Основні соціологічні теорії особистості

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Реферат

з навчальної дисципліни: “Соціологія виховання” на тему:

Основні соціологічні теорії особистості

Виконала:

Перевірила:

Чернігів

2011

План

Вступ

Розділ 1. Соціологічні теорії особистості – історія питання

1.1. Теорія “дзеркального “Я” особистості” (Ч.Кулі, Дж.Мід, А.Халлер)

1.2. Рольова теорія особистості (Р.Лінтон, Я.Морено, Т.Парсонс)

1.3. Теорія особистості необіхевіаризму (Е.Трондайк, Дж.Уотсон, Б.Скінер)

1.4. Теорія соціальної установки, концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством, теорії референтної групи

1.5. Марксистська теорія особистості

Розділ 2. Соціологічні теорії особистості – сучасність.

2.1. Сучасні соціологічні теорії особистості

Висновок

Література

Вступ

З найдавніших часів людина замислювався над питанням про свою природу, про те, що вона собою представляє, яке місце займає в світі. які межі її можливостей, чи здатний вона стати паном своєї долі чи приречена бути її сліпим знаряддям. Сьогодні проблема людини знаходиться в центрі уваги багатьох наук.

Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається в якості відправної точки не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення – соціальну систему, в яку вона включена, і соціальні ролі, які вона у ній виконує.  В межах загального соціологічного підходу об’єднаний ряд концептуальних підходів до розуміння особистості як специфічного утворення, що виводиться з тих або інших соціальних факторів, що виділяються у якості головних.

Будь-яка соціологічна теорія завжди пропонує свій варіант відповіді на питання про те, як будуються відносини між особистістю і суспільством, які закономірності поведінки особистості і чим вони визначаються. Тому кожна теорія або створює свою пояснювальну модель особистості, або явно чи неявно користується вже існуючими моделями. Відсутність єдності в розумінні того, що є особистість, - характерна риса сучасної соціології. Багатовимірна складно-організована природа людини, широта і різноманіття її соціальних зв'язків і відносин визначають безліч теоретичних підходів і позицій в розумінні цього феномена, безліч різних моделей, образів людини в сучасній соціології.

Розділ 1. Соціологічні теорії особистості – історія питання

Соціологічні теорії особистості – це поняття, що об’єднує цілий ряд достатньо різноманітних теорій, що визнають особистість специфічним чином, що виведені з тих чи інших соціальних факторів. Таке трактування проблеми веде до розгляду особистості як об’єкта виключно соціологічного. Коріння даної позиції йдуть глибоко в історію і зустрічаються у багатьох авторів. В розвинутому вигляді соціологічні теорії особистості оформилися у другій половині 19 – початку 20 століття.

1.1. Теорія “дзеркального “Я” особистості” (Ч.Кулі, Дж.Мід, А.Халлер)

Соціологія розглядає особистість як члена соціуму, носія певних соціальних функцій. Тож найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли біля витоків цього напрямку, слід назвати Ч. Кулі, Дж. Міда, А. Халлера та ін.

Згідно з Ч. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається під час заплутаного, сповненого суперечностей процесу, та не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає в контакт.

Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є. Ця теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соціальне дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які виконують роль дзеркала, та здійснює добір зразків, які впливають на неї. Відтак цю теорію розвивав Дж. Мід, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого". Узагальнений інший — це загальні цінності та стандарти поведінки групи, що формують у членів цієї групи індивідуальний образ. Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі. Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи в іншій ролі, наприклад, дитячі ігри у сім'ю. Виконання ролі - це дії, пов'язані з реальною рольовою поведінкою.

Через усвідомлення інших ролей, почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптуватися до іншої думки, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвиткові особистості.

Американський соціолог А. Халлер на доповнення теорії Дж. Міда розробив теорію "значущого іншого". Значущий інший — це та особистість, схвалення якої домагається індивід і чиї настанови він сприймає. Такі особистості найбільше впливають на формування власного "Я" особистості.

Тобто, прихильники цієї теорії особистість розуміють як сукупність відображень реакцій інших людей; як об’єктивну якість, яка набувається людиною в процесі соціального життя. Стрижнем особистості є самосвідомість, яке розвивається як результат соціальної взаємодії, в процесі якого індивід навчився дивитися на себе очима інших людей, тобто як на об'єкт.

1.2. Рольова теорія особистості (Р.Лінтон, Я.Морено, Т.Парсонс)

Її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись в ході соціалізації в ті чи інші соціальні групи, він засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різнобічність особистості визначається багатством соціального репертуару - різноманіттям соціальних груп, в яких проходило соціальне життя індивіда в ході соціалізації.

