Міжнародні фінансові послуги

   Міжнародна  валютно-фінансова система –  закріплена в міжнародних угодах  форма організації взаємо-фінансових  відносин, що функціонують самостійно  або обслуговуючих міжнародний  рух товарів і проведення.

Валютна система полягає:

1.  Валютні  відносини із приводу умов  обігу й взаємної конвертованості  національних валют, механізмів  регулювання валютних курсів.

2.  Фінансові  відносини, які охоплюють міжнародні  фінансові ринки й механізми  торгівлі, такими фінансовими інструментами,  як валюта, цінні папери, кредити.

3.  Економічні  відносини, що складаються в  процесі міжнародних розрахунків  країни, що виражаються в платіжних  балансах. Міжнародні розрахунки  обслуговують рух товаро й  послуг, факторів проведення, валюти, цінних паперів, кредитів.

Валюта –  у широкому змісті слова, будь-який товар, здатний виконувати грошову  функцію кошту обміну на міжнародній  арені, у вузькому – наявна частина  грошової маси, що циркулює з рук  у руки у формі грошових банкнот  і монет.

Валюта ділиться на:

А) Національну  валюту – закріплений платіжний  кошт на території випускаючих її країн;

Б) Іноземну валюту – платіжний кошт інших країн, законно або незаконно використовуване  на території даної країни.

Світова валютна  система складається із взаємодіючих національних валютних систем і міжнародних  валютних інститутів.

Етапи розвитку світової валютної системи:

1.  Золотий  стандарти ( 1880-1914 рр., 1925-1931 рр.);

2.  Золотодевизная  система ( 1944-1971 рр.);

3.  Керовані  плаваючі валютні курси (з 1971г).

Золотий стандарт – міжнародна валютна система, заснована  на офіційнім закріпленні країнами золотого втримування е одиниці  національної валюти із зобов'язанням  ЦБ купувати й продавати нац. валюту в обмін на золото. Т.е. система  золотого стандарту припускала фіксований валютний курс.

Золотодевизный  стандарт – міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених, фіксованих паритетах валют до долара США, який, у свою чергу, був конвертованим  у золото за фіксованим курсом.Був  створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який повинен був забезпечити  дієздатність нової валютної системи.

В умовах золотого стандарту регулювання платіжного балансу здійснювалося в основному  стихійно шляхом переливів золота з  одних країн в інші через приватні канали. Держава практично не брала  участь у процесі регулювання  міжнародних розрахунків, а офіційні золоті резерви були

Курсове співвідношення валют і їх конвертованість стали  здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у  доларах. Ринкові курси валют  не повинні були откланяться нагору або вниз від фіксованих офіційних  доларових паритетів цих валют  більш ніж на 1%, тобто всі капіталістичні валюти жорстко “привязывались”  до долара. Девальвація понад 10% допускалася  лише з дозволу фонду.

У той же час  уперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації такі як, Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР). Міждержавне регулювання  валютних зв'язків, узгодження валютної політики здійснювалося через МВФ. Так само МВФ надавав кредити  в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою  підтримки нестабільних валют, забезпечував валютне співробітництво країн. МВФ забезпечував дотримання країнамиаучасницями  єдиного кодексу принципів “міжнародного  валютного співробітництва”, збереження ними офіційних валютних паритетів, курсів і вільної оборотності  валют. Зміна паритету або встановлення валютних обмежень вимагали в кожному  окремому випадку згоди керівництва  МВФ.

Пошуки виходу із кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десяти” 18 грудня 1971 року. Була досягнута домовленість по наступних пунктах:

1.  Девальвація  долара на 7,89% і підвищення офіційної  ціни долара на 8,57% до 38 доларів  за унцію.

2.  Ревальвація  ряду валют.

3.  Розширення  меж коливання валютних курсів  і встановлення центральних курсів  замість валютних паритетів.

4.  Скасування 10%-й митного мита США.

Вашингтонська угода тимчасово згладила протиріччя, але не знищило їх. У лютомулберезні 1973 року валютна криза знову обрушилася на долар, і ціна за унцію впала  до 42,22%.

Можна зробити  висновок, що розвалом другої світової валютної системи послужив недолік  резервних коштів (доларів, фунтів стерлінгів, золота), який вів до гальмування  світової торгівлі, у той же час  надлишок привів до дестабілізації системи  фіксованих валютних курсів.

