Інформаційне суспільство

Зміст

ВСТУП

1. Поняття “інформаційне суспільство” і його сутність.
2. Структурні основи інформаційного суспільства.
3. Проблеми становлення інформаційного суспільства .

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми зумовлена потребою дослідження суспільства нового типу, яке протягом останніх десятиліть все частіше характеризують як інформаційне суспільство. Саме розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи. Новітні інформаційно-комунікаційні технології мають величезний перетворювальний вплив на всі сфери сучасного суспільства як у межах національних кордонів, так і у світі в цілому. Глобальність процесів, що відбуваються, неминуче підвищує інтерес до теоретичного осмислення особливостей інформаційного суспільства й емпіричного вивчення впливу інформаційно-комунікаційних технологій на трансформацію соціально-економічних, політичних і культурних структур.

У розвинених країнах сфера інформаційно-комунікаційних технологій виступає запорукою соціального, економічного і політичного благополуччя. Починаючи з 90-х років ХХ століття розвиток інформаційного суспільства є пріоритетним напрямом державної політики в провідних країнах світу.

У грудні 2003 року питання створення  глобального інформаційного суспільства  вперше в історії людства було підняте на вищому міждержавному  рівні у межах проведення I стадії Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства. На цьому міжнародному форумі лідери 161 держави світу підписали два стратегічні документи “Декларацію принципів” і “План дій”, які визначили напрями подальшого розвитку інформаційного суспільства на всіх рівнях, а також визнали необхідність розробки і реалізації національних стратегій його розвитку в кожній конкретній країні.

Починаючи з 1998 р. у вказаний процес включилася Україна, проте на цьому  шляху перед нашою країною  постає чимало труднощів, пов’язаних, насамперед, з перехідним характером розвитку українського суспільства. Сьогодні для досягнення головної мети –  ефективної інтеграції України в  глобальне інформаційне співтовариство - їй необхідно вирішити унікальне в світовій історії завдання – сформувати інформаційний простір і водночас створити демократичну, соціальну, правову державу і громадянське суспільство.

Теоретичне обґрунтування розвитку інформаційного суспільства значно відстає від практичного використання інформаційно-комунікаційних технологій. Таким чином, є доцільним розглянути інформаційний розвиток з позиції соціального, політичного і філософського аналізу. Створення наукової концепції, здатної синтезувати загальні проблеми інформаційного суспільства, а також перспективи розвитку інформаційного простору України, складає надзвичайно актуальне теоретичне завдання, вирішення якого дозволить соціальним суб’єктам всіх рівнів усвідомити свою роль і місце в нових умовах, обґрунтувати стратегію інформаційного розвитку нашої країни, з’ясувати особливості інформаційних процесів у транзитивних умовах, а також ефективно вирішувати суто практичні завдання створення і розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Різні аспекти інформаційного суспільства, зокрема, роль і місце людини в  процесах глобалізації та інформаційних  взаємодіях, специфіка розвитку інформаційного суспільства в окремих високорозвинених країнах, і країнах, що розвиваються, проаналізовані в українській і  російській літературі у працях І.Ю. Алексєєвої, М.С. Демкової, Т.А. Берези, Л.В. Березовець, О.Л. Вартанової, С.Т. Кара-Мурзи, А.В. Колодюка, І.Б. Колиушко, В.І. Лисицького, Л.Г. Мельника, І.С. Мелюхіна, А.І. Ракитова, Г.Л. Смоляна, Д.С. Черешкіна, А.А. Чернова  та ін.

Розгляду політичних аспектів суспільства  знання, що формується, присвячені праці  Г.Т. Артамонова, В.А. Васильєва, М.С. Вершиніна, М.С. Демкової, Н.З. Згуровського, В.В. Пастухової, А.І. Ракитова, Т.Л. Тихонової, М. Фігеля та ін.

