Найдавніші поселення первісної людини на території України

                    Київський Національний Університет  ім.. Тараса Шевченка 

                                         Інститут журналістики 
 
 
 
 
 
 
 

     Найдавніші поселення  первісної людини  на                         території України 
 
 
 
 
 
 

Факультет         журналістика 

Спеціальность    журналістика 

1 Курс 

2 Група 

Студентка   Жук Марія 

Викладач  проф.. Сергійчук В.І 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                Київ 2010 
 
 
 

                                                 План

1. Вступ 
 

2. Палеоліт 

2.1 Ранній палеоліт 

2.2 Середній палеоліт 

2.2 Пізній палеоліт 
 

3. Мезоліт 
 

4. Неоліт 
 

5. Енеоліт 

5.1 Трипільська  культура 
 

6. Бронзовий  вік 
 

7. Залізний вік 

7.1 Кіммерійці 

7.2 Скіфи 

7.3 Сармати 
 

8 Висновок 
 
 
 
 
 
 
 

                                                            Вступ 

          Зародження людства – тема, що  не може не зацікавлювати. Людина  ввесь час еволюціонує, але  іноді корисно повернутися до  витоків свого існування аби  усвідомити, який не легкий тисячолітній шлях пройшло людство.

          Походження людини завжди хвилювало  мене, тому минулого літа я приєдналася до археологічної «експедиції» студентів-бакалаврів історичного факультету Києво-Могилянської академії. Я мала змогу протягом двох тижнів брати участь у розкопках в селі Трояновому Новомиргородського району Кіровоградської області. Ми мали змогу викопувати залишки кремню, спостерігаючи декілька культурних шарів, мити ці кременеві уламки, сортувати їх. Нам пояснювали як відрізнити нуклеус (ядрище кременя, що завжди має площадку відколу пластини), пластину, уламок кременя. Для мене це був незабутній досвід.

          Ось чому я без сумніву обрала  тему перших поселень первісної  людини. Досліджуючи її, шукаючи  цікаві матеріали, ти неначе  заглядаєш у далеке минуле своїх пращурів. Неможливо не цікавитися їх побутом, релігійним світом, традиціями, бо як каже народна мудрість:«Без минулого нема майбутнього» 

          Існує багато різних теорій щодо виникнення людини і кожна з них має право на існування. Якщо вірити теорії Дарвіна, то історія людства бере початок тоді, коли високорозвинений примат шляхом еволюції, відокремившись від тваринного світу, поступово перетворюється на людину.

          Україна не входила до ареалу антропогенезу (процесу олюднення високорозвиненої мавпи), тому на території нашої держави не знайдено залишків людиноподібних мавп, а найдавніша людина з’явилася на українських землях близько 800 тисяч років тому. Археологи вважають, що найдавніші люди прийшли на територію України з Передньої Азії через Балканський півострів та Центральну Європу. Також заселення українських земель проходило територією сучасної Німеччини та з Кавказу. Отже, розселення прадавніх людей відбувалося південно-західним і західним шляхами.

          Залежно від знарядь праці, вмінь, ступеня розвитку та способу життя первісної людини вчені поділяють найдавнішу історію України на такі етапи:

1 Кам’яний вік:

1.1 Палеоліт (давній кам’яний вік):

а. ранній палеоліт 1 млн – 150 тис. рр. тому

б. середній палеоліт 150 – 40 тис. рр. тому

в. пізній палеоліт 40 – 10 тис. рр. тому

1.2 Мезоліт (середній кам’яний вік) X – VII тис. до н. е.

1.3 Неоліт (новий кам’яний вік) VII – V тис. до н. е.

2 Мідно-камяний  вік або енеоліт V – III тис до н. е.

3 Бронзовий вік III – I тис. до н. е.

4 Залізний вік від І тис. до н. е. 
 
 

                                             Палеоліт

          Палеоліт (від грецького «палайос» – давній, «літос» – камінь) – початковий і найтриваліший період історії людства. Під час раннього палеоліту, який іще називають ашельською епохою, тип людини був архантроп (пітекантроп): прадавня людина була вкрита шерстю, мала розвинену мускулатуру тіла, низьке чоло, виступаючі надбрівні дуги, масивні нижні щелепи з ледве помітним підборіддям, будова руки дозволяла утримувати предмети за допомогою великого пальця.

