Напрямки наукової діяльності Макса Вебера

 КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА

Реферат на тему:

«Напрямки наукової діяльності Макса Вебера»

                                                                             Виконала студентка 1 курсу

2 групи факультету  соціології

Петренко Наталя

                                                  Київ – 2010

Зміст

1.Біографічні відомості

Макс Вебер  – безперечний класик світової соціології,  історик та економіст, політичний і громадський діяч.

Макс Вебер  народився в Ерфурті, у Німеччині, 21 квітня 1864 р. Походить із заможної й  дуже інтелігентної родини. Його батько був чиновником, займав дуже важливий політичний пост, а мати небожою  кальвіністкою, яка намагалася вести  такий спосіб життя, де немає місця для тих задоволень, яких жадав її чоловік.  Ці серйозні розбіжності між батьками Вебера істотно  вплинули на світосприйняття, спосіб життя Вебера, характер його творчості, в якій парадоксально переважали інтереси до бюрократизму і релігійного аскетизму.

Спочатку Вебер  віддавав перевагу ціннісним орієнтаціям  свого батька. Він здобув освіту у кращому університеті Німеччини,отримав  докторський ступень по праву. Але  інтереси до економіки, соціології взяли  гору над кар'єрою чиновника-бюрократа. Вебер змінює спосіб свого життя на аскетичний, хоча віруючим він не став, поринає в науку. Він починає викладає соціологію у Німеччині і США, бере участь у роботі  міжнародних конгресів соціальних наук, займається видавництвом  журналу «Архів соціальної науки і соціальної політики».

У 1910 р. стає засновником  Німецького соціологічного товариства. Приймає активну участь в політичному  житті,пише нариси на суспільно-політичні  теми. Помер Макс Вебер 14 червня 1920 р.  в Німеччині.

До основних робіт соціолога належать: «Протестантська етика і дух капіталізму», «Про деякі категорії розуміючої соціології», «Політика як покликання і професія», «Наука як професія»,  «Аграрна історія стародавнього світу», «Господарство і суспільство», «Про буржуазійну демократію в Росії», «До історії торгових товариств в середньовіччя».

Вебер вніс істотний внесок у велику кількість галузей  соціального знання, його теорії сьогодні становлять фундамент. Він розробив: основи соціології релігії; економічної  соціології та соціології праці; соціології міста; теорію бюрократії; концепцію соціальної стратифікації і статусних груп; основи політології та інституту влади;вчення про соціальну історію суспільства і раціоналізацію; вчення про еволюцію капіталізму та інституту власності. У галузі методології одним із головних його досягнень є введення ідеальних типів.

2.Основні напрямки наукової  діяльності Макса Вебера

2.1 «Розуміюча соціологія»

Макс Вебер  вважається засновником "розуміючої соціології", що вимагає від дослідника вивчення та пояснення внутрішніх суб'єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, котрі вступають у соціальну взаємодію. Суть використання «розуміючої соціології» полягає в тому, що соціолог, який досліджує певний аспект соціальної дійсності,  повинен ввійти у  положення інших людей для того, щоб побачити, яке саме значення вони надають своїм діям або яким цілям служать.

На думку  соціолога, всі природні речі повинні  бути пояснені, а суспільні процеси - зрозумілі людині. Соціологія для  Вебера наука, що намагається пояснити свій предмет - соціальну дію - на основі розуміння її. Розуміння для Вебера являє собою специфічну категорію, за допомогою якої можна пояснити людську поведінку. При цьому мається на увазі поведінка окремого індивіда або групи індивідів. Окремий індивід та його поведінка розглядаються як «клітинка» соціології, «атом», її «найпростіша єдність», яка не підлягає роздрібненню.

За Вебером  розуміння може бути:

1). безпосереднім  розумінням передбачуваного сенсу  дії. Ми безпосередньо «розуміємо»,  наприклад, сенс правила 2 х 2 = 4, коли ми чуємо або читаємо його, дію дроворуба, людини, яка протягує руку до дверей, щоб закрити її, мисливця, що прицілюється, щоб вистрілити у звіра (раціональне безпосереднє розуміння дій).

