інформаційне суспільсво. досвід зарубіжних країн

Зміст

І.Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства (Окінава,2000р.)…………………………………………………………………...2

Західна модель становлення глобального інформаційного суспільства……...5

Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури……………………………………………………………………5

Канадський досвід побудови інформаційної магістралі……………………….8

Інформаційна політика Європейського Союзу щодо побудови інформаційного суспільств……………………………………………………...11

Література.……………………………………………………………………….15

І.Окінавська Хартія Глобального Інформаційного Суспільства (Окінава,2000р.).

В Окінавській хартії глобального  інформаційного суспільства (прийнятій  лідерами країн вісімки у м. Окінава, Японія, у 2000 р.) зазначається, що потенційні вигоди інформаційних і комунікаційних технологій, які полягають у стимулюванні конкуренції, сприянні розширенню виробництва, створенні й підтримці економічного зростання та збільшення зайнятості, відкривають значні перспективи. Завдання країн вісімки – не лише заохочувати перехід до інформаційного суспільства та полегшувати цей процес, а й якомога повніше реалізувати його економічні, соціальні та культурні переваги. Для досягнення цих цілей важливо побудувати роботу за такими ключовими напрямами:

• проведення економічних і структурних реформ з метою створення умов відкритості, ефективності, конкуренції та новаторства, котрі доповнювались би заходами щодо адаптації ринків праці, розвитку людських ресурсів та забезпечення соціальної злагоди;
• управління макроекономікою, яке допоможе підприємствам та споживачам складати більш точні плани, бути впевненішими у майбутньому, ефективніше використовувати переваги нових інформаційних технологій;
• розробка інформаційних мереж, що забезпечуватимуть швидкий, надійний та безпечний економічний доступ за допомогою конкурентоспроможного ринку, відповідних нововведень у мережевих технологіях, послугах та застосуваннях;
• розвиток людських ресурсів, спроможних відповідати вимогам інформаційної епохи, готових до навчання протягом усього життя та здатних задовольняти зростаючий попит на фахівців з інформаційних і комунікаційних технологій у багатьох секторах нашої економіки;
• активне використання інформаційних і комунікаційних технологій державним сектором, сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для гарантування підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

У Хартії також зазначається, що приватний  сектор відіграє провідну роль у розвитку інформаційно-комунікаційних систем в  інформаційному суспільстві. Однак  завдання створення передбачуваної, прозорої і недискримінаційної політики та нормативної бази, необхідних для  інформаційного суспільства, покладене  на уряди. Важливо уникнути недоречних регулюючих втручань, котрі заважатимуть виявленню ініціатив приватного сектора щодо створення умов, сприятливих для запровадження інформаційних і комунікаційних технологій. Уряди мають гарантувати, що правила й процедури щодо інформаційних і комунікаційних технологій відповідатимуть революційним змінам в економічній діяльності, враховуватимуть принципи ефективного партнерства між державним і приватним секторами, а також будуть прозорими та технологічно нейтральними.

Аби максимізувати соціальні й економічні вигоди інформаційного суспільства, лідери країн вісімки домовилися щодо таких ключових принципів та підходів і рекомендували їх іншим:

· продовжувати сприяти розвитку конкуренції  на відкритих ринках у галузі інформаційних  технологій та телекомунікаційної продукції  і послуг, включаючи недискримінаційне  й орієнтоване лише на вартість підключення до основних телекомунікацій;

· захист прав інтелектуальної власності  у сфері інформаційних технологій життєво важливий для впровадження інформаційних і комунікаційних технологій та інновацій, розвитку конкуренції  та поширення нових технологій;

· важливо також відновити зобов'язання урядів щодо використання програмного  забезпечення відповідно до принципів захисту інтелектуальної власності;

· такі послуги, як телекомунікації, транспорт  та пошта, є винятково важливими  для економіки інформаційного суспільства  – підвищення саме їхньої ефективності здатне максимізувати вигоди інформаційних і комунікаційних технологій; митні та інші процедури, пов'язані з торгівлею, так само важливі для створення умов, сприятливих для їх розвитку;

· спростити міжнародну е-торгівлю шляхом подальшої лібералізації  та вдосконалення мереж, відповідних  послуг і процедур у контексті жорстких рамок Всесвітньої торговельної організації тощо;

· розвивати ефективні та дієві  механізми захисту приватності  споживачів, а також захисту таємниці обробки персональних даних зі збереженням вільного інформаційного потоку;

· надалі розвивати й забезпечувати  ефективне функціонування електронної  ідентифікації, електронного підпису, криптографії та інших засобів безпеки та надійності операцій.

Зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на розвиток Глобального  інформаційного суспільства, мають  бути скоординованими, аби забезпечити  безпечний та вільний від злочинності  кіберпростір. Держави мають гарантувати, що буде вжито ефективних заходів  – як це вказано у Керівних принципах  безпеки інформаційних систем ОЕСР – у боротьбі зі злочинністю у  комп'ютерному середовищі. Буде розширено співпрацю країн вісімки в рамках Ліонської групи з транснаціональної організованої злочинності. Такі нагальні проблеми безпеки, як хакерство та комп'ютерні віруси, також потребують ефективних політичних рішень.

Стратегія розвитку інформаційного суспільства  має бути підкріплена розвитком людських ресурсів, здатних відповісти на вимоги інформаційної доби. Країни вісімки прагнуть досягнути того, щоб всі їхні громадяни мали можливість набувати й удосконалювати інформаційну і комунікаційну технологічну грамотність та навички шляхом освіти й навчання протягом усього життя. З цією метою обладнують комп'ютерами з підключенням до Інтернету школи, класи й бібліотеки, готують викладачів з інформаційних і комунікаційних технологій і засобів.

ІІ.Західна модель становлення глобального інформаційного суспільства.

Американський досвід розвитку національної інформаційної інфраструктури

У 1993 р. уряд США одним із перших підготував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (Agenda for Action). Для вивчення проблем, пов'язаних з побудовою цієї національної інформаційної інфраструктури, була створена Робочу групу з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force).

Було запропоновано 9 базових принципів  державного регулювання:

1) заохочення приватних інвестицій;

2) концепція універсального доступу;

3) допомога в технологічних інноваціях;

4) забезпечення інтерактивного  доступу;

5) захист особистого життя, безпеки  і надійності мереж;

6) поліпшене управління спектром радіочастот;

7) захист прав інтелектуальної  власності;

8) координація державних зусиль;

9) забезпечення доступу до державної інформації.

Уряд США зробив розвиток національної інформаційної інфраструктури і глобальної інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. Було визнано, що ефективність цих процесів залежить передусім від розподілу функцій між державою та приватним сектором та їх взаємодією. Так, приватний сектор як головне джерело капіталу й експертів, має у відповідь на запити ринку визначити, які технології розвивати, установити стандарти, розвивати нові послуги і продукти. Держава ж, зі свого боку, може полегшити протікання цих процесів шляхом прийняття відповідних законів і адміністративного регулювання. Держава також може забезпечити лідерство у цих галузях за допомогою підтримки випробувань нових технологій, сприяючи перенесенню технологій у приватний сектор, шляхом створення і розвитку додатків, які підтримують операції держави і поширюють державну інформацію.

Державі, таким чином, слід зосередити увагу на таких напрямах діяльності.

Заохочувати приватні інвестиції. З цією метою їй слід:

· усувати бар'єри на шляху приватних інвестицій, дотримуватися політики, яка сприяє інвестиційним ініціативам у телекомунікаційному й інформаційному ринках;

· забезпечити, щоб закони і правила  регулювання, що застосовуються, були доступними, розумними і не дискримінаційними;

· розвивати взаємодію з міжнародними фінансовими інститутами, зокрема  Всесвітнім банком і регіональними  банками розвитку для залучення  приватного і державного капіталу.

Сприяти розвиткові конкуренції. В  цьому контексті зазначалося, що конкуренція приводить до позитивних результатів: мережі постійно впроваджують нові технології, користувачі мають  більший вибір послуг і більш низькі ціни, постачальники послуг уважніше ставляться до проблем клієнтів, низькі ціни стимулюють використання телекомунікацій. Щодо цього аспекту були рекомендовані такі дії держави:

· збільшувати конкуренцію на місцевому, національному і міжнародному рівнях;

· оцінювати заходи, що здійснюються для лібералізації ринку і  конкуренції в інших країнах;

· постійно працювати над усуненням  бар'єрів на шляху розвитку конкуренції;

· заохочувати новачків на ринку шляхом боротьби з антиконкурентною поведінкою фірм, що домінують на цих ринках.

