Основні етапи і центри міжнародної міграції трудових ресурсів

Міжнародна міграція робочої сили охоплює весь світ: як його розвинуту частину, так і  відсталу периферію. За даними 2005 р., у  світі нараховується майже 200 млн  трудящих, які працюють за межами батьківщини; більше половини з них є вихідцями  з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

 

Міжнародна міграція робочої сили

 

Міжнародна міграція робочої сили є однією з об'єктивних підстав становлення цілісної світогосподарської системи. Водночас проблема вільної  міграції є найнебезпечнішою для  урядів як у політичному, так і в соціальному аспекті. Етнічні, релігійні забобони і пряма економічна загроза інтересам окремих груп, котрі побоюються конкуренції з боку іммігрантів, роблять цю проблему надто гострою. А відтак при проведенні міграційної політики дуже важливо знати природу, загальноекономічні та соціальні наслідки цього явища.

 

Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення робочої  сили з однієї країни в іншу. Вона включає два основні взаємопов'язані  процеси: еміграційний та імміграційний.

 

Еміграція - це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.

 

Імміграція - це в'їзд  робочої сили до приймаючої країни. Рееміграція - повернення робочої сили в країну еміграції (на батьківщину).

 

Форми міграційних процесів

 

Основними формами міграційних  процесів є постійна, тимчасова та нелегальна міграція:

 

o Постійна міграція  переважала до Першої світової  війни. Значні маси людей назавжди  покидали свої країни і переселялися  на постійне місце проживання  до США, Канади, Австралії тощо. Переселення в зворотному напрямку було незначним.

 

o Тимчасова міграція  передбачає повернення мігрантів  на батьківщину по закінченні  певного строку. У зв'язку з  цим сучасна трудова міграція  набула ротаційного характеру.

 

o Нелегальна міграція  надто вигідна підприємцям країн-мігран-тів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

 

Різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають  національні кордони, утворюють  міжнародний ринок праці, котрий функціонує у взаємозв'язку з ринками  капіталу, товарів та послуг. Інакше кажучи, міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції.

 

Причини міграції робочої  сили

 

Міжнародна міграція робочої сили спричинена внутрішнім економічним розвитком кожної окремої  країни і зовнішніми чинниками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди чинниками і рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні мотиви. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників.

 

Отже, міжнародна трудова  міграція - це насамперед форма руху відносно надлишкового населення з  одного центра накопичення капіталу до іншого. У цьому полягає суть економічної природи трудової міграції та її головна причина.

 

Однак до міжнародної  трудової міграції втягуються не лише безробітні, а й частина працюючого населення. В цьому випадку рушійним мотивом міграції виступає пошук  більш вигідних умов праці. Робоча сила переміщується з країн з низьким рівнем життя і заробітної плати в країни з більш високим рівнем. Національні відмінності в заробітній платі є об'єктивною основою міграції праці.

 

Розглянуті причини  можуть пояснити головним чином міграцію робочої сили з країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою або міграції з менш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих. Але для пояснення міграції між США і Канадою, Англією і США, всередині ЄС цього недостатньо. В міграції між цими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, екологічного, психологічного, правового, сімейного порядків.

 

Основні етапи міжнародної  міграції робочої сили

 

Історично міжнародне переміщення  трудових ресурсів проходить 4 етапи.

 

 

I етап міжнародної  міграції безпосередньо пов'язаний  з промисловою революцією, котра  здійснилась у Європі в останній  третині XVIII - середині XIX ст. Наслідком  цієї революції стало те, що  зростання капіталу призвело  до утворення "відносного перенаселення", що спричинило масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

 

Формування світового  ринку праці сприяло:

 

o економічному розвитку  в країнах імміграції, оскільки  задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

 

o колонізації малозаселених  районів землі і втягуванню  в систему світового господарства  нових країн.

 

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.

 

У цей період значно зростають  масштаби нагромадження капіталу, характерною  рисою якого виступає посилення  нерівномірності цього процесу  в рамках світового господарства.

 

Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в передових  країнах (США, Великої Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову  робочу силу, стимулює імміграцію з  менш розвинутих країн (відсталі країни Європи, Індія, Китай тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

 

III етап розвитку міжнародної  міграції охоплює період між  двома світовими війнами.

