Іноземний досвід соціального страхування. Система соціального захисту населення в Канаді

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

кафедра фінансів та банківської справи

Реферат

на тему: «Іноземний досвід соціального страхування.

Система соціального захисту населення в Канаді»

Виконала: Литовченко В. І.

студентка групи 303-ЕФ

Перевірила: Завора Т.М.

м. Полтава

          2015 р.

Зміст

Вступ 3

1. Розвиток системи соціального страхування в Канаді 5

2. Основні види соціальної допомоги в Канаді 8

3. Методи регулювання страхової системи Канади 12

4. Використання досвіду медичного  страхування Канади для його  реформування в Україні 14

Висновки 17

Список використаної літератури 18

Вступ

Соціальний захист населення є неодмінною умовою існування сучасного суспільства. Соціальний захист стає актуальним не тільки тоді, коли суспільство переживає важкий період з різким загостренням соціальних проблем, але в усі часи є категорії населення, які потребують такої допомоги: діти, непрацездатне доросле населення, пенсіонери. Причому їх вирішення залежить від можливостей матеріальної бази соціальної діяльності, а також від суті та змісту соціальної політики у країні. Однією з важливих гарантій реалізації права громадян України на соціальний захист є загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Соціальне страхування як інститут ринкової економіки організоване по-різному  у різних країнах світу.

Склад і структура системи соціального страхування кожної країни багато в чому визначається соціально-історичними передумовами його виникнення. В основі побудови системи соціального страхування кожної країни лежить її власний соціально- економічний досвід, ступінь економічного розвитку, величина валового внутрішнього продукту. Вивчення досвіду провідних країн світу є надзвичайно важливим для нашої країни з огляду на необхідність розбудови ефективної національної системи соціального страхування.

Канада – це країна з розвиненою ринковою економікою. За минуле десятиліття, після періоду деякого спаду, економіка Канади зростає швидкими темпами, їй властивий низький рівень безробіття й великі суми коштів дохідної частини федерального бюджету.

У Канаді найвищий у світі життєвий рівень населення, бездефіцитний в останні роки державний бюджет і, разом із тим, найбільший серед розвинених країн Заходу зовнішній борг (40% валового внутрішнього продукту). При цьому, з середини 1990-х років уряд країни демонструє позитивний баланс федерального бюджету й послідовно сплачує державну заборгованість. Канада дає приклад непростого, але успішного вирішення проблем міжбюджетних відносин (фіскального федералізму) в країні, що більше нагадує конфедерацію, ніж федерацію.

Канада - децентралізована держава, в якій, незважаючи на сильний вплив федеральних органів влади, провінції мають велике значення в ключових сферах національної економіки й соціального розвитку. Так, провінції мають чимало повноважень у таких сферах, як освіта, охорона здоров’я, соціальні програми по страхуванню. Децентралізація допомагає адаптувати соціальну політику до місцевих нестатків, у той же час забезпечуючи урядам провінцій доходи, достатні для підтримки єдиних стандартів суспільних послуг при рівних рівнях оподатковування.

Зважаючи на високий рівень життя та соціальної захищеності в Канаді є доцільним дослідити страхову систему цієї країни та почерпнути певні аспекти для покращення національної системи соціального страхування.

1. Розвиток системи соціального страхування в Канаді

Існує комплекс соціальних служб, що фінансуються і керуються державою, та програм, які складають систему соціального забезпечення: social security system, social safety net, welfare state. Коріння цієї системи сягають індустріального розвитку країни середини XIX століття. Але справжня «держава добробуту» була створена в Канаді лише після соціальних потрясінь, викликаних двома світовими війнами і депресією 1930-х років. У період з кінця 20-х до 60-х років XX століття були введені в дію державні програми служби допомоги громадянам і їх сім’ям, що опинилися в складних життєвих ситуаціях: у разі хвороби, каліцтва, інвалідності, старості, бідності й безробіття.

У 60-х і 70-х роках вони продовжували розвиватися в окремих областях, але потім в 80-х і 90-х настав період скорочення державних витрат. У зв'язку із зростанням державного боргу і бюджетного дефіциту система соціального забезпечення була реорганізована.