Теорія описує соціальну поведінку особистості двома основними поняттями: «соціальний статус» і «соціальна роль». Соціальний статус позначає конкретну позицію індивіда в соціальній системі, яка передбачає певні права та обов'язки. Людина може мати кілька статусів. Але найчастіше тільки один визначає його положення в суспільстві. Цей статус називається головним чи інтегральним. Часто буває так, що головний статус обумовлений його посадою (наприклад, директор, професор). Соціальний статус відображається як у зовнішній поведінці і вигляді (одязі, жаргоні), так і у внутрішній позиції (в установках, цінностях, орієнтаціях).

Дослідники відрізняють приписані і набуті статуси. Приписаний – означає, нав'язаний суспільством не залежно від зусиль і заслуг особистості. Він обумовлений етнічним походженням, місцем народження, родиною. Набутий (досягнутий) статус визначається зусиллями самої людини. Виділяться також природний і професійно-посадовий статуси. Природний статус особистості передбачає суттєві і відносно стійкі характеристики людини (чоловіка і жінки, дитинство, юність). Професійно-посадовий – це базисний статус особистості, що для дорослої людини, найчастіше є основою інтегрального статусу. У ньому фіксується соціальне, економічне і виробниче положення (банкір, інженер, адвокат).

Соціальний статус означає конкретне місце, яке займає індивід у даній соціальній системі. Сукупність вимог, що пропонуються індивіду суспільством, утворюють зміст соціальної ролі. Під соціальною роллю розуміють сукупність дій, які повинна виконати людина, що володіє даним статусом у соціальній системі. Кожний статус зазвичай включає ряд ролей.

Концепція розподілу ролей у Т.Парсонса – розподіл їх на аскриптивні, тобто приписані природньо (визначені народженням, статтю, віком, соціальною приналежністю і т.д.) і досягливі, тобто ті, що залежать від особистих зусиль індивіда. Оскільки ролі пов'язані з перебуванням людини в соціальних групах, то особистість є похідною від умов, прийнятих у групах, у які включений індивід. У процесі соціалізації він засвоює способи виконання ролей і тим самим стає особистістю. Загальним для концепції рольової теорії є те, що особистість є результат оволодіння правилами життя і поведінки в суспільстві.

Т.Парсонс вважав, що кожна роль описується п’ятьма основними характеристиками:

1) емоційною – одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші – розкутості;

2) способом отримання – одні пропонуються, інші завойовуються;

3) масштабом – частина ролей сформована і суворо обмежена, інша – розмита;

4) нормалізацією – дія в суворо встановлених правилах, або довільно;

5. мотивацією – на особистий прибуток, на загальне благо.

Таким чином, прихильники рольової теорії особистість визначали як похідне від соціальних статусів, які індивід займає, і від соціальних ролей, які він виконує в суспільстві.

1.3. Теорія особистості необіхевіаризму (Е.Трондайк, Дж.Уотсон, Б.Скінер)

Підтримуючи ідею попередніх теорій про те, що особистість є результатом научіння людини правилам життя і поведінці, прихильники даної теорії найбільш послідовно дотримуються її у своїх поглядах. Особистість розглядається ними як проста сукупність соціально прийнятних відповідей на сукупність стимулів.

Особистість людини, з точки зору необіхевіоризму, не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між стимулом і реакцією посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження і т.п.). Поведінка людини випливає найчастіше з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю та ін.

Таким чином, з позиції необіхевіоризму особистість – все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакції (навички, свідомо регульовані інстинкти, соціалізовані емоції плюс здатність пластичності, щоб утворювати нові навички плюс здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість – організована і відносно стійка система навичок. Навички складають основу щодо сталої поведінки, навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації веде до формування нових навичок.

Людина в концепції необіхевіоризму розуміється насамперед як істота, що реагує, діє, навчається, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

1.4. Теорія соціальної установки, концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством, теорії референтної групи

Представниками теорії соціальної установки є У.Томас, Ф. Знанецький, Г.Олпорт, М.Смит, К.Ховланд, Н.Рокич, Р.Мертон. Згідно з цією теорією особистість є результат тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі їх накопичення у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.

Особистість, виступаючи суб'єктом спілкування в групі, маючи певну позицію в соціальному середовиші, характеризується оцінним, вибірковим ставленням до людей, які її оточують. Тобто вона зіставляє, оцінює, порівнює і вибирає людей для спілкування, керуючись можливостями конкретної групи і своїми власними потребами, інтересами, установками, минулим досвідом спілкування, які в сукупності створюють конкретну ситуацію життєдіяльності особистості, постають як стереотип її поведінки.

Ряд відгалужень соціологічних теорій особистості пов’язані з підходом до особистості як до сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством. Розвиваючись суспільство породжує нові різноманітні потреби, за рахунок який йде розвиток особистості. Потреби можуть задаватися як суспільством в цілому, так і окремими соціальними групами до яких хоче належати і яким надає перевагу індивід. За рахунок цього існує варіабельність особистості.

