Міжнародна економічна інтеграція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

1 Основні етапи міжнародної економічної інтеграції………………………..…3

2 Економічні  наслідки міжнародної трудової  міграції……..…………………11

Тест 1……………………………………………………………………………..18

Тест 2………………………………………….………………………………….19

Список  використаної літератури……………….……………………………….20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ОСНОВНІ ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

регіональна міжнародна економічна інтеграція

Розвиток продуктивних сил  країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних  зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації  господарського життя. На певному його етапі зближуються національні  економічні й політичні структури  групи країн, формуються форми взаємодії  між ними на основі економічної інтеграції.

 Міжнародна економічна  інтеграція є вищою формою  інтернаціоналізації господарського  життя, що передбачає зближення  і взаємопристосування всіх структур  національних господарств.

 Економічна інтеграція  суттєво відрізняється від економічного  співробітництва країн. На етапі  економічної інтеграції:

 а) формується міжнародний  господарський комплекс зі своєю  структурою та органами управління. Спільні умови господарської  діяльності визначаються і погоджуються  всередині кожної країни, на міждержавному  та наддержавному рівнях;

 б) зростає можливість  об'єднання різноманітних ресурсів  для спільного вирішення соціально-економічних  проблем;

 в) основою інтеграційної  діяльності є не зовнішньоторговельний  обмін, а взаємодія в галузі  виробництва, науки, причому на  пільгових, порівняно з іншими країнами, умовах;

 г) інтеграційне співробітництво  має комплексний і довготривалий  характер.

 Інтеграція має декілька  рівнів:

• взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);
• взаємодія на рівні держав;
• взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;
• інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

 Важливе значення для  розвитку міжнародної економічної  інтеграції має наявність спільних  кордонів, спільних історичних, культурних  та інших умов існування. Економічна модель кожного інтеграційного угруповання – це результат тривалого історичного процесу, на протязі якого вибудовується співвідношення елементів, що формують регіональний господарський комплекс, укріплюючи механізм їх взаємодії. Отже, для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

1. сучасна HTP, яка об'єктивно зумовлює формування

міждержавного господарського простору з оптимальним  поєднанням можливостей і потреб національних економік;

2. соціально-економічна однорідність національних господарств,

що підлягають об'єднанню;

3. близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;
4. досить тривалий період і досвід взаємного економічного

співробітництва групи країн;

5. цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій,

соціальних  груп і класів щодо інтеграційних  процесів.

 Кожна інтеграційна система унікальна і механічне запозичення її досвіду малоефективне. Однак проведення порівняльного аналізу існуючих інтеграційних утворень і торгово-економічних груп говорить і про певні загальні закономірності розвитку інтеграції, послідовного проходження її через ряд етапів, кожному з яких притаманні особливі характерні риси, різний ступінь інтенсивності інтеграції, її глибина і масштаби. Розглянемо кожен з цих етапів (типів угод) детальніше:

1. Співробітництво прикордонних територіально-адміністративних одиниць.

В багатьох випадках такого роду співробітництво знаходить  свій прояв в створенні зони прикордонного співробітництва. Такі зони є найважливішим механізмом зближення країн ЄС. Створення зон прикордонного співробітництва не призводить до взаємної торгової лібералізації. Розвиток торгівлі і інших форм економічної взаємодії здійснюється на рівні територіально-адміністративних одиниць. Частіш за все співробітництво має місце в окремих областях економічної діяльності і соціального партнерства на рівні регіонів.

2. Асоціації і форуми економічного співробітництва (передінтеграційна стадія).

Виступають підготовчим  етапом більш глибоких інтеграційних  процесів. Предметом економічного співробітництва  виступає певна координація питань торгівлі, транснаціонального інвестування, конкурентної політики і т. ін. Цю форму  інтеграції називають "відкритим  регіоналізмом", так як вона не заснована  на торгових преференціях і не стимулює побудову більш жорстких відносин з  зовнішнім світом.

3. Преференційні торгові угоди невзаємного характеру (передінтеграційна стадія).

Утворюють зону преференційної торгівлі, що формує сприятливий режим  для країн-експортерів, без взаємних поступок для країн-імпортерів, тобто  країна скорочує мито на імпорт із країн-партнерів, зберігаючи свої початкові тарифи для  решти країн світу. Дана стадія є  початковою в інтеграційній взаємодії. Подібні угоди виступають результатом  дво- і багатосторонніх консультацій, так як на даному етапі інтеграційної  взаємодії не створюються міждержавні  органи управління. Відповідно такі угоди  можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або  між вже існуючим інтеграційним  угрупуванням і окремою країною  чи групою країн.