Економічна складова інформаційного суспільства розглядається в  публікаціях Ю.М. Бажала, М.Г. Делягіна, Т.В. Єршової, А.Я. Жаліло, В.Л. Іноземцева, Л.Г. Мельника, С.І. Романенко та ін.

Поняття “інформаційне суспільство” і його сутність

Сьогодні світ переживає  нову могутню революцію, здатну принципово змінити життя людей — їх роботу, дозвілля, способи об'єднання в  співтовариства і навіть ставлення  до самих себе. На відміну від попередніх технологічних революцій, заснованих на матерії і енергії, ця фундаментальна зміна зачіпає наше розуміння часу, простору, відстані і знання. В основі інформаційної революції лежить вибуховий розвиток інформаційних технологій (IT), різноманітність і можливість вживання яких лімітовані лише винахідливістю самої людини. Сьогодні стала очевидною перевага інформаційної складової діяльності людей над всіма іншими її формами і компонентами.

У сучасному світі знання й інформація породжують нові 
знання, їхні обсяги і вплив на продуктивний розвиток 
суспільства зростають у часі подібно сніжному кому. Цей 
виклик жадає від людства нових способів і засобів поширен 
ня і використання глобальних знань з метою подальшого 
прогресу, що і є головною властивістю суспільства знань і 
інформації. Пошук нової парадигми улаштування світу, що 
вимагає глобалізації знань і наукових досягнень, і став пере 
думовою виникнення нової фази розвитку людства, пов'яза 
ної з появою інформаційного суспільства і його найбільш 
розвинної форми — суспільства знань. В епоху інфор 
маційного суспільства людство одержує могутній інструмент 
для об'єднання зусиль з метою одержання нових знань, спря 
мованих на рішення своїх глобальних проблем, економічно 
го зростання і підвищення життєвого рівня населення.         
Становлення і розвиток інформаційного суспільства є характерною рисою XXI століття. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні і комунікаційні технології, створюються умови для ефективного використання знань в рішенні найважливіших завдань управління суспільством і демократизації суспільного життя. Світова спільнота, ставши на шлях постіндустріальної цивілізації становлення і розвитку інформаційного суспільства, формує різні шляхи його побудови.

Характерними рисами і  ознаками інформаційного суспільства є:

• формування єдиного інформаційно-комунікаційного 
  простору країни, як частини світового інформаційного про 
  стору,  повноправна участь України в процесах інфор 
  маційної і економічної інтеграції регіонів, країн і народів;
• становлення і в подальшому домінування в різних сфе 
  рах перспективних інформаційних технологій, засобів об 
  числювальної техніки і телекомунікацій;
• створення і розвиток ринку інформації і знань як фак 
  торів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів, 
  праці і капіталу, перехід інформаційних ресурсів суспільст 
  ва в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фак 
  тичне задоволення потреб суспільства в інформаційних про 
  дуктах і послугах;
• зростання ролі шформащйно-комунікащйної інфраст 
  руктури в системі суспільного виробництва;
• підвищення рівня освіти, науково-технічного і культур 
  ного розвитку за рахунок розширення можливостей систем 
  інформаційного обміну на міжнародному, національному і 
  регіональному рівнях і, відповідно, підвищення ролі квалі 
  фікації, професіоналізму і здібностей до творчості як най 
  важливіших характеристик послуг праці;
• створення ефективної системи забезпечення прав гро 
  мадян і соціальних інститутів на вільне одержання, поши 
  рення і використання інформації як найважливішої умови 
  демократичного розвитку.

Інформаційне суспільство  вносить істотні якісні зміни  і в методологію сучасної освіти: знання формують основу для реалізації потреб освіти і складають один з  найважливіших виробничих чинників. В інформаційному суспільстві економіка країни зазнає зміни і трансформується в економіку, засновану на інформації і знаннях, інтелектуальних інформаційних технологіях, і підтримується всесторонньо розвиненою людиною. Ці тенденції в економіці вимагають нових видів освіти, етичної компетентності і інфраструктури, що підтримує процес постійного вдосконалення знань і умінь.

