Міжнародна економіка

2. Торговельна політика розвинутих країн

Для вивчення особливостей торговельної політики принциповим є не тільки належність тієї чи іншої країни до категорії розвинутих або розвиваються. Для виявлення суттєвих елементів та пріоритетності торговельної політики, легше відбити зовнішньоторговельну політику кількох розвинених країн.

Торгівельна політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному зв'язку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозв'язку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку і обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.

Відповідно в числі компонентів, що визначають зовнішньоторговельну політику, варто назвати відновлення не інфляційного економічного зростання, що має загальногосподарський характер, а не суто зовнішньоторговельний. Тим не менш автономність торгової політики США обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до інвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції.

У торгово-політичної стратегії США особливе місце займає організація переговорів у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Американський уряд проводить реалізацію програм укладення добровільних двосторонніх угод про обмеження експорту відносно до багатьох країн світу. Тільки по сталі такі угоди укладено з 29 країнами світу.

При цьому спостерігається така картина: обмеження, введені Японією на імпорт сталі у свою країну, змушують Південну Корею збільшувати її поставки в США. Відчуваючи юридичну вразливість їх торговельної політики, американський уряд схиляє до введення обмежень експорту, порушуючи принципи ГАТТ. У такій ситуації США переходить від тактики зміни зовнішніх перешкод між партнерами до посилення бар'єрів, створених усередині національних кордонів. Це викликає взаємну перебудову економік і не виключається той факт, що такий шлях вирішення торговельних проблем відкриває нову сторінку в теорії та практиці міжнародних торгових відносин. Завдяки цьому в поєднанні зі стратегією внутрішньої політики до сьогоднішнього дня США перебувають у стані стабільного економічного підйому.

Торгівельна політика ЄС.

Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:

вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;

• обмеженість початкових можливостей розвивати НТП;
• висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;
• функціонування 27 держав в умовах спільного ринку.

Європа на зовнішній ринок вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США і Японії, і її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності бар'єрів між державами, де скасовані кількісні обмеження товарів, митні збори, по відношенню до третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків єдині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема, діє єдина система контролю, заборони та обмеження на ввезення товарів. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.

Торгівельна політика Китаю.

Нещодавно у СОТ було проведено огляд торгової політики Китаю. Незважаючи на вражаючий економічний ріст після 2006 р., ця країна стикається з проблемами поглиблення нерівності доходів, що посилюється розривом між заощадженнями та інвестиціями, а також з іншими проявами дисбалансу в економіці.

Зараз економіка Китаю є третьою за величиною економікою світу , Китай вийшов на третє місце в світі за обсягом торгівлі. Незважаючи на таке підвищення статусу країни і збільшення середнього рівня доходів на душу населення, зберігається ряд проблем, включаючи нерівність доходів, збільшується розрив між заощадженнями та інвестиціями, а також незбалансований ріст, який більшою мірою визначається інвестиціями та експортом, а не споживанням.

Митні тарифи, як і раніше, залишаються основним інструментом Китаю в галузі торговельної політики, хоча частка імпортних мит складала 3,3% від податкових надходжень в 2008р. Спостерігається деяке скорочення китайських нетарифних бар'єрів, зокрема, число тарифних позицій, на які автоматично поширюються вимоги до ліцензування імпорту. У 2006 р. були скасовані тарифні квоти для соєвої олії, пальмової олії і деяких сортів рапсової олії.

Набули чинності дві підписані Китаєм угоди про вільну торгівлю (УВТ): УВТ між Китаєм і Чилі (у жовтні 2006 р.) та УВТ між Китаєм і Пакистаном (у липні 2007 р.).

Китай продовжує застосовувати різні торгові інструменти, щоб стимулювати інвестиції у високі технології, заохочувати інновації і охорону навколишнього середовища (наприклад, за рахунок скорочення споживання енергії). До таких інструментів відносяться податкові пільги, неподаткові субсидії, заходи контролю цін і різні форми «керівних вказівок», включаючи галузеві стратегії для окремих секторів.

Одним із цікавих аспектів торговельної політики Китаю є застосування експортних мит, скорочення податкових пільг з ПДВ, вимог ліцензування та інших торговельних заходів для того, щоб якщо не припинити, то хоча б обмежити експорт числа товарів, які призводять до споживання значних обсягів природних ресурсів та енергії.

