Інформаційні відносини в суспільстві

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Дисципліна:  Інформаційні технології

ТЕМА РЕФЕРАТА:

«Інформаційні відносини в суспільстві»

Виконала: студентка

Стецюк О.М.,

група ТМ-5/2

Керівник:

Нєлєпова Альона Володимирівна,

викладач інформатики  МДАУ

Миколаїв 2012

ПЛАН

1. Вступ
2. Становлення інформаційного суспільства в Україні.
3. Інформаційної культури.
4. Поняття, види, права і обов’язки суб’єктів інформаційних відносин.
5. Юридичної відповідальность в інформаційному праві.
6. Перспективи розвитку загального інформаційного законодавства.
7. Висновок
8. Література

Вступ

Інтенсивна інформатизація більшості  сфер людського життя та діяльності є нині одним із найважливіших  глобальних і визначальних чинників для подальшого соціально-економічного та інтелектуально-духовного процесів розвитку людства.

Цій фазі розвитку відповідає нове суспільно-економічне середовище - інформаційне суспільство, яке формується нині у світі і  характеризується розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та прискореним  розвитком високотехнологічних  галузей економіки, різким збільшенням  доступу громадян до інформації, освіти, культурних надбань, можливостей роботи і спілкування, реалізацією нового, більш високого рівня прав і свобод громадян і, нарешті, високими темпами  економічного зростання.

Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно  стати одним з пріоритетних завдань  держави, як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах, інтеграції нашої держави у європейські  та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної  незалежності, конкурентноздатності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Але нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні, порівняно із розвиненими країнами, є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання "цифрової нерівності" для України є виважене, координоване державою, співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду з опорою на розкриття та розвиток власного потенціалу.

.  

1. ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Концепція та термінологія «інформаційного  суспільства» одержали широке поширення  в Україні слідом за їх розповсюдженням  в світі з тими ж, характерними для світу, суперечностями і неясностями в їх застосуванні. Термін «інформаційне суспільство» в більшості випадків використовується як яскравий синонім терміну «інформаційно-комунікаційні технології», а концепція «інформаційного суспільства», і сьогодні, не отримала глибокого осмислення та адаптації під українські реалії результаті занепаду української науки.

Інформатизація - це складний соціальний процес, пов'язаний зі значними змінами  в способі життя населення. Він  вимагає серйозних зусиль на багатьох напрямках, включаючи ліквідацію комп'ютерної  неграмотності, формування культури використання нових інформаційних технологій та ін

Рушійною силою розвитку суспільства  має стати виробництво інформаційного, а не матеріального продукту. В  інформаційному суспільстві змінюється не тільки виробництво, але й весь устрій життя, система цінностей, зростає  значимість культурного дозвілля по відношенню до матеріальних цінностей. В інформаційному суспільстві виробляються і споживаються інтелект, знання, що призводить до збільшення частки розумової  праці. Від людини буде потрібна здібність  до творчості, зростає попит на знання. Матеріальною і технологічною базою  інформації суспільства, стануть різного  роду системи, на базі комп'ютерної  техніки і комп'ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного  зв'язку.

Інформатизація суспільства - організований  соціально - економічний і науково-технічний  процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних  потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів  місцевого самоврядування, організацій, громадських об'єднань на основі формування і використання інформаційних ресурсів. Цей процес характеризується наступними рисами:

1. обмін інформацією набуває глобального характеру, державні кордони та відстані вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;
2. значно зросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;
3. суттєво зросло і продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;
4. спроби урядів обмежити вільне розповсюдження інформації всередині їхніх країн об'єктивно призводять до гальмування розвитку таких країн;
5. відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема, формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих типах робіт;
6. безпрецедентно зросла кількість персональних та корпоративних контактів на глобальному рівні, розгортаються процеси формування трансдержавних і транснаціональних спільнот.

