Мій рідний край (Марганець)
1. Вступ
Моїм рідним містом, де я народилася і виросла, є місто Марганець. Марганець - місто обласного підпорядкування Дніпропетровської області, розташоване в її південній частині, на правому березі Каховського моря (водосховища). В межах міста також протікають річки Томаківка і Ревун. У північній частині міста розташоване Миколаївське водосховище. Неподалік Марганця розташовані промислові міста Нікополь та Орджонікідзе. Марганець - восьме за чисельністю населення місто області, центр видобування і переробки марганцевих руд. Минуле гірницького краю доволі багатогранне й потребує копіткого дослідження. Свого часу, лише поодинокі дослідники вивчали життя Марганщини.
Назва міста походить від імені мінералу, що тут добувається — марганцю. Про Марганець, як мінерал, людству відомо з сивої давнини. Вперше його застосовували при виготовленні скла та керамічних виробів.
Один закордонний вчений висунув гіпотезу, що назва руди походить від різновиду магнези, яку знайдено на території Азії. Інші науковці пов’язують термін з місцевістю Мангана (Східна Індія). Звичайно, це лише здогадки. Насправді ж про походження імені корисної копалини й досі нічого не відомо. Термін «марганець» став загальновживаним лише на початку 19 століття. Вивчаючи хімічні та фізичні властивості копалини, вчені ще 200 років тому довели: «Це не різновид заліза, як вважали до цього, а самостійний елемент, новий мінерал, чудодійний перетворювач сталі...».
Розвиток світової промисловості позначився розробкою марганцевих родовищ Росії, Індії, Бразилії, а після Першої Світової війни й родовищ Золотого Берега та Південної Америки. Марганець потребують у промисловості там, де необхідно високосортний чавун та сталь. Нікопольсько-Марганецьке родовище одне з найбільших на планеті й перевищує майже всі закордонні аналоги.
2. Територія міста у давні часи
Мільйони років тому на місці сучасного Марганця було море, підтвердженням цього є знахідки гірників. При розкритті пластів землі під час видобутку руди були знайдені кістки китів, інших морських тварин, всілякі морські черепашки, які вже не водяться в сучасних морях. Саме відкладення морського дна на основі гранітних пластів і спровокували утворення марганцевої руди.
Глибочінь історії марганецького краю сягає до нашої ери. Перші ознаки – кам’яні знаряддя праці. Вони знайдені на території Нижнього Придніпров’я, до якого належить й місто Марганець. Пам’ятки датуються Мустьєрським періодом, який віддалений від сьогодення межею в 150 тисяч років.
У період бронзового віку – нового кам’яного віку – в Нижньому Придніпров’ї відбувається перше групування поселень та формування людини сучасного вигляду. Вважається, що це результат взаємодії та взаємопроникнення двох рас: кроманьйонців з Півночі та середземноморців з Півдня. Речі цього періоду виявлено у Нікопольському та Мар’ївському могильниках.
Активне освоєння
людиною великих просторів
Рання залізна доба позначена однією з найяскравіших археологічних культур – скіфською. Розкопавши та дослідивши найстаріші пам’ятки дикого степу, археологія минулого століття подарувала Марганцю власну сторінку в своєму літописі. На теренах міста, ще за дореволюційних часів, археологи розкопали величезний скіфський курган (4-7 ст. до н.е.). У похованні виявлені багаті прикраси вождя та оздоблену коштовностями зброю. Крім цього, наша земля мала кілька курганів зрубної культури доби бронзи (2-1 тис. до н.е.). До кінця 4 ст. до н.е. Велика Скіфія занепадає. Нижнє Придніпров’я стає ареною, на якій змінюють один одного «пізньоскіфські», сарматські племена, анти та алани, печеніги та половці... До нас також дійшли тогочасні скульптурні пам’ятки – половецькі «кам’яні баби», велика кількість яких, як німі свідки сивої давнини, зберігаються у музеях всієї України та далеко за її межами.