Показовим прикладом є нещодавнє підвищення Китаєм тимчасових тарифів для 142 тарифних позицій з метою скорочення експорту високоенергоємних і забруднюючих навколишнє середовище товарів, а також продуктів, які споживають значну кількість сировинних матеріалів.

Торгівельна політика Росії.

Стратегічним напрямом торговельної політики РФ є подальша інтеграція Росії у світове економічне співтовариство з метою максимального використання зовнішньоекономічних зв'язків для реалізації довгострокової структурної розбудови російської економіки. Однак у сучасній системі світогосподарських зв'язків Росія бере участь поки в основному за рахунок розширення торгівлі товарами, переважно сировиною і матеріалами. Росія слабко залучена в міжнародну кооперацію виробництва, торгівлю послугами, міжнародну міграцію капіталу у формі прямих інвестицій, а також у науково-технічний та інформаційний обмін. Економіка Росії виявилася залежною від експорту вузького кола товарів, насамперед паливно-сировинної групи, а також від імпорту багатьох споживчих товарів. Ступінь її відкритості на певному етапі перестала відповідати внутрішнім можливостям країни, масштабам і глибині проблем, що стоять перед нею.

Приєднання Росії до Світової організації торгівлі (СОТ) дозволить більш ефективно сприяти розвитку експортних можливостей російських виробників, створить умови для просування на зарубіжні ринки вітчизняних товарів з більш високим ступенем переробки. Це дозволить розширити структуру російського експорту, забезпечить поліпшення доступу російських товарів та послуг на зарубіжні ринки та збільшить ступінь захищеності вітчизняних виробників на російському і зарубіжному ринках. Зараз Росія поки знаходиться поза рамками дії узгодженого «кодексу поведінки» учасників світового зовнішньоекономічного обміну і не може використовувати механізм вирішення спорів у рамках СОТ у випадках дискримінації торгових інтересів російських виробників. Сьогодні це найбільш яскраво проявляється стосовно російської сталеливарної і хімічної продукції.

Встановлений у Росії зовнішньоторговельний режим лібералізований до рівня промислово розвинених країн з усталеними ринковими відносинами. Це дозволяє створювати на внутрішньому, ринку конкурентне середовище, забезпечувати його наповнення товарами і послугами, обсяг яких здатен задовольнити потреби, як виробничого сектора, так і населення.

В даний час обмежувальні заходи (головним чином антидемпінгові мита і погрози застосування таких) по відношенню до російських товарах використовують ЄС і ще 11 країн (США, Канада, Туреччина, Індія та ін.) У зв'язку з цим ведеться постійна робота щодо усунення штучних бар'єрів, що стримують експорт російських товарів, шляхом врегулювання торгових суперечок.

Торгівельна політика Нової Зеландії.

За даними останнього огляду торговельної політики, проведеного СОТ, Нова Зеландія увійшла до числа найбільш відкритих економік світу, завдяки своїй «обачній макроекономічній політиці». Разом з тим країні слід попрацювати над підвищенням продуктивності праці та скоротити залежність від закордонних запозичень. У результаті тривалої лібералізації і реструктуризації, що проводиться протягом останніх шести років, Нова Зеландія домоглася середньорічного зростання ВВП в 3,2%.

Нова Зеландія скоротила чи скасувала багато зі своїх і без того низьких тарифів, особливо на сільськогосподарську продукцію. Крім того, ця країна також обмежила застосування нетарифних торговельних бар'єрів у торгівлі продуктами рослинного і тваринного походження.

СОТ прогнозує, що в цьому фінансовому році зростання ВВП Нової Зеландії сповільниться через економічний спад. Нова Зеландія має статус країни з «високий рівнем розвитку людини» за індексом ООН, зайнявши в 2009 р. 20-е місце з 179 можливих. Уряд цієї країни вважає підвищення продуктивності праці одним із своїх пріоритетів.

Нова Зеландія зберегла свою прихильність багатостороннім торговельним переговорам раунду Доха. Крім цих переговорів, країна уклала двосторонні і багатосторонні торговельні угоди з більшістю своїх основних торговельних партнерів. Торговельна угода між Австралією і Новою Зеландією містить найбільш ліберальні умови в світі, і обидві країни мають намір створити єдиний економічний ринок. Австралія є найбільшим торговим партнером Нової Зеландії. Крім того, Нова Зеландія має угоди про вільну торгівлю з Китаєм і з Асоціацією країн Південно-східної Азії (АСЕАН), а також бере участь у переговорах щодо розширення Угоди про Транс-Тихоокеанське стратегічне економічне партнерство для включення до нього США, Австралії, Перу та В'єтнаму.