2) пояснююче  розуміння. Ми «розуміємо» мотиваційно, який зміст вкладав у правило 2 х 2 = 4 той, хто його висловив чи записав, чому він це зробив. Ми розуміємо дію того, хто рубає дрова або прицілюється перед пострілом, не тільки безпосередньо, а й мотиваційно, в тому випадку, якщо нам відомо, що перший діє або за плату, або для своїх господарських потреб, або відпочиваючи від інших справ (раціональна дія ), або прагнучи зняти збудження (ірраціональна дія), а людина, що прицілюється перед пострілом діє або за наказом, виконуючи вирок або бореться з ворогом (тобто раціонально), або з помсти (під впливом афекту, тобто ірраціонально). Все це - зрозумілі нам смислові зв'язки, розуміння їх ми розглядаємо як пояснення фактичного дії.

Порівняно із безпосереднім  розумінням пояснююче розуміння  являє собою вищий рівень пізнання людських дій. Воно орієнтоване не на з'ясування змісту самого акту дії, а на пізнання мотивів, якими користується індивід, виконуючи певний акт. У такому разі йдеться не про те, що індивіди роблять, а про те, чому вони це роблять.

2.2Концепція ідеальних  типів за Вебером

Метод соціології Вебера визначається, окрім концепції  розуміння, вченням про ідеальний  тип, які є теоретико-смисловими конструктами соціологічного пізнання. Соціолог вбачає в ідеальних типах  пізнавальний інструмент, який дослідник використовує для упорядкування хаотичної дійсності та розуміння її. Ідеальний тип не є описом самої дійсності, ідеалом. Не слід плутати ідеальний тип з гіпотезою – науковим припущенням, яке висуває  дослідник для пояснення якогось явища. Гіпотеза вимагає перевірки досвідом: якщо вона підтверджується, то стає теорією, якщо ні - відкидається. Ідеальний тип не може бути відкинутий. Він не вимагає перевірки реальними фактами, а дійсність порівнюється з ним лише для того, щоб зрозуміти, наскільки вона відрізняється від створеної дослідником ідеально-типової конструкції. Це «мислений образ», який створюється за допомогою виокремлення, загострення, підсилення тих елементів дійсності, які дослідник вважає істотними. Ідеальні типи є еталонами емпіричної дійсності, адже внаслідок зіставлення з ідеальними типами,емпіричні факти отримують лише негативну характеристику.«Лише за допомогою чистого (« ідеального ») типу можлива соціологічна казуїстика ... Чим чіткіше й однозначніше зконструйовані ідеальні типи, чим далі вони від реальності, тим більша їх роль у розробці термінології та класифікації, а також їх евристичне значення.»[ Вебер, Макс. Основные социологические понятия. – М.: Прогресс, 1990, c.10]

Вебер розрізняє  історичні та соціологічні ідеальні типи, беручи до уваги відмінність їх за мірою узагальнення . Історичні ідеальні типи локалізовані у часі і просторі, соціологічні – більш абстрактні. Автор наводить приклад  історичних і соціологічних ідеальних типів. До перших належать такі поняття як «капіталізм», «середньовічне місто» , до других –«церква», «бюрократія».

Конструювання  ідеальних типів – творчий  акт, за допомогою якого формується специфічний образ дійсності, яка  в свою чергу, робить її більш зрозумілою для дослідника.

2.3. Соціальні дія: сенс, типізація і методи розуміння

У структурі  людських дій Вебер  створює концепцію соціальної дії.  За Вебером, «Соціальна тільки та дія, що за своїм змістом орієнтована на поведінку інших». [Вебер, Макс. Основные социологические понятия. – М.: Прогресс, 1990, c.3] З визначення випливає, що дія, про яку людина не замислюється, соціальною дією не є. Так, до соціальної дії не можна віднести ненавмисне падіння людини або ж мимовільний крик від болю, бо в них просто відсутня розумовий процес. Дія, в якій людина просто не бачить реальної мети, не є соціальною дією. Так, до соціального дії не можна віднести ненавмисну чи несвідому участь людини в тій чи іншій кампанії, політичної акції, бо в цьому випадку відсутній розумовий процес. Соціолог не вважав дії соціальними, якщо вони були суто наслідувальними, коли індивіди орієнтуються на будь-яке природне явище. «Якщо багато людей на вулиці відкривають під час дощу парасолі, це просто однотипні дії для захисту від дощу»[ Вебер, Макс. Основные социологические понятия. – М.: Прогресс, 1990, c.11] і ні в якому разі не соціальна дія. Зіткнення двох велосипедистів, наприклад, не більш ніж пригода. В той же час намагання будь-кого з них уникнути цього зіткнення є вже соціальною дією, тому що в цьому випадку виявляється орієнтовна поведінка одного велосипедиста щодо іншого.