До цієї класифікації теорій особистості слід віднести і теорію референтної групи. На думку її прихильників, надширокі соціальні утворення нездатні забезпечити комфортне самопочуття та існування особистості, тому референтні групи більше відповідають її прагненням, інтересам і потребам, оскільки вона сама обирає їх, належить до них з власної волі.

Під змістом терміна “референтна група” його автор Г.Хаймен розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне належати в майбутньому. Референтними групами можуть бути різні соціальні спільноти: сім'я, клас, релігійні громади, виробничі кооперативи, політичні партії тощо. В залежності від ролі в формуванні характеристик особистості і її соціальної поведінки, виділяють два типи референтних груп: “компаративную”, що являє собою стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе і інших, і “нормативную”, що являє собою реальний або уявний колектив, з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє.

1.5. Марксистська теорія особистості

Маркс, досліджуючи об'єктивні закони поведінки людей показує, що природні, органічні сторони і риси індивіда виступають у структурі особистості як соціально зумовлені елементи. Згідно марксистської теорії особистості біологічне існує в особистості в перетвореній формі як соціальне. Для марксизму особистість - це особлива якість, що набувається індивідом у суспільстві в сукупності відносин, суспільних за своєю природою, в які індивід втягується.

Основними принципами теорії є:

1) визнання залежності особистості від об’єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльних особливостей її соціалізації;

2) виокремлення у якості головної характеристики особистості її місця в соціальній типології, обумовленого образом життя;

3) бачення особистості як носія соціальних якостей. Сутність особистості складає сукупність усіх суспільних відносин.

Ця теорія не заперечує, що у формуванні особистості мають місце біологічні і психічні фактори. Але, згідно їй, індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей. Під час появи на світ людина не має свідомості, вроджених рис, вони виникають як відображення людиною історично складених суспільних відносин. Звідси, риси особистості обумовлюються історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), її належністю до певного суспільного класу (робітники, селяни, інтелігенція), специфікою умов і змістом праці. Соціальна структура суспільства відображається у відповідній типології особистості. Головною ознакою типології є природа суспільно-економічної формації і особливості культури спілкування.

Таким чином, для марксизму проблема дослідження особистості - це дослідження його місця, позиції в системі суспільних зв'язків; це дослідження того, що, заради чого і як використовує людина вроджені якості.

Розділ 2. Соціологічні теорії особистості – сучасність

2.1. Сучасні соціологічні теорії особистості

Плідним напрямом сучасного розвитку соціологічної теорії особистості є символічний інтеракціонізм (Герберт Блумер, Тамотсу Шибутані, Манфорд Кун та ін.), засновниками якого є американські соціологи Ч. Кулі та Д.Г.Мід. У межах теорії "дзеркального Я" самосвідомість людини розглядалася як результат соціальної взаємодії (інтеракції), завдяки якій індивід здатний побачити себе "збоку" очима інших учасників взаємодії і на підставі набутого досвіду сформувати соціальний образ свого "Я", який є, по суті, продуктом відображення в особистості всієї сукупності її міжособистісних контактів. Символічний інтеракціонізм у своїх сучасних трактуваннях еволюціонував у напрямі до феноменологічної соціології та етнометодології, зосередивши основну увагу на символічному змісті соціальної взаємодії, на трансформації повсякденного досвіду спілкування людей у смислові структури групової та індивідуальної свідомості.

Марксистська теорія особистості, що інтенсивно розроблялась у радянській соціології і орієнтувалася на інтеракціоністське трактування особистості як продукту соціальної взаємодії, залишається досить популярною серед сучасних західних соціологічних шкіл, які намагаються об'єднати окремі положення марксизму з іншими соціальними теоріями (неомарксизм, фрейдомарксизм, критична соціологія). Марксизм, особливо ті його модифікації, які обслуговували практику побудови комуністичного суспільства, об'єднує щодо розуміння особистості утопічна ідея формування ідеальної особистості, яка буде жити в суспільстві, позбавленому соціальної несправедливості й нерівності між людьми. Як показав історичний досвід, спроби практичного втілення цього ідеалу мають результат, протилежний очікуваному: замість "всебічно розвиненої особистості" та "нової людини" формується знеособлений соціальний конформіст як базовий тип особистості.

Певне місце проблема особистості посідає також у соціологічних концепціях необіхевіоризму, зокрема в теорії соціального обміну (Джордж Хоманс, Пітер Блау). У цих концепціях розвиток особистості постає як результат фіксації індивідом досвіду суспільної поведінки, що становить сукупність соціально прийнятних реакцій на стимули, джерелом яких є соціальне середовище. Хоча соціобіхевіоризм не заперечує існування особистісних якостей, що виходять за межі реактивного соціального досвіду, такі психічні феномени не є для нього предметом наукового аналізу.

