, ст.474 ).

4. Указ президента України  «Про забезпечення представництва України в радах керуючих Міжнародного валютного фонду та Світового банку» від 19.12.2005 р. N 1809/2005.

5. International Monetary Fund. МВФ оголосив про погодження на рівні експертів питання про перший перегляд програми з Україною в рамках угоди «Стенд-бай» / External Relation Department. Прес-реліз 10/438. Для негайного розповсюдження. – 16.11.2010.

6. НБУ. Спеціальний стандарт поширення даних [Електронний ресурс] / НБУ // Статистика. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Statist/index_SDDS.htm.

7. Урядовий портал. Міжнародний Валютний Фонд  [Електронний ресурс] / Урядовий портал // «УКРАЇНА І СВІТ». Міжнародне співробітництво. Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями. – Режим доступу

http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=243207611.

8. Роженцова Д. Пока существует МВФ – Украина будет откладывать долги [Електронний ресурс] / Д. Роженцова // Український бізнес ресурс. Фінанси. Макроекономіка. Топ-тема «Госбюджет-2010». – Режим доступу: http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/poka-sushestvuet-mvf--ukraina-budet-otkladyvat-dolgi-68592.

9. По материалам: BBC, Українські Новини. WikiLeaks рассекретил список рекомендаций МВФ Украине [Електронний ресурс] / Українські новини. BBC // Подробности. Новости. Экономика. – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/economy/2010/12/08/737445.html.