Міжфірмова науково-дослідна кооперація

     Міжфірмова  науково-дослідна кооперація

     Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей  народного господарства, можна умовно поділити на групи : традиційні і інноваційні. Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування. енергії, конструкційних матеріалів).

     Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів  діяльності підприємств та інших  ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці тощо);

     Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

     Простий внутрішній процес передбачає створення  та використання інновацій всередині  одного і того ж підприємства. Інновація  в цьому випадку не набуває  безпосередньо товарної форми. При  простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

     Розширений  міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії  першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

     У кінці XX ст. в технічно розвинутих країнах  активно поширювалися різні форми  спільного проведення науково-дослідницьких  робіт, спрямованих переважно на забезпечення значних технологічних проривів. Рішення таких завдань вимагає складних програм НДДКР і великих фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів, чого не може забезпечити одна, навіть велика, фірма. Тому для реалізації таких завдань  почали використовувати іншу організаційну форму — програмно-цільову, або проектну.

     У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують  міжфірмові зв'язки.

       Виділяють такі основні форми  міжфірмового співробітництва, як:

• угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності — «спільна науково-технічна і виробнича діяльність»;
• створення спільних підприємств (СП);
• угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчурних фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази фірми; 
  угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.;
• угоди про розподіл відповідальності між компаніями — за сновниками консорціуму;
• угоди про створення науково-технічних альянсів.

     Вирішення питань пов'язаних з великими технологічними проривами шляхом спільного проведення НДДКР досягається на основі програми цільового планування кооперації науково-технічної  діяльності інноваційних організацій  і залучених за контрактами промислових підприємств.

     В рамках проектного управління створюються  науково-технічні альянси:

• науково-дослідні;
• науково-виробничі

     Альянси є усередненою формою між неформальною кооперацією і повним злиттям.

     Іншими  напрямками міжфірмової кооперації є створення консорціумів, кейрецу та галузевих міжфірмових дослідницьких інститутів. В консорціумах організації з різними формами власності зберігають свою самостійність, але підпорядковуються спільнообраному керівному органу.

     Міжфірмова  співпраця також породила створення спільних підприємств.

     У рамках вище перелічених міжфірмових кооперацій забезпечуються такі взаємодії між фірмами:

• спільне проведення НДДКР;
• взаємний обмін науковими досягненнями;
• взаємний обмін виробничим досвідом;
• підготовка кваліфікованих кадрів.

     Основними мотивами кооперації є:

• швидкий розвиток технологій і скорочення життєвого циклу 
  товарів, технологічних процесів і відповідно скорочення часу на 
  проведення НДДКР;
• зростання вартості досліджень у високотехнолопчних галузях і відповідно розподіл витрат між фірмами на проведення спільних НДДКР;
• одержання доступу до науково-технічних досягнень партнерів по альянсу; 
  розподіл ризику невдач у разі спільного проведення НДДКР;
• підвищення ефективності та прибутковості.

  Крім того, така інтернаціоналізація НДДКР допомагає компаніям увесь час бути в курсі всього нового у сфері науки і за найкоротший період одержати необхідну інформацію та залучати до співробітництва необхідні фірми й відповідні кадри.

     Кооперування наближає фірми до споживачів, полегшує доступ до ринків, допомагає уважно відстежувати всі ринкові та технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості й загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти, швидко й ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу.

     Інтернаціоналізація науки і розробок нових технологій оцінюється спеціалістами як позитивна  тенденція, оскільки виграють усі учасники, хоча і в різній мірі.

     Проте переваги, що їх здобувають корпорації, сприяють перетворенню цієї моделі колективної практики на найважливіший елемент загальної довгострокової стратегії великих підприємств.

     А тепер окремо опишемо можливі  форми науково-технічної кооперації фірм:

     1.Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути. Декілька великих корпорацій однієї галузі, будучи зацікавленими у спільному проведенні певних етапів інноваційних процесів (насамперед НДДКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління. У такий спосіб, наприклад у США, було створено Дослідницький інститут електроенергетики, Дослідницький інститут сонячної енергетики та ін.