До створення державної системи соціального забезпечення громадяни і їх сім'ї отримували підтримку від родичів, сусідів, церкви, добродійних організацій і місцевих общин. Конституційний акт 1867 р. визначив сфери компетенції федерального уряду і урядів провінцій. У той час проблемам соціального забезпечення в центрі приділялася мало уваги і вважалося, що вони мають бути в компетенції провінцій. Зростання соціальних витрат спустошувало бюджети провінцій, і поступово федеральний уряд було залучено до фінансування допомоги безробітним, а потім і охорони здоров'я. Були внесені відповідні поправки в конституцію, що дозволяють федеральному уряду діяти в сферах юрисдикції провінцій, що відносяться до цих важливих компонентів системи соціального забезпечення. Розподіл обов'язків між федеральним урядом і провінціями в області соціального забезпечення ніколи не був остаточно встановлений і канадська система соціального забезпечення зберігає сліди постійної боротьби довкола цього.

Події двох світових воєн і депресії 1930-х років стали важким випробуванням для канадців. Проте вони привели до поступового розвитку системи соціального забезпечення, що гарантувала канадцям мінімальний рівень життя. До середини 1960-х років в Канаді були створені основні елементи системи соціального забезпечення, оформлені законодавчо. Були ухвалені наступні закони: Акт про страхування зайнятості (1935 р.), Акт про страхування по безробіттю (1940 р.), Акт про сімейні допомоги (1944 р.), Акт про забезпечення старості (1951 р.) Акт про страхування медичної допомоги і діагностичних послуг (1957 р.), Канадський і Квебекський пенсійні плани (1965 р.), Канадський план допомоги (1966 р.) і Акт про медичну допомогу (1966г.).

Проте увага до соціальних проблем не зводилася до прийняття цих законодавчих актів. У 60-х рр. "друга хвиля фемінізму" призвела до створення Королівської комісії по становищу жінок. Жіночі проблеми продовжували привертати увагу громадськості і в подальші роки. Були встановлені відпуски по вагітності і пологах, прийняті рішення для забезпечення справедливості у сфері зайнятості і оплати праці, в області страхування зайнятості, пенсійної системи. Прийнята в 1982 р. Хартія прав і свобод проголошувала рівність жінок з чоловіками як фундаментальну основу канадського суспільства. У 1995 р. уряд Канади зобов'язався розробити і впровадити інструменти і методологію для проведення гендерного аналізу. Щоб забезпечити гендерну рівність всі дії уряду повинні були по можливості розглядатися з точки зору потенційних гендерних відмінностей.

Взаємини між федеральним і провінційними урядами відігравали важливу роль у формуванні системи соціального захисту в Канаді. Федеральні трансферти були ефективним засобом залучення федерального уряду у сфери, що підлягають юрисдикції провінцій (такі, як охорона здоров'я, професійна освіта, соціальне забезпечення). Проте збільшення вартості цих програм призвело у результаті до скорочення трансфертів і відповідних національних стандартів. На початку 1990-х років федеральний уряд Канади, заклопотаний борговою і кредитною кризами почав скорочувати соціальні витрати. Провінції наслідували даний приклад. Намітилася тенденція переміщення соціальних витрат з федерального рівня на провінційний, а з провінційного на муніципальний.

В додаток до передачі відповідальності на нижчі рівні влади, з'явилася, також тенденція передачі деяких соціальних послуг у ведення добродійних організацій і приватних фірм (наприклад, догляд на дому, приватні клініки, приватні дитячі сади).

2. Основні види соціальної допомоги в Канаді

  Канада, як і більшість західних країн адаптується до умов глобальної економіки шляхом зменшення спільних податків, обмеження втручання уряду в ринкові механізми, приватизацію соціальних послуг і підприємств комунального господарства, зниження екологічних стандартів. Ці обставини допомагають зрозуміти сучасне становище системи соціального захисту в Канаді. Значення всебічної державної стратегії соціального захисту неможливо переоцінити. Важкі економічні умови і незначність соціального забезпечення позначаються на взаєминах людей.

Загалом бюджет сучасної Канади розподіляється так, що максимальну користь від цих грошей отримують самі мешканці. Витрати на утримання державного апарату та інші потреби держави тут, в перерахунку на душу населення, в декілька раз менші ніж в інших країнах, зокрема в Україні. 
Канада містить невелику армію, не витрачає кошти платників податків на підтримку збиткових підприємств, а чисельність державного апарату є настільки малою, що його утримання обходиться канадцям набагато дешевше, ніж росіянам або українцям. Ці і інші переваги добре продуманої канадської системи управління економікою, суспільством і державою дозволили Канаді створити одну з найбільш гуманних соціальних систем.