Формування сучасного інформаційного суспільства в Україніповинно відбуватися за такими стратегічними напрямками:

• Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм спілкування між державними органами і фізичними та юридичними особами. Вирішення питання інформаційної відкритості виконавчої влади, з чим нерозривно пов'язана проблема штучного обмеження доступу суспільства до інформації (наочний приклад - надмірне застосування спеціальних грифів у нормативно-розпорядчий діяльності КМУ та указах Президента України, що суперечить раніше задекларованим принципам).
• Підвищення ролі громадськості і мас-медіа у створенні нового інформаційно-комунікаційного середовища в країні. Основне питання демократії - здатність держави забезпечити рівний та всеосяжний доступ до основних громадських прав и свобод (свободи слова, зокрема) - в умовах інформаційного суспільства набуває нового забарвлення. Держава повинна стати координатором дій різних суб'єктів суспільства, сформувати таку правову і нормативну базу, що спрямує їхню діяльність в річище, сприятливе для розвитку суспільства і особистості.
• Прискорення впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя, економіку України, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
• Удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, виробництва програмного забезпечення, діяльності постачальників інформації та послуг зв'язку, режиму діяльності систем електронної торгівлі й оплати, реклами, публікацій, функціонування глобальних комп'ютерних мереж, запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп'ютерними мережами.
• Подолання поширеної у суспільстві "комп'ютерофобії", застарілих стереотипів сприйняття ЕОМ та сучасних засобів комунікації, забезпечення комп'ютерної грамотності населення, насамперед шляхом створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових інформаційно-комунікаційних технологій.
• Захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту приватної інформації про особу, підтримку демократичних інститутів, удосконалення правового урегулювання питань інтелектуальної власності та мінімізації ризику інформаційної нерівності.
• Створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.

2. АСПЕКТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

Інформаційна культура (від лат. cultura - освіта, розвиток та informatio - роз’яснення) - це:

1. множина досягнень певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, суспільства, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо);
2. відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, у просторі, колі осіб, що визначається порівняно з попередніми показниками інформаційної культури;
3. множина практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які
4. відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини у сфері інформаційних відносин та втілюються в результатах інформаційної діяльності. У вужчому розумінні, інформаційна культура — це сфера духовного життя суспільства, що охоплює на самперед систему виховання, освіти, наукової та мистецької творчості, у контексті інформаційних відносин, а також установи й організації, що забезпечують функціонування їх (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо);
5. ступінь (рівень) довершеності в оволодінні знаннями у галузі суспільних інформаційних відносин та діяльності;
6. метод формування визначеного в ідеалі рівня інформаційних відносин;
7. множина умов, які забезпечують високий рівень, продуктивність, безпеку інформаційних правовідносин;
8. рівень фахової підготовки працівників (працівника) у сфері інформаційних правовідносин та особистої організованості їх:
9. рівень відповідності норм, встановлених у суспільстві, нормам інформаційних правовідносин;
10. множина духовних цінностей у сфері інформаційних відносин, створених людством протягом його історії;
11. рівень, ступінь досконалості певної галузі розумовоїдіяльності.
12. Сутність інформаційної культури може розглядатися й у контексті категорії «культура поведінки у сфері інформаційних відносин». Зазначена категорія також має багатоаспект-ний зміст. Розглянемо кілька таких аспектів, сформульованих за результатами аналітико-синтетичних досліджень.

3. ПОНЯТТЯ І ВИДИ, ПРАВА Й ОБОВ'ЯЗКИ СУБ'ЄКТІВ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

Стаття 7 Закону України “Про інформацію” визначає, що суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

В якості індивідуальних суб’єктів  інформаційних відносин виступають такі фізичні особи як громадяни  України, іноземні громадяни, особи  без громадянства. Іншими словами  практично всі люди. Крім того окремі видові нормативно-правові акти називають  індивідуальних суб’єктів інформаційних  відносин за сферами правового регулювання. Наприклад у сфері діяльності засобів масової інформації це редактори, оператори журналісти. Тут використовується фаховий критерій. В сфері правового  регулювання статистичною діяльністю встановлюються такі назви індивідуальних та колективних суб’єктів як респонденти, замовники статистичної інформації. В сфері регулювання відносин щодо обороту інформації в автоматизованих  системах нормативно визначається існування, операторів, користувачів інформаційних  систем. Окремими нормативно-правовими  актами визначаються й інші види індивідуальних суб’єктів, які утворюють загальну категорію фізичні особи.

