Іноземна валюта та її класифікація в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту

Кафедра менеджменту і  міжнародного підприємництва

РЕФЕРАТ

з курсу «Облік, аналіз  та  аудит  зовнішньоекономічної діяльності»

на тему: «Іноземна валюта та її класифікація в Україні»

Виконав:

ст. гр. МЗД -42

Кузнецов О.Ю.

Прийняла:

Лакіза В. В.

ЛЬВІВ - 2013

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика іноземної валюти
2. Іноземна валюта та її класифікація в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Загальним правилом розвинутої форми товарного виробництва  є вираження ціни товару в національних грошових одиницях. В Україні -гривня, в Росії - рубль, в США - долар, в Німеччині - марка, у Великобританії - фунт стерлінгів, в Італії - ліра, в Японії - ієна і ін. Наявність в державі грошової одиниці до недавнього часу вважалась обов'язковим атрибутом національного суверенітету. Грошові одиниці в рамках національних економік виконують функцію міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження. В економічних . відносинах між країнами національні грошові одиниці виконують роль світових грошей. Гроші, що використовуються в міжнародних розрахунках, прийнято називати валютою.

Валюта обслуговує зовнішню торгівлю товарами і послугами, міжнародний рух капіталу, переведення  прибутків з країни в країну, зовнішні позички та субсидії, міжнародний  туризм, державні і приватні грошові  перекази тощо. Отже, валюта - це не новий тип грошей, а лише особливий спосіб їх функціонування, зв'язаний з існуванням операцій міжнародного характеру.

Прийнято розрізняти національну валюту, іноземну валюту, міжнародну валюту. Національна валюта становить собою законний платіжний засіб на території країн, що її випустили (гривня в Україні, рубль в Росії, франк в Франції). Іноземна валюта - це платіжний засіб інших країн що законно чи незаконно використовується на території даної країни (долари в Україні, рублі в Чехії).

1. Загальна характеристика іноземної валюти

Міжнародна валюта становить собою розрахункову одиницю, платіжні засоби, створені і використовувані  країнами в рамках світової співдружності  або в її окремих регіонах. В наш час основними видами міжнародної валюти є:СДР - спеціальні права запозичення, які застосовуються в МВФ. Вони становлять собою безготівкові грошові одиниці, які перебувають на розрахункових рахунках держав - членів МВФ.Євро - безготівкова регіональна грошова одиниця, що застосовується в Європейському Союзі.Валюти країн світу можуть поділятися на групи в залежності від тих чи інших ознак. Найбільш часто розрізняють: резервну валюту, валюту, що вільно використовується, і тверду валюту. Резервна валюта-це валюта (або валюти), в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для покриття негативного сальдо платіжного балансу. Валюта, що вільно використовується, - це валюта, яка широко використовується для здійснення платежів по міжнародних операціях і активно продається та купується на головних валютних ринках.

Такими валютами в наш час є долар США, японська ієна, французький франк, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк і німецька марка. Тверда валюта - це валюта, що характеризується стабільним валютним курсом. Валютний курс - це ціна однієї валюти, виражена в валютах інших країн. Нерідко поняття твердої валюти використовується як синонім конвертованої валюти. Це правомірно, але стабільність валютного курсу виступає лише однією з важливих умов конвертованості.В міжнародній економіці конвертованість валюти означає здатність резидентів і нерезидентів вільно, без жодних обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в операціях з реальними та фінансовими активами.Ступінь конвертованості валюти залежить від того, які обмеження накладає уряд на обмін валюти.