Забезпечувати доступ до мереж. Було зазначено, що виконання завдань  глобального інформаційного ринку  вимагає від уряду дій із забезпечення усім постачальникам інформаційних послуг доступу до устаткування, мереж і мережних послуг на недискримінаційній основі і за низьку ціну. Забезпечуючи доступ до мереж, держава сприяє розвитку конкуренції – як результат істотно збільшується кількість інформаційних послуг, доступних споживачам.

У співробітництві з приватним  сектором держава може поліпшити  можливості доступу до мереж і  забезпечити широкий вибір різних послуг. При цьому процес встановлення єдиних стандартів має бути відкритим і відбуватися за участю великих груп зацікавлених виробників.

Таким чином, оптимальне адміністративне  і законодавче регулювання, на думку  уряду США, має:

· визначати цілі та завдання, які  мають регулюватися законодавчо, включаючи  забезпечення конкуренції;

· бути досить гнучким, щоб дати змогу  впроваджувати нові послуги і  технології без внесення додаткових виправлень у законодавство;

· делегувати широкі повноваження органу регулювання, незалежному від національного оператора;

· установити відкритий процес участі зацікавлених кіл у написанні правил регулювання;

· спрямувати процес створення вільного ринкового доступу, заснованого  на недискримінаційних принципах.

Наголошується увага на тому, що незалежно  від моделі регулювання у правилах мають бути чітко прописані права  старих і нових операторів. Новачки  мають бути захищені від того, щоб  домінуючі на ринку оператори заважали розвитку вільної конкуренції.

Канадський досвід побудови інформаційної  магістралі

У 1994 р. Міністерство промисловості  Канади підготувало доповідь "Побудова більш інноваційної економіки" ("Building a more innovative Economy"), в якій обговорювалися способи, за допомогою яких держава, використовуючи інформаційні технології, може досягти економічних і соціальних цілей. Для розвитку закладених у доповіді ідей було реалізовано дві програми: Канадська мережа для розвитку досліджень, промисловості й освіти (мета – впровадження високошвидкісних мереж) і SchoolNet – одна з провідних у світі освітніх мереж.

Розроблено план дій, у які залучено понад 30 державних органів (Building the Information Society: Moving Canada into the 21st Century / Ministry of Supply and Services, Canada, 1996). Запропоновано здійснити перехід до інформаційного суспільства й економіки знань за допомогою Канадської інформаційної магістралі.

Увага акцентувалася на тому, що для досягнення цієї мети потрібні скоординовані дії держави, приватного сектора і громадських організацій.

Було поставлено чотири основних завдання:

1) побудувати Канадську інформаційну  магістраль шляхом створення  умов для конкуренції і такого  регулювання, яке б відповідало суспільним інтересам, сприяло інноваціям, інвестиціям, розвитку нових послуг;

2) збільшити канадський зміст, розвивати національний діалог, створити нові робочі місця, дати новий імпульс економічному розвитку;

3) реалізувати економічні і соціальні переваги для всіх канадців, що дасть їм змогу особисто брати участь у формуванні інформаційного суспільства;

4) зробити державу більш доступною і відповідальною.

Як результат цього, у Канаді було створено одну з найсучасніших телекомунікаційних і мовних систем. Вона стала результатом скоординованих дій, спрямованих на подолання відстаней і географічних умов, які роз'єднують канадців.

Отже, робота з боку держави почалася в 1994 p., коли була заснована Консультативна рада з інформаційної магістралі для підготовки пропозицій уряду. Діяльність ради спрямована на:

· створення робочих місць за допомогою інновацій та інвестицій;

· посилення суверенітету Канади і  культурної ідентичності;

· забезпечення універсального доступу  за прийнятними цінами.