4. Створення зони вільної торгівлі (ЗТВ).

У сучасному розумінні  це преференційна зона, у рамках якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Разом з тим по відношенню до третіх країн кожний учасник ЗВТ  має право проводити свою власну зовнішньоторгову політику. В рамках ЗВТ не допускаються дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торгові бар’єри. Як правило, конкретні угоди про відповідні зони передбачають створення ЗВТ промисловими товарами протягом певного періоду. До позитивних рис таких угод варто віднести більш стабільний і передбачуваний характер торговельної політики країн-учасниць. Функціонування ЗВТ дозволяє країнам більш чітко виконувати прийняті на себе зобов’язання в рамках "Уругвайського раунду", удосконалювати всю систему зовнішньоекономічної діяльності, більш гнучко пристосовуватися до міжнародної практики. Разом з тим слід зазначити, що взаємодія країн-учасниць ЗВТ, регулювання діяльності у відповідній сфері відбувається без створення постійно діючих наднаціональних систем управління або прийняття спеціальних загальних рішень. Усі рішення, як правило, приймаються вищими посадовими особами країн-учасниць і керівниками міністерств і відомств (зовнішньоторговельних, фінансових тощо). Ці рішення вже на даній стадії повинні носити обов’язковий характер, забезпечуючи скоординованість кроків і обов’язковість сторін.

Що стосується сфер співробітництва  в рамках ЗВТ, то на початковому етапі  це, відповідно, зовнішня торгівля. ЗВТ  це перш за все, угода між країнами про ліквідацію всіх тарифних і кількісних обмежень на взаємну торгівлю. Основою  такої угоди є правила походження. Вони перешкоджають імпорту товарів  з третіх країн в ЗВТ. При умові  існування такої зони виникає  ситуація, коли знімаються всі бар’єри  на шляху торгівлі товарами і послугами  між країнами-учасницями. Споживачі  отримують доступ до найбільш дешевого джерела пропозиції в усій зоні в  цілому і в результаті отримують  виграш від торгівлі.

При створенні ЗВТ має  місце і цілий ряд негативних моментів, що уповільнюють процес зближення, але не мають руйнівного характеру. Створення ЗВТ приводить до посилення конкуренції на внутрішньому ринку, що не завжди сприятливо впливає на якість і технічний рівень товарів в національній промисловості. Лібералізація імпорту створює серйозну загрозу для національних виробників товарів, збільшує небезпеку банкрутства тих з них ,що не можуть конкурувати з більш якісними імпортними товарами. Без підтримки їх з боку держави велика небезпека того, що іноземні виробники витиснуть вітчизняних зі свого ж внутрішнього ринку.

5. Митний союз (МС).

Митний союз – це угода двох або більше держав про скасування митних податків і зборів у торгівлі. Головна різниця між ЗВТ та митним союзом полягає в тому, що в першому випадку передбачається поступове зниження митних податків, усунення нетарифних бар’єрів і т.д. В остаточному підсумку ЗВТ покликана забезпечити безмитну торгівлю між країнами-учасницями. У рамках митного союзу існує безмитна торгівля між країнами-членами і спільний митний тариф стосовно країн, які не входять у союз.

У рамках митного союзу  відбуваються серйозні зрушення у структурі  виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, проводячи єдину зовнішньоторгову політику стосовно митних тарифів, різні  зовнішні преференції, протекціонізм  і т.д., країни регулюють товарні  потоки з урахуванням рівня зовнішнього  тарифу і результуючих цін.

Можливі два варіанти розвитку подій: установлюваний на зовнішніх  границях МС зовнішній тариф на будь-який товар може бути вище середньозваженого  тарифу, що існував до виникнення даної  інтеграційної структури, або нижче. Якщо зовнішній тариф вище, то країнам-членам МС доводиться відмовлятися від більш  дешевого зовнішнього джерела постачання на користь внутрішньосоюзних ресурсів, більш дорогих [20,с.48].

