Місце України в світовому господарстві

 

          РЕФЕРАТ

                       з дисциплiни »Економiчна теорiя»

                                на тему: 

               «Місце України в світовому господарстві» 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                         

                                                

 

 

Змiст: 

ВСТУП 

1. МІСЦЕ УКРАЇНИ  НА СВІТОВОМУ РИНКУ. 

2. ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ  УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ. 

ВИСНОВКИ 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін  товарами й

послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин.

До неї  також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили,

міжнародні  валютні відносини. Необхідність і  ефективність системи

міжнародного  обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір

природних ресурсів, розміри капіталів і  праці, які можуть бути

використані для виробництва ВНП. Спеціалізація  країни на виробництві

товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх

випуск, використавши частину з них для  продажу, а за виручені гроші

закупити  товари, яких не вистачає.

Виходячи  з економічної доцільності, держава  планує свою

зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу  роль у розвитку

економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для

економії  витрат в економіці або в окремих  її галузях. Плани

зовнішньоекономічної  діяльності націлюють на встановлення й розвиток

взаємовигідних  зв'язків з країнами світу. Вони мають  всебічно

враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в

інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня

життя народу.

Перехід України до фази економічного пожвавлення  та піднесення в нових

умовах  господарювання може здійснюватися  за зрахунок ефективного

використання  власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх

технологій. Основою нової економічної стратегії  у сфері

зовнішньоекономічної  діяльності України мають бути зацікавленість людини

у вільному підприємництві та розвитку товарного  виробництва, а також

упровадженні  ринкових відносин, запровадження в  обіг твердої

конвертованої грошової одиниці, НТП із застосуванням  активної

інноваційної, інвестиційної та структурної політики, рівноправне

співіснування різних форм власності.

Щоб стати  рівноправним учасником загальноєвропейського  процесу

інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової

економічної системи, проходження стабілізаційного періоду, подолання

кризи економіки, усунення бар'єрів у спілкуванні  із зовнішнім світом,

налагодження  активних і взаємовигідних зв'язків  з країнами-партнерами.

Для цього  має бути створена інфраструктура, сумісна із

західноєвропейською та здатна функціонувати з нею  в одній системі

координат. Головні її елементи — це самостійні суб'єкти господарської

діяльності, економічний раціоналізм у відносинах з країнами-учасницями,

створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, формування

мережі  банків і ділових центрів для  фінансування та інформаційної

і ділових  центрів для фінансування та інформаційної підтримки державних та приватних інвестиційних проектів, комплексне використання й охорона природних ресурсів, співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази, раціональне використання енергетичних ресурсів, співробітництво в технологічному оновленні металургійних

підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості,

створення сучасних телекомунікацій, розвиток уніфікованої митної

системи.

Для інтеграції з економікою європейських та інших  країн Україні

необхідно максимально використовувати переваги міжнародного розподілу

праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для

залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному

етапі понад половину експорту України  припадає на Європу. Одним з

найважливіших завдань зовнішньоекономічної діяльності є диверсифікація

ринків  збуту та просування українських  товарів у Африку, Латинську

Америку, Азію з метою збільшення обсягів  експорту та валютних

надходжень.

Промисловий потенціал України достатній  для успішного вирішення проблем

забезпечення  валютних надходжень, потрібних для  закупівлі

найнеобхіднішого  з імпорту, покриття загальнодержавних  потреб і сплати

зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції

машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність

підтримки державою експортерів продукції  машинобудування зумовлена й  тим

фактором, що Захід не зацікавлений у прониканні наших товарів на світові

ринки, тому створює додаткові квоти  та митні бар'єри. Не дуже поспішають

розвинені країни з наданням Україні вигідних кредитів під реалізацію

проектів, що стимулюють експорт машинобудівної продукції.

Без розробки й реалізації державної програми розвитку експорту продукції

машинобудування Україні не піднятися до рівня  розвинених держав. Ця

проблема  ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення

структурної перебудови, конверсії та диверсифікації цілого ряду

підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів

наукомісткої, складної продукції машинобудування, яка зробила 6 честь

економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна,

ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни  та ін.). 

1. МІСЦЕ  УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ. 

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України

стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився

досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках

товарів і послуг України зіткнулася з  надзвичайно жорсткою конкуренцією.

Затримка  з проведенням ринкових перетворень  і надто повільна

реструктуризація  промисловості призвели до погіршення структури

зовнішньої  торгівлі України. На відміну від  країн Центральної та Східної

Європи, Україна так і залишилась експортером  переважно сировини та

напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою

доданою вартістю в загальній структурі  експорту.

Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі

України, закріплення на нових ринках. Нерідко  це відбувається скоріше, закріплення  на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше

під впливом  зовнішніх обставин, аніж внаслідок  впровадження виваженої

зовнішньоекономічної  стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД

(насамперед, Росія) залишаються головними  торговельними партнерами

України.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України  зумовлюється тим,

що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних  інвестицій,

новітніх  технологій можливі лише за умови  формування в країні стійкої,

відкритої до зовнішнього світу господарської  системи, органічного

включення України в систему глобального  розподілу праці.

