Особливості овочівництва

ОСОБЛИВОСТІ ОВОЧІВНИЦТВА

Овочівництво є важливою і разом  з тим складною галуззю сільського господарства, яка забезпечує населення  продуктами харчування, багатими на мінеральні речовини і вітаміни. Овочі найбільш цінні при споживанні у свіжому  вигляді, проте їх не можна довго зберігати. Значну частину їх використовують для переробки – консервування, маринування, квашення.

Перед агропромисловим комплексом нашої країни стоїть завдання забезпечити населення країни овочами за рахунок збільшення їх виробництва, розширення асортименту, поліпшення якості та зберігання, скорочення втрат. Необхідно поліпшувати технологію вирощування та переробки овочів.

Галузями овочівництва є: овочівництво відкритого ґрунту; овочівництво закритого ґрунту; зберігання продукції, переробка. У відкритому ґрунті вирощують овочеві культури на товарну продукцію і на насіння, у закритому — овочі і розсаду. Зберігають овочі у приміщеннях, обладнаних холодильними установками з активною вентиляцією. Переробкою овочів займаються цехи з їх переробки, овочеконсервні заводи.

Галузь овочівництва має ряд специфічних особливостей:

• низька  транспортабельність   продукції,   внаслідок  чого овочі необхідно вирощувати поблизу від місць споживання; утруднена механізація окремих виробничих процесів, особливо зберігання, що вимагає значних затрат ручної праці;
• великий набір вирощуваних культур, для кожної з яких властива особлива агротехніка;
• потреба в працівниках певної спеціальності і відповідній техніці;
• організація  товарної  обробки,  зберігання  та реалізації овочів;
• висока трудомісткість робіт, що зумовлює високі сумарні витрати.

10.2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОВОЧІВНИЦТВА ВІДКРИТОГО ГРУНТУ

В умовах реформування аграрного сектору  економіки виробництвом овочів займаються різні типи господарств усіх форм власності і в тому числі особисті господарства населення. І все таки найбільша кількість товарної овочевої продукції виробляється у спеціалізованих овочівницьких господарствах. Овочівництву властива зональна спеціалізація.

Розрізняють такі зони спеціалізації вирощування овочів, де створюють відповідні виробничі типи господарств:

• приміська зона, де овочі вирощують як у відкритому ґрунті, так і в закритому ґрунті. Підприємства цієї зони вирощують головним чином ранні, зелені, пряні та інші овочі. Завданням приміських господарств є цілорічне забезпечення овочевою продукцією населення міст. Більшість її реалізують відразу після збирання врожаю, а решту закладають на зимове зберігання і використовують в міру потреби;
• сировинні   зони   переробної   промисловості   зі   сприятливішими кліматичними умовами для вирощування окремих культур, що найбільше підлягають переробці і консервуванню. Вироблену продукцію переробляють на власних консервних заводах, або реалізують іншим підприємствам для переробки;
• глибинні зони дешевого виробництва овочів. В подальшому їх транспортують для переробки у великі промислові центри, а частину продукції закладають на тривале зберігання;
• зони, що спеціалізуються на виробництві окремих культур і навіть певних сортів в міру сприятливого мікроклімату;
• насінницькі господарства, що спеціалізуються на виробництві насіння овочевих і баштанних культур.

Підвищення економічної ефективності овочівництва можна досягти за рахунок:

• впровадження прогресивних технологій, які забезпечують механізацію виробничих процесів;
• проведення комплексу засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур’янів;
• використання високоврожайних і придатних для механізованого збирання сортів;
• здійснення комплексу заходів щодо формування заданого врожаю.

В овочівництві відкритого ґрунту спостерігається збіг трудомістких процесів, особливо при вирощуванні багатьох культур. Тому в одному господарстві доцільно вирощувати невелику кількість овочевих культур, тобто поглибити спеціалізацію, що можливо зробити шляхом вирощування таких культур:

• розсадні культури (капуста, помідори, цибуля на зелень);
• посівні культури (цибуля ріпчаста, огірки, морква, столові буряки, редиска);
• зелені культури (петрушка, щавель, кріп, пастернак, ревінь, зелений горошок, редька, патисони);
• інші овочеві культури (баклажани, перець солодкий і гіркий, салат, хрін та ін.).

