«Мій Ізмара́гд» — збірка творів Івана Франка. Видана у 1898 році
«Мій Ізмара́гд» — збірка творів Івана Франка. Видана у 1898 році.
Зміст
1 Ідея збірки
2 Зміст збірки
2.1 Поклони
2.2 Паренетікон
2.3 Притчі
2.4 Легенди
2.5 По селах
2.6 До Бразілії!
Ідея збірки
Свою збірку І. Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя.
Збірка «Мій Ізмарагд» об'єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містилися у давньоруських рукописних збірниках.
Зміст збірки
Поклони
Поет мовить
Україна мовить
Рефлексія
Сідоглавому («Ти, брате, любиш Русь…»)
Якби
Декадент ( відповідь на обвинувачення російського критика. Спростування власного декаденства)
Моїй не моїй
Спомин
Паренетікон
«Коли обід хтось славний зготував»
«Не слід усякого любити без розбору»
«Не такого посту хоче бог від нас...»
«Як у хвилі сумніву і муки»
Богач
«Серцем молився Мойсей»
«Гнів — се огонь. Чим більше дров кладеш…»
«Немає друга понад мудрість…»
«Себе самого наперед застав робить…»
«Хоч хто і сто літ проживе»
«Хоч від хліба здержусь»
«Як сережки золотії»
«Здоров, Степане!»
«Не високо мудруй...»
«Годуй гадюку молоком»
«Як промінясто гарний цвіт...»
«Як лампа розбита»
«Хто тому шкодить»
«Ворог батько, ворог мати…»
«Як пчола»
«Хто лиш квітки»
«Богатство злом не є»
«Як риба без води»
«Хто в першій чвертині життя»
Строфи
1 «Пурпуром сонечко сходить»
2 «Мужню силу хоч похилить горе»
3 «Обрубане дерево знов зеленіє»
4 «Не цурається правди мудрець»
5 «Добру науку приймай»
6 «Хто має мудрість а з неї»
7 «Мудрість захована»
8 «Дурний, хто помилок лякаючись»
9 «Не пливе супроти вітру»
10 «Навить той, хто призначення вірить»
11 «Не звикай утертими стежками»
12 «Бережи маєток»
13 «Гість, дитя, і цар, і жінка»
14 «Хто духом низький, не мішайся там»
15 «Та й глупі ті богатирі»
16 «Щасливий той багач»
17 «Отрута є зле вивчена наука»
18 «Скупий не пан своїх засіків повних»
19 «Книги — морська глибина»
20 «Хто власного ума не має»
21 «Клониться дерево»
22 «Великі дерева шануй»
23 «Мухи сідають на ранах»
24 «Як війско скликає труба»
25 «Лихвар і п'яниця»
26 «На двоє створено богом вино»
27 «Як від лютого татарина»
28 «Хто з всіми добрим хоче буть»
29 «Від слона на тисяч п'ядей»
30 «Як метіль прошумить»
31 «Як за порохи чоловік»
32 «Хоч би мертвого міг гнівливий воскресить»
33 «Хоча б ти і муки тяжкі потерпів»
34 «Як та опука від скали»
35 «Огневі, що лісі палить»
36 «Наче віз без коліс»
37 «Молодість у бідності»
38 «Ти сто людей побив у бою»
39 «Купа дров і жура»
40 «Хоч би все небо папером було»
Притчі
Притча про життя
Притча про віру
Притча про любов
Притча про красу
Притча про приязнь
Притча про вдячність
Притча про покору
Притча про правдиву варгість
Притча про нерозум
Притча про радість і смуток
Притча про піст
Притча про смерть
Легенди
Арот і Марот
Указ проти голоду
Побіда
Свята Доместіка
Життя і страждання ... преподобного Селедія
Легенда про вічне життя
По селах
«На Підгір'ї села невеселі…»
«В шинку шумить»
«Вранці-рано по селі»
«Зразу сварилися»
«Того рана з криком»
«Ворожка мовить»
«Іде Пазюк від ворожки»
«Ой-ой! Метушня»
«Три неділі вже»
На пастивніку
До Бразілії!