3. Період існування запорозького козацтва
Місто Марганець має доволі таки багату історію. Підтвердженням тому є те, що у 16 столітті ця територія стала осередком запорозького козацтва. З 250 дніпровських островів другим за величиною після Хортиці вважають острів Томаківка. У народі його ще називають Буцький, Дніпровський, Городище, Комуна, або ж просто – Острів. Його загальна площа становила понад 300 гектарів. Городище - західна частина міста Марганець, старовинне козацьке селище. Річка Томаківка, права притока Дніпра, протікаючи біля острова із східного боку, ділилась на два рукави. Один із них зливався з протокою Дніпра Ревуном, що обминав острів з півночі, й другий — з протокою Дніпра — Річищем, що омивало острів з півдня. Одна з назв острова – «Томаківка» – має власну етимологію. Від татарського слова «тумак» - шапка (за своїми обрисами острів нагадував татарську гостроверху шапку), або ж від слова «тумак» - гирло річки (знаходився в руслі декількох річок). Існує повір’я, що місцевість отримала своє ім’я від багатої степової рослинності. У травні – червні землю вкривав червоний килим. То були маки. «Томаківка» – говорили козаки туркам, які ввечері здивовано дивилися у степ.
Саме тут з 1540-х років до 1593 року розміщувався Кіш Запорозької Січі. Перший замок-укріплення на Томаківці був поставлений власним коштом Дмитра Вишневецького (Байди). Томаківська Січ також була базою козацько-селянського повстання під проводом Криштофа Косинського (1591-1594 рр.). У цей час, коли повстанці штурмували Київ, татари напали на томаківське укріплення. Героїчна оборона козаків виявилась безрезультатною. Вночі рештки війська прорвали на човнах блокаду і вийшли з оточення. Після зруйнування Січі, козаки побудували нову Січ на острові Базавлук, поблизу сучасного села Капулівка, на захід від міста Нікополя і на південь від міста Орджонікідзе. Вона отримала назву Базавлуцька Січ.
На острові Томаківка 12 або 15 грудня 1647 побував Богдан Хмельницький з сином Тимофієм і загоном однодумців, де зібрав і сконцентрував повстанські сили для визвольної боротьби українського народу 1648-1654 рр. Звідси у січні 1648 року він відправився на Микитинську Січ, звідки і почалась Національно-визвольна війна.
Отаман Іван Сірко теж пов'язаний з марганецькою землею. Іван Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником. На території міста раніше знаходився хутір Івана Сірка, де він і помер у 1680 році. Після смерті отамана його тіло було переправлено по річці Ревун до іншого місця. Це було недалеко від місця знаходження Чортомлицької Січі, а тепер село Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області. 1967 року його перепоховали на іншому краю села, через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Точно сказати, що то є тіло Сірка, неможливо. Відомо, що йому відрубали праву руку, так він заповів у своєму заповіті. При розкопках могили було віднайдено обидві цілі руки, тому де його в дійсності поховано отамана нікому не відомо. Напис на надгробній стелі отамана говорив: «Р. Б. (Року божего) 1680 мая 4 Преставися рабь Бож. Іоань Серко Дмитровичъ атамань кошовий воска Запорозкого за его Ц. П. В. (Царского Пресветлого Величества) Федора Алексевича. Памят Праведнаго со похвалами». Щороку, 1-2 серпня, на могилі І. Д. Сірка проводиться вшанування пам'яті Славного Кошового Отамана, яке збирає тисячі українців з усієї країни та закордону. 23 серпня 2000 року відбулася урочиста церемонія перепоховання останків кошового отамана І.Сірка в Капулівці.
Аж до 20 століття острів зберігав рештки козацьких укріплень, окопів, ходів... Малі хлопчаки намагалися проникнути у вихід з кручі (зараз затоплений Каховським водосховищем). Відчинивши браму, що вже проржавіла від вітрів століть, крокували таємничим тунелем. Мабуть, це був вихід січовиків до Дніпра. Кінцевої мети так ніхто не міг досягти. Це свідчило, що скупчення газів та нестача кисню перешкоджає подальшій мандрівці. Тепер на острові фруктовий сад. За радянську бутність він славився своїми врожаями далеко за межами України, був постійним учасником виставки досягнень народного господарства СРСР.
На одній із сторожових могил височіє п’ятиповерховий залізний хрест в пам’ять про козацьку минувшину. А на березі Каховського водосховища, яке в 1955 році затопило шматок острова, з рудого граніту встановлено стелу. Напис на ній розповідає про історію священної часточки української землі.
