Олімпійські ігри Стародавньої Греції

Кафедра економіки підприємства

Реферат

з дисципліни „Фізичне виховання”

на тему: «Олімпійські ігри античної Греції.»

»

2013 р.

Пдан

Вступ ……………………………………………………………………... 3

1. Зародження олімпійських ігор в Стародавній Греції. ………….… 4
2. Організація і програма Олімпійських ігор. ………………………...  7

2.1 Організація  свята ………………………………………………...….. 8

2.2 Програма  змагань, визначення переможців, герої Олімпіад ….. . 11

3. Криза  та занепад ігор . ………………….…………………………... 19

Висновок  ….………………………………………………………...…. 20

Список  використаної літератури  …….……………………………..... 21

Вступ

Олімпі́йські і́гри (грец. οἱ Ὀλυμπιακοί Ἀγῶνες) — міжнародні спортивні змагання, які проводяться кожні чотири роки під егідою Міжнародного олімпійського комітету. Види спорту, які входять до програми Олімпійських ігор називаються олімпійськими. Переможці змагань отримують довічне звання олімпійського чемпіона.

Олімпійські ігри діляться на літні й зимові. Літні Олімпійські ігри проводяться  кожні чотири роки, в рік кратний  чотирьом. Зимові Олімпійські ігри об'єднують зимові види спорту й  відокремилися від літніх, починаючи  з 1924 року. До середини 90-х літні й  зимові Олімпійські ігри проводилися  в один рік. Починаючи із зимової  Олімпіади Ліллехаммера (Норвегія), зимові Олімпійські ігри проводяться  через два роки після літніх.

Античні Олімпійські  ігри проводилися в грецькій Олімпії  з 8 століття до н.е. до 4 століття нашої  ери. Барон П'єр де Кубертен заснував у 1894 році Міжнародний олімпійський комітет (МОК). МОК з тих пір став керівним органом олімпійського руху, структура і дії якого визначаються Олімпійською хартією.

Еволюція  олімпійського руху в 20-му і 21-му століттях  призвела до певних змін в Олімпійських іграх. Ці зміни включають, зокрема, створення зимових Ігор, Параолімпійських ігор для спортсменів із фізичними вадами, а також Юнацьких Олімпійських ігор для неповнолітніх спортсменів. МОК був змушений адаптуватися до економічних і політичних змін та технологічних реалій 20-го століття. В результаті, Олімпійські ігри змістилися від чисто любительського спорту, як це передбачалось Кубертеном, до участі професійних спортсменів. Світові війни призвели до скасування Ігор у 1916, 1940 і 1944 роках. Бойкотування деякими країнами Ігор під час холодної війни призвело до обмеженої репрезантативності Ігор у 1980 і 1984 роках.

Зародження олімпійських ігор в Стародавній Греції.

Олімпійські ігри зародилися в Стародавній Греції, де вони проводилися раз на чотири роки у місті Олімпія і були визначною подією в житті стародавніх  греків. Ігри були заборонені римськими  імператорами як поганські з метою  утвердження християнства.

Олімпійські ігри античності були низкою змагань, що проводилися між представниками кількох міст-держав і царств Стародавньої Греції, які мали, здебільшого, атлетичний характер, а також змагання борців та перегони колісниць. На час Олімпійських ігор всі воєнні конфлікти між  містами-державами, які брали участь у змаганнях, припинялися до їх закінчення.Походження цих Олімпіад оповито легендами. Один з найпопулярніших міфів родоначальниками ігор називає Геракла і його батька Зевса. Згідно з легендою, це Геракл першим називав ігри "Олімпійськими" і встановив звичай проводити їх кожні чотири роки. Легенда стверджує, що після здіснення дванадцяти подвигів Геракл побудував Олімпійський стадіон як честь Зевса. Після завершення будівництва, він пройшов по прямій 200 кроків і назвав цю відстань "стадій" (грец. στάδιον, лат. stadium, "етап"), який пізніше став одиницею відстані. Інший міф пов'язує перші ігри з давньогрецького концепцію олімпійського перемир'я (грец. ἐκεχειρία)

Найпоширенішою  датою початку Олімпійських ігор античності є 776 рік до н.е.,. Це базується  на написах знайдених в Олімпії, в яких названі переможці бігу, що проводився кожні чотири роки починаючи  з 776 р. до н.е. Стародавні ігри включали бігові дисципліни, п'ятиборство (що складалося з стрибків події, метання диску  і списа, змагання з бігу та боротьби), бокс, боротьбу, панкратіон, і кінні змагання. За переказами, першим олімпійським чемпіоном був Coroebus, кухар з міста Еліс.