Робота ради будується, виходячи з  п'яти основних принципів:

1) взаємодія і взаємозв'язок  мереж;

2) співробітництво в галузі розвитку  державного і приватного секторів;

3) захист особистого життя;

4) безпека мережі;

5) навчання протягом життя.

У вересні 1995 р. Рада опублікувала підсумкову доповідь "З'єднання, Співтовариство, зміст: виклик інформаційної магістралі"^*74, у якій було сформульовано понад 300 конкретних пропозицій щодо дій уряду. Завдання уряду полягає, на думку авторів доповіді, у створенні конкурентного середовища, в якому б канадські фірми змогли збільшувати національне багатство. Федеральний уряд має забезпечити таку політику, щоб інформаційна магістраль створювала робочі місця, сприяла економічному росту в кожному секторі економіки. Там, де ринкові сили не можуть надати рівний доступ або створити для нього передумови, там повинен виступити уряд. Пропонується національна стратегія для надання доступу до основних послуг шляхом законодавчої регламентації доступу до інформації всіх канадців.

Як зазначається у доповіді, у новій інформаційній економіці успіх буде визначатися ринком, а не державою. Отже, основна роль держави має зводитися до встановлення правил, а сама вона повинна бути своєрідним взірцем (прикладом, моделлю). Самі державні органи також повинні пройти етап реінжиніринга.

Особливу увагу канадський уряд приділяє культурі і цифровізації культурної спадщини. Передусім, тут мається  на увазі підтримка власного виробництва масової інформації. Слід зазначити, що саме прагнення зберегти свою культурну самобутність, підтримуючи створення власної масової інформації дало змогу Канаді за декілька років перетворитися у великого експортера кіно- і відеопродукції, відстояти свої позиції на американському ринку.

Стратегія доступу до послуг і змісту будується на основі чотирьох принципів:

1) універсальний, доступний і  рівний доступ;

2) орієнтація на споживача і  різноманітність інформації;

3) компетентність і участь громадян;

4) відкриті й інтерактивні мережі.

Рада рекомендувала урядові, проводячи  лібералізацію правил регулювання  телекомунікацій, прагнути усувати  застарілі і непотрібні бар'єри  на шляху конкуренції і впроваджувати  захист проти антиконкурентної практики. Крім того, держава має сама стати  лідером у впровадженні і використанні електронної інформації і комунікаційних систем, що дасть змогу усім канадцям мати можливість зв'язуватися і взаємодіяти  з урядовими департаментами і  відомствами електронними засобами.

Таким чином, роль держави полягає  у забезпеченні балансу між конкуренцією і регулюванням, свободою користуватися  шифруванням для захисту особистого життя і персональних комунікацій  та необхідністю захищати суспільні  інтереси від терористів, свободою слова і висловлень та захистом моральності  й інтересів неповнолітніх. Цей  баланс має встановлювати і переглядати  сама держава, тому що ринкові сили цього зробити не можуть. Сюди ж відносяться освіта, телемедицина, ідея універсального доступу до мережевих послуг та інформації, доступ до урядової інформації.

Цікавими для нас є такі рекомендації державі:

· федеральний уряд має визнати  гостру необхідність зайнятися нормами  регулювання й усунути бар'єри  на шляху конкуренції;

· магістральні мережі та нова інфраструктура мають створюватися приватним сектором, а ризик і винагороди мають  лягати на власників акцій;

· магістраль має просуватися по країні відповідно до вимог ринку;

· розвиток інформаційної магістралі має бути "технологічно нейтральним" (тобто держава не повинна підтримувати жодну з технологій).

Отже, роль держави слід розглядати у контексті ролі приватного сектору, який вкладає інвестиції і несе фінансовий ризик. Її політика має бути спрямована на створення робочих місць і  національного багатства, стимуляцію конкуренції, досліджень і розробок. Її мета – участь у розробці стандартів, забезпечення взаємодії, стимуляція конкуренції, прискорення створення нових технологій і захист споживачів.