          В цей час клімат був субтропічний, теплий і вологий, росла велика кількість різноманітних рослин, водилося багато тварин. Прадавні люди вели привласнювальний спосіб життя: збирали плоди диких рослин, ягоди, їстівне коріння, гриби (тобто займались збиральництвом), а також полювали на дрібних тварин. Архантропи не мали постійного житла, але використовували природні печери як сховища від небезпеки.

          Первісні люди об’єднувались у невеликі групи (близько 20 осіб), утворюючи людське стадо. Спілкувалися вони між собою за допомогою звукової мови

По суті стосунки між людьми на цьому етапі мало чим відрізнялися від контактів  між тваринами.

          У цей період основним знаряддям  праці було ручне рубило, що виготовлялось шляхом оббивання кам’яної заготівки з двох боків, а також дерев’яні киї та загострені палиці. Людина широко використовувала вогонь (добувала з природних джерел вогню, як наприклад, блискавка, виверження вулкану і т.і.). Поява однотипних примітивних кам’яних та дерев’яних знарядь свідчить про початок переходу до свідомої виробничої діяльності, зародження мислення

          Усього виявлено 30 стоянок первісної людини на території України за часів ашельської епохи: у Криму, на Закарпатті, у Середньому Подністров’ї, на Донеччині й Житомирщині. Раніше найдавнішою пам’яткою перебування людей на українських землях вважалися матеріали палеолітичної стоянки, яка існувала понад 300 тисяч років тому поблизу сучасного села Лука-Врублівецька на Дністрі (Кам’янець - Подільський район, Хмельницька область), але нещодавно українськими археологами була відкрита стоянка первісних людей поблизу села Королеве на високому березі річки Тиси на Закарпатті. Там, на глибині 12 метрів знайдено кам’яні знаряддя праці, вироблені людиною близько 1 млн років тому. Це найдавніша відома на сьогоднішній день палеолітична пам’ятка в усій Європі.

          Серед важливих археологічних знахідок цієї доби слід відмітити стоянку, розташовану неподалік від міста Амвросіївна на березі річки Кринка (Донбас): тут було знайдено велике крем'яне рубило, що безсумнівно було виготовлене представником раннього палеоліту.

          Ще одним цікавим місцем є  стоянка на Житомирщині в басейні  ріки Свинолужки: тут знайдено велику кількість розщеплених кременів, що використовувались як знаряддя для різання і скобління, а також типові ручні рубила.

          Під час середнього палеоліту, який іще називають мустьєрською епохою, з’являється новий тип людини – неандерталець (або палеоантроп). Представники цього типу первісної людини були помітно сутулі, мали широкі плечі, короткі ноги, дуже масивний кістяк, низьке, відступаюче назад чоло, нависаюче надбрів’я, широкий ніс, скошене підборіддя без виступу, масивні кисті рук, здатні виконувати важку роботу, але непридатні для точних операцій.

          У неандертальців вже починають  формуватися родинні зв’язки,  з’являється усвідомлення переваг  спільної діяльності з розподілом  обов’язків відповідно до природних  здібностей і вмінь (чоловіки полюють, жінки обробляють шкіру), відбувається поступове зародження родового ладу у людських стадах, з’являється здатність осмислювати явища життя і смерті (про це свідчать перші поховання). Відбувається зародження мови, лічби, поява перших зачатків мистецтва (різьблення і малюнки на кістках)

          Період середнього палеоліту  характеризується значними змінами  клімату: він став сухішим,  прохолоднішим, з півночі континенту  почали насуватись льодовики,  які з часом вкрили більшу частину Європи і досягли Північного Прикарпаття, Середнього Подніпров'я і межиріччя Дону та Волги. Поблизу льодовиків почали утворюватись тундра і лісотундра, а на півдні з’являються холодні степи і ліси. Це призвело до появи нових тварин, які могли витримувати холод – мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів, песців, бізонів, печерних левів та інших.

