Найважливіші теорії пам'яті в психологічній науці

План

1.Поняття пам’яті.

2.Теорії пам’яті.

  2.1. Психологічні теорії  пам’яті.

  2.2. Нейронні та фізико-хімічні теорії пам’яті.

  2.3. Біохімічні теорії пам’яті.

Висновок

Список використаної літератури

1.ПОНЯТТЯ ПАМ’ЯТІ

Наш психічний світ різноманітний  і різнобічний. Завдяки високому рівню розвитку нашої психіки  ми багато чого можемо і багато вміємо. У свою чергу, психічний розвиток можливий тому, що ми зберігаємо набутий досвід і знання. Все, що ми дізнаємося, кожні наші переживання, враження або рух залишають у нашій пам'яті відомий слід, який може зберігатися досить тривалий час і при відповідних умовах виявлятися знову і ставати предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо закріплення, збереження, подальше пізнавання і відтворення слідів минулого досвіду. Саме завдяки пам'яті людина спроможна накопичувати інформацію, не втрачаючи колишніх знань і навичок. Слід зазначити, що пам'ять займає особливе місце серед психічних пізнавальних процесів. Багатьма дослідниками пам'ять характеризується як «наскрізний» процес, що забезпечує спадкоємність психічних процесів і поєднує всі пізнавальні процеси в єдине ціле.

ПАМ'ЯТЬ - здатність до відтворення  минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається у  здатності довгостроково зберігати  інформацію й багаторазово вводити  її у сферу свідомості та поведінки. Виділяють процеси запам'ятовування, збереження та відтворення, що включає  впізнавання, спогад, власне пригадування.

Пам'ять - це інтегральна  слідова форма відображення. Вона лежить в основі будь-якого психічного процесу. Пам'ять є однією з основних форм організації психічного життя.

За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам'яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши пам'ять, людина втрачає можливість нормально жити.

  Питання про механізми пам'яті досліджується в рамках ряду наук - фізіології, біохімії, психології.

 Фізіологами з'ясовано,  що пам'ять забезпечується спільною  роботою функціональних блоків  мозку, велику роль серед яких  відіграє блок прийому, переробки  і зберігання інформації. Нейрони  цього блоку здатні зберігати  сліди збуджень і звіряти їх  із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам'ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв'язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв'язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.

2. ТЕОРІЇ ПАМ'ЯТІ

В даний час в науці  немає єдиної та закінченої теорії пам'яті. Велика розмаїтість гіпотетичних концепцій і моделей пам'яті  обумовлено розробкою цих проблем  представниками різних наук.

2.1 ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ  ПАМ'ЯТІ

Серед них найбільше поширення  отримали асоціативні теорії пам'яті. В асоціативному напрямку, яке  виникло ще в XVII столітті, принцип  асоціації визнається обов'язковим  не тільки для механізмів пам'яті, а й для всієї психіки. При будь-яких психічних утвореннях (думках, почуттях, сприйняттях), що виникли в свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, виникає і асоціативний зв'язок між ними (Еббінгауз Г., 1885). Повторна поява будь-якого з елементів цього зв'язку обов'язково викликає в свідомості уявлення всіх елементів асоціації.

Ще Аристотель намагався  вивести принципи, за якими наші уявлення можуть зв'язуватися один з одним. Ці принципи, названі згодом принципами асоціації (слово «асоціація»  означає «зв'язок», «з'єднання»), отримали в психології широке поширення. Принципи ці такі:

1. Асоціація за суміжністю. Образи сприйняття або будь-які  уявлення викликають ті уявлення, які в минулому переживалися одночасно з ними або безпосередньо слідом за ними. Наприклад, образ нашого шкільного товариша може викликати в пам'яті події з нашого життя, що мають позитивну або негативну емоційну забарвлення.

2. Асоціація за схожістю. Образи сприйняття або певні  уявлення викликають в нашій  свідомості уявлення, подібні з  ними по яких-небудь ознаками. Наприклад, при вигляді портрета  людини виникає уявлення про  нього самого. Або інший приклад:  коли ми бачимо якийсь предмет,  він може нагадати нам про  будь-яку людину чи явище.

