Основні види бібліографії

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни Основи бібліографознавства

на тему:

«Основні види бібліографії»

 

 

 

 

 

                                                                         Студентки ОРК «Спеціаліст»

                                                                         спеціальності «Документознавство

                                                                         та інформаційна діяльність»

                                                                         Шубіної Наталії

 

                                                                         Викладач: проф. Сабадаш Ю.С.

                                                                        

 

 

 

Маріуполь - 2014

План

Вступ…………………………………………..…………………………………...3

1. Класифікація бібліографії за ознакою суспільного призначення………...…5

2. Класифікація бібліографії за ознакою суб’єкта діяльності…..…………….11

3. Класифікація  бібліографії за іншими ознаками…………………………….13

Висновки…………………………………………………………………………16

Список використаної літератури……………….……….………………………18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Довгий історичний шлях розвитку книжкової справи привів до відокремлення бібліографічної діяльності у самостійну галузь суспільної практики. Якщо в античному світі бібліографія мала синкретичний характер (тобто була нерозчленованою, мало розвинутою), виступала як похідне, супровідне явище історико-літературних занять з книгою, то в епоху повсюдного запровадження книгодрукування (XV–XVI ст.) вона стає фактором загального піднесення національних культур. У XVIII–XIX ст., у зв’язку з промисловою революцією та інтенсивним розвитком науки, відбувається диференціація (ділення) бібліографії на види і на сфери застосування, формується професія бібліографа-фахівця, зароджується наука про бібліографію.

Класифікування бібліографії — це її поділ на види. Види бібліографії виділялися з давніх часів, але то не було наукове класифікування, що мало б відповідати певним вимогам.

Наукове класифікування бібліографії важко було зробити до тих пір, поки не було визначене саме поняття "бібліографії". Зовсім недавно, з історичної точки зору, почали розрізняти поняття "бібліографічний посібник" та "бібліографія". До того часу, а подекуди і дотепер, замість класифікування бібліографічної діяльності доволі часто говорили про класифікування бібліографічних посібників.

Це стало особливо помітно після прийняття державного стандарту ГОСТ 16448—70 "Бібліографія. Терміни та визначення", де вперше розрізнялися види бібліографічних посібників і види бібліографії.

Видами бібліографії почали називати підрозділи бібліографічної діяльності, що виділилися у процесі її диференціації завдяки спільності деяких рис, ознак.

Яких саме ознак? Перш за все — особливостей бібліографічної продукції, що створюється тим чи іншим видом бібліографічної діяльності. Тобто в кінцевому підсумку класифікація бібліографії збігається з класифікацією бібліографічних посібників. Наприклад, якщо результатом бібліографування є державні бібліографічні посібники, то вид бібліографії, яка їх створює, зветься "державною"; науково-допоміжні бібліографічні посібники створюються науково-допоміжною бібліографією; рекомендаційні посібники — рекомендаційною бібліографією тощо.

Але чи можна сказати, що будь-якому виду бібліографічних посібників відповідає певний вид бібліографічної діяльності? Чіткої відповіді на це запитання поки що немає. Олег Павлович Коршунов вважає, що види бібліографії треба виділяти по-різному за двома різними ознаками: 1) за однорідністю бібліографічної продукції, що виробляється; 2) за організаційно-відомчою належністю практичної бібліографічної діяльності. Традиційним є поділ бібліографії за першою ознакою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Класифікація бібліографії за ознакою суспільного призначення

Виділення видів бібліографії за ознакою її суспільного призначення залежить від того, як ми розуміємо, що таке суспільне призначення бібліографії. В історії бібліографознавства відомо чимало відповідей на це питання, а також багато схем класифікації бібліографії за цією ознакою.

Розглянемо два підходи, найбільш характерні для вітчизняного бібліографознавства.

Перший підхід: суспільне призначення бібліографії розуміється як її призначення для обслуговування певної сфери життєдіяльності суспільства. Конкретизується "суспільне призначення бібліографії" у цьому випадку поняттями цільового та читацького призначення бібліографії. У результаті діяльності кожного з видів бібліографії, виділених за вказаною ознакою, створюються бібліографічні посібники з відповідним суспільним, тобто цільовим та читацьким призначенням: державні, науково-допоміжні, рекомендаційні, професійно-виробничі, видавничо-книготорговельні, бібліотечно-каталожні. Крім спільної сукупності цільового та читацького призначення для таких видів бібліографії у наш час характерні чітко визначені центри бібліографічної діяльності і сформована система бібліографічних посібників.

