Інноваційна інфраструктура та інвестиції в інноваційний процес

 

Міністерство освіти і науки  молоді та спорту

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

 

 

 

Кафедра менеджменту

 

 

 

РЕФЕРАТ

на тему:

«Інноваційна інфраструктура та інвестиції в інноваційний процес»

 

 

 

 

Виконала: студентка

групи 5173м 

Ткаченко І.І.

Перевірила: Потишняк О.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2012

Зміст

 

Вступ

1. Сутнісна характеристика інноваційних  процесів

2. Поняття, мета та системи інноваційної інфраструктури

3. Інноваційна діяльність як  об'єкт інвестування

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Стратегія розвитку підприємства повинна передбачати ефективне  управління процесом впровадження сучасних наукових досягнень в практику господарювання, яке реалізується шляхом його інноваційної діяльності.

В умовах ринкової економіки  інноваційна діяльність перетворюється в один з ключових факторів забезпечення високої конкурентоздатності підприємства і росту кінцевих фінансових результатів  його діяльності.

Інвестиції є основою  розвитку підприємства, гарантією забезпечення його економічного зростання. Економічна діяльність суб’єктів господарювання значною мірою характеризується обсягом і формами здійснених інвестицій, а її ефективність залежить від збільшення реалізованих інвестиційних  ресурсів і найбільш раціонального  їхнього використання у матеріальному  і нематеріальному виробництві.

 

1. Сутнісна характеристика інноваційних процесів

 

Інноваційний процес - процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного використання.

Інновація (нововведення) - кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг [1].

Спрощено модель інноваційного  процесу можна подати як кілька послідовних  етапів: наука -- техніка -- виробництво.

На першому етапі, а саме наука  розробляють теоретичні основи певної проблеми. Охоплює стадії фундаментальних  і прикладних досліджень.

Фундаментальні дослідження спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення гіпотези, яка потребує підтвердження. Результатом фундаментальних  досліджень можуть бути відкриття.

Відкриття - науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі не відомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток цивілізації, слугує джерелом винаходів.

Винахід - результат науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що відображає принципово новий механізм, який може стати основою появи значної частини інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

На другому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у  матеріальну оболонку. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Фінансують ці роботи, як правило, зацікавлені  фірми (у тому числі на засадах  спільної з іншими фірмами участі)[4].

Етап виробництво (комерціалізація  нововведення) являє впровадження у  виробництво нового продукту, розроблення  програми маркетингу і просування новинки  на ринок. Інвестиції на цьому етапі  теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити).

Цей етап охоплює кілька стадій:

- дослідження ринку

- конструювання

- ринкове планування

- дослідне виробництво

- ринкове випробування

- комерційне виробництво

Основними етапами інноваційного  процесу на підприємстві є:

1) генерація ідей щодо способів  задоволення нових суспільних  потреб;

2) розроблення задуму та попереднє  оцінювання його ринкової привабливості;

3) аналіз інституційних умов  реалізації задуму і супроводжувальних  витрат, їх зіставлення з фінансовими  можливостями підприємства;

4) конструкторське та технологічне  розроблення нового товару;

5) пробний маркетинг -- прогнозування  попиту і оцінювання майбутніх  вигод;

6) планування та організація  процесу виробництва нового товару;

7) комерційна реалізація новинки [2].

Ці етапи є сутністю інноваційної діяльності на підприємстві і обов'язкові для кожного суб'єкта ринку. Водночас для підприємств, що не мають необхідного  наукового потенціалу, деякі з  перелічених етапів можуть бути відсутніми або мати інший зміст.

Інноваційна діяльність - сукупність учасників і дій учасників  інноваційного процесу, мають певну  мету, засоби досягнення мети, що здійснюють свої функції відповідно до своєї  ролі в інноваційному процесі  і досягають певних результатів.

Інноваційна діяльність може здійснюватися  на різних рівнях: федеральному, галузевому, регіональному, муніципальному, фірмовому, побутовому. Вона може бути міжгалузевої і галузевої.

Результатами своєї інноваційної діяльності учасники основного і  обслуговуючого інноваційних процесів обмінюються через ринки.

Закони, постанови, адміністративні  та економічні рішення органів влади  різних рівнів складають діяльність з регулювання інноваційного  процесу.

