Облік результатів переоцінки

Індивідуальна самостійна робота №1

Реферат

з дисципліни "Бюджетний облік"

за  темою "Облік результатів переоцінки"

Донецьк - 2012

Вступ

Різноманіття напрямів діяльності бюджетних установ зумовило той  факт, що на їх балансі враховуються різноманітні види майна (основних засобів і нематеріальних активів), дати введення в експлуатацію яких різні. Нерідко дуже істотна і різниця у вартості окремих однотипних об'єктів, але придбаних в різні роки. Крім того, ціни більшості об'єктів відрізняються від цін, що існують в даний час, на аналогічні об'єкти. У зв'язку з цим, виникає необхідність періодично перераховувати вартість об'єктів основних засобів і нематеріальних активів в єдині ціни, що існують на встановлену дату, і відображати підсумки цього перерахунку в бухгалтерському і статистичному обліку.

1. Переоцінка необоротних активів

Необоротні активи у бухгалтерському  обліку та звітності відображаються за такою вартістю:

- первісна;

- балансова  (залишкова);

- відновна.

            Первісна (відновлювальна) вартість необоротних активів, що значаться в балансі бюджетної установи може змінюватись у результаті індексації, а також при добудові, дообладнанні, реконструкції, частковій ліквідації тощо.

Основні засоби для бюджетної установи є фундаментом для безперервного виконання основних функцій і завдань. І звісно, їх технічний, фізичний, а також вартісний стан одне із важливих питань для установи. Ніщо не вічне, інфляція та знос, можна сказати, з‘їдають вартість основних засобів, що рахуються на балансах  бюджетних установ, в тому числі, повністю придатних до використання.

Поняття зносу  основних засобів у бюджетних  установах відмінне від зносу  підприємств виробничої сфери, так  як в процесі виробництва не здійснюється перенесення його обсягів на результати виробництва, тобто на основні засоби не нараховується амортизація. Вартість основних засобів в бюджетних установах поступово зменшується в процесі їх виробничого використання, інших природних впливів та морального зносу.

В такому випадку, щоб привести у відповідність балансову вартість основних засобів до рівня справедливих цін рекомендується щорічно здійснювати їх переоцінку, по – перше, шляхом проведення індексації. По - друге, якщо вартість окремих видів необоротних активів після індексації суттєво відрізняється від аналогічних нових зразків, то вартість цих активів приводиться у відповідність до вартості нових зразків на момент проведення переоцінки.

Переоцінка - зміна  оцінки вартості майна у зв'язку з матеріальним і моральним зносом, інфляцією, зміною цін.

Також, зміна  первісної вартості основних засобів  проводиться при добудові, дообладнанні, реконструкції, частковій ліквідації відповідних об‘єктів та модернізації, яка призвела до додаткового укомплектування  основних засобів. Можна сказати ,що бюджетні установи повинні постійно слідкувати за технічним станом та реальною вартістю основних засобів і щорічно її відновлювати. Відновлювальна вартість – це первісна вартість, змінена після переоцінки .

Слід відмітити, що для  бюджетних установ «Інструкцією з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ» визначено, що індексація первісної (відновлювальної) вартості груп необоротних активів може проводитись щорічно по закінченні року згідно з індексом інфляції року . Індекс інфляції друкується Державним комітетом статистики в газеті «Урядовий кур‘єр».

Для обліку результатів  переоцінок бюджетних установ призначений  пасивний рахунок 44 "Результати переоцінок"(пасивний, за Дт відображається уцінка матеріальних активів та зменшення курсу, за Кт - переоцінка та збільшення курсу). Характеристика субрахунків відображено в табл.1.1.

Методологія обліку дозволяє розподіляти субрахунок 442 на субрахунки 3-го порядку у випадку відображення курсової різниці при операціях в іноземній валюті (на кожен вид іноземної валюти).

Переоцінка  матеріалів оформляється відомістю, де вказано розрахунок за позиціями. Після  цього записи відображаються в меморіальних ордерах і заносяться до книги  „Журнал-Головна”.

2. Державне  регулювання процесу оцінки та переоцінки основних засобів бюджетних установ

Формування  основних фондів бюджетних установ  – основна затратна стаття їх кошторису. Тому питання державного регулювання  оцінки майна, що надходить та вибуває  з бюджетної установи чи організації, досить актуальні.

У процесі ефективного  управління основними засобами великого значення набуває їх обґрунтована оцінка. Оцінка основних засобів являє собою  грошовий вираз їхньої вартості. Тому на державному рівні регулюється  та контролюється правильність обліку основних засобів, що відображаються за первісною вартістю, до якої включаються всі фактичні видатки, пов’язані з їх придбанням, спорудженням та виготовленням, або за відновною (первісною вартістю, зміненою після індексації, переоцінки).