Таким чином, регулювання  зовнішньоторгового тарифу певним чином  впливає на розвиток інтеграційних  процесів усередині МС. Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприятливо впливає на розвиток внутрішнього ринку товарів і  послуг. Відбувається зниження або  уповільнення зростання цін, підсилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів у рамках МС. Велике значення для митного союзу має наявність у складі союзу однієї-двох великих держав. Функціонування МС потребує змін у підході до управління інтеграційними процесами. Як уже зазначалося вище, діяльність у рамках ЗВТ не обумовлює створення постійно діючих органів. Для МС уже виникає необхідність у регулюючих інститутах. Це пов’язано з тим, що по-перше, перехід до єдиних митних податків і спільного здійснення координаційних заходів потребує істотного перегляду підходів до розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні. По-друге, необхідна координація розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні, що призводить до появи нових проблем в інших сферах діяльності. По-третє, виникає потреба в переговорах про узгодження не лише митно-тарифної політики, але і координації або пристосування внутрішніх ринків до спільних інтересів. У зв’язку з цим постає питання про створення наднаціональних органів, що будуть розробляти, координувати, контролювати діяльність окремих сфер зовнішньої торгівлі і виробництва. Практика інтеграції показує, що цей етап є найбільш складним в процесі досягнення домовленостей, так як національні уряди при митному союзі залишаються незалежними.

6. Спільний ринок (СР).

Є якісно більш високою сходинкою інтеграції. Нині цей етап інтеграційного розвитку реалізований у ЄС, на основі досвіду якого можуть бути зроблені практичні висновки і оцінки. Переростання митного союзу у спільний ринок обумовлюється як суто економічними факторами, так і політичними. Спільний ринок – це об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили. У процесі вирішення знаходяться такі питання як повне узгодження економічної політики , вирівнювання економічних показників тощо.

Досвід показує, що узгодження широкого кола питань є досить складною справою і домогтися консенсусу вдається не завжди. Для досягнення успіху необхідно реалізувати наступні задачі:

– скасувати митні обмеження  між державами-членами;

– розробити єдину торгівельну  політику розвитку окремих галузей  і секторів економіки. Вибір їх повинен  здійснюватися виходячи з того, наскільки  це важливо для наступного закріплення  інтеграції, який буде соціальний резонанс після вживання відповідних заходів ,як це відобразиться на потребах конкретного  споживача;

– створити умови для вільного руху капіталу, робочої сили, послуг і інформації, що доповнюють безперешкодне  переміщення товарів;

– сформувати загальні фонди  сприяння соціального і регіонального  розвитку, що передбачає поворот безпосередньо  до інтересів і потреб споживача, орієнтацію на задоволення потреб на місцях, що дозволяє реально відчути  переваги інтеграційних процесів. Ці економічні кроки обумовлюють узгодження серйозних заходів для гармонізації й уніфікації національних законів. При цьому особливе місце приділяється введенню системи заходів, що запобігають  порушенню норм, що регулюють конкуренцію. Тим самим визначається необхідність формування спеціальних, у тому числі  наднаціональних органів управління і контролю. Так наприклад, в ЄС це Європарламент, Рада міністрів, Єврокомісія.

7. Економічний і політичний союз.

Будівництво спільного ринку  повинне завершитися створенням єдиного економічного, правового  й інформаційного простору і дати імпульс для переходу інтеграційного угруповання на якісно новий рівень – економічного і політичного союзу. Ці форми інтеграції передбачають повну економічну інтеграцію, узгодження економічної політики, створення єдиної валютної системи, уніфікацію податкової, соціальної політики, повну уніфікацію законодавчої бази. В результаті цього з’являється єдине неподільне утворення.

Тривалість етапів інтеграції визначається комплексом різноманітних  факторів внутрішньоекономічного, зовнішньоекономічного  і політичного характеру. Однак  практика показала, що реальний процес інтеграції в силу своїх внутрішніх протиріч не може відбуватися так  прямолінійно і поступально, як передбачає розглянута вище логічна схема. Історія  свідчить, що не існує ні строгих  закономірностей, ні автоматизму між  фазами інтеграції: все залежить від  конкретних історичних умов в міжнародних  економічних відносинах в окремих  країнах, від економічних і політичних інтересів даних країн.

Україна взяла курс на євроінтеграцію. Зовнішньекономічну діяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпи зростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурі зовнішньої торгівлі України, зокрема зростанні зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС. Це значною мірою зумовлено вступом до ЄС нових країн-членів, які були й залишаються одними зі значних зовнішньоекономічних партнерів України.

Отже, міжнародна економічна інтеграція – це об’єктивне, складне й суперечливе явище, що характеризується процесами об’єднання держав і народів для спільного розв’язання проблем та реалізації спільних цілей, супроводжується посиленням взаємозалежності між ними аж до злиття в єдине ціле, виникненнямспільних інститутів та правових норм, що забезпечують функціональну ефективність. Послідовний розвиток етапів міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики, як внаслідок об’єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріорітетних програмах соціально-економічного розвитку. В зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні та дійеві механізми і інструменти забезпечення групової економічної безпеки.