Лист до Стефанії
«Коли почуєш, як в тиші нічній…»
"Два панки йдуть попри них"
«Гей, розіллялось ти, руськеє горе…»
Лист із Бразілії
2Покутська трійця
Поку́тська трі́йця — умовне об'єднання трьох українських письменників Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє походили з Покуття.
Назву Покутська трійця, очевидно, отримали з легкої руки Івана Франка, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом.
Про ознаки, які об'єднали письменників нової ґенерації, найкраще сказав Іван Франко:
« Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді
письменники, взялися малювати те життя, яке найліпше знали, — сільське життя. »
Отже, можна виділити такі ознаки, притаманні письменникам Покутської трійці:
вік — почали творити у молодості;
походження — родовід вели із нижніх верств суспільства;
тематика — в основі творів лежало вкрай важке життя селян Покуття, Буковини та Галичини за часів правління Австро-Угорщини;
жанрова своєрідність — незважаючи на традиційність тематики, Стефаник, Мартович та Черемшина (у значній мірі під впливом Франка) формувалися як письменники-модерністи. Скажімо, це виявлено у новій формі зображення тематики села — створення новел, етюдів.
Таким чином працюючи в одному напрямку, але маючи власний та оригінальний стиль, кожен із письменників — Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина — зробили свій внесок як індивідально, так і колективно в умовному об'єднанні Покутська трійця.
Див. також
Найяскравішим зразком соціально-психологічної новели стефаниківського типу є "Новина". Тема твору - вбивство батьком своєї дитини - була взята Стефаником із самого життя. Головну увагу в ньому зосереджено на психоло-гічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Письменник порушив тут усталені прийоми композиції: новела починається нібито з розв'язки: "У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася". Причина цього страхітливого злочину - голодне бідування сім'ї після смерті Грицихи. Примара солоду оселилася в хаті.
В експозиції письменник використовує вражаючі деталі, що ніколи не зітруться з пам'яті читача: "Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили б так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б за вітром, як пір'я!" Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: ."Мерці". Найголовнішим у творі є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину. Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. "Довгий огневий пас" пік у серце й голову, камінь давив на груди. він "скреготав зубами, аж гомін лугом розходився". Кинувши дитину в річку, Гриць відпустив старшу Гандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.
Ідейно-художній аналіз новел «Новина», «Кленові листки» Василя Стефаника.
Василь Стефаник дуже любив дітей. Дітям він присвятив найліричніші свої твори — новели «Новина», «Катруся», «Кленові листки».
Родинні драми, зумовлені соціальними причинами, відображені в новелі «Кленові листки». Головна дійова особа — заробітчанин Іван. Його дружина народжує четверту дитину, а сама тяжко хворіє. Ввечері батько покликав кумів, пригощає їх і скаржиться на свою долю, на дітей. Щоб вижити, Іван змушений каторжно трудитися, бо треба годувати малих дітей. Бідність так вкорінилась у їхнє життя, що навіть посягаює на життя дітей. Та іноді в ньому прокидаються добрі і ніжні почуття до них. Іван жаліє дітей, думає, яка ж доля чекає на них. Але життя Іванових дітей ще трагічніше, ніж самого Івана, бо вони, крім наймитської долі, зазнають ще й сирітства. Як якесь віщування сприймається передсмертна пісня матері про кленові листочки, що розвіялися по полю і вже ніколи не зазеленіють. Це ніби порівняння з долями дітей, які також можуть піти по світу і не зазнати кращої долі. З великою любов’ю Стефаник змальовує шестилітнього Семенка. Цей ще маленький хлопчик залишається за старшого. Письменник розповідає про господарювання Семенка. Перебуваючи в ролі дорослого, хлопчик ще не відчуває всіх прикрощів дорослого життя, всіх проблем, що можуть його спіткати. Семенко ще не розуміє трагедії своїх батьків, але ми вже відчуваємо трагізм його власного становища.