Важливу роль у  діяльності установи відіграють основні засоби та інші необоротні матеріальні активи, без яких неможливе надання послуг і виконання робіт. Для підвищення ефективності використання основних засобів бюджетні установи мусять вести своєчасний, повний та постійний облік їх вартості.

Крім того, облік результатів  проведеної переоцінки ускладнюється  тим, що об’єктом переоцінки є залишкова  вартість, яку не відображено в  обліку як самостійну величину. Її формують два інших показники, що відображаються в обліку: первісна (або переоцінена, якщо об’єкт раніше переоцінювався) вартість і сума накопиченого зносу. Відповідно, в результаті переоцінки мають змінитися як первісна (переоцінена) вартість, так і сума зносу. Загальна сума переоцінки дорівнює різниці між переоціненою залишковою вартістю й залишковою вартістю до цієї переоцінки. Але для відображення в обліку результатів переоцінки цієї суми недостатньо, слід знати, як змінилися окремо первісна (переоцінена) вартість та окремо сума зносу (переоцінена сума зносу).

Для оцінки основних засобів у митних установах застосовують натуральний і вартісний методи. За натуральним методом оцінки використовуються показники, якими визначаються технічний склад устаткування, основних засобів, виробнича потужність, складається баланс устаткування. Вартісний метод використовується для визначення структури й динаміки основних засобів у цілому, нарахування їх зносу, визначення собівартості та рентабельності виробництва. У зв’язку з тривалим функціонуванням і поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька показників оцінки основних фондів. Основні засоби в митних установах оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою), відновленою чи середньорічною вартістю; залежно від стану основних засобів – за повною або залишковою вартістю.

У системі обліку і звітності основні засоби відображаються за первісною вартістю, до якої включаються  всі фактичні видатки, пов’язані  з їх придбанням, спорудженням та виготовленням, або за відновною (первісною вартістю, зміненою після індексації, переоцінки).

Видатки, пов’язані з  придбанням необоротних активів, відображаються за КЕКВ 2110 “Придбання обладнання та предметів  довготривалого використання”.

Не належать до збільшення первісної вартості основних засобів:

1) витрати на  наймання транспорту для перевезення  основних засобів, бо вони належать  до фактичних видатків установи  та відображаються за КЕКВ 1135 “Оплата транспортних послуг  і утримання транспортних засобів”;

2) суми ПДВ,  сплачені під час придбання основних засобів. Стосовно джерела придбання суми ПДВ належать:

– до видатків установи та відображаються за КЕКВ 2110 “Придбання обладнання та предметів  довготривалого використання” –  під час придбання основних засобів  за рахунок коштів загального фонду кошторису;

– до складу податкового  кредиту – під час придбання  основних засобів за рахунок коштів спеціального фонду. При цьому суми ПДВ, сплачені під час придбання  основних засобів, бюджетна організація  зараховує до складу податкового  кредиту лише в тому випадку, коли її зареєстровано як платника ПДВ. Якщо ж вона не є платником ПДВ, то такі суми належать до видатків установи за КЕКВ 2110 “Придбання обладнання та предметів довготривалого використання”;

3) податки і  збори, вартість послуг та інші витрати, що сплачуються під час придбання основних засобів. Ці витрати належать до фактичних видатків установи.

Окрім цього, не збільшують вартість основних засобів:

– роботи з установлення структурованої кабельної системи, настроювання локальної обчислювальної мережі тощо, а також витратні матеріали (кабельні лотки, монтажні панелі, розетки, коректори тощо), які було використано під час таких робіт. Ці витрати списуються на фактичні видатки на підставі виправдних документів (договорів на роботи, актів виконаних робіт тощо);

– витрати на поточний і капітальний ремонт. Такі витрати належать до фактичних видатків установи за відповідними кодами економічної  класифікації видатків;

– ремонт основних засобів, що спричинив заміну запасних частин. Вартість таких запчастин належить до видатків за відповідними кодами економічної класифікації видатків (крім добудовування, дообладнання, реконструкції, часткової ліквідації відповідних об’єктів та модернізації, що спричинила додаткове укомплектування основних засобів).

Капітальні витрати на поліпшення земель зараховуються до вартості основних засобів щороку в  сумі видатків, що належать до прийнятих  в експлуатацію площ, незалежно від  закінчення всього комплексу робіт.