2 ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ  ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

 

Основною причиною трудової міграції  є низький рівень доходів значної частини населення, різке зростання витрат громадян на освітні, медичні та комунальні послуги. Тривалий час у нашій країні зберігається високий рівень бідності, бо середньомісячна зарплата залишається дуже низькою, в порівнянні з іншими Європейським країнами, а рівень безробіття – одним із найвищих.

Поняття міграції дуже тісно  пов’язане з поняттям світовий ринок трудових ресурсів, який є системою відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв’язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

Трудові ресурси розміщені  по світу нерівномірно, а тому в  одних країнах відзначається  недостача робочої сили, в той  же час, як в інших країнах населення  набагато перевищує потреби в  робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у  густонаселених регіонах світу і  малорозвинених країнах, що часто співпадає. Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в  русі, тобто переживає тенденційні  зміни.

Основною особливістю динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу є те, що збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає.

Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад, США, Канада, Австралія, складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному  просторі з метою пошуку місця  роботи. Міжнародна трудова міграція – це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування  міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

• велика густота населення.
• масове безробіття.
• низький життєвий рівень і заробітна плата.
• виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають  міграцію:

• потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.
• потреба у додатковій дешевій робочій силі.
• порівняно висока заробітна плата.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому  ринку трудових ресурсів склалися чітко  визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси:

• США, Канада – постійно працює 5% іммігрантів(5-12млн.чол.)

від загальної  кількості всього працюючого населення.

• Західна Європа – кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол.

Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

• Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. іммігрантів.

Найбільше іноземців  працює в Об’єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

• Латинська Америка – число іммігрантів 3-8млн.

Найпривабливішими країнами є Аргентина та Венесуела.

• Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на

роботу 2-3% іммігрантів  від кількості всього числа працівників.

• Азіатсько-Тихоокеанський регіон – основними імпортерами

робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний  розвиток як країн-експортерів, так  і країн-імпортерів робочої сили. Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають як позитивні, так і негативні сторони.

Напрями впливу міжнародної  міграції трудових ресурсів на економіку  країни-експортера:

1) країна-експортер залишається  без активної та цінної частини  своїх трудових ресурсів (за деякими  оцінками, втрати складають 10 % національного  доходу);

2) постійна орієнтація  на експорт трудових ресурсів  спричиняє певне падіння довіри  до економіки країни, що знижує  рівень її інвестицій;

3) «відтік розумів» –  серйозна проблема для більшості  країн, що розвиваються, особливо  Африки (Малаві, Судан, Замбія);

4) у багатьох випадках  грошові перекази на батьківщину  громадян, які працюють за кордоном, суттєво пом’якшують негативні  наслідки виїзду.

 У деяких країнах,  що розвиваються, розмір переказів  приватного характеру сягає 25-50 % доходів країни, одержаних від  товарного експорту (Бангладеш, Шрі-Ланка,  Судан, Буркіна-Фасо). В Йорданії, Лесото, Йемені перекази досягають  50 % ВНП;

5) повертаючись на батьківщину,  мігранти привозять з собою  значні матеріальні цінності, до  того ж повертаються більш  кваліфіковані працівники;

6) часто після повернення  на батьківщину мігранти використовують  накопичені за кордоном кошти  та цінності для організації  підприємницької діяльності в  своїй країні;

7) еміграція позитивно  впливає на економіку країн,  які характеризуються значними  розмірами безробіття.

 Напрямки впливу міжнародної  міграції трудових ресурсів на  економіку країни-імпортера:

1) імміграція висококваліфікованих  професіоналів сприяє економічному  зростанню, оскільки:

 – заощаджуються кошти  на підготовку таких фахівців;

 – скорочуються витрати  на придбання ліцензій, патентів, ноу-хау за кордоном;

2) залучення іноземної  робочої сили підвищує конкуренцію  на внутрішньому ринку праці,  що стимулює зростання ефективності  виробництва в країні.

 Зауважимо, що економіки  ряду промислово розвинених країн  були створені за рахунок масового  залучення працівників ззовні. Практично  на 100 % створення та розвиток таких  країн, як Канада, Австралія, Нова  Зеландія, Ізраїль уможливили іммігранти. Важко переоцінити їх внесок і у розвиток економіки США, ПАР, Аргентини.

3) додаткова конкуренція  на ринку праці призводить  до зростання безробіття.