До введення в дію державного стандарту на бібліографічну термінологію (1971 р.) види бібліографії ототожнювали з видами бібліографічних посібників. Цього не слід робити хоча б тому, що посібники виступають як один із результатів і засобів бібліографічної діяльності, вони лише частина цілого, яким є бібліографія.

Види бібліографії прийнято ділити на основні й додаткові. Основними вважаються ті види, функції яких найбільшою мірою відповідають суспільному призначенню бібліографічної інформації. Такими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. Основні види розвиваються відповідно до своїх внутрішніх закономірностей і діють в суспільстві відносно самостійно, що також свідчить про їх особливе положення серед споріднених бібліографічних явищ.

Кожен вид бібліографії має своє специфічне суспільне призначення, зумовлене конкретизацією тих завдань, що стоять перед бібліографією в цілому. Так, головними завданнями державної бібліографії є «реєстрація всіх творів друку, які вийшли на території країни»; видавнича-книготорговельної – інформування населення, працівників бібліотек і книготорговельних організацій про літературу, яка щойно вийшла або незабаром вийде в тих чи інших видавництвах; науково-допоміжної – «сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності»; рекомендаційної – сприяння освіті, самоосвіті, комуністичному вихованню та пропаганді знань. Кожен вид, взятий окремо, в чомусь функціонально обмежений, однобічний; кожен охоплює, групує й розкриває явища бібліографії тільки в своїй площині і в своєму радіусі дії. У сукупності ж основні види з належною повнотою і всебічністю забезпечують саме ті інформаційно-бібліографічні потреби, що виникають на сучасному етапі нашого розвитку у найважливіших сферах людської діяльності.

Державна бібліографія становить найважливішу ланку системи бібліографічної інформації в нашій країні. Це зумовлено, по-перше, тим, що саме на рівні державної бібліографічної реєстрації здійснюється первинна бібліографічна обробка друкованої продукції, яка потім відбивається в системі державних бібліографічних покажчиків (в «літописах» друку). Державні ж покажчики становлять базу для розвитку інших видів бібліографії та для налагодження інформаційно-бібліографічного обслуговування читачів. По-друге, державна бібліографія сприяє ефективному використанню інтелектуального потенціалу радянського суспільства в цілях комуністичного будівництва. Адже в літописах друку специфічно фіксуються досягнення народного господарства, науки, техніки, мистецтва та інших сфер суспільної практики. По-третє, державна бібліографія у сукупності всіх своїх видань виступає як один із засобів державного контролю і регулювання видавничої діяльності в країні.

Функціонування державної бібліографії забезпечує існуюча в Україні система обов'язкового примірника. Суть цієї системи полягає в тому, що на основі діючого законодавства кожне поліграфічне підприємство в обов'язковому порядку надсилає заздалегідь визначеним державним книгосховищам, бібліографічним центрам та бібколекторам установлену кількість примірників з тиражу кожного свого видання. У сукупності ці тиражні відчислення складають комплекти обов'язкового примірника.

Різні бібліотеки одержують різні типи обов'язкового примірника: платний, безплатний, відомчий (безплатний ще називають контрольним).

Особлива роль в нашому суспільстві належить рекомендаційній бібліографії. Це зумовлено тим, що на неї покладено відповідальні ідейно-виховні, педагогічні функції, пов'язані з формуванням нової людини.

На відміну від державної бібліографії, рекомендаційна бібліографія не тільки інформує читачів про твори друку, а й кожен раз оцінює їх шляхом цілеспрямованого добору та анотування. Більше того, рекомендаційна бібліографія орієнтує читача в соціальне значущій тематиці, розкриваючи зміст і значення саме тих галузей знань і тем самостійного читання, які найбільшою мірою сприяють формуванню людини. Як метод керівництва читанням рекомендаційна бібліографія максимально наближена до запитів конкретних читачів, враховує їх вікові, психологічні та інші риси й особливості.

Специфіка рекомендаційної бібліографії полягає також у тому, що зона озброює читача ефективними методами роботи з книгою, навчає його вмінню самостійно вибирати й оцінювати твори друку, виходячи із принципів і критеріїв критики і естетики.

Отже, згідно з першим підходом до трактування поняття «суспільне призначення бібліографії» основними видами бібліографії, тобто видами за суспільним призначенням, є такі:

1 — державна,

2 — науково-допоміжна,

3 — рекомендаційна,

4 — видавничо-книготорговельна,

5 — бібліотечно-каталожна.