Термін «Інформаційне  суспільство» було прийнято використовувати щодо нової світової спільноти, яка базується на інформації. Загальноприйнятого визначення — що таке інформаційне суспільство ще немає, хоча в розумінні кола проблем, які воно охоплює і які мають бути вирішені при цьому, є істотні просування. Приведемо нижче деякі найпоширеніші визначення даного поняття.

Інформаційне суспільство  — це таке суспільство, в якому виробництво і споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація признається найзначнішим ресурсом.

Інформаційне суспільство  — це суспільство, в якому є  реалізованим загальний доступ до глобальних джерел інформації і автоматизованої ії обробки.

Інформаційне суспільство  — ступінь в розвитку сучасної цивілізації, що характеризується збільшенням ролі інформації і знань в житті суспільства, зростанням частки інфокомунікацій, інформаційних продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті, створенням глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їх соціальних і особових потреб в інформаційних продуктах і послугах1.

Беручи до уваги вищенаведені визначення, можна зробити висновок, що створення інформаційного суспільства —новий виток розвитку людської цивілізації, і він не мислимий без розвитку процесу інформатизації, який, у свою чергу, є пов'язаним з розвитком інформаційної індустрії.

Інформаційна індустрія  — це виробництво технічних засобів (ЕОМ, ПЕОМ, телефонів, телексів, факсів, ксероксів та інших пристроїв) та програмного забезпечення (нових  інформаційних технологій).

Потрібно зауважити, що саме інформаційна індустрія підтримує процес інформатизації суспільства.

Інформаційна індустрія  — це засіб для переходу від  індустріального суспільства до інформаційного. Інформаційне суспільство не може бути ізольоване, тому інформатизація суспільства веде до інформаційної єдності всієї цивілізації.

Структурні основи інформаційного суспільства

Як відомо, інформаційні технології є безпосереднім двигуном процесу  глобалізації, найважливішою рисою  якої виступає формування єдиного в  масштабах усього світу фінансово-інформаційного простору, в якому усе більшою  мірою здійснюється комерційна діяльність людства.

Початок третього тисячоліття застав людство в стані якісної трансформації, у момент переходу до нового етапу розвитку суспільства. Учені по-різному називають суспільний лад, у який стрімко втягується людство: постіндустріальне, постекономічне, інформаційне суспільство чи суспільство знань. Кожна з назв відбиває певні риси прийдешнього суспільства. Зокрема, постіндустріальне - тому що дане суспільство приходить за індустріальним ладом, яке базується на системі великомасштабного машинного виробництва. Постекономічне – тому що воно може втратити звичні атрибути економічних відносин (приватна власність; праця, заснована на добровільних економічних угодах; ринковий обмін та ін.), на яких будується нинішнє індустріальне суспільство.

Однак, як би не називався даний  етап розвитку суспільства, практично  всі дослідники сходяться в одному – основним фактором, що визначає розвиток сучасної економіки, є її інформатизація. Провідну роль у новому суспільстві відіграє інформація – і як базовий фактор продуктивного процесу, і як ключовий компонент процесів, що відбуваються у суспільстві.

Класики постіндустріалізму цілком адекватно  визначили роль інформації, знань  і технологій у сучасному суспільстві  і переконливо довели, що інформаційний  сектор економіки буде мати тенденцію  до глобалізації і до зростання. Так, М. Кастельс пише, що в останні два  десятиліття у світі з’явилася економіка нового типу, яку він називає інформаціональною і глобальною. “Інформаціональна – тому що продуктивність і конкурентноздатність факторів чи агентів у цій економіці (буде то фірма, регіон чи нація) залежать у першу чергу від їхньої здатності генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях. Глобальна – тому що основні види економічної діяльності, такі як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, керування, інформація, технологія, ринки), організуються в глобальному масштабі безпосередньо або з використанням розгалуженої мережі, що пов’язує економічних агентів. І нарешті, інформаціональна і глобальна – тому що в нових історичних умовах досягнення певного рівня продуктивності й існування конкуренції можливо лише усередині глобальної взаємозалежної мережі» .