 Потрібно зауважити,  що іммігранти в переважній  більшості випадків займають  вакансії, на які немає претендентів  серед місцевого населення. У наш час майже 85 % економічно активних іммігрантів працюють на важких, монотонних та небезпечних роботах, 60 % з них відносяться до розряду некваліфікованих або малокваліфікованих. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлі, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більше того, деякі галузі виробництва не функціонували б, якби не робітники–іммігранти (гірничо-видобувна промисловість ПАР, сільське господарство Домініканської Республіки та Малайзії). Але, безумовно, імміграція знижує реальну заробітну плату некваліфікованої робочої сили;

4) зростання соціальної  напруги в суспільстві, конфлікти  на расовій, національній та  релігійній основі.

 Таким чином, ми переконались, що розподіл економічних вигод  від міграції відбувається нерівномірно. Позитивні економічні ефекти  від міграції межують з негативними,  які теж мають місце.

Активне наукове дослідження  проблем міжнародної міграції почалось з кінця 60-х років у межах  моделі економічного зростання. Основна  ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає  на темпи економічного зростання; причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах.

 Розглянемо модель, яка  графічно представляє наслідки  міжнародної міграції робочої  сили для країни-експортера та  країни-імпортера (рис. 2.2).

 

Рисунок 1 – Наслідки міжнародної міграції робочої сили

 

Останнім часом акцент в аналізі міграції змістився  в бік дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного  фактору економічного зростання  країн. Виходячи з того, що нагромаджений  людський потенціал є важливою передумовою  економічного розвитку, в межах цієї групи моделей міжнародна міграція розглядається як одне з пояснень різниці в темпах економічного зростання країн:

Нехай у світі існує  країна I, яка забезпечена трудовими  ресурсами в розмірі LA, та країна II, що має трудових ресурсів AL*. У  цілому світ має трудових ресурсів – LL*. Прямі S1 та S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів робочої сили, яка використовується у виробництві в країнах I та II.

 За умови, якщо міжнародної  міграції трудових ресурсів не  існує, то країна I використовує  весь свій запас трудових ресурсів  всередині країни і забезпечує  середній рівень заробітної плати  в розмірі LC. Країна II також використовує  запас трудових ресурсів, який  є у неї в наявності всередині  країни, і забезпечує середній  рівень заробітної плати в  розмірі LD. Обсяг виробництва  країни I становить a+b+c+d+e+f, а обсяг  виробництва країни II – i+j+k. Те, що LC<LD, означає, що вартість робочої  сили в країні I нижче, ніж в  країні II.

 За умови, якщо обидві  країни зняли обмеження на  вільне переміщення робочої сили  за межі національних кордонів, частина робітників з країни I (BA), прагнучи заробляти більше, перемістяться  з країни I до країни II, в результаті  чого заробітна плата в обох  країнах встановиться на рівні  ВR.

 Обсяг виробництва  трудових ресурсів, що залишились  в країні I та виїхали до країни II, складе a+b+c+d+e+g+h, причому продукт  a+b+c+d виробляється працюючими в  країні I, а h+e+f – тими, що емігрували  до країни II. При цьому в результаті  більш продуктивного використання  трудових ресурсів внаслідок  їх часткового переміщення до  країни II сукупний продукт, вироблений  тією ж кількістю зайнятих, виявиться  більшим від того, який вироблявся  за умови обмеження міжнародного  руху трудових ресурсів (на величину сегменту h). Дохід працюючих зросте до a+b+d+e+f+h, у той час як дохідність решти факторів виробництва скорочується до сегменту с.

 З іншого боку, приплив  іммігрантів з країни I до країни lI спричинив зниження в ній  реальної заробітної плати з  LD до LF=BR. У той же час, за  рахунок використання як своєї  праці, так і праці іноземців  з країни I, у країні II відбулось  розширення внутрішнього виробництва  з i+j+k до i+j+k+q+h+e+f. Щоправда, сегменти h+e+f – це продукти, які вироблені  іммігрантами, більшу частину яких (за винятком податків) потрібно  повернути у вигляді заробітної  плати іноземним працівникам  з країни I. Тобто, чистий приріст  внутрішнього виробництва складає  тільки сегмент g. Через падіння  середньої реальної заробітної  плати в країні II доходи працюючих  скоротяться з j+k до k, а доходи  власників інших факторів виробництва  збільшаться з і до i+g+j.

 З боку вигідності для світу в цілому в результаті міграції робочої сили з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва виріс з [a+b+c+d+e+f]+[k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+h+j+k], тобто на розмір сегментів g+h, з яких h належить країні I, а g – країні II.