За Максом Вебером  існує чотири типи соціальної дії:

1) цілераціональна  дія - в основі лежить очікування  певної поведінки предметів зовнішнього  світу та інших людей і використання  цього очікування в якості «умов» або «засобів» для досягнення своєї раціонально поставленої і продуманої мети; Цілераціональною дією можна назвати дію інженера, який будує міст; спекулянта, який прагне заробити гроші; генерала, який хоче здобути перемогу. У всіх цих випадках цілераціональна поведінка визначається тим, що суб'єкт ставить перед собою чітку мету і застосовує відповідні засоби для її досягнення. Тобто, цілераціональна дія раціональна у відношенню до мети.

2) ціннісно-раціональна  дія – є дія того, хто вірить  у самодостатню цінність - естетичну, релігійну; Ціннісно-раціональна дія є раціональною по відношенню до цінності. Прикладом  ціннісно-раціональної дії є капітан, який потонув, відмовившись залишати своє судно. Вчинок виявляється ціннісно-раціональною в цьому разі не тому, що спрямований на досягнення певної мети, а тому, що покинути потопаючий корабель було б безчестям. Суб'єкт йде на ризик не заради досягнення фіксованого результату, а з вірності власній уяві про честь. «Чисто ціннісно-раціонально, - стверджує Вебер, - діє той, хто, не зважаючи на передбачувальні наслідки, діє у відповідності зі своїми переконаннями і виконує те, чого, як йому здається, вимагає від нього борг, гідність, краса, релія, пієтет чи важливість якої-небудь «справи». Ціннісно-раціональна ... завжди є дія у відповідності з «заповідями» або «вимогами»  які діючий вважає пред'явленими до себе».

3) соціальна  дія може бути афективною (або  емоційною), тобто зумовленою афектами  або емоційним станом індивида; Мати може вдарити свою дитину, тому що його поведінка нестерпною. У цих випадках вчинок визначається не метою або системою цінностей, а емоційною реакцією суб'єкта за певних обставин.

4) традиційна соціальна  дія, тобто заснована на тривалій  звичці. Людина поводиться майже  автоматично, не усвідомлюючи, чому так робить. У такій дії майже немає роздумів про вибір засобів їх здійснення. Суб’єкт просто підкорюється укоріненим у ньому за довгу практику рефлексам. Вебер пише, що «... Чисто традиційна дія ... знаходиться на самому кордоні, а часто навіть за межами того, що може бути названо «осмислено» орієнтованою дією» [. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. . – М.: Прогресс, Политика, 1992]

Особливу увагу  Вебер  приділяє проблемі розуміння соціальної дії, виділяючи кілька типів інтерпретації  розуміння.

Розуміння через пряме  спостереження. Реалізацією цієї тези може служити правдивий показ  журналістами політичних процесів. За Вебером, прямого спостереження  недостатньо, щоб зрозуміти суть соціальної дії.

Пояснювальне розуміння. Воно передбачає з'ясування мотивів конкретної соціальної дії. Щоб здійснився цей тип розуміння, необхідно, як вважає Вебер, поставити себе на місце індивіда, чию поведінку ми намагаємося пояснити, і тим самим з'ясувати мотиви, що стоять за його діями.

Причинне пояснення. Воно передбачає з'ясування того, що ініціювало самі мотиви, які призвели до відповідних соціальних дій. Тут соціолог наполягає на необхідності виявити зв'язки між цілою серією дій або подій. Це передбачає проведення серйозних соціологічних досліджень. Подібного роду дослідження провів сам Вебер, прагнучи, виявити зв'язки між релігійними принципами і поведінкою індивідів, особливо їх економічної і політичною діяльністю.