4. Заснування поселень при рудниках
Кінець 19 століття характеризувався бурхливим розвитком чорної металургії на Півдні України. З 1886 року провадилась розробка родовищ марганцевих руд Нікопольського басейну. У 1892 році Південно-російське Дніпровське металургійне товариство закладає на півночі селища Городище перший на східній ділянці Нікопольського басейну Городищанський рудник з примітивною фабрикою для мокрого збагачення руди. Тут же почали будувати житла для адміністрації рудника й окремо - для постійних робітників. Було споруджено також кілька бараків казарменого типу, в яких жили артілі сезонних найманців, що приходили сюди на заробітки в зимовий період з Київської, Орловської та інших губерній. Для сімейних будували маленькі будиночки, що складалися з двох кімнат. У них поселялося по 6-7, а іноді й 10 осіб. Так виникло селище Закам'янка, що виросло за річкою Кам'янка, правою притокою річки Томаківка. Незабаром у Городищі збудували церкву, молитовний будинок, з'явилися питні заклади. Була єдина церковноприхідська школа, де працював один вчитель і займалися 32 учні.
У 1902-1904 роках на півночі Городища була прокладена Катерининська залізниця, що зв'язала Кривий Ріг з Олександрівськом (нині Запоріжжя). Згодом північна частина Городища на північ від залізниці прозвалася селом Максимівка, що активно забудовувалася й де була розташована Городищанська рудня. 1904 року на сході від селища за річкою Томаківка була збудована залізнична станція Марганець, що й згодом закріпилася за містом. На захід від Максимівки вирісло село Підгора.
Найбільший страйк робітників Городищанської рудні почався 25 травня 1905 року й тривав кілька днів. У 1907 році у зв'язку з відпрацюванням Закам'янської ділянки Городищанської рудні поблизу станції Марганець були започатковані нові розробки. Тут вже роботи були на вищому технічному рівні, де побудували електромеханічні майстерні, електростанцію, мийки, адміністративні будівлі й житла для постійних робітників. Чисельність постійних гірняків Городищанської рудні не перевищувала 600 осіб.
Під час воєнних дій на цій території в ході Першої світової війни і громадянської війни 1917–1921 років шахти рудників не працювали. Після встановлення радянської влади 1921 року роботу рудників було відновлено. Вони підпорядковувались Нікопольській Раді народного господарства. З початком індустріалізації 1930-х років в СРСР у марганцевому басейні було відкрито нові шахти, збудовано додаткові збагачувальні фабрики. В середині 30-х років у басейні працювали 20 шахт і 4 збагачувальних фабрики. Посприяла розвитку видобування руди електрифікація шахт після спорудження Дніпрогесу.
5. Марганець у роки Великої Вітчизняної Війни
З розвитком промисловості краю зростали й селища: Городище, Максимівка, Миколаївка, Мар’ївка. У 1938 році у місцевості проживало 20, 8 тисяч чоловік. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 жовтня 1938 року населені пункти довкола рудників об’єднані у нове шахтарське місто Марганець. Саме йому судилося стати центром марганцевої промисловості України.
У 1941 році місто мало три лікарні, дитячу поліклініку, протитуберкульозний пункт, санепідемстанцію, пологовий будинок. Крім того, на підприємствах діяло 5 фельдшерських та 2 лікарняних пункти охорони здоров’я. Досягнуто чимало успіхів і в культурному будівництві. При рудниках відкривалися клуби, виходило дві багатотиражні газети. Натхненну працю трудівників юного міста перервала жорстока війна.
22 червня 1941 року міський
комітет Компартії отримав
17 серпня 1941 року місто було окуповане німецькими військами. Жахливого 41-го фашисти перетворили місто на справжній концтабір. Школи «нові хазяї» загородили колючим дротом, сторожовими вежами. У спішно обладнані табори щодня вливалися колони військовополонених – дармова робоча сила для шахт та збагачувальних фабрик. Місто часом здавалося вимерлим. Розпочалися масові арешти та розстріли. Гестапо тероризувало населення. «Новий режим» почав активну боротьбу з патріотами. Тільки з 10 січня по 2 лютого 1944 року розстріляли 127 марганчан, з них 8 жінок. Марганчан реєстрували на біржі праці. Обов’язково видавали пов’язки під номерними знаками. Час від часу влаштовувалося полювання на молодь та підлітків. Потяглися вагон за вагоном у фашистську неволю. Останніх остарбайтерів відправили аж у грудні 1943 року. Взагалі, за даними архіву Дніпропетровської області, примусово вивезено до Німеччини – 14500 чоловік. Вулиці міста патрулювалися. Ходити ввечері суворо забороняли. Каралося спілкування з військовополоненими. Хлопчаки нишком передавали їм зварену картоплю чи кукурудзу, кашу-мамалигу, сухарики із скромних сімейних пайків.