Суть цієї системи полягає в тому, що держава гарантує певний рівень життя будь-якій людині, незалежно від того є він громадянином Канади, що постійно проживає на території країни або біженцем. 
Збираючи прибутковий податок за прогресивною шкалою зі всього працюючого населення, держава надає фінансову допомогу (WELFARE) всім, хто з якої-небудь причини непрацездатний або не може знайти собі роботу. В такий спосіб Канада виключає у своїй державі появу класу людей що знаходяться за межею бідності. За рахунок цього держава дістала можливість контролювати рівень злочинності і запобігати соціальній напруженості, що неминуче виникає в суспільстві, в якому живуть бідні люди, що зневірилися. Така соціальна політика у поєднанні з високим рівнем моральної стійкості і чіткою роботою правоохоронних органів, дозволяє Канаді залишатися однією з найбезпечніших держав в світі, в якій рівень злочинності неймовірно низький, а соціальні конфлікти практично відсутні. Тут людина отримуючи допомогу по безробіттю, усвідомлює, що ця допомога йде до неї з кишені багатого і працюючого сусіда, оскільки саме його податки йдуть на забезпечення безробітним відносно нормального існування.

Податки йдуть в основному на соціальні програми. Канадці часто називають свою систему соціального забезпечення «системою соціальної безпеки». Програми допомоги розраховані на всі прошарки суспільства, особливо на неповнолітніх дітей, безробітних та людей похилого віку.

Основними видами соціальної допомоги є:

1. Допомога на дітей, яка введена  з січня 1993 року. Така допомога  виплачується сім’ям з низьким та середнім рівнем доходів, в яких є діти, що не досягнули 18-ти років. Розмір допомоги залежить від сукупного річного доходу сім’ї. Максимальний розмір допомоги на дитину становить – 489 канадських доларів.

2. Допомога по безробіттю виплачується тим, хто працює менше 15 годин на тиждень або заробляє менше 113 канадських доларів в тиждень. Розмір допомоги та час протягом якого вона буде виплачуватись залежить від ряду факторів: від заробітної плати, яку отримує особа, від тривалості роботи та темпів зростання безробіття. Максимальний розмір допомоги по безробіттю – 339 канадських доларів на тиждень. Якщо в особи немає роботи, але вона її наполегливо шукає, то така особа може отримувати допомогу протягом 50-ти тижнів. Допомога по безробіттю обкладається прибутковим податком. Підприємці або пенсіонери (пенсійний вік в Канаді наступає з 65 років) не отримують таку допомогу. Допомога не поширюється також на працівників, що звільнилися з роботи за власним бажанням або які були звільнені за порушення трудової дисципліни.

3. Допомога по тимчасовій непрацездатності  виплачується людям, які отримали  травму на робочому місці або  страждають на професійне захворювання. Допомога виплачується на протязі  всього курсу лікування. Після  цього таким особам належить виплачувати пенсію або велику одноразову виплату. У випадку смерті годувальника утриманцям належить отримати кошти на похорон, місячний розмір пенсії та одноразову виплату. Дія цього виду допомоги розповсюджується і на іммігрантів з того дня, коли вони починають офіційно працювати, оскільки гроші на цю програму відраховує роботодавець.

4. Люди похилого віку можуть  отримувати різноманітні допомоги, що призначаються для підтримання  забезпеченої старості мешканцям  Канади. 
Вищезазначені типи допомог виплачуються наступними Фондами:

- Канадський Пенсійний Фонд (КПФ) призначений для виплати пенсій  мільйонам жителів Канади, які  досягнули пенсійного віку. Відрахування  до даного Фонду обов’язкові  для всіх працюючих, причому розмір  відрахувань збільшується пропорційно збільшенню доходів. В пенсійний фонд надходять кошти як найманих робітників, так і приватних підприємців. Пенсію отримують жителі старші 65 років не залежно від того, продовжують вони працювати чи ні. Якщо особа вирішила піти на пенсію у віці 60-ти років, то їй буде виплачуватися неповна пенсія. Але, після досягнення такою особою 65 років їй буде виплачуватися повна пенсія. Пенсія виплачується щомісячно; її розмір постійно збільшується для захисту від інфляції. Пенсійний фонд виплачує також пенсії у зв’язку з непрацездатністю, проте їх можуть отримати лише ті особи, яких КПФ офіційно визнав непрацездатними. З пенсій, як і з допомоги по безробіттю знімається прибутковий податок.

- Фонд «Спокійна старість». Пенсії  цього фонду виплачуються канадським громадянам і жителям Канади, яким виповнилося 65 років. Можливість отримання пенсії та її розмір залежать від терміну проживання в Канаді. Для отримання повної пенсії необхідно прожити в Канаді не менше сорока років після досягнення повноліття. Неповну пенсію можна отримати, проживши в країні як мінімум 10 років після досягнення 18-ти років. Пенсії цього фонду виплачуються тільки в межах Канади.