 

Особливістю цього етапу є скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта - США.

 

Це було зумовлено  такими причинами:

 

o наслідками світової  економічної кризи 1929-1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідністю обмеження міграційних процесів;

 

o замкнуто-тоталітарним  характером розвитку СРСР, котрий  виключив його з кола країн-емігрантів  робочої сили.

 

1. IV етап розвитку міжнародної  міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.

 

Цей етап зумовлений науково-технічною  революцією, монополізацією міжнародних  ринків праці й капіталу. Його характерні риси:

 

o зростання внутрішньоконтинентальної  міграції, зокрема в Європі та Африці;

 

o зростання попиту  збоку сучасного виробництва  на висококваліфіковані кадри,  виникнення нового виду трудової  міграції, котрий отримав назву  "втеча розумів";

 

o посилення державного  і міжнародного регулювання трудової  міграції.

 

На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибухи) міграції. Так, у 40-ві роки XIX ст. відбувся вибух еміграції з Ірландії до США внаслідок "картопляного голоду". На початку 80-х років XIX ст. широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була спричинена падінням цін на європейську пшеницю. Перед Першою світовою війною, з початком економічного пожвавлення, посилилася міграція, але була перервана війною. Велика депресія та Друга світова війна серйозно знизили рівень міграції. Після Другої світової війни потік мігрантів знову став збільшуватися. По-перше, утворився усталений потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання 1956 р., В'єтнаму (1975) та з Куби (1980). По-третє, еміграція з колишніх соцкраїн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням Європейського Союзу та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства.

 

Сучасні центри притягання робочої сили

 

На сьогоднішній день сформувались такі напрямки міжнародної  міграції робочої сили:

 

o міграція з країн,  що розвиваються, до промислово  розвинутих країн;

 

o міграція в рамках  промислово розвинутих країн;

 

o міграція робочої  сили між країнами, що розвиваються;

 

o міграція наукових  працівників та кваліфікованих  фахівців з промислово розвинутих  країн до країн, що розвиваються;

 

 

o міграція з колишніх  соціалістичних країн до розвинутих  країн;

 

o міграція робочої  сили в рамках колишнього СРСР.

 

Міжнародна трудова  міграція в сучасних умовах набула глобального процесу. Міграцією  охоплено більшість країн світу. На кінець XX ст. кількість країн, залучених  до міжнародного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед за рахунок Центральної та Східної Європи, а також СНД. Кількість мігрантів становить близько 3% населення планети, що в абсолютному виразі становить майже 200 млн чоловік.

 

Серед найважливіших  центрів притягання іноземних працівників, котрі визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна виділити: Північно- та Південноамериканський регіон, Західну Європу, Південно-Східну та Західну Азію. З них найбільшими центрами виступають США та Канада, котрі історично були й залишаються районами масової міграції населення та робочої сили.

 

Успішно конкурують з  ними країни Західної Європи, де загальна чисельність людей, охоплених міграцією, оцінюється в 65 млн чоловік. Характерно, що в останні 20 років понад 1 млн  чол. щорічно переїжджає в пошуках роботи з однієї європейської країни в іншу, тобто бере участь у внутрішньоконтинентальному міждержавному обміні робочою силою. Для сучасних європейських міграцій характерні такі напрямки: з менш розвинутих країн Південної та Східної Європи (Греції, Іспанії, Туреччини, Польщі, Угорщини та ін.) до високорозвинутих країн Західної та Північної Європи (Франції, Англії, Німеччини, Швеції тощо); з країн Північної Африки, Індії, Пакистану на західноєвропейський ринок праці; переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни до іншої.

 

У 90-ті роки XX ст. збільшилась  еміграція до країн Західної Європи з СНД та Прибалтійських держав. Наприклад, до Німеччину переселилося 2 млн радянських німців, а всього кількість іммігрантів з колишнього СРСР до Німеччини досягла 5 млн чоловік.

 

Важливим центром притягання робочої сили залишається Австралія. Новим пунктом концентрації інтернаціональних  загонів робочої сили став район  Перської затоки, де вже в 1975 р. загальна чисельність немісцевого населення  в 6 країнах (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати) становила 2 млн, а в 1980 р.- 4 млн чол., або майже 40% усього населення. Більша частина арабських емігрантів надходить з Палестини, Єгипту, Іраку, Сирії, Йорданії.

