Міжнародні фінанси

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Фінанси

на тему: «Міжнародні фінанси»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ ………………………………………………………………………3

1. Сутність і призначення міжнародних фінансів………………….5
2. Функції міжнародних фінансів:розподільча і контрольна……..11
3. Система фінансових міжнародних відносин…………………….16
4. Суб’єкти міжнародних фінансових відносин:фізичні, ………......

юридичні особи, держава, резиденти та нерезиденти………………………..21

Висновок…………………………………………………………………..26

Список використаної літератури………………………………………..27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Складність сучасного світу, де діють різні національні валюти та правила регулювання зовнішньої торгівлі, різні валютні й політичні системи, потребує знань суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності не тільки національних фінансів, а й таких питань, як визначення вартості іноземної валюти, складання балансу платежів, що показує виплати за кордон та надходження коштів у країну, змін, які відбуваються на міжнародних фінансових ринках (ринки євровалюти, ринок євроакцій, ринок єврооблігацій та ін.). Ось чому міжнародні фінанси посідають особливе місце у системі сучасного міжнародного бізнесу, а «Міжнародні фінанси» — одна з важливих дисциплін підготовки фахівців економічних спеціальностей вищими навчальними закладами України.

Метою роботи є формування знань про міжнародні фінанси, механізми та інструменти прийняття рішень на світових фінансових ринках на мікро- та макроекономічному рівнях.

При вивченні даної теми необхідно з’ясувати сутність міжнародних фінансів як економічної категорії, специфічні особливості; складові міжнародних фінансів їх  функції;    поняття національної,     світової та регіональної  фінансових  систем. 
          Наука “Міжнародні фінанси” вивчає потоки грошових коштів і пов’язані з ними суспільно-економічні відносини у сфері міжнародної економіки. Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного процесу є інтернаціоналізація економічних відносин і формування на цих засадах структурно-цілісної системи світового господарства. Сучасна світова фінансова система функціонує і розвивається в умовах фінансової глобалізації. Зростання потоків світового капіталу посилює фінансову конкуренцію між країнами, що впливає на скорочення втручання держави до функціонування внутрішніх фінансових ринків та приводить до лібералізації міжнародного ринку капіталів.

Найхарактернішою рисою міжнародних фінансів є те, що вони призначені ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів та послуг і перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку. Вони ж вчасно подають сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури, які служать певними орієнтирами для швидкого прийняття адекватних рішень суб'єктами міжнародних фінансів.

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансової політики необхідно усвідомлювати притаманні їм властивості, їх суспільно-економічну роль.

Для кращого розуміння даної теми необхідно з’ясувати сутність фінансового потоку; основні мотиваційні фактори переливу капіталу, основні принципи функціонування, систему міжнародних фінансових відносин та інше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

 

Фінанси за своєю економічною природою виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, що відображають її багатоаспектну сутність. Обслуговуючи насамперед систему економічних взаємозв'язків як спосіб господарювання з властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподілу і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються широкомасштабним переміщенням капіталів, об’єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі. Міжнародна фінансова інтеграція визначає напрямки й пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, впливає на формування принципів податкової та бюджетної політики і насамкінець на стратегічні фінансові інтереси всіх країн і певних регіонів.[2].

До основних чинників становлення та розвитку міжнародних фінансів можна віднести: по-перше, виникнення світових ринків, особливо товарних; по-друге, міжнародний поділ праці; по-третє, інтернаціоналізацію і глобалізацію економічних зв’язків; по-четверте, посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах.

Об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому — постійно з’являється попит на них.[5]

Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв’язків, опосередковують міжнародний інтеграційний процес, сприяючи його розвитку і поглибленню .

Міжнародні фінанси — це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв’язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок.[2].

За матеріально-речовим втіленням міжнародні фінанси часто ототожнюють із фондами фінансових ресурсів, що утворюються у результаті перерозподільних відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Значною мірою це правильно, але дещо звужує розуміння міжнародних фінансів, обмежуючи їх виключно формуванням і використанням централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Відповідно поза увагою залишаються канальний характер руху фінансових ресурсів, міжнародне переливання капіталів та їх перерозподіл між різними учасниками міжнародних економічних відносин.

З інституційного погляду, міжнародні фінанси — сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Сучасне розуміння сутності міжнародних фінансів значно ширше, ніж розгляд лише міжнародних валютно-фінансових відносин чи функціонального призначення міжнародних фінансових інституцій або міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів через світовий фінансовий ринок. Це визначає необхідність інтегрованого підходу до висвітлення цього питання, основу якого становить аналіз взаємодії багатьох елементів світової фінансової архітектури, які прямо чи опосередковано пов'язані з рухом глобальних валютно-фінансових потоків. Логіка викладу передбачає з'ясування сутності міжнародних фінансів як багатоаспектного поняття, розкриття основних категорій міжнародних фінансів, перехід від загальних питань концептуального характеру до конкретних механізмів і технологій вироблення й прийняття раціональних фінансових, економічних і політичних рішень на глобальному рівні [3].

