Міжнародні норми в галузі охорони праці. 2

ЗМІСТ

1. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОХОРОНІ ПРАЦІ

В умовах зростання повноважень  трудових колективів у розв’язанні  більшості питань, що регулюють соціально-трудові  відносини, в умовах удосконалення  відносин власності виникає об’єктивна необхідність узгодження інтересів  різних верств населення. Світовий досвід дозволяє переконатись, що досягнути  злагоди у суспільстві та підвищити  ефективність виробництва можна  лише в умовах соціального миру та співробітництва найманих працівників  з працедавцями.

Узгодження соціально-економічних  інтересів між вказаними суб’єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у країнах  з розвинутою ринковою економікою назву  інституту соціального партнерства, який охоплює соціально-трудові  відносини від конкретного підприємства (роботодавця) до національного рівня.

Соціальне партнерство –  це такий тип і система відносин між працедавцями і найманими  працівниками, при яких в рамках соціального миру відбувається узгодження їхніх найважливіших соціально-трудових інтересів.

На практиці соціальне  партнерство виступає в якості альтернативи всякій диктатурі класу або особи  і є цивілізованим (мирним) методом  розв’язання соціальних конфліктів. Метод розв’язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства  — компроміс, узгодження інтересів  працедавців і найманих працівників  шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.

Становлення системи соціального  партнерства пройшло довгий і  складний шлях. Коли робітники у  капіталістичних країнах ще тільки почали об’єднуватись у професійні організації, вже тоді були започатковані  перші спроби соціального партнерства  у вигляді переговорів та консультацій між представниками найманих працівників  і власників засобів виробництва. Перші колективні договори увійшли у практику наприкінці ХІХ ст. у Франції, Великобританії, Німеччині, тобто у найбільш розвинутих країнах Західної Європи.

Як механізм регулювання  соціально-трудових відносин, система  соціального партнерства почала розвиватися після Другої світової війни, остаточно утвердившись лише в 60-70-і роки ХХ століття. На сьогоднішній день найбільш розвинута система  соціального партнерства існує  в Німеччині, Австрії, Швеції. Меншою мірою вона розвинута в США  і Японії. Системи соціального  партнерства немає в слаборозвинених  країнах. В практику регулювання  соціально-трудових відносин в Україні  термін «соціальне партнерство» увійшов з кінця 1991 року.

Головною функцією системи  соціального партнерства є недопущення  руйнівних страйків та створення  умов для динамічного розвитку виробництва  і забезпечення належного рівня  доходів найманих працівників. 
Основою соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формі ведення переговорів, укладенні колективних договорів, узгодженні проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб’єктами соціального партнерства на всіх.

До сфери соціального  партнерства входять питання:

- досягнення консенсусу  з питань забезпечення зайнятості;

- створення додаткових  робочих місць;

- застосування найманої  праці з дотриманням вимог  техніки безпеки та вимог охорони  здоров’я, питання оплати праці,  прав працівників на своєчасне  отримання заробітної плати;

- забезпечення нормального  режиму праці і відпочинку;

- забезпечення права працівників  на участь в управлінні працею  на підприємстві.

Основними завданнями системи  соціального партнерства в Україні  можна вважати:

- подолання монополії  у розподілі створеного продукту  шляхом залучення всіх суб’єктів  суспільних відносин до управління  виробництвом;

- підвищення мотивації  до праці з метою забезпечення  високих кінцевих результатів  роботи, що сприятиме зростанню  рівня життя в країні;

- усунення чинників соціальної  напруги у суспільстві і зменшення  на цій основі негативних економічних  наслідків.