Облік капітальних витрат на поліпшення земель ведеться шляхом розподілу їх на такі заходи:

– планування земельних  ділянок;

– викорчовування площ під ріллю;

– очищення водойм із зазначенням зайнятої площі та вартості виконаних робіт щодо кожного  заходу.

Капітальні вкладення  в багаторічні насадження зараховуються до складу основних засобів щороку в сумі видатків на прийняті в експлуатацію площі незалежно від закінчення всього комплексу робіт.

У бухгалтерській звітності  основні засоби відображаються за балансовою вартістю, що є різницею між первісною  вартістю та сумою нарахованого зносу.

Зміна первісної вартості основних засобів відбувається у  випадках:

– індексації (переоцінки), що проводиться відповідно до порядку, передбаченого ст. 146.21 Податкового кодексу України;

– добудовування, дообладнання, реконструкції та модернізації, що спричинили додаткове укомплектування основних засобів;

– часткової  ліквідації відповідних об’єктів.

Зміна первісної вартості основних засобів після проведення індексації не є підставою для  переведення їх на інший субрахунок. Крім того, зміна первісної вартості основних засобів не є додатковим доходом бюджетної установи і не належить до доходів.

Облік основних засобів, за винятком бібліотечних фондів, малоцінних необоротних матеріальних активів, білизни, постільних речей, одягу та взуття, матеріалів довготривалого використання для наукових цілей і тих, що мають обмежене використання, ведеться в повних гривнях, без копійок. Сума копійок, сплачених під час придбання основних засобів, належить до видатків бюджетної установи.

Книги, посібники та інші видання, що входять до фонду бібліотек, обліковуються у груповому обліку та за номінальними цінами, включаючи вартість початкових палітурних робіт. Витрати на ремонт і реставрацію книг, у тому числі на повторні палітурні роботи, на збільшення вартості книг не зараховуються, а списуються на видатки за відповідними кодами економічної класифікації видатків.

Відповідно до Закону України  “Про бібліотеки та бібліотечну справу”  від 27.01.1995 р. № 32/95-ВР, бібліотечний фонд – це впорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці. Бібліотечні фонди формуються відповідно до їх значення, складу користувачів та виду бібліотеки.

Зарахування періодичних  видань та іншої літератури до бібліотечних фондів має регламентуватися відомчими  нормативними актами. Відповідальність за розподіл періодичних видань на бібліотечний і небібліотечний фонд покладається виключно на розпорядника бюджетних коштів. Адже від того, як буде класифіковано таку літературу, залежить застосування КЕКВ під час її придбання.

Так, за КЕКВ 2110 “Придбання обладнання та предметів довготривалого користування” здійснюються видатки  на поповнення книг для бібліотечних фондів, тобто якщо періодичні видання (газети, журнали) є бібліотечним фондом, видатки на їх придбання здійснюються за вищевказаним кодом. Якщо ж періодичні видання не належать до бібліотечних фондів, видатки на їх придбання необхідно здійснювати за КЕКВ 1131 “Предмети, матеріали, обладнання та інвентар”.

Згідно з п. 1.7 Інструкції № 64/30 бюджетні установи можуть проводити  індексацію первісної (відновної) вартості груп необоротних активів за самостійним  рішенням керівника установи. Індексація первісної (відновної) вартості груп необоротних активів проводиться з урахуванням коефіцієнта індексації, що визначається за формулою, передбаченою ст. 146.21 Податкового кодексу України:

К_і= [І(а–1)–10] : 100,

де І(а – 1) – індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація.

Індексація проводиться  лише в тому випадку, коли коефіцієнт індексації перевищує одиницю (тобто  якщо річний індекс інфляції більше 110 %). Якщо значення К не перевищує одиниці (тобто коли індекс інфляції менше 110 %), основні засоби не індексуються.

Так, за даними Держкомстату, індекс інфляції за 2010 р. становив 109,1 %. Оскільки коефіцієнт індексації за 2010 р. менший одиниці, у 2011 р. бюджетні установи не мають право провести індексацію основних засобів.

Коефіцієнт індексації застосовується до об’єктів основних засобів, що обліковуються в бухгалтерському обліку на рахунках 10, 11 і 12, крім земельних ділянок та об’єктів житлового фонду. Стосовно таких об’єктів індексація їх вартості здійснюється за окремими правилами.

Що стосується строків проведення індексації, то ні в самій Інструкції № 64/30, ні в офіційних роз’ясненнях Держказначейства з цього питання нічого не зазначено.