Висновок

Міжнародна  торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

Список використаної літератури

1. Дахно, І.І. Світова економіка: навчальний посібник / І. І. Дахно. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 280 с.
2. Козик, В.В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / В. В. Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. - 6-тє вид., стереот. - К. : Знання, 2006. - 406 с.
3. Передерій, О.С. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / О. С. Передерій ; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К. : ЦНЛ, 2006. - 274 с.
4. Романчиков, В.І. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / В. І. Романчиков, І. О. Романенко. - К. : ЦУЛ, 2008. - 256 с.
5. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.
6. Цыпин, И.С. Мировая экономика : учебник / И. С. Цыпин, В. Р. Веснин. - М. : ТК Велби : Проспект, 2007. - 248 с.
7. Шевчук, В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика: підручник / В. О. Шевчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 663 с.

Торговельна політика країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Торговельна політика країн, що розвиваються, мас три головні  риси:

§ стимулювання індустріалізації (промисловості) на противагу  традиційним для їхнього господарства добувним та аграрним галузям. Державна політика, яка спрямована на розвиток індустріалізації, грунтується на аргументі захисту молодих галузей. Опираючись на цей аргумент, деякі країни, що розвиваються, проводять політику імпортозамінної індустріалізації, використовуючи мита та імпортні квоти. Але наслідком такої політики є створення неефективного дуже дорогого виробництва. Інша група країн (нових індустріальних країн) проводять індустріалізацію за допомогою розвитку експорту промислових виробів;

§ зм'якшування  нерівномірності розвитку національної економіки, коли досить сучасний капіталомісткий промисловий сектор, який відзначається високими доходами персоналу, перебуває поряд із бідним сільськогосподарським сектором, для якого характерний низький рівень оплати праці. Наслідком такої диференціації в заробітній платі є введення митного захисту промислового сектору. Це є різновидом протекціонізму, пов'язаного із відмінностями в заробітній платі. Але використання таких заходів протекціонізму призводить до зростання міграції сільського населення в міста, шо загострює проблему зайнятості (веде до безробіття);

§ прагнення протистояти  тому, що вони вважають несправедливими  відносинами або експлуатацією  з боку розвинутих країн. Такі несправедливі  міжнародні торговельні відносини країни намагаються подолати за допомогою міжнародних переговорів [27, с. 285-308].

Отже, для країн, що розвиваються, за всіх відмінностей між ними, вибір  торговельної політики має особливі труднощі, пов'язані з рядом обставин: а) залежністю їх становища від промислово розвинутих країн ; б) перехідним станом економіки, незважаючи на загальну орієнтацію на формування розвинутих ринкових відносин; в) в цілому нижчим рівнем розвитку продуктивних сил; г) такою структурою економіки, котра вимагає експортно-імпортної орієнтації.