Другий підхід: Згідно з концепцією О. П. Коршунова суспільне призначення бібліографії — це виконання основних функцій бібліографічної інформації (пошукової, комунікативної та оціночної). Тому основні види бібліографії (види за суспільним призначенням), на його думку, повинні виділятися за функціями бібліографічної інформації (БІ). Але жодна функція БІ не існує окремо, тому види бібліографії виділяють за функціями БІ, що переважають. Причому пошукова та комунікативна функції реалізуються значною мірою одночасно та різко відрізняються від оціночної. Тому виділяють такі основні види бібліографії: перший — загальна бібліографія, яка виконує переважно пошукову та комунікативну функції БІ; другий — спеціальна бібліографія, в якій переважає оціночна функція БІ.

Загальна бібліографія орієнтується, перш за все, на документи і не залежить від конкретних потреб споживачів. Загальна бібліографія забезпечує створення бібліографічних посібників, придатних для будь-яких споживачів з метою пошуку документів за формальними чи змістовими ознаками.

Загальна бібліографія поділяється на пошукову (каталожну) та комунікативну (реєстраційну, інформуючу).

Пошукова (каталожна) бібліографія забезпечує остаточний бібліографічний пошук документів на базі певного фонду.

У межах комунікативної бібліографії виділяються:

1) державна бібліографія, яка призначена для реєстрації нової видавничої продукції держави;

2) репертуарна бібліографія, яка  забезпечує облік усієї видавничої продукції держави за весь період її існування, а також ретроспективний облік видань національною мовою;

3) масова бібліографія, яка створює джерела БІ, що знайомлять читачів з найбільш суспільнозначущою частиною нової видавничої продукції.

Державна бібліографія зв'язується з каталожною через централізовану каталогізацію, яка забезпечує видання бібліографічних карток, призначених для складання каталогів.

Спеціальна бібліографія — це бібліографія, яка виконує переважно оціночну функцію БІ. Вона тісно пов'язана з певними сферами життєдіяльності суспільства, завжди має конкретне цільове та читацьке призначення. Ця бібліографія відбиває, головним чином, потреби та особливості споживачів інформації, на відміну від загальної бібліографії, яка більше враховує особливості документів, ніж споживачів.

Але всі різновиди спеціальної бібліографії можуть також бути згруповані у два види: науково-допоміжну бібліографію, що обслуговує науку, управління та частково виробництво, і рекомендаційну бібліографію, що обслуговує частково виробництво, а в основному — освіту, самоосвіту, ідейно-виховну роботу.

Підсумковий перелік видів бібліографії, які виділяються за функціями БІ, має такий вигляд:

1.Загальна

1.1. Пошукова (каталожна)

1.2. Комунікативна (реєстраційна, інформуюча)

1.2.1. Державна

1.2.2. Репертуарна

1.2.3. Масова

2. Спеціальна

2.1. Науково-допоміжна

2.2. Рекомендаційна

Узагальнюючи перший та другий підходи до класифікації бібліографії за ознакою її суспільного призначення, можна запропонувати такий поділ бібліографії на основні види:

1. Загальна бібліографія

1.1. Державна бібліографія

1.2. Видавничо-книготорговельна бібліографія

1.3. Бібліотечно-каталожна бібліографія

2. Спеціальна бібліографія

2.1. Науково-допоміжна бібліографія

2.2. Рекомендаційна бібліографія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Класифікація бібліографії за ознакою суб’єкта діяльності

У сучасній теорії бібліографії (у концепціях О. П. Коршунова,             М. Г. Вохришевої та інших) велике значення надається класифікуванню бібліографії за ознакою суб'єкта діяльності, тобто за характеристиками того, хто виконує бібліографічну діяльність. Це, перш за все, поділ бібліографічної діяльності на професійну та непрофесійну.

Професійна бібліографічна діяльність здійснюється особами, які за своєю професією (спеціальністю) та місцем у суспільному виробництві є бібліографами, тобто вони професійно займаються створенням бібліографічної інформації (БІ) та її поширенням і допомогою споживачам у її використанні. Виділення професійної бібліографічної діяльності є результатом суспільного поділу праці: суспільству потрібні бібліографи і воно оплачує їх працю.

Разом з тим значний обсяг бібліографічної діяльності у суспільстві виконується непрофесіоналами (небібліографами). Це автори будь-яких праць, які вказують літературу, що була використана, або рекомендують читачам певні твори. Деякі автори, що не є професійно бібліографами, створюють навіть окремі бібліографічні видання, які входять до сукупної бібліографічної продукції і використовуються суспільством як джерела БІ.

Отже, бібліографічна діяльність є органічно вплетеною у діяльність будь-яких учасників системи документальної комунікації: авторів, комунікаційних посередників або споживачів інформації. Але професійною вона є тільки для комунікаційних посередників (якщо ми не будемо враховувати, що бібліограф-професіонал теж може бути автором або споживачем інформації, а не тільки посередником між авторами та споживачами).

