Мікрографічний документ

План

Вступ

1. Види матеріальної основи документа.

1.1 Еволюція матеріальних  носіїв, які використовуються для      закріплення інформації.

          1.2 Штучні носії інформації

1.3 Форма матеріального  носія інформації

2. Характеристика полімерних матеріалів одного з найпоширеніших матеріальних носіїв інформації (переваги, недоліки).

3. Характеристика полімерних матеріалів, які є основою для матеріальних носіїв інформації (переваги, недоліки).

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Документи є невід’ємною частиною життя людей. Ще наші предки у прадавні часи створювали багато винаходів, які несли певну інформацію, мали свою як матеріальну так і духовну цінність. Сьогодні,у час стрімкого розвитку комп’ютерних технологій, інформаційна діяльність та документознавство набули надзвичайно важливого значення. У повсякденному житті ми стикаємося з сотнями тисяч  документів і носіями інформації.

Інформація в цілому не виступає достатньою ознакою документа. Матеріальна складова - одна з двох необхідних і обов’язкових складників документа, без якого він не може існувати.

Матеріальна складова документа - його речовинна (фізична) сутність, форма документа, що забезпечує його здатність зберігати та передавати інформацію у часі та просторі. Матеріальна складова документа визначає носій інформації – матеріальний об’єкт, спеціально створений людиною, посередництвом якого можна зберігати та передавати інформацію.

Призначеність документа для зберігання та передачі інформації у часі і просторі обумовлює його специфічну матеріальну конструкцію, представлену у вигляді книг, газет, буклетів, мікрофіш, фільмів, дисків, дискет. Ця специфічна конструкція забезпечує виконання документами їх головної функції, даючи можливість бути зручними для переміщення у просторі, стійкими для зберігання інформації у часі, пристосованими для фізіологічних можливостей читання повідомлення.

Інформація, закладена в документі, обов’язково закріплена, на якому-небудь спеціальному матеріалі (папірус, пергамент, папір, кіно-, фотоплівка), що має визначену форму носія (стрічка, лист, картка, барабан, диск, нитка ). Крім того, інформація завжди фіксується будь-яким способом запису, передбачає наявність засобів (фарба, туш, чорнила, барвники, клей ) та інструментів (ручка, друкарський станок, відеокамера, принтер). Таким чином, під матеріальним складником документа мають на увазі:

матеріальну основу документа;

форму носія інформації;

спосіб документування або запису інформації.

1. Види матеріальної основи документа.

Матеріальна основа документа (МОД) - сукупність матеріалів, що використовується для запису повідомлення (тексту, звуку, зображення) і складових носія інформації. В залежності від матеріальної основи документи поділяються на природні та штучні. Штучні в свою чергу поділяються на паперові документи та документи на непаперовій основі - полімерні документи (полімерно - плівкові та полімерно - пластикові).

В якості МОД спочатку використовувалися природні матеріали, котрі були під рукою: камінь, шкіра, кості, кераміка, глина, деревина, бамбук, пальма, береста. Пізніше почали створювати спеціальні матеріали, більш, більш пригодні для фіксації інформації.

1.1 Еволюція матеріальних  носіїв, які використовуються для      закріплення інформації.

Перші документи на штучно створених матеріальних носіїв дійшли до нас з далекого минулого у вигляді глиняних табличок, сувоїв папірусу, стародавніх пергаментів. Це були штучні носії з природних матеріалів.

Вважається, що першими документами призначеними для зберігання та передачі інформації були шумерські глиняні таблички-бирки V-IV ст. до н.е. з назвами об’єктів та позначенням їх кількості, виконуючи облікові функції при зберіганні та транспортуванні товарів. Ці документи одночасно фіксували перші письмові знаки шумерів. Загалом, природні матеріали не набули широкого вжитку як матеріальний носій інформації через непрактичність у використанні (об’єм, вага, складність в обробці матеріалу, тиражуванні).

Справжня революція в документуванні виникла в результаті винаходу паперу - універсального матеріального носія.