Олімпійські ігри мали важливе релігійне значення, включаючи поряд із спортивними  подіями ритуальні жертвопринесення на честь Зевса (чия знаменита  статуя роботи Фідія стояла в храмі  в Олімпії) і Пелопа, божественного героя і міфічного царя Олімпії. Пелоп був відомий завдяки колісничним перегонам з королем Еномаєм з Піси. Переможцями змагань захоплювалися і увічнювали їх у віршах і статуях. Ігри проводилися кожні чотири роки, і цей період, відомий як Олімпіада, греки використовували як одну з одиниць виміру часу. Ігри були частиною циклу, відомого як Панеллінські ігри, в які входили Піфійські ігри, Немейські ігри, і Істмійські ігри.

Починаючи з 660-го р. до н. е.. - Тобто, з 30-х ігор - до змагань були допущені всі жителі материкової Греції, а через 10 ігор (40 років) в Олімпіадах стали приймати участь і жителі грецьких колоній. Олімпійські  ігри завоювали широку популярність, а переможці могли розраховувати  на щедрий приз, почесті і всенародну славу. Олимпионик "коронувався" хрестоматійним оливковою вінком (гілки для якого зрізав золотим ножем хлопчик, син вільних і живих батьків) і нагороджувався пальмову гілку. Плутарх писав про те, що переміг на Олімпійських іграх афінянин отримував нагороду в 500 драхм, що було досить немалою сумою. Також на честь атлетів-переможців встановлювалися скульптури - іноді в самій Олімпії у святині Зевса, іноді на батьківщині героя. Однак відповідно до Плінію, схожість ці скульптури мали тільки з триразовими переможцями Олімпіад, інші ж могли задовольнятися лише ідеалістичним чином на свою честь. Батьківщина не залишалася у боргу перед своїми героями - вони зазвичай отримували ряд економічних і політичних привілеїв аж до звільнення від усіх державних повинностей, а в деяких випадках навіть обожнювалися. На додаток до перерахованих нагород олімпіоніки до кінця своїх днів могли розраховувати на безкоштовні обіди в міському управлінні, що, погодьтеся, більш приємно і корисно, ніж статуя, що не має до того ж фактичного схожості. Мідні статуї Зевса (на доричному діалекті називалися занамі), присвячені зганьбила себе учасникам (наприклад, поміченим у шахрайстві, підкуп тощо) ігор, виконувалися на гроші, отримані у вигляді штрафів, і ставилися на всі боки дороги, що веде на олімпійський стадіон

 З 15-ї  Олімпіади - 720 р. до н. е.., Спарта, що мала характер військово-організованого  родового союзу, стає домінуючим  за кількістю переможців державою. З 15-ї по 50-ту Олімпіаду (720-576 рр.. До н. Е..) Збереглися прізвища 71 переможця, з яких 36 - спартанці.  Наприклад, відомий якийсь спартанець  Гіпосфеп. Вперше він переміг у боротьбі серед юнаків, пізніше перейшовши під "дорослу" категорію, і там протягом п'яти Олімпіад здобував перемогу. Іншими словами, він успішно виступав у змаганнях борців протягом 24 років.

В епоху грецької колонізації вплив Олімпії поступово  поширюється на Малу Азію і прилеглі до неї острови. На 23-й Олімпіаді  в кулачному бою переміг Ономаст з Смірни, який розробив та правила змагань кулачних бійців. На 46-й Олімпіаді переможцем у бігу став Полімнестор з Менеста, про якого розповідають, що він наздогнав на пасовищі зайця.