Трансфер нововведень (технологій) здійснюється лише в разі отримання  економічної вигоди обома сторонами, які беруть у ньому участь. Покупця  технології можуть приваблювати можливості виготовлення продукту, що має ринковий попит, без значних витрат часу на проведення власних науково-технічних  досліджень, а також можливості налагодження бізнесу за наявності ресурсів, але  відсутності технології. Для значної  кількості, наприклад, українських  підприємств трансфер технологій є  єдиною можливістю підняти свій техніко-технологічний рівень і наблизитися до потреб ринку, оскільки ресурсні обмеження (як кваліфікаційні, так і фінансові) не дають змоги здійснювати наукові дослідження власними силами [3].

Отже, для продавця трансфер нововведень, вигідний як спосіб отримання доходу від продажу технології іншим  фірмам, які сплачуватимуть йому відсоток від обсягу виготовленої та реалізованої продукції. Якщо ж така технологія є  зрілою й економічна віддача від  її застосування на традиційних ринках зменшується, трансфер дає змогу продовжити її життєвий цикл і отримати додатковий дохід.

2. Поняття, мета та системи інноваційної інфраструктури

 

Під інноваційною інфраструктурою  розуміється сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організацій, систем, необхідних і достатніх для ефективного  здійснення інноваційної діяльності та реалізації нововведень.

Інноваційна інфраструктура об'єднує організації різних видів: фірми, інвесторів, посередників, наукові  та державні установи, які своєю  діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл — від генерації науково-технічної  ідеї до реалізації нововведення.[5]

Важливим чинником, що впливає  на розвиток і ефективність інноваційних процесів є інноваційна інфраструктура. Закон України «Про інноваційну  діяльність» визначає її наступним  чином: інноваційна інфраструктура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги  із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, кредитні, освіти тощо). На жаль, перелік послуг, наведений у цьому визначенні, не є вичерпним і тому залишає  питання, що ж врешті-решт слід вважати  інноваційною інфраструктурою. В цьому  ж законі інноваційне підприємство визначено як підприємство (об’єднання підприємств), що розробляє, виробляє і  реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 % його загального обсягу продукції і (або) послуг. Але навряд чи усі ці підприємства зможуть виробляти  такий обсяг продукції і бути віднесеними до інноваційних підприємств.

Основними елементами інноваційної інфраструктури у світі є: технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри (центри передачі технологій, ліцензійні офіси), технологічні брокери, інноваційні, телекомунікаційні, торгові коопераційні мережі, консалтингові фірми та різноманітні спеціалізовані фінансові посередники (венчурні компанії, фонди тощо).

Метою створення інфраструктури є забезпечення як комплексної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни  номенклатури виробів, створення нової  продукції, нових виробничих процесів. Відповідно до цілей інфраструктура інноваційної діяльності включає такий комплекс взаємопов'язаних систем:

* систему інформаційного  забезпечення, яка дає доступ  до баз і банків даних для  всіх зацікавлених, незалежно від  форм власності;

* експертизи (включаючи державну) інноваційних програм, проектів, пропозицій, заявок;

* фінансово-економічного  забезпечення інноваційної діяльності, використовуючи різні джерела  надходження коштів (ресурси підприємницьких  структур, інвестиції інших країн,  кошти інвестиційних фондів тощо);

* сертифікації наукової  продукції, відповідні послуги  у сфері метрології, стандартизації, контролю якості;

* просування нововведень  на регіональні, міжрегіональні, іноземні ринки, включаючи виставкову, рекламну, маркетингову діяльність, патентно-ліцензійну роботу, захист  інтелектуальної власності;

* підготовку кадрів для  інноваційної діяльності в умовах  ринкової економіки.[6]

В найбільш загальному вигляді  поняття інноваційної діяльності можна  охарактеризувати як процес нового прикладення  наукових, технічних і технологічних  знань в цілях досягнення комерційного успіху. Ефективність цього процесу  в значній мірі визначається об'ємом і видами інноваційних інвестицій підприємства. Інноваційні інвестиції здійснюються в двох основних формах:

- шляхом придбання готової науково-технічної продукції;

- шляхом розробки нової науково-технічної продукції.