Папір (лат. bambagia - бавовна) - багатокомпонентний матеріал, що в основному складається зі спеціально відібраних дрібних рослинних волокон тісно переплетених між собою, зв’язаних силами зчеплення різного виду та, утворюючих тонкий лист.

Винайдення паперу, згідно першим згадкам, відноситься до 12 р. до н.е., а вже в 76р. папір застосовували для книг. Спосіб виготовлення паперу був відкритий у Китаї в 105 р. Цай Лунем. Він виготовив його з деревинного лубу, коноплі та ганчір’я. З часом, папір проникає в Японію, Іспанію, Італію. В Х ст. виробництво паперу здійснюється в усіх країнах Європи. В Україні вперше виробництво паперу, придатного для друкування, було організовано в Радомишлі Є. Плетенецьким у кінці першої чверті ХVІІІ ст. для друкарні Києво - Печерської лаври.

Поступово папір витіснив весь писальний матеріал (папірус, пергамент). В теперішній час існує декілька сотень різновидів та сортів паперу, призначених для різних цілей (газетний, офортний, ватманський,

фотопапір, офсетний, картографічний). Книги друкуються на друкарському папері, рукописні та машинописні документи - на письмовому папері, карти та атласи - на картографічному. Випускають спеціальні сорти довготривалого (марка А) та тимчасового (марка В) зберігання, для документів ЕОМ (перфокарти, перфострічка).

Папір відповідає багатьом вимогам: відносна простота у використанні, доступність, в міру міцна, досить довго зберігається й дозволяє фіксувати інформацію. Найцінніша якість паперу - можливість тиражування інформації. Масове розповсюдження інформації за допомогою друкування стало можливим лише в результаті промислового виготовлення паперу.

1.2 Штучні носії  інформації

Поява штучних носіїв на полімерній основі (шелак, поліхромвініл, напівпровідник, біомаса) доповнила видову різноманітність документів, спроможних нести звукову мову, музику, рухоме та об’ємне зображення. Були створені грамплатівка, магнітні стрічки, фото та кіноплівки, магнітні і оптичні диски - матеріальні носії такої інформації, котра не може бути зафіксована на папері.

В ролі матеріальної основи полімерних документів використовують багатошарові полімерні системи. Ці документи іноді називають плівковими або пластинковими.

Найчастіше матеріальною основою плівкових матеріалів є фотографічний матеріал - світлочутливий, призначений для отримання на ньому фотографічного зображення.

Фотоматеріали поділяються на кіноплівку, фотоплівку та фонограмну кіноплівку.

Кіноплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для отримання кінозображення, запису та відтворення звуку.

Фотоплівка - фотографічний матеріал на гнучкій основі, призначений для різних видів зйомки та друкування.

Фонограмна кіноплівка - призначена для запису негативів фотографічних фонограм перемінної ширини.

До полімерно-пластикових документів відносяться: кінодокументи (кіно-, діа-, відеофільми), фотодокументи (діапозитив, мікрофільм, мікрокарта, мікрофіша), фонодокументи (магнітні фонограми для запису зображення та звуку), документи для використання в ЕОМ (перфострічки).

Групу полімерно-пластикових документів складають: гнучкий магнітний диск, магнітна карта, гнучка та жорстка грамплатівка, оптичний диск – як жорсткий, так і м’який.

Друга атрибутивна складова документа - його речовинна (субстанціональна) форма, матеріальна основа носія інформації, особливості якої складають другу групу відносно самостійних основ ділення документа на види та підвиди по матеріалу носія інформації, по матеріальній конструкції

По матеріалу носія інформації виділяють класи документів на штучній та природній основі.

Основними різновидами сучасних документів на природній основі є паперові та полімерні (полімерно - плівкові і полімерно - платівкові) документи.

Паперовий документ, виготовлений на папері, або інших матеріалах, по своїм властивостям схожих з папером (папірус, пергамент або синтетичні замінники паперу). До класу паперових документів відносять книги, газети, журнали, ноти, карти, патенти, нормативні документи та інші види видавництв, а також перфокарти, паперові перфострічки, фотокартка.