          У зв’язку з значним похолоданням  зменшується кількість рослинної  їжі, що змушує палеоантропа  навчитися полювати на великих  тварин. В цей час збиральництво  відходить на другий план, а його місце займає полювання. Людина починає розуміти необхідність покращення своїх знарядь праці, тому мустьєрська епоха характеризується також вдосконаленням технологій виготовлення знарядь праці, урізноманітненням їх форм та призначення: неандертальці починають використовувати гостронаконечники як вістря на списи (чоловіче знаряддя праці), скребла, якими обробляють шкіри тварин (жіноче знаряддя праці), ножі.

          Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті навчитися виготовляти одяг із шкіри тварин, заселяти печери, будувати наземні житла, споруджені з кісток мамонтів і вкритих шкірами. Також первісній людині довелося не тільки використовувати вогонь, але й навчитися його добувати штучно – за допомогою тертя Завдяки цьому людина стала менше залежати від природних умов і бути більш захищеною.

          Досліджено понад 200 стоянок майже  по всій території України:  в Криму, на Закарпатті, біля  річок Дністер, Десна, у Середньому  та Нижньому Подністров’ї тощо. Найвідомішими є стоянки: Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Олександрівка на Кіровоградщині, Старосілля (околиці Бахчисараю, Крим), Араповичі на Чернігівщині, Буківна (Тлумацький район) Івано-Франківська область, Оселівка (Чернівецька область), Новоклинівка на Донеччині, Радомишльська на Житомирщині, Межиріцька на Канівщині, Холодний Грот в Криму.

          Найбільш відомим в Україні та й за її межами районом поширення мустьєрських знахідок є Крим. Тут зосереджені печерні поселення, де збереглися шари з рідкісними культурними залишками, на півострові обстежено понад 1000 печер, гротів, скельних навісів. Проте лише у 10-12 з них виявлено культурні залишки мустьєрського часу, що свідчить про заселення всього близько 1 % всіх виявлених у Криму скельних пустот, які би могли служити сховищем для людини. Площа скельних жител-сховищ, кількість і розміри знайдених тут вогнищ свідчать про те, що в печерах переважно мешкало одночасно від двох до чотирьох сімей з чисельністю приблизно шість - сім осіб у кожній. Тому є підстави вважати, що в Криму в мустьєрську епоху жило одночасно 200—250 осіб.

          У результаті систематичних пошуків у Криму було знайдено залишки кістяків щонайменше шести неандертальців різного віку, а саме у гроті Киїк-Коба (неподалік від Сімферополя), що був відкритий археологами у 1924, під наскельними навісами поблизу села Вишневого (Східний Крим), а також у скельному сховищі села Старосілля (поблизу Бахчисарая), що був досліджений у 1953). Це найбільше зібрання кісток на території України.

         У Киїк-Коба, а також у Заскельному (теж у Криму) було знайдено найдавніші залишки поховань: померлих ховали у скороченому положенні, на боці, в спеціально підготовлених ямах. Навмисний характер таких поховань у поєднанні з певним ритуалом не викликає сумніву: неандертальці усвідомлювали явища життя і смерті. Аналізуючи склад поховань середнього палеоліту на території Європи за статтю і віком, можна помітити тенденцію до поховань у скельних сховищах та на місці житла переважно дітей і жінок. Загалом поховання в Криму представлені трьома жіночими і трьома дитячими похованнями.

          Трохи пізніше за Киїк-Коба було відкрито Шайтан-Коба – стоянка первісної людини у середньому палеоліті, що знаходилася у печері на правому березі річки Бодрак (поблизу села Скалисте Бахчисарайського району, Крим). Цю стоянку досліджували у 1929-1930 роках і знайшли у Шайтан-Коба крем’яні вироби та кістки диких тварин, що свідчило, що мешканці цієї печери займались полюванням.

          Пишучи про відомі знахідки мустьєрської епохи в Криму, неможливо не згадати Еміне-Баїр-Хосар – печера, що розташована поблизу Сімферополя на гірському масиві Чатир-Даг. Вона була відкрита археологами у 1927 році. Тут було знайдено кістки доісторичних тварин: шерстистого носорога, бізона, печерних лева і ведмедя, але найкраще зберігся скелет доісторичного мамонта.