Вершиною художньої досконалості, композиційної оригінальності є новела «Новина». Вона починається з розв’язки: Гриць Летючий утопив свою меншу доньку, а старша випросилася. Але автор не засуджує свого героя. Своєю розповіддю Стефаник захищає Гриця, намагається дати читачеві дійсну картину подій, що призвели до трагедії. Цю новелу не можна читати без внутрішнього здригання і страху. Головний герой гине у великих нестатках, не в змозі прогодувати своїх дітей. Дружина його померла, а сам він не може забезпечити своїм дітям бодай кусок хліба щодня. Гриць приходить до висновку, що його діти — то вже живі мерці, але ще сам боїться визнати свій намір. Він хоче якось виправити становище (бігає по сусідах), але у кожного своє горе і такі ж нестатки. Гриць робить свій страшний крок, не думаючи, що це злочин. Автор намагається переконливо вмотивувати вчинок свого героя. Стефаник не тільки захищає свого героя-дітовбивцю, а й кидає звинувачення суспільству, що призвело до такого страшного вчинку.
Новела «Новина» — невеликий,
але надзвичайно художньо досконалий
твір письменника. У ньому зображено тяжке
становище зубожілого селянина, обставини
соціального буття якого довели до страшного
злочину: він утопив рідну дитину. Новела
навіяна подією, що сталася в селі Трійці
1898 р. У психологічних новелах Стефаника
нема композиційної послідовності. Новела
«Новина» побудована своєрідно. Вона починається
з розв’язки — лаконічного повідомлення
про злочин головного героя твору Гриця
Летючого. Дещо ширша експозиція — розповідь
про життя удівця Гриця з двома дітьми
після смерті його дружини. Найбільшою
мукою для Гриця-батька була неможливість
прогодувати і зігріти своїх доньок. Він
з розпачем дивиться, як голодні діти заходяться
біля шматка хліба, «як щенята біля голої
кістки». Батько, глянувши на них, жахнувся
і подумав: «мерці». Під впливом цих душевних
мук у Гриця визріває рішення — втопити
своїх дітей, бо змінити їхнє життя на
краще він не може. Стефаник не відійшов
від правди характеру Гриця Летючого —
не природженого злочинця, а трагічно
нещасливої людини, люблячого батька,
для якого муки рідних дітей страшніші
від кари смерті.
Методологія — це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці. Методологія є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий тип усвідомлення науки. Сучасна методологія не обмежується вивченням методів і прийомів наукового пізнання й дослідження. Вона досліджує також підвалини, структуру і властивості наукового знання, його генезис і функціональні закономірності розвитку та трансформації. На рівні методології створюються умови визначення адекватної аксіології науки — системи критеріїв і оцінок наукової діяльності та її результатів, таких як істинність, об’єктивність, раціональність, ефективність, прагматизм тощо.
Однією з найактуальніших
Парадигма — інтегральна характеристика тієї чи тієї науки в певну епоху. Вона включає, по-перше, символічні узагальнення (формалізовані компоненти теорії), по-друге, картину світу (модельні уявлення, образи об’єктів науки), по-третє, загальноприйняті в товаристві вчених методологічні вимоги й ціннісні орієнтації, по-четверте, поширені в науковій громаді зразки опису, пояснення, базисні приклади розв’язання конкретних наукових проблем.
Стиль мислення — певний історично конкретний тип мислення, який, будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється в розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фундаментальних теорій.
Картина світу — це сукупність загальних уявлень про структуру того чи того фрагмента об’єктивної реальності.
Архетип теоретичного мислення — сукупність принципів, які на конкретному історичному етапі розвитку науки задають певний спосіб теоретичної діяльності для пояснення явищ, визначають вибір засобів цієї діяльності, відбір її кінцевих результатів, певне бачення світу.
Методологічний інструментарій науки складається з трьох засадничих рівнів методології: філософського, загальнонаукового, спеціально-наукового.
