Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела

План

Вступ

Визначення історичного джерела
Структура інформації джерела
Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Одержати інформацію про людину, суспільстві, державі, про події, які відбувалися на час й у різноманітних частинах світу, можна тільки спираючись на історичні джерела.

Історичні джерела - сув'язь документів і майже предметів матеріальної культури, безпосередньо які віддзеркалили історичний процес і запечатлевших окремі факти, і доконані події, виходячи з яких відтворюється уявлення про ту чи іншого історичної епосі, висуваються гіпотези про причини чи наслідки, які спричинили у себе ті чи інші події.

І саме несуть цінну інформацію тих людей про те часу, коли було створено. Щоб її одержати, треба розуміти особливості виникнення історичних джерел. Проте її слід як витягти, а й правильно інтерпретувати. Вивчаючи фрагменти минулої реальності, важливо вміти робити логічні умовиводи у тому, що означає сам собою факт їх наявності, вміти відтворювати з їхньої підставі взаємозв'язану картину тієї культури, того суспільства, залишком якої є. Ці знання і набутий навички необхідні як історикам, але й широкого кола фахівців гуманітарних наук.

Питанням теорії джерела займалися видатні історики минулого і сучасності. В історичному джерелознавстві склалося кілька основних напрямів у трактуванні поняття історичного джерела. Серед них — позитивістський, — що розглядає джерела як "речі", які містять "готові" або "напівготові" факти, котрі необхідно збирати та вивчати. Другий напрям — марксистський — базується на так званому історичному матеріалізмі і трактує історичне джерело виключно як продукт певних суспільних відносин, насамперед класових, побудованих на формаційному розумінні історії. Третій напрям — неокантіанський — розглядає джерело як продукт індивідуальної людської психіки. Його прихильники, не заперечуючи в цілому значення джерела в історичному дослідженні, на перше місце висувають інтуїцію історика у тлумаченні фактів, зафіксованих у джерелі.

1. Визначення історичного джерела

Сучасне українське джерелознавство, спираючись на здобутки світової науки і національні джерелознавчі традиції, подає таке визначення історичного джерела.

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності. З огляду на специфіку історичної науки, яка не має змоги досліджувати свій об'єкт безпосередньо, оскільки минуле неможливо повторити або відтворити лабораторним шляхом, джерело виступає по суті єдиним носієм відомостей про минуле людства, про різні аспекти людської діяльності в усіх сферах суспільного та приватного життя.

Традиційне визначення історичного джерела зводилося до трактування його як будь-якої пам'ятки минулого, що виникла у процесі людської діяльності. Але таке трактування поняття обмежувало джерельну базу історичної науки, залишаючи поза увагою історика такі важливі джерела, як органічні рештки (тобто залишки самої людини, тварин, рослин тощо), природні об'єкти, що зазнали впливу людини (скажімо, печери, водоймища, кургани, ландшафти) та інші історично цінні об'єкти дослідження, які не були створені безпосередньо людиною, проте впливали на неї й зазнали видозмін у зв'язку з її діяльністю.

2. Структура інформації джерела

Структура інформації джерела — сукупність наявних у джерелі типів інформації та стійких зв'язків між ними, які забезпечують його цілісність і здатність слугувати підґрунтям для отримання наукового фактичного знання. Складність і різнохарактерність інформації джерела найповніше розкриваються у підході до нього з позицій сучасного вчення про соціальну інформацію. Розуміння того, що джерело перед тим, як стати власне таким, тобто об'єктом джерелознавчого дослідження, створювалося людьми з певною службовою метою й виконувало певні службові функції («доджерело»), дає змогу розглядати його як ланку тих інформаційних процесів, що відбувалися в суспільстві в час його створення й доджерельного існування. Як засіб інформаційного обміну в сфері соціальної інформації джерело дає історикові можливість встановити ступінь інформаційного забезпечення суспільства, колективу або особи, діяльність яких вивчається, дістати важливі відомості про обсяг і характер соціальної інформації, якою керувалися люди у своїй діяльності, зокрема під час вироблення певних рішень, при історичному виборі.