Проблемам формування соціальних типів особистості, а також закономірностям соціалізації індивіда значна увага приділяється в психоаналітичній соціології, духовним джерелом якої є соціологічні праці австрійського психолога З.Фрейда і неофрейдистів (К.Хорні, Г.Салліван, Б.Фромм та ін.). Основна проблема психоаналітичної теорії — це конфлікт особистості і суспільства, пошук шляхів вирішення якого пов'язується з розробкою специфічних методів "суспільної психотерапії", зживанням масових патологічних комплексів, викликаних конфліктом індивідуальних потягів та суспільних вимог, що обмежують індивідуальну свободу. В межах цього напряму розвитку соціологічної теорії найбільш глибоко опрацьована проблематика соціальної типології особистості (Г.Дуайт Лассуелл, Т.Адорно, А.Кардінер, Д.Рісмен та ін.).

Проблема особистості є важливою сполучною ланкою між соціологією та психологією. Численні спроби соціологів вивести "чисті" соціологічні закономірності, що характеризують життя суспільства, незалежно від психологічних особливостей особистості, як правило, неспроможні. Класичним прикладом є аналіз проблеми самогубства, задуманий Бмілем Дюркгеймом як пошук об'єктивних зв'язків між зростанням кількості самогубств та дезінтегрованістю основних соціальних структур. Однак пояснюючи виявлені залежності, Б.Дюркгейм змушений був звернутися до психологічних механізмів формування смислових структур свідомості та поведінки особистості. Чи не найслабшою ланкою марксизму, первісно задуманого як знаряддя звільнення особистості від відчужених форм соціального життя і повернення її до свободи самореалізації, є концепція особистості як продукту суспільних відносин, сутність якої вичерпується рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин певного суспільства.

Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії особистості — це інтеграція в конкретних дослідженнях окремих елементів класичних теоретичних підходів у соціології та соціальній психології, а також підвищена увага соціологів до когнітивних структур, повсякденного досвіду та соціально-культурних характеристик особистості. Особлива увага в сучасній соціології особистості приділяється проблемам розвитку особистості в мінливому соціальному світі — у процесі постіндустріального розвитку суспільства, переходу до "інформаційного" і "програмованого" суспільства (Д.Белл, А.Турен, А.Бтціоні, О.Тоффлер та ін.), а також проблемам формування соціальних типів особистості за різних суспільно-політичних умов, зокрема під час переходу суспільства від тоталітарної системи до демократії.

Останній аспект є особливо актуальним для України та інших держав колишнього соціалістичного табору, що відмовилися від комуністичної ідеології та декларували своїм завданням побудову відкритого демократичного суспільства. Соціологічний аналіз проблеми особистості в цьому аспекті ґрунтується на типології, яка є одним з основних методів соціологічного дослідження. Подальше викладання проблем соціальної типології особистості потребує попереднього ознайомлення з можливостями застосування цього методу в соціальному пізнанні та соціології особистості.

Висновок

Таким чином, соціологічні теорії особистості – це теорії, які мають своїм предметом особистість в якості об'єкта і суб'єкта соціальних відносин в рамках соціально-історичного процесу і цілісних суспільних систем, на рівні взаємозв'язків особистості і соціальних спільнот, включаючи малі контактні групи та колективи. Принципи наукового підходу до розвитку соціологічних теорій особистості – встановлення залежності властивостей особистості від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльних особливостей соціалізації індивідів, внаслідок чого найважливіше значення в теорії набуває соціальна типологія особистості – виявлення сутнісних рис особистості, обумовлених її способом життя, життєдіяльністю.

До основних соціологічних теорій особистості належать: теорія “дзеркального “Я” особистості”, рольова теорія особистості, теорія особистості необіхевіаризму, теорія соціальної установки, концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством, теорії референтної групи, марксистська теорія особистості.

Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії особистості — це інтеграція в конкретних дослідженнях окремих елементів класичних теоретичних підходів у соціології, а також підвищена увага соціологів до когнітивних структур, повсякденного досвіду та соціально-культурних характеристик особистості.

Література

1. Лихачев Б.Т. Социология воспитания и образования. курс лекций по социальной педагогике. – М: ВЛАДОС, 2010.

2. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: Краткий курс лекцій. – К.: МАУП,1996.

3. Ольшанский Д.В. Личность социологические концепции// Современная западня социология: Словарь. – М., 1990

4. Сірий Є. В. Соціологія: Заг. теорія, історія розвитку, соціальні та галузеві теорії. / Навч. посіб. — К.: Атіка, 2004.

5. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макеєва. — К., 2003.

6. Харчев А.Г. Социология воспитания. – М., 1990

4