Оплата праці. 2

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ

 

1. Заробітна  плата, як важлива складова  частина системи соціально-трудових  відносин .

 

1.1. Економічний  зміст поняття «заробітна плата» .

 

1.2. Системи,  форми та види оплати праці  .

 

1.3. Нормативні  документи регламентуючі питання  оплати праці

 

2. Облік праці  та заробітної плати 

 

2.1. Облік особистого  складу та використання робочого  часу 

 

2.2. Порядок  нарахування заробітної плати  працівникам 

 

2.3. Утримання  з заробітної плати .

 

2.4. Натуральна  оплата праці 

 

Висновок 

 

Використана література

 

 

 

 

Облік праці та її оплати — це важлива та складна ділянка обліку, оскільки потребує точних і оперативних даних, у яких відображаються зміни в кількості працівників, затратах робочого часу, категоріях працівників, кодах виробничих витрат і здійснюється контроль використання трудових ресурсів.

 

Оплата праці — це заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який за трудовими угодами власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу чи надані послуги.

 

Праця робітників є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеного матеріального та духовного блага виражається у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.

 

Заробітна плата — один з найважливіших засобів підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. Це один з основних стимулів та мотиваторів праці.

 

Збільшення суспільної продуктивності обумовлено, насамперед, збільшенням виробництва та поліпшенням  якості роботи.

 

В умовах переходу економіки  України до ринкового механізму  функціонування, дуже важливими задачами є прискорення науково-технічного прогресу, зменшення використання “живої” праці, механізація трудомістких робіт, оптимізація використання трудових ресурсів, зменшення втрат робочого часу.

 

Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання. Облік праці і заробітної плати — одна з найважливіших і складних ділянок роботи, що потребує точних і оперативних даних, у яких відбиваються зміни чисельності робітників, витрати робочого часу, категорії робітників, виробничих витрат.

 

Облік праці і заробітної плати займає одне з центральних  місць у всій системі обліку на підприємстві. Заробітна плата є  основним джерелом прибутків робітників фірми, підприємства. Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства або фірми. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються. Мінімальний розмір оплати праці встановлюється законодавством.

 

Дуже важливо відображати економічно достовірну та обґрунтовану інформацію про виконання нормативів та динаміку показників про працю, нагляд за дотриманням співвідношення росту продуктивності праці та заробітної плати, за зменшенням невиробничих витрат скритих та явних збитків робочого часу, стимулювання праці на підприємстві. На основі цієї інформації здійснюється контроль за виконанням робочого часу на підприємстві, впровадження прогресивних методів праці, дотриманням правильного співвідношення між ростом продуктивності праці та заробітної плати.

 

На підприємстві облік  чисельності робітників та службовців, їх заробітної плати повинен бути документальним, достовірним та однаковим  у всіх галузях господарювання. Робітники  реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві у відповідності з Законом України, що конкретизує права та обов’язки робітників, а також оплату за виконану роботу, відрахування у фонди, розрахунок прибуткового податку. У зв’язку з цим на підприємстві організується оперативний та бухгалтерський облік праці та її оплата.

 

З метою виконання  задач, що стоять перед обліком, на підприємстві обов’язково повинен бути контроль:

 

– за чисельністю персоналу  та використанням робочого часу;

 

– за правильністю документального  оформлення виробки робочих та службовців;

 

– за своєчасним нарахуванням заробітної плати та допомог, а також  їх видаванням;

 

– за своєчасним утриманням сум податків та перерахування їх до бюджету;

 

– планування звітів про  працю.

 

Складність ситуації, яка склалася на сьогоднішній день, з питання розрахунків з працюючими, пояснює актуальність вибраної теми.

 

 

 

 

 

 

 

1. Заробітна  плата, як важлива ланка системи  соціально-трудових відносин

 

1.1. Економічний зміст  поняття «заробітна плата» 

 

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні та організаційні засади оплати праці ацівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сферою державного і договірного регулювання оплати праці. Він спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.

 

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

 

Основна заробітна плата  — це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

 

Додаткова заробітна  плата — це винагорода за працю  понад установлені норми, за трудові  успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

 

Існують таки види додаткової заробітної плати: за роботу у понаднормовий  час; за сполучання професій; за роботу в нічний час; надбавки та доплаті по тарифним ставкам та посадовим окладам кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідній роботі, за висококваліфіковану майстерність, як правило, встановлюються диференційовані надбавки до тарифних ставок робочих. Конкретний відсоток надбавки визначається в колективному договорі, який повинен враховувати що відповідає мінімуму по такій надбавці, визначені в генеральній або галузевій угоді.