ліба з м'ясом і випивав кілька галонів розведеного вина.

Популярність  і успіх Олімпійських ігор призвели до того, що вже на початок VI ст. і  в інших частинах Греції стали  проводити подібні змагання. В 590 (або 582) р. до н. е.. були реорганізовані піфійського гри в Дельфах, в 573 р. до н. е.. - Немейські ігри в Арголіді, в 572 р. до н. е.. - Істмійські ігри поблизу Корінфа. Всі ці ігри проводилися раз в два або чотири роки з таким розрахунком, щоб на кожен рік випадали будь-які змагання. Атлет, який перемагав на всіх чотирьох іграх в протягом одного періоду, отримував звання періодоніка. В історії збереглися імена спортсменів, які стали періодонікамі навіть кілька разів. Згадуваний вище Мілон Кротонскій займає серед них перше місце - періодоніком він був шість разів. У списках олімпійських переможців присутній 46 періодоніков.

 В цей  же період з'являється звання "тріаст" - потрійний переможець, отримав перемогу в відразу трьох змаганнях, які проходили в один день - в бігу, подвійному бігу і в бігу зі зброєю. Двічі звання тріаста завойовував родосец Леонідас, що отримав на 4 Олімпіадах поспіль 12 вінків переможця.

1. Організація і програма Олімпійських ігор.

Історія Олімпійських ігор налічує 1169 років.  Природно, що за більш ніж тисячолітнє існування  програма ігор та умови їх проведення не залишалися незмінними. Але основні  традиції довгий час свято зберігалися. Одна з них - терміни проведення ігор.

 Олімпійське  свято завжди відзначався раз  на чотири роки, у високосний  рік, в «священному» місяці  іероменіі, начинавшемся з першого повного місяця після літнього сонцестояння, тобто в кінці червня - початку липня.  Він повторювався через кожні 1417 днів, які складали одну Олімпіаду. За Олімпіад стародавні греки вели свій календар.

 Як бачимо, Олімпійські ігри не мали постійної  точної дати проведення. Тому  кожен раз в кінці весни  першого олімпійського року в  усі грецькі держави спрямовувалися  спеціальні посланці - глашатаї. Вони  сповіщали народ про час початку  чергових Ігор, запрошували до  Олімпії і проголошували традиційний  заклик: «Нехай буде світло без  вбивств і злочинів, без воєн  і брязкання зброєю». І у  всій Греції, виходячи з договору  легендарного Іфіта, встановлювалося священне перемир'я - екехерія. На час екехеріі, яка тривала приблизно три місяці, на всій території Греції припинялися всякі війни, і кожен, хто вступав на територію Еліди, не повинен був мати зброї. Екехерія поширювалася і на численних гостей, які йшли на ігри з усіх кінців Еллади, і на самих учасників змагань. Греки свято вірили, що всі вони - гості Зевса і знаходяться під його заступництвом.

2.1 Організація свята

 Спочатку  свято проводився протягом одного  дня, але потім, у міру зростання  популярності Ігор, розширення програми  змагань і збільшення числа  учасників і глядачів, він вилився  в грандіозне торжество, тривав  п'ять днів.

 У ці  дні Олімпія перетворювалася  на найбільший культурний, політичний  і економічний центр, де збирався  весь цвіт грецької аристократії.

 Сюди  з усіх кінців Греції прибували  цілі делегації від полісів,  щоб взяти участь у святкових  процесіях і насолодитися перипетіями  спортивних змагань. У числі  гостей Олімпії були відомі  вчені, філософи, політичні діячі,  оратори, поети, скульптори. Відомо, що Олімпію в дні свят відвідували  видатні мислителі Аристотель, Діоген, Лукіан, Сократ і Платон, знаменитий  математик Піфагор; перед численною  аудиторією читали уривки зі  своїх творів Геродот, удостоєний  почесного звання «батька історії», і Фукідід; декламували хвалебні оди - епінікії , створені на честь Олімпійських ігор і їх переможців, поети Піндар, Симонід і Вакхілід. Тут же звертався до присутніх з патріотичною промовою знаменитий афінський оратор Лісій, виступали відомі політики Демосфен і Перікл. На святі змагались у майстерності виконання музиканти, співаки, поети і читці.