Фашисти створили товариство «Ерцбергбау», яке входило до складу гірничо-рудного товариства України. Товариство господарювало на рудниках, як у себе вдома. Варварське хазяйнування викликало у марганчан люту ненависть до ворога. Тільки народні месники живили надією місто. 16 вересня 1941 року бійці загону «Марганець» прийняли партизанську присягу. Загін очолив перший секретар міськкому партії Клочко Микола Кирилович. Вирушаючи в окуповане місто, партизани виконують героїчний рейд. На території Донецької та Запорізької областей в нерівних боях з німецькими загарбниками та поліцаями загін потерпів поразку. Його командир останню кулю лишив для себе.
З активізацією бойової діяльності партизан в Марганці пройшла нова хвиля репресій. У фашистські застінки потрапили розвідники на чолі з партизаном А.С. Люлькою. Їх піддали тортурам, допитам та відвезли в місто Нікополь на страту. У 1942 році гуртується підпільний комітет. Комітет збирає сили для нового партизанського загону, влаштовує саботажі, диверсії, втечі військовополонених з фашистських таборів. Юні месники розповсюджують новини Радінформбюро, листівки з закликами не коритися загарбникам. На початку 1943 року в правобережних плавнях формується партизанський загін, який швидко зростав за рахунок патріотів та втікачів з таборів. У 1943 році у відкритих боях партизан з ворогом розбито два великих загони карателів, знищено більше 120 німецьких солдат тощо. Одним з активних підрозділів загону «Марганець» стала група «Молодь». Діяльність членів врятувала життя 146 військовополоненим, надрукувала та розповсюдила близько 1000 антифашистських листівок. Систематично велася розвідка та інформування частин нашої армії.
Наприкінці 1943 року до міста наближався фронт. Часто на світанні молоде, але втомлене гірницьке містечко, стримувало подих. Вслухалося у далекі канонади гарматних вибухів. Майже щоночі налітали бомбардувальники. Німці осатаніло трималися за Марганцевий плацдарм, оскільки радники фюрера, люди далекозорі, запевняли: «Втрата Нікопольського марганцевого басейну рівноцінна поразці рейху у цій війні».
Лінія фронту три місяці пролягала на відстані кількох годин наступу (Томаківський район). Окупанти буквально скаженіли: спішно вивозили полонених, розстрілювали слабких та хворих. Шахти, збагачувальні фабрики, телефонні стовпи, школи, мости, житлові будинку – знищувались. Лишалися руїни та попіл... Визволення міста проходило за схемою Нікополь-Криворізької операції під командуванням генерал-лейтенанта І.Т.Шльоміна. У результаті розгромлено чотири піхотні та три танкові дивізії противника. Звільнено від німецько-фашистських окупантів міста Марганець, Нікополь, Апостолове, а потім і Кривий Ріг.
Марганець пережив 904 дні окупації. Гітлер не раз підкреслював виняткову важливість цього району. Марганцева руда була потрібна промисловості Німеччини для виробництва високоміцних сортів сталі. І втрата міста означала б для Німеччини програш у війні. За роки окупації жителям міста довелось проявити виключну мужність та витримку. Загинуло 665 мирних громадян та понад 2 тис військовополонених. З дня у день жителі міста, разом із усією Україною, наближували день Перемоги. Незважаючи на суворі репресії, жителі міста вставали до активної боротьби проти німецько-фашистських загарбників. І хоча Гітлер віддав наказ за будь яких умов утримувати залізні і марганцеві рудники, в ніч з 5 на 6 лютого 1944 року, долаючи ворожі війська, армія Третього та Четвертого Українських Фронтів витіснила німецьких фашистів з території Марганцю, та звільнила місто від загарбників.