Значення цього фактора, як уявляється, полягає в тому, що людська діяльність здебільшого базується на знаннях  і інформації, кодифікованих у  різного роду інформаційних технологіях. “Інтелектуалізація” і глобалізація економічного життя вимагає відповідних змін у соціальній організації суспільства, у сфері освіти, у способах виробництва. Знання, зафіксовані в технологіях і глобалізаційних комп’ютерних системах стають об’єктивним фактором економічного розвитку.

Звичайно, інформацію накопичували і  цінували завжди. Новим виявляється  стрімке зростання економічного значення інформаційних ресурсів, що спостерігається за останні десятиліття в промислово розвинутих країнах. В інформаційному суспільстві виробничий базис складають інформаційні засоби виробництва, основним продуктом споживання (отже, і виробництва) є інформаційні товари і послуги, а ключовим фактором структуризації суспільства є інформація .

Інформація і знання, що розуміються  не як субстанція, втілена у виробничих процесах чи засобах виробництва, а  вже як безпосередня виробнича сила, стають найважливішим фактором сучасного  господарства, базовим фактором суспільного  виробництва.

Д. Белл пише: “Якщо індустріальне  суспільство засноване на машинній технології, то постіндустріальне суспільство  формується під впливом технології інтелектуальної. І якщо капітал і праця – головні структурні елементи індустріального соціуму, то інформація і знання – основа суспільства постіндустріального” .

Можна погодитися з поширеним у  закордонній літературі поняттям “інформаційна  економіка”, що характеризує сучасну  тенденцію розвитку світової економіки, пов’язану зі зростанням ролі інформаційної індустрії і знань в економічному житті суспільства. “Під інформаційною економікою, - відзначає український дослідник Л.Г. Мельник, - очевидно, варто розуміти виробничу систему в сполученні зі сферою споживання, де інформація є провідною продуктивною силою (вирішальним засобом і предметом праці), а також основним продуктом виробництва і предметом споживання” . Це економіка, у якій домінуючим фактором є процеси нагромадження і використання знань; у який спеціалізовані (наукові) знання, як і повсякденні, стають найважливішим ресурсом, що, поряд із працею, капіталом і природними ресурсами, забезпечує зростання і конкурентноздатність економічної системи. В інформаційній економіці визначальним є інтелектуальний потенціал суспільства, що існує у свідомості людей і матеріалізується в технологічних способах виробництва .

У розвинутих країнах сьогодні формується постматеріальна економіка, де найважливішим активом виявляються не матеріально відчутні ресурси – товари, сировина, робоча сила, устаткування, а щось невловиме – інтелект, інформація, знання. Відповідно до підрахунків експертів, у 90-ті роки XX ст. більш ніж 70% зростання валового національного продукту постіндустріальних держав зумовлювалося підвищенням освітнього рівня працівників, поширенням нових інформаційних технологій . У постіндустріальному світі “люди працюють мозком замість рук, ... комунікаційні технології створюють глобальну конкуренцію, ... нововведення важливіші за масове виробництво, ... інвестиції вкладаються скоріше в нові концепції чи засоби їхнього створення, ніж нові машини, … і постійними є лише швидкі зміни” .

Виникнення передумов, у яких формується інформаційна економіка, має цілком об’єктивний характер. Однією з  таких передумов є вичерпання соціально-економічних форм розвитку суспільства в рамках існуючих природно-ресурсних і екологічних умов . Дослідники відзначають, що саме природно-ресурсні кризи були основними винуватцями і першопричинами будь-яких малих і великих соціально-економічних революцій, що відбуваються в різних куточках земної кулі. За словами Н. Реймерса, “завжди спостерігалася відповідність між розвитком продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного прогресу” .