          Унікальною пам’яткою середньо палеолітичної доби є залишки перших в Європі наземних жител, що знайдені поблизу села Молодове (Чернігівська область) на березі Дністра. Учені встановили їхній вік – близько 44 тисяч років. Споруда мала овальну форму і складалася з велетенських кісток мамонтів, а займала площу близько 40 м². Каркас житла зводили з дерев’яних жердин, а зверху покривали шкірами тварин. Усередині збереглися сліди п’ятнадцяти багать і велика кількість уламків кременю, каменю та виготовлених з них знарядь праці.

          Ще одну важливу пам’ятку було  відкрито у Донбасі: в басейнах річок Вовчої та Сухих Ялів археологами знайдено скупчення розщеплених кременів, готові знаряддя праці. Велику кількість нуклеусів – кам’яних ядрищ з кременя, з яких сколювалися гострі пластини, які потім використовувались для виготовлення кам’яних знарядь праці, як наприклад вироблення гостроконечників, скребел, ножів та іншого, було знайдено у товщі берегового виступу поблизу села Антонівки Мар'їнського району Донецької області. Це одна з найбільших мустьєрських пам'яток у східній частині України, завдяки їй вченим - археологам вдалася дізнатися, що в часи середнього палеоліту нуклеуси були дисковидної та черепаховидні форм. Ця знахідка на Донеччині свідчить про досить сталу заселеність цього регіону в середньому антропогені.

          Під час пізнього палеоліту з’являється людина сучасного типу – кроманьйонець (або як її ще називають неоантроп): висока, сильна, з такою будовою кисті рук, яка б дозволяла виготовляти знаряддя праці, що вражають різноманіттям форм і майстерністю обробки.

          Люди вже об’єднуються в племена,  починає утверджуватись родовий  лад у формі матріархату. Племена могли успішно полювати разом на великих звірів. До речі в цей час максимального розвитку досягає полювання і відбувається поступовий перехід до одомашнення тварин.

          Звичайно ж для полювання на  великого звіра необхідна й  гарна зброя. За часів пізнього  палеоліту людина навчилася робити до 80 видів знарядь праці серед яких: тонкі ножеподібні пластини, скребла, різці, проколки, свердла, вістря для списів та інше. А також розпочинається широке застосування кістки для виготовлення знарядь праці, зброї та прикрас. Відбувається процес вдосконалення житла: створюються не тільки зимні, але й літні помешкання (навіси з легким покриттям), будуються землянки і напівземлянки.

          Відбувається зародження мистецтва:  археологами було знайдено кістяні  браслети, кістки і черепи мамонтів, що розмальовані червоною вохрою і навіть музичні інструменти ( у Мізині). Досить високого рівня набуває образотворче мистецтво: про це свідчать знайдені бивні мамонта зі зразками штрихованої графіки, а також різноманітні скульптурки і вироби малих форм. Широко розповсюдженими стають жіночі фігурки, схожі на зображення птаха. Деякі з них навіть мають складний геометричний візерунок.

          У пізній палеоліт зароджуються складні міфологічні вірування і уявлення кроманьйонців, властиві первісним мисливцям. Одним з таких вірувань є анімізм – віра в існування душі й духів, які керують матеріальним світом. Саме через анімізм виникають погребальний культ, культ предків, розвиток вірувань у загробне (потойбічне) життя. Ще одним віруванням є тотемізм – віра у містичний зв'язок, кровну спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин, тобто з тотемом. Не можливо не згадати й про фетишизм – релігійне вірування предметом поклоніння якого є неживий предмет, який начебто наділений чудодійною силою. І звичайно магія – дії й обради що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

          Знайдено понад 800 стоянок пізнього палеоліту майже по всій території України (але найсприятливішими для життя були Північна і Середня Наддніпрянщина, Західне Поділля, південь Волині й Закарпаття, Крим та береги Дніпра й Десни).