1. Інноваційні інвестиції  в формі придбання готової  науково-технічної продукції мають  наступні види:

- придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки;

- придбання "ноу-хау". Воно представляє собою сукупність технічних, технологічних, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації тої чи іншої виробничої діяльності, але не запатентованих.

- придбання патентів і "ноу-хау" здійснюється на основі ліцензійних угод.

2. Інноваційні інвестиції  у формі розробки нової науково-технічної  продукції мають наступні види:

- розробка нової науково-технічної продукції в рамках самого підприємства. В цьому випадку фінансові засоби інвестуються у відповідний об'єкт інновацій (нематеріальних активів), що створюється на даному підприємстві з можливою участю третіх осіб;

- розробка нової науково-технічної продукції сторонніми організаціями на замовлення підприємства. В найбільш узагальненому вигляді цей напрямок носить назву "інжиніринг". Він представляє собою комплекс робіт по проведенню науково-дослідних і конструкторських робіт з ціллю розробки рекомендацій по вдосконаленню організації виробництва і управління, техніки і технології, форм реалізації готової продукції і надання послуг.

 Результати розробки  нової науково-технічної продукції  як при першій, так і при  другій формі цього виду інноваційних  інвестицій оформляються звітами  про науково-дослідну роботу, комплектами  технологічної і конструкторської  документації, методичними рекомендаціями, описами комп'ютерних програм  і т.п.[7].

 

3. Інноваційна діяльність як об'єкт інвестування

 

Інвестиція (нім.Investition, від лат. investio — одягаю) — довгострокове вкладення капіталу в різні сфери діяльності з метою отримання прибутку. Отже, інвестиції в інноваційну діяльність організації мають передбачати певний рівень їхньої прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача від вкладення вільних фінансових коштів на депозити.

Вважається очевидним, що інвестування інноваційних процесів є  ризикованим, але підприємці погоджуються на ризик, очікуючи в разі успіху додаткових прибутків. Причому простежується  залежність — чим на більший успіх  розраховує підприємець у майбутньому, тим на більші витрати він повинен  погодитися тепер, при виборі інновації. Але проблема вибору об'єкта для  інвестування не обмежується лише граничною  сумою фінансових коштів. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають високий потенціал  ефективності й забезпечать їм надприбутки. Такі інновації можуть міститися не лише в науково-технічній, але і в організаційній, економічній, соціальній сферах. Інвестиційну привабливість цих інновацій слід визначати передусім за їхніми внутрішніми характеристиками. Але не менше значення для прийняття рішення щодо інвестування інноваційного проекту мають умови залучення фінансових ресурсів.

Джерелами інвестицій для  інноваційної діяльності можуть бути як власні кошти підприємств, так  і залучені (позичкові) кошти інших організацій (рис. 1).

Основними джерелами інвестицій для більшості українських підприємств  є на сьогодні власний прибуток та амортизаційні відрахування. Але  в деяких випадках, за належного  обгрунтування бізнес-ідеї та її високої оцінки конкурсною комісією, фінансування може здійснюватися за рахунок державного бюджету, коштів інноваційного фонду (на безоплатній основі) або за рахунок мікро-кредитів, наданих на безпроцентних чи пільгових засадах. На жаль, такий ефективний і популярний у країнах з розвиненою ринковою економікою спосіб збільшення власних коштів компанії, як емісія акцій, у нас, через нерозвиненість фондового ринку й недосконалість законодавства, використовується мало. Зате останнім часом набули значного поширення нетрадиційні способи кредитування інноваційної діяльності, зокрема лізинг, форфейтинг і франчайзинг. Можливість для компанії залучити фінансування є критичною складовою процесу комерціалізації результатів досліджень та дослідно-конструкторської діяльності.

Безпроцентні позики

Джерела фінансових коштів для інновацій

Власні кошти

Залучені  кошти

Прибуток

Амортизація

Акціонерний капітал

Безвідплатні  інвестиції

Пайова участь, заснування спільних підприємств

Кредити

Банківський

Лізинг

Франчайзинг

Форфейтинг

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1 Джерела інвестицій для інноваційної діяльності

Лізинг (довгострокова оренда машин та обладнання) дає змогу  зменшити розмір початкових інвестицій під час диверсифікації виробництва, крім того, нове обладнання може використовуватися  для випуску різних товарів, особливо якщо в лізинг береться комплект техніки, який може бути носієм не лише стабільної, а й плідної технології.

