Основні валютні блоки

     План 

1.1. Вступ.

1.2. Основні валютні блоки.

1.3. Висновки.

Список використанної  літератури.

1. Вступ.

У період світової економічної  кризи 1929—1933 pp. із крахом золотодевізного  стандарту єдина світова валютна  система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки — регіональні валютні угруповання, які вступили в жорстоку конкуренцію між собою. Таких регіональних блоків сформувалося три: стерлінговий, доларовий та золотий.

Валютний блок — це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн — учасниць блоку. Вони, як правило, офіційно не оформлювалися певними угодами, а утворювалися стихійно на основі вже сформованих відносин політичної, економічної та фінансової залежності слабких країн, що розвиваються, від могутніх капіталістичних держав — колишніх метрополій..

Створення валютних блоків пов'язано  з дією різних факторів, що історично  сформувалися і служили певним "цементуючим  матеріалом" для його складових, головні серед яких:

• торговельні фактори (країна, що очолює блок, виступає головним торговельним партнером інших країн, які його утворюють. Ця країна закуповує значну частину товарів і послуг, що експортуються іншими країнами, які входять до блоку, і являє собою значний і, як правило, стабільний зовнішній ринок);

• фінансові фактори (більшість країн — членів блоку мають довгострокову заборгованість або перед країною, яка очолює блок, або взаємну заборгованість, або зовнішню — перед третіми країнами. Ця заборгованість погашалася у валюті країни-гегемона);

• економічні фактори (країни, що очолюють той чи інший блок, найбільш індустріальне розвинуті та які найменше постраждали за

роки всесвітньої кризи і "Великої  депресії");

• політичні фактори (вони складалися історично і традиційно міцно зв'язували країни — учасниці валютного блоку).

Основні характерні риси валютного блоку:

- курс залежних валют прикріплюється до валюти країни, що керує угрупованням;

- міжнародні розрахунки країн, які входять у блок, здійснюються у валюті країни-гегемону. Їхні валютні резерви зберігаються в країні-гегемоні;

- забезпеченням залежних валют є казначейські векселі та облігації державних позик країни-гегемона.

1.2. Основні валютні блоки.

Стерлінговий  валютний блок виник після відміни золотого стандарту у Великій Британії в 1931 p. До його складу ввійшли країни Британської імперії, окрім домініонів Канада і Ньюфаундленд, а також території Гонконгу. До блоку ввійшли також держави, які були економічно тісно пов'язані з Великою Британією (Єгипет, Ірак, Португалія, пізніше — Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія — де-факто, а потім Греція та Іран). Входження до валютного блоку, очолюваного Великою Британією, ставило країни перед необхідністю дотримання певних "правил гри". Це означало, що валюти залежних країн прикріплювались до валюти країни, яка очолювала блок — фунта стерлінгів. Курс цих валют ставився в залежність від фунта стерлінгів, а їх курс відносно інших валют встановлювався відповідно до курсу фунта стерлінгів щодо тих валют; взаємні розрахунки між учасниками блоку велись переважно у фунтах стерлінгів, а їхні валютні резерви зберігалися в Банку Англії і використовувались як для взаємних розрахунків, так і для розрахунків із третіми країнами.

Доларовий валютний блок було створено в 1933 p. після відміни золотого стандарту в СІЛА. До нього ввійшли економічно залежні від США країни Латинської Америки та Канада. Цікаво, що у валютному блоці не здійснювався валютний контроль з боку країни, яка його очолювала. Країни доларового блоку лише підтримували певні співвідношення між доларом США і власними валютами та зберігали переважну частину своїх валютних резервів у банках США, через які здійснювались розрахунки як між самими країнами — членами блоку, так і з третіми державами.

У червні 1933 p. країни, які намагалися будь-що зберегти вільне функціонування золотого стандарту на основі незмінного золотого вмісту національних валют, утворили золотий блок. До нього ввійшли держави, які навіть в умовах важкого кризового і післякризового періоду продовжували дотримуватися золотого стандарту: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія і Польща. Безпосередній вплив на тривалість існування цього блоку справив той факт, що країни — учасниці золотого блоку не могли успішно конкурувати з Великою Британією та США, які очолювали інші блоки і де, як і в переважній більшості інших країн, золотомонетний стандарт було відмінено. А вирішальне значення для долі блоку мали економічні інтереси країн, які входили до нього. Ці інтереси, як показало життя, були майже несумісними, що особливо чітко виявилося в умовах післякризової депресії. Зрештою всі країни золотого блоку змушені були відмінити вільний обмін банкнот на золото, і в 1936 p. цей блок остаточно розпався.