         Однією з найвизначніших стоянок цього часу є Мізинська стоянка, що розташована на Сіверщині, поблизу села Мізин (Коропський район, Чернігівська область). Тут було знайдено житлові і господарські споруди, оригінальні високохудожні вироби з бивнів мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети прикрашені орнаментами. Один із браслетів був вкритий першим відомим у світі зображенням меандру – декоративної звивистої лінії, що є неперервною і формує мотив, який увесь час повторюється. Геометричні орнаменти на прикрасі виконані червоною вохрою і глибоким різьбленням на кістках мамонта. Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла мамонта, які були зігнуті у невідомий спосіб. Ще у Мізинській стоянці було знайдено перший у світі ансамбль музичних інструментів часів палеоліту. До так званих звучних інструментів належить також «шумлячий» мізинський набірний браслет, який складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти, які поки що є єдиним свідченням про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи. Тут же було знайдено і згодом розшифровано прадавні графічні записи музики, тобто тогочасні ноти. Ця стоянка була відкрита в 1907 і досліджувалася протягом довгого часу. Найвідомішими дослідниками Мізинської стоянки були Ф.К.Вовк, Л.Х.Чикаленко та В.Є.Куриленко.

          Ще однією відомою стоянкою  є Кирилівська стоянка, що розташована в Києві на Подолі неподалік Кирилівської церкви (на вулиці Фрунзе). На двадцятиметровій глибині тут було знайдено залишки понад шестидесяти мамонтів, безліч обпалених кісток, багато вугілля й попелу (подекуди аж 40-50 см завтовшки). Поміж кісток мамонтів на стоянці також були кістки носорогів, зуби печерного лева та ведмедя. Ще археологам вдалося знайти кам’яні знаряддя праці ( а саме крем’яні ножі на скребачки) і доісторичні прикраси – мамонтові ікла, покриті карбованим орнаментом. Кирилівська стоянка була відкрита і досліджена у 1893 році відомим українським археологом Вікентієм Хвойкою.

          Важливо також згадати про  Межиріцьку стоянку – відому пам’ятку пізнього палеоліту, розташовану у селі Межиріч Канівського району Черкаської області (біля місця, де річка Росава впадає у річку Рось). На стоянці відкрито чотири великих наземних житла, побудованих із застосуванням великих костей та ікол мамонтів. Вага кожного з жител приблизно дорівнювала двадцяти тонам. Усередині жител розташовувалися вогнища із прибудованими кухонними пристроями, виробничі центри, ямки-сховища. На стоянці зібраний багатий кам'яний і кістяний матеріал: надколінні кістки, різні фігурки, пряжки, червона вохра (природна мінеральна фарба, що складається з глини та оксидів заліза), бурштин та інше. В одному зі знайдених жител виявили набір великих кісток, прикрашених орнаментом із зображенням вогню. Але найважливішою знахідкою у Межиріцькій стоянці, безперечно, є найдревніший комплекс музичних інструментів, серед яких декоративний барабан, зроблений з черепа мамонта.

                                               Мезоліт

          На зміну палеоліту приходить мезоліт. Мезоліт (від грецького «мезос» - середній, «літос» - камінь) вважається перехідною епохою від палеоліту до неоліту. Льодовик відступає і клімат на українських землях того часу стає подібним до сучасного. Це призводить до зміни рослинного і тваринного світу (мамонти вимирають, у лісах з’являється велика кількість дрібних тварин, а у річках – риби)

          Основними заняттями людини лишаються  полювання і збиральництво, але  за часів мезоліту великого поширення набуває і рибальство (про це свідчать знайдені на стоянках гарпуни й гачки, виготовлені з кістки). Вдосконалюються знаряддя для полювання і введення господарства: з’являються мікроліти – маленькі кам’яні знаряддя у формі трикутника або трапеції, виконані з пластинки або відщепу. Також людина винаходить лук і стріли й починає широко їх застосовувати. Виготовляється примітивний посуд (плетиво з лози обліплювалось глиною).

          Люди мезолітичної доби поклонялися  небесним світилам, передусім Сонцю. Пам’ятками мистецтва доби мезоліту є пофарбовані й укриті орнаментом гальки, які мали магічне призначення, різноманітні прикраси з просвердлених зубів тварин.

          В Україні відомо майже 1000 стоянок  мезолітичного періоду. Велика кількість мікролітів була знайдена біля села Смячки, коло Охтирки, по течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в Миргородському повіті на Полтавщині (біля села Яреськи та Шишаки) та в багатьох інших місцях України. Великий внесок зробив Савицький, знайшовши поклади мікролітів на Волині. Відомими мезолітичними пам’ятками також є Журавська стоянка на Чернігівщині, Гребениківська стоянка на Одещині, стоянка у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та стоянка у скельному сховищі Мурзак-Коба на річці Чорній у Криму.