        2.4.Теорія раціональності  М. Вебера

Серед праць  Вебера особливу увагу займає теорія процесу раціоналізації.

Поняття «раціоналізація» є  основним поняттям аналізу сучасного  капіталізму. «Раціоналізація» позначає безліч взаємопов'язаних процесів, в  ході яких кожен аспект людського  дії стає предметом розрахунку, вимірювання  та контролю.

Згідно з автором, процес раціоналізації передбачає такі дії:

1) у сфері економіки  - організацію виробництва на  основі бюрократії

2) у релігії - зникнення магії і заміну ролі релігійних таїнств особистою відповідальністю

3) в галузі права - витіснення  практики вироблення законів на підставі довільного прецедентного права практикою дедуктивного правового мислення на підставі універсальних законів;

4) у політиці - відхід у  минуле традиційних норм легітимності  і заміну харизматичного лідерства  партійної машиною;

5) у сфері моралі - більший  акцент на  вихованні

6) у суспільстві в цілому - поширення бюрократії, державного  контролю та адміністрування. 

Вебер розглядав  бюрократію (і історичний процес бюрократизації) як класичний приклад раціоналізації. Вебер відзначає, що деяка кількість бюрократичних організацій існувало і в великих традиційних суспільствах. Одним з основних типів бюрократії в традиційному суспільстві була армія. Однак тільки в сучасну епоху бюрократія розвинулися в повній мірі і стала присутня майже в усіх сферах суспільного життя. Для з'ясування походження та природи розростання бюрократичних організацій Вебер створює ідеальний тип бюрократії. Ідеальний тип - це абстрактне опис, у ньому лише посилюються деякі риси, властиві реальним випадкам, для виділення найбільш істотних їх характеристик. Соціолог був переконаний, що в раціонально-організованому суспільстві управляти повинні люди професійно підготовлені, які мають спеціальну освіту, оскільки від них вимагається компетентність. Тільки в цьому випадку від них можна очікувати цілераціональних дій і, відповідно, ефективного управління.  Описуючи ідеальну бюрократичну організацію, Вебер виділив кілька її типових особливостей. Найважливішими з них є:

1. Спеціалізація  і розподіл праці. Кожен співробітник  має певні обов'язки і сферу діяльності.

2. Вертикальна  ієрархія. Структуру бюрократичної  організації можна порівняти  з пірамідою: більшість перебуває  на нижній частині піраміди, а  меншість - у верхній частині.  Кожна людина, що входить в  цю вертикальну ієрархію, керує  нижчестоящими людьми і в свою чергу, підпорядковується вищим, завдяки чому здійснюється контроль за діяльністю кожного елемента організації.

3. Чіткі правила.  Діяльність кожного члена організації  регламентована правилами, мета  яких - це раціоналізація всього  процесу управління. Хоча правила і можуть видозмінюватися, в цілому вони повинні бути стійкі протягом довгого часу.

4. Знеособленість  взаємин. В ідеальній бюрократії  особисті симпатії, почуття і  переваги не грають ролі. Цей  принцип є єдиним для взаємин  всередині організації, і в її відносинах із зовнішніми партнерами. Умовою ідеальної бюрократії також є те, що набір нових співробітників проводиться на основі відповідності певним об'єктивним критеріям незалежно від особистих знайомств і уподобань.

2.5 Дослідження Вебером «світових релігій»

Одним із наймасштабнішим  дослідженням Вебера було дослідження  існуючих у світі релігій або, як він їх називав, «світових релігій». До нього  ніхто з учених не брався за таку масштабну працю. Вебер провів детальні дослідження індуїзму, буддизму, даосизму і раннього іудаїзму. Результати своїх досліджень виклав у  книзі "Протестантська етики та дух капіталізму", вперше опублікованої в 1904-1905.  У своїй роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» Вебер намагається пояснити генезис сучасного капіталізму, зв'язавши цю проблему з соціологією релігії, зокрема з протестантизмом. Він вбачає зв'язок між етичним кодексом протестантських віросповідань і духом капіталістичної економіки, заснованої на ідеалі підприємця-раціоналіста. Вебер продемонстрував той факт, що  на успіх окремих людей у підприємницькій діяльності великий вплив мають світоглядні ідеї, які вони поділяють. «Німецький соціолог прослідкував таку залежність на конфесійній приналежності німецьких підприємців. Реальне співвідношення між протестантами  та вихідцями з католицького середовища, котрі досягли успіху, було явно не на користь останніх. Цю тенденцію, яка є конкретним соціологічним фактом, автор простежує не лише в Німеччині, а й в Америці,Англії,Шотландії,Голандії.»