Інформаційна політика Європейського  Союзу щодо побудови інформаційного суспільства

Як зазначається у відповідних  документах Європейського Союзу, інформаційне суспільство стане в найближчі  роки важливою рушійною силою економічних, соціальних та технологічних змін і впливатиме на функціонування суспільства в цілому і на відносини між окремими особами, групами і країнами на світовому рівні, надаючи більш широкі можливості зв'язку й обміну інформацією, зокрема, на транскордонному рівні, через глобалізацію широко доступних для суспільства мереж і служб. Важливе значення це має на європейському рівні, насамперед, стосовно культурної і мовної різноманітності та з економічного погляду. Ці явища зумовлюють необхідність нового підходу до регулювання сектору засобів масової інформації, зокрема, враховуючи те, що нині є можливість здійснювати суспільний і приватний зв'язок через ті самі мережі. З метою забезпечення кращого балансу у доступі до нових технологій і нових комунікаційних та інформаційних служб, для того, щоб розвиток інформаційного суспільства був корисним усім європейським країнам, а також усім особам і групам, що проживають у цих країнах, Європейське співтовариство з 1994 року розглядає завдання побудови інформаційного суспільства як найбільш пріоритетне^*75.

З 1994 по 1998 рік усі науково-технічні ініціативи Європейського Союзу відбувалися в межах Четвертої рамкової програми, реалізація якої здійснювалася через 18 цільових програм. Одна з найбільш дієвих ініціатив – актуалізація серії послідовних проектів, спрямованих на розвиток культури і збереження культурної спадщини:

Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини. Меморандум взаєморозуміння (1995–1998). Це проект співробітництва, добровільна угода між організаціями (музеями і галереями, державними і громадськими організаціями, навчальними і науковими центрами, електронними видавництвами, компаніями, які спеціалізуються у сфері телекомунікаційних і апаратно-програмних комплексів), готовими активно виступати за досягнення консенсусу з проблем, важливих для усіх сторін. У цьому проекті було визнано низку зобов'язань.

Зобов'язання державних організацій:

· створювати умови для співробітництва  музеїв і галерей із приватним сектором;

· внести необхідні уточнення в  законодавство в галузі права  на інтелектуальну власність і авторське  право;

· брати участь у фінансуванні створення  електронних інформаційних ресурсів, у тому числі у випадках, коли це не продиктовано прямим суспільним або комерційним інтересом;

· сприяти співробітництву і  забезпечувати поширення інформації в школах, університетах і громадських  організаціях;

· підтримувати механізми електронного маркетингу (у тому числі, захищати комерційні інтереси музеїв і власників авторських прав та інтелектуальної власності).

Зобов'язання організацій, які займаються апаратно-програмними комплексами, операторів телекомунікаційних мереж  і служб і електронних видавництв:

· брати участь у фінансуванні робіт  зі створення електронних зображень  музейних колекцій і створення широкого ринку подібних товарів і послуг;

· сприяти тому, щоб електронний  доступ до культурної спадщини Європи став частиною навчальних планів шкіл і університетів тощо.

· Зобов'язання музеїв і галерей:

· сприяти тому, щоб до 2000 року через  електронні мережі став можливий доступ до значної частини їхніх зібрань;

· установити єдиний порядок створення  електронних зображень і мережевого доступу до них;

· дійти згоди щодо єдиних правил і протоколів опису змісту, порядку  мережевого доступу, виробити цінову політику для індивідуальних користувачів, для  шкіл і університетів на території Європейського Союзу і за його межами;

· дійти згоди щодо організації  різних рівнів доступу до інформаційних ресурсів;

· пропагувати електронний доступ до інформаційних ресурсів музеїв як доповнення до безпосередніх відвідувань  музеїв і спосіб поширення знань  і уявлень про світову культурну спадщину.

Під цим документом поставили свої підписи понад 450 представників різних інституцій, у тому числі: 297 музеїв, 47 державних установ (у тому числі – наукових і навчальних), 76 організацій індустріальної сфери, 45 неурядових організацій.

Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив (1998–2002). Можна виділити два основних завдання у цьому проекті:

1) культурне, спрямоване на створення  і впровадження технологічних  рішень для організації інформаційних ресурсів з європейської культурної спадщині і доступу до цих ресурсів;

2) економічне, спрямоване на створення  умов для організації нормального маркетингу в сфері експлуатації електронної культурної спадщини.