Джерело містить різні шари інформації. Це пояснюється насамперед тим, що джерело є об'єктивносуб'єктивним феноменом, тобто відбиває певну об'єктивну реальність, але крізь призму бачення реальності автором джерела. Джерело містить актуальну для його автора інформацію, ту, яку він вводить у джерело відповідно до своєї мети, або ту, яка взагалі була йому доступна. Проте поряд із цією цілеспрямованою інформацією джерела, поряд із тими властивостями предмета, які в ньому зафіксовані автором, у джерелі вільно чи невільно для автора відбиваються численні зв'язки предмета, відображення з іншими предметами. Внаслідок цього джерело вміщує інформацію не лише про зображуваний предмет, а й про інші предмети (явища), які розкриваються у джерелі через їхні зв'язки із зображуваним предметом. На цій підставі у джерелі розрізняють пряму й опосередковану інформацію. Виявлення опосередкованої інформації спрямовує історика на пошук джерел, у яких певні явища відбито безпосередньо. В тих самих випадках, коли джерел із прямими свідченнями бракує, коли такі джерела не створювалися або не збереглися, опосередкована інформація набуває особливої цінності.

Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела зумовлює наявність у ньому ще двох шарів інформації — навмисної (відкритої) й ненавмисної (латентної), тобто такої, що потрапила у джерело за наміром автора, й такої, що проникла туди поза його наміром. Перша — це те, що говорить автор, вона ніби лежить на поверхні джерела, хоча й потребує встановлення її об'єктивної наукової цінності. Друга — це те, чому й як автор говорить про те, що він говорить. Ця, друга, інформація може відбивати усвідомлені наміри автора, його концепцію (ідеологію), або неусвідомлені уявлення (ментальність, психологію), тобто відбивати позиції, погляди, уявлення, типові для свого часу. Така інформація обов'язково наявна у джерелі, адекватно відбиває реальність і може становити інтерес для історика, якщо навіть автор джерела навмисно перекручує події, й ця навмисна інформація цінності не становить.

Підхід до джерела як до ланки інформаційних процесів періоду його доджерельного існування, врахування наявності у джерелі різних шарів інформації й вилучення її — ефективні засоби підвищення інформативної віддачі історичних джерел.

3. Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела

Об'єктивно-суб'єктивна природа історичного джерела є важливою не лише для джерелознавства, а й для історичної науки в цілому. Це зумовлено своєрідністю історичного пізнання, яке полягає в тому, що між об'єктом дослідження (історичною дійсністю) і суб'єктом дослідження (істориком) міститься історичне джерело — своєрідний банк даних про минуле.

Основною сутнісною ознакою історичного джерела є його здатність відображати реальні історичні події, явища і процеси. При цьому надзвичайно важливо з'ясувати взаємодію об'єктивного і суб'єктивного чинників формування історичних джерел. Кожне джерело суб'єктивне, оскільки воно є продуктом діяльності людини. З іншого боку, історичне джерело об'єктивне, оскільки воно здатне об'єктивно відображати історичну дійсність. Водночас джерело не тільки відображає факти минулого, а й само по собі є історичним фактом, частиною історичної дійсності.

Таке трактування природи історичного джерела дає можливість зрозуміти декілька важливих аспектів його сутності. Зміст джерела нерозривно пов'язаний з історичною дійсністю, діями людей. Джерело виникає у процесі реальної людської діяльності, яка формує певні уявлення, ідеї, судження, цінності тощо. Людська свідомість, культура, психіка є обов'язковими елементами творення джерела. Тому сучасне джерелознавство приділяє значну увагу виявленню й вивченню процесів взаємодії та взаємовпливу об'єктивних і суб'єктивних чинників, суспільних та особистих потреб, що проявляються у створенні й функціонуванні окремих джерел та їх комплексів у реальному історичному процесі.

Здатність історичного джерела відображати минуле не означає, що це відображення завжди достовірне, адекватне реальним подіям. Адже на авторів джерел значною мірою впливають різноманітні чинники суспільного й приватного життя, певна ідеологія та власний світогляд, особисте розуміння того, що відбувається. Крім того, окрема людина неспроможна охопити всі аспекти сучасних їй історичних реалій. Тому джерела можуть відображати ті чи інші події неповно, недостовірно, неправдиво. Проте це не зменшує значення джерел, оскільки для істориків важливим є встановлення причин саме такого відображення історичних подій, адже дійсність у джерелах відбивається через призму індивідуальної свідомості, людських почуттів. У цьому розумінні історичне джерело є втіленням реально існуючої єдності об'єктивного і суб'єктивного, суспільного і особистого.

