Інформаційне суспільство як постіндустріалізм

План

Вступ………………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Інформаційне суспільство як постіндустріалізм.

1.1. Деніел Белл……………………………………………………………………………....5

1.2. Інформаційний капіталізм: М. Кастельс……………………………………………….9

1.3. Суспільство «Третьої хвилі». Е. Тоффлер…………………………………………….12

1.4. Ю.Хабермас і концепція публічної  сфери…………………………………………….15

Розділ 2. Постмодерність та інформація.

2.1. Жан Бодрійяр……………………………………………………………………………18

2.2. Жан-Франсуа Ліотар……………………………………………………………………21

Висновки…………………………………………………………………………………….23

Список використаної літератури………………………………………………………...25

Вступ

Інформація в сучасному  світі вже стала засобом і  ціллю повноцінної життєдіяльності  та набуває чітких рис реальної влади, яка тісно вплетена в усі сфери  функціонування суспільства та всі інші види влади. Людство, таким чином, невпинно просувається до нової ери свого розвитку – ери, де найвищими цінностями виступають інформація та знання.

Актуальність теми обумовлена нагальною потребою формування, визначення та побудови суспільства нового типу, яке у країнах світу протягом останніх десятиліть все частіше характеризується як інформаційне суспільство. Перехід від індустріального до інформаційного устрою у світі відбувається нерівномірно, що обумовлюється як національною специфікою, так і станом розвитку світового співтовариства. Існують різноманітні підходи до розвитку інформаційного суспільства, які відрізняються навіть у розвинутих демократичних країнах світу. Теоретичне обґрунтування такого розвитку значно відстає від практичних потреб, що розвиваються у світі досить швидкими темпами. Доцільно розглянути такий розвиток із теоретичного боку для того, щоб Україна усвідомила свою роль та місце в нових умовах і змогла, вибудовуючи стратегію власного розвитку, підійти до системного усвідомлення ідеології цих процесів.

Актуальність підтверджує  підвищена увага до проблематики інформаційного суспільства зарубіжних та вітчизняних вчених: С. Алстром, Д. Белл, З. Бжезінський, К. Боулдінг, К. Бьорд, Н. Вінер, Б. Гейтс, Д. Гелд, Е. Гелнер, К. Гірц, П. Друкер, Р. Йєнсен, М. Кастельс, Е. Лемберг, Дж. Ліхтгайм, Г. Маклюен, Р. Макрідіс, А. Пшеворський, Д. Рісмен, М. Роуз, Т. Стоуньєр, Е. Тоффлер, Р. Абдєєв, С. Андрєєв, І. Арістова, В. Бебик, Л. Березовець, В. Білоус, А. Гальчинський та ін.

Розділ 1

Інформаційне  суспільство як постіндустріалізм.

1.1. Деніел Белл

Серед вчених, які поділяють  ідею про виникнення нового суспільства, заслуженою популярністю користується творець теорії постіндустріалізму Деніел Белл.

У 1959 р. професор Гарвардського університету Деніел Белл, якого вважають класиком соціології, під час виступу на міжнародному соціологічному семінарі в Зальцбурзі вперше використав термін «постіндустріальне суспільство».

Ним визначався соціум, у  якому індустріальний сектор втрачає провідну роль, а головною рушійною силою стають наукоємні (високі, тонкі) технології [6].

Деніел Белл у своїй концепції  виходить з того, що «нове індустріальне суспільство» знаходиться в глибокій кризі, але незабаром буде перетворено в якесь інше.Це буде постіндустріальне нове суспільство, суспільство взаємних послуг.

Основна робота Д. Белла – «Зустрічаючи 2000 рік» - переведена на російську мову і користується великою популярністю. Не менш відома і його книга «Майбутнє постіндустріальне суспільство», в якій автор стверджує, що розвиток інформаційного суспільства та виробництва веде до перевороту як в техніці і технології виробництва, так і в характері соціальних відносин. Соціальні відносини, створювані новими мережами інформації (від обміну інформацією між дослідниками за допомогою комп’ютерів до широкої соціальної однорідності, утвореною за допомогою національного телебачення), не є більше трудовими відносинами індустріального суспільства. У наявності є виникнення зовсім іншого типу соціальної структури в порівнянні з вже відомими [11].