10.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ В ОВОЧІВНИЦТВІ ВІДКРИТОГО ГРУНТУ

Основними виробничими процесами  в овочівництві відкритого ґрунту є: основний обробіток ґрунту, удобрення, підготовка ґрунту і сівба (садіння), догляд за посівами, збирання врожаю.

Технологія і організація робіт з основного обробітку ґрунту, внесення добрив під овочеві культури здебільшого така сама, як і при вирощуванні польових культур.

Особливості обробітку ґрунту під овочеві культури у сівозміні. При цьому слід брати до уваги те, що овочеві культури утворюють велику вегетативну масу і порівняно невелику кореневу систему. Це зумовлює значно більшу вимогливість їх до родючості і вологості ґрунту. Деякі овочеві культури мають дрібне насіння, яке висівають на глибину 0,5-2 см. Тому для них треба

старанно обробляти верхній  шар ґрунту. Насіння окремих культур містить ефірну олію, внаслідок чого, погано вбирає вологу і повільно проростає (сходи з’являються на 10-20-й день після сівби). За цей період з’являється багато бур’янів, які швидко переростають культури та пригнічують їх. Все це свідчить про те, що основним завданням системи обробітку ґрунту в овочевих сівозмінах є створення глибокого орного шару, посилення аерації, нагромадження достатньої кількості поживних речовин і вологи, зменшення забур’яненості полів, знищення шкідників і збудників хворіб, а також розробка орного шару і вирівнювання поверхні ґрунту. Лише такий обробіток ґрунту сприяє дружному проростанню насіння, росту і розвитку рослин та забезпечує високу врожайність овочевих культур.

Деякі овочеві культури (коренеплоди, цибуля, часник, хрін, катран) формують продуктивні органи в ґрунті, тому для інтенсивного росту й утворення якісної товарної продукції необхідні глибока оранка і розпушування ґрунту. Під час обробітку ґрунту загортаються рослинні рештки попередників і органічні добрива, знищуються бур’яни, шкідники і збудники хворіб, створюються сприятливі умови для мікробіологічних процесів у ґрунті. Розвиток кореневої системи овочевих культур значною мірою залежить від стану ґрунту. Чим краще розроблений грунт, тим сприятливіші умови для їх розвитку. Залежно від грунтово-кліматичних умов зони, агробіологічних особливостей культур, попередника, механічного складу і стану ґрунту, а також забур’яненості полів і строку сівби система обробітку може бути різною.

Ґрунт під овочеві культури починають  обробляти восени, відразу після  збирання попередника. На полях, засмічених одно- і дворічними бур’янами, проводять дискування на глибину 7-8 см дисковими лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 та іншими, а на засмічених коренепаростковими (осотом, березкою польовою та ін.)— лущення проводять два рази: перший раз – дисковими лущильниками на глибину 7-8 см, а другий (через 10-15 днів) – лемішними на глибину 10-16 см. Своєчасне лущення створює сприятливі умови для проростання бур’янів, які знищують зяблевою оранкою.

Рослинні рештки після велико стеблових  культур (помідори, перець, баклажани) перед лущенням доцільно подрібнити машиною КИР-1,5 або УБД-ЗА, а капусти, огірків, гарбузів тощо – дисковими знаряддями.

Для вирівнювання поверхні ґрунту в  умовах зрошування 1-2 рази за ротацію  сівозміни проводять експлуатаційне планування планувальниками П-2,8, ПА-3, П-4. Глибина зняття шару ґрунту в окремих місцях не повинна перевищувати 5-7 см.

Поля, засмічені пирієм повзучим, лущать також два рази: перший – лемішними  лущильниками на глибину залягання  кореневищ, другий – через 10-15 днів (як тільки на поверхні ґрунту з’являться шильця пирію) дисковими лущильниками у двох напрямах, щоб добре порізати кореневища. Після з’явлення проростків проводять глибоку оранку плугами з передплужниками. Передплужники встановлюють на 2-3 см глибше, ніж при лущенні. Під час такого обробітку ґрунту кореневища загортаються на глибину 30-40 см і гинуть.

Зяблеву оранку під овочеві культури проводять плугами з передплужниками (ПН-4-35, ПН-5-35, ПЛН-5-25 та ін.). Глибина її залежить від типу ґрунту і товщини гумусного горизонту. За даними науково-дослідних установ, збільшення глибини зяблевої оранки до 35-45 см позитивно впливає на знищення бур’янів, а в окремих випадках — і на врожайність овочевих культур. Післядія глибокої оранки проявляється протягом кількох років.