 

Мінімальна  заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за простій, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи). з 01.07.2000р — 118 грн.

 

До мінімальної заробітної плати не включаються: доплати; надбавки; заохочувальні і компенсаційні виплати.

 

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені  розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за винахідництво і  раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо. Вичерпний перелік основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат міститься в інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженій наказом Мінстату України від 11.12.95 №323.

 

Усі державні, кооперативні підприємства і господарські товариства повинні вести окремий  облік:

 

— фонду заробітної плати  робітників і службовців: складу за списком; складу поза списком (поза штатом);

 

— разових та інших  премій, які не включаються до фонду  заробітної плати;

 

— інших грошових і  натуральних виплат робітникам і  службовцям.

 

Джерелами коштів на оплату праці на підприємствах є кошти, одержані в результаті їх господарської діяльності; в бюджетних установах асигнування з бюджету, а також частка доходів, одержаних у результаті їх господарської діяльності.

 

Дія установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Об’єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

 

 

У підприємствах недержавної  форми власності й об’єднаннях  громадян (кооперативах, спільних підприємствах  з іноземними інвестиціями, акціонерних  та інших господарських товариствах) оплата праці здійснюється відповідно до положень, передбачених установчими документами, з дотриманням норм і гарантій в оплаті праці відповідно дочинного законодавства.Держава, згідно з Законом України «Про оплату праці», здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, а також шляхом прогресивного оподаткування доходів громадян.

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Системи, форми та  види оплати праці 

 

Заробітна плата —  частина національного доходу, яка  призначена для особистої потреби робітників та службовців. Заробітна плата — один з елементів виробничих витрат підприємства.

 

Під словом система слід розуміти сукупність принципів. які  служать основою любого вчення. По відношенню до оплати праці система  включає два напрямки: організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше пов’язане з обліком відпрацьованого часу, а друге — з кількістю виконаної роботи. Тому система оплати праці розподіляється на дві форми: погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновидності.

 

Відрядна оплата праці — система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми. При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки. Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт. Непряма відрядна система праці — застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують. При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, об’єм робіт, виконаний понад норму, сплачується по збільшених розцінках.

 

При відрядно-преміальній — виплачуються премії по відрядних розцінках понад заробіток за досягненні результати роботи.

 

Відрядна заробітна  плата може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна плата за виконані роботи розподіляється між членами бригади пропорційно розрядам робітників та кількості відпрацьованих ними годин.

 

Акордна оплата праці — одна з форм заробітної плати, яка є різновидом відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягненні показники в роботі. Для обліку виробітку робочих застосовуються такі документи: наряд на відрядну роботу, який може бути індивідуальним або бригадним; маршрутний лист та інші. У наряді вказується обсяг вироблених робіт, сума заробітної плати, склад членів бригади, відпрацьований кожним час, розраховується коефіцієнт трудової участі у відповідності з яким розраховується премія робочим. Наряд закривається по мірі виконання завдання: він підписується бригадиром. Акордний наряд застосовується в бригадах «кінцевої продукції». Заробітна плата визначається відповідно до калькуляції.

 

Недоліком наряду є те, що неможливо встановити. хто винен  у виготовленні бракованих виробів. Усі недоліки наряду усуваються у  маршрутному листі; там вказується весь технологічний ланцюг і можливо  прослідити. на який операції був зроблений  брак.

 

Погодинна заробітна плата — форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинна оплати праці — проста погодинна та погодинно-преміальна.

 

При простій погодинній оплаті заробіток визначається виходячи з кількості відпрацьованого часу та кваліфікації працівника. Робітникам з погодинною заробітною платою сума заробітку визначається виходячи з годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.

 

Основним напрямами  соціальної політики України передбачений поступовий перехід (починаючи з 1999 року) на погодинну оплату праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати. Доцільно застосовувати таку систему оплати праці на підприємствах і в організаціях виробничої сфери, для яких основним критерієм ефективності виробництва є вимоги якості продукції при обмеженій її кількості. Впровадження погодинної оплати праці відповідає інтересам певних верств населення. Не зайнятого на постійній основі, такого як: жінки з малолітніми дітьми, молодь, яка суміщає роботу з навчанням, інваліди, немолоді працівники, які мають обмежену працездатність і зацікавлені в роботі на умовах неповного робочого часу.

 

Погодинна оплата праці  передбачає проведення нарахування  заробітної плати працівникам виходячи з погодинної тарифної ставки, яка встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі, і фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період.