У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення - ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку, а також, своєю чергою, вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.

Функції міжнародних фінансів більш детально ми розглянемо у наступному розділі.

Об'єктом міжнародних фінансів є потоки грошових коштів і пов'язані з ними фінансові відносини на світовому ринку. Грошові потоки, які виникають у процесі діяльності наднаціональних суб'єктів міжнародних фінансів (міжнародних фінансових організації та інститутів), спрямовані на концентрацію фінансових ресурсів у певних фондах та їх подальший перерозподіл. До того ж виникають централізовані витрати, направлені на фінансування централізованих заходів і програм, та витрати на утримання апарату цих організацій.

Відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів міжнародних організацій та інституцій, а також переміщення власності на валютні цінності з країн-донорів до країн-реципієнтів.

Видимою зовнішньою формою вияву міжнародних фінансів є розгалужена система руху валютно-фінансових потоків, що виникають  на міжнародному і глобальному рівнях. Фінансові ресурси і капітал нерівномірно розподілені у світовому масштабі між власниками — приватними особами, фірмами, транснаціональними банками і корпораціями, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інституціями, державами. Це приводить до постійного руху грошових і фінансових потоків у системі світового господарства між його суб'єктами. Частина фінансових ресурсів опосередковує міжнародний економічний обмін товарами і послугами, формуючи міжнародні валютно-розрахункові відносини. Відтак виникають відносини обміну, пов'язані з міжнародною торгівлею та опосередковані рухом грошових, а точніше валютних, потоків, оскільки у системі світового господарства і міжнародних відносин торгівля товарами, послугами і факторами виробництва здійснюється опосередковано через обмін іноземних валют. Вони характеризують валютні надходження та валютні платежі, які відображаються у торговельному балансі, стан якого характеризує відносини обміну та якісну сторону міжнародних грошових потоків[3].

Суб'єктами міжнародних фінансів є фізичні та юридичні особи, уряди, міжнародні організації й фінансові інституції, а також банки та інші кредитно-фінансові установ – посередники на міжнародному фінансовому ринку. Суб'єкти міжнародних фінансів з позиції конкретної держави поділяються на резидентів і не резидентів.

Оскільки фінансові ресурси – наймобільніший вид економічних ресурсів, тобто вони знаходяться у постійному русі й перерозподіляються між різними учасниками міжнародних економічних відносин, виникають валютно-фінансові потоки.

Крім того, у системі світового господарства торгівля товарами, послугами, факторами виробництва, іноземне інвестування здійснюються опосередковано через обмін іноземних валют, що також зумовлює виникнення валютно-фінансових потоків.

Міжнародні валютно-фінансові потоки - це потоки іноземних валют або будь-яких інших фінансових активів, що зумовлені економічною діяльністю суб' єктів світового господарства [4].

Важливе місце у міжнародних фінансах займає міжнародна фінансова політика.

Міжнародна фінансова політика представлена сукупністю заходів і рекомендацій держави у галузі міжнародних фінансів. Юридично вона оформлюється в нормах і принципах міжнародного фінансового права.

Міжнародна фінансова політика є частиною економічної політики (вони взаємопов'язані). Успішна фінансова політика сприяє загальному розвитку національної економіки, і навпаки, прорахунки у міжнародних фінансах уповільнюють розвиток національної економіки.

Передумовами успішної міжнародної фінансової політики вважаються:

а) належний рівень економічних знань і прогресивні погляди осіб, які ухвалюють рішення з питань міжнародних фінансів і впроваджують їх у життя;

б) оперативний і гнучкий механізм розробки, прийняття і виконання фінансової політики;

в) стабільний та сприятливий характер міжнародних економічних відносин;

стабільний і передбачуваний стан внутрішньої фінансово-економічної політики [1].

Світове фінансове середовище стрімко змінювалося протягом останніх десятиліть. Його неможливо характеризувати без розгляду змін у світовому економічному середовищі та в структурі світової економіки.Післявоєнні зміни економічного середовища визначили новий етап формування світового середовища, який продовжується й нині.

 Серед змін світового фінансового середовища слід відзначити такі: зростання ринку євровалюти, розвиток загального європейського ринку, посилення ролі ТНК, міжнародні фінансові кризи, низка нафтових криз, міжнародна криза заборгованості, розпад комуністичної системи в Радянському Союзі й країнах Східної Європи та їхній перехід до ринкової економіки [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ФУНКЦІЇ МІЖНАРОДНИХ  ФІНАНСІВ:РОЗПОДІЛЬЧА І КОНТРОЛЬНА

 

Для розуміння сутності міжнародних фінансів і правильної побудови міжнародної фінансової політики слід з'ясувати притаманні їм властивості, їх суспільно-економічну роль. Ідеться про призначення (функції) міжнародних фінансів. Аналіз міжнародних фінансів свідчить, що їм характерні розподільна та контрольна функції. Розглянемо більш детальніше кожну з них.