В якості колективних суб’єктів  інформаційно-правових відносин, юридичних  осіб виступають наприклад, засоби масової  інформації, органи держави, провайдери інформаційних автоматизованих  мереж, статистичні установи, архівні  установи, органи місцевого самоврядування та інші структури різної форми власності.

Держава, особливо в міжнародно-правових стосунках виступає в якості спеціального суб’єкту інформаційно-правових відносин, що визначається завдяки поширеним  інформаційно-правовим можливостям  у стосунках з іншими державами. Зокрема це може проявлятись у  формі офіційних дипломатичних  звернень та запитів.

Поряд з традиційною системою суб’єктів, що є поширеною в більшості  відносин, регульованих нормами права, в інформаційно-правових відносинах приймають активну участь і особливі суб’єкти.

Юридичний зміст інформаційно-правових відносин утворюють права і обов’язки  сторін у цих відносинах, що встановлюються відповідними нормативно-правовими  актами.

Яскравою ілюстрацією  широти прав, що закріплюються за учасниками інформаційних правовідносин є  положення відповідного розділу  Закону України „Про інформацію”.

Права учасників інформаційних  відносин.

1. Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:
2. діяльність органів державної влади;
3. діяльність народних депутатів;
4. діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації;
5. те, що стосується його особисто.(Ст. 43)

Обов'язки учасників інформаційних  відносин.

Учасники інформаційних  відносин зобов'язані:

1. поважати інформаційні права інших суб'єктів;
2. використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);
3. забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених Законом України „Про інформацію”;
4. забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;
5. зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;
6. компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію. (Ст.. 44 )

Так відповідно до Закону України  „Про видавничу справу” встановлюються наступні права та обов'язки видавця:

Права та обов'язки видавця  у відносинах з автором (співавторами) твору науки, літератури і мистецтва, з особою, яка має авторське  право на інші види інтелектуальної  і промислової власності, будуються  на основі законів України «Про авторське  право і суміжні права», «Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для  товарів і послуг», інших законів  України.

З урахуванням специфіки  видавничої діяльності видавець має  право:

• формувати власну видавничу програму, визначати масштаби і тематичну спрямованість своєї діяльності;
• використовувати випущену за власною тематичною програмою видавничу продукцію для забезпечення статутної діяльності, розповсюджувати самостійно видавничу продукцію або користуватися послугами іншого розповсюджувача;
• видавати як обнародувані, так і необнародувані твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, а також способу відтворення, виражені в письмовій чи будь-якій іншій формі, набувати не виключних або виключних майнових прав на них;
• приймати від юридичних і фізичних осіб замовлення на підготовку і випуск у світ видань, надавати їм редакційно-видавничі та інші послуги відповідно до профілю своєї діяльності;
• здійснювати купівлю-продаж видавничої продукції з метою отримання прибутку, надавати послуги суб'єктам підприємницької діяльності у роздрібній і оптовій торгівлі;
• висувати у встановленому порядку видані видавцем твори науки, літератури і мистецтва на здобуття державних, громадських, міжнародних премій;
• установлювати творчі та виробничі відносини, культурні зв'язки з видавцями інших держав;
• брати участь у роботі міжнародних організацій видавців, представляти свою видавничу продукцію на національних і міжнародних конкурсах, виставках, ярмарках.

Видавець зобов'язаний:

• здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства України, поважати права інших суб'єктів видавничої та господарської діяльності;
• сприяти утвердженню загальнолюдських гуманістичних цінностей, розвиткові науки, культури, задоволенню духовних потреб українського народу, ставитися з повагою до національної гідності, національної своєрідності й культури всіх народів;
• дотримувати норм авторського та патентного права, вимог державних і міждержавних стандартів, інших нормативно-правових актів, що регламентують видавничу справу;
• контролювати своєчасне розсилання виготовлювачем обов'язкових безплатних і платних примірників видань;
• подавати у встановленому порядку державну статистичну звітність, інформацію про випущені в світ видання;
• відшкодовувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства. (Стаття 20. Закону України „Про видавничу справу” //Відомості Верховної Ради України, 1997, № 32, ст. 206)
• Відповідні структури прав і обов’язків формуються у видовому інформаційному законодавстві України і стосовно інших суб’єктів інформаційних правових відносин.