Основою цієї системи  є плаваючі обмінні курси й  многовалютный стандарт. Перехід  до гнучких обмінних курсів припускав  досягнення трьох основних цілей:

1.  вирівнювання  темпів інфляції в різних країнах;

2.  зрівноважування  платіжних балансів;

3.  розширення  можливостей для проведення незалежної  внутрішньої грошової політики  окремими центральними банками. 
 

                   СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

Тенденція до зростання  ролі валютної сфери у відносинах учасників міжнародного обміну простежується  на всіх етапах еволюції світової валютної системи, починаючи із золотого стандарту. Чим глибше залучене національне  господарство в систему світових господарських зв'язків, тем сильніше прагнення національних органів  регулювання відгородити економіку  від несприятливих на даному етапі  зовнішніх впливів. Це протиріччя визначило  еволюцію валютного механізму кожної країни. Так, у період золотого стандарту  стихійні переливи золота між країнами в умовах міжнародного обміну в остаточному  підсумку стали негативно відображатися  на розвитку їх продуктивних чинностей..

Ця система  характеризувалася тим, що забезпечувала  комбінацію національних інтересів  з міжнародними вимогами: відносна самостійність держав у проведенні внутрішньої політики забезпечувалася  системою

Політика валютного  регулювання вступала в протиріччя із загальним положення національної економіки, не відповідала її інтересам. При високому курсі рубля вигідний імпорт якісних і дешевих західних товарів, що негативно позначається на конкурентоспроможності вітчизняної  промисловості, а отже, викликає ріст безробіття. Напроти, низький курс є  для національної економіки протекціоністським заходом. Він робить вигідним експорт  сировинних товарів, що є основним джерелом валютних вступів, що дозволяють закуповувати необхідну для модернізації промисловості  техніку.

Таким чином, штучне подержание високого курсу рубля  привело до збільшення частки імпорту  в товарному обороті. ДО 1994 року частка імпортних товарів перевищила половину всієї товарної маси [10]. Внаслідок  цього, зросла сприйнятливість споживчого ринку України до зовнішніх “валютних  шоків” (прикладом цього є “чорний  вівторок” 11 жовтня 1994 року, коли курс рубля впав майже втроє). Після  жовтневих валютних потрясінь відбулася  зміна курсу: з установки на заохочення зниження валютного курсу й стимулювання експорту на стримування падіння  рубля з метою запобігти імпорту  інфляції. Тому в рамках цієї політики з 6 липня 1995 року був уведений валютний коридор. Його введення нейтралізувало імпорт інфляції, але одночасний ріст реального курсу рубля вело до погіршення конкурентоспроможності російської економіки, тому в другім півріччі 1995 р. був уведений похилий коридор. Для підтримки цієї політики Центробанк активно витрачав доларовий запас, а з початку другого кварталу 1996 року спостерігається тенденція  до зниження золотовалютних резервів.

Таким чином, положення  на валютному ринку України було суперечливим: з одного боку, ріст курсу  рубля підсилював залежність країни від імпорту, з іншого боку, при  зниженні курсу й стимулюванні експорту було потрібно значне збільшення грошової маси, що спричиняє гіперінфляцію. Обрана політика стримування різкого падіння  курсу рубля зажадала залучення  колосальних коштів, і, як показала криза в серпнісвересні 1998 року, в остаточному підсумку виявилася  неефективною. Штучне стримування інфляції, як імпортованої, так і внутрішньої, привело до стагфляції економіки, зупинці  проведення, неконкурентоспроможності вітчизняної промисловості навіть на внутрішньому ринку. Високий курс рубля можна було підтримувати тільки різким обмеженням грошової маси, що спричинило криза неплатежів в 1996-97 роках, крах грошової системи України, збільшенні кількості грошових сурогатів.

Спочатку зложилася  національна валютна система. Її характеризують: національна валюта; умови її конвертованості, тобто  обміну на іноземні валюти; режим валютного  паритету - співвідношення між двома  валютами; режим валютного курсу (фіксован, що плаває в певних межах; наявність або відсутність валютних обмежень. У міру розвитку світових господарських зв'язків створена світова валютна система, яка  переслідує глобальні цілі світового  співтовариства й покликано забезпечити  інтереси країнаучасниць, має особливий  механізм регулювання й функціонування. У результаті тривалого історичного  розвитку зложилися наступні її основні  елементи: функціональні форми світових грошей; регламентація умов конвертованості  валют; уніфікація режиму валютних паритетів  і валютних курсів; регламентація  обсягу валютних; регламентація складу компонентів міжнародної валютної ліквідності; уніфікація правил використання міжнародних кредитних коштів обігу (векселів, чеків і ін. ) і форм міжнародних розрахунків; режими світових валютних ринків і ринків золота. Особливості  й стабільність світової валютної системи  залежать від ступеня відповідності  принципів побудови її структури  принципам побудови структури світового  господарства, розміщенню чинностей  на світовій арені й інтересам  провідних країн. При невідповідності  цих принципів періодично виникає  криза світової валютної системи, що завершується її розвалом і створенням нової валютної системи.