 В Олімпії  полягали важливі політичні договори, торгові угоди, влаштовувалися  національні ярмарки. 

 У період  найвищого розквіту Ігор не  було жодного випадку скасування  чи перенесення строків свята.  Олімпійські ігри не були скасовані  навіть тоді, коли над Грецією  виникла загроза втрати незалежності, коли біля кордонів вітчизни  знаходився небезпечний ворог.  Так, в 480 році до н. е.., коли 300 спартанців на чолі з царем  Леонідом билися з персами  у Фермопільській ущелини, намагаючись перегородити їм дорогу в країну, і все, як відомо, загинули в нерівному бою, у Олімпії було припинено святкування чергових - 75-х - Олімпійських ігор .

 Дуже  урочисто відкривався свято. Рано  вранці, ще до сходу сонця, глядачі  займали місця на пагорбі Кронос. Під звуки фанфар через крипту урочисто вступали на стадіон і прямували до свого помосту увінчані лавровими вінками, у святкових одежах елланодікі. За ними, супроводжувані глашатаями, виходили і шикувалися навпроти «трибун» учасники змагань. Весь стадіон завмирав в мовчанні. Але як тільки небо пронизував перший промінь сонця і фанфарісти гучними звуками труб оповіщали присутніх про початок нової Олімпіади, глядачі схоплювалися з місць і стоячи славили Зевса, богів-олімпійців, організаторів та учасників свята. Коли емоції затихали, глашатай закликав всіх до порядку і починалася церемонія представлення учасників змагань. По черзі, поклавши долоню на потилицю атлета, глашатай разом з ним обходив стадіон, голосно оголошував його ім'я, імена батьків, поліс, який він представляє, вид змагань, в яких атлет збирався брати участь, і питав, чи не відомі чи присутнім будь-які ганьблять його проступки.

 Після  церемонії представлення учасників  все прямували до Альтіс, де робили ритуал жертвопринесень, учасники та судді давали клятву суворо слідувати правилам змагань. У цей же день проводилася жеребкування, складалися попередні забіги, формувалися пари для змагань у єдиноборствах.

 У другий  день проводилися змагання юнаків  з бігу, боротьбі, кулачному бої  і кінних ристаниях.

 У третій  день проходили основні змагання - у боротьбу за першість в  окремих видах програми вступали  дорослі атлети.

 У четвертий  день змагалися п'ятиборці, а на  іподромі проходили кінні змагання. Ще влаштовувався біг в бойовому  озброєнні - це був останній  вид змагань на Іграх. 

 У п'ятий, останній, день відбулася процедура  урочистого нагородження переможців  та закриття свята. Імена переможців  заносилися в спеціальні списки, які зберігалися в гімнасії. Переможців нагороджували вінком, звиті з гілок священного оливкового дерева, які зрізалися золотим ножем. Елланодікі прямо перед храмом Зевса покладали їх на голови щасливих атлетів і вручали переможну стрічку.

 Після  нагородження починалося урочистий  хід по Альтіс нових олімпіоніків, очолюване елланодікамі. Примітно, що в цьому «параді перемоги» гарцювали і самі швидконогі коні-переможці змагань, що прославили своїх власників. За переможцями йшли святково одягнені, з дорогоцінними дарами богам в руках делегації з полісів. Ця урочиста хода супроводжувалося радісними вигуками гостей, співом імпровізованих хорів, звуками флейт, подячними молитвами богам та іншими святковими привітаннями - так Олімпія славила своїх героїв, так закінчувався чудове свято. 