Найзагальніший, метанауковий характер має філософська методологія. Історія філософії фіксує два протилежних методологічних підходи до створення філософських систем пізнання і розуміння системи «Людина — Світ» — діалектику і метафізику. Існує багато модифікацій метафізики (механіцизм, редукціонізм тощо) і діалектики (стихійна, ідеалістична, матеріалістична, негативна та ін.). Конкретизацією діалектики загальнонаукового рівня можна назвати системно-структурний підхід, синергізм, принципи невизначеності й доповнення, критичний раціоналізм і т. д.
Методологію другого рівня пов’язують із загальнонауковими методами пізнання: моделюванням, системно-структурним аналізом, формалізацією, абстрагуванням, індукцією, дедукцією, аналогією.
Методологія третього рівня в нашому випадку спирається на теорію (теорія ноосферогенезу, глобальний закон внутрішньої компресії економіки, закони суспільної інтеграції, глобальної безпеки тощо) і спеціальні методи глобалістики (екстраполяція, глобальне моделювання, факторний аналіз тощо).
2. Формування сучасних парадигм глобалістики
Сучасні парадигми глобалістики сформувались наприкінці ХХ ст. На думку авторів монографії «Глобалізація і безпека розвитку», на базі методологічного розмежування у світі склалося шість відносно самостійних шкіл глобалістики.
Першу школу репрезентує Римський клуб. Вона застосовує методологію визначення «Межі зростання». Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової динаміки на підставі глобальної моделі Дж. Форрестера. Для цього брались п’ять взаємопов’язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продуктів харчування. Було запропоновано робочу гіпотезу про дисфункціональність глобальної системи. У ході її перевірки було доведено, що в разі збереження наявних тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що вони вказують на справжні причини проблем глобального розвитку: панування і жорсткий егоцентризм транснаціональних корпорацій, псевдосуверенітет багатьох держав, конфліктна конкуренція між ними, егоїстичний дух елітаризму західної цивілізації, дезінтеграція людського співтовариства.
Особливого значення в глобальному
розвитку набувають «якості людини». Фундатор
Римського клубу А. Печчеї зазначав, що
саме в людині містяться джерела всіх
наших проблем, у ній зосереджені всі наші
прагнення і сподівання, усі засади і звершення.
Трансформація людини має ґрунтуватись
на принципах «Нового Гуманізму», який
складається з таких компонентів:
1) почуття глобальності; 2) любові до справедливості;
3) відмови від насильства в боротьбі за
свободу. На підставі принципів «Нового
Гуманізму» А. Печчеї визначає шість стартових
цілей для людства. Перша ціль випливає з
необхідності визнання «зовнішніх меж»
розвитку людства, тобто з необхідності
проведення відповідної демографічної політики; друга ціль пов’язана з «внутрішніми
межами» самої людини, тобто з її фізичними
і психологічними можливостями; третя ціль спрямована на захист
і збереження культурної спадщини як ключового
моменту людського прогресу; четверта ціль має сприяти
формуванню світової єдності людства
у рамках концепції «розумного розподілу
національного суверенітету»; п’ята ціль вимагатиме
проведення значних будівельних робіт,
які за масштабами можна порівняти хіба
що з тими, що здійснювали останні п’ятдесят
поколінь; шоста ціль визначається
як необхідність реорганізації існуючої
економічної системи відповідно до потреб
світового співтовариства.
Методологічним орієнтиром для напрацювань Римського клубу є людина в її цивілізаційних вимірах. Численні доповіді Римському клубу залежно від світоглядних переконань їхніх авторів спирались на філософську антропологію марксизму, екзистенціалізму, фрейдомарксизму.
Другу школу глобалістики репрезентує Інститут всесвітніх спостережень (США, Вашингтон). Йому належать розробки проектів під назвою «Стан світу». Засновник школи Л. Браун спирався на парадигму «сталого розвитку». Генеральна Асамблея ООН ухвалила на базі цієї концепції спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі», згідно з якою сталий розвиток має бути керівним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, громадських
Види правки тексту засобів масової інформації
Основна умова — правити
самому тільки в тому випадку, коли
автор не може цього зробити. На жаль,
у засобах масової інформації
ця умова найчастіше порушується, оскільки
рідко випадає змога
1. Не починати правку, не познайомившись із твором у цілому.