В залежності від  типу міжнародних операцій валюта може бути конвертована по поточних операціях, по капітальних операціях і повністю конвертованою.Конвертованість по поточних операціях означає відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточних міжнародних операціях, зв'язаних з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переведеннями доходів і трансфертів. Країни - члени МВФ зобов'язані не допускати жодних обмежень на міжнародні платежі по поточних операціях. В залежності від існуючого режиму валютного курсу конвертованість по поточних операціях буває жорсткою і м'якою. Жорстка конвертованість означає, що національна валюта має фіксований курс по відношенню до іноземної валюти. М'яка конвертованість означає, що національна валюта має плаваючий курс по відношенню до іноземної валюти.Конвертованість по капітальних операціях означає відсутність обмежень на платежі і трансферти по міжнародних операціях, що зв'язані з рухом капіталу, таким як прямі і портфельні інвестиції, кредити і капітальні гранти. До таких обмежень відносяться: обмеження об'єктів прямих іноземних інвестицій окремими галузями; вимога обов'язкового повернення прибутку національними компаніями, що здійснюють інвестиції за кордон; вимога здавати або продавати валюту, одержану з-за кордону; заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів, обмеження щодо надання кредитів іноземцям тощо.

Міжнародний валютний фонд не вимагає від своїх членів забезпечення конвертованості по капітальних  операціях. Швидше навпаки, він вважає, що обмеження по капітальних платежах доцільні, особливо в країнах з  перехідною економікою, на період досягнення необхідної макроекономічної стабілізації. Такі обмеження перешкоджають відтоку  капіталу, вкрай необхідного згаданим країнам для фінансування реформ.Повна конвертованість означає відсутність будь-якого контролю і будь-яких обмежень по поточних і капітальних операціях. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт або імпорт товарів і послуг, які (обмеження) можуть вплинути на ціни. При цьому не виключається незначне регулювання зовнішньої торгівлі, яке не вносить суттєвих змін у світові ціни.Перехід до повної конвертованості національної валюти передбачає забезпечення відповідної внутрішньої стабільності, стійкого державного бюджету, жорсткої грошово-кредитної політики, низького рівня інфляції та безробіття, стабільних темпів економічного зростання. Конвертованість валюти означає, що уряд готовий у випадку необхідності вжити заходів щодо забезпечення платоспроможності держави. Серед цих заходів може бути регулювання валютного курсу, грошової маси і валютних резервів.

В залежності від  відношення до валюти резидентів і нерезидентів розрізняють внутрішню конвертованість і зовнішню конвертованість. Внутрішня конвертованість означає право резидентів (тобто всіх фізичних і юридичних осіб, що перебувають в країні понад один рік) купувати, мати і здійснювати операції всередині країни з активами в формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті.

Внутрішня конвертованість  відноситься до операцій між резидентами  всередині своєї країни і означає, скажімо, право українця обміняти гривні на долари і заплатити доларами за купівлю товару в українському магазині або покласти долари на валютний рахунок в українському банку. В усіх розвинутих країнах має місце внутрішня конвертованість, хоча на практиці її не завжди реалізують, адже працівникові магазину важче здійснювати розрахунки в іноземній валюті. Він воліє здійснювати їх в національній валюті і цим самим примушує покупця обміняти її спочатку на національну валюту і тільки після цього зробити платежі.

Зовнішня конвертованість  означає право резидентів здійснювати  операції з іноземною валютою  з нерезидентами. В залежності від  того, про конвертованість по яких операціях йде мова, поняття зовнішньої конвертованості фактично співпадає з конвертованістю валюти по поточних чи капітальних операціях.

Внутрішня конвертованість  може призвести до виникнення паралельного обігу двох або кількох валют  на внутрішньому ринку країни. І це може статися, незважаючи на те, що єдиним законним засобом платежу визначено національну валюту. Головною причиною виникнення паралельного обігу є висока інфляція національної валюти, в результаті якої населення прагне свої доходи і заощадження обертати в більш стабільну іноземну валюту. Використання іноземної валюти в якості засобу обігу, одиниці розрахунку і засобу заощадження прийнято називати доларизацією. Якщо іноземна валюта використовується лише як засіб обігу, то в такому випадку прийнято говорити про валютне заміщення.

Паралельний обіг валют має позитивні і негативні сторони. Позитивною стороною паралельного обігу є те, що він, по-перше, може сприяти зменшенню втрат населенням в результаті інфляції національної валюти, по-друге, забезпечує більшу впевненість іноземним інвесторам, котрі працюють або мають намір працювати на ринку даної країни. Негативна сторона паралельного обігу валют полягає в тому, що він може підірвати грошову політику уряду, оскільки уряд не контролює рух грошової маси, деномінованої в іноземну валюту. На практиці це означає, що уряд може позбавитись монетарних методів контролю за інфляцією, оскільки попит на товари буде формуватися не тільки національною грошовою одиницею, а й іноземною, маса якої невідома.