Форфейтинг (фінансова операція, що перетворює комерційний кредит у банківський) може використовуватися для акумулювання фінансових коштів у реалізації інноваційного проекту, якщо в інвестора відсутні достатні кошти для інновацій. Терміни погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені в часі, що дає можливість отримати відстрочку з платежів і гарантії банку стосовно їх забезпечення.

Франчайзинг є найбільш повною фінансовою схемою залучення інвестиційних  ресурсів до інноваційної діяльності. Він передбачає тиражування інновацій  завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором  франшизи інноваторові можуть передаватися нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж фірми тощо. Франчайзинг поєднує в собі переваги і кредиту, і лізингу.

Привабливість фінансування інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого до проекту. Вона суттєво впливає  на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу доходності інноваційного  проекту — норму прибутку на інновацію. У самофінансуванні інновацій ціна власного капіталу є нижньою межею  рентабельності: рішення про реалізацію інновацій при доходності, меншій, ніж ціна капіталу, може суттєво  погіршити основні фінансові  показники фірми, спричинити неплатоспроможність  і банкрутство інноватора. Для зовнішнього інвестора ціна власного капіталу інноватора є гарантією повернення вкладених коштів.

Ціна залученого капіталу залежить як від внутрішніх (ділова репутація фірми, імідж, політична  підтримка), так і від зовнішніх  чинників (рівень інфляції, ставка рефінансування НБУ, темпи росту ВНП тощо). Таким  чином, інноватор, схвалюючи рішення про початок реалізації проекту, повинен враховувати ціну як власного, так і залученого капіталу, а також його структуру (співвідношення власних і залучених коштів). Об'єднання цих чинників у показникові ціни капіталу — це база для визначення інвестиційної   привабливості  інноваційного проекту.[8]

 

Висновки

 

Отже, більшість економістів стоять на позиціях вузького підходу до визначення інновацій. Вони обмежують галузь інновації науково-технічними технологічними питаннями. При цьому, згідно з однією точкою зору, інновація — це процес застосування нових технологій, виробів, згідно з іншою, — результат у вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів.

Інноваційний процес - послідовний  ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного  використання.

Основними джерелами інвестицій для більшості українських підприємств  є на сьогодні власний прибуток та амортизаційні відрахування.

Під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інвестиції мають вирішальне значення для відтворювальних процесів промисловості України. У сучасній ринковій економіці становить інтерес  визначення місця інноваційних  в загальній системі інвестицій.

Раціональне використання інвестицій буде сприяти економічному зростанню  підприємств України. За рахунок інвестицій забезпечується нормальне функціонування будь-якого суб’єкта господарювання, підтримка його конкурентоспроможності і стабільного фінансового стану, а також максимізація прибутку та досягнення інших корисних вигод.

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, - 1999. - 568 с.

2. Отецький В.Л. Інвестиції  та інновації: проблеми теорії  і практики / В.Л. Отецький : монографія. - К. : Вид-во "Фенікс", 2003. - 320 с.

3. Стадник В.В. Економіка  і організація інноваційної діяльності: Навч. посібник. - М.: Видавничий центр «Академія», 2005 р. - 400 с.;

4. Харів П.С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів / П.С. Харів : монографія. - Тернопіль : Вид-во "Економічна думка", 2003. - 326 с.

5. Бланк И.А. Стратегия й тактика управлення финансами Киев: МП "ИТЕМ лтд", СП "АДЕФ-Украина", 1996.

6. Джей К.Шим, Джозл Г.Сигел. Финансовьій менеджмент Москва: Инф.-изд. дом "Филинь", 1996.

7. Нікбахт Е., Гропнелі А. Фінанси.- К.: Основи, 1993. 

8. Перша Українська Електронна Бібліотека підручників. [Електронний ресурс]. Федулова Л. І. Менеджмент організацій. Підручник. Режим доступу:http://pidruchniki.com.ua/12111022/menedzhment/innovatsiyniy_menedzhment