Спостереження свідчать, що чим нижчий рівень життя і більша різниця в прибутках багатих  і бідних верств населення, тим популярний заклик до скидання влади і перерозподілу  власності з відповідними практичними  діями. І навпаки, в країнах з  високим рівнем життя і невисокою  диференціацією доходів прагнення  соціальних партнерів до соціального  миру та стабільності у суспільстві  збільшується. В більшості країн  з розвинутою ринковою економікою різниця  в прибутках найбідніших і  найбагатших сімей не перевищують 1:9 раз. Основний прошарок суспільства складає середній клас, який має досить високий рівень життя і абсолютно не схильний до зміни суспільної системи, особливо до перерозподілу власності; психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві сприяють орієнтації населення розвинутих країн на пошук соціальних компромісів, на раціональне розв’язання суспільних проблем.

Соціальне партнерство має  стати, по-перше: елементом формування соціально відповідальної політики, яка визначатиме рівні форми  відповідальності за невиконання умов домовленостей; по-друге: принципом  організації відносин власності, що за згодою з партнерами визначатиме  рівні умови створення ринку  праці, капіталу, засобів виробництва  через узгодження політики податків, цін та ін. Соціальне партнерство, яке ґрунтуватиметься на відповідній  законодавчій базі, чітко визначених принципах, збалансованості інтересів  усіх суб’єктів партнерства, значно сприятиме економічному розвитку держави, досягненню соціальної злагоди у  суспільстві.

2. СТАНДАРТ SA 8000 «СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

Впровадження стандарта  SA 8000 є логічним процесом на підприємствах, які вже сертифіковані за ISO 9001:2000, що підтверджує процеси постійного покращення системи менеджменту.  
SA 8000 базується на принципах 11 Конвенції Міжнародної Організації Праці, Конвенції ООН з прав дитини, Всесвітньої декларації Прав Людини. Цей Стандарт являється універсальним засобом для практичної реалізації моральних і етичних норм у діяльності адміністрації підприємства.

Сертифікаційний аудит проведено  з метою підтвердження відповідності  діяльності підприємства міжнародним  стандартам, а саме - SA 8000:2001 в питаннях етики бізнесу і соціальної відповідальності. 

Соціальна відповідальність виражається у наступних канонах:

1. Дотримуватись вимог  міжнародного стандарту SA 8000, законодавства  України і міжнародних документів, які стосуються галузі Соціальної відповідальності.

2. Не застосовувати дитячу  працю. 

3. Не застосовувати і  не підтримувати застосування примусової праці.

4. Забезпечити здорове  і безпечне робоче середовище  для співробітників управління  Філії, регулярно проводити навчання  з питань охорони праці.

5. Поважати право персоналу  створювати профспілки і добровільно  приєднуватися до них за своїм  вибором, а також вести колективні  переговори.

6. Не застосовувати і  не підтримувати дискримінацію,  яка базується на належності  до певної раси, національності, релігії, віку, статі, участі в  громадських об’єднаннях, політичних  переконаннях чи по непрацездатності.

7. Не використовувати  тілесні покарання, моральний  чи фізичний примус, усну лайку.

8. Діяти у відповідності  з чинним законодавством України  щодо норм робочого часу.

9. Слідкувати за тим,  щоб заробітна плата відповідала  законодавчим вимогам України,  завжди перевищувала офіційні  мінімальну зарплату та прожитковий  мінімум в Україні.

10. Не робити утримання  з основної заробітної плати  (посадового окладу або тарифної  ставки відповідно до штатного розпису) в дисциплінарних цілях.

11. При виборі постачальників  продукції та послуг враховувати  рівень дотримання ними вимог міжнародного стандарту SA 8000.

12. Регулярно передавати  зацікавленим сторонам інформацію  стосовно виконання цих зобов’язань  та інших вимог міжнародного  стандарту SA 8000.

13. Пропонувати всім співробітникам  та іншим зацікавленим сторонам  повідомляти про випадки недотримання  на підприємстві цих зобов’язань  та інших вимог міжнародного  стандарту SA 8000, утриматися від покарання чи інших дискримінаційних дій за повідомлення такої інформації, негайно вживати необхідні дії по усуненню цих невідповідностей і недопущенню їх повторення в майбутньому.