Д.Белл наділяє інформаційне суспільство рисами, які охоплюють  переважно нові явища в розвитку сучасних продуктивних сил. Тут і  централізація теоретичного знання, яке стає основою для змін у  виробництві, і створення інтелектуальної технології, що дозволяє знайти найбільш раціональні шляхи рішення інженерних, економічних і соціальних проблем, і перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. Важливою ознакою постіндустріалізму Белл оголошує зміну характеру праці, що складається в тому, що природа виключається з рамок трудового та повсякденного життя, так як в постіндустріальному суспільстві робота стає насамперед грою людини з людиною. Однак головне в позиції Белла з проблеми характеру праці в майбутньому суспільстві - це те, що, визнаючи історичний характер конкретної праці, він прагне зняти питання про зміни соціально-економічної сутності праці в процесі сучасного суспільно-історичного розвитку [5].

Серед інших рис інформаційного суспільства Белл відзначає розширення можливостей для застосування жіночої праці, придбання наукою прикладного характеру, виникнення її тісних зв’язків з промисловим (в тому числі військовим) виробництвом і соціальним регулюванням.

Істотну роль відводить  Белл такій ознаці нового суспільства, як зміна боротьби суспільних класів боротьбою «Сітос», тобто якихось «вертикальних підрозділів, що включають чотири функціональних»(науковий, технологічний, адміністративний і культурний) і п’ять інституційних (економічні підприємства, урядові контори, університети та дослідницькі центри, соціальні комплекси та військова сфера). За Беллом, класи «розчиняються», зникають суперечності між ними, але формуються різного роду локально-професійні групи, боротьба між якими і визначає соціальну обстановку в даному суспільстві. При цьому утворення нових суспільних класів стане, як вважає Белл, неможливим. Інформаційне суспільство мислиться Беллом як безкласове. Найкращі позиції в ньому займають особи, які мають знання та кваліфікацію [6].

Аргументуючи свої погляди, Белл звертається до особливостей продукції інформаційного виробництва - інформації. Він вказує, що інформація і знання фізично не споживаються і не зношуються. Іншу особливість інформації та знань він бачить в тому, що це «колективний товар», так як він стає надбанням всіх, але навіть якщо він і продається, то залишається з виробником. Белл намагається визначити також особливості вартості та ціни продукції інформаційного виробництва. «Знання, - пише він, - це соціальний продукт, і питання про його вартість, ціною або цінності в значній мірі вирішується по-іншому, ніж в індустріальному суспільстві». Белл заявляє про відсутність ринкового механізму утворення цін на продукцію інформаційного виробництва, протиставляючи «економіку інформації» «економіці товарів». Фактично він прагне провести думку про те, що «нове суспільство» в результаті «інформаційної революції» зазнає кардинальних змін в інформаційному виробництві, в напрямку переходу до нетоварного, «колективістського» виробництва знань на базі університетів і науково-дослідних центрів, що стає основним видом виробництва.

Вчений переконаний, що техніка розвивається «ривками», при цьому можна виділити цілі епохи в її автономному русі, в рамках якого відбуваються різноманітні соціальні зміни. Однак, щоб уникнути закидів у прихильності технологічному детермінізмові, Белл створює концепцію багатоаспектності соціального організму. Він заявляє, що, на противагу вченим, вихованим на Г.Гегелі і М. Вебері, вчений уявляє собі суспільство у вигляді органічної єдності соціального життя і культури, сам він дотримується концепції самостійного розвитку матеріальної і духовної сфер соціального життя з особливих для кожної законам. На думку Белла, ці дві сфери протистоять один одному. Кожна з них має власну установку, тому їх спрямованість різна. Ось чому Белл вважає, що інформаційному суспільству може загрожувати ще більш глибокий розрив між культурним та соціальним життям [11].