Органічне поєднання об'єктивно-суб'єктивних чинників у історичному джерелі проявляється на всіх етапах його існування — у процесі створення та подальшого функціонування. Важливим для історика є з'ясування об'єктивних і суб'єктивних спонукальних мотивів створення будь-якої пам'ятки минулого. Які б сфери людської діяльності ми не розглядали, завжди існують певні суспільні потреби (об'єктивні чинники), що вимагають створення тих чи інших продуктів людської діяльності. Водночас кожен продукт створюється конкретною людиною або групою людей, які втілюють відповідну суспільну потребу, соціальне замовлення в ту чи іншу форму, відповідно до завдань або власних уявлень, бажань, рівня обдарованості, освіти, соціального статусу тощо (суб'єктивні чинники). Поєднання суспільних і особистих мотивів, у процесі створення джерел характерне для кожного з них, незалежно від їхньої типологічно-видової приналежності. Як приклад можна згадати декілька видатних пам'яток минулого, що належать до різних груп джерел.

Відомо, що в процесі творення давньоукраїнської держави виникла суспільна потреба в оформленні писемного кодексу законів, які вже існували на той час у вигляді звичаєвого (неписаного) права. Однак утілення в життя цієї потреби у вигляді "Руської Правди" стало можливим лише з появою такого видатного політичного діяча й високоосвіченої людини, як Ярослав Мудрий, який вважається автором однієї з найдавніших її редакцій — " Правди Ярослава".

З розвитком держави виникала потреба у фіксуванні важливих історичних подій політичного, економічного й культурного життя суспільства. Однією з найперших форм фіксування минулого є запис подій за роками — літописання, хроніки. Однак, виконуючи певною мірою соціальне замовлення, дотримуючись загальноприйнятих норм літописного жанру, кожен літописець творив їх по-своєму. Це дало змогу історикам у величезних літописних зведеннях розрізнити твори кількох авторів — Нестора, Никона, Сильвестра, Мойсея та інших літописців.

У період міжусобиць і наростання зовнішньої загрози стала актуальною ідея цілісності Київської держави, спільних дій князів у боротьбі із завойовниками. Ця ідея знайшла втілення у видатному літературно-публіцистичному творі "Слово о полку Ігоревім". Хоча питання авторства цієї пам'ятки й досі залишається відкритим, загальновизнаним є те, що її автор був патріотом своєї землі, обізнаною з історією, високоосвіченою і талановитою людиною. "Слово" — це органічний вияв творчої наснаги автора та суспільної потреби держави.

Суспільні потреби можуть виражати не тільки загальні інтереси, а й інтереси окремих груп, осіб, що також об'єктивно впливають на створення джерел. Як приклад згадаємо законодавчі акти, що видавалися великими князями литовськими, польськими королями, російськими імператорами. Ці акти часто обмежували права українського народу, але об'єктивно виражали інтереси правлячих кіл цих країн, їхні уявлення про потреби власної держави. Існують значні масиви документів, що регламентують соціальний стан окремих прошарків, верств населення, суспільних інститутів, зокрема таких, як церква, освіта, різних сфер діяльності, професійних і виробничих об'єднань тощо. Безперечно, у процесі створення законів об'єктивні фактори мають надзвичайно велике значення, але те, яким чином будуть урегульовані ті чи інші взаємини, хто здобуде більше прав, привілеїв, коштів, пільг, тобто яким, власне, буде зміст документів, залежить значною мірою від особистих якостей осіб, причетних до їх укладання.

Таке ж саме поєднання суспільних і особистих потреб властиве й для процесу створення речових, зображальних та інших видів джерел. Наприклад, будівництво храму, оздоблення його вишуканими фресками, мозаїкою можливе лише тоді, коли для цього існують певні об'єктивні та суб'єктивні умови — належний рівень економічного розвитку держави, культури, мистецької майстерності архітекторів, будівничих, художників тощо. Українські гетьмани, представники генеральної і полкової старшини, кошові отамани, інші заможні козаки своїм коштом будували церкви, школи, жертвували гроші на ремонтні роботи у храмах і монастирях. Цим вони задовольняли власні духовні потреби, підтримували християнську мораль, українську церкву, сприяли збереженню національної культури і самосвідомості українського народу. Пам'ятки такої подвижницької діяльності є цінним історичним джерелом.

Важливим для дослідження є розуміння того, що в процесі свого первинного функціонування історичні джерела зазнають різноманітних впливів, змін, утручань, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Саме від них залежить, наскільки повною була функціональна віддача того чи іншого продукту людської діяльності, як саме він був використаний окремою людиною або суспільством. Нерідко траплялося так, що пам'ятки минулого зазнавали значних ушкоджень, нищення внаслідок суто природних явищ, узагалі не пов'язаних з людською діяльністю,— повеней, пожеж, землетрусів, інших стихійних лих. Величезна кількість джерел з історії України була втрачена внаслідок ворожих навал, воєн, революцій та інших руйнівних проявів історичного минулого. Джерела гинуть повністю або частково й унаслідок недбалого ставлення до них, неосвіченості, байдужості до історії власного народу.