Індексацію основних засобів  проводить інвентаризаційна комісія, яку призначають наказом керівника  установи щороку та яка діє протягом року. У деяких випадках до складу комісії можуть включити суб’єктів оцінної діяльності. Як нормативно-правовими документами регламентуються такі ситуації? По-перше, керівник установи може самостійно прийняти рішення про залучення до складу комісії суб’єктів оцінної діяльності (п. 1.10 Інструкції № 64/30). По-друге, у ст. 7 Закону про оцінку майна передбачено обов’язковість проведення оцінки майна в разі переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку, а у ст. 10 цього ж Закону надано право суб’єктам оцінної діяльності – органам державної влади та місцевого самоврядування у випадках, визначених нормативно-правовими актами щодо оцінки майна, які затверджуються КМУ, здійснювати оцінку майна самостійно, на підставі наказу керівника.

Держказначейство в листі  “Про порядок проведення переоцінки”  від 07.06.2007 р. № 3.4-04/1458-6755 роз’яснювало, що за потреби проведення незалежної оцінки до складу комісії з переоцінки можна залучати суб’єктів оцінної  діяльності.

Таким чином, з одного боку, Інструкцією № 64 керівнику надано право щодо залучення до складу комісії суб’єктів оцінної діяльності чи проведення самостійної оцінки, а з іншого – Законом про оцінку майна передбачено обов’язковість застосування його норм під час оцінки основних фондів.

Після того як стає відомим  коефіцієнт індексації, комісія приймає  рішення про доцільність індексації основних засобів. На підставі висновків комісії керівник бюджетної установи приймає рішення щодо проведення чи непроведення індексації. Відповідальність за організацію роботи комісії покладається на керівника установи, а за об’єктивність визначення реальної вартості активів – на керівника та голову комісії.

Під час індексації відбувається зміна первісної (відновної) вартості основних засобів та зносу. Залежно від розміру нарахованого зносу застосовуються різні підходи до переоцінки основних фондів. Під час індексації основних засобів, що мають залишкову вартість, відбувається зміна величини первісної вартості та нарахованого зносу об’єкта. Первісну вартість такого об’єкта збільшують на відповідний коефіцієнт індексації, і одержана величина являє собою проіндексовану первісну вартість:

Переоцінена вартість об’єкта = Первісна вартість × К

Аналогічно індексують суму нарахованого зносу:

Переоцінена сума зносу = Сума нарахованого зносу × К

Під час індексації (переоцінки) комісія оглядає кожну окрему одиницю основних фондів і встановлює на них нові ціни. Якщо вартість проіндексованих  основних засобів значно відрізняється  від вартості аналогічних нових об’єктів, то вартість цих засобів слід узгодити з вартістю аналогічних нових зразків (п. 1.10 Інструкції № 64 і лист Держказначейства України від 02.02.2007 р № 397-1346). Для цього комісія мусить провести переоцінку таких видів основних засобів і встановити нові ціни, що відповідають цінам на аналогічні нові зразки, які діють на дату індексації. Причому ціни на однотипні предмети мають бути однакові в межах одного головного розпорядника бюджетних коштів. Для цього потрібно мати відповідне розпорядження головного розпорядника. По суті, п.1.10 Інструкції зобов’язує бюджетні установи встановлювати однакові ціни на однотипні об’єкти. Отже, якщо після проведення переоцінки виявиться, що переоцінена первісна вартість об’єкта основних фондів відрізнятиметься від вартості аналогічних нових об’єктів (чи більше, чи менше), то потрібно провести додаткову переоцінку такого об’єкта.

Варта уваги ситуація з  переоцінкою об’єктів основних фондів, на які нараховано знос у розмірі 100 %, тобто залишкова вартість яких дорівнює нулю. Інструкція № 64 (п. 1.10) передбачає на такі об’єкти встановлювати нову вартість, що додається до їх первісної вартості без зміни суми зносу. Під час переоцінки об’єктів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, доводиться застосовувати механізм переоцінки, який використовують небюджетні установи на підставі п. 17 П(С)БО 7. Отже, в результаті переоцінки первісну вартість таких об’єктів буде збільшено на переоцінену залишкову вартість, сума зносу залишиться без змін. У цьому разі переоцінена залишкова вартість являє собою справедливу вартість, за якою може бути здійснено продаж чи обмін об’єкта, тобто переоцінена залишкова вартість дорівнюватиме справедливій вартості.

У бюджетних установ, що мають  на балансі повністю зношені основні  засоби, неминуче виникають такі запитання: чим керуватися під час визначення справедливої вартості та як визначити фактичний стан об’єкта? Ідеальним варіантом було б залучення суб’єктів оцінної діяльності, які мають відповідну ліцензію. Адже для цього в керівника бюджетної установи є всі підстави – ст. 7 Закону про оцінку майна і п. 1.10 Інструкції з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ.