Для обгрунтування своєї  позиції Белл вводить особливу соціологічну категорію - осьовий принцип. За допомогою цього принципу він прагне довести, що суспільні інститути, відносини і духовні процеси не обумовлені якимсь одним чинником, бо вони розташовуються по різних осях. Все залежить від того, який осьовий принцип обрати. Як стверджує Белл у своїй концепції інформаційного суспільства, він використовує досягнення передової соціально-філософської думки, в тому числі і марксистської. Він заявляє, наприклад, що згоден в принципі з марксистським поділом розвитку суспільства на певні формації, кожна з яких характеризується своїм типом власності, своєю формою виробничих відносин. Але чи є такий розподіл єдиним? Белл вважає, що він носить формальний, умовний характер. Якщо взяти інший осьовий принцип, стверджує він, то картина істотно зміниться. Рух по іншій осі представить три зовсім інші формації: доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну, що існують незалежно від першої осі, де головний вимір - соціальні відносини.

Поняття «феодалізм», «капіталізм» і «соціалізм», на думку Белла, являють собою послідовний ряд схем у марксистській системі, побудованій уздовж осі, за яку прийняті відносини власності. Поняття доіндустріального та постіндустріального суспільства являють собою ряди уздовж осі, за яку прийняті виробництво і види використовуваного знання.

Белл доводив, зокрема, що в США склалася тенденція, яка полягає в розходженні між культурою, всім духовним життям, з одного боку, і соціальною та політичною структурами американського суспільства - з іншого. Цей процес розриву Белл розглядає як фатальний, він навіть схильний визначити всю сучасну західну культуру як антіінстітуціональную, тобто конфронтуючу тим принципам, якими керується капіталістична економіка.

Сенс міркувань Белла  полягає в тому, що духовні процеси  в сучасному капіталістичному світі, хоча й виростають на базі технологічних відносин, все ж в реальності не завжди їм відповідають. В результаті, заявляє Белл, сьогодні склалося соціальна напруга між інтелігенцією, її авангардистські налаштованими загонами і носіями економіко-виробничого та державно-політичного принципів. По суті, Д.Белл фіксує поглиблення кризи економіки і культури в умовах сучасного капіталізму, оскільки проблеми соціальної захищеності, зростання освіти і духовної культури знаходяться в опозиції до підвалин капіталізму. Він ставить проблему «інтелектуальної мобілізації», тобто фактично веде мову про приведення у відповідність з політичної та соціально-економічної структурами капіталізму тих духовних процесів, які сьогодні в силу суб’єктивних, як він вважає, причин мають іншу спрямованість.

Отже, Д. Белл зробив вагомий внесок у становлення концепцій, присвячених сучасному і майбутньому етапу розвитку людської цивілізації.

Теорія постіндустріального  суспільства Д. Белла відіграла  дуалістичну роль: з одного боку, вона сприяла становленню основних концепцій сучасного і майбутнього суспільства, зокрема концепції інформаційного суспільства, а, з іншого, тривалий час гальмувала та ще й досі гальмує подальший розвиток концепції інформаційного суспільства та її остаточне перетворення на пануючу теорію [6].

1.2.Інформаційний  капіталізм: М. Кастельс

Як теоретик М. Кастельс починав із використання марксистського підходу до питань урбанізації («The Urban Quеstion» (1977)). Потім були книги «The City and the Grassroots» (1983), «The Informational City» (1989), «The Collaps of Soviet Communism: a View from the Information Society» (1995) та інші. Поступово предметом наукового інтересу М. Кастельса ставали глобальні процеси, що відбуваються у сучасному світі під впливом швидкого розвитку усіх видів інформаційних технологій [2].

У 1996-1998 рр.. Мануель Кастельс опублікував тритомне дослідження «The Information Age», що справив величезний вплив на сучасні соціальні науки.

Після виходу книги Кастельса  визнали найбільшим з усіх живих  учених, які займаються проблемами сучасного суспільства; він став викладати свої погляди на телебаченні, про нього писали такі газети, як «Wall Street Journal», «New Statesman» і «Guardian».

Трилогія Кастельса, що містить близько 1200 сторінок, являє  собою енциклопедичний аналіз ролі інформації в даний час.