Плівковий документ, створений на плівковій основі (кіно-, діафільм, мікрофіша, магнітна фонограма, документ з записом інформації для ЕОМ). 

Платівкові документи, створені на пластмасовій основі (грамплатівки, диски). В окремих випадках створюються на металевій або скляній основі.

1.3 Форма матеріального  носія інформації

Форма носія інформації - спеціальна конструкція матеріального носія, яка забезпечує виконання документом його основної функції, що робить його зручним для зберігання та використання. Специфічними були історичні форми документів у вигляді глиняних табличок, папірусних сувоїв, пергаментних кодексів. На відміну від історичних документів сучасні відзначаються багатообразністю та практичністю у використанні.

Кожний документ має певну зовнішню форму свого матеріального носія. Саме по формі (конструкції) документа на повсякденному рівні відрізняють книгу від газети, грамплатівку від дискети,при цьому мається на увазі, що документ, виготовлений в формі книги, диска, магнітної стрічки.

По матеріальній конструкції носія інформації виділяють: документ листовий, кодексовий, картковий, стрічковий, дисковий, комбінований.

Листовий документ існує у вигляді одного чи кількох листів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення (листівка, буклет, газета, географічна карта, плакат, етикетка, афіша).

Картковий документ (сукупність карток або перфокарток) представляє собою картку встановленого формату на матеріалі підвищеної щільності (художня листівка, календар, мікрокарта, перфокарта, каталожна картка, мікрофіша).

Стрічковий документ, виготовлений у вигляді неперериваної полоси матеріалу з записом інформації (магнітна стрічка, кіно-, відео-, перфострічка, стрічка для принтера, діафільм, мікрофільм, фонограма). Стрічку можна згорнути і вигляді сувою, рулону або скласти частинами, у формі гармошки. Документи, що мають форму стрічки, зберігаються в барабані (запам’ятовуючий пристрій, в якому носієм інформації є магнітний шар на поверхні циліндру-барабану, що обертається), бобини (котушка для намотування магнітної стрічки), котушці (змішаний пристрій, призначений для намотування носія запису або сигналограм), або касети (змішаний пристрій у вигляді коробки, що містить одну або дві котушки, коробки, що містить одну або дві котушки, серцевину, носій запису, що має форму диска), так як із великої довжини (до сотень метрів або навіть кілометрів) зберігати стрічку у розгорнутому вигляді непрактично.

Дисковий документ - носій запису інформації у формі диску, тобто звернутий у спіраль послідовний ряд знаків (платівка, диск, дискета, компакт-диск, CD-ROM, відеодиск). Місцем розміщення інформації є концентричні доріжки (магнітні, магнітооптичні та оптичні диски, грамплатівки). Дискета - малоформатний магнітний диск, який використовується в ПЕОМ і термінальному обладнанні, зазвичай на гнучкій підкладці. Диски розміщають у касеті або дискасеті - вид касети, що містить носій запису або сигналограму у формі диску.

Комбінований документ поєднує в собі дві або більше форм носіїв інформації ( комплект, що складається з книги та касети, набору слайд та грамплатівок).

Форма матеріального носія інформації постійно вдосконалюється. Наряду з традиційними формами документу (книга, газета, журнал) зростає питома вага мікрофільмів, кінофільмів, магнітних стрічок, а також нетрадиційних носіїв інформації, використання яких зв’язане з використанням сучасних технічних засобів (перфострічки, дискети, диски, компактні оптичні та відеодиски).

2. Характеристика  полімерних матеріалів одного  з найпоширеніших матеріальних  носіїв інформації (переваги, недоліки).

Особливою перевагою штучних носіїв інформації є здібність нести звукову мову, музику, рухове та об’ємне зображення, що неможливо на паперовій основі. Так, бажання людства закарбувати, зберегти, передати нинішнім та майбутнім поколінням ту інформацію, яка, будучи зафіксована у словесній формі, повністю або частково втрачає свою специфіку та цінність, сприяло винайденню кінофотофонодокументів (КФФД), що вміщують в собі зображальну, звукову або зображально-звукову інформацію, що відтворюється за допомогою спеціальних технічних засобів (діаскоп, магнітофон, відеомагнітофон).