[management.com.ua/vision/vis016.html]

Розгляд впливу протестантизму на економічний розвиток Заходу – є лише частиною розпочатої спроби оцінити вплив релігії  на соціальне і економічне життя. Провівши аналіз східних релігій, автор  дійшов висновку, що саме вони є гальмуючим механізмом розвитку промислового капіталізму західного зразка. «Це сталося не тому, що інші цивілізації в порівнянні із західними є відсталими, просто їх цінності відрізняються від тих, що панують у Європі.»[ Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. М.: ИНИОН, 1976.] Автор наводить як приклад Китай , який тривалий час був наймогутнішою, найбільш розвиненою в культурному відношенні країною, але релігійні цінності, що в ньому панували послужили гальмом для економічного розвитку.

Отже, Вебер  довів, що саме раціональна релігійна система – кальвінізм , зіграла головну роль у підйомі капіталізму на Заході , а ірраціональні релігійні системи,  такі як конфуціанство, даосизм, індуїзм,  перешкоджали розвитку раціональних економічних систем.. Виховання людини в колі протестантів, прищеплення їй норм протестантської етики, що мають переважно аскетичний характер, зумовлює у подальшому у такої людини тенденції раціональної поведінки й успіхи в бізнесі. Норми протестантизму вимагають від віруючого пуританської, аскетичної поведінки, відмови від життєвих насолод, які можуть бути здобуті за гроші та стимулює вкладання грошей у виробництво, накопичення їх, що й призведе до багатства однієї людини, а згодом, - і до багатства всього суспільства.

2.6 Соціологія влади за Вебером, стратифікація суспільства і класи

Влада являє  собою одну з фундаментальних  засад у розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер: існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей. До того ж влада тісно пов'язана з політичною сферою, виступає як засіб здійснення і як спосіб утвердження певної політики.

Проблема влади  завжди привертала увагу соціологів. Для творчості Вебера вона, безперечно, є ключовою. При аналізі  проблем  політичної влади автор безпосередньо спирається на його теорію соціальної дії. Свого роду атрибутом соціальної дії Вебер вважає «орієнтацію на іншого», яка передбачає взаємне очікування відповідної поведінки всіх сторін, що наявні у політичних відносинах.

Саме Вебер  створив концепцію легітимних типів панування, виокремивши серед них 3 типи:

• традиційний  тип – влада підкріплена й  обгрунтована посиланнями на раніше, до нас, заведений порядок, що пройшов  перевірку часом, а тому є авторитетним. Влада царів, наприклад, освячувалася успадкованою від предків вірою в Богом дане або здавна усталене право тієї чи іншої особи чинити владу, карати чи милувати. Давність роду, що іноді вів генеалогічне походження від міфологічних героїв, була безумовним доказом права на владу. Птолемей, колишній воєначальник Александра Македонського, захопив Єгипет силою і почав правити. Проте, за звичаєм влада не могла знаходитися в руках людини безрідної, інакше вона була б нелегітимною. Згідно з джерелами, Птолемей не знав навіть імені свого діда, проте йому склали генеалогію, де його прямим предком був названий Геракл.

• раціонально-легальний  тип (або раціонально-правовий)передбачає існування в суспільстві усіма  визнаних безперечних правил досягнення влади претендентами. Якщо правил, а  це переважно закони про вибори, дотримувалися, претендент в результаті виборів наділяється відповідними повноваженнями й отримує право віддавати розпорядження й вимагати підпорядкування. Людина має владу тому, що є обраною, і такий порядок визнається та дотримується усіма. В сучасних демократичних суспільствах склався саме такий тип легітимності.