Одним із елементів  міжнародних відносин є:

Міжнародні валютні  відносини (МВВ) — це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух  товарів і факторів виробництва  між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу.

Міжнародні валютні  відносини пов´язані з функціонуванням  грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний  рух факторів виробництва тощо.

Сукупність міжнародних  валютних відносин складають світову  валютну систему.

Валютна система  — сукупність грошово-кредитних  відносин, що склалися на основі інтернаціоналізації  господарського життя, розвитку світового  ринку і закріплені в міжнародних  договірних, і державно-правових нормах.

Базою розвитку валютної системи є міжнародний  поділ праці, товарне виробництво, зовнішня торгівля країни тощо.

Для повного  і всебічного поняття валютної системи  потрібно розібратись з її базовими категоріями.

Валютна система  являє собою сукупність двох елементів  — валютного механізму і валютних відносин.

Валютні відносини  — повсякденні зв´язки фізичних і юридичних осіб, банків та організацій  на валютних і грошових ринках з  метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

В сучасних умовах міжнародна валютна система виконує  важливу роль в світогосподарських зв´язках і безпосередньо впливає  на темпи зростання виробництва, міжнародний обмін, формування цін, рівень заробітної плати, тобто на показники, що визначають економічний стан розвитку країн.

Для більш плідного аналізу впливу валютної системи  на економічний стан, детальне вивчення цього впливу, валютну систему  розглядають диференційовано. Диференціація  аналізу полягає в тому, що спочатку аналізують її складові частини. Такими частинами є світова, регіональна, національна валютні системи.

Національна валютна  система — це форма організації  валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.

Элементи, що характеризують національну валютну систему. До них належать:

1. Національна  валюта.

2. Ступінь конвертованості.

3. Паритет національної  валюти.

4. Режим курсу  національної валюти.

5. Міжнародна  валютна ліквідність.

6. Наявність  чи відсутність валютних обмежень.

7. Міжнародні  кредитні засоби обігу.

8. Регламентація  міжнародних розрахунків країни.

9. Режим національного  валютного ринку і ринку золота.

10. Національні  органи, що обслуговують і регулюють  валютні відносини країни.

Світова (міжнародна) валютна система є, зазвичай, більш  розгалуженою системою, на яку покладена  ціла низка функцій.

Міжнародну валютну  систему характеризують такі елементи:

• резервні валюти, міжнародні розрахункові одиниці;

• умови взаємного  обертання валют;

• уніфікований режим валютних паритетів;

• регламентування  режимів валютних курсів;

• міждержавне  регулювання міжнародної валютної ліквідності;

• міжнародне регулювання  валютних обмежень;

• уніфікація правил використання міжнародних кредитних  засобів обігу;

• уніфікація основних форм міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків і ринків золота;

• міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне  регулювання.

Регіональна валютна  система формується в межах інтеграційних  угрупувань. Її формування залежить від  стану і характеру зовнішньоекономічної політики цих об´єднань.

Цю систему  характеризують:

1. Наявність  власної міждержавної або наднаціональної  валюти.

2. Механізм взаємної  валютної координації.

3. Механізм валютного  регулювання.

4. Банківські  й валютно-фінансові установи.

5. Наявність  міждержавних (наддержавних) регулюючих  організацій.

Безумовно, що найбільш розгалуженою виступає світова валютна  система. Розглянемо ключові поняття  цієї системи.

Міжнародна ліквідність  — сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть використовуватись у міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, вільно конвертовані валютні запаси держав, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, депозити), міжнародні або композитивні (штучні) гроші (СПЗ, ЄВРО).

Режим обміну валют  складають валютні курси і  валютні паритети, умови конвертованості, регламентація й уніфікація форм міжнародних розрахунків.

Валютні ринки  — це складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів.