У томі перші розглядаються  соціальні структури - технологія, економіка, трудові процеси, - які властивості «інформаційної епохи». Головною темою другого тому стала соціологія «мережевого суспільства», і особливо ті соціальні рухи, які виникли як відповідь на ці фундаментальні зміни, а потім переваги з нової ситуації. Третій том присвячений політиці, головною темою стають соціальне включення та виключення, зачіпається ряд питань: від колишнього Радянського Союзу до майбутнього Європи, значення глобальних злочинних мереж. Це визначає побудову книги «Інформаційна епоха» і дає Кастельсу розуміння найбільш істотних причин, що викликають зміни. Пріоритет віддається питанням економіки і технології, а вже потім слідують проблеми суспільної свідомості і політики [2].

Усі сфери життя, починаючи  з геополітики крупних національних держав і закінчуючи повсякденням звичайних  людей, змінюються, виявляючись поміщеними в інформаційний простір і  глобальні мережі. Революція в  інформаційній технології є відправним пунктом при аналізі труднощів становлення нової економіки, суспільства та культури.

У сучасному суспільстві  інформаційні технології на невідомій досі висоті піднімають значення знання та інформаційних потоків.

На думку М. Кастельса, інформація та обмін інформацією супроводжували розвиток цивілізації протягом усієї історії людства і були критично важливими у всіх суспільствах. У той же час «інформаціанальне суспільство» будується таким чином, що генерування, обробка та передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності та влади.

Однією із визначних  рис інформаційного суспільства  є мережева логіка її базової структури. До того ж інформаційне суспільство  розвивається на фоні прискорення та протиріч процесів глобалізації, процесів, що зачіпають усі точки земної кулі.

М. Кастельс твердить, що ядро трансформацій, які переживає  сучасний світ, пов’язане з технологіями обробки інформації і комунікацією. М. Кастельс пропонує соціологічний  опис і розуміння основних моментів історії становлення таких технологій, приділяючи багато уваги Силіконовій долині у розвитку комп’ютерної індустрії. Дух вільного підприємництва, університетський інтелектуалізм і урядові замовлення зробили Силіконову долину лідером у комп’ютерній сфері [8].

Спираючись на роботи ряду теоретиків, М. Кастельс окреслює межі інформаційно-технологічної парадигми, що має декілька головних рис:

- інформація у рамках пропонованої парадигми є сировиною технології і, відповідно, у першу чергу технологія впливає на інформацію, але аж ніяк не навпаки.

- ефекти нових технологій охоплюють усі сфери людської діяльності.

- інформаційна технологія ініціює мережеву логіку змін соціальної системи.

- інформаційно-технологічна парадигма заснована на гнучкості, коли здатність до реконфігурації стає вирішальною рисою суспільства.

- важливою характеристикою інформаційно-технологічної парадигми стає конвергенція конкретних технологій у високоінтегрованій системі, коли, наприклад, мікроелектроніка, телекомунікації, оптична електроніка та комп’ютери інтегровані в інформаційні системи [8].

Узяті усі разом характеристики інформаційно-технологічної парадигми  є фундаментом інформаційного суспільства. Так само як книга М. Кастельса  не є книгою про книги, так само ця книга не є книгою про глобалізацію. Однак розгляд процесу глобалізації і його впливу на суспільство стає найважливішим сюжетом роботи. Для М. Кастельса глобалізація пов’язана, перш за все, із глобалізацією економіки.

Описуючи наш час, Кастельс вводить термін «формаціональний капіталізм».

Інформаціоналізм, ключовий для Кастельса термін, означає «вплив знання на знання як основне джерело продуктивності», перехід до «нової економіки», а також до «нового суспільства». Термін «капіталізм» дає Кастельсу можливість побачити, що превалюють звичні форми економічних відносин (прагнення до прибутку, приватна власність, принципи ринкової економіки і т.д.). Він зазначає, що «інформаціональний капіталізм» - це особливо безжалісна, загарбницька форма капіталізму, оскільки він поєднує в собі неймовірну гнучкість з глобальною присутністю (чого в попередніх капіталістичних епохах не спостерігалося) завдяки мережевим зв’язкам.