На ґрунтах з глибоким гумусним горизонтом ефективна пошарова оранка з одночасним внесенням органічних добрив 1-2 рази за ротацію оранку проводять на глибину 35-50 см. Це зменшує забур’яненість верхнього шару ґрунту, сприяє нагромадженню у ньому вологи, стимулює мікробіологічні процеси та створює сприятливі умови для розвитку кореневої системи рослин. Якщо грунт пересушений, перед оранкою поле поливають (400-600 м³/га води). Ґрунти з неглибоким орним шаром (підзолисті) орють на всю глибину з одночасним поглибленням на 3-5 см. Під оранку вносять підвищені дози мінеральних і органічних добрив, що поліпшує фізичні властивості ґрунту.

Для вирівнювання і очищення верхнього  шару ґрунту від бур’янів, нагромадження в ньому вологи та поживних речовин велике значення має осінній напівпаровий обробіток. Суть його полягає у проведенні ранньої зяблевої оранки з боронуванням і коткуванням у строки, коли температурні умови сприятливі для проростання насіння бур’янів. Через 10-15 днів після зяблевої оранки, як тільки з’являться сходи бур’янів, проводять культивацію на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням і коткуванням. За теплий осінній період потрібно провести 2-3 культивації. Щоб зменшити запливання ґрунту, останню культивацію проводять без боронування і коткування. Такий осінній обробіток ґрунту найбільш доцільно застосовувати під дрібнонасінні овочеві культури (моркву, петрушку, цибулю, буряки, редиску тощо). Під розсадні культури при осінньому напівпаровому обробітку ґрунту культивації слід проводити на глибину 10-12 см (на глибину висаджування рослин). Узимку в районах недостатнього зволоження застосовують снігозатримання.

Щоб запобігти змиванню орного шару ґрунту, на схилах крутизною понад 2-3°  проводять зяблеву оранку і культивації  впоперек схилу. Зяблеву оранку доцільно поєднувати з валкуванням, щілюванням або борознуванням. Заплавні ґрунти, які часто затоплюються паводковими водами, орють навесні в міру їх підсихання.

Торфові та торфоболотні ґрунти орють  на глибину 30-35 см, а ті, що мають неглибокий орний шар,— на повну глибину з грунтопоглибленням на 5-7 см раз у 2-3 роки. Оранку з грунтопоглибленням краще проводити у літній період, щоб до замерзання звільнити верхній шар його від шкідливих для рослин закисних сполук. Розпушують торфовища дисковими знаряддями та звичайними боронами. Для поліпшення водно-фізичних властивостей на торфовищах застосовують кротовий дренаж. Це посилює аерацію і мікробіологічні процеси, сприяє нагромадженню у ґрунті доступних для рослин поживних речовин і підвищенню врожайності на 30-40 ц/га і більше.

На перезволожених ґрунтах під  овочеві культури застосовують профілювання площі – створюють грядки, гребені. Висота їх за рахунок нарізування борозен досягає 20-25 см. При профілюванні відстань між центрами гребенів становить 50-90, ширина грядок – 80-120 см. Профілювання сприяє також просиханню і прогріванню ґрунту навесні.

Для повторних і літніх посівів  оранку проводять відразу після  збирання попередників з одночасним боронуванням і коткуванням. Запізнення з оранкою призводить до пересихання ґрунту.

Завданням весняного обробітку  ґрунту є зберігання вологи, боротьба з бур’янами, створення сприятливих  умов для сівби і висаджування розсади, проростання насіння та інтенсивного росту і підвищення продуктивності рослин. На ґрунтах, які швидко пересихають, його починають з боронування зябу (закриття вологи) середніми (БЗСС-1,0) або легкими посівними (ЗБП-0,6) боронами. На важких ґрунтах доцільніше використовувати важкі борони (БЗТС-1,0).

На добре підготовлених восени ґрунтах такі культури, як горох, цибулю, редиску, петрушку, кріп, салат, висівають відразу після боронування. Для кращого розпушування ґрунту агрегат комплектують з двох рядів борін.