2.2 Програма змагань, визначення переможців, герої Олімпіад

 Першим  і довгий час єдиним змаганням  на Олімпійських іграх був  біг. Спочатку він проводився  на дистанцію в один стадій (  192,27 м  ) - Стадіодром. З 14-ї Олімпіади (  724 г . до н. е..) до програми було включено подвійний біг, на два стадія (  384,54 м ) - Д і а у л, який теж проводився по всій довжині стадіону, але наприкінці першого стадія спортсмени оббігали фінішні стовпи і закінчували біг на місці старту. Подібним чином, тільки не з одним поворотом, проводився біг на витримку - доліходром, введений в програму з 45-ї Олімпіади (  720 г . до н. е..). Дистанція доліходрома коливалася на різних іграх від 7 до 24 стадиев (близько 5 км  ).  І, нарешті, з 65-ї Олімпіади (  520 г . до н. е..) бігова програма доповнилася змаганнями в бігу в озброєнні на дві довжини стадія - гоплитодром. Гопліти - важкоозброєний піший воїн грецького ополчення, що мав на озброєнні великий круглий щит, меч, спис, шолом, панцир і лати на гомілках. Спочатку так і бігали, але згодом з усього спорядження у бігунів залишилися тільки шолом і щит.

 Про популярність  бігу свідчить те, що переможець  у стадіодроме оголошувався  головним спортсменам. Його іменем називали Олімпіаду, а сам він отримував право запалити священний вогонь на вівтарі Зевса.

 При стадіодроме влаштовували чотири забігу, і по чотири кращих учасника в кожному виходили у фінал, остаточно визначав переможця. В інших бігових змаганнях попередні забіги не проводилися. Були серед учасників атлети, що стартували в декількох різних видах бігу. У разі перемоги в трьох видах (найчастіше стадіодром, діаул і гоплитодром) вони отримували почесне звання «тріастес» - триразовий переможець.

 Техніка  бігу  на короткі і довгі  дистанції розрізнялася. Для «спринтерів»  характерний був більший нахил  тулуба, широкий махові біговій  крок, розмашисті рухи руками. У  «стаєр» руху були більш економні, руки зігнуті в ліктях, корпус пряміше, крок коротше.

 Нам невідомі  результати бігунів. Стародавні  греки не мали ще секундомірів, і час, показане учасниками, не  враховувалося. Переможцем оголошувався  той, хто раніше за інших  досягав фінішу. Але історія зберегла  імена переможців. Найкращим бігуном  на перших Олімпійських іграх  у  776 г  . до н. е.. був кухар  з Еліди Кореб. Він, вигравши змагання в стадіодроме, став найпершим спортсменам. Першим олімпійським чемпіоном у доліходроме став спартанець Акантос  в 720 г . до н. е.. на Іграх 15-ї Олімпіади. Прославленим бігуном був Астілос з Кротона. Він вісім разів перемагав на різних дистанціях на чотирьох Іграх - з 488 по  476 р.  . до н. е.. Двічі, на Іграх 300 і 296 рр.. до н. е.., перемагав у стадіодроме однофамілець відомого математика Піфагор з Магнесія. Видатних результатів домігся Гермоген з Ксанфа, отримав вісім перемог в стадіодроме, діауле і гоплітодроме на трьох Іграх (81-89 рр..). Їх зміг перевершити, устано ¬ вив своєрідний рекорд, тільки Леонід з о. Родос, дванадцять разів переміг у бігу на чотирьох Іграх (196 - 152 рр.. До н. Е..).

 Як кращий  бігун на довгі дистанції в  історію увійшов спартанець Лалас, життя якого рано обірвалося. Домігшись важкої перемоги в доліходроме на 85-х Іграх (  440 г . до н. е..), Лалас упав замертво від перенапруги. На згадку про нього скульптор Мирон створив одне з кращих своїх творінь -  бронзову скульптуру «Переможець».

Переможець  у пентатлоне визначався за системою, яку тепер називають олімпійської - переможені вибувають з подальшої боротьби. Виграти всі види пентатлона було вельми складно. Тому за встановленими правилами для перемоги потрібно виграти три види з п'яти, але обов'язково останній вид - боротьбу. Якщо це не вдавалося жодному учаснику, перемога присуджується тому, хто успішніше усіх виступав у всіх видах п'ятиборства.