Використання валюти суб'єктами господарства у їх фінансово-господарській  діяльності становить собою валютні  відносини. Воші лежать в основі валютної системи.

Валютна система - це форма організації і регулювання  валютних відносин, закріплена національним законодавством і міжнародними угодами.

Розрізняють національну, міжнародну і світову валютні системи. Національна валютна система - це форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права. Вона виконує такі основні функції:

визначає механізми  взаємодії національної грошової одиниці  зі світовими грошима, тобто спосіб ЇЇ конвертованості, котирування валютних курсів;

організовує формування і використання міжнародної ліквідності, тобто грошових коштів та цінних паперів, які можуть використовуватися для  погашення боргових зобов'язань; 
забезпечує формування золотовалютних запасів країни;

здійснює формування кредитних ресурсів.

Основними органами національної валютної системи виступають банківські і кредитно-фінансові  установи, біржі, спеціальні органи валютного  контролю, приватні комерційні установи.

Міжнародна валютна  система - становить собою договірно-правову  форму організації валютних відносин між групою країн. Вона виконує такі основні функції: 
забезпечує формування та використання міжнародної грошової одиниці (в разі її існування, як це має місце в ЄС);

здійснює заходи щодо регулювання валютних відносин в рамках інтеграційного об'єднання; 
визначає режим регулювання валютних курсів.

Основними органами міжнародної валютної системи є  міжнародні валютні фонди та міжнародні кредитно-розрахункові установи (наприклад, Європейський банк реконструкції і  розвитку).

Світова валютна система становить собою договірно-правову форму організації міжнародних валютних відносин між країнами світової співдружності. Головними її функціями є:

формування міжнародних  ліквідних ресурсів, в ролі яких виступають золото і платіжні засоби;

забезпечення дії  механізму регулювання валютних курсів;

забезпечення функціонування валютних ринків і ринків золота;

розвиток міжнародного кредитування і міжнародних розрахунків.

Основними органами світової валютної системи виступають міжнародні валютні організації (наприклад, МВФ) та міжнародні банківські установи (наприклад, Світовий банк).

Валютний ринок – це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в  іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним  ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою.

Операції на міжбанківському  валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб’єктам цього  ринку, до яких належать:

- Національний банк України;

- уповноважені банки (комерційні  банки, що отримали ліцензію  Національного банку України  на здійснення операцій з валютними  цінностями);

- уповноважені фінансові  установи (що отримали ліцензію  Національного банку України  на здійснення операцій з валютними  цінностями).

Суб’єкти ринку купують  іноземну валюту для власних потреб і за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) з метою перерахування  іноземної валюти за межі України  у випадках, що не суперечать чинному  законодавству України та нормативно-правовим актам Національного банку України.

Усі валютні операції з  валютами першої групи "Класифікатора  іноземних валют Національного  банку України" та операції з купівлі-продажу  безготівкових іноземних валют  за гривні здійснюються уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими  установами) лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення  угоди). Проведення валютних операцій на умовах "форвард", а також  операцій з валютними деривативами (ф’ючерс, опціон тощо) не дозволяється.

Укладення і підтвердження  угод з купівлі-продажу іноземних  валют першої групи Класифікатора  за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) проводиться виключно у визначений проміжок часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління  Національного банку України (торговельна  сесія). Національний банк України має  право змінити режим торговельної сесії, попередивши про це уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) не пізніше ніж за два робочих  дні до часу зміни.

Здійснення розрахунків  за операціями з купівлі-продажу  іноземних валют першої групи  Класифікатора за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими  установами) за непідтвердженими угодами  забороняється. Підтвердженою вважається угода, за якою обидва її учасники під  час торговельної сесії отримали взаємні підтвердження засобами "Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку  України Національного банку  України".