При надмірному зволоженні, особливо на важких ґрунтах, весняний обробіток  починають з культивації зябу з боронуванням. Це сприяє кращому прогріванню і підсиханню верхнього його шару. В разі потреби поверхню ґрунту вирівнюють шлейф-боронами чи спеціальними вирівнювачами-волокушами. Гребенисту поверхню ґрунту доцільно вирівнювати агрегатом, у якому в першому ряді розміщують шлейф-борони, а в другому – зубові. Якщо грунт швидко підсихає, агрегат для обробітку ґрунту комплектують із середніх або важких борін, шлейф-борін і райборінок. За 2-3 дні до сівби проводять передпосівну (4-6 см) культивацію з одночасним боронуванням і коткуванням. Для передпосівного обробітку ґрунту доцільно застосовувати культиватор-рослинопідживлювач УСМК-5,4А.

Вирівнюванням і розпушуванням  верхнього шару ґрунту створюються  сприятливі умови для дружного проростання  насіння та приживання розсади.

Слід зазначити, що весняні культивації, оранку і переорювання зябу проводять тільки одночасно з боронуванням, а при потребі і з коткуванням. Проведення цих операцій без боронування і коткування призводить до утворення брил, що значно утруднює сівбу і догляд за рослинами, а також сприяє пересиханню верхнього шару ґрунту. На таких площах сходи з’являються нерівно мірні та зріджені. При зрошуванні нарізують борозни для волого-зарядкового або передпосадкового поливу.

Під пізні овочеві культури (огірки, розсадні помідори, пізню капусту та ін.) після закриття вологи проводять ще 3-4 культивації з одночасним боронуванням і коткуванням. Кожну наступну культивацію проводять через 10-12 днів (у період масового з’явлення сходів бур’янів) після попередньої. Передпосівну культивацію під дрібнонасінні культури проводять на глибину 4-6 см, а під крупнонасінні — на глибину загортання насіння або висаджування розсади. Слідом за передпосівною культивацією проводять сівбу чи висаджують розсаду. Запізнення з сівбою (навіть на 1-2 дні) призводить до значної втрати ґрунтом вологи, що, в свою чергу, подовжує період з’явлення сходів і є причиною поганого приживання розсади.

Особливо  велике значення в передпосівному обробітку  ґрунту при сівбі дрібнонасінних культур має до- і післяпосівне коткування. Воно сприяє ущільненню ґрунту, підняттю вологи у верхній шар та з’явленню дружніх і рівномірних сходів. Для ущільнення і вирівнювання ґрунту перед сівбою та після неї використовують здебільшого котки з гладкою поверхнею (ЗКВГ-1,4) та кільчасто-зубчасті (ЗККШ-6).

Деякі овочеві культури висівають під  зиму і взимку. Для цього грунт  готують восени — проводять ранню  оранку і 2-3 культивації з боронуванням і коткуванням. Передпосівну культивацію проводять перед замерзанням ґрунту з одночасним шлейфуванням і боронуванням.

Овочеві культури дуже вимогливі до вмісту поживних речовин в ґрунті. Систему удобрення в овочевій сівозміні необхідно запроваджувати з урахуванням грунтово-кліматичних умов, наявності добрив, вмісту поживних речовин в ґрунті тощо. Капуста, огірки, цибуля добре реагують на внесення органічних добрив. Мінеральні добрива слід застосовувати переважно під провідні культури овочевої сівозміни – капусту, помідори, огірки, цибулю, а також під насінники. Поєднання внесення мінеральних добрив з невеликою кількістю гною ефективніше, ніж внесення лише мінеральних добрив, навіть у більших дозах. Крім мінеральних добрив та гною, в овочевих сівозмінах використовують такі місцеві добрива, як гноївка, пташиний послід, різні компости. Норми добрив, строки і способи їх внесення визначають планом удобрення в овочевій сівозміні.

Система удобрення овочевих культур. Невід’ємною ланкою овочевої сівозміни є система удобрення овочевих культур, тобто план оптимального розподілу добрив між культурами, норми їх, строки і способи внесення. Систему удобрення складають з урахуванням біологічних особливостей культур (вимоги до удобрення і винос поживних речовин), забезпечення ґрунту поживними речовинами, вологою, тривалості періоду вегетації, тепла тощо. Тому вона повинна забезпечувати стабільно максимальний вихід товарного врожаю з одиниці площі.