3. Асоціація за контрастом. Образи сприйняття або певні  уявлення викликають в нашій  свідомості уявлення в якому-небудь  відношенні протилежні їм, що  контрастують з ними. Наприклад,  представивши щось чорне, ми  можемо тим самим викликати  в поданні будь-яких образ білого  кольору, а представивши велетня,  ми можемо тим самим викликати  в уявленні образ карлика. Існування  асоціацій пов'язано з тим,  що предмети і явища дійсно  запам'ятовуються і відтворюються  не ізольовано один від одного, а в зв'язку один з одним  (за висловом Сеченова, «групами або рядами»). Відтворення одних тягне за собою відтворення інших, що обумовлюється реальними об'єктивними зв'язками предметів і явищ. Під їх впливом виникають тимчасові зв'язки в корі мозку, службовці фізіологічної основою запам'ятовування і відтворення.

Вчення про асоціацію  отримало широке поширення в психології, особливо в так званої асоціативної психології, що поширила принцип асоціації на всі психічні явища (Д. Юм, У. Джемс, Г. Спенсер). Представники даного наукового напрямку переоцінювали значення асоціацій, що призводило до дещо спотвореного уявлення про багатьох психічних явищах, у тому числі пам'яті. Так, запам'ятовування розглядалося як освіта асоціацій, а відтворення як використання вже наявних асоціацій. Особлива умова для утворення асоціацій - багаторазове повторення одних і тих же процесів у часі.

У розумінні асоціоністів психічні процеси зв'язуються, об'єднуються один з одним самі, незалежно від усвідомлення нами істотних внутрішніх зв'язків самих предметів і явищ, відображенням яких ці психічні процеси є.

Разом з тим заперечувати існування асоціативних зв'язків  не можна. Проте справді наукове  обгрунтування принципу асоціацій і розкриття їх закономірностей дали І. М. Сєченовим і І. П. Павловим. За Павлову, асоціації - не що інше, як тимчасовий зв'язок, що виникає в результаті одночасного або послідовного дії двох або кількох подразників. Слід зазначити, що в даний час більшість дослідників розглядає асоціації лише як один із феноменів пам'яті, а не як основний, а тим більше єдиний її механізм.

Вивчення пам'яті стало  одним з перших розділів психологічної  науки, де був застосований експериментальний  метод. Ще в 80-х рр.. XIX ст. німецький  психолог Г. Еббінгауз запропонував прийом, за допомогою якого, як він вважав, було можливо вивчити закони «чистої» пам'яті, незалежні від діяльності мислення. Цей прийом - заучування безглуздих складів. В результаті він вивів основні криві заучування (запам'ятовування) матеріалу і виявив ряд особливостей прояви механізмів асоціацій. Так, наприклад, він встановив, що порівняно прості, але подіявші на людину сильні враження, події можуть запам'ятовуватися відразу, міцно і надовго. У той же час більш складні, але менш цікаві події людина може переживати десятки разів, але в пам'яті вони надовго не залишаються. Г. Еббінгауз також встановив, що при пильній увазі до події буває достатньо його одноразового переживання, щоб надалі, точно його відтворити. Інший висновок полягав у тому, що при запам'ятовуванні довгого ряду краще відтворюється матеріал, що знаходиться на кінцях («ефект краю»). Одним з найважливіших досягнень

Г. Еббінгаузом було відкриття закону забування. Даний закон був ним виведений на основі дослідів із запам'ятовуванням безглуздих трибуквених складів. В ході дослідів було встановлено, що після першого безпомилкового повторення серії таких складів забування йде спочатку дуже швидко. Уже протягом першої години забувається до 60% всієї отриманої інформації, а через шість днів в пам'яті залишається менше 20% від загального числа спочатку вивчених складів.

Паралельно з дослідженнями  Г. Еббінгауза проводилися дослідження та інших вчених. Зокрема, відомий німецький психіатр Е. Крепелін вивчав, як протікає запам'ятовування у психічно хворих. Інший відомий німецький учений - психолог Г. Е. Мюллер - здійснив фундаментальне дослідження основних законів закріплення і відтворення слідів пам'яті у людини. Слід зазначити, що на перших порах дослідження процесів пам'яті у людини в основному зводилося до вивчення спеціальної свідомої діяльності (процесу навмисного заучування і відтворення матеріалу) і значно менше уваги приділялося аналізу природних механізмів фіксації слідів, однаковою мірою виявляються як у людини, так і у тварини. Це було пов'язано з широким розповсюдженням в психології інтроспективного методу. Проте з розвитком об'єктивного дослідження поведінки тварин область вивчення пам'яті була істотно розширена. Так, наприкінці XIX - початку XX ст. з'явилися дослідження американського психолога Е. Торндайка, який вперше зробив предметом вивчення формування навичок у тварини. Найбільш рішуча критика асоціативної теорії пам'яті велася з позицій гештальтпсихології (кінець XIX ст.). Її основний принцип полягає в тому, що аналіз окремих елементів асоціації не може привести до розуміння цілого, оскільки ціле визначається не сумою, а взаємозалежністю окремих його частин. Окремо взята частина - тільки частина і жодного уявлення про цілий не дає. Справді, хоча мелодія, виконана в різних тональностях, і викликає перцептивно різні відчуття, але вона впізнається і згадується як одна і та ж. Тут важливі не висота нот, а їх поєднання, цілісний звуковий ряд.