 Першим  переможцем у пентатлоне став Лампіс  з Спарти. Тричі поспіль - з 676 по  668 г . до н. е.. - Почесною перемоги в пентатлоне домігся його земляк, прославлений спартанець Філомброт.

 Після  стадіодрома другий вправою пентатлона були стрибки в довжину. У палестрика застосовувалися різні види стрибків, але змагання проводилися тільки зі стрибків у тривала при ¬ ну з важкими гантелями в руках. Гантелі висікалися з каменю або були металевими і мали вагу від 1,5 до  4,5 кг  . При початку стрибка після невеликого розбігу або прямо з місця атлети викидали руки з гантелями вперед, щоб підсилити ефект відштовхування. При приземленні в яму з піском різко, ривком переводь ¬ ли руки назад і викидали гантелі, щоб встояти на місці. Місце поштовху і приземлення зазначалося рисою. Змагання стрибунів супроводжувалися грою на флейті.

Третім видом  пентатлона було метання диска. Воно належала до одного з найулюбленіших вправ древніх греків. Перші диски виготовлялися з каменю - тонкої пластини із закругленими краями. Пізніше з'явилися бронзові диски. Якщо судити по зберігаються в музеях екземплярів, вага дисків коливався від 1,35 до  4,75 кг  , А розмір - від 17 до  21 см  в діаметрі.

 Диск  метали з невеликого узвишшя  - «подестбальбіс».  Прийоми метання значно відрізнялися від сучасних. Древній дискобол перед початком кидка здійснював поворот навколо осі, перекладаючи при цьому диск з лівої руки в праву, потім робив рукою з диском кілька помахів, нахиляючи тулуб вправо і спираючись лівою рукою в праве коліно, і, нарешті, викидав диск знизу вгору і вперед. При такому способі метання політ диска відбувався ребром до землі. Стартове положення чудово відбив у знаменитій скульптурі «Дискобол» давньогрецький скульптор Мирон.

Метання списа, що входило в пентатлон, мало суто прикладне значення. Різниця була в тому, що у військових діях греки застосовували важку бойове спис завдовжки до чотирьох метрів, а при змаганнях використовували більш легке і короткий спис, приблизно в зріст людини і вагою до  1 кг  . Спис мало металевий наконечник.

 За одними  даними, метання вироблялося в  ціль - дерев'яний стовп або щит,  або просто написаний на землі  коло. За іншими даними, навпаки,  метали на дальність. Перерв не проводилося, боротьба закінчувалася перемогою одного з учасників.

 При метанні  списа атлети застосовували шкіряний  ремінець, яким обмотували держак  списа в місці хвата. Кінець  ремінця з петлею перебував  у руці метальника. Це пристосування  дозволяло при кидку надавати  спису обертальний рух, що на  думку греків забезпечувало йому  стійкості в польоті. Відомостей  про дальність польоту списа  не збереглося.

 Почесне  місце в олімпійських змаганнях  відводилося боротьбі. З 18-х Ігор (  708 г  . до н. е..) боротьба  була включена в програму і  як заключне вправу в пентатлоне, і як самостійний вид олімпійських змагань. Боротьба проводилася в стійці. Під час сутички дозволялися захвати рук, шиї, можна було підкидати борців, підбивати ноги в колінах, ставити підніжки. Захоплення ніг не забороняється.

 У той  час у борців не існувало  вагових категорій. Продовжувалася  сутичка до тих пір, поки  один з борців не кидав іншого  тричі на землю. Падіння одночасно  обох борців не зараховувався.  Якщо «чистої» перемоги домогтися  не вдавалося, поєдинок тривав  до повної знемоги й відмови  одного з атлетів від боротьби  підняттям руки.