За ознакою колективного суб'єкта професійної бібліографічної діяльності, тобто суспільного інститута — комунікаційного посередника можна виділити такі види бібліографії: видавнича, книготорговельна, бібліотечна, науково-інформаційна, масово-інформаційна. Однак у зв'язку з тим, що функції видавця та розповсюджувача книг часто виконує одна й таж установа (фірма, видавництво, видавничо-книготорговельне об'єднання тощо), доцільно об'єднати видавничу та книготорговельну бібліографію в один вид: видавничо-книготорговельну.

Усі ці комунікаційні посередники можуть займатися різними видами бібліографії за ознакою суспільного призначення: державною, науково-допоміжною, рекомендаційною. Тільки видавничо-книготорговельна та бібліотечно-каталожна бібліографії притаманні більш за все відповідним установам.

Різні види бібліографічної діяльності, обумовлені специфікою суспільного інституту — комунікаційного посередника, вивчаються окремо у спеціальних навчальних дисциплінах, розрахованих на підготовку професіоналів видавничо-книготорговельної, бібліотечної, науково інформаційної чи масово-інформаційної справи. Але, безумовно, бібліографічна діяльність у всіх цих суспільних інститутах має спільні риси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Класифікація бібліографії за іншими ознаками

Різноманітність потреб суспільства в бібліографічній інформації зумовлює поділ бібліографії також за окремими формами та особливостями її функціонування. Виділяються наступні додаткові класифікаційні ряди бібліографії:

1. поточна – ретроспективна – перспективна;

2. універсальна – галузева.

Поточною називається бібліографія, призначенням якої є постійна, регулярна підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про нові твори друку. Саме ця бібліографія забезпечує оперативне використання наукових досягнень й передового досвіду, сконцентрованих в книгах та інших творах друку, в інтересах дальшого розвитку соціалістичного суспільства. Поточне бібліографічне інформування проводиться на основі регулярного обліку творів друку, що виходять протягом поточного календарного року.

Найважливішими вимогами щодо поточної бібліографії е повнота і оперативність інформації. Повнота досягається ретельністю перегляду та розумним відбором із документального потоку всього вартого уваги, оперативність – максимальним скороченням інформаційного інтервалу (тобто часу міні виходом документа і його відбиттям у бібліографічному виданні).

Ретроспективною називається бібліографія, призначенням якої є підготовка і розповсюдження інформації про твори друку за який-небудь чітко визначений проміжок минулого часу (за винятком літератури поточного року). В її функції входить:

• своєрідне підведення підсумків розвитку літератури з тієї чи іншої галузі або того чи іншого виду за певний період;
• забезпечення ретроспективного пошуку в документальних масивах в процесі бібліографічного обслуговування.

Ретроспективні покажчики складаються, як правило, з розрахунком на тривалий строк використання, мають науково-прикладний характер і належать здебільшого – за суспільною ознакою – до науково-допоміжної бібліографії. Саме через ретроспективні покажчики найбільш рельєфно розкривається зв'язок, бібліографії з наукою.

Перспективною прийнято називати бібліографію, яка забезпечує інформування населення, організації та установи країни про твори друку, що готуються до видання або виходять у найближчий час. Основна її функція – сприяння оперативному використанню творів друку за їх прямим цільовим та читацьким призначенням, привертання уваги читачів до найважливіших видань суспільно-політичної, наукової, художньої та іншої тематики.

Термін «універсальна бібліографія» (від лат.universalis – всеосяжний, загальний) означає створення бібліографічних посібників, в яких представлені твори різного змісту, виявлені за такими формальними ознаками, як вид видання, територія, на якій виходили твори друку, мова публікацій тощо. Інколи універсальні покажчики носять репертуарний характер, тобто відбивають друковану продукцію тієї чи іншої країни за певний історичний період з максимальною повнотою. Проте групування бібліографічного матеріалу в універсальних посібниках не формальне, а систематичне (здебільшого за галузями знань). Наприклад, в «Літопису книг» бібліографічні записи розташовані за схемою класифікації, прийнятою для видань державної бібліографії.

Галузева  — це бібліографія, в якій враховується не тільки зміст документів, що обліковуються, але й специфіка тих галузей знань та практичної діяльності, що обслуговує бібліографія. При цьому може бути, що для певної галузі діяльності потрібна література з різних галузей знань.