 

При погодинно-преміальній  оплаті додатково вводиться преміювання  за якісне та своєчасне виконання завдань. Обов’язковою умовою преміювання є виконання місячного плану по технологічних етапах та обслуговування робочих місць, а також відсутність браку та простою машин та обладнання. Премії таким робочим нараховуються по місячним результатах роботи пропорційно відпрацьованого часу. Їх межовий розмір не повинен перевищувати 70% заробітку по тарифних ставках.

 

Документом по обліку відпрацьованого часу робітниками  з погодинною заробітною платою є  табель. Табель служить для обліку та контролю робочого часу, нарахування заробітної плати при погодинній формі оплати праці, складання звітності про чисельність і склад працівників.

 

Існує основна та додаткова  заробітної плати:

 

При нарахуванні основної заробітної плати робітникам, яким установлена підрядна оплата праці, крім табелю необхідно мати відомості про виробітку та розцінки за виконану роботу.

 

Додаткова заробітна  плата — ст. 105 КЗпП передбачено, що працівниками, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією або обов’язок тимчасово відсутнього працівника без увільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання професій або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

 

При розрахунку заробітної плати робітників по тарифу годинну  тарифну ставку потрібно помножити на кількість годин зміни.

Розподіл заробітної плати при підрядній оплаті праці  здійснюється трьома засобами:

• по коефіцієнту виробітку;
• по відпрацьованому часу, приведеного до першого розряду;
• по коефіцієнту трудової участі (КТУ).

 

Колективно-відрядна система  оплати праці (бригадна) — це коли ту чи іншу роботу, виробництво продукції  або надання послуг, за якими визначено  відрядні розцінки, норми часу та виробітку, здійснює колектив (бригада). У зв’язку  з чим заробіток окремого кожного працівника, члена такого колективу (бригади) залежить від результатів роботи всього колективу (бригади) та його особистого внеску в результат такої роботи. Розподіл заробітку колективу (бригади) між його членами (працівниками) здійснюється, як правило, пропорційно відпрацьованому часу, кваліфікації працівників, коефіцієнту трудової участі (КТУ) та, можливо іншим показникам. Конкретний порядок розподілу заробітку між членами колективу (бригади) визначається у колективному договорі.

 

На підприємстві застосовують оплату праці по трудових угодах. Трудова угода укладається між підприємством та робітником, який залучається зі сторони, для виконання конкретної роботи, якщо її неможливо виконати силами підприємства, або на договірних началах з відповідними підприємствами та організаціями. Тепер широке розповсюдження знайшла оплата праці по контракту, який заключається у домовленості сторін та пов’язується з виконанням умов контракту.

 

 

У випадках найма працівника по контракту, власник або уповноважений ним орган може встановлювати за згодою робітника також умови оплати праці, які визначені у колективному договорі або у індивідуальному договорі.

 

Розподіл заробітної плати на системи, форми та види оплати та види заробітної плати має важливе  значення для бухгалтерії, оскільки в залежності від цього визначається синтетичний облік, на який відносяться витрати по нарахуванню заробітної плати.

 

Згідно зі ст. 107 КЗпП, робота у святковий і неробочий день(частина четверта ст.73 КЗпП) оплачується в подвійному розмірі:

 

— відрядникам за подвійним  відрядними розцінками;

 

— працівникам, праця  яких оплачується за погодинними  ставками — в розмірі подвійної  погодинної або денної ставки;

 

— працівникам, які отримують  місячний оклад, — у розмірі одинарної  погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалася понад місячну норму.

 

Оплата у вказаному  розмірі здійснюється за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

 

За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий  день, йому може бути надано інший день відпочинку.

 

Робота в нічний час  оплачується у підвищеному розмірі, що встановлюється генеральною, галузевими (регіональними) угодами і колективним договором, але не нижче ніж 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

 

Оплата праці за незавершеним відрядним нарядом відповідно до ст. 109 КЗпП, у разі якщо працівник  залишає відрядний наряд незавершеним з незалежних від нього причин, виконана частина роботи оплачується за оцінкою, визначеною за узгодженням сторін відповідно до існуючих норм і розцінок.

 

При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата здійснюється за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

 

При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата здійснюється відповідно до виконаної роботи (ст.111 КЗпП).

 

Оплата часу освоєння нового виробництва (продукції)— на час освоєння нового виробництва (продукції) (ст.113 КЗпП) власник підприємства або уповноважений ним орган може здійснювати оплату праці працівникам, які освоюють таке виробництво (продукцію), за середнім заробітком, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток може зберігатися не більше шести місяців.