Інформація і знання завжди використовувалися  у виробництві, але саме сьогодні, коли вони посіли домінуюче місце в організації національного господарства, стає зрозумілою міра їхньої винятковості. Якщо земля, капітал і праця мають, хоч і в різному ступені, обмежений характер, то інформація і знання безмежні. Людству доводиться освоювати принципово нову систему трудової діяльності, у якій основу продуктивних сил (засобів виробництва, предметів і продуктів праці) складають не звичні відчутні матеріальні об’єкти, але незримі й невідчутні інформаційні фантоми. Зовнішню оболонку у вигляді матеріальних носіїв вони мають лише через природу фізичних обмежень, що вимагають збереження в пам’яті інформаційних образів, та ще для практичного сприйняття їх матеріальною сутністю людини.

Інформація не має властивості  матеріального світу. Вона не підвладна просторово-часовим обмеженням, тому що сама формує ці обмеження. Інформаційні образи можуть бути тиражовані нескінченно велику кількість разів за нескінченно малий період часу в нескінченно малому просторовому обсязі. При цьому всі створені інформаційні образи можуть зберігатися нескінченно довго (на відміну від їхніх матеріальних носіїв). “Скільки не продавай програмну чи відео-продукцію, її в продавця не убуває. На відміну від матеріальних товарів інформаційні продукти не споживаються, а використовуються – адже їх не можна “спожити” (у розумінні використати без залишку). Скільки їх не використовуй, менше не стає. Вони не зникають і фізично не зношуються“, - відзначає Л.Г. Мельник .

Сказане дозволяє сформулювати основні  властивості інформаційних товарів: можливість тиражування нескінченної кількості разів у нескінченно  малому обсязі простору за нескінченно  малі інтервали часу; фізична незношуваність; відсутність фізичних перешкод безоплатного привласнення інформаційних товарів і засобів виробництва будь-ким; для одержання благ основним стає не фізичне володіння засобами виробництва, а інтелектуальна здатність їхнього використання (освоєння) .

Крім того, М. Делягін відзначає, що інформація не має властивості рідкості через декілька причин. Так, споживання інформації тотожне формуванню нового знання. “Знання розширюються і саморегулюються, вони нарощуються в міру використання. Таким чином, в економіці знань рідкість ресурсів замінена на їхню поширеність” . У цьому контексті очевидно, що поширення інформації тотожне її самозростанню, що виключає застосування до цього феномена поняття рідкості. До інформації не може бути застосована така характеристика, як споживання у традиційному розумінні цього терміна. Використання інформації призводить до появи нової інформації і нового знання, не перешкоджаючи іншим членам суспільства застосовувати її для власних цілей .

Виходячи з цього, дослідники дійшли висновку, що інформація має характеристики суспільного блага, якщо слідом за Ф. Махлупом розуміти під ним щось таке, чим додатково може скористатися людина, не збільшуючи витрат виробництва. Останнє прямо припускає, що з технічної чи концептуальної точки зору ніщо не може вимірити вартість таких благ у ринкових термінах. Таким чином, сама розповсюдженість і певного роду нелімітованість інформації зумовлюють неможливість вартісної оцінки як її самої, так і продуктів, у створенні яких вона відіграє домінуючу роль.

Ці принципово нові властивості засобів виробництва і товарів не можуть не руйнувати традиційних виробничих відносин, основою яких століттями залишалася матеріальність компонентів економічної системи і випливаючі з цього фізичні й економічні закономірності і принципи. Закладені в основу інформаційної економіки компоненти виробничої системи мають зовсім іншу природу реалізації. Це вимагає докорінного перегляду ключових принципів організації громадського життя.