Основне поняття гештальтпсихології - поняття гештальта (від нім. Gestalt - образ), що означає спочатку цілісну структуру. Психічної діяльності властиве прагнення до цілісності, завершеності. Відповідно до цього в якості основи утворення зв'язків тут визнається організація матеріалу, яка визначає і аналогічну структуру слідів пам'яті в мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою. У гештальтпсихології принцип цілісності виступає як спочатку даний, і закони гештальта (як і закони асоціацій) діють поза і всупереч волі та свідомості самої людини.

Прагнення психічної діяльності до завершеності проявляється також  у тому, що незакінчена дію, невиконане намір залишає слід у вигляді  напруги в системі психіки. Ця напруга прагне розрядитися (в реальному  або символічному плані). Наслідком  зберігається напруги є, приміром, ефект  незавершеної дії, який полягає в  тому, що зміст незакінченого дії  запам'ятовується людиною краще, ніж  утримання закінченого. Відсутність  цілісності, завершеності породжує не тільки напруга, але сприяє внутрішніх конфліктів, неврозів.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам'яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів - це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам'яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам'ятовує матеріал.

  За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об'єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

  В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам'яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам'ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.

 В даній теорії пам'ять  розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.

В інших психологічних  теоріях пам'яті підкреслюється роль свідомості в процесах пам'яті - активності уваги і осмислення в запам'ятовуванні і відтворенні  інформації. У ряді випадків активність, свідомість і свідомість запам'ятовування пов'язують тільки з вищими етапами  в розвитку пам'яті, а стосовно нижчих її етапах використовується все те ж поняття асоціації та гештальта.

2.2. НЕЙРОННІ І ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТЕОРІЇ ПАМ'ЯТІ

Існує чимало теорій, які  підтримують погляди про структурні або хімічних змінах в самому мозку при накопиченні ним прижиттєвої інформації.

Запам'ятовування і навчання тісно пов'язані між собою. Навіть найпростіші форми навчання засновані на тому, що якась подія запам'ятовується. Нейрофізіологам зараз відомі три основних типи навчання:

1) звикання, або габітуація (організм перестає реагувати на часто діючий подразник);

2) сенситизация (виникнення реакції на раніше нейтральний подразник);

3) класичне, або павловське обумовлення.

При звиканні і сенситизаціі організм не потребує створення нової асоціації між подіями або подразниками. В експериментах на нижчих тваринах показано, що "запам'ятовування" при них забезпечується структурними фізико-хімічними змінами на клітинному рівні.

Набагато складніше дію  механізмів запам'ятовування при класичному обумовлення, де без залучення поняття асоціації не обійтися. Справді, умовний рефлекс як акт утворення зв'язку (асоціації) між новим і вже закріпленим змістом складає фізіологічну основу запам'ятовування.

Всі характеристики утворюються  тимчасових нервових зв'язків, і перш за все ступінь міцності, обумовлюються  характером підкріплення, яке і є  мірою життєвої (біологічної) доцільності  тієї чи іншої дії. Ймовірно також, що проходження будь-якого нервового  імпульсу через групу нейронів залишає  після себе також у буквальному  сенсі слова фізичний слід. Фізична  матеріалізація сліду виражається  в електричних і хіміко-механічних зміни синапсів, які полегшують вторинне проходження імпульсів по знайомому шляху. Найпростішу нейронну ланцюг, що забезпечує пам'ять, можна представити у вигляді замкнутої петлі - збудження проходить все коло і починає новий. Цей процес тривалої циркуляції імпульсів в нейронних ланцюгах називається реверберацією.

Подання про цикли нейронної  активності вважається багатьма матеріальним субстратом пам'яті. Нейронних ансамблів (кожен порядку 100-300 клітин) безліч. Кожен з них зберігає інформацію про якийсь об'єкт пам'яті у  вигляді стійкого хвильового візерунка. Чим більше нейронів мозку втягується в ритми якогось пульсуючого  ансамблю, тим вище ймовірність усвідомлення відповідного образу.