3. МІЖНАРОДНИЙ СТАНДАРТ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ISO 26000

Підставою для розробки стандарту із соціальної відповідальності стало визнання значення ролі соціальної відповідальності у сталому розвитку організації на Всесвітньому Самміті з навколишнього середовища у Ріо-де-Жанейро у 1992 році та на Всесвітньому Самміті зі сталого розвитку у Південній Африці у 2002 році.

На початку 2003 року ISO (Міжнародна організація із стандартизації) сформувала Стратегічну консультативну групу з питань соціальної відповідальності, до складу якої увійшли представники різних країн і груп стейкхолдерів, включаючи бізнес, державні структури, об’єднання споживачів та працівників, недержавні організації, дослідницькі інституції та міжнародні структури. Головне завдання, яке було поставлено перед Групою полягало у визначенні можливого внеску ISO у розвиток існуючих ініціатив і програм із соціальної відповідальності. Протягом 18 місяців тривали інтенсивні дискусії та кропітка робота. В результаті цієї роботи Стратегічна консультативна група підготувала звіт, який містив огляд світової практики у сфері соціальної відповідальності та перелік питань, на які потрібно було звернути увагу. Аналіз ситуації дозволив Групі дійти висновку про необхідність розробки стандарту із соціальної відповідальності при умові виконання низки ключових рекомендацій.

4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

Організа́ція  Об'є́днаних На́цій (ООН) — міжнародна організація, заснована 26 червня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Члени-засновники - 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з  обов'язкових та добровільних внесків  від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Структура Організації  Об'єднаних Націй

Структурно Організація  Об'єднаних Націй складається  з п'яти основних органів (раніше шести - Зала Ради ООН призупинила  свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН, Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН.

Чотири з п'яти основних органів ООН знаходяться, в основному, в Організації Об'єднаних Націй, штаб-квартира якої розташована на території міжнародного центру в Нью-Йорку. Міжнародний Суд знаходиться в Гаазі, в той час як інші великі установи перебувають у відділеннях ООН в Женеві, Відні і Найробі. Інші установи ООН, розташовані по всьому світу.

Шість офіційних мов Організації  Об'єднаних Націй, що використовуються в міжурядових нарадах і документах - це арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська, у той  час як Секретаріат ООН використовує дві робочі мови - англійську та французьку. П'ять з офіційних мов були обрані при заснуванні ООН, арабська була додана пізніше в 1973 році.

Україна в ООН

Статут ООН, який було пiдписано 26 червня 1945 р., набрав чинностi 24 жовтня 1945 р. Цей день щорiчно вiдзначається  як День Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Активну участь у розробцi Статуту  ООН взяли представники України. Глава делегацiї України на конференцiї  у Сан-Франциско, мiнiстр закордонних  справ УРСР Д. Мануїльський головував  у Першому комiтетi, де були розробленi Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших пiдписала Статут i увiйшла в групу  з 51 держави-засновниці ООН. Пiсля проголошення незалежностi України участь у дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було визначено одним з прiоритетних  напрямiв зовнiшньої полiтики нашої  держави.

Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цiлей та принципiв Статуту Органiзацiї, робить суттєвий вклад у її дiяльнiсть  у сферах пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, роззброєння, економiчного  та соцiального розвитку, захисту  прав людини, змiцнення мiжнародного права  тощо. Генеральнi секретарi ООН чотири рази вiдвiдали Україну. З офiцiйними  вiзитами у Києвi перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галi (1993 р.).

7 вересня 2000 р. з iнiцiативи  Президента України вiдбулося  засiдання Ради Безпеки ООН  на рiвнi глав держав та урядiв  (Самiт РБ ООН), присвячене обговоренню  питання "Забезпечення ефективної  ролi Ради Безпеки у пiдтриманнi мiжнародного миру та безпеки,  особливо в Африцi". Це засiдання  РБ на найвищому рiвнi, друге  за всю iсторiю ООН, мало позитивний  вплив на вiдновлення та змiцнення  авторитету Ради Безпеки, а  також надало потужного iмпульсу  зусиллям, спрямованим на змiцнення  принципiв Статуту ООН, головних  засад системи колективної безпеки  та реформування полiтики ООН  у галузi миротворчих операцiй.