• харизматичний  тип  це влада людини, послуги  якої для країни та її народу неоціненні, це влада героя, що зробив неможливе, змінив попередній економічний та соціальний устрій, очолив революцію або завдав поразки агресору. Джерелом влади у цьому разі є надзвичайні заслуги, які викликають довіру і подяку більшості до людини, що перебуває на вершині влади. Харизматичні лідери існували завжди, проте, мабуть, лише в новітні часи їхні претензії на владу були підтримані переважною більшістю населення і виправдані в їхніх очах.

За Вебером, перший тип легітимної влади найбільшою мірою відповідає сучасним суспільствам, оскільки вони організовані бюрократично, а це слово в німецького соціолога  не має негативного змісту. Суспільство бюрократично організоване тоді, коли організоване раціонально: визначені цілі та вибрані найефективніші засоби для досягнення їх, розраховані витрати, розподілені функціональні обов'язки, встановлена ієрархія влади, повноважень і відповідальності, визначені правила взаємодії частин соціального цілого, що функціонально та ієрархічно диференційовані.

Раціональна впорядкованість  суспільства виявляє себе і в  тому, що все помітнішу роль у  забезпеченні життєдіяльності соціума  відіграють різноманітні організації - економічні (підприємства та фірми), політичні (партії та рухи), суспільні, молодіжні, добродійні тощо. Організації також є бюрократичними, в них діють правила, норми, розпорядження, що регулюють усі взаємодії та підлягають заучуванню й виконанню; влада розподілена і закріплена так, що нижні ланки ієрархії підзвітні й підконтрольні вищим; управління організаціями здійснюється на підставі письмових документів  виконання керівних функцій в організації передбачає ґрунтовну спеціальну підготовку, потребує особливих здібностей та навичок і не може розглядатися в суспільстві як щось другорядне, претендуючи на частку поваги та визнання(престиж).

Взагалі Вебер  наполягав на тому, що бюрократизація (раціоналізація) суспільства є передумовою домінування раціонально обгрунтованого типу влади.

Веберовский підхід до теми стратифікації грунтується на аналізі ідей Маркса, які він розвинув і модифікував. Між цими двома теоріями існує дві найважливіших відмінності. По-перше, Вебер, погоджуючись з уявленнями Маркса про зв'язок класу з об'єктивними економічними умовами, вважає, що на формування класу  впливає набагато більша кількість чинників, ніж зміг помітити Маркс. Згідно з Вебером, поділ на класи визначається не тільки наявністю або відсутністю контролю над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, не пов'язаними безпосередньо з власністю. До числа таких визначальних факторів у першу чергу відносяться майстерність і кваліфікація, що впливають на можливості даної людини виконувати ту чи іншу роботу. Люди, що належать до категорій професіоналів та управлінців, також працюють за наймом, але заробляють більше, умови праці в них краще, ніж у робітників. Кваліфікаційні посвідчення, вчені ступені, звання, дипломи і отримана професійна підготовка ставлять їх у більш вигідне становище на ринку праці порівняно з тими, хто не має відповідних дипломів. Аналогічним чином і серед робітників досвідчені та добре підготовлені заробляють більше, ніж низькокваліфіковані або некваліфіковані робітники. По-друге, Вебер виділяє крім класу ще два важливих аспекти стратифікації. Одному він дав назву статус, іншому - партія.

Класи за Вебером існують за таких умов: 1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих потреб; 2) якщо ці можливості забезпечені певним рівнем винагороди і намаганням підтримувати або підвищувати його; 3) якщо ці можливості є за умов ринку товарів та ринку робочої сили. Класова ситуація - сукупність можливостей забезпечити себе матеріальними і соціальними благами, знаходити застосування знанням, навичкам і особистому досвіду.

Клас як певну групу людей,  Вебер ділить на три основних типи:

1) клас власників;

2) стяжательний клас, що експлуатує послуги на ринку;

3) соціальний  клас, що складається з безлічі класових статусів, між якими спостерігаються зміни, що відбуваються як на персональній основі, так і в рамках кількох поколінь.