- Фонд додаткової пенсії виплачує  допомоги тим, хто вже отримує  пенсію з Фонду «Спокійна старість». Ця допомога покладена на людей з невеликим доходом або взагалі без нього. Розмір допомоги залежить від доходу в попередні роки або від сукупного доходу сім’ї. Допомога не обкладається прибутковим податком.

- Фонд допомоги на одного  з подружжя. Ця незначна допомога виплачується тим, кому від 60 до 64 років, а її/його чоловік/дружина отримують пенсію фонду «Спокійна старість» та додаткову пенсію. Розмір та право отримання цієї допомоги залежать від сумарного доходу подружжя і строку проживання в Канаді. Вдови та вдівці також можуть отримувати цю допомогу, з якої не знімається прибутковий податок.

3. Методи регулювання страхової системи Канади

В Канаді відповідальність за регулювання страхування розділена між федеральними властями і властями окремих областей. Уряд розробив “Акт Страхової Одноманітності” як модель для місцевих законодавчих органів. Ці умови істотно впливають на законодавчу і управлінську політику в різних галузях страхування.

В цілому на федеральному рівні регулюються наступні питання:

• ліцензування, встановлення вимог платоспроможності і нагляд за страховими компаніями, які працюють на федеральному рівні, тобто, більш ніж в одній провінції (уповноважений на федеральному рівні страховик повинен бути також уповноважений окремо кожною провінцією, в якій він працює):
• регулювання страхування на федеральному рівні за підтримки Управління фінансових установ, розташованих в Оттаві;
• мінімальні вимоги до розміру капіталу для уповноважених на федеральному рівні страховиків: розмір капітал і резервів в цілому повинен складати не меншого 2 млн. канадських дол. для страхування життя і 1,5 млн. канадських дол. для інших видів страхування (провінції можуть встановити вищі вимоги до розміру капіталу);
• строгі федеральні правила щодо оцінки і допустимості активів страхових компаній з метою визначення платоспроможності;
• іноземні компанії повинні мати зареєстрованого відповідно до закону агента-представника в Канаді, що діє від їх імені, і мати в своєму розпорядженні активи в Канаді, достатні для покриття своїх зобов'язань;
• обов'язкове страхування цивільної відповідальності автовласників перед третіми особами.

Місцеві регулюючі органи відповідальні за наступні аспекти регулювання:

• ліцензування і нагляд за страховими компаніями, що діють тільки на території даної провінції, включаючи встановлення вимог до капіталу і до платоспроможності вище за федеральний мінімум;
• дозвіл і нагляд за морським і ядерним страхуванням, для яких не вимагається федеральної ліцензії;
• реєстрація посередників (брокерів, агентів, продавців і ліквідаторів збитків):
• обов'язкове страхування компенсацій робочим;
• страховики, що мають головний офіс в іншому районі Канади, повинні призначити головного агента, що діє від їх імені в даній провінції.

Страхування у страховиків, що не отримали підтвердження (договір страхування з якими поміщений, але це іноземні компанії, що здійснюють бізнес в Канаді, і не уповноважені федеральними або місцевими властями) дозволено в більшості провінцій, окрім випадків обов'язкового страхування. Страхові премії обкладаються федеральним податком по ставці від 2 до 3.1%. Місцеві власті вводять додаткові податки від 2 до 4.5 %.

4. Використання досвіду медичного страхування Канади для його реформування в Україні

Організація охорони здоров’я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров’я.

Важливим елементом системи страхової медицини є медичне страхування. Воно може проводитися в обов’язковій і добровільній формах. Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування.

Принцип обов’язкового медичного страхування діє, наприклад, у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

У Канаді з 1971 року введена Національна система універсального медичного страхування, яка включає сплату всіх видів стаціонарної та амбулаторної допомоги окрім стоматологічної, протезування та придбання медикаментів. Більш ніж 90% витрат на стаціонарну та амбулаторну допомогу компенсується із суспільних фондів. За рахунок прогресивного податку покривається 25% всіх затрат на охорону здоров’я.

Добровільне медичне страхування має незначний розвиток та забезпечує виплати тільки в тих сферах, які не покриваються універсальним страхуванням.

Одним з важливих індикаторів успіху існуючої системи охорони здоров'я є здоров'я канадців. Тривалість життя становить 78,6 років (81,4 року для жінок і 75,8 років для чоловіків), що є одним з найвищих показників серед розвинених країн.