Однією з найбільш істотних у  даному ланцюзі є трансформація  економічних відносин. Попередні, основу яких складала приватна власність, могли існувати лише в умовах матеріальності головних атрибутів виробничого середовища, якими можна було володіти через можливість їхнього фізичного присвоєння. Ця основа дії традиційних економічних законів зникає в міру того, як засоби виробництва втрачають свій матеріальний зміст, перетворюючись на інформаційні сутності.

У процесі інформатизації суспільства  значних змін зазнають відносини  власності на інформаційні засоби виробництва, товарно-грошові відносини, відносини  вартості, інші атрибути економіки.

Так, процеси, що призвели до істотних перетворень у системі продуктивних сил сучасного світового господарства, надали інформації значення вирішального засобу праці, одночасно висунувши її й у ряд провідних предметів праці, що підлягають перетворенню, обробці, збереженню, передачі, споживанню в ході матеріального і духовного виробництва. Сьогодні не можна назвати жодного способу докладання навіть продуктивної праці, що не було б і докладанням інформації. А самі виробляючі знання й інформаційні продукти галузі, що традиційно належали до “четвертинного” чи “п’ятеринного” секторів економіки, нині стають первинним сектором, що дає господарству найбільш істотний і важливий ресурс виробництва . У зв’язку з цим заслуговує на увагу думка деяких авторів про те, що виділення і відносне відокремлення нової сфери діяльності – виробництва інформації – варто розглядати як четвертий за рахунком великий етап суспільного поділу праці (після виокремлення землеробства, скотарства, ремісництва, торгівлі) .

Роль і вага інформаційної індустрії  у світовій економіці стають усе  більш значними. Західноєвропейський ринок інформаційних і комунікаційних технологій має більш високі темпи росту (7,2%), ніж економіка в цілому. Продовжується стійке зростання сегмента інформаційної індустрії в економіці США, країнах Північної Європи, Південній Кореї, Тайвані, Китаї, Японії, Гонконгові, Сінгапурі.

Загалом інформаційну індустрію можна  визначити як галузь економіки, пов’язану  з виробництвом, обробкою, передачею, збереженням усіх видів інформації, створенням необхідних для цього  технологічних пристроїв. Вона є  найбільш динамічним сектором світової економіки, породжує продукти і послуги, що істотно змінюють характер ведення бізнесу в традиційних галузях, безпосередньо не пов’язаних зі створенням, переробкою і поширенням інформації. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у багатьох сферах послуг і промисловості стало вкрай необхідним елементом конкурентної боротьби й економічного розвитку .

Як справедливо вважає Л.Г. Мельник, формування інформаційної індустрії  зумовлено низкою обставин: інформація усе більше стає продуктивною силою; заміна ручної праці розумовою означає в той же час інформатизацію економіки; глобалізація громадського життя збільшує роль комунікаційних засобів (прикладом є Інтернет); інформатизація економіки означає постійне підвищення ефективності виробництва й удосконалювання його екологічного рівня; посилення позицій людини в тріаді “біо-трудо-соціо” веде до збільшення потреби в інформаційних товарах і послугах .

Сучасна інформаційна індустрія поєднує  широкий перелік компаній і фірм, зайнятих виробництвом, перетворенням, передачею інформації, поданої у  вигляді даних, текстів, графіки, відеозображень, звуків. У неї можна включити підприємства засобів масової інформації, що створюють зміст розважальних програм, ділову й освітню інформацію (теле- і кіностудії, видавничі дома, інформаційні агентства), а також компанії, що поширюють цей зміст (кабельні і телефонні компанії, телемережі), комп’ютерні фірми – розробники комп’ютерного програмного забезпечення і творці інформаційних комп’ютерних систем. Таким чином, можна виокремити три галузі інформаційної індустрії: виробництво інформаційного і комунікаційного устаткування, зв’язок і виробництво змісту (інформації).

Узагальнюючи роботи з проблеми інформаційної економіки, до економічних  основ інформаційного суспільства  можна віднести наступні особливості  і закономірності економічного розвитку інформаційного суспільства.