Дві електроенцефалографічні  константи (Ліванова, R = 0, l і Бергера, F = l 0 Гц) в рівняннях когнітивної психології кількісно пояснюють фундаментальні психологічні особливості обробки інформації людиною, включаючи закономірності сприйняття, пам'яті й мови.

Константа Ліванова (стрибкоподібне зміна мозкового ритму при плавному частішанні або уреженні зовнішніх стимулів: стрибок ритміки виникає при розбіжностях між частотами стимулу і ритму на 10%) обмежує різноманітність циклічних кодів пам'яті, а разом з константою Бергера (частота основного ритму мозку - а-ритму ЕЕГ ) також її швидкодія.

Вивчення електроактивності мозку дозволило розрахувати, що можлива ємність довготривалої пам'яті становить 387 420 489 одиниць пам'яті. Кожна одиниця - це одне певне поняття або команда. Для порівняння можна сказати, що розмір активного словника звичайної людини рідною мовою становить 10 000 і навіть у Пушкіна і Шекспіра він менше 100 000 слів.

Не всі одиниці пам'яті  задіяні і актуалізовані одночасно, а тільки їх невелике число. Це число  служить мірою обсягу уваги. Через  циклічних коливань збудливості  нейронних ансамблів образи довготривалої  пам'яті, у тому числі образи згадуються і вимовних слів, актуалізуються не всі відразу, а по черзі, причому  деякі частіше, інші рідше. За частотою актуалізації слів (наприклад, в письмовій  мові) можна судити про закономірності циклічних нейронних процесів і, навпаки, за особливостями нейронних  циклів передбачити характеристики мови. Якщо моменти актуалізації різних образів збігаються, то такі одиниці пам'яті мають шанс об'єднатися. Таким чином, виробляється нове поняття. Так відбувається навчання і реалізуються акти творчості.

2.3 БІОХІМІЧНІ ТЕОРІЇ ПАМ'ЯТІ

Ці теорії припускають  утворення нових білкових речовин (нейропептидів та інших) при довготривалому запам'ятовуванні.

Спочатку, безпосередньо  після впливу подразника, в нервових клітинах відбувається електрохімічна реакція, яка викликає оборотні фізіологічні зміни в клітинах (короткочасне запам'ятовування), а далі на її основі виникає власне біохімічна реакція зі структурними змінами нейрона, що забезпечує довготривалу пам'ять (двоступінчастий характер механізму запам'ятовування). Експериментально отримані дані про важливу роль рибонуклеїнової  кислоти (РНК) і олігопептидів в здійсненні функції запам'ятовування.

Найбільш хвилюючими експериментами в останні роки стали спроби перенести  пам'ять від однієї тварини до іншої ("пересадка пам'яті"). Якщо навчити планарій (плоский черв'як), що світло завжди передує току, а потім убити її і згодувати інший планарії, то виявляється, що придбаний першою планарією досвід частково передається другому черв'якові (Д. Мак-Коннел, 1962). Планарій порівняно примітивний організм, і вона може володіти особливими механізмами навчання, які не мають ніякого значення для розуміння пам'яті у вищих організмів. Однак є дані про успішність такого досвіду на мишах і щурах - було здійснене "перенесення пам'яті" при вироблених умовних рефлексах від однієї особини до іншої за допомогою ін'єкцій гомогенату мозку попередньо навченого тварини-донора.

ВИСНОВОК

Існують різні теорії дослідження  пам'яті. Одні з них розглядають  пам'ять з психологічної точки  зору: як сукупність асоціацій, що формуються у свідомості - асоціативна теорія; гештальтпсихологія - наявність гештальта - цілісної системи, постійне прагнення до завершення, що направляє психічну діяльність.

Існує чимало теорій, які  підтримують погляди про структурні або хімічні зміни в самому мозку при накопиченні ним прижиттєвої інформації - нейронні і фізико-хімічні теорії. Існують біохімічні теорії, які припускають утворення нових білкових речовин (нейропептидів та інших) при довготривалому запам'ятовуванні.

Незважаючи на багаторічні  дослідження, повної картини про  фізіологічні механізми пам'яті  поки немає. Проблема фізіології пам'яті - це самостійна проблема, яку намагаються  вирішити фізіологи, що займаються вивченням  мозку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К., 2001. – 487 с. 
2.  Основи психології. / За заг. ред. О.В. Киричука. – К., 1995. 
– 632 с. 3.  Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – 
К., 2003. – 504 с 
4.  Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. Курс 
лекцій. – К., 2000. – 190 с.

5. http://www.ebk.net.ua

6. http://subject.com.ua/psychology/variy/20.html