До початку торговельної сесії уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) як за рахунок  коштів своїх клієнтів, так і за рахунок коштів, що йому (їй) належать, виконує заявки та доручення своїх  клієнтів (крім уповноважених банків та уповноважених фінансових установ), а також задовольняє власні потреби  на купівлю-продаж іноземних валют  першої групи Класифікатора. Незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу цих  іноземних валют уповноважений  банк (уповноважена фінансова установа) включає до зведеної заявки на участь у торговельній сесії.

Заявка на участь у торговельній сесії має подаватися Національному  банку України в день проведення торговельної сесії до її початку. Уповноваженому банку (уповноваженій фінансовій установі) забороняється брати участь у торговельній сесії без отримання підтвердження Національного банку України про прийняття заявки.

У заявці уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) за кожною іноземною валютою першої групи Класифікатора визначає обсяг  її купівлі або продажу (забороняється  брати участь у торговельній сесії  одночасно як продавець і як покупець тієї ж самої іноземної валюти). Перевищувати зазначений у заявці обсяг  купівлі іноземних валют під  час торговельної сесії забороняється.

Порядок та умови проведення уповноваженими банками й уповноваженими фінансовими установами операцій з  готівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку  України визначаються окремими нормативними актами Національного банку України.

Дозволяється купівля  уповноваженими банками та уповноваженими фінансовими установами готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти тієї ж  групи Класифікатора та/або безготівкові (готівкові) гривні за угодами "тод", "том", "спот" для забезпечення роботи власних кас із метою виконання  зобов’язань перед власними клієнтами.

Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи України  мають право здійснювати через  касу банку та власні пункти обміну іноземної валюти операції купівлі-продажу  готівкової іноземної валюти 2-ї  і 3-ї груп Класифікатора іноземних  валют Національного банку України  за наявності угоди між уповноваженим  банком або уповноваженою фінансовою установою України та іноземним  банком-кореспондентом про зарахування  зазначеної іноземної валюти на кореспондентський  рахунок уповноваженого банку або  уповноваженої фінансової установи України. прогноз курса евро доллар. Юридичні особи-резиденти, що здійснюють операції купівлі-продажу іноземної  валюти в пунктах обміну іноземної  валюти на підставі агентських угод з  уповноваженими банками України, мають  право здійснювати операції купівлі-продажу  готівкових російських рублів.

Підставою для купівлі  іноземної валюти на міжбанківському  валютному ринку України при  розрахунках з нерезидентами  за торговельними операціями вважаються такі документи:

- договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог  чинного законодавства України,  або інший документ, який згідно  з чинним законодавством України  має силу договору;

- вантажна митна декларація, якщо товар ввезений на територію  України.

- акт здавання-приймання,  акт виконаних робіт (наданих  послуг) або інший документ, який  свідчить про надання послуг, виконання робіт;

- документи, передбачені  при документарній формі розрахунків  (акредитив, інкасо);

- довідка державної податкової  адміністрації (інспекції), в якій  резидент зареєстрований як платник  податків.

2. Іноземна валюта та її класифікація в Україні

Операції з іноземною  валютою є відносно новою сферою діяльності для комерційних банків. Постійне підвищення курсу «твердих» валют відносно національної валюти — гривні — призвело до того, що іноземна валюта стала вигідним способом зберігання грошових заощаджень населення. З іншого боку, валютні операції варто віднести до основних форм участі комерційних банків у зовнішньоекономічній діяльності.

Збільшення обсягів експортно-імпортних  операцій, поява на українському ринку  підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних суб’єктів господарської  діяльності, що реалізують товари та послуги  за іноземну валюту, призвели до того, що в Україні поруч із національною валютою в обігу знаходяться валюти іноземні.

Комерційні банки України, володіючи валютною ліцензією, що видається Національним банком України, мають право на здійснення досить широкого спектру валютних операцій. Переду­сім йдеться про угоди щодо купівлі-продажу фіксованої суми однієї валюти за іншу. Така потреба виникає, як правило, у клієнтів банку — учасників міжнародних економічних відносин. Разом з цим, банки можуть виконувати торговельні операції за власні кошти і з власної ініціативи з метою отримання прибутку від торгівлі валютою.