     Інститути організовують зацікавлені корпорації, причому багато з них через  недостатній власний науково-технічний  потенціал до цього ніколи не займалися  НДДКР. Особливістю інститутів було залучення на контрактній основі зовнішніх виконавців, у тому числі промислових фірм. Їх персонал зосереджує основні зусилля на управлінні діяльністю підрядників, організації конкурсів серед потенційних виконавців і на експертизі. Меншою мірою вони займаються здійсненням НДДКР власними силами. Іншими словами, інститути — це установи, які видають кошти під цільові проекти зовнішнім виконавцям. Завдяки цільовому характерові субсидування НДІ можуть охопити величезну кількість фахівців, що є недоступним окремій корпорації.   

     2.Науково-технічні альянси. Вони є організаційною формою процесу глобального інтернаціонального поширення нових технологій. Виникли за умов поширення міжфірмової кооперації у сфері НДДКР, націлених на розв'язання довгострокових інноваційно-комерційних завдань.

     Науково-технічний  альянс— стійке об'єднання декількох  фірм різних розмірів між собою і/або  з університетами, державними лабораторіями  на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розроблення або модернізацію продукції.

     Науково-технічні альянси поділяють на науково-дослідні (створені для реалізації певного  наукового проекту) і науково-виробничі (створені для розроблення і виробництва  нової продукції). Якщо у співпраці  беруть участь партнери з різних країн, то альянси стають міжнародними. Створюючи технологію поза жорсткими національними межами, альянси знижують вплив і кількість страхових факторів, ризиків, обмеженості ресурсів, надмірності державного регулювання.

     Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) і вертикальні (фірми різних галузей) науково-технічні альянси. Учасники альянсу вкладають свої кошти у вигляді інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, а після досягнення результатів одержують за угодою свою частку інтелектуальної власності. У спектрі організаційних форм альянси є проміжною ланкою між неформальною кооперацією і повним злиттям. Управління альянсом здійснюється або одним з провідних членів, або спеціально призначеним координаційним комітетом.

     Один  із парадоксів формування альянсів полягає в розширенні співробітництва корпорацій за умов жорсткості конкуренції між собою.

     Найбільші альянси істотно впливають на технічний рівень галузі. Так, відомі корпорації ІВМ, Simens і Тоshiba створили альянс для розроблення суперчіпа  комп'ютерної пам'яті, вклавши у цей проект 1 млрд. дол.

       Альянси з'являються і на теренах  СНД. Так, у Росії компанії Hewlett-Packard, Oracle, LVS I Cognitive Tehnologies оголосили про  початок реалізації спільного  проекту «Електронний архів»  зі створення систем управління електронними документами. Фірма Cognitive Tehnologies постачає системи розпізнавання текстів (одні з кращих у Росії), розроблені за участю фахівців Інституту російської мови; фірма Огасlе — технології управління базами даних; фірма Hewlett-Packard — повний набір устаткування для створення і підтримки електронного архіву; фірма ЬУ8 виступає як збирач, налагоджувальник, творець кінцевої системи, що йде безпосередньо клієнтові.

     Інтернаціоналізація інноваційних проектів — позитивна  тенденція, оскільки в результаті виграють усі: з'являються нові можливості для інновацій, швидко поширюються передові технології, раціональніше розміщуються ресурси, створюється сприятливий інвестиційний клімат. 

     3.Консорціуми. Консорціуми, як і альянси, є тимчасовими формами добровільного об'єднання організацій для вирішення конкретного завдання, реалізації програми чи великого проекту. До нього можуть належати підприємства й організації різних форм власності, профілю і розміру; учасниками консорціуму можуть бути не лише фірми, а й цілі держави.

     Консорціум  — тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для здійснення спільного великого господарського проекту, учасники якого зберігають свою повну господарську самостійність  і підпорядковуються спільно  обраному виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму. Це добровільне об'єднання фірм для вирішення конкретної інноваційної проблеми, здійснення проекту, програми, які обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва.

     У рамках консорціуму є можливим:

• проведення науково-технічних досліджень, які складно здійснювати самостійно через значні витрати і ризик;
• розподіл витрат на виконання НДДКР між фірмами-учасниками;
• об'єднання фірмами-учасниками дефіцитних матеріальних і людських ресурсів для виконання НДДКР;
• повний доступ до результатів дослідження і право на їх ви користання у виробництві.