Міжнародні валютно-фінансові  організації — це організації, що здійснюють міжнародне і міждержавне  регулювання валютних відносин. До їх складу входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції  і розвитку, Європейський банк реконструкції  і розвитку, і багато регіональних міждержавних валютно-грошових організацій.

Однією з базових  категорій валютної системи є  поняття і визначення валюти.

Валюта —  це грошові знаки іноземних держав, а також регіональні грошові  розрахункові одиниці.

Валюта буває  національною, іноземною і міжнародною.

Національна валюта — грошові одиниці даної країни.

Іноземна валюта — грошові розрахункові одиниці, платіжний засіб, що колективно створені й використовуються країнами міжнародної  спільноти або окремими регіонами.

Вага валюти у міжнародних розрахункових  операціях визначається можливістю її конвертованості.

Конвертованість — це здатність вільного обміну національної грошової одиниці на грошові  одиниці інших країн.

Конвертованість валюти — це перш за все ступінь  довіри до валюти іншої країни. Конвертованість  характеризує відкритість економіки, ліберальний напрямок зовнішньої торгівлі, вільну міграцію факторів виробництва.

Щодо характеристики конвертованості розрізняють валюти:

• вільно конвертовані;

• обмежено або  частково конвертовані;

• не конвертовані.

Вільно конвертованими є валюти, де відмінені всі валютні  обмеження.

Обмежена конвертованість  — це відміна валютних обмежень, але не на всі валютні операції.

Не конвертованими вважаються валюти тих країн, де існують  обмеження на всі валютні операції.

Залежно від  місця перебування суб´єкта господарської  діяльності розрізняють конвертованість  внутрішню та зовнішню.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці  іншої країни.

Валютний курс, як правило, віддзеркалює тенденції  внутрішнього економічного розвитку, а також стан і перспективи  зовнішньоекономічних відносин.

Валютні курси  бувають фіксовані, регульовані  й плаваючі.

Іноді виникає  необхідність фіксувати курс валюти на певну дату. Тож фіксування курсу  національної грошової одиниці стосовно іноземних грошових одиниць називають  котируванням.

Розрізняють пряме  котирування і непряме.

Пряме котирування  — це ціна одиниці іноземної валюти, що виражена в одиниці національної валюти (1 дол. США = 5,35 грн.).

Непряме котирування  — це ціна одиниці національної валюти в одиниці іноземної валюти (1 грн. = 0,2 дол. США).

Таким чином, наведена характеристика світової валютної системи  дає можливість сказати, що вона є  однією із складніших за своєю будовою, водночас вона є найважливішою за своїм функціональним призначенням ланкою світогосподарських зв´язків. Удосконалення міжнародних економічних  відносин, як об´єктивний процес, призводить до удосконалення валютної системи, оскільки вона значною мірою впливає  на формування сучасних міжнародних  економічних відносин.

Валютна система - це договірно-правова форма організації  валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Розрізняють  три форми валютних систем: національна, світова і регіональна (міжнаціональна).

Національна валютна  система - це державно-правова форма  організації валютних відносин країни, яка регламентована національним законодавством і становить частину грошово-кредитної  системи держави, що обслуговує переважно  зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг і капіталів. Загальну схему  структури і призначення національної валютної системи можна відобразити  схемою (див. далі).

Основними системоутворюючими елементами національної валютної системи  є:

1. Національна  валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер  емісії. В Україні національною  валютою з 1996 р. стала гривня.

2. Ступінь конвертованості  національної валюти.

Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частково конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIII статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платежами.

3. Режим курсу  національної валюти. Законодавче  право визначати режим валютного  курсу гривні покладено на  НБУ та Кабінет Міністрів України.  За роки незалежності режим  валютного курсу поступово змінювався  від жорстко зафіксованого показника  до регульованого коливання в  межах валютного коридору і,  нарешті, до нинішнього вільного  плавання з 2000 р. під впливом  попиту і пропозиції на валютному  ринку.

4. Режим використання  іноземної валюти на національній  території в загальноекономічному  обороті. Цей режим, як правило,  стосується запровадження певних  обмежень і заборони окремих  видів платежів. Заборона на використання  чужоземної валюти у внутрішніх  платежах в Україні введена  лише у 1995 р. Водночас за  деякими платежами її використання  дозволене ще й зараз, в тому  числі надання інвалютних позичок  комерційним банкам, оплата послуг  міжнародних авіакомпаній, митниці  та інших зовнішньоекономічних  розрахунків.