Досить значними за обсягом є виконувані банками валютні операції неторговельного характеру. За цих умов важливою є правильна організація і постановка бухгалтерського обліку валютних операцій, зміст яких відображається за рахунками, що функціонують у мультивалютному режимі записів за ними.

Операція розглядається  як валютна (трансакція) за умови, що у  розрахунках застосовується валюта інша, ніж звітна. Зрозуміло, що звітною вважається валюта, у якій складається звітність банку. Щодо України — то це гривня.

Щодо валютних операцій банків розрізняють:

операції з рахунком клієнта;

операції з рахунком безпосередньо банку.

Валютні операції з рахунком клієнта, як правило, пов’язані з  необхідністю здійснити оплату рахунків цього клієнта у валюті, що зазначається в угоді. Також до цієї групи операцій відносять депозитні та кредитні операції в іноземній валюті. Валютні операції з рахунком банку ще називають власними валютними операціями банку. Ідеться про придбання цінних паперів, матеріальних цінностей тощо за іноземну валюту.

Валютні операції також різняться за тим, скільки видів валют задіяно при розрахунку за здійсненою операцією;

Якщо до розрахунку залучено лише одну валюту, то ми маємо справу з казначейською операцією в  іноземній валюті. Якщо ж дві різні  валюти — то це операція обміну.

Здебільшого при здійсненні валютних операцій розрізняють три часові категорії, а саме:

дата операції — це дата відображення у бухгалтерському  обліку операції в день її здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов’язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за цією операцією;

дата валютування —  це обумовлена угодою дата зарахування  або списання коштів за операцією;

дата розрахунку — це дата реального зарахування або списання коштів за операцією.

Термін здійснення розрахунків  за валютними операціями дає підстави класифікувати їх за способом виконання, тобто негайно, в дуже короткий термін та у довший термін.

Зрозуміло, що негайно виконуються  операції при відкритті депозитних та інших рахунків в іноземній  валюті, виплати з каси банку готівкової іноземної валюти.

Виконання операції в дуже короткий термін означає, що відповідно до загальноприйнятої практики розрахунки проводяться у термін, що не перевищує 2 банківські робочі дні. Цей тип операцій ще називають операцією в дії або спот-операцією. Іншими словами, дата валютування за спот-операцією настає на 2 робочі дні пізніше від дати угоди щодо цієї операції. Виконання валютних операцій у довший термін означає допустиму відстрочку розрахунків до дати, обумовленої контрактом. Ці типи операцій мають назву форвардні операції (або операції на термін).

По суті, форвард —  це термін, який застосовується для  обліку операції за датою валютування  або датою розрахунку, які наступають через три або більше днів після  того, як відбулася валютна операція.

Форвардні курси існують  практично для всіх валют, які  вільно конвертуються. Там, де існують  форвардні ринки, розрахунки за валютними  операціями можуть відстрочуватися  навіть на декілька років. Дати валютування  за форвардними угодами визначаються спеціальними правилами. Насамперед орієнтуються на дату спотової операції. Дати валютування, які визначаються через місяць від спотової дати, називають прямими датами. Всі інші форвардні дати прийнято вважати нестандартними.

При виконанні форвардної угоди важливо передбачити можливі  зміни у курсах валют, що є предметом валютної операції. Зазвичай, ціна валюти на форвардну дату валютування відхиляється від ціни аналогічної валюти на спотову дату валютування. У цьому випадку застосовують такі умови:

в разі перевищення форвардної ціни над спотовою валюта продається та купується з форвардною премією;

в разі перевищення спотової ціни над форвардною валюта продається та купується з форвардним дисконтом.

Отже, різниця між форвардною та спотовою ціною називається премією або дисконтом. Ця різниця виражається у сумах, які додаються до спотової ціни або віднімаються від неї, аби обчислити форвардний курс.

Перелічені моменти важливо  враховувати при відображенні в  обліку змісту здійснюваних валютних операцій.

Класифікація валютних операцій також залежить від таких чинників:

типу події;

наміру операції.

Валютна операція вважається одноразовою подією за умови, що початок її виконання та завершення, збігаються у часі.