У результаті цілковитої або значної руйнації пам'ятки перестають функціонувати в історичному минулому. Саме історикам досить часто вдається повернути їх до життя, але на новому етапі існування і функціонування — власне джерельному. Це стає можливим завдяки тому, що найбільш суспільно значимі джерела навіть після знищення оригіналів продовжують існувати у вигляді копій (списків), описів, замальовок, споминів про них, уривків у інших джерелах тощо. Окрім згаданих, існують й інші причини цілковитої або часткової руйнації джерел. Це, зокрема, цілеспрямовані дії людей, що можуть викликатися як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами: впливом певної ідеології, політичними мотивами, бажанням приховати якісь факти або показати їх у іншому світлі, особистими, сімейними інтересами тощо. Можна згадати безліч прикладів знищення унікальних пам'яток минулого як у світовій історії, так і в історії України. Йдеться про руйнації храмів, спалення ікон, книг, архівних документів та ін. Іноді автори власноруч спалювали свої щоденники, спогади, листи, політичні, публіцистичні та художні твори з огляду на можливе переслідування з боку каральних органів або через власне небажання залишити їх нащадкам.

Об'єктивно-суб'єктивні причини зумовлюють і фальсифікації пам'яток минулого, повні або часткові. До повних фальсифікацій належать найрізноманітніші підробки, а до часткових — інтерполяції, тобто фальсифіковані вставки до оригінальних документів, або вилучення їх частин. Суспільні інтереси, як правило, призводять до підробок офіційних документів, що регламентують взаємини держав, земель, суспільних станів, окремих осіб тощо. Особисті інтереси нерідко спонукають до фальсифікації не лише документальних джерел, що також є поширеним явищем, а й інших різновидів пам'яток — творів прикладного та образотворчого мистецтва, оповідних, історіографічних джерел тощо.

Як приклад можна згадати підробки документів, що стали поширеним явищем у період утвердження самодержавства та імперської ідеї в Московській державі. Цар, князі, бояри створювали фантастичні генеалогії та родоводи, що виводилися від Юлія Цезаря, Августа Й навіть від античних богів та героїв. З цією метою підроблялися розрядні книги, статейні списки, грамоти тощо. Чимало підробок пов'язані з рішеннями органів влади та умовами панування на захоплених землях. Наприклад, "Переяславським статтям" 1659 p., з метою їх підробки і фальсифікації, було дано назву "Статті Богдана Хмельницького з додатками". Насправді ж статті Богдана зникли, а залишилися лише "додатки" Юрія Хмельницького. Підроблялися документи і в інтересах представників окремих станів, зокрема православної церкви. Це підробні грамоти Андрія Боголюбського (1159 р.) про визнання незалежності Києво-Печерського монастиря від влади Київського митрополита, Льва Галицького про затвердження виключного права єпископського суду за монастирем Святого Миколая тощо. Підробки приватних актових документів про спадщину, розподіл майна, володіння становими привілеями — родоводами, гербами мали масовий характер. Не випадково однією з причин виникнення прикладної, а згодом історичної дипломатики (актового джерелознавства) стала потреба у розробці наукових методів встановлення і виявлення фальсифікацій документальних джерел. Великого поширення набула фальсифікація документів у період радянського тоталітаризму та масових репресій.

Таким чином, для істориків-джерелознавців надзвичайно важливим є вивчення всіх обставин функціонування історичних пам'яток на першому, доджерельному етапі, встановлення тих об'єктивно-суб'єктивних факторів, що впливали на них саме в цей період, коли в джерелах закладався масив інформації, який згодом може бути використаний істориками з науковою метою.

Водночас кожен історик, обираючи певну тему дослідження, завжди базується на власних наукових інтересах, уявленнях, поглядах, спостереженнях тощо. У процесі пошуку та вивчення історичних джерел історики використовують досвід своїх попередників, а також розробляють власні методики, класифікаційні схеми, визначення джерелознавчих понять, збагачують історичну науку в цілому й джерелознавство зокрема своїм індивідуальним баченням ролі та місця певних груп або окремих джерел у складі джерельної бази історичної науки. Надзвичайно важливим є з'ясування того, які саме об'єктивно-суб'єктивні фактори впливають на дослідника у процесі вивчення джерел та формулювання на їх основі певних наукових висновків, що можуть бути обґрунтованими або поверховими, такими, що наближають нас до правдивого трактування джерела або віддаляють від істини.