 Першим  олімпійським чемпіоном з боротьби  став у 708г. до н. е.. Евріпатос з Спарти. Але найзнаменитішим борцем за всю олімпійську історію по праву вважався Мілон з Кротона. Відомо, що він навчався в аристократичній школі у Піфагора і вважав себе його учнем. У чотирнадцятирічному віці Мілон на 60-х Іграх у 540 г . до н. е.. вийшов переможцем у юнацьких змаганнях, а ставши дорослим, виграв борцівські поєдинки ще на п'яти Олімпійських іграх - з 532 по 516 рік до н. е.. Дивовижне спортивне довголіття: протягом 24-х років шестиразовий олімпійський чемпіон не знав поразок! І тільки в 40-річному віці на 67-х Іграх (  512 г . до н. е..) поступився перемогу своєму землякові Тімасіфесу. Про колосальній силі  Мілона складали легенди. Одна з них оповідає про те, як одного разу, після чергової перемоги, він підняв жертовного бика над головою, звалив його собі на шию і так оббіг весь стадіон.

 З 23-ї  Олімпіади (  688 г  . до н. е..) в олімпійській програмі з'явився  кулачний бій. Кулачні бійці  теж билися без урахування  часу до тих пір, поки один  з них не визнавав себе переможеним.  Нерідко сутичка тривала кілька  годин, так як зізнаватися у  поразці вважалося ганебним.

 Спочатку  бійці вели бій голими руками, але потім перед сутичкою стали  бинтувати кисті рук м'якими  шкіряними ременями, щоб захистити  їх від ушкодження і одночасно  збільшити силу удару. З часом  на ременях з'явилися обручки  з твердої шкіри і навіть  металеві бляхи. Змагання проводилися  не на стадіоні, а Альтисе, біля вівтаря Зевса, і теж супроводжувалися звуками флейти.

 Першим  олімпійським чемпіоном у кулачному  бою став Ономастос зі Смірни. Оливковим вінком за перемогу в кулачному бою був одного разу увінчаний великий математик Піфагор. Але найзнаменитішим кулачним бійцем був Діагор з о. Родос, отримав перемогу на 79-х Олімпійських іграх в 464 г . до н. е.. і заснував цілу олімпійську династію Діагорітов: три його сини та два онуки стали чемпіонами. Через двадцять вісім років після перемоги Диагора, в 436 г . до н. е.., відразу два його сини стали олімпіоніками: Акусілай - у кулачному бою, Дамагет - у панкратіоні. Після нагородження сини підбігли до присутнього на торжестві батькові і поклали свої вінки переможців на сиву голову батька, підняли його на плечі і понесли навколо стадіону. «Чого ж ще ти чекаєш від життя?» - Вигукнув один з глядачів. Але Діагор цього питання вже не почув - серце старого не витримало тріумфу і зупинилося.

 З 33-ї  Олімпіади (  648 г  . до н. е..) у програмі з'явився ще один  вид змагань -  панкратіон, представляв єдиноборство, що з'єднало елементи кулачного бою і боротьби. Це був один з найбільш жорстоких, безжалісних видів грецьких бойових мистецтв.

 Змагання  розпочиналися кулачним боєм, тільки  руки у бійців залишалися вільними, без ременів. Це зрозуміло,  тому що виник панкратіон в умовах бою, коли противники кидали зброю і переходили до рукопашній сутичці.

 Стоячи  твердо на розставлених ногах,  з тулубом, злегка відхиленим  тому, бійці починали завдавати  один одному вимотуючі удари  руками, застосовували при цьому  прийоми самозахисту, вивертання  і обманні рухи. У випадку падіння  одного із суперників на землю  сутичка тривала у вигляді  боротьби в партері. 

 Дозволялося  застосовувати різні захоплення, кидки, удари ногами і навіть  больові прийоми. Заборонялося  лише дряпатися і кусатися, а  також наносити каліцтва ударами  пальців в очі, рот і ніс.  Боротьба тривала до тих пір,  поки один з атлетів не визнавав  себе переможеним. Серед панкратіоністов і кулачних бійців на змаганнях не було спартанців, для яких визнавати свою поразку вважалося неприпустимим (їх девіз: «зі щитом чи на щиті» - перемогти або загинути).

 Греки  вважали панкратіон найкрасивішим і мужнім видом поєдинку, який вимагає від атлета, за словами Піндара, «сили лева та хитрості лисиці».