Важливою перевагою КФФД є і забезпечення адекватного фіксування та тиражування інформації, доступність у використанні. На сьогоднішній день, доступними та популярними у використанні є магнітні диски - носії інформації в вигляді диска з феромагнітним  в вигляді диска з феромагнітним покриттям для запису. Поділяються на гнучкі (виготовлені із пластмаси, що покрита феромагнітним шаром) та жорсткі (виготовлені із твердого металу, що покрита феромагнітним шаром).

Гнучкі (знімні) дискети зручні у використанні та доступні, але виходять з використання через свою відносну ненадійність - розмагнічування та неможливістю відтворення інформації при найменшій руйнації поверхні.

Жорсткі (незнімні, знімні - забезпечують практично необмежений об’єм зовнішньої пам’яті ЕОМ) диски, призначені для постійного зберігання інформації, що використовується при роботі з персональним комп’ютером та встановлюється всередині нього. Характеризуються великою ємністю, надійністю, швидкодією, забезпечує ефективну підтримку механізму віртуальної пам’яті. Особливе місце займають оптичні диски, які на сьогоднішній день найбільш популярні для використання та відзначаються своєю універсальністю, тобто можливістю запису та зберігання в єдиному цифровому форматі інформації будь-якого типу - звукової, текстової, графічної, відео.

Оптичний документ дає можливість організації та зберігання інформації у вигляді бази даних на єдиному оптичному носії та забезпечує створення інтегрованих інформаційних систем, що забезпечує доступ до таких баз даних. Властивості оптичних дисків мають здібність вбирати в себе переваги та можливості книг, мікро-, діа-, відеофільмів, аудиозапису одночасно. Також оптичні документи володіють відмінним співвідношенням якість/ціна, швидкодією, низькою собівартістю зберігання інформації, надійні у використанні та довговічні.

Магнітооптичний диск - комбінований тип машиночитаємого документа, що вміщує в собі магнітний та оптичний способи запису та відтворення інформації. Найбільш поширені (з 1994 року) магнітооптичні диски, що складаються з різних комбінацій гнучкої магнітної дискети, жорсткого та оптичного дисків. Важливою перевагою являється підвищена надійність зберігання інформації (близько 10 років без перезапису).  Відеодиск (CD-VD) призначений для цифрового запису та відтворенню відеофільмів. Висока надійність при зберіганні та відтворенні досягається за рахунок безконтактного зчитування, використанню прозорих захисних покриттів, або спеціальних касет, а в цифрових системах - завдяки застосуванню кодів з виявленням та виправленням помилок.

Найновішим носієм об’ємного зображення є голограма (греч. holo - весь, повний; graph - запис і gramma - письменний, лінія). Особливістю голограми є об’ємний образ предмету, який володіє всіма признаками оригіналу, досягається повна ілюзія присутності предмету – зорове відчуття об’ємності, кольору (включаючи всі відтінки кольорів) ракурсу. Голограма перешкодостійка, псування її деяких частин не приводить до втрати всього зображення. Не існує труднощів у фокусуванні, так як голографується не сфокусоване зображення, а хвильовий фронт об’єктного проміння. Не потрібні високоякісна оптика та високоточні системи для механічної комутації інформаційного носія. Важливою перевагою є те, що голограма представляє собою оптичний елемент, що формує зображення без допомоги зовнішньої оптики.

Але існують і певні недоліки у носіїв, що мають полімерну основу. Так, не можливе зчитування та відтворення інформації на касетах, дисках, дискетах, без допоміжних засобів таких, як, магнітофон, відеомагнітофони, ЕОМ, оптичні комп’ютери.

Постійне та досить швидке вдосконалення систем та носіїв інформації, не дивлячись на свою відносно високу собівартість, набирають швидкого розповсюдження в інформаційних колах використання, тому виникає проблема фінансового характеру - застарілі системи не можуть зчитувати та відтворювати інформацію на нових, вдосконалених носіях.