 

На Африканському континенті центри притягання - країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів у всіх країнах Африки досягає 6 млн чоловік.

 

Поряд із Західною Європою  за останні два десятиліття створюються  нові центри притягання іноземних робітників, котрі відображають трудову міграцію з одних країн, що розвиваються, в інші, переміщення іноземної робочої сили з більш розвинутих до менш розвинутих країн, що не було характерним для міждержавної міграції в минулому. Це насамперед "нові індустріальні країни" Азіатсько-Тихоокеанського регіону. А в Латинській Америці - Аргентина, Венесуела, Бразилія.

 

Структура мігруючої  робочої сили

 

Структуру робочої сили, що мігрує до розвинутих країн, і між  самими розвинутими країнами, характеризують два моменти.

 

Перший: висока частка висококваліфікованих та наукових кадрів, необхідних для  розвитку напрямів науково-технічного прогресу. Розвинуті країни стимулюють таке переміщення робочої сили.

 

Так, на початку 90-х років XX ст. частка іноземців серед інженерів  у США становила понад 10, лікарів - понад 20%. "Відплив розумів" до США відбувається як з країн, що розвиваються, так і з країн з перехідною економікою. Всередині Європейського Союзу висококваліфіковані кадри концентруються в найбільш розвинутих країнах.

 

Другий: значна частка робочої сили для галузей з фізично важкими, малокваліфікованими і непривабливими видами праці. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% усіх зайнятих у будівництві, 1/3 - в автомобілебудуванні. У Бельгії вони становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії - 40% будівельних робітників.

 

Наслідки переміщення  трудових ресурсів

 

Наслідки міжнародної  міграції робочої сили досить різноманітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робочу силу, так і  в країнах, що імпортують її, переносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як показує аналіз, вигод більше в країнах-імпортерах робочої сили, а в країнах-експортерах в цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виграє, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись в країни, де вони можуть внести більший дохід у світове виробництво.

 

2. Країни, що приймають  робочу силу, отримують такі переваги:

 

o у країні, що ввозить  робочу силу, особливо кваліфіковану,  прискорюються темпи зростання  економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їхнього перебування;

 

o підвищується конкурентоспроможність  вироблюваних країною товарів  внаслідок зменшення витрат виробництва,  пов'язаного з нижчою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

 

o приймаюча країна  виграє за рахунок податків, розмір  яких залежить від кваліфікаційної  та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків;

 

o значний доход приносить  трансферт знань з країни еміграції.  У разі імпорту кваліфікованих  працівників і наукових кадрів  приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної Академії Наук, 33% лауреатів Нобелівської премії - іммігранти;

 

o іноземні робітники  часто розглядаються як певний  амортизатор на випадок зростання  безробіття: вони можуть бути звільнені в першу чергу.

 

o іммігранти поліпшують  демографічну картину розвинутих  країн, які потерпають від старіння  населення. У Німеччині, Франції,  Швеції 10% усіх новонароджених з'являються  в сім'ях переселенців, у Швейцарії  - 24, у Люксембургу - 38%.

 

До негативних наслідків, породжених імміграцією, належать: соціальні  чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних  проблем, злочинність тощо.

 

Зміни густоти населення  і соціальні чвари використовуються урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну.

 

3. Країни-експортери робочої  сили також отримують певні  вигоди:

 

o зниження рівня безробіття  і як наслідок - соціального напруження  в країні;

 

o безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, ознайомлення з передовою технологією, організацією праці тощо;

 

o отримання доходів унаслідок  грошових переказів емігрантів.

 

Це - один бік наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили:

 

o скорочення податкових надходжень  через зменшення числа платників  податків;

 

o постійна міграція означає,  що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників - "відплив розумів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд дол.

 

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

 

o заборона еміграції;

 

o введення податку на "відплив  розумів" з метою компенсувати  державні капіталовкладення в  емігрантів;

 

o створення державою високоприбуткових  галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські країни створили потужну високоприбуткову галузь економіки - експорт робочої сили; котра займається підготовкою і вербуванням працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, експортні працівники Південної Кореї, відповідно до чинного законодавства, зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину в твердій валюті через національні банки.

 

 

 

Міжнародна міграція робочої сили виступає важливою складовою  міжнародних економічних відносин.