З одного боку, країни, що розвиваються, зацікавлені в лібералізації  торговельних відносин, оскільки їхня інвестиційна політика залежить від  імпорту з розвинутих країн. Частка імпорту інвестиційного товару (засоби виробництва) у внутрішніх інвестиціях країн, що розвиваються, приблизно вдвічі перевищує аналогічну частку в розвинутих країнах. А головне - цей імпорт є наслідком недостатньо ефективної спеціалізації (як у розвинутих країнах) і, найчастіше, наслідком структурних диспропорцій. З іншого боку, з ряду причин , головною з яких є дискримінаційний характер торговельних політик промислово розвинутих країн по відношенню до країн, що розвиваються, рівень протекціонізму в країнах, що розвиваються, набагато виший, ніж у промислово розвинутих країнах, де середня ставка тарифів становить 5%. У країнах, що розвиваються, пересічна ставка тарифів становить 24%, досягаючи в деяких країнах (наприклад, у Південній Америці) 34%. Справа в тому, що для покриття своїх імпортних потреб країни, що розвиваються, повинні нарощувати свій експорт, і тут вони зіштовхуються з політикою протекціонізму з боку промислово розвинутих країн, котрі прагнуть захистити свої рийки під товарів країн, що розвиваться. Внаслідок цьош частка останніх у міжнародній торгівлі скорочує і ься. Прагнучи захистити свої інтереси, країни, що розвиваються (незважаючи на те, шо протекціонізм як форма захисту національного підприємництва і місцевого ринку - складне явище, яке часто призводить до протилежних від очікуваних наслідків), дедалі частіше застосовують протекціонізм як реакцію у відповідь. Так, деякі найменш розвинуті країни та невеликі острівні країни в Америці, Карибському, Тихоокеанському басейнах проявляють певну стриманість у переході до вільної торгівлі, оскільки бояться втратити преференції, якими вони користуються при здійсненні постачання на ринки розвинутих країн. Крім того, значну кількість країн, що розвиваються, турбує перспектива втрати доходів від зниження та відміни ввізного мита, за рахунок якого значною мірою поповнюється державна казна. За оцінкою МВФ, половина країн з низькими доходами, які скоротили ввізні мита за останні 20 років та постраждали від зменшення доходів, змогли відшкодувати лише 70% втрат, а деякі найменше розвинуті країни і зовсім не змогли встановити попереднього рівня надходжень у казну.

Країнам, що розвиваються, завжди було важко конкурувати з промислово розвинутими країнами на ринку сільськогосподарської  продукції, оскільки в промислово розвинутих країнах діяла система урядової підтримки і захисту свого сільського господарства, яка дозволяла встановлювати експортні ціни нижчими від витрат виробництва. Наскільки збільшується конкурентоспроможність сільськогосподарської .продукції промислово розвинутих країн настільки ж зменшуються порівняльні переваги сільськогосподарського виробництва країн, що розвиваються (так само, як і країн з перехідною економікою). В ході багатосторонніх торговельних переговорів по лінії СОТ (Доха-раунд, який почався в 2001р.) у 2006 р. була досягнута домовленість про ліквідацію експортних субсидій на сільськогосподарську продукцію в розвинутих країнах до 2013 p., що поліпшує позиції країн, які розвиваються, на ринку сільськогосподарських товарів. Була досягнута домовленість між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, щодо обмеженого "пакету розвитку" для найменш розвинутих країн, який включає декілька положень, у тому числі установлення безмитного режиму торгівлі. Однак на практиці ефект такого підходу до експорту із найменш розвинутих країн залежить від того, наскільки всеосяжний список товарів він включає. Також певного прогресу було досягнуто в розвитку ініціативи "допомога для торгівлі", яка повинна сприяти країнам, що розвиваються, в поліпшенні їх виробничих потужностей та торговельної інфраструктури, що дозволить їм виграти від лібералізації торговельного режиму.

Крім того, розвинуті країни прийняли рішення щодо ліквідації усіх експортних субсидій на бавовну, починаючи  з 2006 р.

Характерною тенденцією в  розвитку торговельних відносин країн, що розвиваються, є те, що значна кількість цих країн проявляє небажання відкривати свої ринки в межах багатосторонніх домовленостей по лінії COT і одночасно швидко нарощує кількість двосторонніх та регіональних торговельних угод. Популярність домовленостей по лінії Південь - Південь пов'язана насамперед з бажанням країн, що розвиваються, зробити базу для наступної участі в конкурентній боротьбі на світовому ринку.

Аналогічні угоди між  Північчю та Півднем також були зумовлені  подібними причинами. В той же час сильним мотиваційним стимулом у даному випадку стало прагнення одержати преференціальний доступ на іноземний ринок. У випадку з центральноамериканською та північноамериканською текстильною промисловістю аргументом на користь торгової інтеграції в рамках Центральноамериканської угоди про вільну торгівлю була необхідність забезпечити високу конкурентоспроможність для боротьби з експансією китайських виробників.

Важливою причиною популярності регіоналізму також є та обставина, що при такому підході переговорний процес спрощується та йде швидше, ніж у рамках COT [ ].