Завданням правильної системи удобрення овочевої сівозміни є забезпечення провідних  культур оптимальною кількістю  поживних речовин протягом періоду вегетації. При такому поєднанні системи удобрення з іншими агротехнічними заходами можна щороку одержувати високі і сталі врожаї овочевих культур.

У сівозміні органічні добрива  вносять під капусту, огірки і  цибулю (часник). Мінеральні добрива  вносять у кожному полі сівозміни залежно від біологічних особливостей культури. Під овочеві культури вносять також мікродобрива і бактеріальні препарати. Насінний матеріал в овочівництві має велике значення. Насіння має відповідати посівним якостям. Перед сівбою його відповідно готують: намочують, пророщують, яровизують, гранулюють, обігрівають і т.д.

Основні способи сівби і садіння овочевих культур – рядковий та квадратно-гніздовий. Удосконаленням квадратно-гніздового способу сівби і садіння є стрічково-гніздовий, за якого широкі міжряддя (90-100 або 110 см) чергуються з вузькими (50 або 40 см). У рядку рослин розміщують гніздами на відстані 60-70 см одну від одної, що дає змогу проводити міжрядний обробіток ґрунту впоперек рядків. Для сівби використовують сівалки СО-4,2, СОН-2,8 та інші. Цибулю висівають за допомогою сівалки СЛН-8А. В овочівництві широко застосовують розсадний спосіб вирощування овочевих культур. Розсаду висаджують вручну або механізовано. Садіння розсади – складний і відповідальний процес. Для механізованого садіння використовують розсадосадильні машини СКНБ-4А, СКН-6А. Заздалегідь намічають пункти заправлення агрегатів розсадою і водою. Розсадосадильний агрегат обслуговують: тракторист, 6 працівників, водій автомобіля, що підвозить розсаду, 3-5 осіб, які підготовляють розсаду.

Догляд за посівами. Після сівби столових буряків, цибулі, огірків та інших культур першою технологічною операцією є досходове боронування посівів. Після боронування грунт у міжряддях обробляють культиваторами КРН-4,2, КОР-4,2 на глибину 8-10 см до змикання листочків. Крім міжрядного обробітку посіви проривають до визначеної відстані між рослинами. Після висаджування розсади через 2-3 дні проводять перше розпушування міжрядь на глибину 8-10 см, в міру відростання бур’янів за вегетаційний період проводять ще 3-4 розпушування, збільшуючи глибину його до 10-12 см.

При цьому, в господарствах розробляють  систему боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами овочевих культур, передбачаючи в ній застосування агротехнічних і біологічних способів боротьби і пестицидів.

Система заходів боротьби з шкідниками і хворобами в овочевих сівозмінах. У системі заходів щодо підвищення врожайності овочевих культур велике значення має боротьба з шкідниками і хворобами. Це зумовлено тим, що при вирощуванні овочів, особливо у спорудах закритого ґрунту, створюються сприятливі умови для розвитку шкідників і хворіб (висока температура і вологість повітря, значна облистненість рослин і застій повітря).

Щоб запобігти поширенню хворіб і  шкідників, при вирощуванні овочевих культур, здійснюють профілактичні, механічні, термічні, хімічні і біологічні заходи. Особливу увагу слід приділяти профілактичним, агротехнічним, механічним, термічним і біологічним заходам. Хімічні заходи слід застосовувати обмежено. Пояснюється це тим, що після хімічних обробок у продукції залишається певна кількість пестицидів та їх похідних, шкідливих для людського організму.

Слід  мати на увазі, що основними заходами захисту рослин від шкідників  і хвороб в овочівництві мають  бути профілактичні. У передових господарствах в результаті їх здійснення запобігають з’явленню і поширенню багатьох видів шкідників і хворіб. До профілактичних заходів належать своєчасне збирання, видалення і загортання післяжнивних решток, протруювання насіння і садивного матеріалу, дезинфекція приміщень і знарядь, компостування свіжого гною і торфу, знищення бур’янів на узбіччях зрошувачів, доріг, захисних смуг, встановлення дезинфікуючих килимків тощо. До профілактичних належать і карантинні заходи.

