Олігополія як реалія ринкової економіки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Вадима Гетьмана
Реферат
з дисципліни “Мікроекономіка”
Тема: ” Олігополія як реалія ринкової економіки“
Виконав: Єгорова Владислава Володимирівна
студентка 4-ї групи ІІ-го курсу
спеціальності 6509
Перевірила: Голіонко Н.Г.
План:
- Олігополія. Її ознаки та характерні риси.
- Моделі поведінки фірм в умовах олігополії.
- Причини існування олігополії та показники вимірювання концентрації виробництва.
Висновки
Список літератури
1. Олігополія. Її ознаки та характерні риси.
Олігопо́лія (англ. Oligopoly) — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.
Так, коли ми чуємо “Велика трійка”, “Велика четвірка”, “Велика шестірка”, то очевидно, що галузь є олігополістичною. Наприклад, олігополія включає алюміневу промисловість, в якій три фірми мають тенденцію до панування на ринку.
До стандартизованих продуктів олігополістичної галузі можна віднести – цемент, гіпс, свинець, технічний спирт, мідь, цинк, сталь та ін. З іншої сторони, фірми, які випускають споживчі товари: автомобілі, шини, миючі засоби, кукурудзяні та вівсяні пластівці, багато побутових електроприладів, є диференційованими олігополіями.
Великі розміри і значний капітал фірм вкрай немобільних на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє саме змова між олігополістичними фірмами з метою підтримки цін і максимізації прибутку.
Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального обсягу продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку.
Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.
На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.
У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при нижчих довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.
Виробники домовляються про
співробітництво й укладають (іноді
відкриту і навіть оформлену) угоду
про поділ ринку - "картельну угоду".
Картель являє собою угоду декількох підприємств,встановлює
для всіх учасників обсяг виробництва,
ціни на товар,умови найму робочої сили,
обміну патентами, розмежування ринків
збуту і частку кожного учасника в загальному
обсязі виробництва і збуту. Його метою
є підвищення цін (понад конкурентного
рівня), але не обмеження виробничої і
постачальницько-збутової діяльності
учасників.
На перший погляд, схожість картелю з монополією
очевидно. Але картель дуже рідко, на відміну
від монополії, контролює весь ринок, бо
змушений враховувати політику некартелізованних
підприємств. Крім того, учасники картелі
мають досить потужний спокуса обдурити
своїх партнерів, знижуючи ціниабо активно
рекламуючи свій товар, що створює умови
для захоплення частиниринку. Внаслідок
цього багато картелі представляють собою
тимчасову структуру ринку і зустрічаються
рідко. До того ж законодавство багатьох
країн вважає картельну практику незаконною
і протидіє їй різними методами.
Класичним прикладом освіти і існування
досі картельної угоди є, наприклад, Організація
країн-експортерів нафти (ОПЕК),яка в різні
періоди своєї історії контролювала від
25% до 60% виробництва нафти індустріальних
країн.
Неможливість повністю і постійно використовувати
картель для взаємодії олігополістичних
фірм змушує їх йти на негласні економічні
угоди, таємну економічну політику в області
зміни цін і розмежування сфер впливу.
Таке співробітництво може виявлятися
як через особливу економічну політику
олігополістичних фірм у вигляді "Жорсткості
цін" або "лідерства у ціноутворенні",
так і через особлив іорганізації типу
"патентних пулів" (або консорціумів).
Однак, в силу перерахованих вище причин,
найчастіше розвинені такі форми олігополії,
при яких між фірмами відсутня формальна
угода про контроль над ринком.
Олігополія, як ми побачимо нижче, значно
відрізняється від монополії. Суть її
в сплаві координації і конкуренції. У
той же час діє і загальне правило: чим
менше фірм в галузі і чим більше кожна
з них, тим легшеїм координувати свої дії
і досягати максимально високих прибутків,регулюючи
ціни на продукцію, що випускається. І
в цьому сенсі ми можемо говорити про потенційну
небезпеку монополізації тих чи інших
галузей економіки.
Крім того, чим менше фірм, тим менш еластичний
за ціною попит споживача на даному ринку.
Внаслідок цього фірма може підвищувати
ціни на свою продукцію, не несучи великих
втрат в обсязі продажів.
2.Моделі поведінки фірм в умовах олігополії.
Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків. Розглянемо найбільш поширені моделі олігополії на прикладі дуополістичної структури ринку.
Дуополія — це ринкова структура, за якої пропозиція представлена лише двома постачальниками.
Першим, хто змоделював поведінку дуополістів, які враховують особливості ринкової позиції конкурента, його ринкову владу, був Г. фон Штакельберг. Власне, якщо в моделі дуополії враховувати економічну силу конкурентів, а вона може бути або однаковою, або ні, то можливі такі чотири ситуації:
- перший продавець є лідером і встановлює ринкову ціну,
а другий — аутсайдером, який підпорядковує свої дії поведінці лідера; - другий продавець виступає лідером, а перший займає залежну позицію;
- обидва продавці намагаються бути лідерами і проводити незалежну ринкову політику;
- обидва продавці на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасника.