На сучасному етапі розвитку демократичного суспільства та побудови соціально орієнтованої правової держави постало нагальне питання реформування вітчизняної системи медичного обслуговування. Сучасний її стан не задовольняє ані потреб, ані виконує ті завдання, які ставить перед власною медичною системою держава. Однією з її складових, яка покликана вирішити питання фінансування та перерозподілу ресурсів всередині галузі, є система медичного страхування. Причому загальний її вигляд, тобто поєднання державного і недержавного медичного страхування. Актуальність даної проблеми полягає в тому, що, маючи неоціненний та потужний науковий потенціал у нашій країні, на жаль, відсутні механізми його реалізації. Немає ефективного та раціонального вкладання коштів у медицину, і вирішити цю проблему покликане саме медичне страхування – це додаткове та основне джерело фінансування охорони здоров’я. Галузь охорони здоров’я потребує змін принципів фінансування для ліквідації практики постатейних бюджетів і здійснення оплати медичних послуг лікарень за рахунок загального бюджету для підвищення ефективності праці.

Дуже важливо, щоб Україна при запровадженні страхової медицини, нової системи надання медичної допомоги, введення платної медицини та системи оплати за надані послуги перейняла позитивний світовий досвід та врахувала ті помилки, через які пройшли інші країни.

Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Таким чином, потрібна перебудова економіки охорони здоров'я і вона повинна починатися з укріплення фінансової основи галузі, із зміни загальної схеми фінансування, що передбачає обов'язковий перехід від бюджетної системи фінансування до змішаної бюджетно-страхової системи, що фінансується при активній участі підприємств, установ, організацій різних форм власності з елементами добровільного медичного страхування населення. Таким чином, державна політика розвитку медичного страхування як частина загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного впливу у сфері соціального захисту населення. Медичне страхування має бути підтримано нормативно-правовою базою; удосконаленням податкової політики та державного нагляду; підвищенням фінансової надійності страховиків, страхової культури населення; підготовкою та перепідготовкою кадрів.

Висновки

В умовах економічної кризи, спаду виробництва, інфляції, зниження рівня життя значної частини населення в Україні сучасна система загальнодержавного обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття, виходу на пенсію за віком, хвороби, нещасного випадку, професійного захворювання, а також інших соціальних ризиків характеризується незадовільним рівнем, не відповідає вимогам сьогодення і вимагає удосконалення. При цьому, враховуючи досвід інших країн, Україна має будувати таку модель соціального захисту свого населення, яка б відповідала власним традиціям та здатності національної економіки забезпечити фінансування тих зобов’язань, які бере на себе держава.

Отже, на основі вище викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки, щодо покращення розвитку та фінансування соціальної сфери:

- проводити формування місцевих  бюджетів із меншою часткою трансфертів, а замінити джерелами місцевих коштів, які формувалися б із наданих послуг регіону;

- надання більшої самостійності  регіонам у формуванні бюджету  та програм розвитку, з врахуванням  забезпечення на одного жителя, підтримка в цьому центральних органів влади, за рахунок збільшення частки ВВП; 

- створити більшу кількість  фондів розвитку і сформувати  достатній обсяг їх джерела  фінансування, для ефективного забезпечення  соціальної сфери.

Вивчаючи страхову систему Канади, країни з високим рівнем життя, використовуючи її досвід та помилки дає змогу і передумови реформувати систему соціального захисту в Україні найбільш ефективним шляхом.

Список використаної літератури

1. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування № 16/98-ВР від 14 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст.121. http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1086.720.12
2. Гаманкова О.О. Ринок страхових послуг України: теорія, методологія, практика : [монографія] / О.О. Гаманкова. – К. : КНЕУ, 2009. – 283 с.
3. Димніч О. В. Становлення систем соціального захисту громадян на страховіх засадах в промислово розвиннених країнах / О. В. Димніч// Наука й економіка. – 2013. – №  4. – C. 9–13.
4. Стеценко В. Організаційно-правові засади медичного страхування: зарубіжний досвід і пропозиції для Ураїни/ В.Стеценко//Підприємництво, господарство і право. – 2009. – №1. – С.10-13.
5. Гориславець Л. Медичне страхування: вчимося у США та Європи? Режим доступу: http://www.panorama.pl.ua/doc.php?id=3535
6. Міжнародна організація праці : Офіційний сайт [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ilo.org.ua
7. Соціальний захист населення: досвід Канади [Електронний ресурс]. – Режи доступу : http://www.pilga.in.ua/
8. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2012. Режим доступу: http://www.readbookz.com/books/15.html