Важливим  чинником є наявність в Україні  сотень підприємств,

зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч  не лише крупні

промислові  гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування,

ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко

інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами

соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на

традиційні  ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні

виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація

надмірних потужностей на випуск іншої продукції  виявилась неефективною

(про  це свідчать спроби конверсії  ВПК), а їх згортання породжує

соціальні проблеми. Більш продуктивним видається  відновлення втрачених

коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з

колишніми партнерами.

Попри тривалу і глибоку економічну кризу, в Україні зберігаються

передумови  для створення конкурентноспроможної економіки і зміцнення

позицій на міжнародних ринках – це насамперед багаті природні ресурси,

вигідне географічне розташування, кваліфікована  і порівняно дешева

робоча  сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і відносно

ефективна система освіти.

Проте, протягом останніх трьох років зовнішній  торговельний оборот

зменшується. Погіршується структура як експорту, так і імпорту. Експорт

продукції окремих галузей є неефективним, нерідко – просто збитковим (як

це було в нещодавно у металургійному комплексі). Сировинна спрямованість

українського  експорту зумовлює його вразливість  до коливань цін на

світовому ринку.

Висока  енергоємність зорієнтованих на експорт галузей (металургії,

хімічної  промисловості) спричиняє залежність експорту від поставок

імпортних енергоносіїв, не дає можливості спрямовувати валютні

надходження від експорту на технологічне оновлення  виробництва, посилює

залежність  від Росії.

Україна нерозсудливо втрачає свої традиційні (і наближені географічно)

ринки збуту, однак при цьому надто  повільно просуває продукцію на нові

ринки.

Є підстави стверджувати, що потенціал екстенсивного  розвитку експорту

вже майже  вичерпано. Необхідно впроваджувати  якісні зміни – насамперед,

змінити структуру експорту в напрямі  збільшення частки кінцевої

продукції в загальному обсязі експорту; підвищити  ефективність

експортних  операцій; відновити присутність  на традиційних ринках і

зміцнити  позиції на нових перспективних  ринках; вдосконалити державне

регулювання зовнішньої економічної діяльності.

У нинішніх умовах обсяг експорту України не відповідає можливостям

товаровиробників  і не забезпечує потреб країни у  валютних надходженнях,

зниження  рівня інфляції.

Майже 72,4% експорту в Україні становлять сировина, матеріали. Зовнішня

економічна  діяльність України потребує докорінної перебудови. У товарній

структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда,

кокс. Популярною стала форма бартерної основи, у формі клірингу – заліку

взаємних  вимог і зобов’язань (безготівкові розрахунки). Основним

напрямом  зовнішньоекономічної діяльності України  є розвиток і

поглиблення торгівельно-економічного співробітництва  з країнами Східної

Європи  та країнами, що мають українську діаспору.

За сучасних умов Україна налагоджує прямі  зовнішньоекономічні відносини

з багатьма країнами світу. Так, на кінець 2003року її визнали понад 170

країн світу, 130 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. За

даними  Мінстату в 2002 році Україна мала з  країнами далекого зарубіжжя

позитивне сальдо розміром 1,3 млрд. дол. США. Основна  частина експорту

України припадає на Європу (49%), Азія (39%), Америка (8,3%), Африка

(4%).

У структурі  експорту України найбільшу частку складає сировина,

матеріали, товари народного споживання – 78,7%, машини і устаткування –

10,3%, інші  товари – 2,1%. Україна отримує  з різних країн світу

промислове  устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні

товари, кава, цитрусові. Найтісніші економічні зв’язки існують з

Угорщиною, Польщею, поставки донецького вугілля  в Італію, Францію,

Єгипет. Залізна руда вивозиться до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини,

Румунії, Болгарії. До Великобританії з України  надходить прокат чорних

металів, до Німеччини експортуються феросплави, чорні метали, віконне

скло, олія. З Німеччини імпортуються різні  машини, промислове

устаткування, прокат чорних металів. Українські машинобудівельники

виготовили  для США унікальний трансформатор  на 500 тис. кВт для

Фінляндії – комплекс устаткування для атомної  електростанції. Традиційні

товари  експорту країн, що розвиваються є: бавовна, арахіс, рис, оливкова

олія, каучук, цитрусові, кава.

У 2003 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8% і склав 18,1

млрд. дол., а імпорт відповідно – на 18,2% і 15,3 млрд. дол. Позитивне

сальдо  зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд. дол. у 1999 р. до 2,8

млрд. у 2003 р. Ця позитивна динаміка стала  потужним фактором загального

зростання української економіки.

Збільшенню  експортних поставок сприяла зовнішньоекономічна  кон'юнктура,

особливо  з Росії, у торгівлі з якою експорт  українських товарів зріс на

46,7% і  забезпечив 24,1% від усіх експортних  поставок. Позитивною е

динаміка  торговельних відносин з Азербайджаном, Казахстаном,

Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном. Істотно  збільшився

експорт товарів у країни Євросоюзу, передусім  Іспанію (37,9%), Італію

(39,1%), Нідерланди (в 1,7 рази), Німеччину (32,4%), Фінляндію  (в

32,4%), Францію  (31,4%), Швецію (в 1,7 рази), а також  у держави-кандидати на членство в цій організації Латвію (в 3,4 рази), Болгарію (29,9%), Польщу (38,7%), Румунію (в 2,2 рази), Чехію (33,5%). В 1,7 рази зріс експорт у США та Канаду.