Історично першою була змодельована четверта ситуація, відома в теорії мікроекономіки як модель дуополії Курно. Пізніше з’явилася модель дуополії Бертрана. Сутність цих моделей зводиться до того, що кожний з продавців визначає свій обсяг виробництва (модель Курно) або ціну товару (модель Бертрана) залежно від аналогічних параметрів, які встановлює інший співучасник ринку. Очевидно, що така пасивність дуополістів не може існувати довгостроково і рано чи пізно визначиться лідер та аутсайдер певного ринку.
Модель третьої з розглянутих вище ситуацій відома в мікроекономічній теорії як олігополістичне рішення Боулі. Розвиток цієї ситуації призводить до порушення ринкової рівноваги та до перевиробництва, в результаті чого або розпочинається цінова війна, де буде один переможець, або учасники дійдуть певної згоди. І в тому, і в іншому випадку створюються реальні передумови для монополізації даного ринку.
У цілому, розгляд усіх чотирьох
ситуацій дає підстави стверджувати,
що в результаті процесів навчання
учасників і накопичення
В аналізі олігополістичних ситуацій застосовуються положення та методи теорії ігор. Теорія ігор — це наука, яка за допомогою математичних методів досліджує поведінку індивидів у відповідних ситуаціях, пов’язаних з прийняттям рішень. Різні види ігор можна класифікувати за певними ознаками:
- за числом гравців (ігри з двома, трьома і більше учасниками);
- за кількістю стратегій (скінченні й нескінченні ігри);
- за властивостями платіжної функції (ігри з нульовою та ненульовою сумою);
- за характером попередньої домовленості (кооперативні та некооперативні ігри).
Певна ситуація на олігополістичному ринку може моделюватися та досліджуватися відповідною грою.
Об’єктивно існуюча
взаємозалежність олігополістів визначально
впливає як на зміст процесу навчання
учасників даного ринку («квазіпереговори»
за Феллнером), так і на еволюцію
внутрішньогалузевої
Щодо питання економічної ефективності олігополії існують різноманітні погляди. Багато західних економістів (Шумпетер, Гейлбрейт) вважають, що лише великі фірми, які володіють значними фінансовими, технічними, інтелектуальними ресурсами, здатні забезпечити науково-технічний прогрес. Їх опоненти доводять, що численні винаходи були зроблені на дрібних фірмах і навіть окремими винахідниками самостійно. Існує також думка, що олігополія, з точки зору суспільства, навіть гірша за монополію, оскільки остання підлягає державному регулюванню, а за олігополії лише утворюється видимість конкуренції.
3.Причини існування олігополії та показники вимірювання концентрації виробництва.
Проте олігополія — найпоширеніша ринкова структура сучасної економіки в розвинутих країнах. Слід також розглянути вагомі причини існування олігополії(чому в певній галузі може існувати тільки декілька фірм?):
-ефект масштабу – багато
фірм починають свою
-інші причини (бар’єри):
володіння патентами та
Також для олігополії характерним є ефект злиття. Для злиття можуть сприяти різні причини. Основна причина полягає в тому, що об’єднання двох чи більше конкуруючих фірм може суттєво змінити (збільшити) їх ринкову частку і дати можливість новій і більш крупній виробничій одиниці добитися більшого ефекту масштабу. Іншою причиною є ринкова влада, досягнення якої сприяє злиттю. Так, наприклад, збільшення розміру фірми, до яркого приводить злиття, може дати їй перевагу “крупного покупця” та дозволить фірмі вимагати та добиватися більш низьких, ніж раніше, цін (витрат) від постачальників ресурсів.
Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва. Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких є такі:
- частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримання конкурентного середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатах Америки вважається, що для нормального розвитку галузі має бути не менше, ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм –не більше 44%, трьох–не більше ніж 54%, чотирьох–не більше ніж 64%;
- індекс Херфіндаля - Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою:
,
де di–частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.
Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (1002 = 10 000). Тому, чим менший індекс Херфіндаля - Хіршмана , тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1 200 до 5 000.
Проте застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку. Реально кожен ринок має свої обмежені географічні рамки. Більше того, деякі товари взагалі не утворюють єдиного загальнодержавного ринку, а завжди формуються лише на певних територіях. Скажімо, це може бути ринок цегли чи цементного розчину, побутових послуг, чи окремих продуктів харчування. Суттєвим недоліком розрахунку показників концентрації виробництва є також невизначеність поняття “галузь”. Чи є чистим регіональним монополістом підприємство, яке єдине у Дніпропетровській області виробляє глинисто-піщані стінові блоки (так звана подвійна цегла)?. Що треба брати у знаменнику для розрахунку її частки на ринку: тільки аналогічну цеглу, цеглу взагалі, стінові матеріали, включаючи шлакоблоки та бетонні блоки? Легко переконатися, що залежно від відповіді на поставлене запитання, результати розрахунків будуть суттєво відрізнятися.