4. ВИДИ І МЕТА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРАВІ

За вищенаведеними прикладами можна зробити висновки про те, що інформаційне право набуває від  цілого комплексу інших галузей  певні правові інститути, в тому числі й інститут інформаційно-правової відповідальності, що формується з  норм, які розташовані в адміністративному, цивільному, кримінальному праві  та в самому інформаційному праві  і відповідно інформаційному законодавстві. З одного боку це дає додаткових підстав відносити інформаційне право до комплексної галузі права. З другого – це підтверджує  неможливість розірвання тісних взаємозв’язків між різними галузями права і  законодавства. Головна мета інформаційно-правової юридичної відповідальності – максимальний захист та відновлення порушеного права  на інформацію суб’єктів інформаційно-правових відносин.

Можна також визначити  суто галузевий різновид інформаційно-правової відповідальності Так спираючись на положення національного законодавства, що стосується певних форм акредитації  представників ЗМІ в органах державної влади і органах місцевого самоврядування1, сформована практика позбавлення акредитації таких представників рішенням відповідних керівників таких владних структур.

Законом встановлюється, що порядок  допуску журналістів і технічних  працівників до приміщення органу державної  влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів здійснюється з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має  реально. Про цей порядок заздалегідь  повідомляється акредитованим журналістам  і технічним працівникам; їм видається  посвідчення (перепустка) на право входу  у приміщення органу державної влади  чи органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього порядку  акредитованим журналістом або  технічним працівником засобу масової  інформації їх акредитація може бути припинена за рішенням органу державної  влади чи органу місцевого самоврядування, при якому вони акредитовані. Письмове повідомлення із зазначенням підстав  припинення акредитації вручається журналісту чи технічному працівнику засобу масової інформації і таке ж повідомлення одночасно надсилається до засобу масової інформації, в  якому вони працюють. Журналіст, технічний  працівник, редакція засобу масової  інформації, який вони представляють, можуть оскаржити це рішення органу державної влади чи органу місцевого  самоврядування в судовому порядку. Втім, слід зазначити, що право визначати  факт порушення означених правил органи державної влади, де акредитуються  співробітники ЗМІ, оставляють за собою. Це певною мірою можна характеризувати  як перетягування владних структур на себе функцій, що не завжди є для  них природними.

Таким чином – інформаційно-правова  відповідальність – це система заходів примусового характеру, передбачених чинним законодавством, що призводять до претерпування порушником інформаційного законодавства певних обмежень в інформаційних правах і свободах.

Водночас така характеристика і  розуміння інформаційно-правової відповідальності дає підстави вважати, що основною метою  такого виду відповідальності виступає забезпечення більшої повноти реалізації інформаційних прав і свобод іншим  суб’єктам інформаційних правовідносин.

5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Аналіз показує, що в процесі  формування й розвитку інформаційного простору України мають бути досягнуті  такі цілі: забезпечення конституційних прав громадян на інформацію; створення  й підтримка інформаційного потенціалу, достатнього для стійкого й безпечного розвитку українського суспільства; забезпечення оперативного доступу до наявних  інформаційних ресурсів та їхнє включення  в інформаційний простір України  за умов доступності до них на законній підставі органів державної влади, господарюючих суб'єктів і громадян; подолання інформаційного монополізму  управлінських і комерційних  структур на відкриті інформаційні ресурси  — перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості  інформації; підвищення рівня узгодженості рішень, що приймаються органами державної  влади, регіональними (обласними) органами влади й органами місцевого самоврядування; надання можливості громадянам і  громадським організаціям на законних підставах здійснювати контроль за діяльністю органів державної  влади й органів місцевого  самоврядування; підвищення рівня правосвідомості, ділової й суспільної активності громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних  документів, які визначають їхні права  й обов'язки, а також рівної можливості користуватися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною інформацією, інформаційними фондами сфер освіти, культури і т. ін.; побудова інформаційного суспільства в Україні та її входження у світове інформаційне співтовариство за умов забезпечення захисту всіх елементів національного інформаційного простору, прав і свобод суб'єктів України, що діють у ньому, як важливому чинникові збереження інформаційного суверенітету України.