 Не тільки продукти  праці (товари і послуги) характеризуються  високим рівнем міжнародної мобільності.  Фактори виробництва (праця і  капітал) також переміщуються з країни в країну. Згідно з законом Б. Оліна міжнародний рух товарів і факторів виробництва можуть заміщати один одного. Країна, яка в надлишку забезпечена працею, може або експортувати працеємні товари, або її громадяни можуть самі виїжджати за кордон і там працювати. Міжнародний рух факторів виробництва підпорядковується тим же законам, що і міжнародна торгівля товарами: фактори виробництва переміщуються до тих країн, де за них більше платять.

 При вивченні проблеми  міжнародної міграції робочої  сили використовуються такі основні поняття.

1) Міграція (від лат.  переселення) населення – переміщення  людей через межі певних територій  зі зміною місця проживання  назавжди або тимчасово.

2) Мігранти – особи,  що переміщуються.

3) Міграційний потік  – загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції.

4) Внутрішня міграція  – зміна місця проживання осіб  у межах національних кордонів  країни.

5) Зовнішня міграція – переміщення населення з однієї країни в іншу.

 Зауважимо, що міжнародна  економіка як наука вивчає  закономірності саме зовнішньої  міграції населення, але не  в цілому, а лише окремі потоки.

 Зовнішня міграція населення  включає два взаємопов’язані процеси:

 а) еміграцію, тобто виїзд  з однієї країни певного контингенту  людей;

 б) імміграцію, тобто в’їзд  їх в іншу країну.

 У зв’язку з цим існують  поняття міграційного сальдо  – різниця між показниками  еміграції з країни та імміграції  до країни, а також поняття рееміграції, тобто повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

6. Міжнародна організація праці  (МОП) розробила класифікацію  видів сучасної міжнародної міграції  населення. Вона охоплює такі  структурні елементи:

 а) переселенці – тобто ті, що переїздять на постійне місце проживання. Ця група орієнтована на переїзд до промислово розвинених країн. Цей потік ґрунтується, насамперед, на принципі об’єднання сімей – початкова імміграція останнім часом ускладнюється на рівні національних господарств;

 б) ті, хто працюють за контрактом. Для них чітко обумовлюється  термін перебування в приймаючій  країні. До цієї групи належать:

 – сезонні працівники, які  приїздять на період збирання  врожаю;

 – некваліфіковані або мало  кваліфіковані працівники;

 – фронтальєри – мігранти, які щоденно перетинають національний  кордон, щоб працювати в сусідній  країні;

 в) професіонали, для яких  характерним є високий рівень  підготовки, тобто наявність відповідної  освіти та досвіду практичної  роботи. Саме для цієї класифікаційної групи характерним є термін «відтік розумів» – міграція науковців та інженерно-технічних працівників високого рівня (цей потік становить 3 – 5 % у загальному обсязі трудових мігрантів). Відзначимо, що до цієї групи входять також студенти, які отримують освіту в іншій країні;

 г) нелегальні іммігранти. Цим  терміном характеризуються особи,  які нелегально в’їхали до  країни; особи, які в’їхали легально, але вчасно не виїхали, тобто  мають прострочену візу; а також  особи, які в’їхали за туристською візою, але займаються трудовою діяльністю;

 д) біженці – особи, що  змушені емігрувати з своєї  країни внаслідок будь-якої загрози  (політичні, релігійні, національні  переслідування). За станом на 1995 рік їх чисельність у світі  оцінювалась на рівні 18 млн.

8. Міграційна політика – один  з напрямів демографічної політики  – є сукупністю засобів і  заходів цілеспрямованого впливу  на міграційний рух населення.

 

Розвиток міжнародної  міграції трудових ресурсів як форми  міжнародних економічних відносин

Визначальним моментом, який дозволяє виділити міжнародну міграцію робочої сили (яка досліджується  міжнародною економікою як наукою) серед інших видів переміщень осіб через державні кордони є  мотивація. Для міжнародної міграції робочої сили визначальним мотивом є бажання заробити більше, ніж на батьківщині, та прагнення знайти краще застосування своїй кваліфікації. Таким чином, міжнародна міграція робочої сили – це переміщення мас працівників, що шукають роботу, зі своїх країн в інші.