Оригінальним є бачення  М. Кастельсом трансформації природи  капіталу, його значення у мережевих  структурах. Становлення інформаційного суспільства, домінуючою формою організації якого є мережа, не означає, що значення капіталу знижується, призводячи до появи якоїсь постекономіки, про яку так часто згадують неомарксисти, аналізуючи процеси розвитку постіндустріального суспільства. Навпаки, капітал стає центральним елементом інформаційної епохи, оскільки всі мережі здебільшого будуються довкола фінансових потоків, які обслуговуються функціонуванням капіталу в глобальних масштабах і в кожен момент часу [3].

1.3. Суспільство  «Третьої хвилі». Е. Тоффлер

Одним із найбільш яскравих представників футурології є  американський соціолог Д. Тоффлер.

Тоффлер констатує наявність  кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв’язані з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбутній шок».

Просування до «нового  суспільства» відбувається в процесі  розвитку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні  маси голоду та хвороб, створить «чудові  можливості для розквіту індивідуальностей», «задоволення психологічних потреб» тощо. Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід «спроеціювати нову цивілізацію».

Проте щодо екологічного майбутнього суспільства Тоффлер стоїть на позиціях соціального песимізму.

Е. Тоффлер у своєму бестселері «Третя хвиля» розглядає «особистість майбутнього», котра глибоко вкорінена в динаміку соціокультурних перетворень: «Третя хвиля є продуктом драматичних змін рис, нав’язаних суспільством, – не нова людина, а новий соціальний характер» [10].

«Модульна людина» – це людина, яка здатна змінювати типи діяльності, може потенційно вписуватись у будь-які сфери соціальної системи: організації, угруповання, співтовариства, а також легко їх полишати, змінювати власні переконання: «Третя хвиля змінює природу ідентичності… Прихід Третьої хвилі пов’язаний також із помітним прискоренням темпів соціальної та культурної зміни, так що ідентифікації, які обираються, стають короткочаснішими, а люди приймають чи відмовляються від якихось компонентів своїх ідентичностей швидше, аніж будь-коли» [10].

Тоффлер не дає новій цивілізації  визначення, але доводить, що вона має  принципово новий характер. «Багато чого у цій виникаючій цивілізації суперечить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвинута, і антиіндустріальна цивілізація. «Третя хвиля» несе із собою новий образ життя, оснований на відновних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних технологій, на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади».

Автор жодного разу не дав прямого визначення поняттю «інформаційного суспільства», яке сам ввів. Він надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають у корені змінити життя теперішнього та наступних поколінь.

За його думкою, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп’ютер, розгортається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

-перехід від індустріального до сервісного суспільства;

-вирішальне значення теоретичних знань для здійснення технологічних інновацій;

-перетворення нової «інтелектуальної технології» у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень.

Як співзасновник концепції  «інформаційного суспільства», Тоффлер один із перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз’яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти «післяреволюційне» суспільство від теперішнього.

Він вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якого іншого фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації.

Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати  для майбутнього використання. У  постіндустріальному суспільстві  національні інформаційні ресурси  – це його основна економічна цінність, найдорожче джерело добробуту.

Важливо розуміти, що інформація має  деякі специфічні особливості. Якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім  віддам кому-небудь 500 одиниць, то у  мене залишиться лише половина. Але  якщо у мене є деяка кількість  інформації і половину віддам іншій  людині, то я буду мати все, що мав. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то скоріше за все і зі мною поділяться чим-небудь корисним [11].

Таким чином, угоди з  приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час, коли інформаційний  обмін – до співробітництва. З  цього можна зробити висновок, що інформація – це ресурс, яким можна  ділитися без жалю. Другою специфічною  рисою споживання інформації є те, що на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту – воно збільшує знання людини, підвищує організованість в оточуючому середовищі та зменшує ентропію.

У своїй праці автор  дає розвернуту характеристику поняттю  інформації. При цьому він підкреслює відмінність останньої від інших  видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обґрунтовує  ідею про виключність наступної  нової стадії та неминучість перелому в історії з її наступом.