Національний інформаційний  простір (НІП) є важливою ознакою  суверенної й незалежної держави, яка  дбає його про формування й розвиток на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу  інтересів особи, суспільства, держави. Тому на рівні законодавчого акту НІП слід розглядати як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які  дозволяють на основі єдиних принципів  і загальних правил забезпечувати  інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу  до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів  держави на всій її території з  додержанням балансу інтересів  на входження у світовий інформаційний  простір та забезпечення інформаційної  безпеки відповідно до Конституції  України та міжнародних правових норм.

Висновок

Інформаційні відносини  – суспільні відносини, які виникають при збиранні, одержанні, зберіганні, використанні, поширенні та захисту інформації.

Інформаційним суспільством називають таке суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, з тим, щоб дати окремим особам, общинам і народам можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму стійкому розвитку і підвищуючи якість свого життя.

Інтенсивна інформатизація більшості  сфер людського життя та діяльності є нині одним із найважливіших  глобальних і визначальних чинників для подальшого соціально-економічного та інтелектуально-духовного процесів розвитку людства. Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держави, як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах, інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентоздатності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Але нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні, порівняно із розвиненими країнами, є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання "цифрової нерівності" для України є виважене, координоване державою, співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду з опорою на розкриття та розвиток власного потенціалу.

Подальше зволікання з  правовим визначенням понять «інформаційний суверенітет України», «інформаційний простір України», «інформаційна  безпека України», «правовий режим  інформації», «принципи міжнародного інформаційного співробітництва», «інформацій-простір  держави» не сприяє подоланню розбіжностей у розумінні різними політичними  силами напрямів державної діяльності щодо його забезпечення та наближає Україну  до критичної межі, за якою втрата інформаційного суверенітету, неможливість захистити  національні інформаційні ресурси, власну інформаційну інфраструктуру і  суспільство від негативних інформаційних  впливів як важливих складових національної безпеки держави.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА instzak.rada.gov.ua›instzak/doccatalog/document…ещ

1Об основных принципах развития информационного общества в Украине...  перевод

Верховная Рада Украины , Закон от 09.01.2007 № 537-V ...

zakon.rada.gov.ua > laws/show/537-16 Еще

·   

1Информационная культура - Википедия  перевод

Информационная культура (англ. Information Culture ) - Также ее следуетрассматривать как алгоритмы человеческого поведения и символических структур в инфосферы, которые предоставляют этому поведению смысла и значимости с точки зрения человека.

uk.wikipedia.org > wiki / Информационная _ культура копия Еще

·  25. 3 . Информационно -правовая культура как составляющаяинформационной культуры ...  перевод

Взаимосвязь информационной культуры справовой культуры в условиях формирования ...

books.br.com.ua > 19184 копия

·  3Тема 3 . Культура как знаково-семиотическая ...  перевод

-Тема 3 . Культура как знаково-семиотическая система- 3 .1. Информационно -семиотические понимание культуры . Формирование культурологии каксамостоятельной научной дисциплины в XX в ...

books.br.com.ua > 10925 копия Еще

·  4Информатизация культуры ::: БИБЛИОТЕКА учебной И научное ...

Глава 3 . Информационная культура . 3.1.Информация как социальныйфеномен. Существенным свойством людей, которое отличает их вот втораяживущих на нашей планете ...

sbiblio.com > Каталог > Информатизация культуры копия Еще

·  55. 3 .1. Взаимосвязи \ 'Связь информационной культуры с правовойкультурой ...  перевод

Синтез информационной и правовой культуры в условиях формированияинформационногообщества создает такое социальное явление, какінформаційно-правова культура — культуруінформаційних...

pulib.if.ua > part/9589 копия Еще

·  6Областная универсальная научная библиотека им. Горького  перевод