2. Правити тільки після того, як точно визначена "хвороба" твору.
3. Під час правки
не виходити за межі
4. Робити мінімум правок,
намагаючись зберегти
5. Не зосереджуватися довго на важких місцях правки, повертатися до них тільки після того, як буде закінчена правка усього тексту.
6. Брати під сумнів свої власні правки.
7. Погоджувати усі правки з автором.
Дотримуючись цих умов, редактор повинен керуватися й такими правилами літературної правки:
1. Не починати правку з виправлення правописних і мовних помилок.
2. Починати правку з актуалізації теми, визначивши перед цим актуальну комунікативну мету.
3. Визначити тематичний обсяг фактичного матеріалу.
4. Залишати для розкриття теми тільки якісні факти.
5. Скоригувати композицію подачі фактичного матеріалу згідно з комунікативною метою.
6. Обирати найкращі
архітектонічні форми
7. Тільки після цього зробити правописну й мовну правку з погляду літературної мови.
Мета правки: літературно досконалий конкретний твір, який аналізувався і в якому були зафіксовані різнохарактерні порушення.
Другий аспект роботи редактора над текстом - практична реалізація висновків, які зроблено внаслідок редакторського аналізу, тобто правка тексту. Основні її завдання - усунення огріхів, які виявлено під час редакторського аналізу тексту й не виправлено під час авторського його доопрацювання, надання творові належного політичного звучання, ідейне його збагачення, досягнення виразності та ясності кожного формулювання, перевірка фактичного матеріалу, усунення хиб структури, мови й стилю, проведення редакційно-технічного опрацювання рукопису. У теорії та практиці редагування традиційно наголошують на таких основних правилах виправляння тексту:- Правка є доречною тільки тоді, коли її потрібність можна довести. Редактор має в разі потреби пояснити, чому він прийняв те чи інше рішення. При цьому докази на кшталт "звучить", "не звучить", "не подобається" тощо, звичайно, не можна визнати переконливими.
- Правка має бути одноступеневою: виправляючи рукопис, треба намагатися усувати всі (навіть дрібні) хиби одразу.
- Всі виправлення треба вносити якнайретельніше; вони повинні легко читатися й займати на сторінці щонайменше місця. У всіх підручниках, посібниках наведено чотири види правки: правку - вичитування, правку-скорочення, правку-доопрацювання та правку- переробку.
Правка-вичитування. Мета редакторської правки-вичитування - читання тексту "наскрізь". Вичитувач має зауважити його змістові, композиційні, стилістичні хиби, перевірити правильність написання географічних назв, імен та прізвищ, точність цитат, цифр, дат, зіставність одиниць вимірювання. До обов'язків вичитувача входить також перевірка відповідності заголовків текстові, підтекстівок фотографіям та малюнкам1. Правці-вичитуванню підлягають досконалі авторські тексти, які не потребують редакторського втручання. Завдання редактора тут зводиться до перевірки фактів, уточнення положень, апробації визначень. Тільки вичитуються також офіційні документи, всі види передруків, матеріали інформаційних агентств. У них усувають орфографічні помилки, позначають абзаци, звіряють цифри.
Правка-скорочення як особливий вид опрацювання рукопису має на меті досягти максимального лаконізму без втрат для змісту3. Часто метою правки-скорочення в ЗМІ є зменшення обсягу тексту, доведення його до певних розмірів, до певного хронометражу4. Цей вид правки - це пряме втручання в текст, тому редактор має врахувати особливості його змістової й синтаксичної структури. Характер змін, що вносять звичайно в текст за його скорочення, дозволяє розподілити їх на дві групи: скорочення тексту частинами й скорочення, які умовно називають внутрішньо-текстовими. У першому випадку вилучають частини тексту, що є певними змістовими ланками. Вони здебільшого оформлені композиційно й синтаксично. Скорочення однотипних прикладів, фактів одного змістового ряду, подробиць не викликає труднощів під час редагування. Якщо скорочення намічено правильно, вони не спотворюють змісту й не суперечать манері автора, а отже, текст після них потрібно мінімально додатково опрацьовувати. Насамперед ідеться про опрацювання "стиків" між частинами тексту які тепер опинилися поряд, щоб досягти його зв'язності. Скорочуючи текст, редактор має завжди пильно стежити за тим, щоб епізоди й факти, вилучені під час правки, не згадувалися непрямо в наступному викладі. Коли зв'язок між змістовими ланками необхідний, скорочення великими частинами неможливе. В цьому разі вдаються до внутрішньо-текстових скорочень, пов'язаних з більш глибоким утручанням у текст. Скорочення в сторінці, як правило, має виконувати відділ, що готував матеріал до друку, або сам автор.