     Так, французький і англійський філіали фірми «Тошиба», що випускають мікрохвильові печі, об'єднались в консорціум з французькою фірмою «Thonison Electromanager». Разом ці фірми побудували завод для виробництва мікрохвильових печей нових моделей. До них приєдналась німецька фірма «AEG Hausgerate». Частки капіталовкладень усіх членів консорціуму рівні, кожна з них становить 3,74 млн ф. ст. Керує консорціумом генеральний менеджер з участю трьох представників кожної з компаній

     Дослідницькі  консорціуми, наприклад у Калузі радіоелектроніки, функціонують у формах координаційного центру та міжфірмового науково-дослідницького Центру. Обидва типи консорціумів можуть працювати на постійній і тимчасовій основі. У координаційному центрі створюється секретаріат, який координує виконання спільних НДДКР компаніями, університетами й урядовими лабораторіями. Секретаріат вишукує і розподіляє кошти для виконання НДР у лабораторіях учасників консорціуму (в окремих випадках залучаються й інші організації), координує і контролює виконання цих робіт відповідно до плану. Секретаріат не має власної науково-дослідної бази. НДДКР виконують на основі контракту між виконавцями і секретаріатом.

     Консорціуми, створені за типом міжфірмового науково-дослідницького центру, мають власну науково-дослідну базу. У центрах працюють постійні співробітники або вчені, що відряджаються  учасниками консорціуму.

     Дослідні  консорціуми створюються в галузі радіоелектроніки, комп'ютерної технології з метою одержання нового знання або створення технологій, що мають значні перспективи використання і потребують виконання великих обсягів додаткових досліджень. Прикладом консорціуму може бути Центр дослідження у галузі інтегральних схем при Стенфордському університеті. Він фінансується корпораціями «Дженерал електрик», «ІБМ», «АТТ», «Хьюлетт Паккард», «Моторола», Міністерством оборони США.

     Консорціумом  керує рада директорів, яка вибирається  на рік з представників компаній-засновниць (за регламентом, що забезпечує постійну участь у раді представникам великих компаній-засновниць), затверджує річний бюджет, розробляє тематику досліджень і формує довгострокові плани.

     Поточне керівництво здійснює президент, який очолює апарат управління, що працює над питаннями фінансування, координації діяльності університетів-виконавців. До складу управлінського персоналу входять співробітники бібліотеки, підрозділу бази даних і експедиції, співробітники, що підготовляють технічні звіти компаніям-засновникам.

     При раді директорів функціонує консультативна технічна рада, що розробляє рекомендації президенту щодо визначення тематики досліджень, виявляє проблеми, які  потребують першочергового вирішення. 

     4.Спільне підприємство (СП). Виникає за умови, коли кілька фірм, що працюють у різних країнах, відчувають потребу в кооперуванні з метою підвищення результативності діяльності. За даними статистики, 55% угод про кооперацію — це угоди про створення СП. До 40% промислових компаній СИЛА з обсягом продажу понад 100 млн. дол. є учасниками одного або декількох СП. У цій формі існують приблизно 40% закордонних філій американських і англійських міжнародних монополій, понад 50% закордонних німецьких та італійських філій, 70% французьких і майже 90% японських.

     Спільні підприємства створюють з різною метою:

• одержання передової технології виробництва підвищення експортних можливостей;
• отримання прямих закордонних інвестицій;
• продаж технології за допомогою ліцензування;
• одержання права на використання товарного знака;
• набуття управлінського досвідутощо.

     Водночас  спільні підприємства можуть вирішувати і завдання інтенсифікації інноваційного  процесу, прискорення дифузії інновацій.

     Спільне підприємство (СП) — інститут міжфірмового співробітництва з метою розроблення, виробництва або маркетингу продукту, що перетинає національні кордони, не заснований на короткострокових ринкових трансакціях і припускає значний  і тривалий внесок партнерів у вигляді капіталу, технології або інших активів та розподілом відповідальності в управлінні між фірмами-партнерами.

     Виокремлюють  такі типи технологічно орієнтованих СП:

     — співробітництво між фірмами  тільки в дослідженнях;

     — співробітництво у розробленні товарів, які не підлягатимуть ліцензуванню;

     — обмін випробуваними технологіями в межах єдиної продуктової лінії  або через багато продуктів. Ці СП відомі у світовій мікроелектронній промисловості та роботобудуванні  завдяки розповсюдженій практиці перехресного ліцензування. Здебільшого учасники таких коопераційних структур є одночасно конкурентами на одному або декількох продуктових ринках;

     — спільне розроблення одного або  більше продуктів (у комерційному літако- і моторобудуванні, в окремих  сегментах телекомунікаційної, мікроелектронної і біотехно-логічної індустрії). Таке співробітництво дає змогу фірмам різних країн об'єднати технологічні можливості випуску спільного продукту без злиття усіх своїх видів діяльності в єдиному корпоративному об'єднанні;

     — співробітництво, за якого одна фірма розробляє новий продукт або процедуру маркетингу, а виробництво й адаптацію до закордонного ринку здійснює інша фірма (сфери біотехнології, фармакології, сталеварна промисловість, автомобілебудування). Тут поєднуються технологічні можливості однієї фірми з активами в сфері маркетингу або реалізації іншої фірми для створення єдиного продукту. Такі компанії частіше охоплюють фірми, що не є прямими конкурентами.