6. Повоєнна відбудова міста
Перші повоєнні роки позначені зростанням темпів спорудження житла й об’єктів соціально-побутового призначення. Будівництво йшло прискореними темпами. Незважаючи на значні труднощі, напружені міжнародні відносини, Уряд знаходив необхідні кошти. Щорічно на адресу Марганця виділялися десятки мільйонів карбованців.
В успішному здійсненні програми розбудови важливу роль відіграла допомога, яку надавали державним і господарським організаціям компартія, уряд й весь народ. З усіх кінців країни на станцію прибували ешелони з лісоматеріалами, необхідним обладнанням, продуктами харчування... Зокрема, з Москви - потужні насосні агрегати для налагодження системи водопостачання та для оснащення збагачувальних фабрик, силові транспортери і кабельна продукція для будівництва палацу культури; з Тбілісі – металорізальні верстати; із Свердловська та Магнітогорська – потужні землерийні машини, магнітні пускачі тощо.
У 1953 році будівельники завершують найкрасивіше приміщення – Палац культури гірників. Небезпідставно у ці роки Марганець називають містом-садом. За період з 1954-1958 роки у ньому з’явилося 33 нові вулиці. На території висаджено понад 100 тисяч дерев та кущів. А з 1958 по 1967 роки – ще стільки ж. На вулицях марганчани саджали кращі породи дерев: каштани, горіхи, липи, сріблясті тополі. Взагалі, за повоєнні роки на озеленення міста витратили більш ніж мільйон карбованців. Насадження перевищували 1000 га.
7. Висновок
Коротко ознайомившись з історією мого міста, можна зробити висновок, що Марганцю є чим пишатися. Місто має довгу та цікаву історію, велику кількість пам’яток та пам’ятників, котрі весь час нагадують жителям та гостям міста про події, що тут відбулися.
Пам’ятники та пам’ятні знаки:
- Братська могила радянських воїнів та мирних жителів, 1941–1944 (урочище Ракшино);
- Меморіал «Вічний вогонь»;
- Братська могила курсантів Одеського артилерійського училища (с. Городище);
- Пам'ятний знак воїнам визволителям м. Марганця (територія залізничної станції Марганець);
- Братська могила радянським військовополоненим;
- Пам'ятник знак воїнам-інтернаціоналістам, загиблим у Афганістані;
- Пам'ятник В. І. Леніну;
- Пам'ятник «Великому Кобзарю»;
- Пам'ятний знак Івану;
- Пам'ятний знак на честь визволителів міста — бійців і командирів 203-ї та 303-ї стрілкових дивізій 6-ї армії 3-го Українського фронту (вул. Радянська, Сквер Перемоги).
Список використаної літератури:
- Олександр Морщавка. Марганець: Сторінки минулого. — Київ: КМЦ «Поезія», 2004
- Електронний ресурс. Сайт Марганецької міської бібліотеки імені М.Островського http://bibl-ostr.ucoz.ua/
index/pro_misto_marganec/0-37 - Електронний ресурс. Вікіпедія http://uk.wikipedia.org/wiki/В
ікіпедія:Вікі_любить_пам’ятки/ Дніпропетровська_область/Марга нець
План:
- Вступ
- Територія міста у давні часи
- Період існування запорозького козацтва
- Заснування поселень при рудниках
- Марганець у роки Великої Вітчизняної Війни
- Повоєнна відбудова міста
- Висновок
- Список використаної літератури
Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
РЕФЕРАТ
на тему: «Мій рідний край»
Студентки 102 групи ФМЛ
Дудко Анастасії
Київ 2013
- Мікалай Крыштаф Радзівіл Сіротка
- Мікалай Радзівіл Чорны (1515-1565гг.) – “бацька” Рэфармацыі ў ВКЛ
- Мікалай Радзівіл Чорны (1515-1565гг.) – “бацька” Рэфармацыі ў ВКЛ
- Мікотоксикози
- Мікотоксини в харчових продуктах
- Мікробіологія молочних продуктів
- Мікрографічний документ
- Міжособистісна атракція
- Міжособистісні стосунки між батьками та дітьми
- Міжпредметні звязки на уроці. Інтеграція навчального матеріалу – вимога сьогодення
- Міжсесійний контроль навчальних досягнень студентів
- Міжфірмова науково-дослідна кооперація
- Мій ідеал громадянина-патріота
- «Мій Ізмара́гд» — збірка творів Івана Франка. Видана у 1898 році