Крім стерлінгового, доларового та золотого блоків під час Другої світової війни країни "осі" — Німеччина та Японія — створили кожна свій валютний блок, куди ввійшли окуповані ними країни, як правило, у примусовому порядку з метою додаткового їх пограбування.

Пізніше на основі валютних блоків утворилися валютні зони.

Окрім згаданих блоків, під час  Другої світової війни країни «осі»  — Німеччина та Японія — створили по валютному блоку, куди увійшли  окуповані ними країни з метою  їх пограбування.

Згодом на базі валютних блоків утворилися регіональні валютні блоки вищого порядку — валютні зони. Валютні зони — це валютні угруповання країн, що сформувалися під час Другої світової війни та після її завершення з метою проведення узгодженої політики у сфері міжнародних валютних відносин.

Після Другої світової війни утворилося шість основних валютних зон: британського фунта стерлінгів, долара США, французького франка, португальського ескудо, іспанської песети, голландського гульдена. Нині у світі функціонує лише зона французького франка.

Таблиця. Типи валютних блоків, їх інструменти й передумови на сучасному етапі

Наступною, більш розвиненою формою регіональної валютної інтеграції став Європейський платіжний союз (ЄПС) з  міжнародною розрахунковою валютною одиницею під назвою «епуніт» —  ЕРО. Далі в Європі виникли Європейська  валютна система з європейською валютною одиницею ЕКЮ і, нарешті, вінець сучасної регіональної валютної інтеграції — Європейський валютний союз з єдиною валютою євро.

Дуже цікавою  є систематизація типів валютних блоків, здійснена О. В. Буторіною:

1.  Одностороннє рішення держави про заміну національної грошової одиниці валютою іншої держави.

2.  Взаємна угода між незалежними державами про перехід на грошову одиницю однієї з них.

3.  Взаємна угода між незалежними державами про використання їх національних грошових одиниць як законного платіжного засобу на території кожної з них.

4.  Об'єднання з колективною розрахунковою одиницею, яка існує поряд з національними грошима держав-членів і використовується здебільше для зовнішніх розрахунків.

5.  Економічний і валютний союз з єдиною валютою, яка замінює національні грошові одиниці країн-членів.

Короткі характеристики розглядуваних валютних блоків подано в таблиці.

Між науковцями вже давно триває дискусія про  можливість існування валютного  союзу без офіційного затвердження союзу економічного й політичного. Розгорнулася ця дискусія ще в 50-х роках ХХ ст., проте набула особливого значення у 90-х роках, коли в Європейському Союзі було розпочато створення ЄВС.

Деякі науковці вважають, що валютний, економічний  і політичний союзи повинні збігатись, інші висловлюють думку, що валютне об'єднання може діяти самостійно. На наш погляд, для вирішення цього питання необхідно зважати на наведену вище систематизацію валютних блоків. Існують різні типи валютних союзів за механізмами, умовами й цілями створення. Так, коли країна починає використовувати іноземну валюту замість національної, вона досягає головної мети — усунення хронічної недовіри до національної валюти, нормалізації грошового обігу. Та держава, яка «позичає» свою валюту, обов'язково посилює свій вплив у світі й отримує додатковий попит на національні гроші. У випадку, коли запроваджується колективна розрахункова одиниця, досягається ефективність організації системи зовнішньоекономічних розрахунків, подолання браку коштів у високоліквідних іноземних валютах. При переході ж до єдиної валюти ставляться такі цілі: підвищення ефективності макроекономічної політики, зміцнення стратегічних позицій економічного й валютного об'єднання у світі, значне підвищення стабільності й ліквідності своєї валюти, а також ступеня її інтернаціоналізації, зміна на свою користь механізму курсоутворення .

Отже, для створення перших чотирьох типів валютних блоків існування  економічного й політичного союзу  не є необхідною умовою. У деяких випадках вона може бути бажаною, але  валютні блоки таких типів  справді можуть існувати самостійно. Можливий навіть зворотний процес — коли валютна інтеграція сприяє економічній інтеграції країн — членів валютного угруповання. Така ситуація теоретично можлива для випадку з СНД.