Прикладами цього типу операцій може бути:

обмін у касі банку іноземної  валюти, що належить клієнту, на місцеву валюту або на іншу іноземну валюту;

переказ іноземної валюти за кордон за розпорядженням клієнта  — власника валютного розрахунку.

Багаторазова подія стосується валютних операцій, які мають, так  би мовити, операційне життя, тобто  окремі елементи щодо даної валютної операції реєструються бухгалтерськими  записами кілька разів.

Наведемо приклади:

спот-операції, за якими день розрахунку наступає по закінченню двох банківських днів;

позики та депозити в іноземній  валюті, за якими укладається угода  за початковою датою операції, відповідним  розрахунком щодо погашення та процентними платежами.

Так, операція за ініціативою  клієнта проводиться лише за згодою банку та за умови, що банк має можливість її виконати. Спекулятивні операції банків виникають у разі спекуляції на ринках валютою, процентною ставкою або ціною. Операції хеджування пов’язані з необхідністю страхувати можливі ризики, які супроводжують валютні операції.

Проводячи арбітражні операції, банки намагаються отримати певну  вигоду (грошову) від нестандартних ситуацій на валютних ринках.

Для розуміння механізму  обліку валютних операцій необхідно  згадати, що новий План рахунків є  мультивалютним. Отже, виникнення прав (активу) або зобов’язань (пасиву) в  іноземній валюті буде відображатися  на тих самих рахунках, що й гривневого активу чи зобов’язання. Водночас банки можуть проводити розрахунки у багатьох валютах іноземних держав. Як уже зазначалося, валюта розрахунків є параметром аналітичного обліку. Залишки коштів в іноземній валюті, які формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями) у відповідних валютах, мають назву валютної позиції банку.

За умови, що залишки коштів за всіма рахунками у конкретній валюті показують баланс, ми зазначаємо закриту валютну позицію. Різниця між залишками коштів у іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями у відповідних валютах) спричиняє відкриту валютну позицію. Саме така ситуація не виключає можливість отримати як додаткові прибутки, так і додаткові збитки при зміні обмінних курсів валют.

У разі перевищення суми пасивів та позабалансових зобов’я­зань над сумою активів та позабалансових вимог ми ведемо мову про коротку  відкриту валютну позицію. За протилежною ситуацією, тобто коли сума активів та позабалансових вимог перевищує суму пасивів та позабалансових зобов’язань, виникає довга відкрита валютна позиція.

Як правило, валютні операції, які виконуються у двох різних валютах, і впливають на розмір валютної позиції банку. До них відносять такі операції:

купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, у тому числі строкові операції (на умовах форвард, спот), за якими виникають  вимоги та зобов’язання в іноземних  валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання та сплата іноземної  валюти у вигляді доходів, витрат та нарахованих доходів і витрат;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної  заборгованості в іноземній валюті;

купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не впливають на розмір відкритої валютної позиції операції в іноземній валюті, які здійснюються в одній і тій самій валюті, а відтак записуються у рівних сумах за дебетом і кредитом рахунків у валюті.

Закономірно постає запитання  про те, як розуміти вираз «еквівалент». Спробуємо це пояснити наступним  чином. Припустимо, що клієнт надав  розпорядження банку на переказ 5000 доларів США в адрес постачальника, який є резидентом США. Для того, щоб дебітувати поточний рахунок  свого клієнта в гривнях, банк повинен визначити суму в гривнях, яка буде рівнозначна 5000 доларам США. Тобто банк має віднайти параметр обміну доларів на гривню, який називається обмінним курсом. Принципи мультивалютного обліку передбачають, що результати та зміст проведених валютних операцій будуть відображені у фінансовій звітності банку у національній валюті. Існування багатьох іноземних валют потребує обчислення курсів обміну національної валюти на всі іноземні. Для того щоб полегшити цю роботу, доцільно виконувати такі обчислення, узявши одну центральну валюту, наприклад долар США (далі — долар). Більшість країн установлюють котирування на ціновій основі, визначаючи, скільки одиниць національної валюти можна одержати за одну одиницю іноземної. Котировки іноземних валют можуть визначатися різними способами. Найпоширенішими є два: прямий та непрямий.