Прискореними  темпами зростали експортні поставки продукції тваринництва

(33,6%) та  харчової промисловості (30,9%).

Поліпшилася товарна структура експорту за рахунок  зростання поставок

продукції фармацевтичної промисловості (37%), пластмас та виробів з них

(1,6 рази), машин та устаткування (47,5%), електричних  машин (49,5%),

засобів наземного транспорту (48,5%).

За 2003 р. з країн СНД та Балтії було ввезено 59,2% від загального

обсягу  імпорту в Україну, з інших  країн - 40,8% (у 2002 р. – відповідно

58,6% і  41,4%). Найбільше імпорту надходить  з Російської Федерації –

41,7% від  загального обсягу імпорту, Німеччини  – 8,1%, Туркменістану –

6,8%, Білорусі  – 4,3%, Казахстану – 3%, США –  2,6%, Італії – 2,5%,

Польщі  – 2,2%.43% від вартості імпорту припадає на мінеральне паливо, нафту та

продукти  її переробки (у т.ч. 23,8% - природний  газ). В Україну надійшло

6,6 млн.  т кам'яного вугілля, 5,8 млн. т  нафти сирої (у т.ч. з

Російської  Федерації - 3,9 млн., Казахстану - 1,9 млн. т), 59,2 млрд. м3

природного  газу (у т.ч. з Російської Федерації - 39,3 млрд.,

Туркменістану - 17,8 млрд., Узбекистану - 2,1 млрд. м3).

Поставки  машин, устаткування та механізмів складали 13,9%. Це на 25,9%

більше, ніж у 2002 р.

Україна з Кременчуцького заводу поставляє  вантажні автомобілі до Індії,

Пакистану, Сірії. У 2003 р. на території України діяло понад 2,5 тис.

спільних  підприємств. За участю фірм США створено 120 СП, Німеччини –

40, Австрії  – 22. Україна має приділяти  велику увагу міжнародному

туризму (приймає лише 250 тис. іноземних туристів). Резервом для

надходження валюти до України є плата за транзитні  залізничні,

автомобільні, повітряні перевезення, транспортування  нафти і газу

(щороку 6 млрд. дол.) 

Повномасштабна  інтеграція України в європейський економічний та

соціальний  простір можлива лише за умови  виведення національної

економіки на траєкторію стійкого зростання через  кардинальні структурні

зміни та поглиблення курсу ринкових реформ, а також проведення активної

і послідовної  соціальної політики.

Реалізація  цих завдань ускладнюється значним  розривом у рівнях

економічного  та соціального розвитку України  та держав - членів ЄС і

навіть  кандидатів на членство в ЄС з "першої хвилі розширення", а також

істотними структурними невідповідностями і  деформаціями української

економіки. У цьому контексті привертає  увагу таке:

• за даними статистичної бази Світового банку, рівень валового

внутрішнього  продукту на душу населення в Україні  складає (при

обрахуванні ВВП за паритетом купівельної  спроможності валют) лише 15,4 %

від середнього рівня ЄС, а порівняно з країнами-претендентами "першої

хвилі" - 34,8 %;

• за індексом людського розвитку, який складається  в рамках Програми

розвитку  ООН, Україна посідає 78 місце у  світі з показником 0,744, тоді

як країна з найнижчим його рівнем в ЄС - Португалія (з показником 0,864)

країна  з найнижчим його рівнем в ЄС - Португалія (з показником 0,864)

- 28-е,  а 12 з 15 країн входять до  першої двадцятки, маючи показники

індексу в діапазоні 0,903-0,928;

• занадто  велика залежність української економіки  від експорту (його

частка  у ВВП за даними Держкомстату в 2002 р. складала 52%); показник

експорту  на душу населення складає лише 4,9 % від середнього рівня в ЄС

і 18,1% порівняно  з країнами-претендентами "першої хвилі";

• за майже 9-відсоткової частки прямих іноземних  інвестицій (ПІІ) у

валовому  утворенні постійного капіталу в  Україні (що виглядає цілком

пристойним  показником на фоні відповідного індикатора по ЄС - 15,3 %)

рівень  продуктивності праці на душу населення  в Україні не перевищує

2,3% від  середнього показника в ЄС  та 8 % - країн-претендентів "першої

хвилі".

Україна має на сьогодні досить неоднозначні, суперечливі результати

практично в усіх основних складових входження  в єдиний економічний

простір Євросоюзу – вільному русі товарів, послуг. 

2. ОСНОВНІ  ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНИХ  РИНКАХ. 

Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах стають могутнім засобом

прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.

Нині  оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без

інтенсивного  обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і

послугами означає нераціонально використовувати  власні ресурси, втрачати

час і  темпи розвитку.