 Першим  олімпіоніків-панкратіоністом став у 648 г . до н. е.. Лігдам із Сіракуз. Відомим борцем був Арріхіон з Фігаліі, який, вигравши вже двічі змагання на Іграх 572 і 568 рр.. до н. е.., переміг і на наступних - в 564 г . до н. е.., але впав на майданчику мертвим, так і не віддавши перемоги і отримавши звання олімпіоніка посмертно. [5]

 Прославленим  панкратіоністом був Феаген з Фозоса, у 480 і 476 рр.. до н. е.. увінчаний вінком переможця Олімпійських ігор, маючи при цьому ще багато перемог на інших панеллінскіх змаганнях. Греки називали його «сином Геракла».

 Величезною  популярністю користувався Полідам з Скотузи - переможець змагань у панкратіоні на Іграх дев'яносто третьому Олімпіади (  408 г . до н. е..). Про міць Полідама ходило багато легенд.  Розповідали, що він вправляв свої сили на поєдинках з найпотужнішими биками, а одного разу голими руками задушив лева. І загинув він як герой, намагаючись утримати звід гроту, загрозливо навислого над його друзями. Їх він врятував, але сам був заживо похований під звалилася на нього неймовірною тяжкістю.

 З 25-х  Ігор (  680 г  . до н. е..) в олімпійській  програмі з'явилися змагання в  бігу колісниць, а з 33-х Ігор (648г.дон.е.) додалися змагання у  верховій їзді - гонки на конях,  які іноді урізноманітнювалися  стрибками на необ'їжджених конях  і мулах. 

 Власники  коней частіше за все не  брали безпосередньої участі  в змаганнях. Замість них виступали  їхні раби, спеціально навчені  мистецтву візничих і наїзників.  Якщо вони перемагали, вінок переможця  діставався не їм, а власникам  коней. Рабу в цьому випадку  покладалася лише вовняна пов'язка  на голову.

 Особливо  високою видовищністю відрізнялися перегони колісниць. Двоколки різних кольорів, запряжені четвіркою коней, виїжджали на поле і шикувалися в одну лінію. За сигналом труби спрацьовувало стартовий пристрій, колісниці зривалися з місця і в клубах пилу на шаленій швидкості мчали по прямій, намагаючись швидше досягти поворотного стовпа, обійти який було дуже складно, так як колісниці тут нерідко стикалися і перекидалися. Учасники змагань проїжджали в цілому 12 кіл, що складали приблизно 72 стадія (  13,84 км  ), Роблячи при цьому 23 повороту, що вимагало виключно високої майстерності візничих. Особливо почесною вважалася перемога кінної упряжки, досягнута на двох Олімпіадах поспіль. Світовою славою користувалися четвірки коней спартанця Евагор і афінянина Кімона старшого, що добилися перемог на трьох Олімпійських іграх. Чотирьох коней Кімона після його смерті поховали поруч з фамільною гробницею, увічнивши їх славу бронзовим монументом.

 Не менш  легкою справою були  скачки  на конях.  Коні не мали ні  сідла, ні стремен. Управляти  конем доводилося за допомогою  власного тіла і недосконалої  вуздечки.  Вершники проїжджали  всього одне коло, трохи більше кілометра. Кінь, що скинула наїзника і що прийшла при цьому перший, все одно вважалася переможницею. Різновидом кінних змагань були бігу кобил - кальпа, в ході яких на останньому етапі наїзник зіскакував з коня і біг поруч до фінішу, тримаючи її за вуздечку.

 Розглянуті  види змагань складали основу  програми Олімпійських ігор. У  кожному виді змагань, включаючи  пентатлон, переможцем ставав один атлет. Ми знаємо, що нагородою переможцю служив оливковий вінок. Ніяких золотих медалей, дорогоцінних подарунків або грошових нагород. Скромно? Але вінок був не просто почесною нагородою, за переконаннями давніх греків у ньому містилася чарівна сила, бо він забезпечував переможцю заступництво Зевса.