Країни з перехідною економікою, хоч у своїй більшості і  мають людський капітал на рівні  промислово розвинутих країн з ринковою економікою, стикаються з проблемами, аналогічними проблемам країн, що розвиваються: зміна економічної структури, адаптація до ринкової економіки, модернізація виробничого апарату та інфраструктури і т. ін. Завдання ці не можуть бути вирішені лише за допомогою ринкових сил. В умовах спаду виробництва і масового безробіття "відкритість" економіки може стати руйнівним чинником, якщо не буде супроводитися системою нормального протекціонізму, тобто селективним (вибірковим) захистом окремих видів виробництв від іноземної конкуренції, якщо торговельні відносини з партнерами не матимуть характеру співробітництва і не грунтуватимуться на погодженні та координації економічної політики (на зразок ЄС).

Для країн з перехідною економікою, саме через їхню слабку готовність до комерційної діяльності, до міжнародної конкуренції потрібен період адаптації до принципів лібералізму, а з боку світового співтовариства - виробити такі форми довір'я і співробітництва у відносинах з цими країнами, які були покладені в основу Плану Маршалла після Другої світової війни. Без цього, на думку французького економіста М. Пебро, неможливо уникнути проблем з цієї й іншої сторони: промисловість країн з перехідною економікою потрапляє в залежність від великих концернів Заходу, а на Заході можуть виникнути проблеми зайнятості у зв'язку з прямим демпінгом щодо деяких товарів з країн Центральної та Східої Європи.

Отже, перед країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою стоїть дилема1: з одного боку, неможливо відгородитись протекціоністськими  бар'єрами, бо це обмежує можливість оволодіти досягненнями технологічної  та управлінської революції, стимулюючий вплив міжнародної конкуренції на параметри виробництва; з іншого - дотримання принципів свободи торгівлі приводить до виникнення об'єктивної ситуації "економічного колоніалізму". У такій ситуації для цих країн особливо важливою є пересторога про неприпустимість маніхейства2 в галузі торговельної політики.

Незважаючи на посилення  режиму лібералізацію торгівлі, в 2006 р. спостерігається тенденція до поновлення протенціоністких заходів  щодо світової торгівлі. Після припинення Угоди про текстиль та одяг Європейський Союз та США ввели обмеження на імпорт певних текстильних виробів із Китаю. Використання нетарифних заходів щодо обмеження імпорту зросло в усьому світі, що частково нівелювало переваги, одержані після зниження тарифів. Кількість регіональних та двосторонніх договорів різко збільшилась. Ці договори обмежили можливість застосування тарифів, передбачених для країн у рамках РНС, і часто виключають ті експортні продукти, в яких спеціалізуються країни, що розвиваються [ ].

Мистецтво торговельної політики полягає в тому, щоб знайти точку рівноваги між двома тенденціями: вільної торгівлі і протекціонізму. Кожна політика має свої позитивні якості і недоліки, які залежать від обставин, місця і часу її застосування.

Історичний досвід дає змогу сформулювати деякі закономірності в торговельній політиці, яких повинні дотримуватися державні діячі при ухваленні рішень [28, с. 267-271]:

1. Коли групи, зацікавлені  в експорті, мають лобістську  організацію, державна політика  значною мірою орієнтується на вільну торгівлю.

2. Політика здебільшого  орієнтована на вільну торгівлю  в країнах, де імпортована продукція  не конкурує з внутрішнім виробництвом  або є сировиною для важливих  галузей. Протекціонізм непереконливий, коли нічого захищати.

3. Економічна депресія і швидке зростання конкуруючого імпорту сприяє виникненню протекціонізму як природної реакції на захист зайнятості і доходів. Хоча це не означає, що протекціонізм - найкращий спосіб захисту робочих місць і доходів, яким загрожує конкуренція імпорту.

До інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі належать:

§ тарифні методи, які  переважно регулюють імпорт і  спрямовані на захист національного  товаровиробника від іноземної  конкуренції, тому шо роблять іноземні товари менш конкурентоспроможними;

§ нетарифні методи, що регулюють  як імпорт, так і експорт (допомагають  виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи  її більш конкурентоспроможною).

Режим уведених обмежень по кожному з показників вважається відкритим, якщо їхній рівень становить менше ніж 10%, помірним - 10-15%, обмежувальним - понад 25%, заборонним - 40-100%.

Зіставлення режимів обмежень, за розглянутими показниками, дозволяє приблизно (враховується також ступінь  інтенсивності кількісних обмежень) визначити тип торгової політики держави (табл.6.1) [23, с. 201-202].