Агротехнічні заходи боротьби - це систематичне додержання правильного чергування культур у сівозміні, добір стійких сортів, використання здорового насінного і садивного матеріалу, своєчасний і якісний обробіток ґрунту, сівба в оптимальні строки, вегетаційні поливи, своєчасний догляд за рослинами, забезпечення оптимальної густоти рослин, поліпшення мікроклімату, внесення добрив у відповідних нормах і співвідношеннях, видалення і знищення бур’янів та хворих рослин з посівів. Чим вищий рівень агротехніки і краще розвиваються рослини, тим менше вони пошкоджуються хворобами і шкідниками.

Механічний метод боротьби полягає у своєчасному збиранні та знищенні гусениць (личинок), дорослих жуків та їх яєць. Для знищення комах часто застосовують світлові пастки (вночі), витяжні вентилятори, різні приманки, ловчі канавки тощо.

Термічний метод — це дія на шкідників, їх личинки і яйця, а також на збудників хвороб високими температурами. Його застосовують для обробки насіння, металевих конструкцій, шпалери і субстратів у спорудах закритого ґрунту.

Хімічний метод боротьби полягає в обробці рослин, конструкцій, теплиць і овочесховищ, знарядь тощо різними пестицидами, які згубно діють на шкідників і збудників хвороб. Препарати вносять на плантації овочевих культур лише у рекомендованих дозах обприскувачами (ОВТ-1В, ОН-400, ОП-1600 та ін.), обпилювачами (ОШУ-50А) або аерозольними генераторами.

Біологічний метод — це знищення найбільш поширених шкідників овочевих культур за допомогою птахів, нешкідливих комах-паразитів і мікроорганізмів. До останніх належать віруси, гриби, протозойні збудники хвороб комах і гризунів. Так, для боротьби з біланом жилкуватим, озимою совкою застосовують трихограму, ентобактерин, БТБ тощо; проти попелиці — золотогузку. Боротьбу з павутинним кліщем ведуть за допомогою хижого кліща фітосейулюса. Для боротьби з білокрилкою використовують ашерсонію і енкразію. Проти кореневої гнилі рослин овочевих культур родини гарбузових використовують триходермін.

Найбільш трудомістким процесом у  вирощуванні овочевих культур є збирання врожаю. На збиранні помідорів, капусти, огірків та інших овочевих культур використовують платформи ПТ-3,5, столових буряків і моркви – бурякопідкопувачі, цибулі – збиральні машини ЛКГ-1,4 та сортувальний пункт ПМЛ-6, капусти – комбайн МСК-1, що зрізує головки капусти і завантажує у транспортні засоби. Збирання помідорів здійснюють самохідним комбайном СКТ-2 різального типу, який зрізує кущі з двох рядків, відокремлює плоди і завантажує їх у контейнери. Проте, він може збирати помідори таких сортів, які достигають одночасно й призначені для консервування.

10.4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОВОЧІВНИЦТВА ЗАКРИТОГО ҐРУНТУ

Завданням овочівництва закритого ґрунту є забезпечення населення свіжими овочами в міжсезонний період, а також вирощування садивного матеріалу для відкритого ґрунту. До закритого ґрунту відносяться різні культиваційні споруди та утеплений грунт. Залежно від призначення, можливих строків використання і техніко-економічних показників споруди закритого ґрунту поділяються на: зимові та весняні теплиці; парники; утеплений грунт; припарникові ділянки відкритого ґрунту; допоміжні господарські будівлі.

Культиваційні споруди - це капітальні будівлі з штучним мікрокліматом для вирощування рослин у несезонний період. Температурний режим, вологість, живлення і в разі потреби освітлення регулюють у них за допомогою різного обладнання і апаратури. На відміну від утепленого ґрунту, який використовують від кількох тижнів до 2-3 місяців, у культиваційних спорудах овочі вирощують протягом 5-12 місяців.

Основними конструктивними типами культиваційних споруд є парники і теплиці.

Найбільш складною спорудою закритого  ґрунту є теплиці. За конструкцією вони поділяються на односхилі, двосхилі та блочні, за внутрішнім устаткуванням – на стелажні та ґрунтові, за строком використання – на весняні та зимові.

Теплиці складаються з фундаменту, каркасу, бокових і торцевих стін, покрівлі, всередині них є система опалення, освітлення, водозабезпечення і вентилювання.