3. Характеристики полімерних матеріалів, які є основою матеріальних носіїв.

Фотодокумент (ФД) - один чи декілька зображень, що отримані фотографічним способом. В залежності від прямої чи оберненої тональності ФД поділяються на негативи та позитиви. Позитиви - пряма передача яскравості або світла об’єкту зйомки. Негативи - обернена передача тональності об’єкту зйомки.

Кінодокумент (КД) - зображальний або аудіовізуальний документ, що створений кінематографічним способом. За способом відтворення поділяють на зображально-статичні (якщо зображення нерухоме - діафільми) та зображально -динамічні (рухоме зображення). Матеріальною основою є кіноплівка, що представляє собою багатошарову полімерну плівкову систему. КД закарбовують художнє, документальне, науково-популярне, учбове, мультиплікаційне зображення для різноманітних цілей.

Відеофільм - комплексний вид документа, що вміщує в собі вербальну, звукову, матричну систему запису. При відеозаписі зображення перетворюється телевізійною камерою в послідовність електричних сигналів, котрі фіксуються на магнітній стрічці чи оптичному диску.

На перфорованому документі інформація записана шляхом перфорування (пробивання) отворів (перфорацій), або вирізки відповідних ділянок матеріального носія. По матеріальній основі групуються на штучні, частіше всього паперові, рідше - пластмасові (перфокарти) і целулоїдні або лавсанові (перфострічки). Бувають карткові (перфокарти, апретурні карти) та стрічкові (перфострічки) перфоровані документи. Поширені для застосування в механізованих ІПС, що спеціалізуються на розподілі патентних документах, креслярсько-конструкторській документації. Але властивості та призначення ПД замінюють більш сучасні та зручні засоби.

Мікрографічні документи створені на мікроносії у вигляді мікрокопії або оригінала документа. Цей клас складають мікрофільми, мікрофіші та мікрокарти, виготовляються в компактній формі на фото-, кіно-, магнітній стрічках або оптичному диску. Їх відмінною рисою є малі фізичні розміри та вага, значна інформаційна ємність, компактність зберігання та необхідна спеціальна апаратура для зчитування інформації. Прогнозований строк служби мікроформ - 500 і більше років. Мікрографічні документи є результатом репрографії, мікрографії та мікрофільмування. Розпізнають фотографічні (на прозорій основі - рулонний мікрофільм, мікрокартка-мікрофіша) та поліграфічні мікроформи (на непрозорій основі - непрозора мікрокартка, мікрокард, мікротейп). Існують також магнітні, лазерні, оптичні, голографічні та інші мікроформи. За способом запису поділяються на два види: аналогові (мікрозображення не закодоване в зменшеному розмірі) та дискретні (мікрозображення закодоване). Мікроформи широко використовуються для зберігання великих об’ємів копій документів і даних.

До магнітних носіїв інформації відносять магнітну стрічку та магнітний диск (гнучкий та жорсткий), а також магнітні карти, що майже вийшли з використання.

Гнучкі магнітні диски широко використовуються для запису програм, тексту, результатів обробки розрахунків ЕОМ, зручні у використанні та компактні. Складається з дискового магнітного носія, який знаходиться в квадратному конверті чи касеті, та прокладок, що відокремлюють диск від конверту. Прокладки виконують роль очистки магнітного носія та знятті з нього статистичних зарядів, що потрібно для безвідмовної роботи дискети. Але гнучкі дискети замінюють біль досконалі оптичні диски для багаторазового запису та CD-ROM (більша ємність, швидкодія, надійність).

Жорсткі магнітні диски представляють собою круглий диск з алюмінієвого сплаву, на обидві сторони якого нанесені магнітні робочі шари. Інформація на диску записується на доріжках, що представляють собою замкнуті концентричні окружності. Значення подовженої та поперечної щільності постійно підвищується від покоління до покоління, що збільшує його інформаційну ємність, швидкодію пошуку заданої інформації.