У 1997 р. мiнiстра закордонних  справ України Г. Удовенка було обрано Головою 52-ї сесiї Генеральної  Асамблеї ООН. Особливо Україна гордиться  тим, що саме 52-а сесiя ГА ООН, яка  увiйшла в iсторiю як "сесiя реформ", схвалила всеохоплюючу програму реформування Органiзацiї, запропоновану її Генеральним  секретарем К.Аннаном, i надала потужного iмпульсу широкомасштабному оновленню  Органiзацiї. Будучи активним прибічником  та безпосереднiм учасником сучасного  процесу реформування ООН, Україна  продовжує докладати значних  зусиль з метою пiдвищення ефективностi дiяльностi ООН та її адаптацiї до нових вимог сьогодення. Україна  тричi обиралася непостiйним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), чотири рази - членом Економiчної i Соцiальної Ради (останнiй раз - 1993-1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися  на керiвнi посади головних комiтетiв  сесiй Генеральної Асамблеї.

Одним з найважливіших  пiдтверджень визнання авторитету i ролi нашої держави на мiжнароднiй аренi, послiдовностi та неупередженостi її зовнiшньої  полiтики стало обрання України  до складу непостiйних членiв Ради Безпеки  ООН на перiод 2000-2001 рр. За більше ніж 1,5 року членства у Радi Безпеки Україна  переконливо довела свою спроможнiсть  бути активним членом РБ, з позицiєю якого рахуються, здiйснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рiшень та робити власний  практичний внесок в їх реалiзацiю. Кульмiнацiєю членства України в Радi Безпеки  ООН стало її головування у  цьому органi у березнi 2001 року. Цей  мiсяць став одним з найпродуктивніших  і найефективніших у дiяльностi РБ, яка предметно розглянула ряд  найбiльш актуальних свiтових проблем, зокрема, кризовi ситуацiї на Балканах та на Близькому Сходi.

Наша держава надає  виключно важливого значення питанню  реформування Ради Безпеки. Україна  виступає за розширення членського складу РБ, пiдтримуючи збiльшення кiлькостi як постiйних, так i непостiйних членiв. Неодмiнною передумовою пiдтримки  нашою державою будь-якого варiанту реформування РБ ООН є зaбезпечення адекватного рiвня представленостi в цьому органi країн Схiдноєвропейської регiональної групи. Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН.

На сьогоднi Україна є  членом Комiтету з програми i координацiї, Спецiального комiтету з операцiй  з пiдтримання миру, Комiтету з  внескiв, Комiтету з використання космiчного  простору в мирних цiлях, Комiтету з  питань здiйснення невiд'ємних прав палестинського народу, Консультативного комiтету з навчання, вивчення, розповсюдження та ширшого визнання мiжнародного права, Комiтету з енергетики та природних  ресурсiв, Комiсiї з роззброєння, Комiсiї  з народонаселення та розвитку, Комiсiї  по боротьбі з наркотичними засобами, Виконавчої ради Програми розвитку ООН, Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради Дитячого фонду ООН (ЮНIСЕФ), Виконавчої ради Мiжнародної  органiзацiї працi, Ради керуючих МАГАТЕ. Представника України посла В.Василенка  було обрано до складу суддiв ad litem Мiжнародного кримiнального трибуналу для колишньої  Югославiї.

Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення дiяльностi ООН з пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цiй дiяльностi як важливий чинник своєї зовнiшньої полiтики. Починаючи  з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцiй  ООН з пiдтримання миру (ОПМ). Протягом 10 рокiв в ОПМ взяли участь близько 18 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил та працiвникiв органiв внутрiшнiх  справ України.