а) Розподільна функція. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такі процеси є не хаотичними, а визначаються об'єктивними закономірностями.[1.]

Розподіл та перерозподіл світового продукту визначається:

1. об’єктивними закономірностями:

• капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку;

• важливим чинником руху капіталу є ризики, пов’язані з отриманням прибутку;
• рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку; [2.]

2)  Суб'єктивними чинниками, що впливають на механізм розподілу, є політичні й особисті інтереси суб'єктів міжнародних фінансів. Об'єктивні та суб'єктивні закономірності можуть збігатися або бути різноспрямованими.

Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжнародних фінансів: обмін і перерозподіл вартості між державами. Перша роль виконується, коли на противагу грошовим потокам рухається товар. Друга — коли акумулюються і трансформуються грошові фонди між державами. У поєднанні цих двох ролей і виявляється розподільча функція [4].

При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі міжнародних фінансових відносин визначається як об'єктивними закономірностями (капітал орієнтується на високу норму прибутковості, низький рівень ризиковості фінансових трансакцій, дію закон)' пропорційного розвитку), так і політикою (інтересами) суб'єктів міжнародних відносин. Відтак об'єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу: на одному його полюсі виникають тимчасово вільні кошти, а на іншому — постійно з'являється попит на них. Іншими словами, джерела фінансових ресурсів зосереджені в країнах-донорах, до яких належать розвинуті економіки: саме в цих країнах акумулюється переважний обсяг фінансових ресурсів світу, їм належать найбільші розміри квот у фондах міжнародних організацій, що призначені для надання фінансової допомоги (такі фонди формуються в основному за рахунок внесків урядів країн-донорів); найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу. Відтак розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладення заощаджень і намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни, традиційно зараховані до категорії "ринків, що внормуються'', об'єднує характерна риса — вони відчувають гостру нестачу припливів довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, задовольнити певною мірою свої об'єктивні потреби та економічні інтереси. При цьому інтереси суб'єктів міжнародних відносин та об'єктивні закономірності можуть як збігатися, так і суперечити один одному [3].

б) Контрольна функція. Міжнародні фінанси, як зазначалося, відображають рух суспільного продукту у грошовій (універсальній, зіставній) формі. [1.]

Практична реалізація контрольної функції:

1. полягає в:

• прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів;

• розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.

2. залежить від:

• ступеня розуміння можливості реалізації міжнародної фінансової політики;
• політики держав;
• характеру та рівня економічного розвитку держав;
• технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.[2.]

Суть контрольної функції полягає в тому, що у будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік й аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій (універсальній, зіставній) формі, оскільки міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі. Зібрану під час цього обліку й проаналізовану інформацію можна використовувати як орієнтир для швидкого прийняття подальших адекватних рішень щодо міжнародних фінансів, а також для опрацювання суб'єктами міжнародних фінансових відносин поточної та стратегічної політики своєї діяльності. На ефективну реалізацію цієї функції впливає як політика держави, характер і рівень її економічного розвитку, технічне оснащення процесу збирання й обробки інформації, так і міра розуміння можливості практичної реалізації контрольної функції [4].

Фінанси — не лише інструмент розподілу і перерозподілу, але й інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості, тому об'єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі.

Зважаючи на те, що за визначенням Дж. Менвіла Херріса міжнародні фінанси — економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, закони бізнесу і політичні системи, то контрольна функція фінансів у цьому випадку є свого роду інтегрованим поняттям, що передбачає:

а) валютний контроль (забезпечення дотримання валютного законодавства, недопущення незаконного відпливу ("втечі") капіталу, контроль за валютними позиціями банків, обов'язкове декларування зарубіжних авуарів і т. ін.);

б) митний контроль (процедури з попередження та виявлення порушення митних правил, а також контроль за правомірністю застосування тарифних і нетарифних правил та механізмів захисту національних економічних інтересів в умовах лібералізації світової торгівлі товарами і послугами);

в) податковий контроль (здійснення ефективного і дієвого контролю за дотриманням податкового законодавства у сфері міжнародних відносин, уникнення випадків незаконного ухилення від сплати податків);

г) адміністративний контроль (встановлення валютних обмежень: ліцензування валютних операцій (є навіть повна заборона певних валютних операцій), обов'язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами-резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію, обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам, обмеження строків платежів за експортом та імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у разі здійснення попередньої оплати);

д) інституційний контроль у сфері міжнародних фінансових відносин (контроль з боку міжнародних інституцій: Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням "брудних грошей" (ФАТФ), Базельський комітет банківського нагляду, Європейський центральний банк, міжнародні банки тощо) [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 СИСТЕМА ФІНАНСОВИХ МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН

 

Міжнародні відносини можна розглядати у трьох аспектах: економічному, політичному і культурному. Економічні міжнародні відносини здійснюються у формі міжнародних фінансових відносин.