Висновки.
Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. Зазвичай на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.
Олігополістичний ринок характеризується певними ознаками.
По-перше, кількість фірм на ньому незначна, але кожна з них має значні розміри і суттєву частку ринку, а разом вони виробляють всю або переважну частину певних товарів.
По-друге, товар на цьому ринку може бути як стандартизований (наприклад, нафта, метали, устаткування), так і диференційований (автомобілі, комп'ютери, телевізори). Залежно від типу продукції розрізняють два види олігополії: чисту і диференційовану. До першого типу належать фірми, що виробляють однорідний товар, а до другого — виробники диференційованої продукції.
По-третє, існують суттєві перешкоди для вступу до таких ринків. Одним із таких бар'єрів є ефект масштабу виробництва. Із вдосконаленням техніки і технології суттєво збільшується оптимальний розмір виробництва, що робить неприбутковим існування переважної частини фірм на ринку. До того ж первісні затрати для створення нової фірми такі, що вони під силу лише обмеженій кількості фірм. Важливою перешкодою є патентування та ліцензування техніки і технологій, а також великі затрати на рекламу, без якої увійти на ринок практично неможливо. В цьому напрямі діє і такий чинник, як контроль над стратегічною сировиною та іншими видами ресурсів. Бар'єри для входження у ринок створюються і злиттям фірм. Об'єднання двох чи більше конкурентних фірм може суттєво примножити їх частку на ринку, що не дасть змогу створеному новому виробнику досягти значного ефекту масштабу виробництва. Термін "олігополія" характеризує ринок, на якому домінують декілька конкурентів. В олігополії досить часто відбуваються змови та формування картелів між домінуючими фірмами.
До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу, зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги „великого покупця” на ринку ресурсів, тощо.
Перешкодою вступу на ринок
новим конкурентам є і
Дуополія — ситуація на ринку, коли пропозиція представлена лише двома постачальниками.
Цінова війна — циклічне, послідовне зниження ціни продукту з метою витиснення конкурентів з олігополістичного ринку.
Змова — явна, таємна чи мовчазна домовленість між підприємствами в галузі з метою встановлення фіксованих цін та обсягів випуску.
Картель — організаційне об’єднання олігополістів за змовою відносно цін та обсягу виробництва з метою максимізації сукупного прибутку картелю.
Модель об’єднаної олігополії Феллнера розглядає монопольну ринкову поведінку олігополістів, які об’єдналися з метою максимізації як спільного прибутку, так і прибутку кожного з учасників.
Лідерство в цінах — модель ціноутворення, в якій підприємство-лідер встановлює ціну, а інші нею керуються.
Модель олігополії Свізі (ламаної кривої попиту) базується на таких умовах і припущеннях:
- ламана крива попиту має дві ділянки, розташовані вище від ціни Ро;
- підприємство виходить з того, що коли воно підніме ціну, решта продавців залишаться від цього осторонь і дане підприємство втратить значну частку ринку, оскільки покупці підуть до того продавця, в якого менша ціна;
- при розгляді можливості зниження ціни підприємство вважає, що інші учасники ринку відреагують на це також зменшенням ціни, оскільки не захочуть втрачати своєї частки ринку.
Гра — взаємовідносини економічних суб’єктів у ситуаціях з попередньо встановленими правилами, коли необхідно приймати відповідальні рішення.
Теорія ігор — наука, що за допомогою математичних методів досліджує поведінку учасників ситуацій, пов’язаних з прийняттям рішень.
Список літератури:
- Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. -3-тє вид., доп. і перероб.. -К.: Знання-Прес, 2004.
- Мікроекономіка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 1999.
- Мікроекономіка : Підручник / [А.П. Наливайко, Л.А. Азьмук, П.Г. Банщиков та ін.] ; за наук. ред. А.П. Наливайка. – К.: КНЕУ, 2011.
- Політична економія - Оганян Г.А. 2009.

- Олімпі́йська ха́ртія — основний правовий документ олімпійського спорту
- Олімпійський рух в Україні
- Олімпійські ігри
- Олімпійські ігри
- Олімпійські ігри Стародавньої Греції
- Олово
- Оловозаводский мост
- О личной ответственности каждого педагога в процессе реализации интегрированной образовательной программы
- О личности и биографии Конфуция
- О личных качествах правителей государств
- О личных подсобных хозяйствах граждан
- О личных преимуществах дворян
- Олігархія в Україні
- Олігополія і її характеристика