Проте для валютних угруповань п'ятого  типу, тобто вилучення з обігу  національних грошових одиниць і  запровадження нової єдиної валюти, необхідним є виконання певних критеріїв економічної конвергенції, тобто між країнами спочатку має відбутись економічна інтеграція. Якщо економічна динаміка країн — членів валютного блоку буде різною, це заважатиме їм жорстко зафіксувати курси своїх валют. Окрім того, економічний і валютний союз — вершина інтеграційного процесу. Вона передбачає проходження всіх попередніх стадій: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок товарів, послуг і факторів виробництва, економічний, а потім і валютний союз. Ю. В. Шишков зазначає: «Така послідовність етапів є обов'язковою, хоча б тому, що дієва координація бюджетної, соціальної, фінансової та інших ключових аспектів внут-рішньоекономічної політики держав-членів неможлива за відсутності єдиного ринкового простору, який суттєво прискорює нівелювання інфляційних процесів, національних рівнів оплати праці, процентних ставок та інших умов... Поетапність процесу інтегрування є стрижнем і основних документів ЄС, і повсякденної практики».

Розглянемо валютну інтеграцію в контексті утворення валютних об'єднань на базі економічних союзів, тобто найбільш довершеної форми. Нині немає визначення регіональної валютної інтеграції. На нашу думку, регіональна  валютна інтеграція як стадія регіональної економічної інтеграції — це об'єднання двох і більше держав у регіональні інтеграційні угруповання із запровадженням нової єдиної валюти, координацією грошово-кредитної та валютної політики й створенням наднаціональних механізмів валютного регулювання. Регіональна валютна інтеграція — це процес удосконалення фінансових відносин та підвищення ефективності грошового обігу і фінансового менеджменту на всіх ланках господарського та державного управління внаслідок запровадження єдиної валюти.

Аналіз досвіду Європейського Союзу дає можливість виокремити такі критерії оформлення валютної інтеграції:

•     цілковита та незворотна конвертованість валют країн-учасниць;

•     тісні межі коливання валютних курсів;

•     остаточне визначення співвідношень паритетів;

•  повна лібералізація обігу капіталів.

Зазначимо, що валютна інтеграція суттєво впливає на принципи й  порядок проведення національної грошової та валютної політики. Створення валютного  союзу передбачає значно глибше втручання  у внутрішні справи й відмову від національного суверенітету в цій сфері, ніж існування звичайного економічного союзу. Валютний союз вимагає відмови від національної компетенції в галузі валютної й грошової політики. Ця відмова може спровокувати політичний опір деяких країн інтеграційного угруповання. З цього приводу зазначимо, що валютний союз вимагає високого ступеня довіри до політичних рішень у різних сферах.

Потенційні економічні й політичні  вигоди та витрати валютного союзу  можна розподілити на п'ять аспектів:

1)   вплив на ефективність та зростання економіки;

2)   вплив на зайнятість;

3)   вплив на стабільність цін;

4)   вплив на державні фінанси;

5)   зовнішньоекономічні або міжнародні наслідки.

Розглянемо коротко кожен із перелічених аспектів 
Вплив на ефективність та зростання — запровадження єдиної валюти означає ліквідацію курсових коливань та відповідно втрат від пов'язаних з ними валютних ризиків. У зв'язку з цим зникає потреба страхування валютних ризиків, а також ліквідуються транзакційні витрати. У макроеко-номічному аспекті це стимулює додаткове залучення інвестицій у країну і забезпечує економічне зростання. На мікроекономічному рівні це означає зменшення внутрішньовиробничих витрат підприємств, надійність планування, поліпшення загальноекономічних умов для товарообміну для тих підприємств, що здійснюють торгівлю в межах спільного валютного простору. Завдяки усуненню кордонів між національними господарствами відбувається посилення конкуренції між підприємствами, що разом із спрощенням у порівнянні цін спричиняє появу широкої товарної пропозиції, що веде до зростання спільного добробуту країн-учасниць валютного союзу.

Вплив валютного союзу на зайнятість — відомо, що за умов існування курсової невизначеності інвестори під час  оцінювання ефективності економічних  проектів закладають у загальні витрати можливі фінансові втрати внаслідок коливань валютних курсів. Це зменшує кількість рентабельних проектів і відповідно кількість робочих місць. Проте, якщо розглядати дію цього фактора на прикладі Європейського валютного союзу, зазначимо, що для позитивного впливу євро на зайнятість у ЄВС мають зрости мобільність робочої сили та ефективність її використання. Але й у цьому разі проблема не буде вирішена без проведення структурних реформ ринків робочої сили з метою підвищення їх гнучкості та зменшення зарегульо-ваності.