 

Збереження  заробітної плати при переведені на нижче оплачувану роботу і при  переміщенні — за працівником зберігається середній заробіток, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток може зберігатися не більше двох тижнів від дня переведення. Якщо внаслідок переміщення працівника у нього зменшився заробіток з не залежних від нього причин, то йому здійснюється доплата, сума якої визначається в розмірі втрат працівника у середньому заробітку. Така доплата призначається протягом двох місяців з дня переміщення працівника.

 

 

1.3. Нормативні  документи, регламентуючі питання оплати праці

 

Основним законодавчим актом є Конституція України, на якому базується все законодавство, у тому числі і законодавство  про працю.

 

У ст.43-46 Конституції України  сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав.

 

Для регулювання питань оплати праці використовують наступні закони, нормативні акти, Постанови  Кабінету Міністрів України, інструкції, які затверджуються Кабінетом Міністрів України:

 

Закон України про  оплату праці, який введено в дію  з 1 травня 1995 р.

 

Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають  у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати. В цьому законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата». Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням.

 

За порушення законодавства  про оплату праці винні особи  притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

 

Контроль за додержанням  законодавства про оплату праці  на підприємстві здійснюється: Міністерством  праці України та його органами; фінансовими органами; органами Державної  податкової інспекції; професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників. Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

 

Постанова від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 16.05.95.

 

Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

 

а) надання працівникам  щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв‘язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

 

б) надання працівникам  творчої відпустки;

 

в) виконання працівниками державних і громадянських обов’язків у робочий час;

 

г) переведення працівників  на іншу, легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров’я;

 

д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей  віком до трьох років, на іншу, легшу  роботу;

 

е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;

 

є) виплати вихідної допомоги, збереження середньої заробітної прати  вивільненим працівникам на встановлений чинним законодавством період їх працевлаштування;

 

ж) службових відряджень;

 

з) направлення працівників  на обстеження до медичних закладів;

 

 

і) звільнення працівників – донорів  від роботи;

 

ї) залучення працівників до виконання  військових обов’язків;

 

й) тимчасового переведення працівників  у разі виробничої потреби на іншу, нижче оплачувану роботу;

 

к) забезпечення допомогою у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та допомогою по вагітності і пологах;

 

л) вимушеного прогулу;

 

м) інших випадках, коли згідно з  чинним законодавством виплати провадяться  виходячи із середньої заробітної плати.

 

Закон України «Про відпустки». Вводиться в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 – з 1 січня 1998 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства. Які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

 

Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Нова ставка діє з 26 липня 1997 року.

 

Платниками збору є: суб’єкти підприємницької  діяльності незалежно від форми  власності, їх об’єднань, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у п.1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади; фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси; фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, тощо.

 

Об’єктами оподаткування є: для  платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону — фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами - виплата доходів у вигляді дивідендів, тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

 

Постанова Кабінету Міністрів України  №571 від 27.04.98р. м. Київ «Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності». В ній визначено розміри допомоги різним категоріям працівників в залежності від різних факторів.

 

Закон України “Про колективні договори і угоди”. Цим Законом  передбачено складання угод трьох  рівнів: на державному – Державні, на галузевому – галузеві, на регіональному – регіональні угоди. На виробничому рівні (підприємства, що мають права юридичної особи та використовують найману працю) – укладаються колективні договори. У відповідності з цим Законом сторонами переговорів з метою укладання угод з питань, пов’язаних із трудовими відносинами, на всіх рівнях виступають, з одного боку – власники (власники майна підприємств) або уповноважені ними органи, а з іншого – профспілки або інші представницькі організації працюючих, що мають відповідні повноваження.

 

2. Облік праці та  заробітної плати

 

2.1. Облік особистого  складу та використання робочого  часу 

 

Для контролю за використанням  трудових ресурсів ведеться поточний облік чисельності персоналу  та затрат робочого часу. Ці показники є об’єктами оперативного обліку та статистичного узагальнення, в той же час вони органічно пов’язані з обліком заробітної плати і тому обробляються та контролюються бухгалтерією.

 

Основою обліку чисельності  робітників є кваліфікація персоналу:

 

— по сфері застосування праці — промислово-виробничого персонал, персонал непромислового господарства;

 

— по категоріях персоналу  — робочий (основного та додаткового  виробництва), інженерно-технічні робітники, службовці, молодший обслуговуючий  персонал, робітники охорони.

 

Робочий персонал враховується по професіях та кваліфікації. Оперативний  облік чисельності персоналу  ведеться у відділі кадрів та допомагає  контролювати склад та рух чисельності  робітників по підприємству та його структурних  підрозділах. Для цього використовується єдина документація по прийому, звільненню та переміщенню робітників та уніфіковані регістри обліку особистого складу.