Правка-доопрацювання - найпоширеніший вид редакторських виправлень у журналістських текстах. Його найчастіше використовують у редакторській діяльності. Мета правки-доопрацювання - вдосконалення тексту, зокрема його форми, уточнення ідеї автора, його задуму. За своїм характером зміни, які вносять при цьому в текст, різноманітні: скорочення, дописування окремих фрагментів, заміна слів і зворотів, зміна синтаксичних структур, удосконалення композиції. Особливостей манери викладу автора, його стилю правка-доопрацювання змінювати не повинна. Редактор виправляє також логічні й фактичні помилки, замінює не цілком переконливі аргументи іншими. Проте переважно доводиться поліпшувати форму викладу через удосконалення мовностилістичних засобів. Найдоцільніше й найкраще виправити такий текст може сам автор. Після зауважень редактора він зрозуміє вимоги засобу масової інформації, збагне суть помилок і належно поліпшить власний рукопис. Проте оперативність мас-медіа не завжди дозволяє попрацювати з автором, тому правку-доопрацювання виконують здебільшого без автора. Залишаючись у межах авторського тексту, редактор надає рукописові сильнішого політичного звучання, найбільшої точності й виразності.
Правка-переробка як різновид творчості. Правка-переробка є специфічною формою редагування. її використовують щодо текстів авторів, які слабко володіють навиками літературної праці. Скажімо, часто листи читачів не можна віддати до друку в тому вигляді, в якому вони надійшли до редакції. Мета цього виду правки - створення нового варіанта тексту на основі матеріалу, поданого автором. Базуючись на фактах, які повідомив автор, журналіст утілює думку автора в літературну форму. Тут редагування мало чим відрізняється від самостійної творчості. Й це не суперечить настанові про додержання авторського стилю. В такому випадку, по-перше, важко говорити про наявність в автора творчого почерку, а, по-друге, турбота про читача тут відсуває турботу про автора на другий план. Проте редактор усе одно має дбати про те, щоб не нав'язувати дописувачеві чийогось способу викладу. Правка-переробка, як і всі інші форми виправлення тексту, не повинна з неосіблювати авторський текст; вона, навпаки, має бути спрямована на те, щоб зауважувати й розвивати ті індивідуальні, неповторні риси, які має автор. Правка-переробка близька до такої особливої форми творчої праці, як літературний запис. Зауважимо насамкінець, що, як свідчить редакційна практика, під час підготовки тексту журналістського твору до друку часто поєднуються всі види правки. Застосування одного виду правки в "чистому" вигляді трапляється лише зрідка.
- Мій рідний край (Марганець)
- Мікалай Крыштаф Радзівіл Сіротка
- Мікалай Радзівіл Чорны (1515-1565гг.) – “бацька” Рэфармацыі ў ВКЛ
- Мікалай Радзівіл Чорны (1515-1565гг.) – “бацька” Рэфармацыі ў ВКЛ
- Мікотоксикози
- Мікотоксини в харчових продуктах
- Мікробіологія молочних продуктів
- Міжнаціональні конфлікти
- Міжособистісна атракція
- Міжособистісні стосунки між батьками та дітьми
- Міжпредметні звязки на уроці. Інтеграція навчального матеріалу – вимога сьогодення
- Міжсесійний контроль навчальних досягнень студентів
- Міжфірмова науково-дослідна кооперація
- Мій ідеал громадянина-патріота