З одного боку, ринкова економіка кожної країни є відокремленою системою з національною специфікою. З іншого боку, вона інтегрована (вбудована) у світову господарську систему завдяки виробничим і торговельним зв’язкам. Це означає, що економіка будь-якої країни не може бути ізольованою, економіки окремих країн об’єднуються у світову економічну систему на основі міжнародних фінансових відносин [9].

В сучасних умовах жодна країна світу не може самостійно оволодіти всіма останніми досягненнями науки і техніки і відповідати у своєму розвитку вимогам світового соціально-економічного прогресу. Тому участь у світогосподарських зв’язках є органічною складовою економічного розвитку кожної країни, основним методом використання на національному рівні переваг сукупного виробничого і науково-технічного потенціалу світового співтовариства.[8]

У межах світової економічної системи виробничий і торговельний обміни сприяють підвищенню ефективності економіки окремої країни: експорт, що постійно зростає, потребує зміцнення внутрішнього потенціалу країни.

Міжнародні фінансові відносини — це відносини між суб’єктами різних країн — урядами, підприємствами та фізичними особами — щодо концентрації та перерозподілу грошових ресурсів на світовому фінансовому ринку з метою досягнення безперервності й рентабельності національного виробництва.

Міжнародні фінансові відносини реалізуються у вигляді міжнародних грошових потоків і забезпечують переливання з однієї країни в іншу грошового капіталу у процесі виробництва шляхом переміщення матеріальних ресурсів під час кругообігу капіталу (товар — гроші — товар), а також тимчасово вільних капіталів за допомогою світових фінансових (валютних і кредитних) ринків.

Особливість міжнародних фінансових відносин полягає в організації руху фінансових ресурсів з обов’язковою участю урядів країн, резиденти яких беруть участь у фінансових операціях. Така участь передбачає законодавче забезпечення фінансових відносин юридичних та фізичних осіб різних країн на міжурядовому рівні на основі норм міжнародного економічного права.

Обсяг і напрям руху міжнародних грошових потоків залежать від стану світової торгівлі, стабільності економік окремих країн і політичних чинників. У кризових ситуаціях грошові потоки зменшуються, а в разі поліпшення кон’юнктури світового ринку розширюються [9].

Міжнародні фінансові відносини ґрунтуються на двох основних складових: установлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок і форми проведення розрахунків становлять організаційний аспект міжнародних фінансових відносин і регламентуються відповідними міжнародними документами та угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов’язань і відповідальності сторін. Валютне регулювання і насамперед його серцевина — процес курсоутворення відображають сутнісну сторону міжнародних фінансових відносин. На цій основі відбувається трансформація грошових потоків з однієї грошової одиниці в іншу та процес проходження цих потоків між окремими країнами.

Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок. При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передання імпортеру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг. На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує гроші на день платежу. Банківський переказ — це доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачу.

Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційний аспект руху грошових потоків — порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків та ін. Це дуже важлива сторона, однак вона підпорядкована сутнісній — забезпеченню еквівалентності обміну. Тому серцевиною міжнародних фінансових відносин, з погляду фінансової теорії, є встановлення курсу валют [10].

Таким чином, міжнародні фінансові відносини є досить складною і розгалуженою системою руху валютно-фінансових потоків.

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

 а) між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов’язань;

б) між вищезгаданими суб’єктами та банками щодо отримання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;

в) між усіма вищезгаданими суб’єктами та страховими організаціями з приводу страхування ризиків;

г) між усіма вищезгаданими суб’єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів страхування та ін.;

д) між фізичними особами з приводу різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

 е) між вищезгаданими суб’єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

ж) між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

к) між урядами країн і міжнародними організаціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

л) між міжнародними організаціями [6].

Стабільність міжнародних фінансових відносин ґрунтується на двох основних передумовах. По-перше, необхідна чітка система трансформації (обміну) валют. Будь-який суб’єкт, якому потрібна відповідна валюта для міжнародних розрахунків, повинен мати можливість її придбати. Звичайно, держава може у певний спосіб регулювати й обмежувати цей процес, але головне, щоб це не впливало негативно на стан міжнародних фінансових відносин. По-друге, важливо забезпечити реальність обмінного курсу, тобто в процесі трансформації грошовий потік не повинен ні збільшитись, ні зменшитися в обсягах. Міжнародні фінансові відносини загалом і міжнародна торгівля зокрема можуть успішно розвиватись тільки на засадах еквівалентності обміну, що, у свою чергу, можливо лише на основі реального курсу валют.