Зимові теплиці будують ангарні і блочні під склом. У них вирощують овочі протягом року. 3 1м² корисної площі збирають 25-40 кг овочів.

Весняні теплиці подібні до зимових, але дещо спрощені. У них розміщують меншу кількість обігрівальних приладів, вони можуть бути плівковими. Такі теплиці дають урожай овочів з квітня до жовтня. 3 1м² збирають 15-25 кг овочів. Джерелом тепла для них є сонце, біологічне паливо, електроенергія.

Поширеною спорудою закритого ґрунту є парник. За будовою розрізняють парники заглиблені, наземні, односхилі та двосхилі; за способом обігрівання вони бувають на біологічному, технічному та сонячному обігріві; за строками використання розрізняють парники ранні (закладають в кінці січня – на початку лютого), середні (на початку березня) і пізні (в кінці березня – на початку квітня).

Парники - це найдавніший вид споруд закритого ґрунту, призначений для вирощування розсади і овочевої продукції. За конструкцією парники поділяються на одно- і двосхилі. Вони бувають заглибленими або наземними. Наземні парники, в свою чергу, поділяють на стаціонарні і переносні.

У виробництві найбільш поширені двадцятирамні  парники. Вони складаються з котлована, короба і рами. Розміщують їх у напрямі зі сходу на захід з похилом парникових рам на південь.

Котлован парника має трапецієподібну  форму. Стінки його вертикальні або  пологі, глибина становить 50 – 70 см, ширина -160 см, довжина довільна.

Короби виготовляють з дерева або  залізобетону завдовжки 6,4 м на 6 парникових рам з шириною по зовнішньому периметру 160 см (на довжину парникової рами). Для створення відповідного кута південний бік короба роблять на 10-20 см нижчим за північний. Щоб рами не сповзали, на південному боці короба з внутрішнього боку роблять паз (2-3 см) або зовні набивають планку. Щоб короб не вгинався, між поздовжніми боками через кожні 210 см встановлюють бруски (5×5 см).

Парникову раму виготовляють довжиною 160 см і шириною 106 см. Склять рами склом 2-3 мм завтовшки і 30-40 см завдовжки. Маса заскленої рами становить 18-20 кг. Останнім часом замість рам для середніх і пізніх парників використовують плівку. Це здешевлює їх конструкції і полегшує працю робітників під час догляду за рослинами.

Уночі і в холодну погоду для кращого зберігання тепла парники вкривають матами (2 х 1,2 м). На кожну раму ранніх парників виготовляють по дві мати, а для пізніх – по одній. Наземні парники від заглиблених відрізняються тим, що не мають котлована.

Двосхилий парник за зовнішнім виглядом нагадує малогабаритну теплицю. Ці парники будують у напрямі з півночі на південь. Щоб зверху у парник не просочувалась вода і не надходило холодне повітря, на гребеневий брусок прибивають тонку дошку (дашок). У виробництві поширені також двосхилі парники з шатровим плівковим покриттям. Недоліком двосхилих парників є великі втрати тепла у вітряну погоду і вночі.

Сучасний розвиток закритого грунту характеризується постійним збільшенням  площі культиваційних споруд за рахунок зимових і плівкових теплиць. Це пояснюється тим, що в теплицях створюються кращі, ніж у парниках, умови для проведення робіт, впроваджуються механізація і автоматизація процесів виробництва, поліпшуються і легше регулюються температурний і світловий режими. Площа парників за останні роки значно зменшилась.

Ранні овочі можна вирощувати не тільки в теплицях і парниках, а й у відкритому утепленому ґрунті, одержуючи продукцію на 20-25 днів раніше, ніж в умовах відкритого грунту. В утепленому ґрунті найчастіше вирощують огірки й помідори.

Утепленим ґрунтом називають площу, пристосовану для захисту рослин від приморозків, короткочасного зниження температури і одержання раннього врожаю найбільш простим способом. Його розміщують на припарникових ділянках, південних схилах або рівнинних площах, захищених від панівних вітрів насадженнями або будівлями. В утепленому ґрунті вирощують ранні овочі і розсаду холодостійких культур для відкритого грунту. У виробництві розрізняють такі види утепленого грунту: холодні грядки і розсадники, заглиблення, парові грядки, гребені і заглиблення, утеплений розсадник та теплофіковані ділянки.