Висновки

Протиставлення "об'єктивного" і "суб'єктивного" є однією із найбільш складних і суперечливих проблем сучасної історичної науки. Досить часто побутує думка про те, що "об'єктивність" — неодмінно позитивна ознака будь-якого дослідження, а значить й історичного джерела, а "суб'єктивність" — якість негативна, оскільки виражає погляди й уявлення окремої особи — автора або дослідника історичного джерела. Насправді ж історичне джерело є носієм різнопланової інформації, що органічно поєднує у собі обидві якості. Вміння розрізняти їх, встановлювати взаємодії між ними, є однією з важливих складових процесу вивчення та використання джерел.

Будь-яке джерело містить у собі певний обсяг соціальної інформації, оскільки на першому етапі існування воно було елементом інформаційних процесів, що відбувалися у суспільстві. На другому етапі, будучи об'єктом історичного дослідження, джерело виступає носієм історичної інформації, що дає відомості про зміст і характер соціально-інформаційних процесів минулого.

Уже те, що джерело відображає рівень інформаційного оснащення людей — суспільних груп, колективів, осіб, діяльність яких вивчається, свідчить про його наукову цінність. Пізнання ступеня інформованості авторів джерел, їх здатності створювати й використовувати інформацію дає можливість дослідникові розкрити мотиви та передумови поведінки людей, їхніх учинків, рішень тощо.

Джерельна інформація складається з різних видів — економічної, наукової, технічної, політичної, культурної, релігійної і т. ін. Істориків цікавлять усі види інформації. Проте, в залежності від мети конкретного історичного дослідження, кожен історик вирішує, який вид інформації є для нього основним і відповідно до цього відбирає саме ті джерела, або ту їх частину, які містять потрібні йому відомості.

Водночас слід пам'ятати, що джерельна інформація — невід'ємна ознака джерела, яка фіксується на певному носії: камені, глині, кістці, папері, дискеті, кіноплівці, магнітній стрічці тощо або передається усно. Історик у науковому дослідженні не може використати ніким і ніде не зафіксовану інформацію. Навіть усні джерела, що функціонують у народній традиції, до того як їх використати, мають бути зафіксовані з допомогою звукозапису або письма. Незафіксована інформація, наприклад, творіння людської думки, розмови, ідеї, спогади, навіть плітки та всілякі вигадки, може бути назавжди втраченою для майбутніх поколінь. Тому кожна освічена людина, не кажучи вже про професійних істориків, має сприяти збереженню і збагаченню джерельної бази, залученню нової інформації до наукового та суспільного вжитку, вести щоденники, фіксувати унікальні події, цікаві природні, архітектурні та художні пам'ятки, щоб зберегти важливі відомості про сьогодення для нащадків.

Список використаної літератури

Богдашина О. Джерелознавство історії України: теорія, методика, історія: Навч.-метод. посіб.. — 2.вид., доп. та перероб. / О. Богданишина // Харків.: Тарбут Лаам, 2005. — 192 с.
Боровський Я. Є., Варшавчик М. Я., Войцехівська І. Н., Ганжа О. І., Голобуцький П. В. Джерелознавство історії України: Довідник:Навч. посібник для студ. вузів / П.В. Голобуцький // НАН України; Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. — К., 1998. — 211с.
Воронов В. Джерелознавство історії України: Курс лекцій / В. Воронов // Дніпропетровський національний ун-т. — Д. : Видавництво Дніпропетровського університету, 2003. — 336с.
Історичне джерелознавство : Підруч. для студ. іст. спец. вищ. навч. закладів / Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська, Б. І. Корольов та ін. - К. : Либідь, 2003. - 486 с.
Конончук І. Джерелознавство: Навч.-метод. посіб./ І. Конончук // Ніжинський держ. педагогічний ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : НДПУ ім.М.Гоголя, 2004. — 88с.
Архівознавство. Археографія. Джерелознавство [Текст] : міжвідом. зб. наук. пр. Вип. 6 / [Держ. ком. архівів України, Укр. наук.-дослід. ін-т архівної справи та документозн., Нац. акад. наук України [та ін.]] ; [редкол.: Г. В. Боряк, І. Б. Матяш, І. Н. Войцехівська та ін.]. - [К.] : [б. в.], 2003. - 286 с.
Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності / Л. Зашкільняк // Львів. - 1999. - С. 117.

Об'єктивно-суб'єктивна природа джерела 📙 Реферат → 🆔 167374