Оптичний документ є досить новим носієм інформації, основаним на оптичних способах запису, зчитування та відтворення. Універсальність виявляється в записі та зберіганні в єдиній цифровій формі інформації любого виду - звукової, текстової, графічної, відео. До оптичних документів відносяться оптичні диски та відеодиски: компакт - диск, CD-ROM, DVD-диски, rewriteable CD. Найбільш перспективним носієм являється оптичний диск, на який інформація записується та зчитується за допомогою сфокусованого лазерного променя. При цьому формуються мікроскопічні заглиблення або ямки (піти), що утворюють в сукупності спіральні або кільцеві доріжки з записом звуку (оптичні аудиодиски), зображенням (оптичні відеодиски) або будь-яким текстом. Сигнал, що поступає від джерела - аналоговий. Аналого-цифровий перетворювач переводить його в цифрову (двоїсту) форму. При зчитуванні інформації операція розгортається в зворотному порядку. В залежності від можливості використання для запису і зчитування існують накопичувачі призначені для запису інформації безпосередньо користувачем та її зберіганням - WORM, та накопичувачі розраховані тільки на зчитування інформації - CD-ROM.

Аудіо-компакт-диск - це диск з постійною звуковою інформацією, що записана в двоїстому коді. Призначений для відтворення інформації на програвачах компакт дисків. Якість відтворення (перешкодозахищеність), компактність, зручність відтворення та зберігання являються основними достоїнствами КД.

CD-ROM - найбільш популярний  вид оптичних дисків для використання  в ПК. Диск з постійною пам’яттю та високою інформаційною ємністю, що призначена для зберігання та зчитування значних об’ємів інформації.

Відео-компакт-дикс представляє собою диск з синтетичного матеріалу, на поверхні якого розташовані спіральні чи концентричні доріжки з записом відеофільмів, естрадних програм, графічного зображення. На DVD- диску також записується текстова, відео та звукова інформація, комп’ютерні дані. Розпізнають диски з можливістю багатократного та однократного запису. Володіють високою інформаційною ємністю, малими розмірами, надійністю та довговічністю.

Об’єктами зберігання на ОД можуть бути енциклопедії, науково-технічні, галузеві довідники та словники, нормативно-довідкові бази даних, аудіовізуальні учбові посібники, набори навчальних та ігрових програм. Оптичні інформаційні системи - вершина сучасних досягнень в області графіки запису та пошуку інформації. До недоліків лиш можна віднести досить високу вартість обладнання.

Висновок

З наведених вище характеристик кожного нового штучного носія інформації, можна зробити висновок, що перспективними в майбутньому будуть оптичні диски із записом найрізноманітніших видів інформації, що дозволять створювати нові і нові бази даних інформації для: швидкого доступу до них (як до вітчизняних, так і до зарубіжних баз даних); автоматизацію та обробку даних; швидкого та зручного пошуку потрібного документа; полегшення відтворення та передачі інформації у часі та просторі; прискорить донесення нової інформації до реципієнта; тривалого та надійного зберігання документів.

Особливо важливий розвиток баз даних в інформаційних центрах, таких як, універсальні та спеціалізовані бібліотеки, архіви, музеї. Носії на основі нових матеріальних носіїв дозволять збільшити об’єми використання та зберігання документів.

А також за допомогою голограм полегшиться транспортування та вивчення об’ємних зображень оригіналу документів (старовинні, рідкісні експозицій, що ламкі, крихкі за фактурою).

Постійне збільшення та вдосконалення носіїв, систем інформації дасть можливість використовувати більш економні технології для їх виробництва, що дозволить упроваджувати нові системи в кожну галузь діяльності людини, зробить їх доступними для кожного.

Література:

1. Учебное пособие - Ларьков Н.С. - Документоведение - 2006
2. Ильюшенко М.П., Кузнєцова Г.В. Документознавство. Документ і системи документацій. – М.: МГИАН, 1997.
3. Белов А.А,Белов А.Н Делопроизводство и документооборот. – М.:Книжный мир,2004.
4. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: - К.:  «Знания» - 2000
5. Інтернет ресурси