Виділяють бібліографію за територіально-змістовою ознакою — це краєзнавчу бібліографію, яка створює БІ, що за змістом пов'язана з певною місцевістю в країні, та країнознавчу бібліографію, яка створює БІ, що за змістом пов'язана з певною країною (тобто державою).

Є такі види бібліографії, які виділяються без порівняння з іншими видами, тобто, на перший погляд, порушується одна з вимог наукового класифікування. Але це положення пояснюється тим, що в бібліографознавстві існує потреба виділення саме цих видів, незалежно від того, будемо ми відрізняти деякі протилежні види чи ні. Серед таких видів — бібліографія бібліографії (сучасна назва — метабібліографія). Це бібліографія, призначенням якої є орієнтація суспільства в бібліографічних ресурсах. У цьому виді бібліографії обліковуються бібліографічні посібники всіх видів і створюються покажчики бібліографічних посібників. Вони потрібні для організації використання бібліографічних посібників, для узагальнення всієї діяльності, спрямованої на створення бібліографічних посібників, виявлення її досягнень та недоліків.

Бібліографія бібліографії іноді одержує назву "бібліографія другого ступеня", тому що вона подає відомості саме про бібліографічні посібники як результат діяльності бібліографування. При цьому створення бібліографічних посібників, що відображають тільки первинні документи, можна назвати "бібліографією першого ступеня", а створення посібників, які відображають покажчики бібліографічних посібників — "бібліографією третього ступеня".

Особливе місце в класифікації бібліографії займає також біобібліографія. Це — бібліографія, яка інформує про життя та діяльність видатних учених, письменників, політичних діячів тощо. Вона обліковує твори цих авторів, а також літературу про них. Тобто вона враховує як "формальну" ознаку документів — прізвище автора, так і змістову — відомості про цього автора та його твори, що є в будь-яких документах. Біобібліографія — один з найдавніших видів бібліографії. Суспільство завжди цікавилося тим, які надбання мають його письменники, науковці, суспільні діячі.

 

 

Висновки

Вид бібліографії – це насамперед вид діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів певного роду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер, особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.

На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» всі п’ять додаткових видів бібліографії – поточна, ретроспективна, перспективна, універсальна й галузева – показано всередині великих кіл, якими позначено основні види (державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна). Це, однак, не означає, що додаткові види є якимись складовими частинами основних. Схема показує інше: різнобічність бібліографічних явищ, їх взаємозв'язок і взаємопереходи в процесі функціонування.

В класифікації кожен вид бібліографії розглядається як окремий структурний елемент, який може виступати як в ролі основного, так і «другорядного», «додаткового» – залежно від того, за яким принципом розташовуються бібліографічні явища. Так, державна бібліографія показана на схемі в формі першого кола як основний структурний елемент видової класифікації, а універсальна та поточна (в формі малих кіл, по-різному заштрихованих) – як її сторони (грані). Це означає, що державна бібліографія в конкретних своїх проявах — в покажчиках літератури – може бути одночасно універсальною за змістом і поточною за хронологічними рамками. Схема, таким чином, показує один із можливих варіантів розташування бібліографічних явищ – саме той, котрий розкриває місце кожного виду бібліографії в класифікаційному ряду, побудованому за суттєво-функціональним принципом.

Але можна перекомбінувати класифікаційний ряд за формальним принципом – наприклад, основними структурними елементами «Схеми» зробити поточну та ретроспективну бібліографію. Тоді державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна, універсальна, галузева бібліографії стануть уже відповідними гранями (сторонами) поточної та ретроспективної бібліографій.

Отже, жоден вид бібліографії не може бути однобічним, наділеним лише однією якоюсь властивістю, хоч підставою для утворення кожного виду є якраз одна яка-небудь суттєво-функціональна або формальна ознака. Це зумовлено трьома обставинами:

1. відмінностями в характері самого функціонування бібліографічної інформації в суспільстві;

2. різноманітністю суспільних потреб в бібліографічній інформації;

3. неоднорідністю документального масиву, з яким має справу бібліографія.

Всі охарактеризовані види бібліографії в сукупності утворюють головну систему бібліографії, завданням якої є максимально повне задоволення типових інформаційно-бібліографічних потреб суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу // Відомості Верховної Ради України. – 14 лютого 1995.
2. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики. – К., 1998. – С. 19-20, 27-30, 33-35, 38-41.
3. Коршунов О.П. Библиографоведение. Общий курс: Учебник. – М., 1990. – С.73-100.
4. Швецова-Водка Г.М. Вступ до бібліографознавства: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2008. – 216 с.
5. Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство. Основи теорії бібліографії: Навч. посіб. – Рівне: 1995. – С. 51-69.