При визначенні поняття «інформаційного суспільства» на думку Тоффлера найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нові економічні стосунки. Він підкреслює «...особливу важливість перетворень інвестиційної та керівної політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції...» [10].

Знайомлячись з працею Тоффлера, можна відмітити, що він  робить спробу узагальнити визначення нового суспільства.

1.4. Ю.Хабермас  і концепція публічної сфери

Ще в 60-ті роки XX століття Юрген Хабермас, аналізуючи політичне життя західноєвропейських країн у XVII - XVIII століттях, ввів поняття публічної сфери як сфери, в якій здійснюються раціональні критичні дискусії про суспільні проблеми між приватними особами, причому результат дискусії визначається виключно силою аргументації, а не статусом учасників. Ю. Хабермас пов’язував виникнення публічної сфери з конституюванням громадянського суспільства та становленням ринкової економіки, які призвели до появи громадянина, з одного боку, і «приватного індивіда», з іншого. Він підкреслював, що хоча в принципі публічна сфера вважалася загальнодоступною, але для участі в раціональній дискусії вимагався достатньо високий освітній і майновий ценз.

Сьогодні Хабермас найбільш впливовий теоретик в області соціальних наук, що продовжує традицію франкфуртської школи, до якої належали такі вчені, як Теодор Адорно і Макс Хоркхаймер. Протягом всієї кар’єри Хабермас був захоплений дослідженням передумов існування в суспільстві відкритої і вільної комунікації, що явно пов’язано з його дослідженнями підйому та занепаду публічної сфери інформації [11].

Інформація служила основним хребтом публічної сфери, передбачалося, що учасники публічних дискусій ясно викладуть свої позиції, а широка публіка з ними ознайомиться і буде в курсі, що відбувається. Елементарною і в той же час найважливішою формою публічної дискусії були парламентські дебати, які публікувалися дослівно, хоча, звичайно, свою роль грали бібліотеки та публікація державної статистики.

У фундаментальному двотомнику «Теорія комунікативної дії» Хабермас стверджував, що розвиток сучасного суспільства може бути зрозумілим в термінах диференціації «систем», що функціонують на основі знеособлених посередників у вигляді грошей і влади (відповідно, ринок і уряд), і життєвого світу індивіда. Патології сучасного суспільства можуть бути зрозумілі в термінах «колонізації» життєвого світу системами, тобто бюрократизації тих сфер буття, які по суті своїй залежать від солідарності та взаємного визнання. У цих умовах метою демократизації стає створення центрів комунікації (різні вільні асоціації та рухи), службовців для обмеження експансії систем, без того щоб бути поглиненими цими системами або знищити їх.

Хабермас вважає, що публічна сфера або, точніше, те, що він називає буржуазною публічною сферою, виникло в XVIII в. у зв’язку з деякими важливими особливостями капіталізму, що отримав розвиток в цей час у Великобританії.

У міру того як капіталізм зростав і міцнів, він набував  все більшої незалежності від держави, все частіше вимагав зміни його інститутів і не в останню чергу - інститутів представницької влади, більш широку участь в яких дозволило б йому продовжити експансію ринкових відносин.

Аутсайдери, знайшовши  силу і віру в свої сили, хотіли тепер  стати інсайдерами.

Паралельно йшла боротьба за незалежність преси від держави. Цій боротьбі сприяла апатія держави, але чимало - і низькі видавничі  витрати. Як виявилося, преса XVIII-XIX століть, в якій був представлений дуже широкий спектр думок, при цьому  дуже повно відображала діяльність парламенту, що свідчить про існування тісного зв’язку між розвитком преси і парламентською реформою.

Підсумком розвитку стало  створення до середини XIX ст. буржуазної публічної сфери з її характерними рисами: відкритою дискусією, критикою дій влади, повною підзвітністю, гласністю і незалежністю дійових осіб від економічних інтересів та контролю держави. Хабермас підкреслює, що боротьба за незалежність від держави стала важливою складовою буржуазної публічної сфери. Ранній капіталізм був змушений чинити опір державі, звідси боротьба за вільну пресу, за політичні реформи і за більш повне представництво капіталу у владі [11].