          Велику історичну цінність складає пам’ятка біля села Терпіння Мелітопольського району (коло Азовського моря): тут у печері окрім великої кількості мікролітів було знайдено петрогліфи – зображення, висічені на кам’яній основі. На цій стоянці археологи помітили на скелях видряпані малюнки тварин (биків, коней, хижаків) а також малюнки лінійно-геометричного характеру.

          Ще однією важливою пам’яткою мезоліту, пов’язаною з петрогліфами, є печера поблизу села Баламутівка на Буковині, стіни якої вкриті зображеннями тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Історики вважають. Що найочевидніше це було місце культових магічних дійств.

          Найвідомішими археологами – дослідниками доби мезоліту по праву можна вважати видатних діячів Л.Савицького, М.Рудницького та В.Щербаківського. 

                                                       Неоліт

          Неоліт (від грецької «неос» - новий,  «літос» - камінь) характеризується неолітичною революцією – процесом переходу від привласнювальних форм господарства до відтворювальних. Завдяки цьому процесу стародавнє населення України досягнуло принципово нового ступеня культурно-історичного розвитку.

          В Україні виявлено понад 500 неолітичних археологічних пам’яток (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріупольщині тощо). В цей час племена розвивались нерівномірно, що пов’язано з природними умовами та історичною ситуацією: на півночі через сприятливі для полювання умови, так би мовити, «заохочували» подальше існування привласнювального господарства, а от південні племена, на думку деяких вчених, зазнали впливу цивілізацій Стародавнього Сходу, звідки й перейняли передові форми господарства – скотарство та землеробство (деякі ж вважають, що скотарство й землеробство виникли самостійно).

          Так чи інакше, але поява землеробства  вимагала винайдення нових знарядь  праці. Так з’являються загострені  палиці та мотики аби готувати землю під засів (сіяли просо, ячмінь, пшеницю, овес, жито), крем’яні серпи аби жати, кам’яні зернотерки аби розтирати зерно на муку.

          Для виготовлення знарядь праці  продовжували використовувати камінь, кістку й дерево, але з’являються нові методи їх обробки – пиляння, шліфування й свердління. Це дозволило виготовляти досконалі кам’яні сокири, надійно насаджені на дерев’яні рукоятки (таким чином людина могла освоювати лісові простори, будувати нові житла - халупи та човни – перший транспортний засіб). Ще одним досягненням людини неоліту є виникнення прядіння й ткацтва, поява ткацького верстата. Іншим прогресивним кроком стало виготовлення глиняного посуду. Кераміка (від грецького «керамос» - глина) спочатку була грубостінною із загостреним або округлим дном, тому що посуд встромлявся в грунт, але згодом з’являється посуд із плескатим дном, який можна було ставити на рівну поверхню. Кожне плем’я ліпило свій посуд, різний за формою, орнаментом та способами виготовлення матеріалу. Дослідження характерних рис кераміки допомагає археологам відрізняти давні племена або об’єднувати їх у великі археологічні культури.

          У людей неолітичної доби формуються культи й вірування. Пов’язані зі землеробством (як наприклад культ родючості). Вшанування Великої Матері-Землі здійснювалось за допомогою магічних ритуалів, виготовленням жіночих статуеток. Знахідки знарядь праці, зброї, кераміки у похованнях свідчать про подальший розвиток віри в потойбічне життя. Мертвого посипали червоною вохрою, яка, на думку деяких археологів, могла символізувати вогонь, тепло, домашнє вогнище померлого.

          На добу неоліту припадає розквіт родоплемінного ладу. Колективні могильники, відсутність поховань, які б відрізнялися багатством покладених туи предметів, свідча вказує на соціальну різність між людьми того часу. Хоча знайдені в деяких похованнях кам’яні булави можуть свідчати про початок виділення верхівки роду. 

                                               Енеоліт

          Енеоліт (від грецького «енеос»  - мідь, «літос» - камінь) характеризується появою першого металу – міді. В той же час спостерігається розвиток землеробства (тепер уже з використанням рала, колеса й тяглової сили) та скотарства, поява спеціалізованих ремесел, а також поступовий перехід від матріархату до патріархату.