 Головна причина  міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі.

 Міжнародна міграція  робочої сили має давню історію.  В умовах нерозвиненості статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом багатьох століть взагалі не фіксувались. Та й на сьогодні точно визначити обсяги та структуру міжнародного переміщення такого фактору виробництва, як праця, – справа складна.

 Ще до нашої ери великі маси людей переміщувались з однієї країни в іншу з метою «працевлаштування». Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилону, Персії, Греції, Риму) була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час війн. Головна особливість стародавньої міграції полягала в примусовому характері.

 Епоха Середньовіччя,  особливо раннього, характеризується  суттєвим зменшенням потоків  трудових мігрантів. У той час  найбільш розповсюдженою формою  добровільної міграції була військова, а найрозвиненішим – міжнародний ринок військових найманців. Основними експортерами військових були окремі германські князівства і кантони Центральної Швейцарії (ще й зараз Ватикан охороняють швейцарські наймані гвардійці). Основними імпортерами найманих солдат були королі Франції, Швеції, Польщі.

 Великий потік міжнародних  мігрантів спричинили великі  географічні відкриття. З кінця  XV століття після відкриття Америки,  морського шляху в Індію, островів  Тихого океану на нові землі  почався рух переселенців.

 Період масової  міграції робочої сили з кінця  XV ст. до 60-х рр. XIX ст. вважається періодом  початкової чи «старої міграції»,  що мав такі особливості:

1) один потік емігрантів  був спрямований з Африки до  Америки; носив абсолютно примусовий характер. За деякими оцінками, за цей період було вивезено на західний континент від 20 до 30 млн. чорних невільників;

2) другий потік –  з Європи до Нового Світу.  Європейці від’їжджали на добровільних  засадах. Склад мігрантів був  дуже різноманітним.

 Наступний період  міжнародної міграції робочої  сили (період «нової» міграції) тривав  з 60-х рр. XIX ст. до другої світової  війни. Подіями, що спричинили  це, були: громадянська війна в  США (1861 – 1865), об’єднання Німеччини  (1866 – 1871), об’єднання Італії (1860 – 1870), створення Австро-Угорщини.

 У зв’язку з тим, що  в перші десятиліття XIX ст. рабство  було скасовано в колоніях  Великобританії, Франції, Нідерландів,  у колишніх іспанських колоніях, які стали незалежними державами  Латинської Америки, а з 1 січня 1863 року – в США (після закінчення громадянської війни), в період «нової міграції» припинився потік з Африки.

 У міграційних потоках з  Європи в цей період відносно  зменшилась роль колишніх колоніальних  держав (Іспанії, Португалії та  Нідерландів), а зросла роль таких країн, як Росія, Ірландія, Німеччина, Італія. Серед країн-імпортерів трудових ресурсів визначився лідер – США. Більшість переселенців складали селяни або представники некорінної національності.

 З початку XX ст. у міжнародній  міграції трудових ресурсів з’явилась нова тенденція – виник потік мігрантів з колоній до метрополій. В основному, його складали малокваліфіковані та некваліфіковані працівники.

 Початок сучасного  етапу міжнародної міграції трудових  ресурсів науковці пов’язують  із закінченням другої світової  війни. До особливостей цього  етапу можна віднести:

1) посилився домінуючий  економічний і політичний статус  США, внаслідок чого вони стали  головним світовим імпортером трудових ресурсів. У цілому масштаби імміграції до США з усіх країн світу складають приблизно від 4 до 8 млн. чоловік щорічно.

2) у 40-ві та 50-ті  роки головними експортерами  робочої сили були європейські  країни, як такі що характеризувались економічним занепадом, високим рівнем інфляції, падінням життєвого рівня населення внаслідок подій другої світової війни;

3) з кінця 50-х років  головними експортерами робочої  сили стали держави Латинської  Америки. Для міграційного потоку  «Латинська Америка – США» характерним є масовість (декілька мільйонів щорічно), сезонність, нелегальність;

4) значна кількість  емігрантів з кінця 60-х років  почала прибувати до Західної  Європи (за оцінками МОП у регіоні  сконцентровано близько 25 % іноземної робочої сили в світі). Серед держав регіону найбільшим імпортером трудових ресурсів є ФРН (на початку 90-х рр. частка іноземних громадян складала 6,4 %);