     Особливість СП полягає в тому, що вони створюються  для розробки технологій виробництва і збуту принципово нової продукції. Партнери виконують доповнюючі один одного функції протягом досить тривалого часу, що сприяє їх розвитку.

     Наприклад, компанія «АТТ/Філіпс» створена в 1983 р. як спільне підприємство американської  компанії «АТТ» і голландської «Філіпс» на базі рівної пайової участі двох фірм з метою виробництва і збуту обладнання зв'язку. При цьому фірма «АТТ» намагалась використати іноземного партнера для закріплення своїх конкурентних позицій на ринку обладнання Західної Європи, а фірма «Філіпс» ставила собі за мету за умови помірних витрат посилити свої позиції в промисловості засобів зв'язку. Технологічну базу співробітництва забезпечували успіхи фірми «АТТ» у виробництві цифрових комутаторів. Вклад фірми «Філіпс» полягав у наданні своїх виробничих потужностей, свого товарного знаку і збутової мережі в Західній Європі. Рада директорів складається з п'яти членів, з яких троє представляють фірму «АТТ». Функції з оперативного управління компанією діляться між засновниками спільного підприємства порівну. Штат компанії на всіх рівнях укомплектований на змішаній основі, при цьому в Нідерланди було переведено багато інженерів і адміністративних працівників фірми «АТТ». «Філіпс» постійно направляє своїх робітників у США для навчання .

     Цікавий досвід зі створення спільних підприємств (із забезпеченням валютної самоокупності) накопичений у Китаї, де розвиток спільного й іноземного підприємництва є одним з головних напрямів реформи  зовнішньоекономічних зв'язків КНР.

     Досвід  різних країн світу свідчить, що створення СП — ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма чинниками, серед яких важливими є:

• отримання доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через Існування обмежень;
• можливість залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;
• зростання експортного потенціалу;
• можливість отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);

     умови для підвищення кваліфікації національних кадрів та ін. 

     Отже, як бачимо, спільні підприємства стають дедалі популярнішими. Це обумовлено такими чинниками:

     1. Зростанням технологічних можливостей  закордонних фірм, що підвищує серед компаній певної країни попит на іноземних партнерів у СП.

     2. Високою вартістю досліджень  і розробок, необхідних для доведення  нового продукту або процесу  до ринку, яка в багатьох  високотехнологічних галузях істотно  збільшилася за останні 20—30 років. Це обмежує здатність фірм реалізовувати дорогі програми НДДКР і передбачає проникнення на зовнішні ринки для забезпечення комерційного успіху, оскільки у деяких галузях він можливий лише за умов великих ринків збуту — значно більших, ніж національні.

     3. Технологічною конвергенцією, яка  зближує і переплітає технології. Ті, які колись за своєю значущістю  були периферійними щодо комерційної  і дослідницької діяльності фірм, тепер стали центральними з  погляду забезпечення конкурентних  переваг у технологічно інтенсивних галузях. Технологічна конвергенція вимагає від фірм швидкого опанування широкого спектра технологій і наукових дисциплін, що ще більше напружує бюджет НДДКР.

     4. Скороченням тривалості життєвих  циклів продуктів у багатьох  високотехнологічних галузях, що підвищило нагальність швидкого проникнення на глобальні ринки з новими продуктами для досягнення комерційного успіху. Одночасне представлення продукту в багатьох промислово розвинутих країнах забезпечується спільним виробництвом або співробітництвом з фірмою, яка має необхідну систему збуту.

     5. Важливістю представлення нового  продукту як технічного стандарту  або домінуючої моделі для  досягнення комерційного успіху. Швидке проникнення нового продукту  на багато ринків є особливо  важливим у мікроелектроніці, виробництві комп'ютерів і телекомунікаційного устаткування, оскільки він може забезпечити прибуткову основу для представлення інших пов'язаних з ним продуктів або наступних поколінь цієї моделі. Зокрема, своїм домінуючим позиціям фірма Microsoft завдячує здатності швидко пропонувати на світові ринки нові програмні продукти.