Нині Україна є найбiльшим  контрибутором до операцiй ООН  з пiдтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбiльших  держав-контрибуторiв свiту i бере участь у мiсiях ООН в Афганiстанi, Боснiї i Герцеговинi, Грузiї, Демократичнiй  Республiцi Конго, Косово (СРЮ), Лiванi, Схiдному  Тиморi, Сьєрра-Леоне, Хорватiї.

Як великий контрибутор  до ОПМ ООН Україна виходить з  того, що одним з важливих аспектiв  миротворчих операцiй є досягнення належного рiвня захисту i безпеки  їх персоналу. Враховуючи гостроту цiєї проблеми, Україна стала iнiцiатором Конвенцiї щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинностi у сiчнi 1999 р.

Наша держава спрямовує  значнi зусилля на розвиток спiвробiтництва  з мiжнародними органiзацiями економiчного  та екологiчного напрямку, залучення  їх потенцiалу в соцiально-економiчних iнтересах України з метою прискорення iнтеграцiї нашої країни у свiтову систему господарства та вирiшення  гострих проблем у сферi охорони  довкiлля.

Необхiднiсть вирішення  згаданих завдань, якi мають ключове  значення для затвердження та розбудови  нашої держави, обумовила зростання  ролi багатосторонньої дипломатiї як одного з найбiльш дiєвих iнструментiв  реалiзацiї нацiональних iнтересiв  України. З часу здобуття незалежностi наша країна кардинально переглянула  традицiйнi пiдходи до своєї участi у роботi мiжнародних органiзацiй  економiчного, науково-технiчного та екологiчного напрямкiв, якi до цього  були пiдпорядкованi полiтичним iнтересам колишнього СРСР. У результатi вжитих заходiв дiяльнiсть України на соцiально-економiчному напрямі ООН, по лiнiї спецiалiзованих установ, фондiв та програм цiєї найавторитетнiшої  мiжнародної унiверсальної органiзацiї, пiднята на якiсно новий щабель та звiльнена вiд зайвої полiтизацiї, набувши прагматичного та вiдкритого характеру.

Головнi зусилля української  дипломатiї на цьому напрямку спрямовуються  нині на подальше ствердження функцiй  мiжнародних органiзацiй як механiзмiв  мобiлiзацiї, узгодження та координацiї  зусиль мiжнародного спiвтовариства  для вирішення глобальних проблем  свiтової економiки та довкiлля.

Завдяки активнiй позицiї  України у мiжнародних органiзацiях наша країна отримала значну технiчну, матерiальну та фiнансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологiчного фонду, МАГАТЕ, Мiжнародної органiзацiї працi (МОП), ЮНКТАД, ЮНIДО, Фонду ООН у галузi народонаселення (ЮНФПА), Мiжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвiтнього поштового союзу (ВПС), Всесвiтньої органiзацiї iнтелектуальної власностi та iнших. З 1993 року в Українi функцiонує Представництво ООН, пiд прапором якого здiйснюється цiла низка важливих проектiв i програм ООН, її органiв та спецустанов у галузi соцiально-економiчних перетворень, розвитку пiдприємництва, охорони природи, вирiшення актуальних демографiчних проблем. У липнi 2000 р. вiдбулася офiцiйна iнавгурацiя "Будинку ООН" в Українi, який зiбрав пiд свiй "дах" органи та установи ООН, що здiйснюють свою дiяльнiсть у нашiй країнi (ЮНIСЕФ, ЮНФПА, УВКБ).

Великi обсяги зовнiшньої  допомоги Україна одержала для вирiшення  складного комплексу завдань, пов'язаних з лiквiдацiєю наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народiв, у тому числi кримських  татар.

Визнанням внеску та ролi України  в мiжнародних органiзацiях стало  обрання нашої країни до ряду функцiональних комiсiй ООН, керiвних органiв МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвiтньої  туристичної органiзацiї, ВПС та iн.