Крім того, проблему з  переоцінкою повністю зношених об’єктів основних засобів могли б вирішити рекомендації з боку органів Держказначейства. Адже ще в минулому році Держказначейство в листі від 07.06.2007 р. № 3.4-04/1458-6755 акцентувало увагу на проблемі невідповідності фактичної вартості активів і їх справедливої вартості. Однак нині з даного питання немає будь-яких роз’яснень цього відомства. Тому для установи найприйнятніший варіант – отримати рекомендації з боку вищих за рівнем органів управління.

У зв’язку з тим, що зараз  немає роз’яснень Держказначейства про механізм визначення справедливої вартості, є сенс звернутися до Національного стандарту № 1 “Загальні принципи оцінки майна та майнових прав”, затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003 р. № 1440. Як передбачено цим документом, під час визначення вартості об’єкта оцінки застосовуються прибутковий, порівняльний та витратний методи оцінки.

Найприйнятніший метод оцінки майна бюджетних установ –  витратний. В основу цього методу покладено процедуру визначення вартості витрат, необхідних для відтворення  чи заміщення об’єкта. При цьому  оцінна вартість об’єкта визначається, виходячи з витрат на створення, розробку чи придбання об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який за своїми споживчими, функціональними характеристиками може бути йому рівноцінною заміною. Таким чином, вартість об’єкта, що визначається витратним методом, дорівнюватиме витратам на його відтворення за мінусом втрати вартості об’єкта.

Переоцінена залишкова вартість розраховується за такою формулою:

Переоцінена залишкова вартість = Вартість аналогічних нових зразків × (1–К),

де К – коефіцієнт втрати вартості об’єкта.

У свою чергу, коефіцієнт втрати вартості об’єкта визначається таким  чином:

К = Ф : (Тс + З)

де Ф –  фактичний термін служби (термін служби об’єкта оцінки з дати його введення в експлуатацію до дати переоцінки);

Тc – установлений термін служби;

З – справедливий залишковий термін служби.

Результати переоцінки доцільно відображати в окремих відомостях. У зв’язку з тим, що нині Держказначейство не розробило спеціальної форми  такої відомості, ці документи складаються  в довільній формі.

Що стосується об’єктів основних фондів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, то підставою для  внесення даних до відомостей будуть акти оцінки.

Після проведення переоцінки комісія складає акт про зміну  вартості основних засобів, що затверджується керівником бюджетної установи. Обов’язковість складання цього документа передбачена п. 1.10 Інструкції з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ. Інформація про зміни первісної вартості та суми зносу основних засобів підлягає відображенню в інвентарних картках обліку основних засобів. 

Висновки

Отже, питанням державного регулювання  оцінки основних засобів бюджетних  установ у системі обліку й  звітності приділяється велика увага, адже наявність повної й достовірної  інформації про наявність і рух державного майна сприятиме прийняттю адекватних управлінських рішень щодо необхідності державних закупівель основних засобів за бюджетні кошти. Тому дане питання регулюється на загальнодержавному та відомчому рівнях. Разом з тим цей аспект потребує подальших наукових досліджень, спрямованих на уніфікацію та типізацію методичних підходів до процесу оцінки основних засобів як у бюджетних установах і організаціях, так і в госпрозрахункових підприємствах.

Список  використаних джерел

1.  Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:www.ligazakon.ua/

2.  Про затвердження  Інструкції з обліку основних  засобів та інших необоротних  активів бюджетних установ [Електронний  ресурс] : наказ Державного казначейства України від 17 лип. 2000 р. № 64, із змінами та доповненнями від 22 груд. 2009 р. № 526. – Режим доступу : http:www.ligazakon.ua/

3.  Лесняк  В. Порядок обліку переоцінки  основних засобів / Лесняк В. // Формування ринкової економіки  : зб. наук. пр. – К., 2007. – Вип. 19. – С. 3–4.

4.  Мельниченко  В. Учет основных средств и  нематериальных активов в бюджетных  организациях / В. Мельниченко // Практика  бухгалтерского учета. – 2006. –  № 24. – С. 45.

5. Економічна  класифікація видатків

6. ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"

7. Лист "Про  порядок проведення переоцінки  необоротних активів" від 07.06.2007 р. N 3.4-04/1458-6755

8. «Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ» затверджена наказом Держказначейства України від 17.07.2000р. року №64 (у редакції від 21 лютого 2005 року №30)