Особливу увагу  Вебер приділяв так званому «середовищнього класу », відносячи до нього тих, хто завдяки підготовці володіє всіма видами власності та володіє конкурентоспроможністю на ринку праці. Сюди він

відносив незалежних селян, ремісників, чиновників, зайнятих у суспільному та приватному секторі, осіб вільних професій.

Прикладами  інших класів у нього були:

- Робітничий клас як ціле, зайнятий у механізованому процесі;

- «Нижні» середні  класи;

- Інженери, комерційні  та інші службовці, а також цивільні чиновники, тобто «інтелігенція» без власності;

- Клас людей,  що займають привілейовану позицію завдяки власності та освіті.

Досліджуючи класову  структуру суспільства соціолог постійно шукав точки дотику і переходи як між окремими групами всередині одного

класу, так і  між основними класами. Як наслідок, запропонована ним схема класової структури суспільства виявилась настільки заплутаною, що, виходячи з неї важко скласти повний перелік класів.

У будь-якому  випадку, на думку соціолога, вирішальним фактором, що визначає приналежність людини до того чи іншого класу суспільства, були його можливості на ринку праці або, якщо бути більш точним, та плата, яку він міг отримати за свою роботу.

Таким чином, якщо у Маркса «лінія фронту» проходила між робітниками і роботодавцями, то у Вебера - між покупцями праці та його продавцями.

Тим не менше, виходячи з даної теорії, головним фактором, що створює клас, є економічний інтерес, а також наявність або відсутність власності.

3. Висновок

Отже, Макс Вебер  вніс істотний вклад у велику кількість  галузей соціології,  такі як загальна соціологія, методологія соціального  пізнання, політична соціологія, соціологія права, соціологія релігії, економічна соціологія, теорія капіталізму.Прослушать Теорії вченого становлять фундамент сучасної соціології. Його концепція ідеальних типів розглядається як найбільш зручний  спосіб упорядкування емпіричного матеріалу. У своїх дослідженнях Вебер проводив думку про раціональність як визначальної складу сучасної європейської культури. Раціональність протистоїть традиційному і харизматичному способам організації суспільних відносин. Центральна проблема Вебера - зв'язок господарського життя суспільства, матеріальних та ідеологічних інтересів різних соціальних груп і релігійної свідомості. Вебер розглядав особистість як основу соціологічного аналізу. Він вважав, що такі складні поняття, як капіталізм, релігія і держава, можуть бути осмислені тільки на основі аналізу поведінки індивідів. Займаючись вивченням релігії, Вебер виявив взаємозв'язок між соціальною організацією і релігійними цінностями. За Вебером, релігійні цінності можуть бути потужною силою, що впливає на соціальні зміни. Однією з найбільш постійних тем в роботах Вебера є дослідження бюрократії. Він вважав, що розквіт бюрократії - неминуча риса нашої епохи. Бюрократія робить можливою ефективну роботу великомасштабних організацій, але створює проблему демократичної участі мас в житті сучасних суспільств.

Макс Вебер - видатна постать у німецькій  і світовій гуманітарно-соціальної думці ХХ століття. Протягом довгого  часу концепції Вебера вважалися  найбільш серйозною альтернативою  марксизму, а вчення соціолога ніколи не загублять своєї пізнавальної цінності.  Ідеї Макса Вебера сьогодні досить популярні для сучасної соціологічної думки. Вони переживають своєрідний ренесанс, відродження. Його соціальні ідеї мали випереджальний характер, адже вони і зараз є  затребувані соціологією.

  4. Література

1. Вебер М.  Избранные произведения.

2.  Вебер,  Макс. Основные социологические  понятия. – М.: Прогресс, 1990

3. Соціологія: Навч. посібник / За редакцією С. О.  Макеєва. — К.: «Українська енциклопедія»  ім. М. П. Бажана, 1999 - 344 с.

4. Арон Р.  Этапы развития социологической  мысли. . – М.: Прогресс, Политика, 1992. – 605 с.

5. Гидденс З.  Социология: Учебник. — М.: Эдиториал  УРСС, 1999 – 531 с.

6. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2002. —  688 с

7. ru.wikipedia.org

8. Митюрин М.  Макс Вебер за 90 минут - Аст,  Сова, 2006 – 95 с.