5. Режим формування  та використання державних золотовалютних  резервів. Він встановлюється для  забезпечення стабільності національних  грошей і може проявлятися  у двох аспектах:

а) як форма жорсткої прив´язки вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Тоді іноземна валюта на 100% стає забезпеченням наявної в обороті  маси національних грошей. Емісія національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівлі цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення - через її продаж. Курс національної валюти коливається разом із курсом базової іноземної валюти, а центральний  банк країни втрачає певні свої функції  як органу національної монетарної політики. Не випадково такий режим у  світовий практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого  стає центральний банк;

б) форма використання валютних запасів для підтримки  рівноваги на національному валютному  ринку і стабільності зовнішньої і внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний банк країни зберігає функцію незалежного органу проведення національної монетарної політики та інші свої функції. Наприклад, Україна  ввела таку форму використання валютних резервів, що дозволило їй у 2001 р. розпочати  процес переходу до ревальвації відносно чужоземних валют, а у 2002 р. зберегти стабільність вартості гривні. Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовими частинами валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів - 4 частини, євро - 2, золото - 1 частина. Найменша питома вага золота у валютних резервах пояснюється його найнижчою дохідністю, що досягає лише 1,75% річних. Водночас ці пропорції ще не досягнуто. За зовнішні борги Україна розраховується такими валютними засобами: доларом - 80%, євро - 5%, інші валюти - 15%. Тобто долар в міжнародних платежах ще тривалий період часу залишиться головним валютним резервом.

6. Режим валютних  обмежень, які вводяться чи скасовуються  законодавчим органом залежно  від економічної ситуації в  країні. Наприклад, якщо економіка  розбалансована, а національні гроші  нестабільні, то в країні доцільно  вводити певні заборони, обмеження,  лімітування тощо. Зокрема, в Україні  загострення економічної і фінансової  кризи 90-х років супроводжувалося  обмеженням на відкриття рахунків  у іноземних банках для юридичних  осіб і забороною переказування  інвалюти на них: експортери  зобов´язані були повністю чи  частково продавати свою валютну  виручку на валютній біржі.  Діяли інші обмеження, але як  тільки ситуація покращується, обмеження  слабшають або й зовсім скасовуються. Зокрема, розвинені країни організації  ОЕСР взагалі скасували валютні  обмеження і встановили вільне  «плавання» курсів своїх національних  валют.

7. Регламентація  внутрішнього валютного ринку  і ринку коштовних металів.  Скажімо, нормативно-законодавчими  актами України визначається:

а) порядок функціонування біржового і позабіржового (міжбанківського) валютного ринку;

б) НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційних  банків на право ведення валютних операцій, видає дозволи резидентам - юридичним особам на відкриття  рахунків у іноземних банках, контролює  надходження виручки експортерів  у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківському валютному  ринку;

в) в 1998 р. в Україні  не дозволялися операції з коштовними металами на ринку, регламентувався  режим поточних і строкових вкладів  у чужоземній валюті. Але оздоровлення економіки і фінансів, перехід  до економічного зростання створюють  достатні умови і в Україні  для усунення більшості обмежень і формування ліберального валютного  ринку.

8. Регламентація  міжнародних розрахунків і міжнародних  кредитних відносин. Усі параметри  визначаються, нормативними актами  України. Вони чітко визначають:

а) порядок, строки відкриття в банках України кореспондентських  рахунків іноземних банків і навпаки;

б) порядок платежів за окремими видами комерційних угод та форм розрахунків;

в) порядок переказування  іноземної валюти за кордон фізичними  особами тощо.

9. Визначення  національних органів, на які  покладено обов´язки розробки  і реалізації валютної політики. Українським законодавством до  числа таких органів віднесено:

- Кабінет Міністрів  України, який за участі Адміністрації  Президента, Верховної Ради і  НБУ визначає цілі та завдання  валютної політики;

- Національний  банк України здійснює валютне  регулювання, має право частину  цих функцій за допомогою ліцензій  делегувати уповноваженим комерційним  банкам;

- Державна податкова  адміністрація здійснює контроль  за дотриманням правил валютних  операцій на території України  резидентами і нерезидентами;

- Державний митний  комітет контролює дотримання  правил поштових переказів та  пересилання валютних цінностей  через державний кордон;

- Міністерство  зв´язку та його органи контролюють  дотримання правил поштових переказів  та пересилання валютних цінностей  через державний кордон.