Ключові проблеми, які вирішуються  в межах проекту:

· авторське право та інтелектуальна власність;

· проблеми взаємодії в мережі (структура даних, термінологія, навігація);

· маркетинг;

· проблеми фінансування.

У межах проекту робота ведеться у чотирьох основних напрямках:

1) міжмузейні тематично орієнтовані  віртуальні виставки;

2) культурна спадщина і нові  інформаційні технології в освіті;

3) культурна спадщина і нові  інформаційні технології в туризмі;

4) підготовка практичного довідника з найбільш важливих для користувачів питань (правові питання, стандарти, фінансування тощо).

Література

1. Окинавская хартия глобального  информационного общества (G8).

2. Организация Объединенных Наций.  Отчет экспертной группы по  информационным и телекоммуникационным  технологиям. Нью-Йорк, 17–20 апреля 2000 г.

3. Всемирная встреча на высшем  уровне по вопросам информационного  общества (Женева, 2003 – Тунис, 2005). Проект  Плана действий // Документ WSIS/PC-3/DT-2(Rev.l)-R.

4. Глобальная инициатива по преодолению  информационного неравенства. ООН.

5. Резолюція №1 "Вплив нових  комунікаційних технологій на  права людини і демократичні  цінності". (П'ята Європейська  конференція міністрів з політики у сфері засобів масової інформації. – Салоніки. – 11–12 грудня 1997 р.

6. Рекомендация №R (99) 1 Комитета  министров государствам – участникам  Совета Европы по стимулированию  плюрализма в средствах массовой  информации.

7. Декларация о европейской политике  в области новых информационных  технологий Будапешт. – 6–7 мая  1999 года.

8. Дрожжинов В., Широков Ф. Европейский  путь построения информационного  общества,

9. Вартанова Е. Информационное  общество в стратегии Европейского  Союза. 

10. Зуев С.Е. Измерения информационного  пространства (политики, технологии, возможности)

11. Мелюхин И.С. Информационное  общество и государство, 

12. Почепцов Г.Г., Чукут С.Л. Інформаційна  політика: Навч. посіб. – Ч. 1. – К.: УАДУ, 2002. – 96 с.

13. UNESCO and Information Society for All, A position paper, CII-96/ws/4, UNESCO, Mayl996.

14. Information Superhighway: An Overview of Technology Challenges, Report to the USA Congress, 1995.

15. The Global Information Infrastructure: Agenda for Cooperation /R. Brown, L. Irving, A. Prabhakar, S. Katzen. – 1995.

16. Connection, Community, Content: The Challenge of the Information Highway. Final Report Highway Advisory Council.

17. Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994.

18. FP5 and FP6 in comparison. Conception and design from the R5-Information and Communication Unit – Date of publication: October 2002.

19. Multi-media Access to Europe's Cultural Heritage. A Memorandum of Understanding and European Charter. European Commission, DGXIII-B, 28th June 1996.

20. Multi-media for Education and Employment Through Integrated Cultural Initiatives // Report of the fourth meeting MoU Steering Committe, Florence, 28/03/98

21. Learning in the Information Society. Action Plan for European education initiative (1996–1998).

22. Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First/ European Comission – Belgium, 1996.

23. Europe at the Forefront of the Global Information Society: Rolling Action Plan. Communication from the European Comission to the Council, the Europeean Parliament, the Economic and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.

24. Networks for People and their Communities. Making the Most of the Information Society in the European Union. First Annual Report to rhe European Commission from the Information Society Forum. – June 1996.

25. eEurope – impacts and priorities. A communication to the Spring European Council in Stockholm, 23–24 March 2001.

26. European Commission Directorate-General Information Society Information Society Technologies: Content, Multimedia Tools and Markets. A multiannual Community programme to stimulate the development and use of European digital content on the global networks and to promote the linguistic diversity in the Information Society Work Programme 2001–2002.

27. Commission Communication "Strengthening international cooperation in the global information society" for an early analysis. 8 Conclusions of "Information society – Accelerating European Integration", Ministerial Conference, Warsaw, 11– 12 May 2000.

28. Towards a knowledge-based Europe The European Union and the information society. Manuscript for information brochure for the general public European Commission, Directorate General for Press and Communication, October 2002.