Вплив на стабільність цін — завдяки  виваженій політиці наднаціональних  органів регулювання висока стабільність цін робить можливим ефективніший розподіл і використання ресурсів та сприяє раціональній політиці в галузі доходів.

Вплив на державні фінанси — у  цій сфері існують економічні переваги та політичні втрати. До економічних  переваг належить економія процентних виплат при обслуговуванні боргів завдяки  скороченню процентних надбавок за інфляційний  та валютний ризики. До політичних належать втрата сеньйоражу, суворіші вимоги у валютному союзі до бюджетної дисципліни та координації бюджетної політики окремих країн.

Зовнішньоекономічні або міжнародні наслідки

— нова валюта інтеграційного угруповання  може зайняти на міжнародному валютному ринку більш вагомі і значущі позиції, ніж їх займали до того валюти окремих країн — учасниць інтеграційного угруповання. Зокрема, так сталося з валютою євро, яка склала альтернативу долару США та японській єні на світових валютних ринках.

Процеси валютної інтеграції є складними і суперечливими. Нині існує п'ять типів валютних союзів, кожен з яких має свої передумови виникнення та інструменти функціонування. Основна загроза валютної інтеграції — це часткова втрата національного суверенітету, втрата можливості проведення власної грошово-кредитної, валютної політики, а також можливості кожної країни друкувати гроші. В одному випадку це є платою за більш стійку спільну валюту, більш вагому на світовому валютному ринку, в інших випадках — це ситуація, яку можна пом'якшити участю кожної країни в наднаціональній системі регулювання валютним союзом. Окрема країна, зважаючи на успіхи свого економічного розвитку, зокрема обсягів ВВП, має домагатись якомога більшої кількості голосів у наднаціональній системі прийняття рішень, тоді валютна інтеграція буде працювати на її користь. Тому не кожній країні, особливо Україні, потрібно поспішати зі вступом до валютного союзу і взагалі до регіонального інтеграційного угруповання. Потрібно розбудувати і розвивати власну економічну ідентичність, щоб не стати трофеєм на шляху розширення гегемонії лідерів світового економічного розвитку.

1.3. Висновки.

Валютний блок – угода між декількома країнами про фіксацію обмінних курсів своїх валют одна щодо одної та щодо валюти-лідера. Практику створення валютного блоку застосовують уряди країн Заходу як додатковий до спорадичних валютних інтервенцій засіб забезпечення стабільності співвідношень між обмінними курсами валют. Одним із найяскравіших прикладів валютного блоку є західноєвропейська валютна система, що охоплює більшість країн ЄС. У межах цієї системи центральні банки Німеччини, Франції, інших країн-учасниць підтримують фіксовані обмінні курси своїх валют одна щодо одної, виходячи з подібних до Бреттон-Вудської угоди правил. Невеликі країни Карибського басейну, Центральної та Південної Америки, Східної Азії та інші також фіксують обмінні курси своїх валют щодо певної потужної валюти (валюти-лідера). Зокрема, латиноамериканські країни пов'язують обмінні курси своїх валки з курсом долара США. Члени валютного блоку нехтують можливістю здійснювати цілком незалежну грошово-кредитну політику, сподіваючись на створення стабільного зовнішньоекономічного оточення, яке сприяє розвитку їх торгівлі з основними партнерами. Більшість валют країн, що розвиваю і вся, «прив’язані» до окремих валют промислове розвинутих країн світу до американського долара – валюти майже 40 країн, французького франка – 13, «спеціальних прав запозичення» (СДР – колективна міжнародна грошова одиниця, утворена в 1969 МВФ)

Література

1. Боринець С.  Я. Міжнародні валютно-фінансові  відносини: Підруч. — К.: Знання, 2001.

2. Буторина О.  В. Международные валюты: интеграция  и конкуренция. — М.: Издат.  дом «Деловая литература», 2003.

3. Кузнєцов О.  В. Формування комутативної грошової політики в європейському валютному союзі: Дис. канд. екон. наук. — К., 2000.

4. Міжнародна  економіка: Підруч. / За ред. А.  П. Румянцева. — К.: Знання-прес, 2003.

5. Савчук Ю.  А. Проблеми розвитку європейської  валютної інтеграції на третьому етапі створення Європейського економічного і валютного союзу: Дис. … канд. екон. наук. — К., 2001.

6. Шишков Ю.  В. Европейская интеграция и  СНГ: Западный образец и его  отражение в восточном зеркале  // Развитие интеграционных процессов  в Европе и России. — М.: ИНИОН РАН, 1997.