Активну участь Україна бере у мiжнародному процесi щодо впровадження полiтики стабільного розвитку з  метою комплексного вирiшення завдань  охорони довкiлля та економiчного  зростання людства на глобальному  рiвнi. Делегацiя України вищого рiвня  брала активну участь у основоположнiй  Конференцiї ООН з навколишнього  середовища та розвитку 1992 р. ("Самiт  планети Земля").

5. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Всесвітня організа́ція охоро́ни здоро́в'я (ВООЗ) — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 193 країни.

1945 року на Конференції у Сан-Франциско ухвалене рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров'я. 1946 року Міжнародна конференція охорони здоров'я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

День набуття чинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Світовий день здоров'я.

Структура та функції  організації

Всесвітня асамблея охорони  здоров'я (ВАОЗ)- вищий керівний орган  ВООЗ щорічно (у травні) проводиться  свої сесії, як правило у Женеві. Виконавча рада — виконавчий орган ВООЗ — до складу якої входить 52 країни, проводить свої сесії двічі на рік (у січні та травні).

Генеральний директор ВООЗ — доктор Маргарет Чен (КНР). Термін повноважень розпочався 4 січня 2007 року і триватиме до червня 2012 року.

Головна мета ВООЗ — сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст Статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.

Функції ВООЗ поділяються  на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро). З метою більш повного врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення більш тісного зв'язку з потребами  національних систем охорони здоров'я  головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

До Європейського регіону  ВООЗ входить 52 країни, у тому числі  Україна. Європейське регіональне  бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване уКопенгагені (Данія), очолюється Регіональним директором. 1 лютого 2005 р. розпочався другий (п'ятирічний) термін перебування на цій посаді доктора Марка Данзона (Франція).

З 2009 р. до Постійного комітету Європейського бюро ВООЗ обрано представника України — проф. Олесю Гульчій.

ВООЗ та Україна

Україна — член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналась до Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. — період неактивного членства України у цій організації. Поновила своє членство у 1992 р.

Співробітництво України  з ВООЗ — одна з важливих складових її міжнародного співробітництва з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України). Особливого значення таке співробітництво набуває в умовах світу, що глобалізується.

Підходи ВООЗ, згідно з якими  здоров'я розглядається водночас як ресурс і мета розвитку та ключ до процвітання, відповідає принципам  державної політики України у  соціально-економічній галузі. Основні  завдання ВООЗ та стратегічні напрямки їх реалізації відповідають інтересам  України, більшість загальних пріоритетів  організації збігається з пріоритетами, визначеними Урядом України.

Співробітництво України  з ВООЗ здійснюється переважно через  Європейське регіональне бюро відповідно до рамкових (2-річних) угод, що укладаються  між Україною та ЄРБ. В угодах визначаються пріоритетні напрямки співробітництва, на які скеровуються кошти, що виділяються  з основного бюджету ВООЗ на підтримку  заходів на рівні країни.

У Києві функціонує Представництво ВООЗ в Україні.

Україна зацікавлена у  використанні потенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародного досвіду, а також  залученні через її канали міжнародної  допомоги для розв'язання проблем, у  першу чергу, на таких напрямках: туберкульоз та ВІЛ/СНІД; пташиний грип, рак, серцево-судинні захворювання та діабет; тютюн; здоров'я матері і  дитини; безпека продуктів харчування; психічне здоров'я; безпека крові.

Заходи, що здійснюються в  рамках співробітництва України  з ВООЗ узгоджуються з її національними  пріоритетами та стратегіями у галузі охорони здоров'я, враховують специфіку  ситуації у цій галузі в країні та особливості національної системи  охорони здоров'я.

У 1991 році, згідно рекомендаціям ВООЗ (ООН), Україна першою з колишніх радянських республік скасувала кримінальне покарання за мужоложство - статеві стосунки між чоловіками (Стаття 122, частина 1, Кримінальний Кодекс УРСР).