     6. Різною швидкістю комерціалізації  новацій малими та великими  фірмами в різних країнах. Малі  фірми є важливішим джерелом  нових комерційних технологій  у США, ніж, наприклад, у Японії або Західній Європі, де провідну роль у створенні нових продуктів (електроніки чи біотехнології) відіграють компанії, які вже утвердилися на ринку.

     7. Бажанням уникнути нетарифних  торговельних бар'єрів: квот, ембарго  тощо.

     В Україні наприкінці 2000 р. велика кількість спільних підприємств діяла в обробній промисловості, у тому числі 22 % — у машинобудуванні і металообробці, 12%— у деревообробній і целюлозно-паперовій галузі. 
Спільні підприємства з іноземними фірмами створено Національною академією наук України на базі її науково-дослідних організацій. Наприклад, фірма «Річ» створена на базі Інституту проблем матеріалознавства та китайської Меньянської компанії з виробництва надтвердих матеріалів. Фірма випускає та впроваджує інструмент. Аналогічною формою спільного підприємства є фірма «ВАСП», яка об'єднала науковий потенціал Інституту матеріалознавства та фірми «Ашурст технолоджі корпорейшн» (США). Вона створена для виробництва алюмінієво-скандієвих сплавів, тобто нових ефективних матеріалів.

     5.Кейрецу. У Японії виникла одна з ефективних форм інтеграції підприємств — кейрецу, які існують у вигляді як конгломератів, так і вертикально інтегрованих об'єднань. До складу конгломерату входять компанії, що функціонують у різних сферах економіки, їх діяльність координується банком або торговою компанією. Зв'язок між компаніями у складі конгломерату здійснюється через взаємне володіння акціями один одного, фінансування учасників кейрецу одним банком, використання торговельної компанії кейрецу для маркетингу в інтересах компаній-учасників і виконання спільних проектів, а також для сумісних капіталовкладень у нові технології.

     Об'єднавшись  у кейрецу, кілька десятків різнопрофільних  фірм створюють універсальний багатогалузевий  концерн. Ці об'єднання характеризуються:

• наявністю власної системи фінансових установ;
• взаємним володінням акціями;
• об'єднанням фірм усередині групи для реалізації великих і перспективних проектів;
• зобов'язаннями взаємних поставок усередині групи;
• організацією загальної універсальної торгової фірми;
• взаємним обміном співробітниками, у тому числі керівниками різного рівня;
• системою регулярних нарад керівників фірм.

     Як  свідчать дослідження, висока конкурентоспроможність японських компаній значною мірою  визначається створенням кейрецу, у межах яких формуються довгострокові зв'язки між підприємствами, які входять до об'єднання. Із 100 найбільших промислових фірм Японії 70 є членами тих чи інших кейрецу . 

     Отже, міжнародне співробітництво у формі спільних підприємств дає змогу розширити можливості національних компаній у розробленні, виробництві та маркетингові нових продуктів, завдяки чому збільшується їх сукупний комерційний успіх.

     Використання  різноманітних внутріфірмових та міжфірмових  організаційних форм інноваційної діяльності на державному, регіональному, галузевому, корпоративному рівнях є характерною особливістю нинішнього етапу розвитку науково-технічного прогресу, яка сприяє прискоренню інноваційних процесів, швидшому опануванню суспільством результатами інноваційної діяльності та комерційному успіхові всіх учасників міждержавної чи міжфірмової кооперації.

     Розглянуті  організаційні форми взаємодії  науки і виробництва мають  великий вплив на зближення провідних  держав світу в багатьох сферах діяльності. Відбувається об'єктивний процес глобалізації наукових знань і напрямів їх матеріалізації у виробництві. Цей процес сприяє об'єднанню світового науково-технічного потенціалу і його подальшого розвитку, метою якого є підвищення загального рівня життя населення не тільки окремої країни, а й планети в цілому, розв'язання проблем екології, здоров'я, освіти. Організаційні форми взаємодії науки і виробництва не тільки впливають на глобалізацію інноваційної сфери, але і на саму природу корпорацій, створюючи умови для зміни стилю і методів управління, корпоративної культури й організації.