Насамперед, хотілося б відзначити таку рису інформаційної економіки, як сполучення індустріального і  постіндустріального типів розвитку. Думка Д. Белла про те, що постіндустріальне  суспільство не заміщає індустріальне, так само, як індустріальне суспільство  не ліквідує аграрний сектор економіки, виявилася пророчо вірною; до кінця 1980-х років частка індустріального сектора як у валовому внутрішньому продукті більшості західних країн, так і зайнятості стабілізувалася . Подальший прогрес набув скоріше якісного, ніж кількісного характеру: використання знань і інформації як основних виробничих ресурсів значуще в даний час саме тому, що воно проникає в усі сфери економіки, а не концентрується лише в її окремих секторах. У результаті заснованою на знанні виявляється практично вся сучасна економічна система, що охороняє її від перекосів у відносинах між окремими секторами.

При розгляді проблеми економічних  основ інформаційного суспільства  необхідно відзначити, що, хоча «нова  економіка» багато в чому заперечує  парадигми традиційної економіки, у той же час вона є основою  для її докорінної модернізації і  реструктуризації шляхом адаптації  до нових соціально-економічних умов. Новітні інформаційні технології стають знаковим фактором модернізації традиційної економіки, методів керування в комерційних організаціях і в структурах державної влади – відбувається конвергенція “нової” і традиційної “старої” економік. Доказом того служить той факт, що нині 85% інвестицій у технології “нової економіки” здійснюються компаніями традиційної економіки і спрямовані вони на розвиток інформаційно-технологічної бази корпорацій .

Як відомо, будь-якому типу економіки  властива своя техніко-економічна парадигма, тобто концентрація взаємопов’язаних технічних, організаційних і менеджерських  інновацій, що несуть переваги в порівнянні з попереднім виробничим укладом. Розглядаючи особливості економічних основ інформаційного суспільства ще раз підкреслюємо, що ключовою зміною парадигми при переході до інформаційної економіки може вважатися зрушення від технології, заснованої головним чином на вкладенні дешевої енергії, до технології, заснованої на дешевих вкладеннях інформації, почерпнутих з індустрії переробки інформації. Інформація стає головною виробничою сировиною.

Так, М. Кастельс пише: “…при аграрному способі розвитку джерело зростаючого економічного надлишку є результатом кількісного зростання трудових зусиль і природних ресурсів (особливо землі), залучених до виробничого процесу, а також природної забезпеченості цими ресурсами. При індустріальному способі розвитку головне джерело продуктивності полягає у введенні нових енергетичних джерел і в здатності децентралізувати використання енергії в процесах виробництва і розподілу. У новому, інформаціональному способі розвитку джерело продуктивності полягає в технології генерування знань, обробки інформації і символічної комунікації. Зрозуміло, знання й інформація є критично важливими елементами в усіх способах розвитку, тому що процес виробництва завжди заснований на деякому рівні знань і на обробці інформації. Однак специфічним для інформаціонального способу розвитку є дія знання на саме знання як головне джерело продуктивності“ .

Зростання галузей сфери послуг виступає найважливішою рисою інформаційної  економіки. Вага сфери послуг постійно зростає і її частка в економічно розвинутих країнах уже сьогодні складає 40-60% і очікується, що у найближчому майбутньому вона виросте ще на 10-15%. Якщо раніше панувало матеріальне виробництво, то зараз панівною стала сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво. Це зовсім не означає, що матеріальне виробництво зникло. Воно продовжує існувати, але завдяки високому науково-технічному рівню виробництва і продуктивності праці функціонування такого могутнього промислового потенціалу, як скажімо американський, забезпечують усього лише 10% зайнятих. Відомо, що в США в сільському господарстві зайнято 2,5% трудящих, але вони забезпечують сільськогосподарською продукцією не тільки Америку, але й інші країни світу. Саме це призвело до того, що майже 80% населення США зайнято в сфері послуг, тобто в науці, освіті, охороні здоров’я, у сфері культури .